№ 127/17413/22 - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 липня 2024 року

м. Київ

справа № 127/17413/22

провадження № 61-1890св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

відповідач - Держава Україна в особі Вінницької обласної прокуратури та Державної казначейської служби України,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - адвоката Новака Дениса Миколайовича на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 18 жовтня 2023 року, ухвалене у складі судді Гуменюка К. П., та постанову Вінницького апеляційного суду від 11 січня 2024 року, прийняту у складі колегії суддів: Оніщука В. В., Медвецького С. К., Копаничук С. Г.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2022 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до Держави Україна в особі Вінницької обласної прокуратури та Державної казначейської служби України (далі - ДКС України) про стягнення моральної шкоди, завданої неправомірною бездіяльністю органу прокуратури.

Позовна заява мотивована тим, що 09 вересня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Лівобережного відділення поліції Вінницького відділу поліції Головного управління національної поліції України у Вінницькій області із заявою про вчинення громадянином ОСОБА_3 , 1979 року народження, кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 384 КК України, оскільки він давав неправдиві свідчення під час досудового слідства та в суді, внаслідок чого вироком апеляційного суду Миколаївської області від 20 червня 2007 року ОСОБА_1 визнано винним у вчинені злочинів, передбачених статтею 257, частиною першою статті 17, пунктами а, и, і статті 93, частиною другою статті 17, пунктами г, е, з, и, і статті 93, пунктами г, е, з статті 93 КК України (у редакції 1960 року), частиною першою статті 122, частиною першою статті 263 КК України та призначено йому покарання у виді довічного позбавлення волі.

09 вересня 2019 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) внесено відомості про вчинення злочину, передбаченого частиною другою статті 384 КК України та відкрито кримінальне провадження № 12019020020002001.

Вказане кримінальне провадження перебувало у провадженні слідчого відділення Лівобережного відділення поліції Вінницького відділу поліції Головного управління національної поліції України у Вінницькій області.

13 вересня 2019 року ОСОБА_3 в присутності свого захисника - адвоката Заболотної Г. В. надав слідчому зізнавальні письмові пояснення про вчинення ним кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 384 КК України. У цих поясненнях ОСОБА_3 вказав, що він дійсно давав неправдиві свідчення відносно ОСОБА_1 в кримінальній справі, за якою той був засуджений до довічного позбавлення волі.

У той же день, 13 вересня 2019 року слідчим слідчого відділу Лівобережного відділу поліції Вінницького відділу поліції Головного управління Національної поліції України у Вінницькій області старшим лейтенантом поліції Йолкіним В. Ю. залучено ОСОБА_1 у кримінальному провадження № 12019020020002001 від 09 вересня 2019 року в статусі потерпілого.

21 жовтня 2019 року слідчий ОСОБА_4 прийняв постанову про визначення місця проведення досудового розслідування кримінального провадження № 12019020020002001 від 09 вересня 2019 року, з яким звернувся до старшого групи прокурорів ОСОБА_5 у вказаному провадженні для визначення місця проведення досудового розслідування, який не вчинив жодної з дій (без діяв) відносно вищезазначеної постанови слідчого.

26 лютого 2020 року на ім`я прокурора Вінницької місцевої прокуратури Вінницької області Чернова А. В. подано клопотання про оголошення підозри ОСОБА_3 , за результатами розгляду якого повідомлено про відмову у здійсненні повідомлення про підозру ОСОБА_3 з наданням постанови від 28 лютого 2020 року про відмову в задоволенні клопотання.

Ухвалою слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області від 23 квітня 2020 року у справі № 127/7117/20 скасовано постанову прокурора Вінницької місцевої прокуратури Вінницької області Чернова А. В. від 28 лютого 2020 року в кримінальному провадженні № 12019020020002001 від 09 вересня 2019 року, якою відмовлено у повідомленні про підозру ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 384 КК України. Цією ж ухвалою встановлено прокурору Вінницької місцевої прокуратури Вінницької області ОСОБА_5 тридцятиденний строк з дня отримання копії ухвали для виконання вимог статей 276-278 КПК України.

