№ 125/1211/21 - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

Постанова

Іменем України

15 червня 2022 року

м. Київ

справа № 125/1211/21

провадження № 61-3672св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач),

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Коротуна В. М., Краснощокова Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Барська міська рада Вінницької області,

особа, яка подала апеляційну скаргу - керівник Жмеринської окружної прокуратури Вінницької області в інтересах Барської міської ради Вінницької області,

розглянув в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Вінницького апеляційного суду від 03 березня 2022 року в складі колегії суддів: Медвецького С. К., Копаничук С. Г., Оніщука В. В.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2021 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до Барської міської ради Вінницької області про визнання договору купівлі-продажу нерухомого майна дійсним та визнання права власності на нерухоме майно.

Позов мотивований тим, що 27 січня 2006 року ОСОБА_1 за договором купівлі-продажу, вчиненим у письмовій формі, придбала у ТОВ «Гігант» гідроспоруду - дамбу ставка, яка перебувала у неробочому стані і знаходиться в урочищі «Самотня». Після придбання гідроспоруди ставка позивач уклала з Барською районною державною адміністрацією Договір оренди земельної ділянки із земель водного фонду. 22 квітня 2011 року між позивачем та Барською РДА укладено Договір оренди водного об`єкта - ставка. 14 грудня 2016 року, позивач та Вінницька обласна державна адміністрація поновили договір оренди земельної ділянки, та уклали новий Договір оренди водного об`єкта. Позивач отримала паспорт водного об`єкта, Витяги з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію речового права та з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, Дозвіл на спеціальне водокористування, Технічний паспорт на гідротехнічну споруду №714, Дозвіл на спецводокористування від 10 червня 2011 року, матеріали по визначенню гідрогеологічних даних ставка, Технічну документацією з нормативної грошової оцінки земельної ділянки, звіт про оцінку майна.

ОСОБА_1 більше 15 років добросовісно володіє згаданою гідротехнічною спорудою та ставком. Здійснила зариблення ставка, відремонтувала гідроспоруду та здійснює підприємницьку діяльність згідно з розробленою та погодженою з відповідними службами землевпорядною документацією. За час оренди сплачує органу місцевого самоврядування кошти. ОСОБА_1 безперервно, тривало, відкрито та добросовісно, володіє вказаним нерухомим майном, як своїм власним, тобто фактично стала його власником. Позивач зазначала, що оскільки іншим чином не може провести державну реєстрацію права власності на гідротехнічну споруду ставка, то вона змушена звертатися до суду з цим позовом.

ОСОБА_1 просила:

визнати дійсним договір купівлі-продажу від 27 січня 2006 року, укладений між ТОВ «Гігант» та ОСОБА_1 , предметом якого була «гідроспоруда - дамба ставка», яка розташована на земельній ділянці, площею 0,2502 га, і знаходиться в урочищі Самотня № 1 села Журавлівка Жмеринського району Вінницької області, на території Барської міської ради Вінницької області.

визнати за ОСОБА_1 право власності на об`єкт нерухомого майна - гідротехнічну споруду ставка, яка розташована на земельній ділянці площею 0,2502 га, у складі: вхідні відкрилки металеві (1), заставки дерев`яні (2), провідний канал металевий (3), провідний канал бетонна труба (4), земляної дамби (5), яка розташована в АДРЕСА_1 , на території Барської міської ради Вінницької області.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Барського районного суду Вінницької області в складі судді: Хитрука В. М. від 22 вересня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено повністю.

