Постанова

Іменем України

09 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 127/12869/19

провадження № 61-625св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: виконавчий комітет Вінницької міської ради, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 22 жовтня 2019 року у складі судді Федчишена С. А. та постанову Вінницького апеляційного суду від 04 грудня 2019 року у складі колегії суддів: Рибчинського В. П., Голоти Л. О., Денишенко Т. О.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до виконавчого комітету Вінницької міської ради, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання незаконним рішення про приватизацію квартири і скасування свідоцтва про право власності на житло.

Позовна заява мотивована тим, що у 1982 році його діду ОСОБА_3 була надана для спільного проживання родини трикімнатна квартира АДРЕСА_1 , в якій, окрім власника, були зареєстровані: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та він.

Відповідно до рішення Вінницької міської ради народних депутатів від 30 вересня 1993 року вказана квартира була приватизована у рівних долях по 1/3 частині ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 . На момент приватизації житла він був зареєстрований та проживав у квартирі в якості члена сім`ї з своїми рідними та відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» мав рівне право на безоплатну передачу у власність частини спірного житлового приміщення. Приватизація проведена тільки за згодою та заявою трьох мешканців квартири, з п`яти наявних, і без згоди інших неповнолітніх членів родини, тобто його фактично усунуто від участі в приватизації квартири.

Враховуючи наведене та те, що при приватизації вищевказаної квартири необхідна була письмова згода усіх повнолітніх членів сім`ї, у тому числі згода ОСОБА_5 , як матері неповнолітнього сина, ОСОБА_1 просив суд визнати незаконним і скасувати рішення Вінницької міської ради від 30 вересня 1993 року № 691 в частині передачі квартири АДРЕСА_1 у спільну приватну власність ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 та скасувати свідоцтво про право власності на житло від 30 вересня 1993 року, видане ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 .

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 22 жовтня 2019 року, залишеним без змін постановою Вінницького апеляційного суду від 04 грудня 2019 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що право позивача на приватизацію не є порушеним, оскільки його мати ОСОБА_5 01 червня 1993 року подала до виконавчого комітету Вінницької міської ради народних депутатів заяву про те, що відмовляється від приватизації квартири АДРЕСА_1 і не має заперечень щодо приватизації цього житла іншими членами сім`ї.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить судові рішення скасувати і ухвалити нове судове рішення про задоволення його позову.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 12 лютого 2020 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 серпня 2020 року справу призначено до розгляду у складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що, відмовляючи у задоволенні його позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, не врахував, що він та його мати - ОСОБА_5 на момент приватизації були зареєстровані та проживали у спірній квартирі, а тому відповідно до положень Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» мають право на приватизацію цієї квартири. Крім того, зміст заяви від 01 червня 1993 року, поданої його матір`ю, не свідчить, що остання відмовилася як законний представник від його права на приватизацію спірної квартири.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У березні 2020 року ОСОБА_4 подала відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що підстав для скасування оскаржуваних судових рішень немає, оскільки доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про те, що судами допущено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Позивач у справі ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням виконавчого комітету Вінницької міської ради народних депутатів від 30 вересня 1993 року № 691 дозволено житловим органам приватизувати квартиру АДРЕСА_1 , що складається з трьох кімнат загальною площею 63,9 кв. м при нормі 73,0 кв. м, відновна вартість 31 950,00 карбованців, з наданням житлових чеків на суму 4 550,00 карбованців, передано квартиру у спільну приватну власність згідно з розрахунком ОСОБА_3 , який прописаний і проживає у цій квартирі з 1982 року. Склад сім`ї - п`ять осіб, у тому числі дружина, син, дочка, онук. Квартира приватизується на три особи, у тому числі дружина, син, зі згоди членів сім`ї.

Відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 30 вересня 1993 року власниками квартири АДРЕСА_1 є: ОСОБА_3 - 1/3 частини, ОСОБА_4 - 1/3 частини, ОСОБА_2 - 1/3 частини.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 здійснюється Верховним Судом у порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення у повній мірі не відповідають.

У статті 1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» визначено, що приватизація державного житлового фонду - це відчуження квартир (будинків) та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України.

До об`єктів приватизації належать: квартири багатоквартирних будинків та одноквартирні будинки, які використовуються громадянами на умовах найму; незаселені квартири, частини будинків, одноквартирні будинки після закінчення їх будівництва, реконструкції, ремонту та поточного звільнення (стаття 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»).

Згідно з частинами другою-п`ятою статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» передача займаних квартир (будинків) здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім`ї, які постійно мешкають в даній квартирі (будинку), в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов`язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку).

Передача квартир (будинків) у власність громадян здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації, що приймаються не пізніше місяця з дня одержання заяви громадянина.

Підготовку та оформлення документів про передачу у власність громадян квартир (будинків) і організацію продажу може бути покладено на спеціально створювані органи приватизації (агенства, бюро, інші підприємства).

Передача квартир (будинків) у власність громадян з доплатою, безоплатно чи з компенсацією відповідно до статті 5 цього Закону оформляється свідоцтвом про право власності на квартиру (будинок), яке реєструється в органах приватизації і не потребує нотаріального посвідчення.