Щодо виконання вказаної ухвали слідчого судді, листом Вінницької місцевої прокуратури Вінницької області від 12 червня 2020 року повідомлено, що ухвала суду отримана та долучена до матеріалів кримінального провадження.

23 вересня 2020 року ухвалою слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області у справі № 127/16151/20 встановлено процесуальному керівнику у кримінальному провадженні п`ятнадцятиденний строк з дати ухвалення судового рішення для виконання вимог статей 276-278 КПК України у кримінальному провадженні № 12019020020002001 від 09 вересня 2019 року.

Листом Вінницької місцевої прокуратури Вінницької області від 22 жовтня 2020 року повідомлено, що 21 вересня 2020 року Вінницькою місцевою прокуратурою підслідність кримінального правопорушення, відомості про яке внесено до ЄРДР під № 12019020020002001 від 09 вересня 2019 року, визначено за слідчим відділом Ренійського відділення поліції Ізмаїльського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Одеській області.

Листом слідчого відділу Ренійського відділу поліції Ізмаїльського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Одеській області від 15 січня 2021 року повідомлено, що постановою прокурора Вінницької місцевої прокуратури від 21 вересня 2020 року, після закінчення строку досудового розслідування, встановлених пунктом 1 частини другої статті 219 КПК України, визначено підслідність у кримінальному провадженні № 12019020020002001 від 09 вересня 2019 року за ознаками кримінального правопорушення (злочину), передбаченого частиною другою статті 384 КК України за слідчим відділом Ренійського відділу поліції Ізмаїльського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Одеській області.

11 грудня 2020 року кримінальне провадження було закрито на підставі абзацу 14 частини першої статті 284 КПК України, у зв`язку із закінченням строку досудового розслідування.

01 березня 2021 року ухвалою слідчого судді Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області у справі № 946/1268/21 скасовано постанову від 11 грудня 2020 року про закриття кримінального провадження № 12019020020002001 від 09 вересня 2019 року.

17 травня 2021 року кримінальне провадження № 12019020020002001 від 09 вересня 2019 року закрито у зв`язку зі спливом строку досудового розслідування.

21 грудня 2021 року ухвалою слідчого судді Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області у справі № 946/10670/21 відмовлено у задоволенні скарги про скасування зазначеної постанови від 17 травня 2021 року, оскільки суд дійшов висновку про необхідність закриття вказаного кримінального провадження на підставі абзацу 2 частини першої статті 284 КПК України у зв`язку із закінченням строку досудового розслідування, визначеного статтею 219 КПК України.

Таким чином, у даному випадку кримінальне провадження № 12019020020002001 від 17 травня 2021 року остаточно закрито не за відсутності в діях громадянина ОСОБА_6 кримінального правопорушення, а у зв`язку із закінченням строку досудового розслідування даного провадження.

Тобто, досудове розслідування у кримінальному провадженні проведено не повністю, без всебічного та неупередженого досудового розслідування, внаслідок чого Вінницькою місцевою прокуратурою Вінницькою області не дотримано розумні строки під час досудового розслідування кримінального провадження, адже відповідно до частини другої статті 28 КПК України, саме на прокурора покладається обов`язок слідкувати за дотриманням строків, що призвело до закриття кримінального провадження, у зв`язку із закінченням строків досудового розслідування та без притягнення винної особи до кримінальної відповідальності, яка надала органу досудового розслідування зізнавальні покази в присутності захисника.

Внаслідок зазначених дій ОСОБА_1 було заподіяно моральну шкоду, оскільки бездіяльність органів прокуратури негативно вплинула на стан його здоров`я, завдано моральних страждань через неможливість тривалого відновлення своїх прав та можливість звільнення від відбування покарання в майбутньому.

