Постанова

Іменем України

21 липня 2021 року

м. Київ

справа 127/16575/19

провадження № 61-5317св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: державний реєстратор Комунального підприємства «Гарант +» Васюра Павло Володимирович, Товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи»,

третя особа - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 11 листопада 2019 року, ухвалене у складі судді Короля О. П., та постанову Вінницького апеляційного суду від 18 лютого 2020 року, прийняту у складі колегії суддів: Войтка Ю. Б., Міхасішина І. В., Стадника І. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до державного реєстратора Комунального підприємства «Гарант +»

Васюри П. В. (далі - державний реєстратор), Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» (далі - ТОВ «Кредитні ініціативи») про скасування рішення державного реєстратора.

Позовну заяву мотивував тим, що 10 квітня 2019 року державним реєстратором без його відома звернуто стягнення на майно шляхом прийняття рішення про державну реєстрацію права власності на належну йому та ОСОБА_2 квартиру

АДРЕСА_1 за ТОВ «Кредитні ініціативи» на підставі договору іпотеки, зареєстрованого 18 серпня 2006 року приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Курановою О. А., кредитного договору від 17 серпня 2006 року № 026/0806/88-013, договору про відступлення права за іпотечними договорами, зареєстрованого

28 листопада 2012 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Заєць І .О., договору про відступлення прав за іпотечним договором, зареєстрованого 28 листопада 2012 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мироник О. В., повідомлення, серія та номер 4241, виданого 13 лютого 2019 року ТОВ «Кредитні ініціативи».

Як на підставу оскарження рішення реєстратора позивач вказував таке.

Державний реєстратор вчинив реєстраційні дії на підставі неіснуючого договору іпотеки, оскільки договір іпотеки від 18 серпня 2006, укладений позивачем з Акціонерним комерційним банком «ТАС-Комерцбанк» (далі - АКБ «ТАС-Комерцбанк»), а не з ТОВ «Кредитні ініціативи» має

№ 026/0806/88-013-Z-01, а не № 6970.

Предметом договору іпотеки є квартира, яка знаходиться за адресою:

АДРЕСА_1 , а не по АДРЕСА_1 .

Договір іпотеки укладено з власниками, якими є: він, мати

ОСОБА_2 та батько ОСОБА_3 , який помер, і ця обставина відома ТОВ «Кредитні ініціативи».

Заміна кредитора та іпотекодержателя відбулася в односторонньому порядку, тобто без його згоди, що є порушенням статті 651 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та кредитного договору, пункту 30 договору іпотеки. Отже, стороною кредитного та іпотечного договорів залишається АКБ «ТАС-Комерцбанк», а не ТОВ «Кредитні ініціативи».

Реєстраційні дії вчинені під час дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». Спірна квартира не підлягала примусовому відчуженню без згоди власників, оскільки вона виступає як забезпечення зобов`язань позичальника та майнового поручителя за споживчим кредитом, використовується як місце постійного проживання позичальника та членів його сім`ї.

Іпотекодержатель мав право звернути стягнення на предмет іпотеки, попередньо провівши оцінку предмета іпотеки, і у випадку, якщо заборгованість за кредитним договором менша, ніж його вартість - повернути різницю протягом 60 днів, згідно з пунктом 12.3.1 договору іпотеки, що ТОВ «Кредитні ініціативи» зроблено не було.

Дії державного реєстратора не узгоджуються з пунктами 37, 46 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня

2013 року № 868;

Позивач просив суд скасувати рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ТОВ «Кредитні ініціативи» на підставі договору іпотеки, серії та номерів: 4221, зареєстрованого 18 серпня 2006 року приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Курановою О. А., кредитного договору № 026/0806/88-013, укладеного

17 серпня 2006 року, договору відступлення прав за іпотечними договорами, серія та номер 6970, зареєстрованого 28 листопада 2012 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Заєць І. О., договору про відступлення прав за іпотечним договором, серія та номер 2189, зареєстрованого 28 листопада 2012 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мироник О. В., повідомлення, серія та номер 4241, виданого 13 лютого 2019 року ТОВ «Кредитні ініціативи», яким також здійснено запис про право власності за № 31162910 та присвоєно реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 1809972605101.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 11 листопада 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Постановою Вінницького апеляційного суду від 18 лютого 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 11 листопада 2019 року залишено без змін.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодися суд апеляційної інстанції, виходив з того, що ТОВ «Кредитні ініціативи» є новим кредитором і правонаступником за кредитним договором і договором іпотеки, у зв`язку з чим ТОВ «Кредитні ініціативи» набуло права задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки.