Визнано дійсним договір купівлі-продажу від 27 січня 2006 року, укладений між ТОВ «Гігант» та ОСОБА_1 , нерухомого майна «гідроспоруда - дамба ставка», яка розташована на земельній ділянці, площею 0,2502 га., і знаходиться в урочищі Самотня № 1 села Журавлівка Жмеринського району Вінницької області, на території Барської міської ради Вінницької області.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на об`єкт нерухомого майна - гідротехнічну споруду ставка, яка розташована на земельній ділянці площею 0, 2502 га, у складі: вхідні відкрилки металеві (1), заставки дерев`яні (2), провідний канал металевий (3), провідний канал бетонна труба (4), земляної дамби (5), яка розташована в АДРЕСА_1 , на території Барської міської ради Вінницької області.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що представник відповідача по справі Барської міської ради Вінницької області Саволюк В. у судове засідання не з`явився, просив справу розглянути без його участі, у відзиві зазначив, що укладені договори оренди водного об`єкта підтверджують факт права власності позивача на об`єкт нерухомого майна - гідроспоруди. Відповідно до частини першої статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом 10 років набуває право власності на це майно (набувальна давність). Інститут набувальної давності захищає права справжнього володільця проти попереднього. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17 (провадження № 12-291гс18) зроблено висновок, що «умовами набуття права власності за набувальною давністю на підставі статті 344 ЦК України є: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна (нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери) право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду. Набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності. За змістом частини першої статті 344 Цивільного кодексу України добросовісність особи має існувати саме на момент заволодіння нею чужим майном, що є однією з умов набуття права власності на таке майно за набувальною давністю.

Суд першої інстанції вказав, що 27 січня 2006 року ОСОБА_1 придбала у ТОВ «Гігант» село Журавлівка, Вінницької області, гідроспоруду (дамбу) ставка, яка перебувала у неробочому стані, і знаходилася в урочищі «Самотня», села Журавлівка, Вінницької області. ОСОБА_1 більше 15 років добросовісно володіє гідротехнічною спорудою. Здійснила зариблення ставка, відремонтувала гідроспоруду та здійснює підприємницьку діяльність згідно з розробленою та погодженою з відповідними службами землевпорядною документацією. За час оренди сплачує органу місцевого самоврядування грошові кошти. Для реалізації в повному обсязі ОСОБА_1 права власності на гідротехнічну споруду необхідно отримати правовстановлюючі документи, яким, відповідно до законодавства, є рішення суду про визнання права власності на об`єкти нерухомого майна. Щодо незаконного володіння та користування позивачем вказаним нерухомим майном ніким вимог не ставилось.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Вінницького апеляційного суду від 03 березня 2022 року апеляційну скаргу керівника Жмеринської окружної прокуратури Вінницької області в інтересах держави в особі Барської міської ради Вінницької області задоволено, рішення Барського районного суду Вінницької області від 22 вересня 2021 року скасовано й ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Вінницької обласної прокуратури 1 362 грн судового збору сплаченого за подання апеляційної скарги.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу (частина четверта статті 23 Закону України «Про прокуратуру»). Пунктом 3 частини шостої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що під час здійснення представництва інтересів громадянина або держави у суді прокурор має право в порядку, передбаченому процесуальним законом, ініціювати перегляд судових рішень, у тому числі у справі, порушеній за позовом (заявою, поданням) іншої особи. Судом апеляційної інстанції встановлено, що, обґрунтовуючи підстави перегляду рішення Барського районного суду Вінницької області від 22 вересня 2021 року, керівник Жмеринської окружної прокуратури вказував на те, що Барською міською радою, як органом місцевого самоврядування, який згідно законодавства здійснює правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, не забезпечено належне виконання своїх повноважень та не оскаржено відповідне рішення суду, яким узаконено право власності на спірне майно, законність існування якого сторонами справи не підтверджена, і це свідчить про неналежне виконання Барською міською радою своїх повноважень та не захист нею відповідних інтересів територіальної громади, і прокурор тому звернувся до суду із апеляційною скаргою. З урахуванням вказаного, керівник Жмеринської окружної прокуратури звернувся до суду в інтересах держави в особі Барської міської ради, згідно з нормами чинного законодавства, а орган місцевого самоврядування неналежно здійснював свої повноваження, наявності підстав для представництва її інтересів не оскаржував (прокурор повідомляв про вчинення відповідних дій - подання апеляційної скарги), відтак апеляційний суд вважав, що наявні правові підстави для перегляду судового рішення за його апеляційною скаргою, оскільки у цьому випадку допуск прокурора до суду виправданий, вступ у справу здійснений у межах дискреційних повноважень, визначених законодавством.

Апеляційний суд зазначив, що однією з умов застосування частини другої статті 220 ЦК України та визнання правочину дійсним у судовому порядку є встановлення судом факту безповоротного ухилення однієї із сторін від нотаріального посвідчення правочину та втрата стороною можливості з будь-яких причин нотаріально посвідчити правочин. При розгляді справи про визнання правочину дійсним суд повинен з`ясувати, чому правочин не був нотаріально посвідчений, чи дійсно сторона ухилилася від його посвідчення та чи втрачена така можливість. При цьому саме по собі небажання сторони нотаріально посвідчувати договір, її ухилення від такого посвідчення з причин відсутності коштів на сплату необхідних платежів та податків під час такого посвідчення не може бути підставою для застосування частини другої статті 220 ЦК України (подібні висновки наявні у постановах Верховного Суду від 04 березня 2019 року в справі № 665/2266/16-ц та від 30 жовтня 2019 року в справі № 140/2001/17). Позивачкою не доведено факт безповоротного ухилення ТОВ «Гігант» від нотаріального посвідчення правочину, що є обов`язковою умовою для визнання правочину дійсним на підставі частини другої статті 220 ЦК України. За таких обставин відсутні передбачені законом підстави для визнання договору купівлі-продажу від 27 січня 2006 року дійсним, оскільки матеріали справи не містять доказів того, що відповідач ухилявся від нотаріального посвідчення спірного договору.

Апеляційний суд вказав, що крім цього, позивачка, посилаючись на положення статтею 344 ЦК України обґрунтовувала позовні вимоги тим, що вона більше 15 років користується гідроспорудою та зазначала про визнання права власності за набувальною давністю. Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 ЦК України, а саме: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація). Набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього. Звідси йдеться про добросовісне, у тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник. Положення наведеної статті не підлягають застосуванню у випадках, коли володіння майном протягом тривалого часу здійснювалося на підставі договірних зобов`язань чи у будь-який інший передбачений законом спосіб, оскільки право власності у володільця за давністю виникає поза волею і незалежно від волі колишнього власника. Отже, визнання дійсним договору купівлі-продажу виключає можливість застосування статтею 344 ЦК України та визнання права власності на гідроспоруду за набувальною давністю. ОСОБА_1 отримала право користування водним об`єктом на договірній основі, тому не є добросовісним набувачем, а відкритість та безперервність користування спірним майном не є достатніми підставами для набуття права власності на нього за правилами статті 344 ЦК України.

Апеляційний суд зазначив, що відповідно ж до частини четвертої статті 84 ЗК України землі водного фонду не можуть передаватись у приватну власність, крім випадків, передбачених законодавством. Отже, гідроспоруда ставка розташована на землях водного фонду не може бути передана у приватну власність. Суд першої інстанції поклав в основу судового рішення лише факт тривалого користування позивачкою гідроспорудою. Разом з тим, не звернув увагу на те, що суд під час розгляду справи зобов`язаний враховувати наявність законних і обґрунтованих підстав для задоволення позову.

Аргументи учасників справи

29 березня 2022 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку подала касаційну скаргу на постанову Вінницького апеляційного суду від 03 березня 2022 року, в якій просила:скасувати оскаржену постанову апеляційного суду; залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

необхідність обґрунтування прокурором наявності підстав для представництва інтересів держави в суді, зокрема, шляхом зазначення та доведення відсутності органу, уповноваженого здійснювати захист інтересів держави у відповідній сфері, або неналежного виконання таким органом своїх повноважень, є обов`язковою умовою для виникнення у прокурора права на звернення до суду в інтересах держави. Обставин, які б були підставою для висновку про невиконання або неналежне виконання Барською міською радою Вінницької області, яка є самостійною юридичною особою з повним обсягом процесуальної дієздатності, своїх функцій щодо захисту майнових інтересів територіальної громади, матеріали справи не містять. У матеріалах справи відсутні будь-які докази відповідно до вимог процесуального закону (внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань про вчинене кримінальне правопорушення на підставі статті 367 КК України (службова недбалість); вирок суду щодо службових осіб; докази накладення дисциплінарних стягнень на державних службовців, які займають посаду державної служби в органі державної влади та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, за невиконання чи неналежне виконання службових обов`язків. Барська міська рада Вінницької області, яка є самостійною юридичною особою з повним обсягом процесуальної дієздатності, скористалась своїми правами, передбаченими нормами ЦК України, надало свою процесуально позицію на позовну заяву. Тому посилання прокуратури на нездійснення Барською міською радою вінницької області захисту своїх інтересів та/або здійснення їх неналежним чином є безпідставними;

представляючи в суді Барську міську раду Вінницької області, прокурор здійснює захист інтересів територіальної громади, а не держави. Таким чином, прокуратура не має законних повноважень на представництво в суді інтересів територіальних громад в особі відповідних місцевих рад;

ТОВ «Гігант» припинено як юридичну особу 30 липня 2007 року, тому об`єктивно відсутня можливість нотаріально посвідчити договір;

апеляційний суд застосував статтю 344 ЦК України без урахування висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17. Щоб набути у власність майно за набувальною давністю, особа має заволодіти добросовісно майном на підставі договору (набути у власність) при цьому подальше володіння має бути безтитульним. Позивач набула право власності на гідротехнічну споруду за договором купівлі-продажу від 27 січня 2006 року та сплатила за неї грошові кошти і не знала про відсутність у неї підстав для набуття права власності. Позивач заволоділа майном добросовісно та не знала про відсутність у неї підстав для набуття права власності на гідротехнічну споруду. Однак у подальшому позивач не змогла зареєструвати своє право власності на гідротехнічну споруду, оскільки при укладенні договору не відбулось нотаріального його посвідчення, а подальше нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу гідротехнічної споруди було та є неможливим, через припинення ТОВ «Гігант». Позивач абсолютно відкрито володіла і володіє гідротехнічною спорудою з 2006 року, здійснила її ремонт та утримує в належному технічному стані. Безперервність володіння гідротехнічною спорудою підтверджується договорами оренди земельної ділянки, на якій знаходиться гідротехнічна споруда;

апеляційний суд ухвалив рішення без урахування висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 22 червня 2021 року у справі № 314/3161/17, згідно якого до 01 січня 2013 року право власності у набувача нерухомого майна за договором купівлі-продажу виникало за правилами частини четвертої статті 334 ЦК України - з моменту державної реєстрації такого договору як правочину. Відтак особа, яка до 01 січня 2013 року придбала нерухоме майно за договором купівлі-продажу, державну реєстрацію якого було належним чином здійснено, стала власником такого нерухомого майна з моменту державної реєстрації відповідного договору купівлі-продажу незалежно від того, чи здійснила ця особа у подальшому державну реєстрацію свого права власності». Тому норма частини другої статті 220 ЦК застосовується і щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки чинна станом на момент укладення спірного договору редакція частини четвертої статті 334 ЦК України передбачала виникнення права власності у набувача майна за договором, який підлягав державній реєстрації, саме з моменту такої реєстрації договору, яка здійснювалась нотаріусом при вчиненні нотаріальної дії;

апеляційний суд не звернув увагу, що позивачем набуто у приватну власність об`єкт нерухомого майна - гідротехнічну споруду (а не земельну ділянку), обмежень щодо набуття у приватну власність якого чинним законодавством не передбачено.

У червні 2022 року керівник Жмеринської окружної прокуратури подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить відмовити у задоволенні касаційної скарги, а оскаржену постанову залишити без змін.