Відповідно до частини першої статті 7 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» за громадянами, які не виявили бажання приватизувати займане ними житло, зберігається чинний порядок одержання і користування житлом на умовах найму.

З указаного вбачається, що усі громадяни, зокрема наймачі квартир (будинків) державного житлового фонду та члени їх сімей, які постійно проживають у квартирі разом із наймачем або за якими зберігається право на житло, мають право на приватизацію за письмовою згодою усіх повнолітніх членів сім`ї.

Питання надання згоди неповнолітніми членами сім`ї, які проживали в жилому приміщенні, що приватизується, Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду» не визначено, разом з тим, з аналізу положень законодавства, чинного на момент виникнення спірних правовідносин, можна зробити висновок, що у разі приватизації житла, у якому постійно проживають на законних підставах також неповнолітні діти, потрібна письмова заява їх законного представника щодо згоди на приватизацію з урахуванням інтересів неповнолітніх.

Судом установлено, що відповідно до довідки житлово-експлуатаційної контори від 01 червня 1993 року у квартирі АДРЕСА_1 проживають і мають право на житло на момент введення в дію Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» наступні особи: ОСОБА_3 (наймач), ОСОБА_4 (дружина), ОСОБА_5 (дочка), ОСОБА_2 (син), ОСОБА_1 (онук).

Зі змісту заяви ОСОБА_6 (матері позивача), поданої до виконавчого комітету Вінницької міської ради народних депутатів, вбачається, що вона відмовляється від приватизації квартири АДРЕСА_1 і не має заперечень щодо приватизації цього житла іншими членами сім`ї.

Разом з тим, зміст вказаної заяви не свідчить про відмову ОСОБА_6 як законного представника ОСОБА_1 від права останнього на приватизацію квартири АДРЕСА_1 .

Таким чином, приватизація спірної квартири відбулась з порушенням вимог Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» та законних прав на житло ОСОБА_1 , який постійно проживав і був зареєстрований у цій квартирі як член сім`ї наймача.

Разом з тим, Верховний Суд позбавлений процесуальної можливості вирішити справу по суті з огляду на наступне.

Із позовом про оскарження процесу приватизації спірної квартири, яка відбулася у 1993 році, ОСОБА_1 звернувся у травні 2019 року, тобто більше ніж 25 років з моменту порушення його прав.

За змістом пункту 6 Прикінцевих і перехідних положень ЦК України правила цього Кодексу щодо позовної давності стосуються тільки тих позовів, строк пред`явлення яких, встановлений попереднім законодавством, не сплив до 1 січня 2004 року. Якщо ж строк позовної давності закінчився до зазначеної дати, то до відповідних відносин застосовуються правила про позовну давність, передбачені ЦК УРСР 1963 року.

Згідно з статтею 71 ЦК УРСР, чинного на час виникнення спірних правовідносин, загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.

Відповідно до положень статті 76 ЦК УРСР перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

Позовна давність застосовується судами незалежно від заяви сторін (стаття 75 ЦК УРСР).

Статтею 80 ЦК УРСР встановлено, що закінчення строку позовної давності до пред`явлення позову є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Оскільки судами першої та апеляційної інстанції при розгляді справи не вирішувалося питання щодо причин пропуску позивачем позовної давності та поважності цих причин, то Верховний Суд позбавлений можливості вирішити справу по суті, оскільки питання поновлення строку позовної давності потребує встановлення нових обставин справи, що відповідно до статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Оскільки судами першої та апеляційної інстанцій не встановили фактичних обставин, від яких залежить правильне вирішення справи, і не перевірив доводи сторін та надані на їх підтвердження докази, то оскаржувані судові рішення відповідно до частини третьої статті 411 ЦПК України підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Усунути ці недоліки розгляду справи на стадії касаційного перегляду з урахуванням повноважень суду касаційної інстанції неможливо.

При новому розгляді справи судам необхідно дати належну оцінку доводам і поданим сторонами доказам в обґрунтування своїх вимог та заперечень, як в цілому, так і кожному доказу окремо. Крім того, суд повинен врахувати, якщо встановити день, коли особа довідалась про порушення права або про особу, яка його порушила, неможливо, або наявні докази того, що особа не знала про порушення права, хоч за наявних умов повинна була знати про це, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа повинна була довідатися про порушення свого права.

Під можливістю довідатись про порушення права або про особу, яка його порушила, в цьому випадку слід розуміти передбачувану неминучість інформування особи про такі обставини, або існування в особи певних зобов`язань, як міри належної поведінки, в результаті виконання яких вона мала б змогу дізнатись про відповідні протиправні дії та того, хто їх вчинив.

Отже, при визначенні початку перебігу строку позовної давності суду слід з`ясовувати та враховувати обставини як щодо моменту, коли особа довідалась, так і щодо моменту, коли особа могла дізнатися (мала можливість дізнатися) про порушення свого права в їх сукупності, як обов`язкових складових визначення початку перебігу позовної давності.

Керуючись статтями 400 402 409 411 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 22 жовтня 2019 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 04 грудня 2019 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович