ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 червня 2023 року
м. Київ
справа №120/444/22-а
адміністративне провадження № К/990/10888/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Уханенка С. А.,
суддів - Кашпур О.В., Радишевської О.Р.,
розглянув у попередньому судовому засіданні як суд касаційної інстанції адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 до Вінницької обласної прокуратури про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії, провадження в якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 07 вересня 2022 року (головуючий суддя - Курко О.П., судді - Боровицький О.А., Шидловський В.Б.),
У С Т А Н О В И В:
І. Суть спору
1. У січні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Вінницької обласної прокуратури, в якому просив визнати протиправною відмову відповідача щодо виплати йому допомоги на оздоровлення за 2020 рік та зобов`язати Вінницьку обласну прокуратуру нарахувати і виплатити йому зазначену допомогу у розмірі його середньомісячної заробітної плати в сумі 32544,34 грн.
2. Позов обґрунтовано тим, що у 2020 році, під час роботи у Вінницькій обласній прокуратурі, йому неодноразово надавалися відпустки, проте до жодної з них йому не виплачена допомога на оздоровлення за 2020 рік, через що він звернувся до відповідача із заявою про виплату йому такої допомоги. Листом від 22 листопада 2021 року №07-1914-21 Вінницька обласна прокуратура відмовила йому у її виплаті з тих підстав, що наказом керівника від 16 березня 2021 року №382-к йому надано щорічну основну відпустку з період роботи з 11 листопада 2019 року по 10 листопада 2020 року та виплачена допомога для оздоровлення. В цьому ж листі зазначено про відсутність підстав для її повторної виплати у нинішньому календарному році. Посилаючись на те, що така допомога виплачується під час надання відпустки або її частини незалежно від того, за який період вона надається, ОСОБА_1 просив суд задовольнити позов.
ІІ. Встановлені судами обставини справи
3. У 2020 - 2021 роках ОСОБА_1 працював на прокурорських посадах у Вінницькій обласній прокуратурі ( прокуратурі Вінницької області ).
4. У 2020 році за наказами Вінницької обласної прокуратури (прокуратури Вінницької області) позивач перебував у відпустках у такі періоди: з 04 по 07 серпня 2020 року тривалістю 4 календарних днів (частина щорічної відпустки за період роботи з 11 листопада 2017 року по 10 листопада 2018 року); з 14 по 30 вересня 2020 року тривалістю 17 календарних днів (частина невикористаної щорічної відпустки за період роботи з 11 листопада 2017 року по 10 листопада 2018 року); з 05 по 09 жовтня 2020 року тривалістю 5 календарних днів (частина невикористаної щорічної відпустки за період роботи з 11 листопада 2017 року по 10 листопада 2018 року); з 12 по 30 жовтня 2020 року тривалістю 18 календарних днів (частина невикористаної щорічної відпустки за період роботи з 11 листопада 2017 року по 10 листопада 2018 року).
5. У березні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявою про надання йому частини невикористаної щорічної основної відпустки за період роботи з 11 листопада 2019 року по 10 листопада 2020 року тривалістю 30 календарних днів, з 01 по 30 квітня 2021 року. В цій же заяві позивач просив виплатити йому матеріальну допомогу на оздоровлення за 2021 рік.
6. Наказом Вінницької обласної прокуратури від 16 березня 2021 року №382к ОСОБА_1 надано відпустку та зобов`язано виплатити допомогу на оздоровлення у розмірі середньомісячної заробітної плати.
7. Надалі, у листопаді 2021 року позивач звернувся до Вінницької обласної прокуратури з заявою щодо виплати йому у 2021 році неотриманої ним допомоги для оздоровлення за 2020 рік.
8. Листом від 22 листопада 2021 року №07-1914-21 ОСОБА_2 відмовлено у виплаті такої допомоги, з тих підстав, що у 2021 році під час оформлення відпустки йому вже її виплачено, а виплата допомоги на оздоровлення за минулий 2020 рік у нинішньому календарному році не передбачена.