Відзив мотивований тим, що суд першої інстанції, приймаючи рішення про визнання права власності на нерухоме майно, спричинив порушення інтересів держави в особі органу місцевого самоврядування, що призвело до фактичного позбавлення права власності на гідротехнічну споруду - дамбу ставка та набуття ОСОБА_1 права приватної власності на об`єкт нерухомості в обхід встановлених законодавством процедур. Такі дії призвели до того, що орган місцевого самоврядування позбавився належного йому законом майна. Передача гідротехнічної споруди в оренду надала би змогу отримувати додаткові кошти на користь територіальної громади, оскільки рухоме і нерухоме майно є матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування. Представник міської ради не брав участі у судових засіданнях по зазначеній справі, проте надав суду клопотання про розгляд справи без участі представника міської ради. У вказаному клопотанні представник зазначив, що не заперечує проти задоволення даного позову. Таким чином, Барська міська рада Вінницької області, будучи залученою до участі у справі в якості відповідача та обізнаною про факт прийняття оскаржуваного рішення, не оскаржила його в апеляційному порядку з метою захисту інтересів держави, незважаючи на те, що воно було опубліковано в Єдиному державному реєстрі судових рішень, більш того не заперечувала проти задоволення позову. За таких обставин є доведеним факт невиконання органом місцевого самоврядування покладених на нього повноважень щодо захисту інтересів держави та територіальної громади. Судом першої інстанції неправильно визначено правовідносини, які виникли між сторонами, та неправильно застосовано норми матеріального права щодо можливості набуття позивачем майна на підставі набувальної давності.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 27 травня 2022 рокувідкрито касаційне провадження у справі.

Ухвалою Верховного Суду від 08 червня 2022 року справу призначено досудового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 27 травня 2022 рокувказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 07 грудня 2018 року у справі № 924/1256/17; від 21 грудня 2018 року у справі № 922/901/17; від 06 лютого 2019 року у справі № 927/246/18; від 16 квітня 2019 року у справі № 925/650/18; від 17 квітня 2019 року у справі № 923/560/18; від 18 квітня 2019 року у справі № 913/299/18; від 13 травня 2019 року у справі № 915/242/18; від 10 жовтня 2019 року у справі № 0440/6738/18; від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17; від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17; відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Фактичні обставини

Суди встановили, що 27 січня 2006 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Гігант» (село Журавлівка, Барського району, Вінницької області) укладено рукописний договір купівлі-продажу в письмовій формі без нотаріального посвідчення гідроспоруди (дамби) ставка, яка перебувала у неробочому стані, і знаходилася в урочищі «Самотня», села Журавлівка, Барського району, Вінницької області.

На підставі рішення 19 сесії 4 скликання Журавлівської сільської ради Барського району Вінницької області від 30 вересня 2005 року між ОСОБА_1 та Барською районною державною адміністрацією, 23 березня 2006 року, укладено договір оренди земельної ділянки із земель водного фонду. Предметом оренди була земельна ділянка загальною площею 5,020 га, у тому числі, 2,2510 га під водою.

22 квітня 2011 року між ОСОБА_1 та Барською районною державною адміністрацією укладено договір оренди водного об`єкту - ставка, площею 2,2510 га.

14 грудня 2016 року ОСОБА_1 та Вінницька обласна державна адміністрація, поновили договір оренди земельної ділянки, та уклали новий Договір оренди водного об`єкта за № 520281600-2. Предметом оренди є земельна ділянка під водним об`єктом площею 3,5052 га, сіножаті 1,2646 га, під гідроспорудою 0,2502 га. Договір укладено строком на 10 років.

ОСОБА_1 виготовила Паспорт водного об`єкта, Технічний паспорт на гідротехнічну споруду № 714, Технічну документацію на гідроспоруду та протиерозійний ставок і встановила межі в натурі, Технічну документацію з нормативної грошової оцінки земельної ділянки, Звіт про оцінку майна.

ОСОБА_1 отримала Витяги з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію речового права, та з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, Дозвіл на спеціальне водокористування, Дозвіл на спец водокористування від 10 червня 2011 року, матеріали по визначенню гідрологічних даних ставка.

Апеляційний суд встановив, що обґрунтовуючи підстави перегляду рішення Барського районного суду Вінницької області від 22 вересня 2021 року, керівник Жмеринської окружної прокуратури вказував на те, що Барською міською радою, як органом місцевого самоврядування, який згідно законодавства здійснює правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, не забезпечено належне виконання своїх повноважень та не оскаржено відповідне рішення суду, яким узаконено право власності на спірне майно, законність існування якого сторонами справи не підтверджена, а тому це свідчить про неналежне виконання Барською міською радою своїх повноважень та не захист нею відповідних інтересів територіальної громади, а тому він звернувся до суду із апеляційною скаргою. З урахуванням вказаного, керівник Жмеринської окружної прокуратури звернувся до суду в інтересах держави в особі Барської міської ради, згідно з нормами чинного законодавства, а орган місцевого самоврядування неналежно здійснював свої повноваження, наявності підстав для представництва її інтересів не оскаржила (прокурор повідомляв про вчинення відповідних дій - подання апеляційної скарги), відтак апеляційний суд вважає, що наявні правові підстави для перегляду судового рішення за його апеляційною скаргою, оскільки у цьому випадку допуск прокурора до суду є виправданим, вступ у справу здійснений у межах дискреційних повноважень, визначених законодавством.