Крім того, у договорі іпотеки зазначено пряме іпотечне застереження. Іпотекодержатель відповідно до вимог Закону України «Про іпотеку», умов договору іпотеки вжив заходів для повідомлення боржника про наявність заборгованості. Повернення від боржника належно направленої вимоги «за закінченням встановленого строку зберігання» свідчить про вжиття іпотекодержателем всіх заходів для повідомлення боржника про наявність заборгованості.

При цьому судом першої інстанції встановлено дотримання іпотекодержателем процедури щодо визначення вартості предмета іпотеки.

Суд першої інстанції вказав, що до правовідносин, що виникли, Закон України «Про мораторій та стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не підлягає застосуванню, оскільки предмет іпотеки не продавався (не відчужувався), а був набутий іпотекодержателем у власність у рахунок виконання зобов`язань за кредитним договором і на це була згода іпотекодавця, яка визначена іпотечним застереженням в договорі іпотеки. Вимоги Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» розповсюджуються на примусову реалізацію майна, а стягнення на предмет іпотеки було звернуте у позасудовому порядку відповідно до умов іпотечного застереження, добровільно погодженого сторонами при укладенні договору іпотеки.

Тому суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про те, що в діях державного реєстратора відсутні порушення чинного законодавства.

Суд апеляційної інстанції спростував доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 про неправильне застосування норм матеріального права, щодо незастосування положень статей 1281 1282 ЦК України та про те, що ТОВ «Кредитні ініціативи» втратило право на звернення стягнення на предмет іпотеки за пропуском строку пред`явлення вимог до спадкоємців, оскільки спадкоємці зобов`язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги. Проте суду не надано доказів такого повідомлення кредитора у зв`язку зі смертю

ОСОБА_3 .

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У березні 2020 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Вінницького міського суду Вінницької області

від 11 листопада 2019 року та постанову Вінницького апеляційного суду

від 18 лютого 2020 року, ухвалити судове рішення про задоволення позову.

Інші учасники справи судове рішення не оскаржили.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

02 квітня 2020 року ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів: Сімоненко В. М. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Петрова Є. В., відкрито касаційне провадження, витребувано справу із Вінницького міського суду Вінницької області.

У травні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

У листопаді 2020 року, згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, у зв`язку з обранням до Великої Палати Верховного Суду судді Сімоненко В. М., справу передано колегії суддів: Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гульку Б. І., Луспенику Д. Д.

Ухвалою Верховного Суду від 09 липня 2021 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів, у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права, зокрема положення статті 35 Закону України «Про іпотеку» щодо повідомлення позичальника та іпотекодавців про суму заборгованості та про наслідки невиконання зобов`язання.

Як порушення вимог статті 37 Закону України «Про іпотеку», що є підставою для скасування державної реєстрації, заявник вказує про відсутність її повідомлення про наявність звіту оцінки вартості нерухомого майна, оскільки з нею як іпотекодавцем вартість предмета іпотеки ніхто не узгоджував, про існування звіту вона дізналася у суді.

Вважає, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовано положення статей 1281 1282 ЦК України до спірних правовідносин щодо строку пред`явлення кредитором вимог до спадкоємців

ОСОБА_3 , оскільки ТОВ «Кредитні ініціативи» втратило право на звернення стягнення на 1/3 нерухомого майна, що є предметом іпотеки.

