ПОСТАНОВА

Іменем України

28 січня 2021 року

Київ

справа №120/4046/19-а

адміністративне провадження №К/9901/27350/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Дашутіна І.В.,

суддів: Шишова О.О., Яковенка М.М.,

розглянув в порядку письмового провадження касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 26 травня 2020 року у складі головуючого судді Чернюк А.Ю. та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 24 вересня 2020 року у складі колегії суддів: Строчак В.Ю. (головуючого), Іваненко Т.В., Граб Л.С. у справі №120/4046/19-а за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення,-

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій:

1. У грудні 2019 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Вінницькій області (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування рішення від 27.11.2019 №066/02/32/05//06/ НОМЕР_1 про застосування фінансових санкцій у вигляді штрафу в розмірі 250000,00 грн. за роздрібну торгівлю пальним без наявності ліцензії.

2. Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 26 травня 2020 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 24 вересня 2020 року, у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

3. Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено:

3.1. Позивач зареєстрований 07.06.2006 як фізична особа-підприємець (номер запису про державну реєстрацію: 25140000000000568), що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця серії НОМЕР_2.

3.2 Відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань основним видом економічної діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 є роздрібна торгівля пальним (код КВЕД 47.30).

3.3. 06.11.2019 року Головним управлінням ДПС у Вінницькій області прийнято наказ №1892 про проведення фактичної перевірки суб`єкта господарювання ОСОБА_1 з 07.11.2019 терміном 10 діб, за період з 01.01.2017.

3.4. На підставі підпункту 80.2.3 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України, на виконання вимог пункту 82.3 статті 82 Податкового кодексу України та наказу №1892 від 06.11.2019, 06.11.2019 відповідачем видано направлення на перевірку № 721 та № 722 суб`єкта господарювання ОСОБА_1 , господарської одиниці: АЗС " ІНФОРМАЦІЯ_1 ", що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

3.5. У подальшому, 07.11.2019 року посадовими особами Головного управління ДПС у Вінницькій області у період часу з 12:00 год. до 13:00 год. проведено фактичну перевірку.

3.6. За наслідками проведеної перевірки, посадовими особами контролюючого органу складено акт (довідку) фактичної перевірки №066/02/32/05/06/ НОМЕР_1 від 07.11.2019, у якому зафіксовано порушення пунктів 1, 2 статті 3 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" (проведення розрахункової операції без застосування реєстратора розрахункових операцій) та статті 15 Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального", а саме здійснення роздрібної торгівлі пальним без наявності ліцензії.

3.7. На підставі висновків вказаного акту відповідачем винесено рішення від 27.11.2019 №066/02/32/05//06/ НОМЕР_1 про застосування фінансових санкцій у вигляді штрафу в розмірі 250000,00 грн. за роздрібну торгівлю пальним без наявності ліцензії.

4. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодиться суд апеляційної інстанції, виходив з того, що наказ Головного управління ДПС у Вінницькій області від 06.11.2019 № 1892 відповідає вимогам, що передбачені до їх змісту відповідно до підпункту 81.1 статті 81 Податкового кодексу України, а саме останній містить: дату видачі; найменування контролюючого органу; найменування та реквізити суб`єкта; адреса об`єкта; мета перевірки, зокрема, здійснення контролю дотримання вимог діючого законодавства у сфері обігу підакцизних товарів, наявності ліцензій, застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг; підстави для проведення перевірки, визначені Податковим кодексом України, а саме підпункт 80.2.3 пункту 80.2 ст. 80 Податкового кодексу України; дату початку перевірки; тривалість перевірки, що відповідає вимогам пункту 81.1 статті 81 Податкового кодексу України; також вказаний наказ містить підпис в.о. заступника начальника Головного управління ДПС у Вінницькій області та скріплений печаткою контролюючого органу.

4.1. Суд критично розцінив посилання позивача та його представника, на відсутність у контролюючого органу повноважень на проведення перевірки (прийняття наказу на проведення фактичної перевірки) та винесення за її результатами рішень, адже Головне управління ДПС у Вінницькій області є уповноваженим органом виконавчої влади, який має право видавати ліцензію на роздрібну торгівлю пальним, а у відповідності до статті 16 Закону № 481/95-ВР наділений також повноваженнями на здійснення контролю за дотриманням норм цього Закону.

4.2. Твердження позивача про відсутність в акті фактичної перевірки чіткого викладення змісту порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів суди визнали безпідставними та такими, що спростовуються матеріалами справи.