ОСОБА_2 , обґрунтовуючи вимоги позову про стягнення моральної шкоди, зазначала, що орган прокуратури, на який покладається один із основних обов`язків - нагляд за додержанням законів органами, що провадять досудове слідство, на відміну від останніх, самоусунувся. Бездіяльність органів прокуратури призвела до неможливості дати ОСОБА_2 надію на звільнення її чоловіка ОСОБА_1 від тримання під вартою в майбутньому та неможливість возз`єднання сім`ї.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 просили суд:

- стягнути на користь ОСОБА_1 з Держави Україна в особі Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку 750 000,00 грн моральної шкоди;

- стягнути на користь ОСОБА_2 з Держави Україна в особі Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку 500 000,00 грн моральної шкоди.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 18 жовтня 2023 року, залишеним без змін постановою Вінницького апеляційного суду від 11 січня 2024 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що наявність певних недоліків у процесуальній діяльності зазначених посадових осіб сама по собі не може свідчити про незаконність їх діяльності як такої й, відповідно, не може бути підставою для безумовного відшкодування моральної або майнової шкоди.

Сам факт звернення позивача до слідчого, посадових осіб прокуратури та задоволення слідчим суддею скарг на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування, не тягне наслідків цивільно-правового характеру і не може бути доказом того, що дії та бездіяльність відповідача завдали йому моральної шкоди. Контроль на стадії досудового розслідування не є достатньою підставою для висновку про протиправність дій відповідача і притягнення його до цивільно-правової відповідальності.

Таким чином, позивачами не доведено належними та допустимим доказами факту завдання їм моральної шкоди, наявності такої шкоди та можливого причинно- наслідкового зв`язку між шкодою та тривалістю досудового розслідування, тому відсутні підстави для задоволення позову.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У січні 2024 року представник ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - адвокат Новак Д. М. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, просив суд скасувати рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 18 жовтня 2023 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 11 січня 2024 року і ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - адвоката Новака Д. М. мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не звернули увагу на те, що пропуск строку досудового розслідування, визначений частинами третьою та четвертою статті 219 КПК України (надмірна тривалість досудового розслідування) виник з вини прокуратури, оскільки саме на прокуратуру покладається обов`язок слідкувати за дотриманням строку досудового розслідування у кримінальному провадженні, відповідно до частини другої статті 2, частини першої статті 294 КПК України, та звертатися до слідчого судді з клопотаннями про продовження строку досудового розслідування в кримінальному провадженні.

Також, суди попередніх інстанцій невірно застосували вимоги статей 1167 1173 1174 ЦК України до спірних правовідносин.

Підставою касаційного оскарження рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 18 жовтня 2023 року та постанови Вінницького апеляційного суду від 11 січня 2024 року заявник зазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, а саме застосування норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 916/1423/17 (провадження № 12-208гс18), від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18) та у постановах Верховного Суду від 08 квітня 2020 року у справі № 638/14009/17 (провадження № 61-766св20), від 27 травня 2020 року у справі № 585/724/19 (провадження № 61-18673св19), від 16 вересня 2020 року у справі № 638/6363/19 (провадження № 61-9220св20), від 14 лютого 2022 року у справі № 550/336/21 (провадження № 61-16672св21), від 06 липня 2022 року у справі № 464/5140/18 (провадження № 51-4629км21), від 12 квітня 2023 року у справі № 174/207/22 (провадження № 61-1119св23), від 04 липня 2023 року у справі № 757/10400/21-ц (провадження № 61-2063св23), від 24 січня 2024 року у справі № 193/1132/22 (провадження № 61-10406св23).

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У березні 2024 року перший заступник керівника Вінницької обласної прокуратури Гайворон В. М. подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому зазначив, що для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту неналежного та/або несвоєчасного виконання обов`язкових дій. Важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов`язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Крім того, потрібно з`ясувати юридичний зміст, значимість, тривалість та межі протиправної бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість/протиправність бездіяльності для прав та інтересів заінтересованої особи. Також позивачі повинні буди довести не тільки протиправність поведінки відповідача, а й наявність самої моральної шкоди та причинний зв`язок між поведінкою відповідача та заподіяною шкодою, що позивачами зроблено не було. Отже, просив суд залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін як такі, що ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права.