Також, на думку заявника, суди попередніх інстанцій неправильно застосували положення Закону України «Про мораторій та стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», оскільки спірна квартира є єдиним місцем її проживання та передана

в іпотеку для забезпечення зобов`язання, отриманого в іноземній валюті.

Крім того, судами попередніх інстанцій застосовано норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 320/8269/15-ц (провадження № 14-83цс18),

від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження

№ 14-10цс18), від 21 березня 2018 року у справі № 760/14438/15-ц (провадження № 14-38цс18), від 17 липня 2018 року у справі № 522/407/15-ц (провадження № 14-53цс18).

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У травні 2020 року ТОВ «Кредитні ініціативи» подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просило касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції - без змін, як такі, що прийняті з правильним застосуванням норм матеріального права та без порушень норм процесуального права.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

18 серпня 2006 року між ОСОБА_1 та АКБ «ТАС-Комерцбанк» (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Сведбанк») укладений кредитний договір № 026/0806/88-013, за умовами якого ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 30 000 доларів США з кінцевою датою погашення кредиту до 20 липня 2016 року.

На забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_1 за кредитним договором, 18 серпня 2006 року між АКБ «ТАС-Комерцбанк» та ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 укладений іпотечний договір № 026/0806/88-013-Z-01, який посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Курановою О. О. за реєстровим № 4241. Предметом іпотеки є квартира за адресою:

АДРЕСА_1 .

28 листопада 2012 року між ПАТ «Сведбанк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» (далі - ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс») укладений договір факторингу

№ 15, згідно з яким відступлене право вимоги, у тому числі і за кредитним договором від 18 серпня 2006 року № 026/0806/88-013.

28 листопада 2012 року між ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» та ТОВ «Кредитні ініціативи» укладений договір факторингу, згідно з яким відступлене право вимоги, у тому числі і за кредитним договором

від 18 серпня 2006 року № 026/0806/88-013.

28 листопада 2012 року між ТОВ «Факторингова компанія Вектор Плюс» та ПАТ «Сведбанк» укладений договір про відступлення прав за іпотечними договорами, який нотаріально посвідчений.

28 листопада 2012 року між ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» та ТОВ «Кредитні ініціативи» укладено договір про передачу прав за іпотечним договором, який нотаріально посвідчений, згідно з пунктом 1.2 якого іпотекодержатель передає новому іпотекодержателю права за іпотечними договорами, у тому числі і за договором іпотеки від 18 серпня 2006 року

№ 026/0806/88-013-Z-01.

Згідно з рішенням Вінницької міської ради від 25 грудня 2015 року № 71 «Про перейменування площ, вулиць, провулків, проїздів, тупиків в місті Вінниці» АДРЕСА_1 перейменовано на АДРЕСА_1 .

Станом на 01 вересня 2018 року заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором становила 93 068,54 доларів США, що за курсом Національного банку України станом на дату розрахунку становить

2 631 925, 91 грн, та складається з: 21 825,92 доларів США (617 224,72 грн) - заборгованість за кредитом, 15 157,54 доларів США (428 646,70 грн) - заборгованість за процентами та 56 085,08 доларів США (158 604,49 грн) - пеня.

11 лютого 2019 року суб`єктом оціночної діяльності Товариством з обмеженою відповідальністю «Бізнес Ассіст» проведено оцінку предмета іпотеки, яка станом на 11 лютого 2019 року становить 908 658,00 грн. Строк дії оцінки - 6 місяців.

14 лютого 2019 року на адресу ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 ТОВ «Кредитні ініціативи» направило рекомендованим листом повідомлення-вимогу про виконання зобов`язання за кредитним договором, розмір якого визначений станом на 01 вересня 2018 року із застереженням, що в разі непогашення заборгованості за кредитним договором банк (іпотекодержатель) зверне стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки.

Встановлено, що 19 лютого 2019 року відправлення адресатам ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 не вручено, а 03 березня 2019 року повернуто за зворотньою адресою ТОВ «Кредитні ініціативи» з відміткою «за закінченням терміну зберігання».

10 квітня 2019 року державним реєстратором звернуто стягнення на майно шляхом прийняття рішення про державну реєстрацію права власності на належну позивачу та ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 , за ТОВ «Кредитні ініціативи» на підставі договору іпотеки, серії та номері 4241, виданого 18 серпня

2006 року приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Курановою О. А., кредитного договору № 026/0806/88-013, виданого

17 серпня 2006 року, договору відступлення права за іпотечними договорами, серія та номер 6970, виданого 28 листопада 2012 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Заєць І. О., договору про відступлення прав за іпотечним договором, серія та номер 2189, виданого 28 листопада 2012 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мироник О. В., повідомлення, серія та номер 4241, виданого 13 лютого 2019 року ТОВ «Кредитні ініціативи», здійснено запис про право власності за № 31162910 та присвоєно реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1809972605101.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пунктів 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій вказаним вимогам закону в повній мірі не відповідають.

Частиною першою статті 1 Закону України «Про іпотеку» визначено, що іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Статтею 33 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, передбачених статтею 12 вказаного Закону.

Відповідно до принципу свободи договору саме сторони договору вправі визначати процедуру та порядок направлення та вручення відповідних повідомлень та виконання інших вимог, встановлених Законом України «Про іпотеку», і за відсутності в договорі відповідних умов необхідно виходити з такого.

Відповідно до частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Згідно з частинами першою та третьою статті 36 Закону «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем

і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону.

Відповідно до частини першої статті 37 Закону «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.

Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді.

Можливість реалізації іпотекодержателем права на звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття права власності на предмет іпотеки пов`язана з дотриманням порядку, визначеного статтею 35 Закону України «Про іпотеку». У разі порушення встановленого вказаною нормою порядку звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття права власності не допускається.

У разі дотримання іпотекодержателем порядку належного надсилання вимоги про усунення порушення основного зобов`язання діє презумпція належного повідомлення іпотекодержателя про необхідність усунення порушень основного зобов`язання, яка може бути спростована іпотекодавцем в загальному порядку.

Відповідно до статті 37 Закону України «Про іпотеку», яка має назву «Передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки», іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності. У разі набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов`язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя.

Відповідно до пункту 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються:

1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця;

2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі;

3) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).

У пункті 12 укладеного між сторонами іпотечного договору сторонами обумовлено, що за вибором іпотекодержателя застосовується один із наведених нижче способів звернення стягнення на предмет іпотеки та задоволення вимог іпотекодержателя: за рішенням суду; у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса; згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя, укладеним шляхом здійснення застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, яке викладене в підпунктах 12.3.1 та 12.3.2 цього пункту договору.

За змістом положень підпункту 12.3.1 пункту 12.3 іпотечного договору сторони дійшли згоди про можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом укладення договору про задоволення вимог іпотекодержателя та за умови проведення попередньої оцінки предмета іпотеки незалежним експертом - суб`єктом оціночної діяльності.

У справі, яка переглядається, установлено, що іпотекодержателем ТОВ «Кредитні ініціативи»вимоги, передбачені статтею 35 Закону України «Про іпотеку», виконано, направлено ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 вимогу про усунення порушень кредитного договору

з попередженням про звернення стягнення на предмет іпотеки у визначений спосіб.

Перевіряючи доводи сторін щодо повідомлення боржників про порушення основного зобов`язання та/або іпотечного договоруа, суди попередніх інстанцій дали належну оцінку доданим відповідачем до матеріалів справи повідомленням про звернення стягнення на предмет іпотеки, які містять вихідні дані (номери та дати відправлення), відомості про недоставку відправлення, направленого відповідно до статті 35 Закону України «Про іпотеку».

Отже, правильними є висновки судів попередніх інстанцій, що відповідачами дотримано вимоги статті 35 Закону України «Про іпотеку» та положення пункту 61 Порядку № 1127 щодо вчинення дій з направлення позичальнику та іпотекодавцям письмової вимоги.

Крім того, судами встановлено, що 11 лютого 2019 року заставодержатель, згідно з пунктом 12.3.1 договору іпотеки провів оцінку предмета іпотеки, однак відповідачем не доведено, що ціна набуття права власності на предмет іпотеки погоджувалась із власниками майна, що є істотною обставиною при зарахуванні вимог, шляхом проведення державної реєстрації права власності на предмет іпотеки.

Схожих за змістом висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 березня 2019 року у справі № 306/2053/16-ц (провадження № 14-22цс19).

Доводи касаційної скарги в цій частині заслуговують на увагу, однак з урахуванням того, що пункт 61 Порядку № 1127 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) не містив у переліку документів, необхідних для державної реєстрації прав власності, обов`язкового документа - звіту про оцінку майна, тому порушень у цій частині державним реєстратором не допущено.

Доводи касаційної скарги про неправильне застосування положень статей 1281 1282 ЦК України та припинення іпотеки на частину квартири, колегія суддів спростовує з огляду на таке.

У пункті 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня

2018 року у справі № 522/407/15-ц (провадження № 14-53цс18) зазначено, що стаття 17 Закону України «Про іпотеку» визначає підстави для припинення іпотеки, серед яких немає такої як смерть іпотекодавця, оскільки за змістом частини першої статті 1282 ЦК України та частини першої статті 23 Закону України «Про іпотеку» у разі переходу права власності на предмет іпотеки в порядку спадкування іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, який як спадкоємець набуває статус іпотекодавця.

Таким чином, преклюзивні строки, передбачені статтею 1281 ЦК України (пред`явлення кредитором спадкодавця вимог до спадкоємців), не застосовуються у випадку смерті іпотекодавця, відмінного від боржника (майновий поручитель).

Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 08 квітня 2019 року у справі № 338/1769/15-ц (провадження № 61-26128св18)та

від 09 червня 2021 року у справі № 283/1988/16-ц (провадження

№ 61-1189св20).

У той же час підпунктом 1 пункту 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» (у редакції, чинній на момент виникнення сіпних правовідносин) передбачено, що не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:

- таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;

- загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку.

Пунктом 4 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» передбачено, що протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

Відповідно до частини третьої статті 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Закон України «Про іпотеку» прямо вказує, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, є одним зі шляхів звернення стягнення на предмет іпотеки.

Підписавши іпотечне застереження, сторони визначили лише можливі шляхи звернення стягнення, які має право використати іпотекодержатель. Стягнення є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог. При цьому до прийняття Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки (як у судовому, так і в позасудовому порядку) залежало не від наявності згоди іпотекодавця, а від наявності факту невиконання боржником умов кредитного договору.

Водночас Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» ввів тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодавця без згоди останнього на його відчуження.

Отже, до правовідносин з реєстрації права власності на предмет іпотеки за іпотекодавцем на підставі іпотечного застереження застосовуються положення Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» щодо тимчасової заборони відчуження.

Зазначений висновок узгоджується із правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 19 травня 2020 року у справі № 644/3116/18 (провадження № 14-45цс20).

Наведеного суди першої та апеляційної інстанцій не врахували та дійшли передчасного висновку про неможливість застосування Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» до спірних правовідносин.

При цьому, враховуючи процесуальні обмеження суду касаційної інстанції, встановлені у статті 400 ЦПК України, колегія суддів позбавлена можливості ухвалити своє рішення у справі, оскільки суди попередніх інстанцій не перевірили та не встановили, чи використовується предмет іпотеки як місце постійного проживання іпотекодавця та чи має іпотекодавець інше нерухоме житлове майно у власності, а також відсутність інших обмежень, встановлених підпунктом 1 пункту 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» ( у редакції, чинній на час виникнення спірних праовідносин).

За правилами частини четвертої статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

За викладених обставин доводи щодо застосування Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», наведені в касаційній скарзі

ОСОБА_2 , колегія суддів вважає обґрунтованими та достатніми для скасування судових рішень з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 400 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 11 листопада 2019 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 18 лютого

2020 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець