ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 вересня 2020 року

м. Київ

справа №125/1961/17

адміністративне провадження №К/9901/62105/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Желєзного І.В., судді Коваленко Н.В., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Барської міської ради Вінницької області,

третя особа - ОСББ «Рубін+»,

про визнання протиправним та скасування рішення сесії

за касаційною скаргою ОСОБА_1

на постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 16 серпня 2018 року (прийняту у складі колегії: головуючого судді Матохнюка Д.Б., суддів Граб Л.С., Полотнянка Ю.П.),

В С Т А Н О В И В :

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2017 року ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернувся в суд з адміністративним позовом до Барської міської ради Вінницької області (далі також - відповідач), третя особа, без самостійних вимог на предмет спору - ОСББ «Рубін+», в якому просив:

визнати протиправним та скасувати рішення 12 сесії 8 скликання Барської міської ради Вінницької області від 22 серпня 2017 року;

зобов`язати Барську міську раду Вінницької області на черговій сесії розглянути питання щодо затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), площею 0,0024 га для будівництва індивідуального гаражу АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 .

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Барського районного суду Вінницької області від 15 березня 2018 року позов задоволено.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач діяв не на підставі, не в межах та не у спосіб, що передбаченні Конституцією та законами України.

Постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 16 серпня 2018 року апеляційну скаргу Барської міської ради Вінницької області задоволено: рішення Барського районного суду Вінницької області від 15 березня 2018 року скасовано та прийнято нову постанову про відмову у задоволенні позову.

Постановляючи зазначене рішення, суд апеляційної інстанції виходив з того, що рішенням виконавчого комітету Барської міської ради Вінницької області від 31 грудня 1996 року №509 ОСОБА_1 дозволено встановити металевий гараж розміром 6,0 х 4,0 біля будинку АДРЕСА_2 . Тобто, даним рішенням чітко визначено місце розташування та розміри металевого гаража.

Однак, позивач наданий йому дозвіл реалізував майже через 21 рік і не в установленому міською радою місці біля будинку АДРЕСА_2 , а встановив металевий гараж в дворі будинку АДРЕСА_3 .

З огляду на вищенаведене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що у спірних правовідносинах відповідач здійснював свої повноваження в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, позивач звернувся з касаційною скаргою до суду касаційної інстанції, в якій просить скасувати судове рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі судове рішення суду першої інстанції.

Доводи касаційної скарги зводяться до того, що відповідач безпідставно не затвердив розроблену за замовленням позивача технічну документацію.

Так, позивач зазначає, що твердження відповідача про те, що встановлений позивачем гараж знаходиться у дворі будинку АДРЕСА_3 базуються на припущеннях, оскільки територія на якій знаходиться гараж належить до прибудинкової території будинку АДРЕСА_2 .

Враховуючи викладене, скаржник вважає, що спірне рішення 12 сесії 8 скликання Барської міської ради Вінницької області від 22 серпня 2017 року є незаконним та необґрунтованим, а тому підлягає скасуванню.

Позиція інших учасників справи

26 жовтня 2018 року до суду надійшов відзив відповідача на касаційну скаргу позивача, в якому зазначається, що рішення суду апеляційної інстанції є законним та обґрунтованим, прийнятим з правильним застосуванням норм матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Від третьої особи відзиву на касаційну скаргу позивача не надходило, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає касаційному перегляду справи.

Процесуальні дії у справі та клопотання учасників справи

Касаційна скарга надійшла до суду 24 вересня 2018 року.

Ухвалою Верховного Суду від 3 жовтня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі №125/1961/17, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати відзив на касаційну скаргу.

Ухвалою Верховного Суду від 7 вересня 2020 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів з 8 вересня 2020 року.

Встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи

Судами попередніх інстанцій на підставі наявних у матеріалах справи доказів встановлено, що на підставі рішення виконавчого комітету Барської міської ради Вінницької області від 31 грудня 1996 року №509 ОСОБА_1 дозволено встановити металевий гараж розміром 6,0 х 4,0 біля будинку АДРЕСА_2 .

Рішенням 46 сесії 5 скликання Барської міської ради від 9 лютого 2010 року ОСОБА_1 надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право користування земельною ділянкою, орієнтовною площею 24 кв. м в дворі будинку АДРЕСА_2 для обслуговування металевого гаража без надання юридичної адреси з подальшим наданням на умовах оренди.

3 січня 2017 року між позивачем та ФОП ОСОБА_2 укладено договір на виконання робіт на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі на місцевості. Технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі на місцевості було виготовлено та внесено відомостей до Державного земельного кадастру.

2 серпня 2017 року позивач звернувся з клопотанням до Барської міської ради Барського району Вінницької області про затвердження виготовленої та вже попередньо погодженої технічної документації.