4.3. Судами враховано, що оскільки Порядком №790 не врегульоване питання щодо застосування фінансової санкції за роздрібну торгівлю пальним без наявності ліцензії, контролюючий орган керується спеціальними нормами Закону, які мають вищу юридичну силу над підзаконними актами, у даному випадку Законом № 481/95-ВР.

4.4. Крім того, судами вказано, що окремі дефекти форми рішення контролюючого органу не повинні сприйматися як безумовні підстави для висновку щодо його протиправності і, як наслідок, про його скасування.

4.5. Щодо суті встановленого порушення, за яке на позивача накладено штрафні санкції, судами зазначено, що позивачем не заперечувався факт відсутності станом на 01.07.2019 ліцензії на роздрібну торгівлю пальним.

4.6. Відповідно до змісту наданих зауважень до акта фактичної перевірки, оператором (охоронником) було здійснено продаж бензину самовільно, так як їй особисто були необхідні кошти, натомість статтею 17 Закону № 481/95-В за порушення вимог цього Закону відповідальність покладається саме на суб`єктів господарювання.

4.7. Судами не прийнято до уваги надані представником позивача наказ-розпорядження від 28.06.2019 року № 7 про заміну обов`язків операторів АЗС, журнал обліку надходження нафтопродуктів на АЗС "НАТКО", товарно-транспортні накладні на відпуск нафтопродуктів (нафти) від 13.03.2019 року № 71, від 11.06.2019 року № 121, книгу обліку розрахункових операцій на РРО № 3000492238РІ2 від 26.03.2019 року, оскільки останні не підтверджують, що на об`єкті господарювання, на якому здійснювалась фактична перевірка, діяльність не проводилась та спростовуються поясненнями, наданими працівником АЗС "НАТКО".

4.8. Стосовно книги обліку розрахункових операцій на РРО № 3000492238РІ2, зареєстрованої 26.03.2019, судами вказано, що реалізація продукції без ліцензії виключає застосування реєстратора розрахункових операцій.

Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги:

5. Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

5.1. Зазначає, що судами попередніх інстанцій при розгляді цієї справи не враховано висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 21.02.2020 у справі №826/17123/18, від 11.06.2019 у справі №1440/2045/18, 04.09.2020 у справі №821/1274/18, від 28.01.2020 у справі №818/998/17.

5.2. Скаржник вказує, що відповідач не є контролюючим органом, визначеним Податковим кодексом України, і не наділений функціями реалізації державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування іншого законодавства, а також є неповноважним органом на винесення рішення про застосування фінансових санкцій.

5.3. Вважає, що прийняття наказу про проведення фактичної перевірки з питань дотримання вимог Закону № № 481/95-ВР не відповідає вимогам ст. 19 Конституції України та є перевищенням повноважень.

5.4. Вказує, що відсутність діяльності АЗС підтверджується наказом-розпорядженням від 28.06.2019 № 7 про заміну обов`язків операторів АЗС, журнал обліку надходження нафтопродуктів на АЗС "НАТКО", який, на думку позивача, помилково оцінено судом першої інстанції.

5.5. Позивач зазначає, що в акті перевірки не зазначено змісту виявлених порушень з посиланням на конкретні пункти і статті.

6. Відповідачем до Суду подано відзив на касаційну скаргу, в якому вказано на безпідставність викладених в ній доводів.

6.1. Відповідач зауважує, що під час проведення перевірки позивача було встановлено порушення ст. 3 п. 1, 2 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», ст. 15 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального».

6.2. Щодо наявності у відповідача повноважень на проведення фактичної перевірки останній вказує, що до ГУДПС у Вінницькій області перейшли всі повноваження ГУДФС у Вінницькій області, в тому числі і на час проведення перевірки позивача.

6.3. Зазначає, що надані позивачем документи в підтвердження нібито відсутності діяльності АЗС стосуються об`єкта, розташованого за іншою адресою, а отже правомірно критично оцінені судами попередніх інстанцій.

6.4. Відповідач просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

7. Ухвалою Верховного Суду від 25.01.2021 вказану адміністративну справу прийнято до провадження та призначено до розгляду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Норми права, якими керувався суд касаційної інстанції та висновки суду за результатами розгляду касаційної скарги:

8. Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

9. Згідно з пунктом 41.1 статті 41 Податкового кодексу України контролюючими органами є центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову, державну митну політику, державну політику з адміністрування єдиного внеску, державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового та митного законодавства, законодавства з питань сплати єдиного внеску та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючий орган (далі - центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову та митну політику), його територіальні органи.