9. Не погоджуючись з такою відмовою відповідача, ОСОБА_2 звернувся до суду за захистом порушеного права.
10. Предметом спору у цій справі є правомірність відмови суб`єкта владних повноважень виплатити допомогу на оздоровлення, передбачену частиною першою статті 82 Закону України «Про прокуратуру» за минулий період.
ІІІ. Рішення судів першої й апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення
11. Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 30 травня 2022 року позов задоволено. Визнано протиправними дії Вінницької обласної прокуратури щодо відмови у виплаті ОСОБА_1 допомоги для оздоровлення за 2020 рік. Зобов`язано Вінницьку обласну прокуратуру нарахувати та виплатити позивачу допомогу для оздоровлення за 2020 рік в розмірі, що не перевищує середньомісячної заробітної плати прокурора.
12. Вирішуючи спір та задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що виплата такої допомоги є обов`язковою, а неподання позивачем відповідної заяви про її виплату у 2020 році не є підставою для відмови у її отриманні, так як жодним нормативно-правовим актом не передбачена обов`язковість її подання. Тому, під час надання позивачу однієї із частин щорічної відпустки у період з серпня по вересень 2020 року, відповідач був зобов`язаний одночасно виплатити ОСОБА_1 і спірну допомогу для оздоровлення.
13. Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 07 вересня 2022 року скасовано рішення суду першої інстанції та відмовлено в позові.
14. Перевіряючи рішення суду першої інстанції і скасовуючи його, суд апеляційної інстанції виходив з того, що матеріальна допомога для оздоровлення може виплачуватися працівникові один раз на рік, при наданні будь-якої частини щорічної основної відпустки за заявою працівника. Так як у 2020 році ОСОБА_1 не звертався із заявою про отримання матеріальної допомоги за 2020 рік, Вінницькою обласною прокуратурою не вирішувалося вказане питання. Суд апеляційної інстанції також зазначив, що не ставить під сумнів право позивача на отримання матеріальної допомоги для оздоровлення, проте указав, що таке його право могло бути реалізоване у 2020 році, оскільки безпосередньо пов`язане із наданням йому щорічної основної оплачуваної відпустки саме у поточному 2020 бюджетному році, тому звернення ОСОБА_1 із такою заявою лише у листопаді 2021 року, не дає підстав для повторної виплати йому такої допомоги у 2021 році.
IV. Провадження в суді касаційної інстанції, вимоги касаційної скарги та аргументи сторін
15. Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення ним норм процесуального права, просить переглянути оскаржене судове рішення з підстав, передбачених пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
16. Заявник зазначив, що вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції неправильно застосував приписи частини першої статті 82 Закону України від 14 жовтня 2014 року №1697-VII «Про прокуратуру» (далі - Закон України «Про прокуратуру») та постанови Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року №505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури» (далі - постанова КМУ №505), якими, зокрема, урегульоване питання оплати праці прокурорів, у тому числі і виплата спірної допомоги, що також не відповідає висновкам Верховного Суду щодо застосування указаних норм, сформованого у справах №№500/1022/19 та 810/3246/16.
17. Так, у постанові Верховного Суду, ухваленій у справі №500/1022/19 указано, що матеріальна допомога для оздоровлення при наданні щорічної відпустки видається до відпустки або її частини незалежно від того, за який вона період. За своєю суттю матеріальна допомога прив`язана до фонду оплати праці, а не до конкретного періоду відпустки. Тому ключовою підставою для виплати допомоги для оздоровлення є дата надання працівнику права на щорічну, або частину щорічної відпустки, а не час її проведення працівником.
18. У касаційній скарзі ОСОБА_1 указує, що підставою для відмови йому у виплаті спірної допомоги відповідач визначив факт неподання ним у 2020 році заяви про її виплату, що він вважає неправомірним, так як закон не містить застережень щодо обов`язку прокурора подати таку заяву і пов`язує такі виплати лише з настанням єдиного юридичного факту - надання щорічної оплачуваної відпустки.
19. Водночас, у 2020 році позивач вчинив усі необхідні активні дії, визначені законом, достатні, на його думку, для проведення нарахування і виплати йому допомоги на оздоровлення, а саме: подав відповідну заяву на відпустку і така відпустка йому була надана. Невиплата ж спірної допомоги у 2020 - 2021 роках зумовлена виключно бездіяльністю органу прокуратури. Тому протиправна бездіяльність роботодавця перебуває в прямому причинно-наслідковому зв`язку з порушенням права позивача на отримання таких виплат.
20. Також ОСОБА_1 зазначив, що під час розгляду справи, представник відповідача підтвердив, що у кошторисі на 2020 рік були передбачені кошти на виплату допомоги на оздоровлення усім прокурорам, в тому числі і для нього. Тому, установлена судом протиправна поведінка роботодавця щодо невиплати такої допомоги у 2020 році, не свідчить про неможливість її стягнення у наступних роках.
21. Ухвалою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 06 квітня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 . Підставою відкриття касаційного провадження є пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, зокрема, перевірка аргументів заявника щодо застосування положень частини першої статті 82 Закону України "Про прокуратуру", без урахування висновку Верховного Суду щодо питання застосування цієї норми у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Суду, ухвалених у справах №№500/1022/19 та 810/3246/16.
22. У відзиві на касаційну скаргу Вінницька обласна прокуратура просить залишити її без задоволення, а судове рішення - без змін, оскільки вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції повно та всебічно встановив обставини, що мають значення для розгляду справи, та правильно застосував норми матеріального і процесуального права до спірних правовідносин. Відповідач зазначив, що існує певна процедура щодо здійснення таких виплат. Проте заяву про виплату допомоги на оздоровлення позивач у 2020 році не подавав, а матеріальна допомога за своєю суттю прив`язана до фонду оплати праці, а не до конкретного періоду відпустки. Отже, у зв`язку з відсутністю заяви про надання допомоги на оздоровлення у 2020 році, а поданням такої заяви у 2021 році, у той час, як виплата матеріальної допомоги за 2020 рік прив`язана до фонду заробітної плати за 2020 рік, а не за 2021 рік, право на виплату матеріальної допомоги на оздоровлення не було позивачем реалізоване своєчасно та у встановленому порядку. Тому відмова відповідача здійснити таку виплату поза межами бюджетного року є законною і обґрунтованою.
V. Джерела права й акти їхнього застосування
23. За правилами частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
24. Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України на час виникнення спірних правовідносин установлені Законом України "Про прокуратуру", який містить спеціальні норми щодо організації та порядку діяльності органів прокуратури України та визначає порядок соціального та матеріально-побутового забезпечення прокурора та інших працівників органів прокуратури.
25. Так, частиною першою статті 81 Закону України "Про прокуратуру" установлено, що заробітна плата прокурора регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
26. Відповідно до частини першої статті 82 Закону України "Про прокуратуру" прокурору надається щорічна оплачувана відпустка тривалістю 30 календарних днів з виплатою допомоги для оздоровлення в розмірі, що не перевищує середньомісячної заробітної плати прокурора.
27. Засади та порядок фінансування прокуратури визначені статтями 89 та 90 Закону України "Про прокуратуру". Зокрема, частиною першою статті 89 цього Закону установлено, що фінансування прокуратури здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, а також інших джерел, не заборонених законодавством, у тому числі у випадках, передбачених міжнародними договорами України або проектами міжнародної технічної допомоги, зареєстрованими в установленому порядку. Фінансування прокуратури здійснюється згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими Генеральним прокурором, у межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний бюджетний період (частина перша статті 90 Закону України "Про прокуратуру").
28. За змістом частини першої статті 3 Бюджетного кодексу України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року. Неприйняття Верховною Радою України закону про Державний бюджет України до 1 січня відповідного року не є підставою для встановлення іншого бюджетного періоду.
29. Згідно з частиною першою статті 51 Бюджетного кодексу України керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, поліцейських та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затвердженого для бюджетних установ у кошторисах.
30. За правилами частини першої статті 6 Закону України "Про відпустки" щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору.
31. Порядок надання щорічних відпусток, який визначений нормами статті 10 Закону України "Про відпустки", передбачає правило, що відпустка надається з прив`язкою до відповідного робочого року, відпрацьованого особою. Частиною десятою вказаної статті також встановлено, що щорічні відпустки за другий та наступні роки роботи можуть бути надані працівникові в будь-який час відповідного робочого року.
32. Відповідно до частин першої, другої статті 12 Закону України "Про відпустки" щорічну відпустку на прохання працівника може бути поділено на частини будь-якої тривалості за умови, що основна безперервна її частина становитиме не менше 14 календарних днів. Невикористану частину щорічної відпустки має бути надано працівнику, як правило, до кінця робочого року, але не пізніше 12 місяців після закінчення робочого року, за який надається відпустка.
33. Підпунктом 3 пункту 2 постанови КМУ №505 керівникам органів прокуратури надано право у межах затвердженого фонду оплати праці надавати працівникам матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань та допомогу для оздоровлення під час надання щорічної відпустки у розмірі, що не перевищує середньомісячної заробітної плати працівника.
34. Видатки, пов`язані з реалізацією цієї постанови, здійснюються в межах асигнувань на оплату праці, затверджених у кошторисах на утримання органів прокуратури (пункт 6 постанови КМУ №505).
VI. Позиція Верховного Суду
35. Перевіряючи мотиви, з яких виходив суд апеляційної інстанції на предмет урахування ним висновків Верховного Суду щодо застосування положень частини першої статті 82 Закону України "Про прокуратуру", та аргументи, наведені заявником на спростування цих мотивів, Верховний Суд дійшов висновку про правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права з огляду на таке.
36. Аналізуючи зміст указаних ОСОБА_1 постанов Верховного Суду, які містять висновки щодо застосування положень частини першої статті 82 Закону України "Про прокуратуру", Судом установлено, що обставини справ №810/3246/16 та №500/1022/19 є відмінними по відношенню до спірних правовідносин.
37. Так, у справі №810/3246/16 вирішувався спір щодо правильності обчислення грошового забезпечення працівника податкової міліції під час проходження ним служби та звільнення і стягнення невиплачених йому сум. Указана справа переглядалася Верховним Судом у відповідності до норм податкового законодавства, Закону України "Про міліцію" та Закону України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист" тощо. Питання щодо застосування частини першої статті 82 Закону України "Про прокуратуру" у цьому спорі не вирішувалося, тому доводи ОСОБА_1 щодо подібності правовідносин є помилковими.
38. Водночас, обставини справи №500/1022/19 є лише частково подібними до спірних правовідносин, так як вирішуючи цей спір, Верховний Суд надавав правову оцінку діям органу прокуратури за інших, ніж у цій справі, обставин. Так, у справі №500/1022/19 орган прокуратури відмовив прокурору у виплаті грошової допомоги на оздоровлення з тих підстав, що звернувшись у грудні 2018 року із заявою про надання відпустки, з виплатою спірної допомоги за 2018 рік, прокурор оформив відпустку не у поточному бюджетному 2018 році, а вже на 2019 рік, що, на думку відповідача, було підставою для відмови у нарахуванні та виплати цієї допомоги.
39. Вишуючи спір у справі №500/1022/19, скасовуючи судові рішення та задовольняючи позов, Верховний Суд зауважив, що матеріальна допомога для оздоровлення при наданні щорічної відпустки видається до відпустки або її частини незалежно від того, за який вона період. За своєю суттю матеріальна допомога прив`язана до фонду оплати праці, а не до конкретного періоду відпустки (пункт 45 постанови). Отже, ключовою підставою для виплати допомоги для оздоровлення є дата надання працівнику права на щорічну, або частину щорічної відпустки, а не час її проведення працівником (пункт 47 постанови). Ураховуючи те, що у цій справі позивач звернувся із заявою про надання йому відпустки, з виплатою допомоги у поточному бюджетному році, Верховний Суд дійшов висновку про неправомірність відмови відповідача у її нарахуванні.
40. Натомість у цій справі (№120/444/22-а) період проходження відпустки не є спірним і не належить до предмету спору, так як відповідач відмовив ОСОБА_1 у її виплаті за інших причин. Тому висновки Верховного Суду у справі №500/1022/19 не є застосовними в цій частині.
41. Водночас, як встановлено судами і не заперечується позивачем, питання щодо виплати спірної допомоги ОСОБА_1 просив вирішити окремо, поза межами його заяв про надання відпусток у 2020 році, шляхом звернення з окремою заявою про її виплату у листопаді 2021 році. Прохання надати відпустку позивач у цій заяві не висловлював, а в останній заяві від 12 березня 2021 року про надання йому відпустки просив виплатити матеріальну допомогу на оздоровлення за 2021 рік, яка і була йому виплачена відповідачем.
42. Верховний Суд зазначає, що право особи на відпочинок у формі щорічної основної відпустки є невідчужуваним та імперативно забезпечується відповідними правовими гарантіями обов`язковості надання відпустки або, у виняткових випадках, її грошовою компенсацією у встановленому законодавством порядку. Аналогічні ознаки властиві допомозі на оздоровлення прокурору, що виплачується у порядку частини першої статті 82 Закону України "Про прокуратуру", як нормативно визначеному елементу права на відпочинок.
43. Водночас, закон не встановлює залежності виплати допомоги на оздоровлення від необхідності звертатися із заявою про виплату у межах того бюджетного року, у якому передбачені відповідні бюджетні асигнування, так як право на отримання допомоги на оздоровлення за попередні робочі роки не обмежене бюджетним (календарним) роком, а лише пов`язано з отримання щорічної відпустки за відпрацьований робочий рік.
44. Таким чином, з моменту виникнення в особи права на щорічну основну відпустку за відпрацьований робочий рік, з урахуванням положень статті 10 Закону України "Про відпустки" та за змістом частини першої статті 82 Закону України "Про прокуратуру", у неї виникає можливість його реалізації шляхом звернення до роботодавця з відповідною заявою, якій кореспондує безумовний обов`язок роботодавця надати таку відпустку, що засвідчено нормативним формулюванням "прокурору надається..." та обов`язок надати разом із щорічною основною відпусткою допомогу на оздоровлення.
45. Наведене свідчить, що питання про виплату грошової допомоги на оздоровлення вирішується одночасно з проханням надати відпустку. Можливості отримати таку допомогу поза межами відпустки, як окрему виплату, закон не передбачає.
46. Разом з тим, як зазначалося вище, ОСОБА_1 просив виплатити йому допомогу на оздоровлення в окремій заяві, не порушуючи питання про надання йому відпустки. Тому відповідач не мав правових підстав для її виплати.
47. За таких обставин, Суд дійшов висновку про відсутність підстав для скасування рішення суду апеляційної інстанції.
48. З цих же підстав Суд не приймає аргументи заявника щодо вчинення ним у 2020 році усіх необхідних дій, достатніх, на його думку, для проведення нарахування і виплати йому допомоги на оздоровлення у 2021 році за минулий період.
49. Аргумент заявника касаційної скарги про відсутність обов`язку подавати заяву про виплату допомоги на оздоровлення Суд оцінює критично через обставини цієї справи (дроблення відпустки на кілька частин), оскільки реалізація позивачем права на поділ відпустки на частини, у відповідності до приписів статті 12 Закону України «Про відпустки», покладає на нього обов`язок повідомити роботодавця до якого з періодів, в якому він реалізує своє право на відпочинок, він бажає отримати допомогу на оздоровлення.
50. Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 України цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
51. За таких обставин, колегія суддів Верховного Суду вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
52. З огляду на результат касаційного розгляду справи, розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями 3 341 343 349 350 355 356 359 КАС України, Суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
2. Постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 07 вересня 2022 року залишити без змін.
3. Судові витрати не розподіляються.
4. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий С.А. Уханенко
Судді: О.В. Кашпур
О.Р. Радишевська