Проте, рішенням 12 сесії 8 скликання Барської міської ради Барського району Вінницької області від 22 серпня 2017 року позивачу відмовлено у затвердженні технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), площею 0,0024 га, в АДРЕСА_2 для будівництва індивідуальних гаражів та передачі даної земельної ділянки в оренду. Дана відмова мотивована тим, що земельна ділянка виділена в дворі будинку АДРЕСА_2 , а металевий гараж розміщений в дворі будинку АДРЕСА_3 .

Також, іншим рішенням зобов`язано ОСОБА_1 демонтувати металевий гараж, що знаходиться на прибудинковій території житлового будинку по АДРЕСА_3 біля дитячого майданчика в строк до 1 жовтня 2017 року.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка висновків судів попередніх інстанцій і доводів учасників справи

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Вінницького апеляційного адміністративного суду від 16 серпня 2018 року відповідає, а викладені у касаційній скарзі доводи скаржника є неприйнятні з огляду на наступне.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про місцеве самоврядування» від 21 травня 1997 року №280/97-ВР (далі - Закон №280/97-ВР) місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Згідно із статтею 25 Закону №280/97-ВР сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Відповідно до частини першої статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Згідно зі статтею 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За змістом статті 3 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) земельні відносини в Україні регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно з частиною другою статті 4 ЗК України завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.

Відповідно до статті 12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

Частиною першою статті 79 ЗК України визначено, що земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Згідно з частиною першою статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Відповідно до частини першої статті 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Із змісту статті 123 ЗК України вбачається, що передача земельних ділянок в користування передбачає проходження певної процедури з виготовлення проекту землеустрою (або технічної документації у разі надання у користування земельної ділянки, межі якої встановлені в натурі (на місцевості), без зміни її цільового призначення), його погодження компетентними органами тощо, що в подальшому є підставою для прийняття відповідного рішення органом місцевого самоврядування з цього питання.

Особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.

Земельні ділянки державної та комунальної власності, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна, що перебувають у державній чи комунальній власності, передаються особам, зазначеним у пункті "а" частини другої статті 92 цього Кодексу, лише на праві постійного користування.

Відповідно до частини першої статті 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Водночас, згідно із приписами статті 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Так, зі змісту рішення 46 сесії 5 скликання Барської міської ради від 9 лютого 2010 року судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачу надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право користування земельною ділянкою, орієнтовною площею 24 кв. м, в дворі будинку АДРЕСА_2 для обслуговування металевого гаража без надання юридичної адреси з подальшим наданням на умовах оренди.

Тобто, дозвіл на виготовлення технічної документації надано з подальшим наданням даної земельної ділянки на умовах оренди, проте, як встановлено судом апеляційної інстанції, починаючи з 9 лютого 2010 року по 22 серпня 2017 року між позивачем та Барською міською радою договір про оренду земельної ділянки не укладався, що свідчить про користування позивачем земельною ділянкою протягом 7 років без відповідних на це документів.

Також, судом апеляційної інстанції встановлено, що рішенням виконавчого комітету Барської міської ради Вінницької області №509 від 31 грудня 1996 року ОСОБА_1 дозволено встановити металевий гараж розміром 6,0 х 4,0 біля будинку АДРЕСА_2 . Тобто, даним рішенням чітко визначено місце розташування та розміри металевого гаража.

Однак, позивач наданий йому дозвіл реалізував майже через 21 рік і не в установленому міською радою місці біля будинку АДРЕСА_2 , а встановив металевий гараж в дворі будинку АДРЕСА_3 .

Відповідно до частини чотирнадцятої статті 186 ЗК України технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) погодженню не підлягає і затверджується Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у разі якщо земельна ділянка перебуває у державній або комунальній власності.

Враховуючи викладене вище, колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновком суду апеляційної інстанції про те, що у спірних правовідносинах відповідач, відмовляючи позивачу у затвердженні проекту землеустрою у зв`язку із розміщенням позивачем гаража за іншою адресою ніж та, яка зазначена в дозволі місцевої ради, здійснював свої повноваження в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України, а доводи касаційної скарги зазначених висновків суду не спростовують.

Як убачається з касаційної скарги, наведені в ній інші доводи щодо помилковості висновків суду апеляційної інстанції у цій справі фактично зводяться до необхідності нової правової оцінки обставин у справі та дослідження наявних у матеріалах справи доказів, зокрема, щодо місця розташування збудованого гаража. Водночас зазначеним доводам судами попередніх інстанцій вже була надана оцінка.

Верховний Суд наголошує, що до його повноважень не входить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, тобто об`єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.

Так, згідно з імперативними вимогами статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги; на підставі встановлених фактичних обставин справи лише перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального та дотримання норм процесуального права.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

У відповідності до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Рішення суду апеляційної інстанції у цій справі є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в оскарженому судовому рішенні повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

Висновки щодо розподілу судових витрат

Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення апеляційного суду, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.

Керуючись статтями 341 345 349 350 355 356 359 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 16 серпня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена.

Суддя-доповідач Я.О. Берназюк

Судді: І.В. Желєзний

Н.В. Коваленко