10. Відповідно до пункту 61.1 статті 61 Податкового кодексу України податковий контроль це система заходів, що вживаються контролюючими органами з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань регулювання обігу готівки, проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

11. Пунктом 75.1 статті 75 Податкового кодексу України встановлено, що контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

12. Згідно з підпунктом 75.1.3 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об`єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).

13. Порядок проведення фактичної перевірки встановлений статтею 80 Податкового кодексу України.

14. Фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції під розписку до початку проведення такої перевірки, та за наявності хоча б однієї з таких підстав, зокрема, як:

14.1. - у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів;

14.2. - письмового звернення покупця (споживача), оформленого відповідно до закону, про порушення платником податків установленого порядку проведення розрахункових операцій, касових операцій, патентування або ліцензування;

14.3. - у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів та цільового використання спирту платниками податків, обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівномірами-лічильниками, а також здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального.

15. Пунктом другим Порядку застосування фінансових санкцій, передбачених статтею 17 Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.06.2003 №790 (далі - Порядок №790) встановлено, що фінансові санкції застосовуються за порушення, передбачені статтею 17 Закону № 481/95-ВР. Зокрема, за порушення норм цього Закону щодо виробництва і торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим та зерновим дистилятом, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, дистилятом виноградним спиртовим, спиртом-сирцем плодовим, біоетанолом, алкогольними напоями та тютюновими виробами, пальним та зберігання пального посадові особи і громадяни притягаються до відповідальності згідно з чинним законодавством.

16. До суб`єктів господарювання (у тому числі іноземних суб`єктів господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафів у разі роздрібної торгівлі пальним без наявності ліцензії - 250000 гривень.

17. Стаття 15 цього Закону визначає, що рішення про стягнення штрафів, передбачених частиною другою цієї статті, приймаються органами доходів і зборів та/або органом, який видав ліцензію на право виробництва і торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим та зерновим дистилятом, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, дистилятом виноградним спиртовим, спиртом-сирцем плодовим, біоетанолом, алкогольними напоями і тютюновими виробами та пальним, зберігання пального, та іншими органами виконавчої влади у межах їх компетенції визначеної законами України.

18. При цьому, Закон № 481/95-ВР не вимагає певної форми рішення суб`єкта владних повноважень щодо стягнення штрафів, а тому колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції, що оскільки Порядком № 790 не врегульоване питання щодо застосування фінансової санкції за роздрібну торгівлю пальним без наявності ліцензії, контролюючий орган правомірно керувався спеціальними нормами Закону, які мають вищу юридичну силу над підзаконними актами, у даному випадку Законом № 481/95-ВР.

19. Відповідно до пункту 7 частини першої статті 7 Закону України "Про ліцензування видів господарської діяльності" ліцензуванню підлягає такий вид господарської діяльності, як виробництво і торгівля спиртом етиловим, коньячним і плодовим та зерновим дистилятом, біоетанолом, алкогольними напоями та тютюновими виробами і пальним, зберігання пального, яка ліцензується відповідно до Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального".

20. Зважаючи на положення абзацу четвертого пункту 4 частини першої статті 3, частини першої статті 8 Закону України "Про ліцензування видів господарської діяльності" при запровадженні ліцензування оптової торгівлі паливом, ліцензійні умови провадження нового виду господарської діяльності набирають чинності у строк, необхідний для приведення суб`єктом господарювання своєї діяльності у відповідність із вимогами ліцензійних умов, але не менш як через два місяці з дня їх прийняття.

21. Закон №2628-VІІІ, яким внесені зміни в тому числі до Законів № 481, №222-VIII, прийнятий Верховною Радою України 23 листопада 2018 року, опублікований 12 грудня 2018 року, набрав чинності з 1 січня 2019 року, крім зокрема норм підпункту 6 (щодо змін до Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів"), підпункту 17 (щодо змін до Закону України "Про ліцензування видів господарської діяльності") пункту 2 розділу II цього Закону, що набирали чинності з 1 липня 2019 року.

22. Отже законодавець при запровадженні ліцензування оптової торгівлі пальним дотримався принципів, встановлених Законом України "Про ліцензування видів господарської діяльності", щодо надання достатнього строку для реалізації прийнятих змін, який склав вісім місяців з дня прийняття Закону №2628-VІІІ.

