№ 127/16447/17 - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

Постанова

Іменем України

20 червня 2022 року

м. Київ

справа № 127/16447/17

провадження № 61-1162св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Агрономічна сільська рада Вінницького району Вінницької області, ОСОБА_2 ,

третя особа - Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області

в особі Державного кадастрового реєстратора,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Вінницького апеляційного суду від 22 грудня 2020 року в складі колегії суддів: Стадника І. М., Сопруна В. В., Шемети Т. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст вимог

У серпні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області,

ОСОБА_2 , третя особа - Головне управління Держгеокадастру

у Вінницькій області в особі Державного кадастрового реєстратора, про визнання недійсним та скасування рішення в частині, визнання недійсним та скасування державного акта, припинення права власності, скасування реєстрації.

Позов мотивований тим, що відповідно до акта від 03 червня 1997 року про відведення земельної ділянки під забудову ОСОБА_3 надано дозвіл на забудову земельної ділянки АДРЕСА_1 загальною площею 0,1025 га та, відповідно, останнім отримано будівельний паспорт. Рішенням Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області від 10 лютого 1998 року

ОСОБА_3 передано у власність земельну ділянку площею 0,1025 га, що розташована на території Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області та видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ВН від 24 березня 2000 року.

З метою присвоєння земельній ділянці кадастрового номера та

з метою її реєстрації у Державному земельному кадастрі (далі - ДЗК) на замовлення ОСОБА_3 Державне підприємство «Вінницький науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» (далі -

ДП «Вінницький інститут землеустрою») виготовило технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі.

Проте рішенням державного реєстратора від 15 червня 2017 року відмовлено у внесенні відомостей до ДЗК з підстав перетину належної позивачу земельної ділянки із земельною ділянкою, яка належить

ОСОБА_2 згідно з державним актом серії ЯБ № 399441 від 06 березня 2006 року, який виданий на підставі рішення 17 сесії 3 скликання Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області

від 26 лютого 2001 року.

ОСОБА_3 зазначає, що він як власник суміжної земельної ділянки не давав жодних погоджень на вилучення частини його земельної ділянки на користь ОСОБА_2 . Вважає, що при прийнятті оскаржуваного рішення органу місцевого самоврядування порушено вимоги статті 140 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), оскільки відсутні встановлені законом правові підстави для припинення його права власності на земельну ділянку.

На підставі викладеного, ОСОБА_3 просив: визнати недійсним та скасувати рішення 17 сесії 3 скликання Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області від 26 лютого 2001 року про передачу землі у власність в частині передачі у власність ОСОБА_2 земельної ділянки; визнати недійсним та скасувати державний акт

серії ЯБ № 399441 від 06 березня 2006 року, виданий ОСОБА_2 на земельну ділянку, кадастровий номер якої 0520680203:02:001:0074, та припинити право власності на неї; скасувати державну реєстрацію зазначеної земельної ділянки.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 06 вересня

2018 року до участі у справі залучено правонаступника позивача - ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_1 .

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 27 жовтня

2020 року позов задоволено частково.

Визнано недійсним та скасовано рішення 17 сесії 3 скликання Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області від 26 лютого

2001 року «Про передачу землі у власність» в частині передачі у власність ОСОБА_2 земельної ділянки.

Визнано недійсним та скасовано державний акт серії ЯБ № 399441

від 06 березня 2006 року, виданий ОСОБА_2 на земельну ділянку, кадастровий номер 0520680203:02:001:0074, та припинено право власності на неї.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Стягнуто у рівних частинах з Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області, ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1 280 грн.

Стягнуто у рівних частинах з Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області, ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати, пов`язані з експертизою, у розмірі 8 058 грн.

Стягнуто у рівних частинах з Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області, ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати, пов`язані з наданням правової допомоги, у розмірі 5 000 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що зібраними у справі доказами доведено факт накладення земельної ділянки ОСОБА_2 на земельну ділянку ОСОБА_1 , відповідно, оспорюваними рішенням сільської ради та державним актом на земельну ділянку порушуються права позивача на користування належною їй земельною ділянкою.

