ф
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 березня 2021 року
м. Київ
справа № 120/3325/19-а
адміністративне провадження № К/9901/20242/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,
суддів: Калашнікової О.В., Соколова В.М.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Управління Північного офісу Держаудитслужби у Вінницькій області на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 05 лютого 2020 року (суддя Крапівницька Н. Л.) та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 17 червня 2020 року (судді: Кузьмишин В.М., Сушко О.О., Сапальова Т.В.) у справі за адміністративним позовом Північного офісу Держаудитслужби, в особі управління Північного офісу Держаудитслужби у Вінницькій області до Комунального некомерційного підприємства "Тиврівська центральна районна лікарня" Тиврівської районної ради про зобов`язання виконати вимогу,
УСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування.
У жовтні 2019 року Північний офіс Держаудитслужби в особі управління Північного офісу Держаудитслужби у Вінницькій області (далі - позивач) звернулося до суду з позовом до Комунального некомерційного підприємства "Тиврівська центральна районна лікарня" Тиврівської районної ради (далі - відповідач), в якому просило зобов`язати відповідача виконати вимоги, викладені у листі - вимозі від 16 червня 2019 року №26-02-04-14/3166.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що на виконання пункту 2.3.2.1 Плану проведення заходів державного фінансового контролю Північного офісу Держаудитслужби на І квартал 2019 року проведено ревізію окремих питань фінансово-господарської діяльності комунального некомерційного підприємства "Тиврівська центральна районна лікарня" Тиврівської районної ради за період з 01 січня 2016 року по 31 січня 2019 року, під час проведення якої встановлено ряд порушень законодавства, які задокументовані в акті ревізії від 30 травня 2019 року №04- 30/06. Керуючись пунктом 7 частини першої статті 10 Закону №2939, позивач листом від 13 червня 2019 року №26-02-04-14/3166 на адресу відповідача направив вимогу про усунення виявлених порушень. Однак, виявлені порушення відповідачем не усунуто, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 05 лютого 2020 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 17 червня 2020 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Суд першої інстанцій дійшов висновку, з яким погодився суд апеляційної інстанції про те, що вимога органу державного фінансового контролю спрямована на коригування роботи підконтрольної організації та приведення її у відповідність із вимогами законодавства і у цій частині вона є обов`язковою до виконання. Що стосується відшкодування виявлених збитків, завданих державі чи об`єкту контролю, то про їх наявність може бути зазначено у вимозі, але вони не можуть бути примусово стягнуті шляхом вимоги. Такі збитки відшкодовуються у добровільному порядку або шляхом звернення до суду з відповідним позовом.
Підстави касаційного оскарження та їх обґрунтування.
У касаційній скарзі скаржник вказує на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Рішення судів попередніх інстанцій оскаржуються відповідачем відповідно до вимог пункту 2 частини четвертої статті 328 КАС України.
Відповідно до пункту 2 частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
У касаційній скарзі скаржник зазначає, що в основу рішення суду першої інстанції покладено висновки Верховного Суду викладені у постанові від 17 грудня 2019 року у справі №808/2102/15, а також у справах №21-63а14 та №21-603а14, які в подальшому відображені у постанові суду апеляційної інстанції. Однак, судами не вірно застосовано норми матеріального права та, як наслідок, прийнято необґрунтоване рішення щодо невідповідності позову про зобов`язання вчинити дії, для примусового стягнення виявлених збитків.
Скаржник вказує, що предметом позову є зобов`язання вчинити дії з виконання вимоги Управління. Оскільки відшкодування збитків в цьому випадку виступає як спосіб виконання дій (вимоги).
Позиція інших учасників справи.
До Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому відповідач, посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги є необґрунтованими та не можуть бути задоволені, просить в задоволенні касаційної скарги відмовити, а рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін.
Рух касаційної скарги.
Ухвалою Верховного Суду від 09 вересня 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Управління Північного офісу Держаудитслужби у Вінницькій області на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 05 лютого 2020 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 17 червня 2020 року.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 24 березня 2021 року зазначену адміністративну справу призначив до розгляду.
Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи.
На виконання пункту 2.3.2.1 Плану проведення заходів державного фінансового контролю Північного офісу Держаудитслужби на І квартал 2019 року проведено ревізію окремих питань фінансово-господарської діяльності комунального некомерційного підприємства "Тиврівська центральна районна лікарня" Тиврівської районної ради за період з 01 січня 2016 року по 31 січня 2019 року.
Під час проведення ревізії встановлено ряд порушень законодавства, які задокументовані в акті ревізії від 30 травня 2019 року №04- 30/06.
Листом від 13 червня 2019 року за №26-02-04-14/3166 позивач на адресу Комунального некомерційного підприємства "Тиврівська центральна районна лікарня" Тиврівської районної ради направив вимогу про усунення виявлених порушень, а саме: протягом травня - грудня 2018 року Лікарнею, за рахунок коштів медичної субвенції державного бюджету, виділеної на лікування мешканців Тиврівського району проведено видатки на суму 108,76 тис. грн на лікування мешканців Гніванської об`єднаної територіальної громади без послідуючого відшкодування зазначених видатків останньою, що є порушенням вимог частини першої статті 103-4 Бюджетного кодексу України від 08 липня 2010 року №2456 - VI, частини третьої статті 8 Закону України "Про добровільне об`єднання територіальних громад" від 05 лютого 2015 року №157-УІІІ та пункту 3 Порядку та умов надання медичної субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 січня 2015 року №11; у порушення вимог статті 31 Закону України "Про оплату праці", Лікарнею протягом періоду з 01 січня 2017 року по 31 січня 2019 року проведено нарахування та виплату доплати до мінімальної заробітної плати працівникам госпрозрахункового підрозділу при "виконанні ними встановлених умовних одиниць працеємкості (норм праці) на суму 68,59 тис. грн, та як наслідок проведено нарахувань єдиного соціального внеску на суму 11,82 тис. грн; протягом ревізійного періоду Лікарнею не перераховане в дохід районного бюджету кошти, як такі, за якими видатки були проведені в минулих бюджетних періодах, а саме кошти, які були утримані із заробітної плати працівників, у січні 2017 року за грудень 2016 року, в січні 2018 року за 2017 року, на суму 4,40 тис. грн та відповідно на суму 0,97 тис. грн, на яку було зменшено єдиний соціальний внесок, чим не дотримано вимог пункту 2.4 "Порядку бухгалтерського обліку окремих активів та зобов`язань бюджетних установ", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 02 квітня 2014 року №372, яким завдано матеріальної шкоди на загальну суму 05,37 тис. грн; протягом ревізійного періоду, через несплату квартирної плати мешканцями гуртожитку (двома кімнатами, які перебувають на балансі Лікарні), Лікарнею недоотримано доходів (квартплату) в загальній сумі 0,42 тис. грн, що є порушенням вимог частини четвертої статті 13 Бюджетного кодексу.
Спірною вимогою від 13 червня 2019 року за №26-02-04-14/3166 зобов`язано усунути комунальним некомерційним підприємством "Тиврівська центральна районна лікарня" Тиврівської районної ради виявлені порушення, шляхом забезпечення:
1. Повернення до районного бюджету коштів на суму 108,76 тис. грн використаних на лікування мешканців населених пунктів, які відносяться до новоутвореної Гніванської об`єднаної територіальної громади відповідно до норм cт. 1212-1214 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року №435-І;
2. Відшкодування до районного бюджету коштів на суму 68,59 тис. грн, використаних на неправомірне нарахування та виплату до мінімальної заробітної плати, відповідно до статей 130-135 Кодексу законів про працю від 10 грудня 1971 року за №322-VІІІ; повернення до районного бюджету зайво перерахованого соціального внеску на суму 11,82 тис. грн, відповідно до вимог пункту 13 частини другої статті 11 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08 липня 2010 року за №2464-11 та Порядку зарахування у рахунок майбутніх платежів єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування або повернення та/або помилково сплачених коштів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 16 січня 2016 року №6;
3. Відшкодування до районного бюджету матеріальної шкоди на суму 4,40 тис. грн, заподіяної внаслідок неперерахування коштів, як такі за якими видатки були проведені в минулих бюджетних періодах, відповідно до ст. 22 610-625 ЦКУ та з урахуванням норм, визначених статтею 136 КЗпП України; повернення до районного бюджету зайво перерахованого соціального внеску на суму 0,97 тис. грн, відповідно до вимог п.13 ст.9, п.2 ч.2 ст. 11 Закону №2464 та Порядку №6;
4. Надходження до спеціального фонду Лікарні коштів на суму 0,42 тис. грн за користування кімнатами гуртожитку (квартплати) Лікарні відповідно до cт. 22 610-625 ЦКУ, cт.216-229 Господарського кодексу України від 16 січня 2003 року №436-VII, з урахуванням норм, визначених cт. 130 КЗпП;
5. Недопущення у подальшій роботі фактів встановлених порушень законодавства.
Усунути виявлені ревізією порушення вимагалось до 15 липня 2019 року, з одночасним інформуванням про вжиті заходи, з поданням завірених копій первинних, розпорядчих та інших документів, що підтверджують усунення порушення.
Однак пункти 1-4 вимоги залишились невиконані, що стало підставою для звернення з цим позовом до суду.
ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХНЬОГО ЗАСТОСУВАННЯ
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові та організаційні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні визначені Законом України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» від 26 січня 1993 року №2939-ХІІ (далі - Закон №2939-ХІІ).
Згідно з статтею 2 Закону № 2939-XII головними завданнями органу державного фінансового контролю є: здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяттям зобов`язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності у міністерствах та інших органах виконавчої влади, державних фондах, фондах загальнообов`язкового державного соціального страхування, бюджетних установах і суб`єктах господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують (отримували у періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів, державних фондів та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі - підконтрольні установи), за дотриманням бюджетного законодавства, дотриманням законодавства про закупівлі, діяльністю суб`єктів господарської діяльності незалежно від форми власності, які не віднесені законодавством до підконтрольних установ, за судовим рішенням, ухваленим у кримінальному провадженні. Державний фінансовий контроль забезпечується органом державного фінансового контролю через проведення державного фінансового аудиту, інспектування, перевірки закупівель та моніторингу закупівлі. Порядок проведення органом державного фінансового контролю державного фінансового аудиту, інспектування та перевірки закупівель установлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України № 868 від 28 жовтня 2015 року створено Державну аудиторську службу України, як центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів, реорганізувавши Державну фінансову інспекцію шляхом перетворення.
Відповідно до Положення про Державну аудиторську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 лютого 2016 року № 43 (далі - Положення № 43) Державна аудиторська служба України (Держаудитслужба) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України та який забезпечує формування і реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю.
За приписами пункту 4 Положення № 43 Держаудитслужба відповідно до покладених на неї завдань здійснює контроль у: міністерствах, інших органах виконавчої влади, державних фондах, фондах загальнообов`язкового державного соціального страхування, бюджетних установах, суб`єктах господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують (отримували у періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів, державних фондів та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі - підконтрольні установи); суб`єктах господарської діяльності незалежно від форми власності, які не віднесені законодавством до підконтрольних установ, за судовим рішенням, ухваленим у кримінальному провадженні та реалізує державний фінансовий контроль через здійснення: інспектування (ревізії).
Відповідно до пункту 6 Положення № 43 Держаудитслужба для виконання покладених на неї завдань має право в установленому порядку, зокрема, пред`являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов`язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства; у разі виявлення збитків, завданих державі чи підприємству, установі, організації, що контролюється, визначати їх розмір в установленому законодавством порядку.
Згідно з пунктом 7 Положення № 43, Держаудитслужба здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку міжрегіональні територіальні органи.
За приписами підпункту 9 пункту 4 Положення № 43 Держаудитслужба вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб, а саме вимагає від керівників та інших осіб підприємств, установ та організацій, що контролюються, усунення виявлених порушень законодавства; здійснює контроль за виконанням таких вимог.
Зазначені норми також кореспондуються з положеннями пункту 7 статті 10 Закону № 2939-ХІІ, згідно з якими органу державного фінансового контролю надано право пред`являти керівникам та іншим службовим особам підконтрольних установ, що ревізуються, вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства з питань збереження і використання державної власності та фінансів, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства.
Згідно із пунктом 13 статті 10 Закону № 2939-XII органу державного фінансового контролю надається право при виявленні збитків, завданих державі чи підприємству, установі, організації, що контролюється, визначати їх розмір у встановленому законодавством порядку.
Згідно з частиною другою статті 15 Закону № 2939-XII законні вимоги службових осіб органу державного фінансового контролю є обов`язковими для виконання службовими особами об`єктів, що контролюються.
Так, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 06 квітня 2016 року № 266 «Про утворення міжрегіональних органів Державної аудиторської служби» до складу органів Державної аудиторської служби України входять Держаудитслужба та такі міжрегіональні територіальні органи: Північний офіс Держаудитслужби, Північно-східний офіс Держаудитслужби; Західний офіс Держаудитслужби та Східний офіс Держаудитслужби, які також наділені вищевказаними повноваженнями щодо вжиття в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб.
Процедуру проведення інспектування в міністерствах та інших органах виконавчої влади, державних фондах, фондах загальнообов`язкового державного соціального страхування, бюджетних установах і у суб`єктів господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують (отримували в період, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів, державних фондів та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування або використовують (використовували у період, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі - підконтрольні установи), а на підставі рішення суду - в інших суб`єктів господарювання визначає Порядок проведення інспектування Державною аудиторською службою, її міжрегіональними територіальними органами, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 20 квітня 2006 року № 550 (далі - Порядок № 550).
Згідно з пунктом 2 Порядку № 550 визначено, що інспектування полягає у документальній і фактичній перевірці певного комплексу або окремих питань фінансово-господарської діяльності об`єкта контролю і проводиться у формі ревізії, яка повинна забезпечувати виявлення фактів порушення законодавства, встановлення винних у їх допущенні посадових і матеріально відповідальних осіб.
Відповідно до пункту 16 Порядку № 550 ревізія проводиться шляхом: документальної перевірки, що передбачає контроль за установчими, фінансовими, бухгалтерськими (первинними і зведеними) документами, статистичною, фінансовою та бюджетною звітністю, господарськими договорами, розпорядчими та іншими документами об`єкта контролю, пов`язаними з плануванням і провадженням фінансово-господарської діяльності, веденням бухгалтерського обліку, складенням фінансової звітності.
Якщо вжитими в період ревізії заходами не забезпечено повне усунення виявлених порушень, органом державного фінансового контролю у строк не пізніше ніж 10 робочих днів після реєстрації акта ревізії, а у разі надходження заперечень (зауважень) до нього не пізніше ніж 3 робочих дні після надіслання висновків на такі заперечення (зауваження) надсилається об`єкту контролю письмова вимога щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства із зазначенням строку зворотного інформування. Про усунення виявлених ревізією фактів порушення законодавства цей об`єкт контролю у строк, визначений вимогою про їх усунення, повинен інформувати відповідний орган державного фінансового контролю з поданням завірених копій первинних, розпорядчих та інших документів, що підтверджують усунення порушень. (пункт 46 Порядку № 550).
Органи державного фінансового контролю здійснюють контроль за усуненням об`єктами контролю порушень законодавства за результатами аналізу їх зворотного інформування про вжиті заходи, а також під час наступних ревізій цих об`єктів контролю, систематично вивчають матеріали ревізій і на підставі їх узагальнення вносять відповідним органам державної влади та органам місцевого самоврядування пропозиції щодо перегляду нормативно-правових актів, усунення причин і умов, що сприяли порушенням законодавства. (пункт 52 Порядку № 550).
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).
Предметом судового контролю у цій справі є зобов`язання відповідача виконати вимоги, викладені у листі - вимозі від 16 червня 2019 року №26-02-04-14/3166.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що органу державного фінансового контролю надано можливість здійснювати контроль за використанням коштів державного і місцевого бюджетів та у разі виявлення порушень законодавства пред`являти обов`язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень.
При виявленні збитків, завданих державі чи об`єкту контролю, орган державного фінансового контролю має право визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, та звернутись до суду в інтересах держави, якщо підконтрольним об`єктом не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.
Вимога органу державного фінансового контролю спрямована на коригування роботи підконтрольного об`єкта та приведення її у відповідність із вимогами законодавства і у цій частині вона є обов`язковою до виконання.
Щодо відшкодування виявлених збитків, завданих державі чи об`єкту контролю, то про їх наявність може бути зазначено у вимозі, але вони не можуть бути примусово стягнуті шляхом вимоги. Такі збитки відшкодовуються в добровільному порядку або шляхом звернення до суду з відповідним позовом.
Тобто, в органу державного фінансового контролю є право заявляти вимогу про усунення порушень, виявлених у ході перевірки підконтрольних об`єктів, яка обов`язкова до виконання лише в частині усунення допущених порушень законодавства і за допомогою якої неможливо примусово стягнути виявлені в ході перевірки збитки.
У справі, що розглядається, заявлено, зокрема, вимогу усунути виявлені ревізією порушення вимагалось до 15 липня 2019 року, з одночасним інформуванням про вжиті заходи, з поданням завірених копій первинних, розпорядчих та інших документів, що підтверджують усунення порушення.
Тобто, відповідачем у цій вимозі вказано на факт заподіяння збитків, зазначено їх розмір та зобов`язано вчинити дії, спрямовані на усунення відповідного порушення згідно з вимогами законодавства.
У той же час, враховуючи те, що збитки у випадку відсутності факту їх добровільного відшкодування стягуються примусово в судовому порядку з особи, яка їх заподіяла, виходячи з того, що правильність обчислення збитків має перевірятись судом, який розглядає позов про їх стягнення, заявлена позивачем у розглядуваному адміністративному позові вимога про зобов`язання відповідача виконати вимоги, викладені у листі - вимозі від 16 червня 2019 року №26-02-04-14/3166 є передчасною.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 16 жовтня 2018 року у справі №804/9567/13-а, від від 13 листопада 2018 року у справі №826/3437/14, від 22 жовтня 2019 року у справі № 816/7190/13-а, від 20 березня 2020 року у справі № 818/13/17, від 26 травня 2020 року у справі № 816/2395/16, колегія суддів Верховного Суду не вбачає відстав для відступлення від правових висновків, викладених у цих постановах.
Доводи касаційної скарги таких висновків не спростовують і зводяться до переоцінки встановлених судами обставин справи.
За цих обставин, Верховний Суд дійшов висновку, що рішення судів першої та апеляційної інстанції у цій справі є законними та обґрунтованими, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, у судових рішеннях повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.
За такого правового регулювання та обставин справи суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій.
Викладені в касаційній скарзі доводи щодо помилковості висновків судів попередніх інстанцій не підтвердилися під час розгляду касаційної скарги у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду.
Отже, Верховний Суд констатує, що оскаржувані судові рішення ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка із правильним застосуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а суди під час розгляду справи не допустили порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги залишає судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а касаційну скаргу без задоволення.
За змістом частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Таким чином, зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Висновки щодо розподілу судових витрат
Відповідно до частини шостої статті 139 КАС України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки Верховний Суд не змінює судові рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями 341 343 349 350 356 359 КАС України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Управління Північного офісу Держаудитслужби у Вінницькій області залишити без задоволення.
Рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 05 лютого 2020 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 17 червня 2020 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач А.Г. Загороднюк
судді О.В. Калашнікова
В.М. Соколов