У березні 2024 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду відповідь на відзив першого заступника керівника Вінницької обласної прокуратури Гайворона В. М. на касаційну скаргу, просив суд задовольнити його касаційну скаргу.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 07 лютого 2024 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

У лютому 2024 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи.

У березні 2024 року представник ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - адвокат Новак Д. М. подав до Верховного Суду клопотання про дотримання завдань цивільного судочинства, в якому просив суд залишити відзив першого заступника керівника Вінницької обласної прокуратури Гайворона В. М. на касаційну скаргу без руху та повернути його відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 393 ЦПК України, оскільки Законом України «Про прокуратуру» не передбачено можливості керівника регіонального органу прокуратури делегувати повноваження щодо представництва регіональної прокуратури у взаємовідносинах з органами державної влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, особами, підприємствами, установами та організаціями, окрім випадків, передбачених частиною третьою статті 11 цього Закону. На думку представника заявників, відзив на касаційну скаргу подавала особа, яка не мала на це відповідних повноважень.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

09 вересня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Лівобережного відділення поліції Вінницького відділу поліції Головного управління національної поліції України у Вінницькій області із заявою про вчинення громадянином ОСОБА_3 , 1979 року народження, кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 384 КК України.

09 вересня 2019 року до ЄРДР внесено відомості про вчинення злочину, передбаченого частиною другою статті 384 КК України та відкрито кримінальне провадження № 12019020020002001.

Вказане кримінальне провадження перебувало в провадженні слідчого відділення Лівобережного відділення поліції Вінницького відділу поліції Головного управління національної поліції України у Вінницькій області.

13 вересня 2019 року ОСОБА_6 в присутності свого захисника - адвоката Заболотної Г. В. надав слідчому письмові пояснення, щодо обставин, при яких ним надавались покази у якості свідка, під час досудового слідства та в суді відносно ОСОБА_1 .

13 вересня 2019 року слідчим слідчого відділу Лівобережного відділу поліції Вінницького відділу поліції Головного управління Національної поліції України у Вінницькій області Йолкіним В. Ю. залучено ОСОБА_1 у кримінальному провадження № 12019020020002001 від 09 вересня 2019 року в статусі потерпілого та допитано останнього у даному процесуальному статусі.

21 жовтня 2019 року слідчий виніс постанову, згідно з якою звернувся до старшого групи прокурорів ОСОБА_5 у кримінальному провадженні № 12019020020002001 від 09 вересня 2019 року для визначення місця проведення досудового розслідування.

11 лютого 2020 року ОСОБА_3 особисто звертався до керівника Вінницької місцевої прокуратури Вінницької області із заявою, в якій просив вжити заходів реагування для захисту його прав та інтересів.

26 лютого 2020 року ОСОБА_1 на ім`я прокурора Вінницької місцевої прокуратури Вінницької області Чернова А. В. подано клопотання про оголошення підозри ОСОБА_3 .

Листом Вінницької місцевої прокуратури Вінницької області від 02 березня 2020 року за підписом прокурора ОСОБА_5 повідомлено про відмову в здійсненні повідомлення про підозру ОСОБА_3 з наданням постанови від 28 лютого 2020 року про відмову в задоволенні клопотання.

19 березня 2020 року представник ОСОБА_1 - адвокат Кальніченко В. А. звернувся з адвокатським запитом до слідчого слідчого відділу Лівобережного відділу поліції Вінницького відділу поліції Головного управління Національної поліції України у Вінницькій області Йолкіна В. Ю. щодо стадії розслідування кримінального провадження № 12019020020002001 від 09 вересня 2019 року.

