ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 лютого 2025 року

м. Київ

справа №120/379/21-а

адміністративне провадження № К/990/44118/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Чиркіна С.М. та Шарапи В.М., розглянувши у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу №120/379/21-а

за позовом ОСОБА_1

до Пенсійного фонду України, Управління соціального захисту населення Тульчинської районної державної адміністрації

про визнання бездіяльності неправомірною та зобов`язання вчинити дії

за касаційною скаргою ОСОБА_1

на ухвалу Сьомого апеляційного адміністративного суду від 10 жовтня 2024 року (постановлену у складі головуючого судді ОСОБА_3, суддів Гонтарука В.М. та Курка О.П.),

УСТАНОВИВ:

Короткий виклад обставин та судових рішень у справі

У січні 2021 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач, скаржник) звернувся до адміністративного суду з позовом до Пенсійного фонду України, Управління соціального захисту населення Тульчинської районної державної адміністрації, в якому просив:

- визнати бездіяльність Пенсійного фонду України, яка полягає у злісному та неналежному виконанні своїх обов`язків, що призвела до порушення його прав;

- зобов`язати Пенсійний фонд України провести перерахунок пенсії ОСОБА_1 починаючи з 20 січня 2016 року та виплачувати її довічно та у разі виявлення недоплати, повернути виявлену суму такої недоплати;

- зобов`язати Пенсійний фонд України виплачувати додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров`ю, відповідно до частини третьої статті 51 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року №796-XII у розмірі 15% від мінімальної пенсії за віком з 20 січня 2016 року по день припинення такого права позивача;

- зобов`язати Управління соціального захисту населення Тульчинської районної державної адміністрації здійснити нарахування щомісячної адресної допомоги довічно, що не вистачає до прожиткового мінімуму за кожен рік, починаючи з 20 січня 2016 року;

- витребувати від Пенсійного фонду України пенсійну справу, а також усі листи, надіслані на його адресу, у відповідності до положень КАС України.

Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 25 січня 2021 року позов повернуто заявнику.

Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, 02 лютого 2021 року позивач звернувся з апеляційною скаргою до Сьомого апеляційного адміністративного суду.

Ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 15 березня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 було повернуто з підстав зловживання процесуальними правами, що передбачено положеннями статті 45 КАС України, оскільки зазначені в апеляційній скарзі висловлювання дискредитували судові органи України та їх посадових осіб.

Відповідно до наявної в матеріалах довідки від 05 квітня 2021 року, складеної секретарем судового засідання Черняк А.В. (а.с. 18), вказану ухвалу Сьомого апеляційного адміністративного суду направлено на електронну адресу позивача ІНФОРМАЦІЯ_1 , зазначену позивачем у позовній заяві і апеляційній скарзі.

Ухвала Сьомого апеляційного адміністративного суду від 15 березня 2021 року також була доступна для ознайомлення в Єдиному державному реєстрі судових рішень починаючи з 18 березня 2021 року: https://reyestr.court.gov.ua/Review/95551279.

Відповідно до положень частини першої статті 4 Закону України «Про доступ до судових рішень» від 22 грудня 2005 року №3262-IV судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.

Вважаючи ухвалу суду першої інстанції незаконною та такою, що порушує права позивача, 01 грудня 2023 року ОСОБА_1 вдруге звернувся з апеляційною скаргою та клопотанням про звільнення від сплати судового збору до Сьомого апеляційного адміністративного суду.

Ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 07 грудня 2023 року відмовлено у задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору, а апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху на підставі статті 298 КАС України, у зв`язку з несплатою судового збору та встановлено п`ятиденний термін з моменту отримання копії ухвали для надання документа про сплату судового збору.

Копія ухвали надійшла на поштову адресу позивача 15 січня 2024 року, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення №0600242685838.

15 січня 2024 року ОСОБА_1 повторно звернувся з клопотанням про звільнення від сплати судового збору.

Ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 30 січня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху на підставі статті 298 КАС України, оскільки апеляційну скаргу подано з пропуском строку і особа, яка її подала, не ставить питання про поновлення цього строку, та встановлено десятиденний термін з моменту отримання копії ухвали для надання обґрунтованої заяви про поновлення строку.

Копію ухвали від 30 січня 2024 року про залишення апеляційної скарги без руху Сьомий апеляційний адміністративний суд направляв ОСОБА_1 на електронну адресу, яка була зазначена ним в позовній заяві і апеляційній скарзі - ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується довідкою про доставку електронного листа, складеною відповідальним працівником ОСОБА_2 .

Ухвалою від 11 березня 2024 року Сьомий апеляційний адміністративний суд відмовив у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 25 січня 2021 року у справі №120/379/21-а, на підставі пункту 4 частини першої статті 299 КАС України, оскільки у встановлений судом строк позивач не звернувся з обґрунтованою заявою про поновлення строку.

Не погодившись з ухвалою суду апеляційної інстанції, ОСОБА_1 звернувся з касаційною скаргою до Верховного Суду.

Постановою Верховного Суду від 18 червня 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, скасовано ухвалу Сьомого апеляційного адміністративного суду від 11 березня 2024 року, а справу направлено до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Скасовуючи ухвалу Сьомого апеляційного адміністративного суду від 11 березня 2024 року Верховний Суд виходив з того, що довідка Сьомого апеляційного адміністративного суду про доставку електронного листа, складена відповідальним працівником ОСОБА_2 та роздруківка про отримання електронного листа не може підтверджувати належне вручення ОСОБА_1 копії судового рішення.

Ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 19 серпня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 від 01 грудня 2023 року залишено без руху на підставі статті 298 КАС України, оскільки апеляційну скаргу подано з пропуском строку і особа, яка її подала не ставить питання про поновлення цього строку, та встановлено десятиденний термін з моменту отримання копії ухвали для надання обґрунтованої заяви про поновлення строку.

На виконання ухвали про залишення апеляційної скарги без руху 29 серпня 2024 року позивач звернувся із заявою про поновлення строку, у якій зазначав, що строк на апеляційне оскарження пропущений не з його вини, а з вини суду, який належним чином не вручив йому копію ухвали Сьомого апеляційного адміністративного суду від 15 березня 2021 року.

Ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 05 вересня 2024 року наведені ОСОБА_1 підстави пропуску строку визнані судом неповажними, а апеляційну скаргу вдруге залишено без руху на підставі статті 298 КАС України та встановлено десятиденний термін з моменту отримання копії ухвали для надання обґрунтованої заяви про поновлення строку.

Сьомий апеляційний адміністративний суд, залишаючи апеляційну скаргу без руху для надання обґрунтованої заяви про поновлення строку, виходив з того, що позивач у заяві не навів доводів про поважність підстав пропуску строку, при цьому така заява містила зневажливі (образливі) висловлювання щодо працівників апарату суду, судді-доповідача ОСОБА_3, а також Голови Сьомого апеляційного адміністративного суду.

Копія ухвали надійшла на поштову адресу позивача 20 вересня 2024 року, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення №0600288476605.

У своїй заяві від 30 вересня 2024 року, поданій на виконання ухвали суду, позивач фактично зазначив аналогічні мотиви, що й при зверненні із заявою від 29 серпня 2024 року. Загалом позивач стверджує, що не знав про постановлення Сьомим апеляційним адміністративним судом ухвали від 15 березня 2021 року про повернення апеляційної скарги, оскільки копії цього рішення суду не отримував, а тому допускаючи пропуск процесуального строку при зверненні зі скаргою 01 грудня 2023, перекладає відповідальність за таку процесуальну бездіяльність саме на працівників Сьомого апеляційного адміністративного суду.

Сьомий апеляційний адміністративний суд ухвалою від 10 жовтня 2024 року визнав наведені підстави пропуску строку неповажними та відмовив у відкритті апеляційного провадження з тих підстав, що позивач під час спілкування з судом не змінив зневажливу (образливу) риторику щодо працівників суду, судді-доповідача ОСОБА_3 та Голови Сьомого апеляційного адміністративного суду, при цьому поважних підстав пропуску строку не навів.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги

Не погодившись з рішенням суду апеляційної інстанції, яким відмовлено у відкритті апеляційного провадження, ОСОБА_1 (далі - скаржник) 18 листопада 2024 року звернувся з касаційною скаргою до Верховного Суду.