Постановою Вінницького апеляційного суду від 22 грудня 2020 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати по справі - судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 3 360 грн.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що вимога про визнання недійсним та скасування рішення сільської ради в частині передачі

у власність ОСОБА_2 земельної ділянки, яким затверджена технічна документація із землеустрою щодо складання документів, які посвідчують право власності останньої на земельну ділянку площею 0,1 га, кадастровий номер 0520680203:02:001:0074, не підлягає задоволенню, оскільки ця земельна ділянка передана відповідачу сільською радою, яка діяла в межах повноважень, визначених статтею 33 Закону України «Про місцеве самоврядування», і в порядку та за процедурою, встановленими ЗК України. При цьому технічна документація зі складання державного акта на право власності на земельну ділянку ОСОБА_2 містить також протокол (погодження) та закріплення меж земельної ділянки із суміжними землекористувачами, зокрема, і з ОСОБА_3

ОСОБА_2 набула прав на вищевказану земельну ділянку у визначений законом спосіб, будь-яких порушень чинного законодавства при набутті прав на земельну ділянку останньою допущено не було, право власності на земельну ділянку виникло на законних підставах, тому правові підстави для визнання недійсним (скасування) як державного акта, так і рішення сільської ради відсутні.

Натомість технічна документація із землеустрою, на підставі якої виданий державний акт від 24 березня 2000 року на право приватної власності на землю на ім`я ОСОБА_3 , у матеріалах справи, а також в архіві підприємства, яке нібито займалося її виготовленням, відсутні. Відсутність відповідної технічної документації унеможливила визначення експертом місця розташування (координатів) земельної ділянки, що перебувала

у власності ОСОБА_3 на підставі державного акта на право приватної власності на землю від 24 березня 2000 року, відтак,

і накладення цієї земельної ділянки на земельну ділянку ОСОБА_2 . Позивачем не надано доказів попереднього встановлення меж, розроблення технічної документації із землеустрою ОСОБА_3

і затвердження її у визначеному законом порядку перед виготовленням державного акта від 24 березня 2000 року.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

22 січня 2021 року ОСОБА_1 надіслала засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Вінницького апеляційного суду від 22 грудня 2020 року.

У касаційній скарзі заявник просить суд касаційної інстанції скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 09 лютого 2021 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Вінницького апеляційного суду від 22 грудня 2020 року.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставами касаційного оскарження постанови Вінницького апеляційного суду від 22 грудня 2020 року ОСОБА_1 вказує на застосування

в оскаржуваному судовому рішенні норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених

у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року

у справі № 923/466/17; Верховного Суду від 06 березня 2018 року у справі

№ 275/525/15-ц, від 18 квітня 2018 року у справі № 346/4408/15-ц,

від 11 липня 2018 року у справі № 263/11779/16-ц, від 03 липня 2019 року

у справі № 467/1637/16-ц, від 06 грудня 2019 року у справі № 635/1929/15-ц; Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2824цс15.

У касаційній скарзі як на підставу оскарження судових рішень

позивач також посилається і на пункт 3 частини другої

статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), вказує, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд помилково

врахував правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену

у постанові від 20 березня 2019 року у справі № 350/67/15-ц. Зібраними

у справі доказами підтверджено накладення земельної ділянки

ОСОБА_2 на земельну ділянку позивача. ОСОБА_3 був виданий державний акт на право власності на землю, тому можна зробити висновок, що він був виданий на підставі технічної документації. Підписання ОСОБА_3 меж земельної ділянки, яка надана ОСОБА_2 ,

не є визначальним для видачі останній державного акта на земельну ділянку.

Позиції інших учасників

18 березня 2021 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_4 надіслав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, вказуючи на законність та обґрунтованість оскаржуваної постанови апеляційного суду. У зв`язку з цим просив суд касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

22 березня 2021 року Агрономічна сільська рада Вінницького району Вінницької області надіслала до суду відзив на касаційну скаргу, в якому просила постанову апеляційного суду залишити без змін, оскільки вона

є законною та обґрунтованою.

Інший учасник справи відзиву на касаційну скаргу не направив.

Фактичні обставини, встановлені судами

Суди встановили, що рішенням 11 сесії 22 скликання Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області від 10 лютого 1998 року ОСОБА_3 передано у власність земельну ділянку площею 0,1025 га, яка розташована на території вказаної вище сільської ради.

Відповідно до акта про відведення земельної ділянки під забудову

від 03 червня 1997 року ОСОБА_3 надано дозвіл на забудову земельної ділянки, загальною площею 0,1025 га, у селі Агрономічному Вінницького району Вінницької області.

На підставі дозволу Вінницької районної державної адміністрації на право виконання будівельних робіт від 03 грудня 1997 року ОСОБА_3 отримано будівельний паспорт на забудову земельної ділянки

АДРЕСА_1 .

На підставі рішення Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької областівід 10 лютого 1998 року ОСОБА_3 видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ВН

від 24 березня 2000 року, який зареєстрований у книзі записів державних актів за № 768.

