№ 120/2284/23 - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 жовтня 2023 року

м. Київ

справа №120/2284/23

адміністративне провадження №К/990/17909/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду судді-доповідача Коваленко Н.В., суддів: Берназюка Я.О., Рибачука А.І., розглянувши у письмовому провадженні в касаційному порядку справу за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Магнум Енерджі» про забезпечення позову до подання позовної заяви, за касаційною скаргою Головного управління Державної податкової служби України у Вінницькій області на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів Гонтарука В. М., Білої Л.М., Матохнюка Д.Б. від 19.04.2023,

УСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст вимог

1. У березні 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Магнум Енерджі» (далі також ТОВ «Магнум Енерджі», Товариство, позивач) звернулося до Вінницького окружного адміністративного суду з заявою про забезпечення позову до подання позовної заяви.

2. Заявник просив забезпечити позов до Головного управління Державної податкової служби України у Вінницькій області (далі також ГУ ДПС) шляхом зупинення дії розпорядження ГУ ДПС у Вінницькій області від 27.02.2023 №41/р/л "Про відмову у видачі, дії та анулювання ліцензій та видачу дублікатів ліцензій" №02090314202000054 до набрання законної сили судовим рішенням прийнятим по справі за позовом ТОВ «Магнум Енерджі» до ГУ ДПС у Вінницькій області про скасування розпорядження від 27.02.2023 №41/р/л (далі також спірне, оскаржуване, оспорюване розпорядження).

3. В обґрунтуванні вимог заяви Товариство зазначало, що спірним розпорядженням анульовано ліцензію ТОВ «Магнум Енерджі» №02090314202000054 на право роздрібної торгівлі пальним за місцем розташування автозаправного комплексу (вул. Героїв України, 157, смт. Крижопіль, Крижопільський район), у зв`язку з встановленням факту подання заявником недостовірних даних у документах, поданих разом з заявою на отримання ліцензії.

4. У зв`язку з наведеним представник Товариства зазначав, що враховуючи вид та специфіку господарської діяльності ТОВ «Магнум Енерджі» анулювання дії ліцензії неминуче призведе до значних комерційних наслідків для останнього, а відмова судом у задоволенні заяви про забезпечення позову спричинить незворотні наслідки у вигляді втрати державним бюджетом України податків, які сплачує товариство-заявник, позбавлення працівників ТОВ «Магнум Енерджі» заробітної плати під час дії в країні воєнного стану, повного зупинення виробництва (простою) у зв`язку з відсутністю прибутку від подальшої реалізації товарів (робіт, послуг).

5. Також вказував, що припинення діяльності підприємства та неотримання прибутку через анулювання ліцензії на торгівлю пальним приведе до погіршення ділової репутації заявника, можливого розірвання ділових відносин з контрагентами.

6. Крім того на підтвердження вимог заяви про забезпечення позову представник ТОВ «Магнум Енерджі» зазначав про помилковість висновків податкового органу щодо встановлення ним недостовірних даних у документах, поданих разом із заявою на отримання ліцензії, а саме - в акті державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта, та спростовує такі висновки у заяві від 09.03.2023.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

7. Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 13.03.2023 у задоволенні заяви Товариства про забезпечення позову до подання позовної заяви відмовлено.

8. Ухвалюючи таке судове рішення, суд першої інстанції виходив з того, що зміст заяви про забезпечення адміністративного позову не дозволяє дійти переконливого висновку про існування обставин, які згідно положень статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для забезпечення позову, оскільки заявником не наведено жодних належних та достатніх доводів в підтвердження того, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача, за захистом яких він планує звернутися до суду.

9. Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 19.04.2023 постановлену судом першої інстанції ухвалу скасовано, а заяву Товариства про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову до його подання задоволено.

10. Оскаржуваною постановою суду апеляційної інстанції зупинено дію розпорядження ГУ ДПС у Вінницькій області від 27.02.2023 №41/р/л про відмову у видачі, дії та анулювання ліцензій та видачу дублікатів ліцензій №02090314202000054 до набрання законної сили судовим рішенням прийнятим у справі за позовом ТОВ «Магнум Енерджі» до ГУ ДПС у Вінницькій області про скасування розпорядження від 27.02.2023 №41/р/л.

11. Висновок суду апеляційної інстанції про наявність підстав для задоволення поданої Товариством заяви про забезпечення позову до його подання обґрунтовано таким.

12. Суд апеляційної інстанції установив, що Товариство має намір звернутись до суду з позовом до ГУ ДПС у Вінницькій області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії.

13. Колегія суддів суду апеляційної інстанції вважала, що відмова у забезпеченні адміністративного позову призведе до незворотних наслідків у вигляді втрати державним бюджетом України грошових коштів, сплачуваних ТОВ «Магнум Енерджі» в якості податків, позбавлення працівників роботи та, як наслідок, заробітної плати під час дії воєнного стану, повного зупинення виробництва, у зв`язку з відсутністю прибутку від подальшої реалізації товарів (робіт, послуг), що призведе до значних втрат ТОВ «Магнум Енерджі», які у випадку прийняття рішення у цій справі на користь позивача можуть бути підставою звернення до суду з метою стягнення їх з бюджету, що посилює негативний характер таких наслідків.

14. Колегія суддів визнала обґрунтованими побоювання позивача, що припинення діяльності підприємство та неотримання прибутку, призведе до того, що у ТОВ «Магнум Енерджі» будуть відсутні кошти на виплату заробітної плати , сплати митних та податкових платежів.

15. З огляду на вищезазначене, апеляційний суд дійшов висновку, що викладені у заяві про забезпечення позову обставини є достатніми для підтвердження існування небезпеки ускладнення забезпечення ефективного захисту порушених (оспорюваних) прав та інтересів позивача, оскільки внаслідок примусового виконання оскаржуваної вимоги до набрання законної сили судовим рішенням в даній адміністративній справі можуть виникнути несприятливі наслідки для позивача.

16. У оскаржуваній в касаційному порядку постанові суду апеляційної інстанції відзначено що спосіб захисту, про який просить заявник, передбачений чинним законодавством і на думку колегії суддів його незастосування матиме наслідком унеможливлення виконання рішення суду та ефективного поновлення порушених чи оспорюваних прав позивача.

17. З огляду на це суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для задоволення поданої Товариством заяви про забезпечення позову до його подання, а також наголосив, що забезпечення позову жодним чином не вказує на протиправність оспорюваного заявником розпорядження та не свідчить про фактичне вирішення спору по суті.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

18. Не погоджуючись із вищевказаною постановою апеляційного суду, Головне управління Державної податкової служби України у Вінницькій області подало касаційну скаргу в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить її скасувати й залишити в силі ухвалу суду першої інстанції.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

19. Судами попередніх інстанцій установлено, що розпорядженням ГУ ДПС у Вінницькій області про від 27.02.2023 №41/р/л «Про видачу, відмову у видачі, дії та анулювання ліцензій та видачу дублікатів ліцензій» анульовано ліцензію ТОВ «Магнум Енерджі» №02090314202000054 на право роздрібної торгівлі пальним за місцем розташування автозаправного комплексу (вул. Героїв України, 157, смт. Крижопіль, Крижопільський район), у зв`язку з встановленням факту подання заявником недостовірних даних у документах, поданих разом з заявою на отримання ліцензії, а саме - в акті державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта.

20. Товариство має намір оскаржити вищезгадане розпорядження у судовому порядку й звернулось до суду з заявою про забезпечення позову шляхом зупинення дії оспорюваного в майбутньому адміністративного акта.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

21. Касаційна скарга обґрунтована посиланням на те, що суд апеляційної інстанції порушив норми матеріального та процесуального права, оскільки не в повній мірі з`ясував обставини справи й помилково скасував судове рішення, яке відповідає закону.

22. Скаржник зазначає, що спірним розпорядженням анульовано наявну у Товариства ліцензію у зв`язку з встановленням факту подання заявником недостовірних даних у документах, поданих разом із заявою на отримання ліцензії й за цим фактом Управлінням стратегічних розслідувань у Вінницькій області 03.02.2023 відкрито кримінальне провадження за частиною четвертою статті 358 Кримінального кодексу України, а саме - використання завідомо підробленого документа.

23. У касаційній скарзі вказується, що суд апеляційної інстанції допустив порушення норм процесуального права, оскільки розглянув справу без врахування позиції податкового органу. З цього приводу наголошується, що до ГУ ДПС не надходила ухвала апеляційного суду про відкриття апеляційного провадження у справі, у зв`язку з цим останнє не змогло реалізувати передбачене процесуальним законом право на подання відзиву.

24. ГУ ДПС не заперечує того, що певні рішення суб`єктів владних повноважень можуть справляти негативний вплив на провадження господарської діяльності та мати наслідки, які суб`єкт господарювання оцінює негативно, проте такі обставини, навіть у разі їх доведення, не визначені нормами статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України як безумовні підстави для забезпечення позову.

25. Тому сам лише факт видання суб`єктом владних повноважень адміністративного акта, який тим чи іншим чином обмежує господарську діяльність, не може автоматично свідчити про незаконність такого акту, свідчити про його очевидну протиправність, зумовлювати застосування судом заходів забезпечення позову.

26. Більше того як відзначається у касаційній скарзі до заяви про забезпечення позову Товариством не було додано жодного доказу того, що прийняття спірного розпорядження податковим органом зумовить настання саме тих наслідків, про які стверджується заявником.

27. На думку скаржника, усі наведені у заяві Товариства доводи ґрунтуються на його припущеннях та міркуваннях про потенційну шкоду внаслідок видання оспорюваного ним розпорядження.

28. У світлі таких аргументів ГУ ДФС звертає увагу на правову позицію, викладену в постановах Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №640/19275/18 та від 01.06.2022 у справі №380/4273/21, у яких наголошено на необхідності подання відповідних доказів на підтвердження того, що невжиття заходів забезпечення позову якимось чином може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду по суті спору.

29. Скаржник вважає, що судом апеляційної інстанції не враховано й правову позицію, висловлену Верховним Судом з питання вжиття заходів забезпечення позову, зокрема у постановах від 20.03.2019 у справі №826/14951/18 та від 30.09.2021 у справі №160/7358/21, в яких Суд вказав: «Щодо ускладнення чи унеможливлення ефективного захисту чи поновлення порушених прав та інтересів, Суд звертає увагу, що підприємницька діяльність передбачає ведення господарської діяльності на власний ризик, який включає в себе можливі втрати інвестицій, виникнення додаткових витрат та інше».

30. У зв`язку з вищенаведеним ГУ ДПС наполягає на тому, що висновки суду апеляційної інстанції та доводи заявника ґрунтуються на припущеннях і не підтверджені доказами, а отже, на переконання скаржника, оскаржувана постанова є необґрунтованою і не відповідає закону.

31. За позицією скаржника, наведені Товариством доводи в обґрунтування поданої ним заяви про забезпечення позову фактично зводяться до тверджень стосовно протиправності спірного розпорядження, а тому їх оцінка судом апеляційної інстанції на цій стадії процесу та навіть до подання відповідної позовної заяви є порушенням норм процесуального права. оскільки могла бути надана лише на етапі розгляду справи по суті спору.

32. У відзиві на касаційну скаргу Товариство частково повторює аргументи, наведені ним у заяві про забезпечення позову, а також додатково вказує на невизначеність податкового органу з позицією щодо обґрунтованості застосування заходів забезпечення позову, що підтверджується фактами подання до суду першої інстанції спочатку заяви про скасування вжитих судом заходів, а потім заяви про залишення її без розгляду.

33. Окрім цього Товариство наголошує на необхідності застосування у даному випадку задекларованого у нормах підпункту 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України принципу презумпції правомірності рішень платника податку та висновків щодо їх застосування, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.07.2020 у справі №260/81/19, згідно з якими у разі виникнення спору між платником податків та державою суд не може відмовити громадянину в захисті лише через сумніви у правомірності його дій.

34. Товариство стверджує, що спірне розпорядження не відповідає критеріям, встановленим у частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки не є мотивованим, а лише містить цитату про встановлення факту подання заявником недостовірних даних у документах, поданих разом із заявою на отримання ліцензії.

35. Це, на думку Товариства є очевидною ознакою протиправності спірного розпорядження, що правильно враховано й судом апеляційної інстанції під час здійснення апеляційного перегляду справи.

36. Відзив на касаційну скаргу містить мотиви й про те, що застосовані судом апеляційної інстанції заходи забезпечення позову є адекватними і співмірними з позовними вимогами, які будуть заявлені Товариством, а наведені у заяві про вжиття таких заходів доводи та додані до неї документи вказували на наявність достатніх підстав, вважати заяву обґрунтованою і підтвердженою доказами.

РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА ТА АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ

37. Так, за приписами частин першої, другої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:

1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або

2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

38. За змістом пункту 1 частини першої статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути забезпечено, зокрема, зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта.

39. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 153 Кодексу адміністративного судочинства України заява про забезпечення позову подається до подання позовної заяви - до суду, до якого має бути подано позов за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом.

40. Заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.

Залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково.

Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.

В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання. Суд може також зазначити порядок виконання ухвали про забезпечення позову (частини перша, четверта - шоста статті 154 Кодексу адміністративного судочинства України).

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка доводів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій

41. Відповідно до частин першої - третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

42. Згідно з частинами першою, другою статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази

43. Перевіряючи у межах повноважень, встановлених процесуальним законом, правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і дотримання норм процесуального права, а також надаючи оцінку аргументам учасників справи, висловленим у касаційній скарзі та відзиві на неї, Верховний Суд виходить з такого.

44. Згідно з доводами касаційної скарги, які слугували підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі, скаржником наголошувалось, зокрема, що оскаржувана у касаційному порядку постанова суду апеляційної інстанції прийнята за неправильного застосування до спірних правовідносин положень статей 150 151 Кодексу адміністративного судочинства України та без врахування правових висновків, викладених, у тому числі у постановах Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №640/19275/18, від 01.06.2022 у справі №380/4273/21, від 20.03.2019 у справі №826/14951/18 та від 30.09.2021 у справі №160/7358/21, у яких також як і у справі, що розглядається, вирішувалось питання про забезпечення позову.

45. Колегія суддів звертає увагу на те, що Верховним Судом сформовано усталену правозастосовчу практику стосовно застосування вищезгаданих норм процесуального права, якими регламентовано питання вжиття судом заходів забезпечення позову.

46. Так, у постанові Верховного Суду від 29.01.2020 у справі №640/9167/19 окрім іншого зазначено, що заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними і співмірними з позовними вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист якого просить заявник, з наслідками, які настануть внаслідок, зокрема, зупинення дії оскаржуваного адміністративного акта.

Заходи забезпечення позову застосовуються задля гарантування реального виконання в майбутньому судового рішення у випадку його ухвалення на користь позивача. Водночас, для виконання таких заходів потрібно додержуватися щонайменше однієї з умов, визначених у частині другій статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України.

47. У вищевказаній постанові Верховного Суду враховано й Рекомендації №R(89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийняті Комітетом міністрів Ради Європи 13.09.1989, згідно з якими рішення про вжиття тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акту; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акту.

48. Тобто заходи забезпечення позову застосовуються судом лише у виключних, виняткових випадках за наявності для цього умов та підстав, передбачених процесуальним законом, при цьому, такі заходи повинні відповідати критеріям адекватності та співмірності.

49. При цьому, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

50. Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 21.11.2018 (справа №826/8556/17) та від 25.04.2019 (справа №826/10936/18).

51. Окрім цього Верховний Суд у постанові від 17.04.2019 (справа №705/4587/17) сформулював правову позицію, згідно з якою, в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі, а також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав будуть значними.

Для забезпечення позову суд повинен на підставі доказів та з огляду на обставини справи й поведінку учасників переконатися, що загроза правам, свободам та інтересам особи має реальний характер. Загроза повинна бути прямо пов`язана з об`єктом спору та мають бути обґрунтовані підстави вважати, що внаслідок невжиття заходів забезпечення позову настануть обставини, встановлені в пункту 1 частини другої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України.

52. У постанові Верховного Суду від 04.06.2021 у справі №160/8226/20, колегія суддів зауважувала, що вказані заявником ознаки протиправності оскаржуваних дій та рішень відповідача та порушення ними своїх прав обґрунтовані посиланням на конкретні обставини справи та докази, а отже, за позицією Суду, вони підлягають доведенню у встановленому законом порядку на підставі належних та допустимих доказів і не є очевидними.

53. Розглядаючи у касаційному порядку вищенаведену справу, колегія суддів посилалася й на інші висновки щодо застосування норм права під час вирішення питання вжиття заходів забезпечення позову, зокрема на такі:

54. «Щодо ускладнення чи унеможливлення ефективного захисту чи поновлення порушених прав та інтересів, Суд звертає увагу, що підприємницька діяльність передбачає ведення господарської діяльності на власний ризик, який включає в себе можливі втрати інвестицій, виникнення додаткових витрат та інше.

Відповідно до ст. 1173 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

У разі оскарження відповідного акту суб`єкта владних повноважень, особа має право разом з іншими позовними вимогами заявити вимоги про відшкодування спричиненої таким актом шкоди. Тому, відсутність особливого порядку відшкодування шкоди внаслідок необґрунтованого зупинення дії спеціального дозволу, на що посилався суд, не може бути підставою вжиття заходів забезпечення позову.

Безумовно, рішення чи дії суб`єктів владних повноважень справляють певний вплив на суб`єктів господарювання. Такі рішення можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які позивач оцінює негативно. Проте Суд звертає увагу, що відповідно до статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України зазначені обставини, навіть у разі їх доведення, не є підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі.» (справи №640/23179/19, №460/549/20, №826/16216/18).

55. Беручи до уваги приписи статей 150 151 Кодексу адміністративного судочинства України та вищевикладені висновки Верховного Суду щодо їх застосування, колегія суддів, у ракурсі зазначених заявником доводів та встановлених судами попередніх інстанцій обставин цієї справи, вважає за необхідне зазначити таке.

56. Колегія суддів не вважає, що у справі, яка розглядається, заявником доведено, а судом апеляційної інстанції встановлено і підтверджено у передбаченому процесуальним законом порядку наявність підстав для застосування заходів забезпечення позову за заявою Товариства.

57. З цього приводу колегія суддів зазначає, що частина друга статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає можливість вжиття судом заходів забезпечення позову лише у двох випадках, а саме:

58. Водночас у заяві Товариства, як це можливо констатувати зі змісту наведених ним аргументів та обставин, доданих до заяви матеріалів, не зазначено, яким чином невжиття тих заходів забезпечення позову, про які просив заявник, у цьому конкретному випадку може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду.

59. Колегія суддів відзначає, що з урахуванням обраного Товариством способу судового захисту в позові, який воно має намір подати, за результатом розгляду справи суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта, до якого належить спірне розпорядження ГУ ДПС, а також зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, в тому числі шляхом стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

60. Наявність таких повноважень суду при вирішенні справи підтверджується приписами пункту 2 частини другої, частиною третьою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України й узгоджується з способами судового захисту, передбаченими пунктами 2, 6 частини першої статті 5 цього Кодексу.

61. При цьому вимога про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин може бути розглянута адміністративним судом у разі її заявлення в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір, або ж вирішена судами в порядку цивільного або господарського судочинства, на чому наголошено в статті 21 Кодексу адміністративного судочинства України.

62. Відшкодування відповідно до закону збитків, завданих суб`єкту господарювання порушенням його майнових прав, у тому числі органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, або заподіяних, зокрема, дискримінацією суб`єктів господарювання органами державної влади, органами місцевого самоврядування є гарантією та захистом майнових прав суб`єктів господарювання відповідно до статей 147 та 255 Господарського кодексу України, а відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою гарантовано статтями 1173 1174 Цивільного кодексу України.

63. Зупинення ж дії розпорядження податкового органу, про намір оскарження якого завлено Товариством, жодним чином не перешкоджає виконанню судового рішення в частині відшкодування шкоди Товариству, якщо такі вимоги будуть ним заявлені, а наявність шкоди доведена і стягнута в судовому порядку.

64. Проте колегія суддів звертає увагу на те, що Товариство як у своїй заяві про забезпечення позову, так і у відзиві на касаційну скаргу не декларує наміру захищати свої права у публічно - правових відносинах саме у такий спосіб (шляхом стягнення шкоди), а лише вказує на намір подати позов про скасування розпорядження ГУ ДПС у Вінницькій області від 27.02.2023 №41/р/л.

65. Отже у цьому конкретному випадку відсутні підстави вважати, що застосування заходів забезпечення позову з огляду на можливе завдання Товариству майнової шкоди та репутаційних втрат, інших негативних наслідків, зокрема у вигляді скорочення штату працівників чи їх звільнення, зменшення їм розміру заробітної плати, є співмірним з предметом майбутнього спору та предметом доказування у справі.

66. Але навіть якщо Товариство вирішить здійснювати судовий захист шляхом заявлення у публічно - правовому спорі вищевказаних вимог, то незастосування судом заходів забезпечення позову, про які просив заявник, жодним чином не ускладнить та не унеможливить виконання такого судового рішення, якщо ці вимоги будуть задоволені.

67. Колегія суддів не заперечує того, що забезпечення позову шляхом зупинення дії спірного розпорядження може убезпечити Товариство від понесення ним збитків, настання майнових втрат, нанесення шкоди у вигляді недоотримання прибутку тощо.

68. Однак варто врахувати, що такі обставини підлягають доведенню на стадії розгляду справи по суті спору у встановленому процесуальним законом порядку, а не під час вирішення питання про забезпечення позову. Ці обставини не визначені нормами статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України як безумовні підстави для забезпечення позову.

69. У контексті вказаного, колегія суддів звертає увагу на правові позицію Верховного Суду у постановах від 20.03.2019 у справі №826/14951/18, від 30.09.2021 у справі №160/7358/21 та у справах №640/23179/19, №460/549/20, №826/16216/18, за змістом яких підприємницька діяльність передбачає ведення господарської діяльності на власний ризик, який включає в себе можливі втрати інвестицій, виникнення додаткових витрат та інше й у разі оскарження відповідного акту суб`єкта владних повноважень, особа має право разом з іншими позовними вимогами заявити вимоги про відшкодування спричиненої таким актом шкоди.

70. У вищезгаданих провадженнях Верховний Суд відхилив доводи стосовно можливого нанесення суб`єкту господарювання майнової шкоди як підстави для забезпечення позову і обставини, які ускладнюють чи унеможливлюють ефективний захист чи поновлення порушених прав та інтересів, зазначивши, що безумовно, рішення чи дії суб`єктів владних повноважень справляють певний вплив на суб`єктів господарювання. Такі рішення можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які позивач оцінює негативно. Проте відповідно до статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України зазначені обставини, навіть у разі їх доведення, не є підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі.

71. Під час розгляду питання про забезпечення позову за поданою Товариством заявою суду апеляційної інстанції варто було взяти до уваги й висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 31.07.2019 у справі №826/7925/17, про те, що аналіз положень частини першої статті 4 Закону України від 02.06.2016 №1404-VIII «Про виконавче провадження», якою визначені обов`язкові реквізити виконавчого документа, у взаємозв`язку з частиною четвертою цієї статті, якою визначені підстави для повернення без виконання виконавчого документа, свідчить, що органи державної виконавчої служби та в окремих випадках приватні виконавці здійснюють примусове виконання виключно тих судових рішень, резолютивна частина яких містить зобов`язання, що може бути виконане унаслідок застосування одного із заходів примусового виконання рішення.

72. У цій постанові колегія суддів зазначала, що з моменту набрання судовим рішенням про скасування індивідуального акта законної сили такий індивідуальний акт утрачає юридичне значення і не породжує будь-яких юридичних наслідків, за виключенням тих, що пов`язані з його скасуванням. Чинність індивідуального акта, скасованого рішенням суду, яке набрало законної сили, не залежить від волі суб`єкта владних повноважень, який його прийняв, чи волі інших осіб.

73. З урахуванням викладеного, Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що скасування судом індивідуального акта є самостійним і вичерпним способом захисту порушених прав особи в адміністративному судочинстві, практична реалізація якого відбувається одночасно з набранням законної сили судовим рішенням, і не вимагає здійснення від суб`єкта, що видав скасований акт, чи інших осіб, будь-яких дій.

74. Враховуючи наведені Товариством доводи щодо способу судового захисту в позові, який він має намір подати, а саме - шляхом скасування спірного розпорядження податкового органу, колегія суддів відзначає, що за наслідком розгляду такого спору суд може ухвалити рішення про визнання протиправним та скасування вказаного адміністративного акту, який є актом індивідуальної дії.

75. Водночас у такому випадку резолютивна частина ухваленого судом рішення не міститиме зобов`язання, що може бути виконане унаслідок застосування одного із заходів примусового виконання рішення, передбаченого нормами статті 10 Закону України «Про виконавче провадження».

76. Тобто в такому разі доводи Товариства про те, що невжиття запропонованих ним заходів забезпечення позову унеможливить виконання судового рішення, яке може бути ухвалене за результатом майбутнього позову, не можливо визнати належно обґрунтованими, оскільки таке рішення взагалі не підлягатиме примусовому виконанню.

77. Що ж стосується наведених у заяві Товариства доводів про очевидність оспорюваного ним адміністративного акту, то колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та твердженнями касаційної скарги про їх безпідставність.

78. Наведені Товариством у цій частині обґрунтування зводяться до незгоди з спірним розпорядженням і невідповідності його вимогам закону та критеріям, встановленим у частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

79. Однак колегія суддів підкреслює, що такі обставини підлягають доказуванню в межах адміністративного процесу під час розгляду адміністративної справи по суті з дотриманням вимог процесуального закону стосовно оцінки доказів, з наданням можливості реалізації прав та виконання обов`язків усіх його учасників й не свідчать про очевидність ознак протиправності рішення суб`єкта владних повноважень, охопленого предметом спору, та про порушення таким рішенням прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду.

80. Насамкінець колегія суддів вважає, що у справі, яка розглядається, вжиті судом апеляційної інстанції заходи забезпечення позову не відповідають критерію адекватності.

81. До такого висновку Верховний Суд приходить з огляду на те, що підставою для прийняття оспорюваного Товариством розпорядження й анулювання наявної у нього ліцензій слугувало встановлення факту подання заявником недостовірних даних у документах, поданих разом із заявою на отримання ліцензії, а саме - в акті державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта, з приводу чого відкрито і здійснюється кримінальне провадження за частиною четвертою статті 358 Кримінального кодексу України, а саме - використання завідомо підробленого документа.

82. Водночас забезпечення позову у спосіб, який його обрано Товариством і застосовано апеляційним судом, надає змогу заявнику безперешкодно, до остаточного з`ясування обставин щодо достовірності наведених ТОВ «Магнум Енерджі» даних стосовно введення в експлуатацію об`єкта, який ним використовується у господарський діяльності, а отже й до підтвердження відповідності цього об`єкта усім вимогам законодавства, продовжувати свою діяльність з роздрібної торгівлі пальним на автозаправному комплексі, яка відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.08.2013 №808 віднесена до Переліку видів діяльності та об`єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку (пункт 21 цього Переліку «Автозаправні станції та комплекси, а також автогазонаповнювальні компресорні станції, автомобільні газозаправні станції зрідженого газу»).

83. Не надаючи оцінку підставам прийняття оскаржуваного Товариством розпорядження та пов`язаним із цим обставинам, колегія суддів втім зазначає, що можливе наведення недостовірних даних у документі, який засвідчує готовність до експлуатації об`єкта будівництва, що використовується для провадження діяльності з роздрібної торгівлі пальним, а можливо і його підроблення, якщо це дійсно мало місце у спірних відносинах, може породжувати сумніви у безпеці такої діяльності й вказувати на імовірність настання негативних наслідків в результаті її здійснення у вигляді заподіяння шкоди здоров`ю або навіть життю людей, майну третіх осіб, аварій, інших надзвичайних подій техногенного характеру тощо.

84. Тобто від вжиття заходів забезпечення позову в даному випадку можуть настати більш негативні наслідки, які описані вище, аніж від того, що такі заходи не будуть вжиті. До того ж Товариство, після вирішення спору у справі, що розглядається, на його користь (якщо для цього будуть доведені відповідні підстави) зможе продовжити свою діяльність і відшкодувати заподіяну йому шкоду, тобто безперешкодно відновити свої права.

85. У зв`язку з вищенаведеним колегія суддів вважає необґрунтованим висновок апеляційного суду про наявність передбачених законом підстав для вжиття у цьому випадку заходів забезпечення позову за заявою Товариства. Такий висновок не ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального та дотриманні норм процесуального права. Необхідності у вжитті таких заходів у цьому конкретному випадку не доведено, а задоволення апеляційним судом поданої Товариством заяви не забезпечує виконання тих завдань та мети, яка закладена у інституті забезпечення позову.

86. Поряд із цим Верховний Суд вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано відмовив Товариству в забезпеченні позову, врахував усі обставини, які мають значення для правильного вирішення цього питання, дотримався норм матеріального та процесуального права і ухвалив судове рішення, що відповідає закону і яке скасовано апеляційним судом помилково.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

112. За правилами частини першої статті 352 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

113. Ураховуючи вищевикладене, Верховний Суд, провівши касаційний розгляд справи у межах доводів і вимог касаційної скарги, які слугували підставою для відкриття касаційного провадження у справі, та повноважень, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, дійшов висновку про задоволення касаційної скарги й скасування оскаржуваної постанови апеляційного суду із залишенням в силі ухвали суду першої інстанції, яка постановлена відповідно до закону і скасована помилково.

114. Керуючись статтями 340 341 344 349 352 355 356 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління Державної податкової служби України у Вінницькій області задовольнити.

Постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 19.04.2023 скасувати та залишити в силі ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 13.03.2023.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не оскаржується.

Суддя-доповідач Н.В. Коваленко

Судді: Я.О. Берназюк

А.І. Рибачук