Позиція Верховного Суду

Щодо представництва прокурором міської ради

У пункті 3 частини першої статті 131-1 Конституції України міститься відсилання до окремого закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким є Закон України від 14 жовтня 2014 № 1697-VII «Про прокуратуру».

У частині третій статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Тлумачення частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» дозволяє зробити висновок, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: (а) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; (б) у разі відсутності такого органу.

Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Згідно з частиною четвертою статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб`єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У пунктах 6.41.-6.43. постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 жовтня 2019 року у справі № 903/129/18 (провадження № 12-72гс19) вказано, що: «у цьому випадку необхідність захисту інтересів держави прокурором полягає у необхідності відновлення законності та справедливої рівноваги між інтересами суспільства (у цьому випадку - місцевої громади) й орендаря, повернення землі у комунальну власність та відновлення порушеного порядку розпорядження земельною ділянкою комунальної власності, дотримання принципу раціонального використання землі, що відповідає принципу, закріпленому у Конституції України, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність (стаття 3). Органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами (стаття 74 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»). На підтвердження неналежного виконання покладених законом та умовами договору оренди повноважень з боку Городищенської сільської ради Луцького району Волинської області прокурор як у суді першої, так і в суді апеляційної інстанції зазначав, що указана сільська рада у грудні 2017 року самостійно зверталась до суду з позовом про повернення спірної земельної ділянки, однак Господарський суд Волинської області ухвалою від 24 січня 2018 року у справі № 903/981/17 указану позовну заяву повернув позивачу у зв`язку з несплатою судового збору. При цьому у подальшому орган місцевого самоврядування не вживав заходів щодо повернення земельної ділянки. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що незалежно від того, чи відповідають дійсності доводи Городищенської сільської ради Луцького району Волинської області про неможливість самостійно звернутись до суду з позовом про повернення земельної ділянки через відсутність коштів для сплати судового збору, сам факт незвернення до суду сільської ради з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси жителів територіальної громади, свідчить про те, що указаний орган місцевого самоврядування неналежно виконує свої повноваження щодо повернення земельної ділянки, у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів значної кількості громадян - членів територіальної громади с. Городище та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини».

У пунктах 36 - 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року в справі № 469/1044/17 (провадження № 14-317цс19) зазначено, що: «суди встановили, що земельна ділянка належить до комунальної власності територіальної громади с. Коблеве. Суд апеляційної інстанції у постанові звернув увагу на таке: Прокурор, звертаючись з позовом, зазначив про те, що первинним суб`єктом місцевого самоврядування та суб`єктом права комунальної власності є територіальна громада. З огляду на те, що порушення інтересів територіальної громади відбулося внаслідок прийняття органом місцевого самоврядування, який є одним зі співвідповідачів, незаконних рішень, прокурор звернувся до суду як самостійний позивач в інтересах держави, що виражаються в інтересах частини Українського народу - членів територіальної громади, яка є власником земельної ділянки. Прокурор наголошував на особливому режимі прибережних захисних смуг, їх значенні у формуванні водно-екологічного правопорядку та забезпеченні екологічної безпеки населення України; указав на необхідність захисту як інтересів територіальної громади, позбавленої права власності на земельну ділянку, так і публічного, суспільного інтересу як інтересу державного. Велика Палата Верховного Суду погоджується з такими аргументами прокурора та вважає необґрунтованим довід касаційної скарги про те, що прокурор не може представляти інтереси територіальної громади, бо вони не є державними. Конституція України та Закон України «Про прокуратуру» надають прокурору повноваження з представництва не тільки загальнодержавних інтересів, але й локальних інтересів держави. Більше того, у збереженні прибережних захисних смуг виражаються загальнодержавні інтереси у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина третя статті 13, частина сьома статті 41, частина перша статті 50 Конституції України). Крім того, Велика Палата Верховного Суду зауважує, що прокурор оскаржив рішення Коблівської сільради, саме тому визначивши останню відповідачем. Він мав підстави звернутися до суду як позивач, вважаючи, що відсутній орган, який може захистити інтереси держави (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (пункт 40)). Проте за певних обставин прокурор може звертатися до суду в інтересах держави і в особі органу місцевого самоврядування, зокрема тоді, коли цей орган є стороною правочину, про недійсність якого стверджує прокурор. Оскільки таку позовну вимогу вправі заявити, зокрема, будь-яка сторона правочину, відповідний орган як така сторона може бути позивачем. У такій ситуації прокурор для представництва інтересів держави в особі компетентного органу як сторони правочину має продемонструвати, що цей орган не здійснює або неналежним чином здійснює захист відповідних інтересів, не реагуючи на повідомлення прокурора про наявність підстав для звернення до суду (абзац третій частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру»; див. також висновки, висловлені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 (пункти 77-83))».

