ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 липня 2025 року
м. Київ
справа № 127/17906/23
провадження № 61-2889св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Лідовця Р. А., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач),
Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Вінницького апеляційного суду від 30 січня 2025 рокуу складі колегії суддів: Берегового О. Ю., Ковальчука О. В., Панасюка О. С.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
1. У червні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю, визнання права приватної власності на майно.
2. Позов обґрунтовував тим, що він та ОСОБА_2 , із 18 травня
2016 року почали жити однією сім`єю без реєстрації шлюбу у квартирі відповідача за адресою: АДРЕСА_1 .
3. У подальшому він та діти зареєстрували своє місце проживання як внутрішньо переміщені особи за вказаною адресою. Сім`я складалася з п`яти осіб: позивач, відповідач, донька відповідача від першого шлюбу - ОСОБА_3 , 2003 року народження, та діти позивача від першого шлюбу: донька ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та син ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
4. Зазначав, що у період із 18 травня 2016 року по 15 липня 2021 року він та відповідачка вели спільне господарство, спільний побут, спільно харчувалися, надавали один одному та дітям взаємну допомогу, мали спільний бюджет, розподіляли між собою взаємні сімейні права та обов`язки, притаманні подружжю, разом вирішували сімейні питання.
5. Він весь час займався підприємницькою діяльністю, результати якої забезпечували матеріальне благополуччя сім`ї, займався ремонтом та благоустроєм квартири, нежитлового приміщення, яке використовується під ветеринарну клініку, організовував сімейне дозвілля та відпочинок тощо. Також завжди був представником сім`ї на зборах мешканців будинку чи при спілкуванні зі старшим по будинку з питань загальнобудинкового благоустрою, капітальних та поточних ремонтів, фінансував відповідні заходи.
6. Відповідачка, своєю чергою, вела домашнє господарство, готувала їжу,
в статусі матері постійно спілкувалась з вчителями та педагогами дітей
у загальноосвітній та музичній школах, водила дітей в школу та приймала участь у різноманітних заходах, що проводились учбовими закладами.
7. Важливі питання життя та розвитку сім`ї, зокрема щодо утримання, виховання, розвитку та навчання дітей, придбання нерухомості та інших коштовних речей обговорювались та вирішувались сторонами спільно.
8. Спільні витрати на потреби сім`ї, у тому числі побутові, купівлю одягу, продуктів, побутової техніки тощо, оплату житлово-комунальних та інших послуг з травня 2016 року по листопад 2019 року здійснювалися за рахунок коштів, які заробляв саме позивач.
9. Зазначає, що його заробіток був єдиним джерелом матеріального забезпечення сім`ї, оскільки відповідачка у вищевказаний період не працювала, інших джерел доходів не мала.
10. Із грудня 2019 року спільні витрати здійснювались також за кошти від доходу відповідача.
11. Вказує, що у 2017 році він за особисті заощадження, отримані від здійснення підприємницької діяльності, а також за рахунок запозичень від батька придбав нежитлове приміщення в підвалі багатоквартирного житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2 - з метою використання його під ветеринарну клініку для здійснення підприємницької діяльності, яка забезпечувала б постійний дохід для належного матеріального забезпечення сім`ї.
12. Покупцем при укладанні договору купівлі-продажу приміщення було вирішено зазначити когось одного, а саме відповідачку.
13. У подальшому відносини сторін погіршились, спільне проживання було припинене.
14. 05 квітня 2023 року він отримав засобами поштового зв`язку від відповідачки письмову вимогу від 28 березня 2023 року щодо звільнення нежитлового приміщення №146 у підвалі багатоквартирного житлового будинку АДРЕСА_2 у зв`язку із наміром відповідачки продати вищевказаний об`єкт нерухомості.
15. Враховуючи вищевикладене ОСОБА_1 просив суд:
- встановити факт його спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу із ОСОБА_2 протягом періоду з 18 травня 2016 року по 15 липня 2021 року;
- визнати на праві приватної власності нежитлове приміщення в підвалі багатоквартирного будинку, об`єкт житлової нерухомості загальною площею 65,20 кв.м. за адресою: АДРЕСА_3 за ним.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
16. Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 22 жовтня 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
17. Відмовляючи у задоволенні позову в частині вимог про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у період з 18 травня 2016 року по 15 липня 2021 року, міський суд мотивував своє рішення тим, що задоволення цієї вимоги не призведе до ефективного захисту прав позивача.
18. Щодо відмови у задоволенні позовної вимоги про визнання права приватної власності на майно, районний суд мотивував своє рішення тим, що позивач не довів належними та допустимими доказами факту його проживання з ОСОБА_2 однією сім`єю як чоловіка і дружини без реєстрації шлюбу на час придбання спірного приміщення (16 червня 2017 року), а також факту придбання останнього за особисті кошти.
19. На переконання районного суду, надані позивачем світлини, на яких зафіксовано спільний відпочинок сторін, а також показання свідків, що підтверджують спільне проведення свят і проживання за однією адресою, самі по собі - без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю - не можуть свідчити про наявність між сторонами усталених подружніх відносин.
Короткий зміст постанови апеляційного суду
20. Постановою Вінницького апеляційного суду від 30 січня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
21. Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 22 жовтня
2024 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання права приватної власності на майно скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення про часткове задоволення позовних вимог.
Визнано спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 нежитлове приміщення в підвалі багатоквартирного будинку, об`єкт житлової нерухомості загальною площею 65,20 кв. м. за адресою:
АДРЕСА_3 .
Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину нежитлового приміщення в підвалі багатоквартирного будинку, об`єкт житлової нерухомості загальною площею 65,20 кв. м. за адресою:
АДРЕСА_3 .
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
В іншій частині рішення міського суду залишено без змін.
22. Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання права приватної власності на майно, апеляційний суд мотивував своє рішення тим, що з наявних у матеріалах справи доказів вбачається факт придбання спірного майна сторонами під час проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу за спільні кошти. Сторонами,
в свою чергу, не спростовано презумпцію спільності майна.
23. Таким чином, на переконання апеляційного суду, спірне майно є спільною власністю подружжя, а тому кожному із подружжя належить по 1/2 частині цього майна, що є підставою для визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, а також визнання за позивачем права власності на 1/2 частину спірного майна.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
24. У березні 2025 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_2 на постанову Вінницького апеляційного суду від 30 січня 2025 року.
25. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 31 березня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.
26. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 липня 2025 року справу призначено до розгляду у складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
27. Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 29 липня 2025 року справу передано судді-доповідачеві Сакарі Н. Ю., судді, які входять до складу колегії: Лідовець Р. А., Осіян О. М., Синельников Є. В., Шипович В. В.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
28. У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати оскаржувану постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення місцевого суду.
29. Підставою касаційного оскарження заявниця зазначає неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 22 серпня 2018 року в справі № 644/6274/16-ц, від 24 січня 2020 року в справі № 490/10757/16-ц, від 03 липня 2019 року в справі № 554/8023/15-ц, від 15 серпня 2019 року в справі № 588/350/15, від 30 жовтня 2019 року в справі № 643/6799/17, від 12 грудня 2019 року в справі № 490/4949/17, від 19 січня 2021 року в справі № 916/1415/19, від 02 лютого 2021 року в справі № 925/642/19, від 19 лютого 2021 року в справі № 738/1093/19, від 22 червня 2021 року в справі № 554/1251/20, від 22 липня 2021 року в справі № 280/1710/18, від 17 січня 2024 року в справі № 759/14906/18, від 22 січня 2024 року в справі № 523/14489/15-ц, від 22 квітня 2024 року в справі № 309/500/21 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
30. Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку щодо наявності шлюбних відносин між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у спірний період.
31. Відтак, як зазначає заявниця касаційної скарги, між нею та позивачем фактично були відсутні шлюбні відносини, оскільки з моменту початку спільного проживання сторони не вели спільного господарства, не мали спільного бюджету, а також не здійснювали розподілу обов`язків, притаманних подружжю.
32. Більше того, заявниця зауважує, що відповідно до наявних у матеріалах справи доказів спірне підвальне приміщення було придбане нею одноособово та зареєстроване у державному реєстрі виключно на її ім`я, а відтак вважає помилковими висновки апеляційного суду щодо придбання майна під час проживання сторонами однією сім`єю без реєстрації шлюбу.
33. Крім того, заявниця у касаційній скарзі звертає увагу на те, що апеляційний суд вийшов за межі позовних вимог, оскільки позивач у змісті позову не заявляв вимог про визнання спірного майна спільною сумісною власністю та його поділ.