На обґрунтування касаційної скарги скаржник зазначив, що оскаржуване судове рішення ухвалено з порушенням норм процесуального права, зокрема частини третьої статті 298, пункту 4 частини першої статті 299 КАС України, оскільки під час вирішення питання про поважність підстав пропуску строку судом апеляційної інстанції не було враховано, що ОСОБА_1 вже звертався до суду апеляційної інстанції зі скаргою на ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 25 січня 2021 року, яка ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду 15 березня 2021 року була повернута особі, яка її подала, та не була отримана ним. 20 листопада 2023 року та 20 грудня 2023 року позивач звертався зі скаргами до Голови Сьомого апеляційного адміністративного суду щодо відсутності відповіді на його апеляційну скаргу від 02 лютого 2021 року щодо стану розгляду його апеляційної скарги. Однак, лише з ухвали Сьомого апеляційного адміністративного суду від 19 серпня 2024 року він дізнався про існування ухвали від 15 березня 2021 року про повернення його апеляційної скарги. Таким чином, позивач вказує на відсутність з його боку зловживання процесуальними правами, оскільки пропуск строку відбувся саме з вини суду.

У касаційній скарзі позивач просить Верховний Суд скасувати ухвалу Сьомого апеляційного адміністративного суду від 10 жовтня 2024 року, а справу направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Процесуальні дії у справі та клопотання учасників справи

Ухвалою Верховного Суду від 02 грудня 2024 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Сьомого апеляційного адміністративного суду від 10 жовтня 2024 року у справі №120/379/21-а.

Вказану ухвалу Верховного Суду було вручено позивачу 29 грудня 2024 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №0610213873949.

Електронну копію ухвали Верховного Суду доставлено в електронний кабінет Управління соціального захисту населення Тульчинської районної державної адміністрації через підсистему ЄСІТС "Електронний суд" 03 грудня 2024 року о 20:01, що підтверджується довідкою Верховного Суду про доставку електронного листа.

Електронну копію ухвали Верховного Суду доставлено в електронний кабінет Пенсійного фонду України через підсистему ЄСІТС "Електронний суд" 03 грудня 2024 року о 20:01, що підтверджується довідкою Верховного Суду про доставку електронного листа.

Ухвалою Верховного Суду від 27 лютого 2025 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами, без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів з 28 лютого 2025 року.

При розгляді цієї справи в касаційному порядку учасниками справи клопотань заявлено не було.

Позиція інших учасників справи

Відповідачі з відзивами на касаційну скаргу ОСОБА_1 не зверталися.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка висновків суду апеляційної інстанції і доводів учасників справи

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону ухвала Сьомого апеляційного адміністративного суду від 10 жовтня 2024 року відповідає, а викладені у касаційній скарзі доводи є безпідставними з огляду на таке.

Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи. Цим конституційним положенням кореспондують положення статті 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року №1402-VIII і стаття 13 КАС України.

Можливість забезпечення права на апеляційний перегляд справи є також однією із основних засад (принципів) адміністративного судочинства (частина третя статті 2 КАС України).

Переглядаючи рішення суду апеляційної інстанції у касаційному порядку, колегія суддів вважає за необхідне врахувати підхід Верховного Суду щодо вирішення правових питань, пов`язаних із відкриттям апеляційного провадження.

Так, у постанові від 05 січня 2021 року у справі №1718/2-а-834/11 суд касаційної інстанції зазначив, що Конституція України як Закон прямої дії, має найвищу юридичну силу, а офіційне тлумачення конституційних положень здійснюється Конституційним Судом України, який у цілій низці своїх рішень висловив правову позицію щодо права на оскарження судових рішень та доступу до правосуддя, згідно з якою кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку; суд не може відмовити у правосудді, якщо особа вважає, що її права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод; відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених відповідно до чинного законодавства, є порушенням права на судовий захист, яке, згідно зі статтею 64 Конституції України, не може бути обмежене (пункти 1, 2 резолютивної частини Рішення від 25 грудня 1997 року №9-зп, абзац 7 пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року №11-рп/2012). Право на оскарження судових рішень у судах апеляційної інстанції є складовою конституційного права особи на судовий захист. Таке право гарантується визначеними Конституцією України основними засадами судочинства, які є обов`язковими для всіх форм судочинства та судових інстанцій, зокрема забезпеченням апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом (пункт 3.2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 25 квітня 2012 року №11-рп/2012).

На цій підставі Верховним Судом сформульовано правовий висновок, відповідно до якого однією з основних засад судочинства, визначених пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України, є забезпечення апеляційного перегляду справи. При цьому право на апеляційне оскарження судових рішень у контексті положень частини першої статті 55 Конституції України є складовою права кожного на звернення до суду. КАС України також визначено принципи здійснення адміністративного судочинства, одним з яких є забезпечення апеляційного оскарження судового рішення. Цей принцип полягає у тому, що особам, які беруть участь у справі, а також іншим особам, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи чи інтереси, у випадках та порядку визначених цим Кодексом, надається право оскарження прийнятих судом рішень. Тому необґрунтована відмова у відкритті апеляційного провадження суперечить завданню адміністративного судочинства та не відповідає конституційним принципам щодо гарантованого доступу до правосуддя та права на апеляційний перегляд судового рішення.

Аналогічна правова позиція була застосована Верховним Судом у постановах від 10 лютого 2022 року у справі №560/11791/21, від 25 травня 2022 року у справі №380/8038/21, від 12 вересня 2022 року у справі №120/16601/21-а, від 18 січня 2023 року у справі №160/6211/21, від 23 жовтня 2023 року у справі №480/3867/22 та від 13 березня 2024 року у справі №420/9728/23.

Відповідно до частин першої-другої статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження:

- на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду;

- на ухвалу суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 295 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку.

Строк на апеляційне оскарження може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Позиція Верховного Суду стосовно застосування цієї статті Кодексу сформована, зокрема у постановах від 29 жовтня 2018 року у справі №826/1908/16, від 29 жовтня 2018 року у справі №826/9524/15, від 31 жовтня 2018 року у справі №522/24958/16-а, від 31 жовтня 2018 року у справі №817/355/17, від 27 листопада 2018 року у справі №826/6806/14, від 27 листопада 2018 року у справі №2а-10491/11/1270, від 14 травня 2019 року у справі №802/1535/16-а, від 31 липня 2019 року у справі №826/9698/15.

Зі змісту наведених норм процесуального права вбачається, що строк, визначений частиною першою статті 295 КАС України, є процесуальним строком встановленим законом, який суд може поновити якщо визнає причини його пропуску поважними, проте не може його встановлювати.

Частинами першою і другою статті 118 КАС України визначено, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.

Процесуальні строки визначаються днями, місяцями і роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.

Позиція Верховного Суду стосовно застосування цієї статті Кодексу сформована, зокрема у постановах від 20 грудня 2023 року у справі №460/44271/22, від 21 грудня 2023 року у справі №520/1189/23, від 12 лютого 2024 року у справі №140/10393/23, від 12 лютого 2024 року у справі №140/23249/23, від 27 березня 2024 року у справі №380/1105/23, від 04 квітня 2024 року у справі №460/8701/23, від 29 травня 2024 року у справі №260/8779/23, від 02 жовтня 2024 року у справі №520/10306/2020 та від 29 листопада 2024 року у справі №160/20613/21.

За правилами частини першої статті 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Таким чином, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.

При цьому колегія суддів зазначає, що причина пропуску строку може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.

Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом. У свою чергу, поважною може бути визнано причину, яка носить об`єктивний характер, та з обставин незалежних від сторони унеможливила звернення до суду з адміністративним позовом.

З огляду на викладене, особа, яка подала апеляційну скаргу з пропуском строку, передбаченого статтею 295 КАС України, зобов`язана навести чіткі та обґрунтовані поважні причини пропуску нею строку на апеляційне оскарження рішення суду, які б виправдовували втручання у принцип res judicata (принцип остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами).

Так, надаючи оцінку доводам позивача, які стали підставою для відмови у відкритті апеляційного провадження, колегія суддів дійшла таких висновків.

Касаційна скарга містить доводи ОСОБА_1 про те, що він вже звертався з апеляційною скаргою до апеляційного суду, яка з невідомих йому причин, ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 15 березня 2021 року, була повернута. Водночас, оскільки апеляційний суд про стан розгляду апеляційної скарги позивача не повідомляв та таку ухвалу йому не направляв, а тому ОСОБА_1 був змушений вдруге 01 грудня 2023 року звернутися до суду з апеляційною скаргою. Крім того, позивач вважає, що суд апеляційної інстанції безпідставно не врахував, що зазначені обставини від нього не залежали, а отже й безпідставно відмовив у поновленні строку та відкритті апеляційного провадження.