Суд апеляційної інстанції встановив, що, обґрунтовуючи підстави перегляду рішення Барського районного суду Вінницької області від 22 вересня 2021 року, керівник Жмеринської окружної прокуратури вказував на те, що Барською міською радою, як органом місцевого самоврядування, який згідно законодавства здійснює правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, не забезпечено належне виконання своїх повноважень та не оскаржено відповідне рішення суду, яким узаконено право власності на спірне майно, законність існування якого сторонами справи не підтверджена, а тому це свідчить про неналежне виконання Барською міською радою своїх повноважень та незахисту нею відповідних інтересів територіальної громади.

За таких обставин колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про те, що прокуратура не має законних повноважень на представництво в суді інтересів територіальних громад в особі відповідних місцевих рад.

Щодо визнання правочину дійсним

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

У разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається (частина перша та друга статті 220 ЦК України).

Право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації (частини третя та четверта статті 334 ЦК України (у редакції станом на 01 січня 20006 року)

Договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації (частина перша статті 657 ЦК України, в редакції станом на 01 січня 20006 року).

У постанові Верховного Суду України від 19 червня 2013 року у справі № 6-49цс13 вказано, що: «Пленум Верховного Суду України в пункті 13 постанови «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 6 листопада2009 року № 9 роз`яснив, що вирішуючи спір про визнання правочину, який підлягає нотаріальному посвідченню, дійсним, судам необхідно враховувати, що норма частини другої статті 220 ЦК України не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до статей 210 640 ЦК України пов`язується з їх державною реєстрацією, тому вони не є укладеними і не створюють прав та обов`язків для сторін. Статтею 657 ЦК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, було встановлено, що договір купівлі-продажу житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації. Однак, при розгляді справи суди першої, апеляційної та касаційної інстанцій на зазначені положення закону уваги не звернули та не врахували, що договір купівлі-продажу нежитлового будинку в силу статті 657 ЦК України в редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин, підлягав і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, тому не міг бути визнаний судом дійсним на підставі частини другої статті 220 ЦК України, і, відповідно, відсутні підстави для визнання за позивачем права власності на спірне нерухоме майно».

У постанові Верховного Суду України від 06 вересня 2017 року у справі № 6-1288цс17 зазначено, що: «Пленум Верховного Суду України в пункті 13 постанови «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 6 листопада 2009 року № 9 роз`яснив, що вирішуючи спір про визнання правочину, який підлягає нотаріальному посвідченню, дійсним, судам необхідно враховувати, що норма частини другої статті 220 ЦК України не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до статей 210 640 ЦК України пов`язується з їх державною реєстрацією, тому вони не є укладеними і не створюють прав та обов`язків для сторін. Статтею 657 ЦК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, встановлено, що договір купівлі-продажу житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі. Судом встановлено, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 договір купівлі-продажу S_1 частки квартири АДРЕСА_1 укладено 01 травня 2013 року, тобто після набрання чинності Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» та інших законодавчих актів України» від 11 лютого 2010 року N 1878-VI, яким державна реєстрація договору купівлі-продажу нерухомого майна скасовано. З огляду на зазначене, суди апеляційної та касаційної інстанцій дійшли неправильного висновку про те, що норма частини другої статті 220 ЦК України не застосовується до спірних правовідносин у зв`язку з необхідністю державної реєстрації договору купівлі-продажу нерухомого майна».

У постанові Великої Палати Верховного Суду віл 22 червня 2021 року в справі № 334/3161/17 (провадження № 14-188цс20) міститься висновок про те, що «до 01 січня 2013 року право власності у набувача нерухомого майна за договором купівлі-продажу виникало за правилами частини четвертої статті 334 ЦК України - з моменту державної реєстрації такого договору як правочину. Відтак особа, яка до 01 січня 2013 року придбала нерухоме майно за договором купівлі-продажу, державну реєстрацію якого було належним чином здійснено, стала власником такого нерухомого майна з моменту державної реєстрації відповідного договору купівлі-продажу незалежно від того, чи здійснила ця особа в подальшому державну реєстрацію свого права власності».

У справі, що переглядається:

при зверненні із позовом ОСОБА_1 просила визнати дійсним договір купівлі-продажу від 27 січня 2006 року, укладений між ТОВ «Гігант» та ОСОБА_1 , предметом якого була «гідроспоруда - дамба ставка»;

апеляційний суд не звернув уваги на те, що згідно частини першої статті 657 ЦК України (у редакції станом на 01 січня 2006 року) договір купівлі-продажу нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації;

апеляційний суд не врахував, що положення частини другої статті 220 ЦК України не можуть бути застосовані до правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації. Тому у задоволенні позовної вимоги про визнання правочину дійсним необхідно відмовити саме із цієї підстави;

суд апеляційної інстанції правильно відмовив у задоволенні позовної вимоги про визнання правочину дійсним, проте помилився щодо мотивів такої відмови, пославшись на те, що позивачем не доведено факт безповоротного ухилення ТОВ «Гігант» від нотаріального посвідчення правочину. Тому мотивувальну частину оскарженої постанови в цій частині належить змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Щодо визнання права власності за набувальною давністю

Особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю регулюється законом. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації (частина перша статті 344 ЦК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17 (провадження № 12-291гс18) зроблено висновок, що «умовами набуття права власності за набувальною давністю на підставі статті 344 ЦК України є: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна (нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери) право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду. Набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності. За змістом частини першої статті 344 Цивільного кодексу України добросовісність особи має існувати саме на момент заволодіння нею чужим майном, що є однією з умов набуття права власності на таке майно за набувальною давністю. Після заволодіння чужим майном подальше володіння особою таким майном має бути безтитульним, тобто таким фактичним володінням, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Володіння майном на підставі певного юридичного титулу виключає застосування набувальної давності. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього. Звідси, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник. Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном».

Встановивши, що відсутні підстави, передбачені статтею 344 ЦК України для набуття права власності за набувальною давністю, апеляційний суд обґрунтовано відмовив в задоволенні цієї позовної вимоги.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржена постанова апеляційного суду частково ухвалена без дотримання норм матеріального права. У зв`язку із наведеним колегія суддів вважає, що: касаційну скаргу слід задовольнити частково; оскаржену постанову апеляційного суду у частині позовних вимог про визнання правочину дійсним змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови; в іншій частині оскаржену постанову апеляційного суду належить залишити без змін. Оскільки суд касаційної інстанції частково змінює оскаржену постанову лише у частині мотивів, а в іншій частині залишає без змін, тому судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.

Керуючись статтями 400 409 410 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Вінницького апеляційного суду від 03 березня 2022 року у частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Барської міської ради Вінницької області про визнання правочину дійсним змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

В іншій частині постанову Вінницького апеляційного суду від 03 березня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

В. М. Коротун

Є. В. Краснощоков