У листопаді 2015 року ОСОБА_3 замовив у ДП «Вінницький інститут землеустрою» технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Рішенням державного кадастрового реєстратора від 15 червня 2017 року відмовлено у внесенні відомостей до ДЗК з підстав перетину земельної ділянки ОСОБА_3 із іншою земельною ділянкою, кадастровий номер якої 0520680203:02:001:0074. Площа співпадає на 2,5417 %.

Суди також встановили, що рішенням 17 сесії 3 скликання Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області від 26 лютого

2001 року ОСОБА_2 передано безкоштовно у приватну власність земельну ділянку для будівництва та обслуговування жилого будинку

і господарських споруд, площею 0,1 га, та видано державний акт серії

ЯБ № 399441 від 06 березня 2006 року на ім`я останнього.

Земельна ділянка, кадастровий номер 0520680203:02:001:0074, зареєстрована за ОСОБА_2 на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі

від 05 квітня 2005 року, виготовленої Приватним підприємством «Земельно кадастрове бюро», та згідно з державним актом серії ЯБ № 399441

від 06 березня 2006 року, що підтверджується витягом з бази даних ДЗК.

У матеріалах технічної документації зі складання державного акта на право власності на земельну ділянку ОСОБА_2 від 2005 року міститься висновок Відділу архітектури та містобудування про відсутність обмежень та сервітутів на використання земельної ділянки площею 0,1 га, належної ОСОБА_2 . Зауваження щодо передачі земельної ділянки у власність

у висновках відділу архітектури та містобудування, відділу земельних ресурсів, та інших уповноважених державних органів, які є складовими технічної документації, відсутні.

Зазначена технічна документація містить також протокол (погодження) та закріплення меж земельної ділянки із суміжними землекористувачами,

в тому числі з ОСОБА_3 , викопіювання з плану території Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області, а також Схему планової основи, тобто прив`язку до пунктів існуючої державної геодезичної мережі.

Відповідно до висновку судової земельно-технічної експертизи

від 30 травня 2019 року, проведеної на підставі ухвали Вінницького міського суду Вінницької області від 03 жовтня 2018 року, неможливо визначити місця розташування (координати) земельної ділянки на АДРЕСА_2 ( АДРЕСА_3 ), що перебувала у власності ОСОБА_3 на підставі державного акта на право приватної власності на землю серії ВН від 24 березня 2000 року. Площа, межа та конфігурація земельної ділянки, розташованої на АДРЕСА_2 , що знаходиться у власності ОСОБА_3 на підставі державного акта на право приватної власності на землю серії ВН від 14 березня 2001 року, зареєстрованого за № 768, відображено на зворотній стороні вищезазначеного державного акта, а саме на «Плані зовнішніх меж земельної ділянки».

На підставі проведеного дослідження, беручи до уваги матеріали цивільної справи № 127/16447/17, експертом відтворено місце розташування, площу та межі земельної ділянки, кадастровий номер якої 0520680203:02:001:0074, яка належить ОСОБА_2 , згідно з державним актом серія ЯБ № 399441

від 06 березня 2006 року, виданого на підставі рішення 17 сесії 3 скликання Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області, що графічно відображено на план-схемі в додатку 1 до висновку. Експерт також зазначив, що неможливо встановити накладання земельної ділянки площею 0,1025 га, яка розташована на

АДРЕСА_2 ( АДРЕСА_3 ), яка знаходилася у власності ОСОБА_3 на підставі державного акта на право приватної власності на землю серії ВН, виданого 14 березня 2000 року, зареєстрованого за № 768, та земельної ділянки, кадастровий номер якої 0520680203:02:001:0074, належної

ОСОБА_2 , згідно з державним актом серії ЯБ № 399441 від 06 березня 2006 року, виданим на підставі рішення 17 сесії З скликання Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області від 28 лютого

2001 року.

Експертом встановлено, що конфігурація земельної ділянки кадастровий номер 0520680203:02:001:0074, що розташована на

АДРЕСА_2 ( АДРЕСА_3 ) по фактичному використанню відповідає державному акту серії ЯБ 399441 від 06 березня 2006 року, виданому ОСОБА_2 на земельну ділянку, кадастровий номер якої 0520680203:02:001:0074, та Технічній документації 2005, що графічно відображено на план-схемі

у додатку 4 до висновку. Площа та межі земельної ділянки, кадастровий номер якої 0520680203:02:001:0074, яка розташована на АДРЕСА_2 ( АДРЕСА_3 ) по фактичному використанню не відповідають державному акту серії ЯБ 399441 від 06 березня 2006 року, виданому ОСОБА_2 на земельну ділянку, кадастровий номер якої 0520680203:02:001:0074, та Технічній документації 2005, що графічно відображено на план-схемі у додатку 4 до висновку.

Встановити чи відповідає площа, межі та конфігурація земельної ділянки, кадастровий номер якої 0520680203:02:001:0074, яка розташована на

АДРЕСА_2 (

АДРЕСА_3 ) генеральному плану села Агрономічне Вінницького району Вінницької областістаном на 2006 рік не є можливим.

Експертом також встановлено, що конфігурація земельної ділянки, що розташована на АДРЕСА_2 (

АДРЕСА_3 ) по фактичному використанню відповідає державному акту на право власності на земельну ділянку серія ВН від 24 березня 2000 року, виданому ОСОБА_3 . Площа та межі земельної ділянки, яка розташована на АДРЕСА_2 ( АДРЕСА_3 ) по фактичному використанню не відповідають державному акту на право власності на земельну ділянку серія ВН

від 24 березня 2000 року, виданому ОСОБА_3 , що відображено у таблиці № 5.

Встановлено, що координати земельної ділянки, кадастровий номер

якої 0520680203:02:001:0074, яка належить ОСОБА_2 на підставі

державного акта серія ЯБ № 399441 від 06 березня 2006 року відповідають координатам цієї ж земельної ділянки, які вказані в Технічній

документації 2005. Координати земельної ділянки, кадастровий номер якої 0520680203:02:001:0074, яка належить ОСОБА_2 , не відповідають координатам земельної ділянки ОСОБА_3 відповідно до меж визначених в «Технічній документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) ОСОБА_3 , для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд в АДРЕСА_3 ». В частині спільної межі, спірні земельні ділянки перетинаються, що графічно відображено на план-схемі в додатку 5 до висновку. Встановлення причин виникнення накладок земельних ділянок не належить до повноважень судових експертів, у зв`язку з чим дослідження по даному питанню не проводилися.

Експертом також встановлено, що між спірними земельними ділянками наявна вільна земельна ділянка, що не перебуває у власності сторін по справі. Площа вільної земельної ділянки становить 0,0008 га, з розмірами по периметру: від точки 1 до точки 2 - 15,56 м; від точки 2 до точки 3 -

1,01 м; від точки 3 до точки 1 - 15,77 м, що графічно відображена на

план-схемі у додатку 5 до висновку як ділянка № НОМЕР_1 . Вільна земельна ділянка утворилася внаслідок того, що між спірними земельними ділянками сторін по справі відсутня спільна межа, яка повинна проходити по одній лінії.

Відповідно до висновку додаткової земельно-технічної експертизи

від 17 грудня 2019 року, яка проведена на підставі ухвали Вінницького міського суду Вінницької області від 16 вересня 2019 року, площа, конфігурація та майже всі розміри по межі земельної ділянки у «Технічній документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки

у натурі (на місцевості) ОСОБА_3 для будівництва і обслуговування житлового будинку господарських будівель та споруд по АДРЕСА_3 на території Вінницької міської ради» відповідають площі, розмірам межі та конфігурації земельної ділянки, розташованої на

АДРЕСА_3 , що знаходиться у власності ОСОБА_3 на підставі державного акта на право приватної власності на землю серії ВН, виданого 14 березня

2000 року, зареєстрованого за № 768. Невідповідність розмірів межі земельної ділянки наявна у частині межування з АДРЕСА_3 .

У Технічній документації 2016 довжина лінії від «А» до «Б» зменшилася на 0,25 м = 25 см в порівнянні з довжиною лінії зазначеної в державному акті серії ВН від 24 березня 2000 року.

Згідно із зазначеним висновком від 17 грудня 2019 року земельна ділянка площею 0,1025 га, яка розташована на

АДРЕСА_3 , яка знаходиться у приватній власності ОСОБА_3 на підставі державного акта на право приватної власності на землю серії ВН, виданого 14 березня 2000 року, зареєстрованого за № 768, з урахуванням технічної документації 2016, перетинається із земельною ділянкою, кадастровий номер якої 0520680203:02:001:0074, яка належить ОСОБА_2 , згідно з державним актом від 06 березня 2006 року серії ЯБ № 399441, виданого на підставі рішення 17 сесії З скликання Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області від 26 лютого 2001 року. Площа перетину становить 0,0026 га, з розмірами по периметру: від точки 1 до точки 2 - 28,95 м; від точки 2 до точки 3 - 1,81 м; від токи 3 до точки 1 - 28,89 м, що графічно відображена на план-схемі у додатку З до висновку.

У висновку додаткової земельно-технічної експертизи від 17 грудня

2019 року зазначено, що площа, межі та конфігурація земельної ділянки

в «Технічній документації зі складання державного акта на право приватної власності на земельну ділянку ОСОБА_2 , розташовану на території Агрономічної сільської ради (по АДРЕСА_3)», яка виготовлена

ПП «Земельно-кадастрове бюро» у 2005 році, відповідають площі,

межі та конфігурації земельної ділянки, кадастровий номер якої 0520680203:02:001:0074, яка розташована на

АДРЕСА_2 та яка перебуває у власності ОСОБА_2 на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серія ЯБ № 399441 від 06 березня 2006 року.

Експертом також повідомлено про неможливість встановлення факту накладки (суміщення) земельної ділянки площею 0,1025 га, яка розташована на АДРЕСА_3 , яка знаходиться у власності ОСОБА_3 на підставі державного акта на право приватної власності на землю серії ВН, виданого 14 березня

2000 року, зареєстрованого за № 768, з урахуванням відсутності зазначення у цьому державному акті кадастрового номера земельної ділянки, та неможливості визначення місця розташування (координат) земельної ділянки на АДРЕСА_3 , та земельної ділянки, кадастровий номер якої 0520680203:02:001:0074, яка належить ОСОБА_2 , згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку серія ЯБ № 399441 від 06 березня 2006 року, виданого на підставі рішення 17 сесії З скликання Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області.

Відповідно до висновку судової експертизи з питань землеустрою

від 19 грудня 2019 року, проведеної на підставі ухвали Вінницького міського суду Вінницької області від 16 вересня 2019 року, «Технічна документація із землеустрою та встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) ОСОБА_3 для будівництва і обслуговування житлового будинку господарських будівель та споруд в АДРЕСА_3 »

в цілому відповідає вимогам земельного законодавства та іншим нормативним документам з питань землеустрою і землекористування.

У висновку від 19 грудня 2019 року зазначено, що за складом «Технічна документація із землеустрою та встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) ОСОБА_3 для будівництва і обслуговування житлового будинку господарських будівель та споруд в

АДРЕСА_3 » відповідає вимогам земельного законодавства та іншим нормативним документам з питань землеустрою і землекористування. За змістом Технічна документація 2016 містить деякі невідповідності, однак наявність таких не впливає на результати заходів, передбачених Технічною документацією 2016. Надана на дослідження Технічна документація 2016 не потребує затвердження органом місцевого самоврядування.

Суди також встановили, що технічна документація із землеустрою, на підставі якої виданий державний акт на право приватної власності на землю серія ВН від 24 березня 2000 року на ім`я ОСОБА_3 ,

у матеріалах справи, а також в архіві підприємства, яке нібито займалося її виготовленням, відсутні.

Відсутність відповідної технічної документації унеможливила визначення експертом місця розташування (координатів) земельної ділянки

на АДРЕСА_2 (

АДРЕСА_3 ), яка перебувала у власності ОСОБА_3 на підставі державного акта на право приватної власності на землю серії ВН від 24 березня 2000 року,

а відтак і накладання земельної ділянки, що знаходилася у власності ОСОБА_3 і земельної ділянки ОСОБА_2 .

Доказів попереднього встановлення меж, розроблення технічної документації із землеустрою ОСОБА_3 і затвердження її

у визначеному законом порядку перед виготовленням державного акта

серії ВН від 24 березня 2000 року позивачем не надано.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження

в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї (далі - Конвенція),

а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені

в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним

і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права

у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Як вбачається із касаційної скарги, рішення судів попередніх інстанцій, визначені у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України оскаржуються на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

У частинах першій та другій статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Верховний суд вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 16 лютого

2022 року у справі № 299/857/19.

Здійснюючи право на судовий захист, звертаючись до суду, особа повинна вказати суб`єктивне бачення порушеного права чи охоронюваного інтересу та спосіб його захисту. Вирішуючи спір, суд зобов`язаний надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 19 січня

2022 року у справі № 678/326/17.

Відповідно до статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; застосування інших, передбачених законом, способів.

Згідно з частиною першою статті 153 ЗК України власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі

і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені

в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду від 21 січня 2022 року у справі № 673/533/19 зазначено, що: «при вирішенні спору потрібно виходити із законності набуття кожною зі сторін права власності на спірну земельну ділянку із застосуванням до спірних правовідносин саме тієї редакції закону, яка була чинною на момент їх набуття. Суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, вирішуючи даний спір, дійшов висновку про відсутність порушених, оспорюваних чи невизнаних прав позивача з огляду на те, що право власності на землю виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право - державного акта».

Відповідно до статті 17 ЗК України (в редакції, чинній на час передачі ОСОБА_3 земельної ділянки площею 0,1025 га) передача земельних ділянок у колективну та приватну власність провадиться Радами народних депутатів, на території яких розташовані земельні ділянки. Громадяни, заінтересовані у передачі їм у власність земельних ділянок із земель запасу, подають заяву про це до сільської, селищної, міської, а у разі відмови - до районної, міської, в адміністративному підпорядкуванні якої є район, Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки. У заяві зазначаються бажані розмір і місце розташування ділянки, мета її використання і склад сім`ї.

За змістом статті 22 ЗК України (в редакції, чинній на час передачі ОСОБА_3 земельної ділянки площею 0,1025 га) право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки

в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Приступати до використання земельної ділянки, в тому числі на умовах оренди, до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості)

і одержання документа, що посвідчує право власності або право користування землею, забороняється.

До відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать, зокрема, реєстрація суб`єктів права власності на землю; реєстрація права користування землею і договорів на оренду землі; видача документів, що посвідчують право власності і право користування землею; погодження проектів землеустрою; здійснення контролю за виконанням проектів

і схем землеустрою, проектів внутрішньогосподарського землеустрою

(стаття 33 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Встановлено, що на підставі рішення Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької областівід 10 лютого 1998 року

ОСОБА_3 видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ВН від 24 березня 2000 року, який зареєстрований у книзі записів державних актів за № 768.

Відповідно до висновку судової земельно-технічної експертизи

від 30 травня 2019 року площа та межі земельної ділянки, яка розташована на АДРЕСА_2 (

АДРЕСА_3 ) по фактичному використанню відповідає державному акту на право власності на земельну ділянку серія ВН від 24 березня 2000 року, виданому ОСОБА_3 .

у матеріалах справи, а також в архіві підприємства, яке нібито займалося її виготовленням, відсутні.

Відсутність відповідної технічної документації унеможливила визначення експертом місця розташування (координатів) земельної ділянки розташованої на АДРЕСА_2 (

АДРЕСА_3 ), що перебувала у власності ОСОБА_3 на підставі державного акта на право приватної власності на землю серії ВН від 24 березня 2000 року,

а відтак і накладення земельної ділянки, що знаходилася у власності ОСОБА_3 і земельної ділянки ОСОБА_2 .

у визначеному законом порядку перед виготовленням державного акта

серії ВН від 24 березня 2000 року позивачем не надано.

Встановлено, що на підставі рішення Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області від 26 лютого 2001 року ОСОБА_2 замовлено технічну документацію зі складання державного акта на право власності на земельну ділянку, що виготовлена відповідно до Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі, затвердженої наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 04 травня 1999 року № 43.

У постанові Верховного Суду від 15 вересня 2021 року у справі

№ 570/1721/20 зазначено, що «вирішуючи спір, встановивши фактичні обставини справи, надавши належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивач не надав належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження того, що спірна земельна ділянка, загальною площею 0,15 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) (кадастровий номер 5624687400:01:000:0533), яка була передана у власність ОСОБА_2 на підставі оскаржених рішень органу місцевого самоврядування, є частиною земельної ділянки з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства,

площею 0,4 га, яка була передана ОСОБА_1 на підставі рішення Обарівської сільської ради Рівненського району Рівненської області від 27 червня

2003 року № 67. Судами правильно враховано, що у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що право ОСОБА_1 порушене, оскільки для таких висновків мають бути надані належні та допустимі докази, які б беззаперечно вказували, яка саме земельна ділянка перебувала у власності позивача, де проходить її межа, чи порушена

межа земельної ділянки відповідачем. Такі докази зазвичай можуть підтверджуватися висновками експерта чи спеціаліста. Позивач під час розгляду справи не заявляв клопотання про призначення судової

земельно-технічної експертизи».

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина третя та четверта статті 12 ЦПК України).

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так

і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів)

(стаття 89 ЦПК України).

На підставі викладеного апеляційний суд дійшов правильного висновку, що вимога про визнання недійсним та скасування рішення сільської ради

в частині передачі у власність ОСОБА_2 земельної ділянки не підлягає задоволенню, оскільки ця земельна ділянка передана останній сільською радою, яка діяла в межах повноважень, визначених статтею 33 Закону України «Про місцеве самоврядування», і в порядку та за процедурою, встановленими ЗК України. При цьому ОСОБА_3 своїм підписом погодив межі переданої ОСОБА_2 земельної ділянки. ОСОБА_2 набула прав на вищевказану земельну ділянку у визначений законом спосіб, будь-яких порушень чинного законодавства при набутті прав на земельну ділянку останньою допущено не було, право власності на земельну ділянку виникло на законних підставах, тому правові підстави для визнання недійсним (скасування) як державного акта, так і рішення сільської ради відсутні.

у власності ОСОБА_3 на підставі державного акта на право приватної власності на землю від 24 березня 2000 року, відтак, і накладення цієї земельної ділянки на земельну ділянку ОСОБА_2 . Позивачем не надано доказів попереднього встановлення меж, розроблення технічної документації із землеустрою ОСОБА_3 і затвердження її

у визначеному законом порядку перед виготовленням державного акта

від 24 березня 2000 року.

Безпідставним є посилання у касаційній скарзі на неврахування судом апеляційної інстанції висновків, які були викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 923/466/17; Верховного Суду від 06 березня 2018 року у справі № 275/525/15-ц,

від 18 квітня 2018 року у справі № 346/4408/15-ц, від 11 липня 2018 року

у справі № 263/11779/16-ц, від 03 липня 2019 року у справі № 467/1637/16-ц, від 06 грудня 2019 року у справі № 635/1929/15-ц; Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2824цс15, враховуючи наступне.

У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини

є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не

будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

Так, у справі № 923/466/17 заступник прокурора просив визнати недійсним

і скасування рішення селищної ради, яким університету припинено право постійного користування земельною ділянкою площею 5,1188 га під розміщення табору, вилучено із земель державної власності та переведено до земель запасу селищної ради вказану земельну ділянку у зв`язку з ухваленням рішення суду. Скасовуючи постанову апеляційного суду та залишаючи в силі рішення суду першої інстанції про задоволення позову, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 травня 2018 року вказувала, що Міністерство освіти і науки України здійснює контроль та управління спірною земельною ділянкою від імені держави і саме прав цього міністерства стосується спірне рішення селищної ради, оскільки воно є центральним органом виконавчої влади, на який покладено функцію здійснення державної політики в галузі освіти і науки. Отже, прокурор має право звернутися з позовом про визнання недійсним спірного рішення

в інтересах Міністерства освіти і науки України та Херсонського державного університету.

Предметом позовних вимог у справі № 275/525/15-ц є визнання недійсними та скасування державних актів на право власності на земельну ділянку, визнання недійсними та скасування договорів дарування; визнання недійсним та скасування свідоцтва про право на спадщину. Скасовуючи судові рішення та направлячи справу на новий розгляд, Верховний Суд

у постанові від 06 березня 2018 року вказував, що суди не дали правової оцінки доводам позивача про те, що постановою в адміністративній справі встановлено порушення його прав землекористувача, встановлено факт перетину площ земельних ділянок, що перебувають у власності відповідачів з площею земельної ділянки, яка фактично обробляється позивачем, не дали цим обставинам оцінки на ознаки преюдиційності у вирішенні даного спору. Правомірність передачі частини спірної земельної ділянки

у власність та, відповідно, видачі державного акта на зазначену земельну ділянку судом не перевірялась.

Постановою Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі № 346/4408/15-ц скасовано судові рішення судів першої та апеляційної інстанції, відмовлено у задоволенні позову про визнання права на приватизацію земельної ділянки без погодження меж із суміжним землекористувачем. Касаційний суд вказував, зокрема, що, визнавши за позивачем право на приватизацію земельної ділянки без підпису суміжного землекористувача, суд першої інстанції не врахував, що вирішення питань, пов`язаних із передачею земельної ділянки у власність, належить до повноважень органу місцевого самоврядування, а чинне земельне законодавство не обмежує права на приватизацію земельної ділянки

у зв`язку із відмовою суміжного землекористувача від підписання акта погодження меж земельних ділянок.