23. Суд зазначає, що підставою для відкриття Верховним Судом касаційного провадження у цій справі слугували посилання позивача на прийняття судами попередніх інстанцій рішень у цій справі без врахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

24. Водночас, ч. 3 ст. 341 КАС України передбачено, що суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

25. Колегія суддів зазначає, що у постановах Верховного Суду від 04 листопада 2020 року у справі №160/10203/19, від 01 грудня 2020 року у справі №580/1550/20, від 22 грудня 2020 року у справі №400/4113/19 викладено правові висновки щодо застосування норм права у подібних зі спірними у цій справі правовідносинах.

26. Відповідно до вказаних правових висновків вищий орган виконавчої влади України з метою реалізації положень Закону №481 в частині внесених змін Законом №2628-VІІІ, лише 19 червня 2019 року постановою №545 (набрала чинності 1 липня 2019 року) пункт 6 переліку органів ліцензування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 5 серпня 2015 року №609 виклав в новій редакції, доповнивши його новим видом ліцензійної діяльності (зокрема роздрібна та оптова торгівля пальним, зберігання пального), визначивши орган ліцензування - ДФС, територіальні органи ДФС.

27. При цьому фактично отримати ліцензію для здійснення оптової торгівлі пальним можливо було не раніше 1 липня 2019 року, що є днем набранням чинності норм Закону №2628-VІІІ щодо ліцензування, в тому числі й щодо відповідальності за торгівлю пальним без ліцензії.

28. Отже зволікання з боку держави в особі її органів виконавчої влади (КМУ, ДФС) щодо визначення органу ліцензування та відповідно зменшивши суб`єкту господарювання строк для реалізації права на отримання ліцензії до набрання чинності норм Закону №2628 щодо ліцензування, призвело б до необхідності зупинення діяльності суб`єкта господарювання.

29. Зазначені дії органів виконавчої влади є прикладом порушення ними принципу «належного урядування», які призвели до перешкод в господарюванні для добросовісних платників.

30. Частиною другою статті 6 та частиною першої статті 7 КАС України передбачено, що суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, та застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

31. Відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (метою цього Закону є впровадження в українське судочинство та адміністративну практику європейських стандартів прав людини) суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

32. Враховуючи зазначені положення Конституції та законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також правову природу спору у цій справі, Верховним Судом з метою забезпечення дії в Україні принципу верховенства права враховано судову практику Європейського суду з прав людини.

33. У пунктах 70-71 рішення по справі «Рисовський проти України» (заява № 29979/04) Європейський Суд з прав людини, аналізуючи відповідність мотивування Конвенції, підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування», зазначивши, що цей принцип передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), заява № 33202/96, пункт 120, «Онер`їлдіз проти Туреччини» (Oneryildiz v. Turkey), заява № 48939/99, пункт 128, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), № 21151/04, пункт 72, «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, пункту 51). Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, пункт 74, «Тошкуца та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, пункт 37) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах «Онер`їлдіз проти Туреччини» (Oneryildiz v. Turkey), пункт 128, та «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), пункт 119).

34. Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, пункт 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (там само). З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, пункт 58). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (див. зазначене вище рішення у справі «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, пункт 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (рішення у справах «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, пункт 58, «Ґаші проти Хорватії» (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, пункт 40, «Трґо проти Хорватії» (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, пункт 67).

35. До спірних правовідносин підлягає застосуванню рішення Конституційного Суду України від 27 лютого 2018 року №1-р/2018 (справа № 1-6/2018), яким сформовано правову позицію щодо верховенства права, а саме - основними елементами конституційного принципу верховенства права є справедливість, рівність, правова визначеність. Конституційні та конвенційні принципи, на яких базується гарантія кожному прав і свобод осіб та їх реалізація, передбачають правові гарантії, правову визначеність і пов`язану з ними передбачуваність законодавчої політики, необхідні для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано (абзац третій пункту 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11 жовтня 2005 року №8-рп/2005). Принцип правової визначеності вимагає від законодавця чіткості, зрозумілості, однозначності правових норм, їх передбачуваності (прогнозованості) для забезпечення стабільного правового становища.

36. Наведене узгоджується із сталою практикою ЄСПЛ, яка знайшла своє відображення у справі «Звежинський проти Польщі», в якій Суд підкреслив, що, розглядаючи питання, які мають загальний інтерес, органи державної влади повинні діяти конкретно і дуже послідовно (рішення у справі «Беєлер проти Італії»). Крім того, як охоронець громадського порядку держава має моральне зобов`язання бути взірцевою, вона повинна стежити за тим, щоб такими були й державні органи, що захищають публічний порядок (пункт 73).