20 березня 2020 року слідчим слідчого відділу Лівобережного відділу поліції Вінницького відділу поліції Головного управління Національної поліції України у Вінницькій області Йолкіним В. Ю. повідомлено про складання ним проекту підозри ОСОБА_3 , скерованого на погодження до Вінницької місцевої прокуратори. Проект підозри з матеріалами кримінального провадження направлявся процесуальному керівнику наручно в лютому 2020 року. Матеріали кримінального провадження № 12019020020002001 від 09 вересня 2019 року в період часу з 09 вересня 2019 року до 29 лютого 2020 року неодноразово витребовувалися процесуальним керівником. Проект підозри разом з матеріалами кримінального провадження були повернуті процесуальним керівником в березні 2020 року.

26 березня 2020 року слідчому судді Вінницького міського суду Вінницької області подана скарга, у відповідності до статті 303 КПК України, про скасування постанови прокурора ОСОБА_5 від 28 лютого 2020 року про відмову в повідомленні про підозру ОСОБА_3 .

28 липня 2020 року представник ОСОБА_1 - адвокат Новак Д. М. звернувся із клопотанням, у відповідності до статті 114 КПК України, до слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області про встановлення процесуальному керівнику в кримінальному провадженні - прокурору Вінницької місцевої прокуратури Вінницької області п`ятнадцятиденного строку з дати ухвалення судового рішення для виконання вимог статей 276-278 КПК України у кримінальному провадженні № 12019020020002001 від 09 вересня 2019 року.

23 вересня 2020 року ухвалою слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області у справі № 127/16151/20 встановлено процесуальному керівнику в кримінальному провадженні № 12019020020002001 від 09 вересня 2019 року - прокурору Вінницької місцевої прокуратури Вінницької області п`ятнадцятиденний строку з дати ухвалення судового рішення для виконання вимог статей 276-278 КПК України у кримінальному провадженні № 12019020020002001 від 09 вересня 2019 року.

Листом Вінницької місцевої прокуратури Вінницької області від 22 жовтня 2020 року представника ОСОБА_1 - адвоката Новака Д. М. повідомлено про те, що 21 вересня 2020 року Вінницькою місцевою прокуратурою підслідність кримінального правопорушення, відомості про яке внесено до ЄРДР за № 12019020020002001 від 09 вересня 2019 року визначено за слідчим відділом Ренійського відділення поліції Ізмаїльського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Одеській області.

На запит представника ОСОБА_1 - адвоката Новака Д. М. листом від 15 січня 2021 року Ренійським відділом поліції Ізмаїльського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Одеській області повідомлено, що постановою прокурора Вінницької місцевої прокуратури від 21 вересня 2020 року, після закінчення строку досудового розслідування, встановленого пунктом 1 частини другої статті 219 КПК України, визначено підслідність у кримінальному провадженні № 12019020020002001 від 09 вересня 2019 року за ознаками кримінального правопорушення (злочину), передбаченого частиною другою статті 384 КК України за слідчим відділом Ренійського відділу поліції Ізмаїльського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Одеській області.

Також представнику ОСОБА_1 надіслано копію постанови про закриття зазначеного кримінального провадження від 11 грудня 2020 року, винесеної заступником начальника слідчого відділу Ренійського відділу поліції Ізмаїльського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Одеській області Єлісейцевою О. В., зі змісту якої вбачається, що кримінальне провадження № 12019020020002001 від 09 вересня 2019 року закрито у зв`язку із спливом строку досудового розслідування.

01 березня 2021 року ухвалою слідчого судді Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області у справі № 946/1268/21 скасовано постанову від 11 грудня 2020 року про закриття кримінального провадження №12019020020002001 від 09 вересня 2019 року.

Постановою заступника начальника слідчого відділу № 2 Ізмаїльського регіонального відділу поліції Головного управління Національної поліції в Одеській області Єлісейцевої О. В. від 17 травня 2021 року кримінальне провадження № 12019020020002001 від 09 вересня 2019 року закрито на підставі абзацу 14 частини першої статті 284 КПК України.

21 грудня 2021 року ухвалою слідчого судді Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області у справі № 946/10670/21, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного суду від 11 квітня 2022 року, відмовлено у задоволенні скарги адвоката Новака Д. М. на постанову заступника начальника слідчого відділу № 2 Ізмаїльського регіонального відділу поліції Головного управління Національної поліції в Одеській області Єлісейцевої О. В. від 17 травня 2021 року про закриття кримінального провадження № 12019020020002001 від 09 вересня 2019 року за ознаками злочину, передбаченого частиною другою статті 384 КК України.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга представника ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - адвоката Новака Д. М. не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 400 ЦПК України встановлено межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Так, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставами для відкриття касаційного провадження, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції відповідають зазначеним вимогам цивільного процесуального законодавства України.

Згідно із статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Статтею 23 ЦК України передбачено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів. Відповідно до частин другої-п`ятої цієї статті моральна шкода полягає, зокрема у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

За загальним правилом підставою виникнення зобов`язання з компенсації моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди завданої особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні своїх повноважень виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою.

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені нормами статті 1167 ЦК України, відповідно до яких моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи вказаних органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статями 1173 та 1174 ЦК України відповідно.

Згідно зі статтею 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.

Верховний Суд у складі Касаційного господарського суду у постановах від 20 березня 2019 року у справі № 918/203/18, від 28 жовтня 2020 року у справі № 904/3667/19 дійшов висновку про те, що у справах про відшкодування шкоди доведення обґрунтованості вимог покладається на позивача, який має надати суду докази наявності шкоди, протиправності поведінки того, хто завдав шкоду, а також причинно-наслідковий зв`язок такої поведінки із завданою шкодою.

Саме лише задоволення скарги щодо неправомірності дій працівників правоохоронного органу не є безумовною підставою для висновку про наявність причинного зв`язку між діями працівників (посадових осіб) такого органу та завданою шкодою. Причинний зв`язок, як обов`язковий елемент цивільно-правової відповідальності за завдання шкоди, між протиправною поведінкою та шкодою виражається у тому, що шкода, повинна бути об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди.

Сам по собі факт винесення слідчим суддею процесуальних ухвал, якими за результатами розгляду скарг позивача зобов`язано відповідача вчинити певні процесуальні дії, не тягне наслідок цивільно-правового характеру і не може бути доказом того, що дії та бездіяльність відповідачів заподіяли позивачу моральної шкоди. Судовий контроль на стадії досудового розслідування, внаслідок якого постановлені ухвали слідчих суддів, не є достатньою підставою для висновку про протиправність дій відповідачів і притягнення їх до відповідальності (див. постанови Верховного Суду від 19 травня 2021 року у справі № 686/27967/19 (провадження № 61-14451св20), від 31 травня 2024 року у справі № 463/9819/21 (провадження № 61-13921св23)).

Відповідно до статей 12 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

У справі, що переглядається в касаційному порядку, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 посилалися на бездіяльність посадових осіб органів державної влади, а також бездіяльність самих органів державної влади, вважаючи, що шкода, завдана внаслідок злочину, а також тривалим проведенням досудового розслідування, непритягненням особи до кримінальної відповідальності, яка скоїла злочин, підлягає відшкодуванню державою за рахунок Державного бюджету України.

При цьому позивачі обґрунтовували вимоги щодо відшкодування моральної шкоди бездіяльністю відповідача, вважаючи процесуальні рішення прокурора незаконними з огляду на їх скасування слідчим суддею.

Однією із засад кримінального провадження є забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності, гарантоване статтею 24 КПК України, згідно з якою кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Відповідно до змісту частини першої статті 303 КПК України під час досудового розслідування можуть бути оскаржені бездіяльність слідчого, прокурора.

За правилом частини другої статті 307 КПК України слідчий суддя за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування виносить ухвалу про: 1) скасування рішення слідчого чи прокурора; 2) зобов`язання припинити дію; 3) зобов`язання вчинити певну дію; 4) відмову у задоволенні скарги.

Таким чином, в ухвалі слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування реалізується така засада кримінального судочинства, як реалізація особою права на оскарження їх процесуальних рішень, дій чи бездіяльності до суду.

Суд, здійснюючи нагляд за дотриманням верховенства права та законності у процесуальній діяльності слідчого та прокурора, забезпечує дотримання основних прав та інтересів особи та реалізує відповідний судовий контроль за їх діяльністю, що має на меті усунення недоліків у такій діяльності.

Наявність певних недоліків у процесуальній діяльності зазначених посадових осіб сама по собі не може свідчити про незаконність їх діяльності як такої й, відповідно, не може бути підставою для безумовного відшкодування моральної шкоди. При цьому не будь-яке рішення слідчого судді свідчить про протиправність дій державних органів, а мають значення конкретні обставини, встановлені таким рішенням. При встановленні в порядку судового контролю слідчим суддею протиправності дій чи бездіяльності слідчих органів для вирішення питання про відшкодування шкоди необхідним є доведення заподіяння такими діями (бездіяльністю) моральної шкоди та, відповідно, наявність причинно-наслідкового зв`язку між такими діями (бездіяльністю) та заподіяною шкодою.

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 25 січня 2021 року у справі № 227/4410/19 (провадження № 61-9407св20), від 25 березня 2021 року у справі № 227/3052/19 (провадження № 61-22337св19), від 19 грудня 2022 року у справі № 466/5021/18 (провадження № 61-21157св19), від 27 березня 2023 року у справі № 757/221/21-ц (провадження № 61-10631св22).

Для відшкодування моральної шкоди необхідно встановити та довести наявність усіх складових елементів цивільного правопорушення. Причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов`язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв`язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов`язку відшкодувати заподіяну шкоду.

Причинно-наслідковий зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без будь-яких додаткових факторів стала причиною завдання шкоди. Об`єктивний причинний зв`язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об`єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння.

Ураховуючи викладене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, про те, що оскарження ОСОБА_1 процесуальних рішень прокурора є механізмом реалізації його права на контроль за діяльністю уповноважених осіб на здійснення функцій досудового розслідування в порядку кримінального судочинства, що не є підставою для відшкодування моральної шкоди у розумінні статті 23 ЦК України, оскільки не є порушенням прав особи.

Отже, суди першої та апеляційної інстанцій дослідили всі наявні у справі докази у їх сукупності та співставленні, надали їм належну оцінку, правильно визначили характер спірних правовідносин і норми права, які підлягали застосуванню до цих правовідносин, і дійшли обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову.

Висновки судів першої та апеляційної інстанцій, з урахуванням встановлених у цій справі обставин, не суперечать висновкам Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, на які містяться посилання в касаційній скарзі.

Інші доводи касаційної скарги є ідентичними доводам апеляційної скарги та зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Щодо клопотання про залишення відзиву на касаційну скаргу без руху та його повернення

Відповідно до частини першої статті 395 ЦПК України учасники справи мають право подати до суду касаційної інстанції відзив на касаційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом касаційної інстанції в ухвалі про відкриття касаційного провадження.

У березні 2024 року перший заступник керівника Вінницької обласної прокуратури Гайворон В. М. подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу.

Колегія суддів Верховного Суду вважає, що зазначене клопотання не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Відповідно до наказу Вінницької обласної прокуратури від 21 листопада 2023 року № 179 про розподіл обов`язків між керівництвом Вінницької обласної прокуратури у зв`язку із кадровими змінами та з метою забезпечення належної організації роботи обласної прокуратури, керуючись частиною другою статті 11, частиною другою статті 17 Закону України «Про прокуратуру», установлено, що перший заступник керівника Вінницької обласної прокуратури Гайворон В. М. відповідає за стан організації роботи з питань управління представництва інтересів держави в суді.

За вказаних підстав, ця посада особа мала повноваження подавати відзив на касаційну скаргу.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - адвоката Новака Дениса Миколайовича залишити без задоволення.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 18 жовтня 2023 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 11 січня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Г. В. Коломієць

Б. І. Гулько

Д. Д. Луспеник