Обґрунтовуючи позовні вимоги у справі № 263/11779/16-ц, позивач вказувала, що оскаржувані нею рішення міської ради та державний акт на право приватної власності на земельну ділянку перешкоджають їй отримати у власність земельну ділянку, яка знаходилась у її користуванні і яка самовільно захоплена відповідачем. Скасовуючи судові рішення та направляючи справу на новий розгляд, Верховний Суд у постанові

від 11 липня 2018 року зазначав, що на час отримання відповідачем державного акта на право приватної власності на земельну ділянку було встановлено факт самовільного захоплення суміжної земельної ділянки,

а погодження меж земельної ділянки, виділеної останньому у власність,

з усіма суміжними власниками та землекористувачами, зокрема позивачем, не було проведено.

Скасовуючи судові рішення судів попередніх інстанцій та відмовляючи

у задоволенні позову, Верховний Суд у постанові від 03 липня 2019 року

у справі № 467/1637/16-ц вказував, що судами не встановлено накладення земельних ділянок сторін відповідно до державних актів. Дійшовши висновку про задоволення позову, суди першої та апеляційної інстанцій не виклали мотиви порушення прав позивача рішенням сільської ради та державними актами про право власності відповідача на земельну ділянку.

Залишаючи без змін судові рішення про задоволення позову частково, Верховний Суд у постанові від 06 грудня 2019 року у справі № 635/1929/15-ц вказував, що рішення виконавчого комітету селищної ради від 16 квітня 2002 року прийняте з порушенням вимог статті 116 ЗК України, що, в свою чергу, є підставою для визнання його недійсним та, як наслідок, визнання недійсними та скасування рішення селищної ради від 22 травня 2002 року

в частині затвердження рішення виконавчого комітету селищної ради

від 16 квітня 2002 року щодо передачі в приватну власність земельної ділянки спадкодавцю відповідача, державного акта на право приватної власності на землю та свідоцтва про право на спадщину за законом

на спірну земельну ділянку, оскільки законність вказаних рішень безпосередньо пов`язана з рішенням виконавчого комітету селищної ради від 16 квітня 2002 року, яке визнано судом недійсним.

У постанові від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2824цс15 Верховний Суд України вказував, що визнання недійсними державних актів на право власності вважається законним, належним та окремим способом поновлення порушених прав у судовому порядку. Суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку, що визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку без установлення незаконності рішення відповідного органу, на підставі якого він виданий, не є належним та окремим способом захисту порушених прав.

Отже, відсутні підстави вважати, що суд апеляційної інстанції у справі, яка переглядається, не врахував висновки щодо застосування норм права

у подібних правовідносинах, які викладені у наведеній як приклад постановах касаційного суду, оскільки суди виходили з конкретних обставин кожної окремої справи.

Колегія суддів не приймає до уваги посилання у касаційній скарзі на

пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України, оскільки питання щодо застосування норм права у подібних правовідносинах неодноразово було предметом дослідження суду касаційної інстанції, що підтверджується, зокрема, судовими рішеннями касаційного суду, на які містяться посилання у цій постанові. При цьому позивач у касаційній скарзі не зазначає, щодо якої саме норми (яких саме норм) права відсутній висновок Верховного Суду.

У справі, яка переглядається, проаналізувавши зміст оскаржуваного судового рішення, Верховний Суд дійшов висновку, що апеляційним судом було ухвалене судове рішення відповідно до встановлених ним обставин на підставі поданих сторонами доказів та правильно застосовано норми матеріального права.

Безпідставними є доводи касаційної скарги, що апеляційний суд помилково врахував правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену

у постанові від 20 березня 2019 року у справі № 350/67/15-ц, оскільки оскаржувана постанова не містить посилання на вказане рішення касаційного суду.

Доводи касаційної скарги, що ОСОБА_3 був виданий державний акт на право власності на землю, тому можна зробити висновок, що він був виданий на підставі технічної документації, не заслуговують на увагу, так як доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (постанова Великої Палати Верховного Суду

від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Такий підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, який у рішенні

від 23 серпня 2016 року у справі «Дж. К. та інші проти Швеції» зазначив, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом» («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».

Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди

з висновками суду апеляційної інстанції стосовно установлення

обставин справи, зводяться до переоцінки доказів, що в силу вимог

статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження

в апеляційному суді з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи.

Суд касаційної інстанції є судом права, а не факту, тому з огляду на вимоги процесуального закону не здійснює оцінку доказів, у зв`язку з тим, що це знаходиться поза межами його повноважень.

ЄСПЛ вказав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент.

Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення ЄСПЛ

у справі «Серявін та інші проти України»).

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої

статті 411 ЦПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування постанови, оскільки суд апеляційної інстанції, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови без змін.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Вінницького апеляційного суду від 22 грудня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко

В. А. Стрільчук