З цих підстав колегія суддів вважає за необхідне застосувати висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 24 липня 2023 року у справі №200/3692/21, у якій сформував позицію, відповідно до якої строк на апеляційне оскарження у разі повторного подання апеляційної скарги може бути поновлено у випадку дотримання одночасно таких умов:

- первісне звернення до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою відбулось у межах передбаченого процесуальним законом строку на апеляційне оскарження;

- повторне подання апеляційної скарги відбулось в межах строку апеляційного оскарження, встановленого процесуальним законом, або упродовж розумного строку після отримання копії відповідної ухвали суду про повернення первісної скарги, без невиправданих затримок і зайвих зволікань;

- скаржником продемонстровано добросовісне ставлення до реалізації ним права на апеляційне оскарження й вжито усіх можливих та залежних від нього заходів з метою усунення недоліків апеляційної скарги, які стали підставою для повернення вперше поданої апеляційної скарги, і такі недоліки фактично усунуті станом на момент повторного звернення з апеляційною скаргою;

- доведено, що повернення попередньо поданих апеляційних скарг відбулося з причин, які не залежали від особи, яка оскаржує судові рішення, і які обумовлені наявністю об`єктивних і непереборних обставин, що унеможливили або значно утруднили можливість своєчасного звернення до суду апеляційної інстанції, й не могли бути усунуті скаржником;

- наявність таких обставин підтверджено належними і допустимими доказами.

До того ж, Верховний Суд у цій же постанові дійшов висновку про те, що невиконання скаржником вимог процесуального закону щодо належного оформлення касаційної скарги, та як наслідок, повернення заявнику касаційної скарги не належать до об`єктивних обставин особливого і непереборного характеру, які можуть зумовити перегляд остаточного і обов`язкового судового рішення після закінчення строку його касаційного оскарження, а відтак не свідчить про наявність поважних підстав для поновлення цього строку.

Отже, застосовуючи висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 24 липня 2023 року у справі №200/3692/21, у даних правовідносинах, колегія суддів узагальнює, що ключовим питанням під час поновлення процесуального строку для звернення з апеляційною скаргою у даній справі, є встановлення обставин щодо дотримання позивачем строку при зверненні зі скаргою вперше, обґрунтованості інтервалів часу між постановленням Сьомим апеляційним судом ухвали від 15 березня 2021 року повернення апеляційної скарги і повторним зверненням з апеляційною скаргою, а також усунення позивачем процесуальних перешкод, які стали підставою для повернення судом такої скарги.

Судом встановлено, що матеріали справи належним чином підтверджують дотримання позивачем процесуального строку при зверненні з апеляційною скаргою вперше.

Надаючи оцінку обставинам пропуску строку в інтервалі між поверненням вперше поданої апеляційної скарги та повторним зверненням з апеляційною скаргою, колегія суддів дійшла висновку, що такі підстави є неповажними, з огляду на таке.

Так, матеріали справи містять докази направлення копії ухвали Сьомого апеляційного адміністративного суду від 15 березня 2021 року на адресу електронної пошти позивача ІНФОРМАЦІЯ_1 , вказану ним у позовній заяві і апеляційній скарзі.

Доказів направлення рішення суду засобами поштового зв`язку матеріали справи не містять.

Разом з тим, колегія суддів відхиляє доводи позивача про відсутність з його боку процесуальної бездіяльності у зв`язку з фактичним неотриманням копії ухвали суду, враховуючи, що вдруге з апеляційною скаргою він звернувся лише 01 грудня 2023 року.

Ані вдруге подана апеляційна скарга, ані заяви про поновлення строку, ані касаційна скарга не містять доводів, що перешкоджали позивачеві звернутися до суду апеляційної інстанції із заявою про отримання копії ухвали від 15 березня 2021 року нарочно. До того ж, позивач не доводить обставин, що перешкоджали отримати йому копію ухвали засобами електронного зв`язку. Колегія суддів вважає, що в даному випадку зазначення позивачем електронної пошти в офіційних документах, поданих ним до суду, має ознаки процесуальної маніпуляції, з метою отримання подальшої процесуальної вигоди.

Колегія суддів звертає увагу й на висновки Верховного Суду щодо застосування норм права, викладені у постанові від 28 червня 2023 року у справі №757/48467/21, згідно з якими якщо учасник надав суду електронну адресу (хоча міг цього і не робити), зазначивши її у заяві (скарзі), то слід припустити, що учасник справи бажає, принаймні не заперечує, щоб ці засоби комунікації використовувалися судом. Це, в свою чергу, покладає на учасника справи обов`язок отримувати повідомлення і відповідати на них. З огляду на це, суд, який комунікує з учасником за допомогою повідомлених ним засобів, діє правомірно і добросовісно. Тому слід виходити з «презумпції обізнаності»: особа, якій адресовано повідомлення суду через такі засоби комунікації, знає або принаймні повинна була дізнатися про повідомлення.

Аналогічні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 13 квітня 2023 року у справі №947/26777/19 (провадження №61-9161св22), від 20 січня 2023 року у справі №465/6147/18 (провадження №61-8101св22), від 30 січня 2022 року у справі №759/14068/19 (провадження №61-8505св22), від 30 листопада 2022 року у справі №725/486/22 (провадження №61-7107 св22).

На думку колегії суддів, сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження, та зобов`язані сумлінно користуватися наданими їм процесуальними правами, що кореспондується із приписами статті 44 КАС України.

Європейський суд з прав людини неодноразово висловлював позицію, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належним їй процесуальним правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки. Зокрема, у справі «Пономарьов проти України» від 03 квітня 2008 року (пункт 41 рішення, заява №3236/03) Європейський суд з прав людини зауважив, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Таким чином, сторона, яка задіяна в ході судового розгляду зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватись належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13 вересня 2021 року у справі №200/14688/19-а.

Подібної позиції також дотримується й Велика Палата Верховного Суду, зокрема у постанові від 09 лютого 2022 року у справі №9901/480/19 суд зазначив, що при поновленні пропущеного процесуального строку на вчиненні певної процесуальної дії, суд повинен враховувати, що на позивача як ініціатора судового розгляду покладається обов`язок цікавитися перебігом розгляду його справи з метою, зокрема, належного користування своїми процесуальними правами.

Така позиція кореспондує висновку Європейського суду з прав людини у рішенні від 16 лютого 2017 року у справі «Karakutsya v. Ukraine» (заява № 18986/06, п. 53) право на справедливий розгляд передбачає право отримувати належне повідомлення про судові рішення, особливо у випадках, коли апеляція може бути подана протягом визначеного терміну ( Zavodnik v. Slovenia, № 53723/13, п. 71-72); водночас пункт 1 статті 6 Конвенції не передбачає конкретної форми вручення документів («Богонос проти рф», № 68798/01 та «Shytik проти України» № 2911/03); зацікавлена сторона зобов`язана проявляти особливу старанність у захисті своїх інтересів і вживати необхідних заходів для ознайомлення з розглядом провадження (Теушлер проти Німеччини, № 47636/99; Сухорубченко проти рф, № 69315/01; Gurzhyy v. Ukraine, № 326/03).

Тобто, особа, яка має намір подати апеляційну скаргу, повинна вчиняти усі можливі та залежні від неї дії для виконання процесуального обов`язку дотримання вимог процесуального закону.

Колегія суддів відхиляє доводи позивача, що звернення його від 20 листопада 2023 року та 20 грудня 2023 року зі скаргами до Голови Сьомого апеляційного адміністративного суду щодо стану розгляду його апеляційної скарги від 25 січня 2021 року, підтверджують належну зацікавленість у здійсненні подальшого розгляду справи, оскільки з такими скаргами він звернувся через більше ніж два роки з моменту постановлення ухвали від 15 березня 2021 року про повернення його вперше поданої апеляційної скарги.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що позивач не проявляв належної зацікавленості протягом значного проміжку часу у подальшому оскарженні ухвали Вінницького окружного адміністративного суду від 25 січня 2021 року, після постановлення Сьомим апеляційним адміністративним судом ухвали від 15 березня 2021 року про повернення його апеляційної скарги, а отже й про відсутність підстав для визнання поважними підстави пропуску строку.

Щодо усунення перешкод, що стали підставою для повернення попередньої апеляційної скарги колегія суддів зазначає таке.

Так, постановляючи ухвалу від 15 березня 2021 року про повернення апеляційної скарги Сьомий апеляційний адміністративний суд дійшов висновку, що подана ОСОБА_1 скарга на ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 25 січня 2021 року має ознаки зловживання процесуальними правами, зважаючи на наявні в ній зневажливі (образливі) висловлювання щодо судді Вінницького окружного адміністративного суду, а тому вбачав наявність підстав для застосування положень статті 45 КАС України.

Під час подальшого судового оскарження позивачем ухвали суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції двічі наголошував в ухвалах від 05 вересня 2024 року і від 10 жовтня 2024 року, що використання зневажливих (образливих) висловлювань є неприпустимим при оформленні апеляційної скарги. Положення статей 45 145 КАС України до позивача не застосовував.

У апеляційній скарзі, поданій до апеляційного суду, а також заявах про поновлення строку на апеляційне оскарження, поданих на виконання ухвал суду, заявник проігнорував вказівки суду та зазначив: «… я звернувся до не корумпованого, незалежного, дуже чесного, дуже непідкупного Вінницького окружного адміністративного суду …», «… суддівська фількіна грамота …», «… вимагав від мене уклінного та письмового благання звернутися до суду про поновлення термін на апеляційне оскарження …», «… оскільки особа в мантії, яка не приходить вчасно на роботу не є фахівцем у галузі почеркознавства та експертом…», «… судове рішення не може базуватися на хибних міркуваннях помічників суддів та на безглуздих припущеннях не надаючи жодного доказу …», «… ця справа була визначена підсудністю за сімейною династією ОСОБА_4 та господарів 6 та 7 апеляційних адміністративних судів де справа потонула …», «… то варто працівнику суду Білі переглянути книгу реєстрації усіх моїх скарг на ім`я голови та запитати у нього Чому він не надає на мої скарги свої відповіді?..».

З цього приводу суд касаційної інстанції вважає зауваження суду апеляційної інстанції слушними, обґрунтованими та додатково зазначає, що така мова перебуває поза нормальним стилем спілкування, в першу чергу, у діловому мовленні, що використовується в офіційному спілкуванні (між установами, окремою особою і установою, між посадовими особами, тощо).

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі №199/6713/14-ц, від 14 березня 2019 року у справі №9901/34/19, від 07 листопада 2019 року у справі №9901/324/19, від 07 квітня 2021 року у справі №9901/23/21, від 08 липня 2021 року у справі №9901/235/20 викладено висновок, що у процесуальних відносинах, намагаючись донести певну думку до суду, учасник судового процесу має ретельно підбирати слова, а також з обережністю виявляти емоції щодо інших учасників, суду та конкретних суддів. Суд не має толерувати використання у процесуальних заявах образливих характеристик.

Учасник справи може мати сумніви у тому, чи відповідають дії суду чинному законодавству, а також у неупередженості або об`єктивності суддів та може скористатися інститутом відводу суддів за наявності визначених законом підстав. Проте у скаргах і заявах, як по суті, так і з процесуальних питань, повинен бути стриманим і коректним у словах, утримуватися від надання особистісних характеристик і оцінок, а тим більше надуманих звинувачень суддів у вчиненні злочинів.

У постанові від 13 березня 2019 року у справі №199/6713/14 (провадження №14-92цс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що використання одними учасниками судового процесу та їх представниками нецензурної лексики, образливих і лайливих слів чи символів у поданих до суду документах і у спілкуванні з судом (суддями), з іншими учасниками процесу та їхніми представниками, а також вчинення аналогічних дій є виявом очевидної неповаги до честі, гідності зазначених осіб з боку тих, хто такі дії вчиняє. Ці дії суперечать основним засадам (принципам) цивільного судочинства (пунктам 2 і 11 частини третьої статті 2 Цивільного процесуального кодексу України), а також його завданню, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частини перша та друга вказаної статті). З огляду на це вчинення таких дій суд може визнати зловживанням процесуальними правами та застосувати, зокрема, наслідки, передбачені частиною третьою статті 44 Цивільного процесуального кодексу України.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), практика якого в силу вимог статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є обов`язковою до застосування судами, застосовуючи підпункт «а» пункту 3 статті 35 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оголошує неприйнятною будь-яку індивідуальну заяву, подану згідно зі статтею 34, якщо він вважає, що ця заява є зловживанням правом на її подання. Для прикладу, ЄСПЛ констатує зловживання правом на подання заяви, коли заявник під час спілкування з ЄСПЛ вживає образливі, погрозливі або провокативні висловлювання проти уряду-відповідача, його представника, органів влади держави-відповідача, проти ЄСПЛ, його суддів, Секретаріату ЄСПЛ або його працівників (ухвали щодо прийнятності у справах «Ржегак проти Чеської Республіки» від 14 травня 2004 року (Шehбk v. the Czech Republic, заява №67208/01), «Дюрінже та Грандж проти Франції» від 04 лютого 2003 року (Duringer and Grunge v. France, заяви №61164/00 і №18589/02)).

Таким чином колегія суддів дійшла висновку, що при зверненні з апеляційною скаргою, заявами про поновлення процесуального строку на апеляційне оскарження, в тому числі й касаційною скаргою, позивач зневажливу (образливу) риторику щодо суддів та працівників апарату не змінює, а отже й не усунув підстав, що стали підставою для повернення вперше поданої апеляційної скарги.

Учасники справи зобов`язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що учасник справи як особа, зацікавлена у поданні апеляційної скарги, повинен вчиняти усі можливі та залежні від нього дії, використовувати у повному обсязі наявні засоби та можливості, передбачені законодавством, для належного виконання процесуальних обов`язків.

Також колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що законодавче обмеження строку оскарження судового рішення, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах.

Суд касаційної інстанції звертає увагу на те, що дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин у випадку, якщо вони стали спірними.

Необхідно зауважити, що інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом, апеляційною чи касаційною скаргами обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Також, колегія суддів Верховного Суду вважає за необхідне зазначити, що відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 року №17-рп/2011 обмеження строку звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків, не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.

Баланс між захистом авторитету судової влади та правом на доступ до правосуддя потребує ретельної оцінки судом процесуальних документів, що містять висловлювання, які можуть свідчити про зловживання. Суд має враховувати контекст, ступінь образливості та можливість застосування менш обмежувальних заходів. Перед відмовою у відкритті провадження суди зобов`язані надати учаснику процесу можливість виправити недоліки. Відмова без такої можливості є крайнім заходом (ultima ratio), що допускається лише за неможливості усунення порушення. Такий підхід узгоджується з принципом пропорційності та статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 299 КАС України суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.

Враховуючи, що ОСОБА_1 у заяві про поновлення строку не наведено поважних причин пропуску строку і така заява містить зневажливі (образливі) висловлювання, колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновком суду апеляційної інстанції про наявність підстав для відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 25 січня 2021 року у справі №120/379/21-а відповідно до пункту 4 частини першої статті 299 КАС України.

Суд також додатково наголошує на тому, що позивач у цій справі не проявив належної обачності (due diligence), оскільки ухвалу від 15 березня 2021 року направлено на його електронну адресу та розміщено у Реєстрі судових рішень; позивач не звертався до суду за інформацією понад два роки, що суперечить принципу процесуальної сумлінності (procedural diligence). Крім того апеляційна скарга була подана із значним пропуском строку без належного обґрунтування, оскільки замість 15-денного строку, передбаченого частиною першою статті 295 КАС України, позивач подав повторну скаргу через два роки; позивач не довів, що не міг звернутися раніше, а лише посилався на неналежне повідомлення, хоча рішення було публічно доступне.

Згідно з імперативними вимогами статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги; на підставі встановлених фактичних обставин справи лише перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального та дотримання норм процесуального права.

Враховуючи викладене Верховний Суд дійшов висновку, що суд апеляційної інстанції, відмовляючи у відкритті апеляційного провадження з підстав пропуску ОСОБА_1 строку на апеляційне оскарження та відсутності підстав для його поновлення, правильно застосував положення частини третьої статті 298 та пункту 4 частини першої статті 299 КАС України, а доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи в суді касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом апеляційної інстанції виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності з положеннями процесуального закону, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи.

Як встановлено пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Керуючись статтями 341 345 349 350 355 356 359 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Сьомого апеляційного адміністративного суду від 10 жовтня 2024 року у справі №120/379/21-а залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Я.О. Берназюк

Судді С.М. Чиркін

В.М. Шарапа