Доводи осіб, які подали відзиви на касаційну скаргу
34. У травні 2025 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку звернувся до суду з клопотанням про направлення на його поштову адресу копій касаційної скарги та доданих до неї матеріалів, а також про продовження строку на подання відзиву на касаційну скаргу.
35. У липні 2025 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу.
36. Колегія суддів вважає відсутніми підстави для задоволення клопотання про продовження строку на подання відзиву з огляду на таке.
37. В ухвалі Верховного Суду від 31 березня 2025 року про відкриття касаційного провадження у справі зазначено, що сторони мають право подати відзив на касаційну скаргу, який за формою і змістом має відповідати вимогам статті 395 ЦПК України, у строк до 30 квітня 2025 року.
38. Копію зазначеної ухвали разом із копією касаційної скарги
ОСОБА_1 вперше отримав засобами поштового зв`язку 06 травня
2025 року (за даними сайту АТ «Укрпошта», поштове відправлення
№ 0610243668495).
39. З клопотанням про повторне направлення на його адресу копії касаційної скарги з доданими матеріалами, а також про продовження строку на подання відзиву на неї заявник звернувся до Верховного Суду 29 травня 2025 року, тобто з пропуском установленого судом строку.
40. Відзив на касаційну скаргу заявник подав 08 липня 2025 року - також з пропуском строку, установленого ухвалою Верховного Суду.
41. Відповідно до частини першої статті 395 ЦПК України, учасники справи мають право подати до суду касаційної інстанції відзив на касаційну скаргу
в письмовій формі протягом строку, встановленого судом касаційної інстанції
в ухвалі про відкриття касаційного провадження.
42. Відповідно до частини першої статті 127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
43. Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.
44. Враховуючи, що процесуальний строк, установлений судом, заявник пропустив з власної вини, а з клопотанням про його продовження звернувся вже після спливу цього строку, що унеможливлює його продовження, а також беручи до уваги, що заявник не надав суду доказів обставин, які перешкоджали йому вчасно подати відзив на касаційну скаргу, колегія суддів вважає відсутніми підстави для продовження строку на подання відзиву.
45. Таким чином, оскільки відзив ОСОБА_1 подано з порушенням строку, встановленого ухвалою Верховного Суду про відкриття касаційного провадження, та без належного обґрунтування поважності причин його пропуску, поданий відзив залишається без розгляду (постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц (провадження № 14-680цс19); від 02 листопада 2021 року у справі
№ 917/1338/18 (провадження № 12-86гс20).
Фактичні обставини справи, встановлені судами
46. Судами попередніх інстанцій встановлено, що
ОСОБА_5 із 26 квітня 2002 року перебувала у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 (Т.1, а.с.78-79).
47. Після смерті ОСОБА_6 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , прийняла спадщину на квартиру АДРЕСА_4 (Т.1, а.с.84).
48. Згідно довідки Департаменту соціальної політики Вінницької міської ради (далі - ВМР) від 10 квітня 2023 року № 836, ОСОБА_1 із дітьми (донька - ОСОБА_4 , син - ОСОБА_1 ), зареєстровані за адресою АДРЕСА_5 , перебувають на обліку
в управлінні соціального захисту населення (Правобережне) як внутрішньо переміщені особи та отримують допомогу за адресою:
АДРЕСА_1 із 27 вересня 2016 року (Т.1, а.с.13).
49. Згідно з Актом обстеження матеріально-побутових умов сім`ї
від 14 листопада 2016 року Департаменту соціальної політики ВМР,
ОСОБА_1 , 1987 року народження, проживає разом із дітьми за адресою:
АДРЕСА_6 (Т.1, а.с.47).
50. Відповідно до Акту обстеження матеріально-побутових умов сім`ї
від 21 листопада 2016 року Департаменту соціальної політики ВМР,
ОСОБА_1 проживає за адресою АДРЕСА_1 . Кількість членів сім`ї, що мешкають разом 3: ОСОБА_1 - син 2012 р.н., ОСОБА_4 - донька 2008 р.н. У відомостях про майно, що перебуває
у власності, володінні чи користуванні сім`ї зазначено: «винаймаємо» (Т.1, а.с.48).
51. Згідно з Актом обстеження матеріально-побутових умов сім`ї
від 28 березня 2017 року Департаменту соціальної політики ВМР, ОСОБА_1 проживає за адресою: АДРЕСА_1 . Кількість членів сім`ї, що мешкають разом 3: ОСОБА_1 - син 2012 р.н.,
ОСОБА_4 - донька 2008 р.н. У відомостях про майно, що перебуває
у власності, володінні чи користуванні сім`ї, вказано - ОСОБА_2 (знайомі) (Т.1, а.с.49).
52. Відповідно до Акту обстеження матеріально-побутових умов сім`ї
від 27 вересня 2017 року Департаменту соціальної політики ВМР, ОСОБА_1 проживає за адресою: АДРЕСА_1 . Кількість членів сім`ї, що мешкають разом 3: ОСОБА_1 - син 2012 р.н.,
ОСОБА_4 - донька 2008 р.н. У відомостях про майно, що перебуває
у власності, володінні чи користуванні сім`ї вказано, - проживають у знайомих (Т.1, а.с.50).
53. 16 червня 2017 року між ОСОБА_7 , як продавцем, та ОСОБА_2 , як покупцем, укладено Договір купівлі-продажу, відповідно до змісту якого продавець продав, а покупець придбав належне продавцеві нежитлове приміщення №146 в підвалі багатоквартирного житлового будинку, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (Т.2, а.с.34-35).
54. Згідно пункту 11.5 вищевказаного Договору покупець ( ОСОБА_2 ) зазначила, що на момент укладення останнього в зареєстрованому шлюбі не перебуває, з особами, з якими мала б право укладати шлюб, однією сім`єю не проживає, купівлю здійснює за кошти, належні їй особисто.
55. Аналогічні відомості вказані у змісті заяви ОСОБА_2 від 16 червня
2017 року, яка зберігається при договорі купівлі-продажу (Т.2, а.с.38-39).
56. Право власності на нежитлове приміщення, загальною площею
65,20 кв. м., в підвалі багатоквартирного житлового будинку за адресою
АДРЕСА_3 , зареєстроване за
ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу, серія та номер 2702 виданого 16 червня 2017 року (Т.1, а.с.87).
57. Вказане приміщення після придбання було переобладнане та використовується ОСОБА_1 під ветеринарну клініку «Леопольд».
58. 15 липня 2021 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено шлюб (Т.1, а.с.11).
59. В подальшому шлюб, укладений між сторонами, було розірвано рішенням Калинівського районного суду Вінницької області від 09 січня 2023 року, яке набрало законної сили.
60. 28 березня 2023 року ОСОБА_2 направила ОСОБА_1 вимогу про звільнення нежитлового приміщення №146 у підвалі багатоквартирного житлового будинку, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , належного їй на праві власності згідно договору купівлі-продажу від 16 червня 2017 року (Т.1, а.с.14).
61. 21 квітня 2023 року ОСОБА_2 адресовано ОСОБА_1 лист щодо оренди та комунальних послуг або звільнення приміщення №146 за адресою: АДРЕСА_2 (Т.1, а.с.129-130).
62. У відповідь на зазначену вимогу та лист ОСОБА_1 направлено на адресу ОСОБА_2 лист від 05 травня 2023 року, відповідно до змісту якого останнім повідомлено, що приміщення в підвалі житлового будинку
АДРЕСА_2 хоча і було зареєстровано на ОСОБА_2 , однак, придбано за спільні кошти, відповідно, майно є спільною власністю подружжя. Запропоновано проведення переговорів щодо викупу частини зазначеного об`єкту нерухомості (Т.1, а.с.126-128).
Позиція Верховного Суду
63. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
64. Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
65. Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
66. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановленні в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
67. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
68. Предметом спору у справі, що переглядається Верховним Судом,
є встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу та визнання за позивачем права приватної власності на майно, придбане під час проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу за особисті кошти останнього.
69. Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 , вказав на недоведеність останнім факту проживання сторін однією сім`єю як чоловіка та дружини без реєстрації шлюбу саме на час придбання спірного приміщення, а також придбання останнім спірного приміщення за особисті кошти.
70. Суд апеляційної інстанції, своєю чергою, частково задовольняючи позовні вимоги, вважав що наявними у справі доказами підтверджено фактичну наявність між сторонами сімейних правовідносин, водночас не доведено належними та допустимими доказами факт придбання позивачем спірного нерухомого майна за рахунок особистих коштів, що, на переконання апеляційного суду, є підставою для визнання майна спільною сумісною власністю та визнання за позивачем права власності на 1/2 частину нежитлового приміщення.
71. Колегія суддів вважає такі висновки апеляційного суду обґрунтованими
з огляду на таке.
Щодо посилань касаційної скарги на вихід апеляційним судом за межі позовних вимог.
72. Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
73. Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина перша статті 4 ЦК України).
74. Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
75. Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду
від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження
№ 61-2417сво19).
76. Як вбачається зі змісту позовної заяви, ОСОБА_1 звертаючись до суду просив:
- встановити факт його спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу із ОСОБА_2 протягом періоду з 18 травня 2016 року по 15 липня 2021 року;
- визнати на праві приватної власності нежитлове приміщення в підвалі багатоквартирного будинку, об`єкт житлової нерухомості загальною площею 65,20 кв.м. за адресою: АДРЕСА_3 за ОСОБА_1 .
77. У касаційній скарзі заявник, зокрема, посилається на те, що апеляційний суд, визнаючи спільною сумісною власністю подружжя спірне майно, а також здійснюючи його поділ, вийшов за межі позовних вимог, оскільки позивач до суду із такими вимогами не звертався.
78. Колегія суддів вважає помилковими такі доводи заявника з огляду на наступне.
79. Змістом статті 13 ЦПК України закріплено принцип диспозитивності цивільного судочинства.
80. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
81. Згідно із частиною першою статті 175 ЦПК України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.
82. Позовна заява повинна містити, зокрема, зміст позовних вимог, спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону
і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини (пункти 4, 5 частини другої статті 175 ЦПК України).
83. У позовній заяві можуть бути вказані й інші відомості, необхідні для правильного вирішення спору (частина шоста статті 175 ЦПК України).
84. Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, яке складається з двох елементів - предмета
і підстави позову.
85. У змісті постанов Великої Палати Верховного Суду неодноразово зауважувалось, що предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. (див., зокрема, постанови від 11 вересня 2019 року у справі
№ 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19), від 24 квітня 2024 року у справі № 657/1024/16-ц (провадження № 14-5цс23).
86. Особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає
в позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (постанови Верховного Суду від 03 липня 2024 року у справі № 759/17146/20 (провадження
№ 61-7914св23), від 22 травня 2024 року у справі № 128/285/18 (провадження
№ 61-15740св23)).
87. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог (частина друга статті 264 ЦПК України).
88. У резолютивній частині рішення зазначається висновок суду про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково щодо кожної з заявлених вимог (пункт 1 частини п`ятої статті 265 ЦПК України).
89. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції (частина шоста статті 367 ЦПК України).
90. Як вже зазначалось колегією суддів, у цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності.
91. Вищевказаний принцип покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин), та позбавляє можливості ініціювати судове провадження. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
92. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача. Отже, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів. Таким чином, суд не може вийти за межі позовних вимог та всупереч принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову (постанова Верховного Суду від 02 червня 2022 року в справі № 602/1455/20 (провадження № 61-475св22)).
93. У справі, що переглядається, звертаючись до суду з позовом,
ОСОБА_1 просив суд встановити факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу та визнати право особистої приватної власності одного з подружжя на майно, придбане під час спільного проживання. Відтак, на переконання колегії суддів, останнім фактично було порушено перед судом вимогу про поділ майна подружжя.
94. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року
у справі № 523/9076/16-ц зазначила, що визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.
95. Разом із цим надміру формалізований підхід до заявлених позовних вимог суперечить завданню цивільного судочинства, яким відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
96. Якщо позивач заявляє вимогу, яка за належної інтерпретації може ефективно захистити його порушене право, суди не повинні відмовляти у її задоволенні виключно з формальних міркувань, оскільки це призведе до необхідності повторного звернення позивача до суду за захистом його прав (які за наведених умов могли бути ефективно захищені), що не відповідатиме принципам верховенства права та процесуальної економії. Вищевказані висновки викладені у пунктах 117-118 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року у справі № 914/2350/18 (914/608/20)).
97. У кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату хоче досягнути позивач унаслідок вирішення спору. Суд розглядає справи у межах заявлених вимог (частина перша статті 13 ЦПК України), але, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом (пункт 4 частини п`ятої статті 12 ЦПК України). Виконання такого обов`язку пов`язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально.
98. Схожі за своїм змістом висновки викладені у змісті постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2021 року у справі № 9901/172/20 (пункти 1, 80, 81, 83), від 01 липня 2021 року у справі № 9901/381/20 (пункти 1, 43-47),
від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункти 6, 20-26, 101, 102),
від 01 лютого 2022 року у справі № 750/3192/14 (пункти 4, 26, 47), від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц (пункти 4, 36), від 20 червня 2023 року
у справі № 633/408/18 (підпункт 11.12) та від 04 липня 2023 року у справі
№ 233/4365/18 (пункт 31)).
99. Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційний суд, встановивши факт придбання спірного майна під час фактичного проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу та з огляду на те, що презумпція спільної сумісної власності подружжя не була спростована, зокрема, позивачем, діяв у межах своїх повноважень та розглянув справу виключно в межах підстав, заявлених у суді першої інстанції, тому доводи касаційної скарги в цій частині
є необґрунтованими.
Щодо посилань касаційної скарги на недоведеність факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу та придбання спірного майна за особисті кошти позивача.
100. Сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки (абзац 1 частини другої статті 3 СК України).
101. Відтак, для визначення статусу сім`ї необхідне встановлення трьох складових: особи спільно проживали; ці особи пов`язані спільним побутом; ці особи мають взаємні права та обов`язки (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968сво21)).
102. Відповідно до змісту статті 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.
103. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Майно, набуте
в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі (частини третя, четверта статті 368 ЦК України).
104. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (стаття 60 СК України).
105. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена (частина третя
106. Особистою приватною власністю дружини, чоловіка, зокрема, є майно: набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто (частина перша
107. Вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти: спільного проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки (статті 3 74 СК України) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі
№ 554/8023/15-ц (провадження № 14-130цс19)).
108. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року
у справі № 644/6274/16-ц (провадження № 14-283цс18), на яку є посилання
в касаційній скарзі, вказано, що «обов`язковими умовами для визнання особи членом сім`ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин».
109. У постанові Верховного Суду від 08 грудня 2021 року у справі
№ 531/295/19 (провадження № 61-3071св21) вказано, що «для встановлення спільного проживання однією сім`єю до уваги беруться показання свідків про спільне проживання фактичного подружжя та ведення ними спільного побуту, документи щодо місця реєстрації (фактичного проживання) чоловіка та жінки, фотографії певних подій, документи, що підтверджують придбання майна на користь сім`ї, витрачання коштів на спільні цілі (фіскальні чеки, договори купівлі-продажу, договори про відкриття банківського рахунку, депозитні договори та інші письмові докази) тощо. Показання свідків та спільні фотографії не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту спільного проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу. Аналогічна позиція викладена
у постановах Верховного Суду: від 12 грудня 2019 року у справі № 466/3769/16 (провадження № 61-5296св19), від 27 лютого 2019 року у справі
№ 522/25049/16-ц (провадження № 61-11607св18), від 11 грудня 2019 року
в справі № 712/14547/16-ц (провадження № 61-44641св18), від 24 січня
2020 року в справі № 490/10757/16-ц (провадження № 61-42601св18)».
110. У постанові Верховного Суду від 15 серпня 2019 року у справі
№ 588/350/15 (провадження № 61-30273св18), на яку, зокрема, посилається заявник касаційної скарги, вказано, що «для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі статті 74 СК України, суд повинен встановити факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу в період, протягом якого було придбано спірне майно. Належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу є, зокрема докази: спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами подружніх взаємних прав та обов`язків, інших доказів які вказують на наявність встановлених між сторонами відносин притаманних подружжю. […] Факт спільного відпочинку сторін, спільна присутність на святкуванні свят, пересилання відповідачем протягом 2012 - 2014 років коштів на рахунок позивачки, самі по собі, без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю, не можуть свідчити про те, що між сторонами склались та мали місце, протягом вказаного періоду часу, усталені відносини, які притаманні подружжю».
111. У частині третій статті 12, частинах першій, п`ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
112. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 80 ЦПК України).
113. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних
у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
114. Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду
від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження
№ 14-400цс19)).
115. У справі, що переглядається, апеляційний суд вважав доведеним факт проживання сторін без реєстрації шлюбу на момент придбання спірного майна, оскільки встановив, що сторони з травня 2016 року проживали разом як чоловік і жінка, а в грудні того ж року позивач разом зі своїми дітьми переїхав до квартири, яка належала відповідачеві. Шлюб між сторонами був укладений
15 липня 2021 року.
116. Відтак, надавши належну правову оцінку доказам, наданим позивачем на підтвердження факту спільного проживання з відповідачкою однією сім`єю без реєстрації шлюбу у спірний період, а також доказам, наданим відповідачкою на спростування зазначеного факту, суд апеляційної інстанції, з урахуванням принципів оцінки доказів, дійшов обґрунтованого висновку про доведеність позивачем факту проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу.
117. Колегія суддів зауважує, що судом апеляційної інстанції правильно враховано наявні у матеріалах справи докази, а також показання свідків, які
у сукупності підтверджують факт наявності між сторонами відносин, притаманних подружжю, зокрема: проживання сторін за однією адресою; наявність взаємних сімейних прав та обов`язків; спільний відпочинок; здійснення позивачем витрат на здійснення ремонту майна відповідачки; подальше укладення шлюбу між сторонами.
118. З огляду на зазначені обставини, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що дії ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - зокрема початок спільних відносин у травні 2016 року, подальший переїзд позивача з дітьми до квартири відповідача в грудні того ж року - свідчать про серйозність і стабільність їхніх взаємин. Такі дії демонструють прагнення сторін до спільного життя та інтеграції в побутову й сімейну сферу, що згодом було формалізовано шляхом укладення шлюбу 15 липня 2021 року.
119. Відтак, судом апеляційної інстанції правильно враховано наявні
у матеріалах справи докази, які у їх сукупності підтверджують факт наявності між сторонами відносин, притаманних подружжю у період придбання спірного майна, а тому доводи касаційної скарги у вказаній частині є необґрунтованими.
120. Підсумовуючи, з огляду на те, що встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу є підставою для визнання майна спільною сумісною власністю осіб, які проживали спільно без державної реєстрації шлюбу, а також враховуючи відсутність спростування презумпції спільної власності подружжя, встановлені у справі обставини не є підставою для визнання майна особистою приватною власністю однієї з таких осіб. Натомість вони є підставою для визнання майна спільною сумісною власністю та, відповідно, - для визнання за відповідачем права власності на 1/2 частину цього майна.
121. Таким чином, суд апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні правильно визначив характер спірних правовідносин, установивши, що спірне майно було придбане під час фактичного проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу, та обґрунтовано врахував відсутність доказів, які б спростовували презумпцію спільності майна подружжя.
122. Вказані обставини є підставою для визнання спірного майна спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Враховуючи, що позивач заявляв вимогу про визнання майна його особистою приватною власністю, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про спільну сумісну власність подружжя та визнав за позивачем право власності на 1/2 частину нежитлового приміщення, розташованого в підвалі багатоквартирного будинку.
123. Доводи касаційної скарги про те, що між сторонами у справі у спірний період були відсутні сімейні відносини зводяться до переоцінки доказів у справі, проте Верховний Суд є судом права, а не факту, і, діючи у межах повноважень та порядку, визначених статтею 400 ЦПК України, не здійснює переоцінку доказів у зв`язку з тим, що це знаходиться поза межами його повноважень.
124. Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів
є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій відповідно до положень ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися безпосередньо в оцінку доказів, оскільки він не здійснює новий розгляд справи. Зазначене узгоджується, зокрема, зі змістом постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц.
125. Висновки апеляційного суду відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані, тому колегія суддів Верховного Суду погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції.
126. Аргументи касаційної скарги про суперечливість висновків апеляційного суду по суті спору спростовуються безпосередньо змістом оскаржуваної постанови та зводяться до незгоди заявника із ухваленим судовим рішенням.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
127. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
128. Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального процесуального права.
129. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають.
Керуючись статтями 400 409 410 415-419 ЦПК України, Верховний Суд
у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 залишити без задоволення.
2. Постанову Вінницького апеляційного суду від 30 січня 2025 рокузалишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді:Є. В. Синельников Р. А. Лідовець О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович