№ 120/2722/19-а - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 лютого 2021 року

м. Київ

справа №120/2722/19-а

адміністративне провадження №К/9901/6509/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Мельник-Томенко Ж. М.,

суддів Жука А. В., Мартинюк Н. М.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій, провадження в якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 28.01.2020 (колегія суддів у складі: Кузьменко Л. В., ОСОБА_2 , Совгири Д. І.),

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їхнє обґрунтування

У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив: визнати протиправною відмову, яка відображена в листі Військової частини НОМЕР_1 від 22.07.2019 № 50/08/33-1712, в нарахуванні та виплаті позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 06.09.2018 по 10.06.2019; стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 06.09.2018 по 10.06.2019 в сумі 102 396,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що нарахування грошового забезпечення відповідачем проводилося не в повному обсязі, зокрема, на день звільнення позивача зі служби 06.09.2018 йому не виплачено грошову компенсацію за неотримане речове майно, а також не виплачено середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні. Зазначає, що суму заборгованості з виплати компенсації за неотримане речове майно відповідач сплатив на картковий рахунок позивача 10.06.2019. 04.07.2019 позивач звернувся до посадових осіб відповідача із заявою про нарахування та виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, однак, листом № 50/08/33/1712 від 22.07.2019 позивачу відмовлено в нарахуванні та виплаті середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Вінницький окружний адміністративний суд рішенням від 22.10.2019 адміністративний позов задовольнив повністю: визнав відмову, яка відображена в листі військової частини НОМЕР_1 від 22.07.2019 № 50/08/33-1712, в нарахуванні та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в період з 06.09.2018 по 10.06.2019 протиправною; стягнув з військової частини НОМЕР_1 на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 06.09.2018 по 10.06.2019 в сумі 102 396,00 грн.

Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що нормами спеціального законодавства не врегульовано порядок виплати військовослужбовцям грошового забезпечення за час затримки розрахунку, отже до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України). А з огляду на те, що остаточний розрахунок із позивачем проведений 10.06.2019 до спірних правовідносин належить застосовувати приписи статей 116 117 КЗпП України. Враховуючи те, що на день виключення зі списків особового складу військової частини позивач не був забезпечений повністю грошовим забезпеченням за не отримане речове майно, а також позицію Верховного та Конституційного судів щодо застосування статей 116 117 КЗпП України до військовослужбовців Збройних Сил України, суд дійшов висновку, що позивач має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Відповідач, не погодившись з вказаним рішенням суду, звернувся до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою в даній справі.

Сьомий апеляційний адміністративний суд постановою від 28.01.2020 рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 22.10.2019 скасував та залишив адміністративний позов без розгляду.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та залишаючи позов без розгляду, виходив з того, що спірні правовідносини пов`язані із звільненням з публічної служби, тому строк звернення до адміністративного суду з позовом цієї категорії є спеціальним та відповідно до частини п`ятої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) становить один місяць, який обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Оскільки позивач звернувся з цим позовом поза межами місячного строку з дня проведення з ним остаточного розрахунку, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для залишення позовної заяви без розгляду. Додатково суд апеляційної інстанції послався на аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 815/2681/17, від 22.01.2020 у справі № 620/1982/19.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги

Не погодившись із таким рішенням суду апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу з підстав, визначених пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, а саме: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, та з підстав визначених підпунктом «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, оскільки справа має виняткове значення для позивача. Скаржник просить скасувати постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 28.01.2020 та залишити в силі рішення суду першої інстанції. На обґрунтування своїх вимог зазначає, що для звернення до суду у справах щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності органів державної влади, зокрема й військової частини, не обмежується будь-яким строком. Крім того, зазначає, що спеціальним законодавством прямо не врегульовано питання строків звернення до суду у зв`язку з порушенням відповідачами законодавства про оплату праці (виплату грошового забезпечення). Отже, на думку скаржника, право на отримання таких виплат не обмежується жодним строком.

Позиція інших учасників справи

Відповідач у відзиві на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції без змін.

Рух касаційної скарги

Ухвалою Верховного Суду від 24.04.2020 відкрито касаційне провадження за скаргою ОСОБА_1 на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 28.01.2020.

Ухвалою Верховного Суду від 19.02.2021 зазначену адміністративну справу призначено до касаційного розгляду в порядку письмового провадження.

Обставини справи

ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 на посаді командира господарчого взводу роти бойового та матеріального забезпечення.

Наказом командувача Національної гвардії України від 28.08.2018 № 133 (по особовому складу) позивача звільнено з військової служби з 06.09.2018 за станом здоров`я.

В день виключення позивача зі списків військової частини розрахунок проведено не у повному обсязі, а саме не виплачено грошову компенсацію за не отримане речове майно при звільненні.

10.06.2019 на картковий рахунок позивача зараховано грошові кошти в сумі 15 533,80 грн.

04.07.2019 позивач звернувся до військової частини НОМЕР_1 з заявою про здійснення нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в період з 06.09.2018 по 10.06.2019.

22.07.2019 позивач отримав відповідь з військової частини НОМЕР_1 , якою йому відмовлено в нарахуванні та виплаті середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Причиною відмови вказано, що законодавство, яке регулює порядок проходження військової служби не передбачає виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та законодавство про працю не застосовується до військовослужбовців Збройних Сил України.

Не погоджуючись з такою відмовою, позивач 23.08.2019 звернувся до суду з даним позовом.

Норми права, якими керувався суд касаційної інстанції та висновки суду за результатами розгляду касаційної скарги

Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, виходить із такого.

На стадії касаційного провадження спірним у цій справі є виключно питання дотримання позивачем строку звернення до суду з адміністративним позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Так, процесуальна природа та призначення строків звернення до суду зумовлюють при вирішенні питання їх застосування до спірних правовідносин необхідність звертати увагу не лише на визначені в нормативних приписах відповідних статей загальні темпоральні характеристики умов реалізації права на судовий захист строк звернення та момент обчислення його початку, але й природу спірних правовідносин щодо захисту прав, свобод та інтересів, у яких особа звертається до суду.

Визначення строку звернення до адміністративного суду в системному зв`язку з принципом правової визначеності слугує меті забезпечення передбачуваності для відповідача (як правило, суб`єкта владних повноважень в адміністративних справах) та інших осіб того, що зі спливом установленого проміжку часу прийняте рішення, здійснена дія (бездіяльність) не матимуть поворотної дії в часі та не потребуватимуть скасування, а правові наслідки прийнятого рішення або вчиненої дії (бездіяльності) не будуть відмінені у зв`язку з таким скасуванням. Тобто встановлені строки звернення до адміністративного суду сприяють уникненню ситуації правової невизначеності щодо статусу рішень, дій (бездіяльності) суб`єкта владних повноважень.

Додатково суд апеляційної інстанції послався на правові позиції викладені у постановах Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 815/2681/17 та від 22.01.2020 у справі № 620/1982/19

Верховний Суд у складі суддів судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 11.02.2021 у справі № 240/532/20 дійшов висновку про відступлення від висновку щодо застосування частини першої статті 233 КЗпП України для обчислення строку звернення до адміністративного суду з вимогами про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, викладеному в постановах Верховного Суду від 30.01.2019 (справа № 806/2164/16), від 11.02.2020 (справа № 420/2934/19), від 13.03.2019 (справа № 813/1001/17), одночасно погоджуючись з висновком щодо застосування частини п`ятої статті 122 КАС України у подібних правовідносинах, викладеному в постановах Верховного Суду від 04.12.2019 (справа № 815/2681/17) і від 22.01.2020 (справа № 620/1982/19).

Відступаючи у цій справі від висновку Верховного Суду, який викладено у постановах Верховного Суду від 30.01.2019 (справа № 806/2164/16), від 11.02.2020 (справа № 420/2934/19), від 13.03.2019 (справа № 813/1001/17), колегія суддів судової палати зазначила, що відповідно до сформованої практики такий перелік судових рішень не є вичерпним.

Так, Верховний Суд у складі суддів судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 11.02.2021 у справі № 240/532/20 керувався таким.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

Відповідно до пункту 17 частини першої статті 4 КАС України публічною службою є, зокрема, військова служба.

Спірні правовідносини виникли у зв?язку з невиплатою позивачу у день звільнення з військової служби грошової компенсації вартості речового майна, яким він не був забезпечений під час проходження військової служби.

Таким чином, за характером спірних правовідносин і їх суб?єктним складом цей спір є публічно-правовим спором з приводу проходження і звільнення з публічної служби, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів.Включення грошової компенсації вартості за неотримане речове майно до складу належних звільненому військовослужбовцю сум у розумінні приписів статті 116 КЗпП України та необхідність застосування передбаченої статтею 117 КЗпП України відповідальності в разі невиплати такої компенсації на день виключення особи зі списків особового складу військової частини підтверджено сталою судовою практикою розгляду цієї категорії адміністративних справ (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17, постанова Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19).

Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Частиною другою цієї статті передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Отже КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.

Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п?ятою статті 122 КАС України.

Водночас частиною першою статті 233 КЗпП України, яка регулює строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів, встановлено норму про те, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Про необхідність застосування тримісячного строку позовної давності для звернення працівника до суду із заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався, офіційно розтлумачено і в Рішенні Конституційного Суду України від 22.02.2012 № 4-рп/2012 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу.

Проте відповідно до статей 3 і 221 КЗпП України в порядку, передбаченому главою XV цього Кодексу, підлягають розгляду індивідуальні трудові спори працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої приналежності.За приписами частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України справи, що виникають з трудових правовідносин, суди розглядають у порядку цивільного судочинства. При цьому норми Цивільного кодексу України визначають загальну позовну давність тривалістю у три роки (стаття 257) та передбачають можливість установлення законом для окремих видів вимог спеціальної позовної давності (стаття 258), яка може бути скороченою або більш тривалою за загальну позовну давність.

Отже, встановлений у частині першій статті 233 КЗпП України тримісячний строк є скороченим строком позовної давності, в межах якого працівник може звернутися до суду в порядку цивільного судочинства з вимогою про вирішення трудового спору.

Натомість строки звернення до суду в порядку адміністративного судочинства визначені у статті 122 КАС України і частина п`ята цієї статті, яка передбачає місячний строк звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, є спеціальною нормою щодо частини другої цієї статті з установленим у ній загальним строком у шість місяців.

Усталеною є позиція Верховного Суду щодо застосування приписів КЗпП України у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин, щодо яких виник спір.

Отже, з огляду на те, що строк звернення до суду за вирішенням цього публічно-правового спору щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні охоплюється спеціальною нормою частини п?ятої статті 122 КАС України, відсутні підстави для застосування у спірних правовідносинах частини першої статті 233 КЗпП України.

Ураховуючи викладене, висновок суду апеляційної інстанції щодо обмеження права ОСОБА_1 на звернення до суду з цим адміністративним позовом місячним строком з дня проведення з ним остаточного розрахунку ґрунтується на правильному застосуванні судом статті 122 КАС України та правильному застосуванні висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 04.12.2019 у справі № 815/2681/17 та від 22.01.2020 у справі № 620/1982/19. Крім того, висновок суду апеляційної інстанції не суперечить Рішенню Конституційного Суду України від 22.02.2012 № 4-рп/2012, яким розтлумачено статтю 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу в аспекті неоднозначної судової практики розгляду трудових спорів у порядку цивільного судочинства.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення першої та (або) апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Таким чином, колегія суддів вважає, що висновок Сьомого апеляційного адміністративного суду є обґрунтованим, відповідає нормам процесуального права, внаслідок чого касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанцій без змін.

Висновки щодо розподілу судових витрат

Відповідно до частини шостої статті 139 КАС України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки Верховний Суд не змінює судові рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 341 345 349 353 355 356 359 КАС України, Суд,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 28.01.2020 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не оскаржується.

СуддіЖ.М. Мельник-Томенко А.В. Жук Н.М. Мартинюк