37. Суд визнає, що затримка в отриманні ліцензій на право оптової торгівлі пальним була зумовлена виключно відсутністю законодавчо визначеного порядку отримання таких ліценцій станом на день набрання чинності Законом №2628-VIII.

38. Аналізуючи наявність легітимної мети і пропорційність втручання держави у майнові права позивача за обставин, що склалися у цій справі, Суд у справі бере до уваги те, що держава не створила правового регулювання і фактичних умов, за яких господарська діяльність позивача у спірний період могла б бути законною. Необхідний перехідний період був уведений в дію, проте ретроспективної дії таким положенням законодавець не надав. Отже, притягнення до відповідальності за таких умов не може бути визнане таким, що переслідує законну мету і є пропорційним.

39. Отже, враховуючи наведений правовий висновок Верховного Суду, колегія суддів вважає наявними підстави для скасування ухвалених судами попередніх інстанцій судових рішень з прийняттям нового рішення у справі про задоволення позовних вимог.

40. При цьому колегія суддів не вбачає підстав для перевірки доводів скаржника стосовно порушення процедури проведення перевірки та посилання останнього на неврахування судами попередніх інстанцій при розгляді цієї справи висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 21.02.2020 у справі №826/17123/18, від 11.06.2019 у справі №1440/2045/18, 04.09.2020 у справі №821/1274/18, від 28.01.2020 у справі №818/998/17, оскільки під час розгляду цієї справи Судом виявлено необхідність врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

41. Частиною 1 ст. 351 КАС України встановлено, що суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

42. З огляду на наведене, Суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування судових рішень судів попередніх інстанцій та прийняття нового рішення про задоволення позову у повному обсязі.

43. Частиною 6 ст. 139 КАС України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

44. Відповідно до положень ч.ч. 1, 3 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

45. Враховуючи викладене, судовий збір, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача становить 16875 грн (3750 грн - за подання позовної заяви до суду першої інстанції, 5625 грн - за подання апеляційної скарги, 7500 грн - за подання касаційної скарги).

46. У той же час, позивач в поданих ним позовній заяві, апеляційній та касаційній скаргах просив стягнути на його користь витрати на правничу допомогу у розмірі 5000 грн.

47. Згідно з ч. 4 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

48. При цьому, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 5 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

49. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.

50. Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 21 березня 2018 року у справі №815/4300/17, від 11 квітня 2018 року у справі №814/698/16.

51. При цьому, ч.ч. 6, 7 ст. 134 КАС України передбачено, що у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

52. Судом встановлено, що на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу позивачем надано договір №11/11-2019 про надання правової (правничої) допомоги від 11.11.2019, укладений між позивачем та Адвокатським бюро «Супруна Миколи», ордер серії ЗР№60082, виданий Адвокатським бюро «Супруна Миколи» 05.12.2019, платіжне доручення №217 від 03.12.2019 про сплату позивачем грошових коштів у розмірі 5000 грн на рахунок Адвокатського бюро «Супруна Миколи» (т. 1 а.с. 47-50), детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, від 14.01.2020 (т. 1 а.с. 85).

53. Беручи до уваги те, що відповідачем ані під час розгляду справи в судах попередніх інстанцій, ані в поданому відзиві до Суду касаційної інстанції не заявлялось клопотань про необґрунтованість суми заявлених позивачем судових витрат на правничу допомогу та її зменшення, враховуючи співмірність таких витрат зі складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт, Суд вважає наявними підстави для стягнення з відповідача на користь позивача понесених ним витрат на правничу допомогу у розмірі 5000 грн.

Керуючись статтями 341 345 349 350 356 359 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

54. Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 - задовольнити.

55. Рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 26 травня 2020 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 24 вересня 2020 року скасувати та прийняти у справі нове рішення.

56. Адміністративний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення задовольнити.

57. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ДПС у Вінницькій області від 27.11.2019 №066/02/32/05//06/ НОМЕР_1 про застосування до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 фінансових санкцій у вигляді штрафу в розмірі 250000,00 грн за роздрібну торгівлю пальним без наявності ліцензії.

58. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Вінницькій області (код ЄДРПОУ: 43142454, адреса: вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, Вінницька область, 21028) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_2 ) судовий збір у розмірі 16875 (шістнадцять тисяч вісімсот сімдесят п`ять) грн.

59. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Вінницькій області (код ЄДРПОУ: 43142454, адреса: вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, Вінницька область, 21028) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_2 ) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000 (п`ять тисяч) грн.

60. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття.

Суддя-доповідач І.В. Дашутін

Судді О.О. Шишов

М.М. Яковенко