ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 серпня 2023 року
м. Київ
справа № 120/2403/20-а
адміністративне провадження № К/9901/1385/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
Кравчука В.М., Єзерова А.А., Стародуба О.П.,
розглянув у попередньому судовому засіданні
касаційну скаргу Вінницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів
на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 04 серпня 2020 року (суддя Віятик Н.В.) та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 02 грудня 2020 року (колегія у складі суддів Ватаманюка Р.В., Драчук Т.О., Полотнянка Ю.П.)
у справі №120/2403/20-а
за позовом Вінницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Летішопс Україна"
про стягнення адміністративно- господарських санкцій та пені.
І. РУХ СПРАВИ
1. 05.06.2020 Вінницьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі - Фонд) звернулося із позовом до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Летішопс Україна" (далі - ТОВ "Летішопс України"), у якому просило стягнути з відповідача господарські санкції у розмірі 2 381 863,02 грн та пеню у розмірі 30 726,08 грн.
2. Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 04.08.2020, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 02.12.2020, у задоволенні позову відмовлено.
3. У касаційній скарзі Фонд просить скасувати попередні судові рішення та ухвалити нове - про задоволення позову.
4. Ухвалою від 20.01.2021 Верховний Суд відкрив провадження у справі.
II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
5. Судами попередніх інстанцій встановлено, що 28.02.2020 відповідач подав до Вінницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2019 рік, згідно з яким середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу (осіб) становила 184 осіб, з них: середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність - 1 осіб, кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях відповідно до вимоги статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21.03.1991 № 875-ХІІ (далі - Закон № 875-ХІІ) (осіб) - 7 осіб, фонд оплати праці штатних працівників становить - 73043,8 грн, середньорічна заробітна плата штатного працівника - 396977,71 грн.
6. Крім того, відповідач подав до Вінницького міського центру зайнятості звіти 3-ПН за 2017, 2018 та 2020 роки з інформацією про створені вакансії для інвалідів.
7. Позивач у позовній заяві посилається на звіт 10-ПІ за 2019 і стверджує, що відповідач не виконав норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у кількості 6 осіб. Середньорічна заробітна плата штатного працівника відповідача становить 73043,8 грн. Згідно з розрахунком позивача сума адміністративно-господарських санкцій становить 2 381 863,02 грн.
8. Позивачем у розрахунку заборгованості визначено, що оскільки відповідач не сплатив адміністративно-господарські санкції до 15.04.2020, позивачем нараховано пеню за порушення термінів сплати за період з 16.04.2020 по 28.05.2020 (43 дні) в сумі 30726,08 грн. Отже, загальна сума заборгованості відповідача становить 2412589,10 грн.
9. Позивач, вважаючи, що відповідач не виконав норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів та має сплачувати адміністративно-господарські санкції, звернувся до суду.
ІІІ. АРГУМЕНТИ СТОРІН
10. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в порушення приписів Закону № 875-ХІІ відповідач у 2019 році не забезпечив визначеного нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, а саме 6 робочих місць, і як наслідок повинен був сплатити суму адміністративно-господарських санкцій в розмірі 6 середніх річних заробітних плат - 2381863,02 грн та пені в сумі - 30726,08 грн.
11. Відповідач проти задоволення позову заперечив. Зазначив, що законом передбачено обов`язок роботодавця щодо створення робочих місць для інвалідів, при цьому закон не зобов`язує підприємство знаходити та працевлаштовувати інвалідів. Відповідач вчинив усі дії, передбачені законодавством, щодо працевлаштування інвалідів, а саме: створив відповідні робочі місця та повідомив Вінницький обласний центр зайнятості про їх наявність. Отже, позивач безпідставно застосував адміністративно-господарські санкції та нарахував пеню.
ІV. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
12. Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що відповідач ужив усіх залежних від нього заходів щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів. На нього не може бути покладено відповідальність за не направлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для працевлаштування та за відсутність у населеному пункті за місцем знаходження підприємства інвалідів, які бажають працевлаштуватись. Тому підстави для застосування адміністративно-господарських санкцій, передбачених ст. 20 Закону № 875-ХІІ, щодо відповідача відсутні.
13. Як на підставу касаційного оскарження позивач покликається на те, що суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково. У 2019 році відповідач скоротив чисельність працюючих осіб з інвалідністю до 1 особи, не виконав нормативу на виділення шести робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю та не подав до відповідного центру зайнятості звітність за формою № 3-ПН про попит на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через 3 робочі дні з дати відкриття вакансій. Позивач посилається на постанову Верховного Суду від 26.06.2018 у справі №806/1368/17, висновки якої, на його думку, не було враховано.
Відповідач мав виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів та надавати державній службі зайнятості необхідну для організації працевлаштування інвалідів інформацію у порядку, передбаченому Законом України від 05.07.2012 №5067-VI "Про зайнятість населення". Правова позиція про це міститься у постановах Верховного Суду від 07.02.2018 у справі №П/811/693/17, від 02.05.2018 у справі №804/8007/16, від 13.06.2018 у справі №819/639/17. Доказом, який свідчить про створення робочих місць для працевлаштування інвалідів та інформування органів зайнятості про наявність вільних робочих місць для інвалідів, є наказ по підприємству стосовно створення відповідного робочого місця, звіт форми №3-ПН, що узгоджується з правовою позицією, викладеною Верховним Судом у постановах від 02.05.2018 у справі №804/8007/16, від 21.08.2018 у справі № 817/650/17.
Також позивач покликається на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права (п. 4 ч. 4 ст. 12 КАС України), адже сума позову перевищує 500 неоподаткованих мінімумів для працездатних осіб, а тому справа мала розглядатися за правилами загального позовного провадження.
14. У відзиві відповідач покликається на правомірність рішень судів першої та апеляційної інстанцій з огляду на те, що ним не було допущено порушень вимог законодавства, вчинено всі передбачені дії, створено робочі місця для осіб з інвалідністю, подано необхідну звітність. Факт подачі усієї необхідної звітності, передбаченої чинним законодавством, позивач не заперечує. Окрім того, безпідставної відмови у працевлаштуванні особи з інвалідністю, яка звернулася до відповідача самостійно чи була направлена до нього державною службою зайнятості - не виявлено.
Також відповідач вказує, що обов`язок підприємства щодо створення робочих місць для осіб з інвалідністю не породжує обов`язок пошуку таких осіб на створені робочі місця. Такий обов`язок покладається на органи працевлаштування, що перелічені в частині першій статті 18 Закону № 875-XII. Така позиція викладена Верховним Судом у постановах від 07.02.2018 у справі №П/811/693/17, від 02.05.2018 у справі №804/8007/16, від 13.06.2018 у справі №819/639/17, від 20.05.2019 у справі №820/1889/17 та від 03.12.2020 №812/1189/18.
Також відповідач заперечував необхідність розгляду справи в загальному позовному провадженні, адже категорія справи не підпадає під. п. 4 ч. 4 ст. 12 КАС України.
VI. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
15. Верховний Суд перевірив в межах доводів касаційної скарги правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права та дійшов таких висновків.
16. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
17. Частиною 1 ст. 19 Закону № 875-ХІІ встановлено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
18. Частиною 2 ст. 19 Закону № 875-XII зобов`язано підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, самостійно розраховувати кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті та забезпечувати працевлаштування інвалідів.
19. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, які використовують найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом (ч. 1 ст. 20 Закону № 875-ХІІ).
20. Згідно ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України (далі - ГК України) підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення (ч. 2 ст. 218 ГК України).
21. Зі змісту ч. 2 ст. 218 ГК України вбачається, що вказана норма встановлює підстави для звільнення від відповідальності, як за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання (за що встановлено відповідальність у вигляді відшкодування збитків, штрафні санкції, або оперативно-господарські санкції), так і за порушення правил здійснення господарської діяльності (за що встановлено відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій).
22. Отже, суб`єкт звільняється від відповідальності, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності (тобто від адміністративно-господарських санкцій), якщо доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення правопорушення.
23. За приписами п. 4 ч. 3 ст. 50 Закону України "Про зайнятість населення" №5067 (далі - Закон № 5067) роботодавці зобов`язані: своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії); заплановане масове вивільнення працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання за два місяці до вивільнення.
24. На виконання п. 4 ч. 3 ст. 50 Закону №5067 наказом Міністерства соціальної політики України № 316 від 31.05.2013 затверджено Порядок подання форми звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)". Відповідно до цих правових актів на роботодавців покладено обов`язок подавати до відповідного центру зайнятості звітність форми №3-ПН лише за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через 3 робочі дні з дати відкриття вакансії.
25. При цьому, періодичності подачі звітності за формою №3-ПН законодавством не встановлено, а передбачено, що така звітність подається не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, тобто передбачено одноразове інформування про кожну вакансію. Тому, якщо роботодавець одноразово подав звітність форми № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" у строк не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, він виконав обов`язок своєчасно та в повному обсязі у встановленому порядку подати інформацію про попит на робочу силу (вакансії). Це означає, що в такому випадку учасник господарських відносин вжив залежних від нього передбачених законодавством заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.
26. Така правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 20.05.2019 у справі № 820/1889/17, від 11.09.2020 у справі №440/2010/19 та від 03.08.2023 у справі №120/4975/22.
27. Згідно зі ст. 20 Закону № 875 підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі на підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.
Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю.
Сплату адміністративно-господарських санкцій і пені підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, проводять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов`язкових платежів). Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону.
28. До обов`язків роботодавців щодо забезпечення працевлаштування інвалідів в силу приписів ч.3 ст.17, ч. 1 ст. 18, ч. 2,3, 5 ст. 19 Закону № 875 фактично віднесено укладання трудового договору з інвалідом, який самостійно звернувся до роботодавця або був направлений до нього державною службою зайнятості (в силу ст. 21 Кодексу законів про працю України саме наявність трудового договору вказує на виникнення у працівника обов`язку виконувати певну роботу, а у роботодавця обов`язку виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці).
29. Системний аналіз вищезазначених норм законодавства дає підстави для висновку, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані:
- виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця з урахуванням індивідуальних програм реабілітації;
- надавати державній службі зайнятості необхідну для організації працевлаштування інвалідів інформацію у порядку, передбаченому Законом № 5067 та Наказом № 316;
- звітувати Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Законом № 875-ХІІ та Порядком № 70;
- у разі невиконання такого нормативу - щороку сплачувати відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції.
30. У свою чергу, закон не покладає обов`язок на підприємство здійснювати самостійний пошук працівників - інвалідів.
31. Законом №875 також визначено, що працевлаштування інвалідів здійснюється або шляхом їх безпосереднього звернення до підприємства, або шляхом звернення до державної служби зайнятості, яка в свою чергу здійснює пошук підходящої роботи для працевлаштування такого інваліда.
32. З огляду на викладене, обов`язок по працевлаштуванню інвалідів відповідно до встановленого Законом нормативу субсидіарно покладається як на роботодавців, так і на державну службу зайнятості.
33. Доказом, який свідчить про створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальних робочих місць, та інформування органів зайнятості про наявність вільних робочих місць для інвалідів, є наказ по підприємству стосовно створення відповідного робочого місця, звіт форми №3-ПН, що подається у порядку, визначеному наказом Міністерства соціальної політики України № 316 від 31.05.2013.
34. Згідно з ч. 3 ст. 18 Закону № 875 до обов`язків органів державної служби зайнятості законодавцем віднесена організація працевлаштування інвалідів, бо саме з цією метою роботодавці зобов`язані надавати державній службі зайнятості відповідну інформацію.
35. Отже, передбачена ч. 1 ст. 20 Закону № 875 міра юридичної відповідальності у вигляді виникнення обов`язку сплатити адміністративно-господарської санкції на користь Фонду соціального захисту інвалідів має наставати або (1) у разі порушення роботодавцем вимог ч. 3ст. 18 Закону №875, а саме: не виділення та не створення робочих місць, не надання державній службі зайнятості інформації, не звітування перед Фондом соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів, так як саме ця бездіяльність має своїм фактичним наслідком позбавлення державної служби зайнятості можливості організувати працевлаштування інвалідів, або (2) у разі порушення роботодавцем вимог ч. 3 ст. 17, ч. 1 ст. 18, ч.ч. 2, 3, 5 ст.19 Закону № 875, що полягає у безпідставній відмові у працевлаштуванні інваліда, який звернувся до роботодавця самостійно чи був направлений до нього державною службою зайнятості.
Фонд, центр зайнятості і роботодавець несуть субсидіарну відповідальність за працевлаштування інвалідів.
Обов`язок працевлаштування інвалідів, головним чином, лежить на центрі зайнятості, який повинен бути виконаний шляхом визначення кількості вакантних посад для інвалідів на підставі поданих звітів роботодавців, проводити пошук та направлення інвалідів до роботодавців, у яких наявні вакантні посади.
Фонд аналізує отримані звіти, проводить перевірки та застосовує санкції, а також інші заходи впливу передбачені законодавством до суб`єктів господарювання, які не виконують нормативів щодо створення робочих місць для інвалідів, крім того, зокрема, сприяє у працевлаштуванні осіб з інвалідністю.
До обов`язків роботодавця належить створення робочих місць для інвалідів, звітування перед Фондом соціального захисту інвалідів та центром зайнятості щодо наявності вакантних робочих місць, працевлаштування інвалідів, які звертаються безпосередньо до роботодавця або направляються для працевлаштування центром зайнятості.
Додатковими доказами належного виконання роботодавцем своїх обов`язків є розміщення на телебаченні, у друкованих чи електронних засобах масової інформації, або у іншій формі оголошень, які містять інформацію про пошук відповідних працівників та підтверджують реальність намірів стосовно здійснення такого працевлаштування, а також підписання договорів співпраці з Державною службою зайнятості стосовно оперативного підбору претендентів на заявлені роботодавцем вакансії.
36. Такий правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 20.05.2019 у справі № 820/1889/17, від 13.07.2020 у справі № 804/4097/18 від 30.04.2020 у справі № 580/3311/19 та від 03.08.2023 у справі №120/4975/22.
37. Позивач стверджував, що відповідач не виконав вимоги щодо подання інформації про попит на робочу силу за 2019 за формою 3-ПН для працевлаштування осіб, які мають інвалідність до центру зайнятості, що підтверджується листом Вінницького обласного центру зайнятості за №04-17/2012 -20 від 26.05.2020.
38. Проте, судами попередніх інстанцій встановлено, що у 2018 році було 5 вакансій (оператор з обробки інформації та програмного забезпечення) робочих місць для інвалідів, про що був поданий звіт за формою 3-ПН, який зареєстрований у Вінницькому районному центрі зайнятості.
39. Протягом 2018 року 14 безробітних виявило бажання скористатись вакансіями для осіб з інвалідністю, з них 6 осіб відмовились від роботи, а 8 осіб не відповідали вимогам роботодавця.
40. В 2019 році відповідач не подавав звіт форми 3-ПН з вакансіями для осіб з інвалідністю, оскільки обставини у відповідача не змінились, нові робочі місця протягом 2019 році не створювалися, а тому обов`язку щодо подання такої звітності не було.
41. Крім того, 31.01.2020 ТОВ «Летішопс Україна» подало у Вінницький міський центр зайнятості звіт за формою 3-ПН, із зазначенням 10 вакансій для осіб з інвалідністю.
42. Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що відповідач виконав обов`язок щодо виділення і створення робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2019 році та повідомив центр зайнятості про виникнення вакансій.
43. При подачі звітів до центру зайнятості відповідач зазначив про наявні для інвалідів вакансії, а тому не може відповідати за не направлення уповноваженим органом необхідної кількості інвалідів. З огляду на це, у діях відповідача немає складу правопорушень, а отже й відсутні підстави для сплати адміністративно-господарських стягнень.
44. Адміністративно-господарська відповідальність, передбачена ст. 20 Закону №875-ХІІ, за своєю правовою природою є господарсько-правовою відповідальністю. Підставою для застосування такої відповідальності учасника господарських відносин згідно з ч. 1 ст. 218 ГК України є вчинене роботодавцем правопорушення в сфері господарювання. Відповідно до частини другої зазначеної статті учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
45. Звіт за формою 3-ПН є актом інформування органів працевлаштування про створені на підприємстві робочі місця для працевлаштування інвалідів і, водночас, запитом про направлення на підприємство інвалідів для працевлаштування.
46. З урахуванням того, що відповідач виконав вимоги Закону № 875-ХІІ щодо прийняття заходів для працевлаштування осіб з інвалідністю, доказів того, що відповідач не створив робочі місця для осіб з інвалідністю, відмовляв інвалідам у прийнятті на роботу, несвоєчасно надавав державній службі зайнятості інформацію щодо наявності вакансій, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, або несвоєчасно звітував Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, позивачем не надано, Суд погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій про те, що причини непрацевлаштування осіб з інвалідністю не залежали від самого роботодавця, тому в його діях відсутній склад правопорушення і на нього не може бути покладена відповідальність за недотримання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю.
47. Щодо необхідності розглядати справу за правилами загального позовного провадження і відповідно порушення судами першої та апеляційної інстанцій норма процесуального права, Суд зважає на те, що ухвалою від 10.06.2020 суд першої інстанції відкрив провадження у справі, розгляд справи вирішив здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін в судове засідання.
48. У касаційній скарзі позивач покликається на необхідність розглядати справу за правилами загального позовного провадження з огляду на те, що справа підпадає під п. 4 ч. 4 ст. 12 КАС України.
49. Частиною 1 ст. 12 КАС України визначено, що адміністративне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку позовного провадження (загального або спрощеного).
50. Спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи (ч. 2 ст. 12 КАС України).
51. Частиною 4 ст. 12 КАС України встановлено, що виключно за правилами загального позовного провадження розглядаються справи у спорах: 1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; 2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; 4) щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 5) щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років".
52. Позовна заява мотивована протиправністю дій відповідача щодо порушення приписів Закону № 875-ХІІ, оскільки відповідач у 2019 році не забезпечив визначеного нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, а саме 6 робочих місць, і як наслідок повинен був сплатити суму адміністративно-господарських санкцій в розмірі 6 середніх річних заробітних плат - 2381863,02 грн.
53. Отже, предметом розгляду цієї справи не є рішення суб`єкта владних повноважень, а тому спір не належить до п. 4. ч. 4 ст. 12 КАС України.
54. Умови, за яких суд має право розглядати справи у загальному або спрощеному позовному провадженні, визначаються цим Кодексом (ч. 5 ст. 12 КАС України).
55. Частиною 6 ст.12 КАС України визначено перелік категорій справ незначної складності для цілей Кодексу адміністративного судочинства України.
56. Суд зауважує, що такий перелік не є вичерпним і відповідно до вимог п. 10 ч. 6 ст. 12 КАС України справами незначної складності є також справи, у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.
57. Крім того, згідно з ч. 2 ст. 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
58. Суд погоджується з позицією суду першої інстанції про те, що ця справа належить до справ незначної складності, відтак не підлягає розгляду за правилами загального позовного провадження.
59. Крім того, у постанові від 03.03.2023 у справі №320/2609/19 Верховний Суд вже висловив позицію щодо можливості розгляду таких справ за правилами загального позовного провадження та зазначив, що частина четверта статті 12 КАС України містить перелік справ у спорах, які розглядаються виключно за правилами загального позовного провадження. Спір який розглядається у цій справі не відноситься до переліку передбаченого частиною четвертою статті 12 КАС України.
60. Згідно з положенням ч. 4 ст. 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
61. Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
62. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
63. Крім того, ст. 2 та ч. 4 ст. 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
64. Відповідно до ч. 1 ст. 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
65. Суди першої та апеляційної інстанції ухвалили рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, а тому касаційну скаргу не підлягає задоволенню.
66. З огляду на результат перегляду справи в суді касаційної інстанції судові витрати не підлягають розподілу.
Керуючись ст. 343 349 351 355 356 КАС України, Суд -
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Вінницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення.
Рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 04 серпня 2020 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 02 грудня 2020 року у справі №120/2403/20-а залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Суддя В.М. Кравчук
Суддя А.А. Єзеров
Суддя О.П. Стародуб