Постанова

Іменем України

31 березня 2021 року

м. Київ

справа № 127/19300/17

провадження № 61-15592св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Яремка В. В. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Погрібного С. О.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 10 травня 2019 року у складі судді Ан О. В. та постанову Вінницького апеляційного суду від 18 липня 2019 року у складі суддів: Оніщука В. В., Голоти Л. О., Міхасішина І. В.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог та рішень судів

У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки.

На обґрунтування позовних вимог посилався на таке. 11 вересня 2014 року ОСОБА_2 , керуючи автомобілем марки «Chevrolet Cruze», номерний знак НОМЕР_1 , порушив правила дорожнього руху та допустив зіткнення з автомобілем марки «Mitsubishi L200», номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_1 . Постановою апеляційного суду Вінницької області від 20 лютого 2015 року відповідача визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП).

Посилаючись на те, що унаслідок дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) він отримав тілесні ушкодження, а належний йому на праві власності автомобіль фактично було знищено, оскільки згідно з висновком експерта вартість відновлювального ремонту більша за його ринкову вартість, чим йому завдано матеріальну шкоду та спричинено втрату душевної рівноваги і душевного спокою, ОСОБА_1 , зменшивши позовні вимоги, просив стягнути з ОСОБА_2 на свою користь 200 786,84 грн на відшкодування матеріальної шкоди та 5 000 грн на відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 10 травня 2019 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 74 011,25 грн на відшкодування матеріальної шкоди та 5 000 грн на відшкодування моральної шкоди.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано доказів вартості автомобіля до ДТП та вартості пошкодженого транспортного засобу після ДТП, а відповідно до вимог статті 1192 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України)розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі, що в свою чергу дає підстави для стягнення з відповідача на користь позивача суму коштів, фактично витрачених на відновлювальний ремонт автомобіля. При визначенні розміру морального відшкодування судом враховано глибину фізичних та душевних страждань позивача, спричинених унаслідок ДТП.

Постановою Вінницького апеляційного суду від 18 липня 2019 року рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 10 травня 2019 року в частині вирішення позовних вимог про відшкодування матеріальної шкоди скасовано, ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні вказаних позовних вимог. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що позивачем не доведено розмір матеріальної шкоди. Позивач відчужив транспортний засіб тому матеріальна шкода на час розгляду справи відсутня і відшкодуванню не підлягає. З урахуванням ступеня вини відповідача, характеру моральних страждань позивача, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 5 000 грн на відшкодування моральної шкоди.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників

У серпні 2019 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 звернулася до Верховного Судуіз касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить рішення судів першої і апеляційної інстанцій в частині відмови у задоволенні позовних вимогскасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій безпідставно не прийнято до уваги висновок експерта та звіт оцінки майна з визначення розміру матеріального збитку, завданого позивачу внаслідок пошкодження належного йому на праві власності автомобіля під час ДТП. Також судами не враховано, що позивачем було зменшено позовні вимоги з урахуванням отриманих коштів від продажу автомобіля, унаслідок чого були ухвалені незаконні рішення.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).

Касаційна скарга у цій справі подана у серпні 2019 року, а тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-ІХ.

Відповідно до частини першої статті 401 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) попередній розгляд справи проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі - у редакції до набрання чинності Законом № 460-IX) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою та підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Суди встановили, що 11 вересня 2014 року ОСОБА_2 , керуючи автомобілем марки «Chevrolet Cruze», номерний знак НОМЕР_1 , порушив правила дорожнього руху та допустив зіткнення з автомобілем марки «Mitsubishi L200», номерний знак НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_1 .

Постановою апеляційного суду Вінницької області від 20 лютого 2015 року ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП (т. 1, а. с. 4).

Внаслідок ДТП, ОСОБА_1 отримав тілесні ушкодження, а належний йому автомобіль було пошкоджено.

Відповідно до полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АІ/6611906 цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 на момент вчинення ДТП була застрахована у Страховій компанії «Універсальна» (далі - СК «Універсальна»), ліміт відповідальності на одного потерпілого за шкоду, завдану майну, становить 50 000 грн, франшиза - 0 грн (т. 1, а. с. 3).

На підставі заяви ОСОБА_1 про виплату страхового відшкодування від 09 січня 2015 року та страхового акта № 13556/1 СК «Універсальна» виплатила позивачу суму страхового відшкодування у межах повного ліміту відповідальності страховика у розмірі 49 261,08 грн (т. 1, а. с. 96).

Згідно із висновком експерта Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Управління Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області від 29 грудня 2014 року № 176 вартість ремонтно-відновлювальних робіт складає 582 093,77 грн, розмір матеріального збитку завданого власнику пошкодженням автомобіля марки «Mitsubishi L200», номерний знак НОМЕР_2 без врахування додаткового обладнання складає 200 736 грн, з урахування додаткового обладнання - 403 228,22 грн (т. 1, а. с. 6-8).

Відповідно до договору наряду-замовлення на роботи від 02 березня 2015 року № 8, складеним фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 , вартість ремонтних робіт автомобіля позивача складає 74 011,25 грн.

Транспортний засіб «Mitsubishi L200», 2008 року випуску, номерний знак НОМЕР_2 , який був зареєстрований за ОСОБА_1 , 08 липня 2015 року знятий з обліку для реалізації та відчуження на підставі довідки-рахунку від 28 липня 2015 року № ААЕ 221394.

Згідно з частинами першою-третьою статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв`язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.

Частиною першою статті 1187 ЦК України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення. Якщо внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки було завдано шкоди іншим особам, особи, які спільно завдали шкоди, зобов`язані її відшкодувати незалежно від їхньої вини (стаття 1188 ЦК України).

Статтею 1 Закону України «Про страхування» передбачено, що страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

За договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (стаття 979 ЦК України).

Відповідно до статті 980 ЦК України предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов`язані, зокрема з відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності).

Види обов`язкового страхування в Україні визначені у статті 7 Закону України «Про страхування». До них пункт 9 частини першої вказаної статті відносить страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Відносини у цій сфері врегульовано, зокрема Законом України від 01 липня 2004 року № 1961-IV «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - № 1961-IV).

Пунктом 12.1. статті 12 Закону № 1961-IV передбачено, що розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від страхової суми, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих. Страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.

Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону № 1961-IVу разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Згідно зі статтею 30 Закону № 1961-IV транспортний засіб вважається фізично знищеним, якщо його ремонт є технічно неможливим чи економічно необґрунтованим. Ремонт вважається економічно необґрунтованим, якщо передбачені згідно з аварійним сертифікатом (рапортом), звітом (актом) чи висновком про оцінку, виконаним аварійним комісаром, оцінювачем або експертом відповідно до законодавства, витрати на відновлювальний ремонт транспортного засобу перевищують вартість транспортного засобу до ДТП. Якщо транспортний засіб вважається знищеним, його власнику відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після ДТП, а також витрати на евакуацію транспортного засобу з місця ДТП.

Отже, якщо пошкоджений транспортний засіб не може бути відновлено або вартість його відновлювального ремонту з урахуванням зношеності та втрати товарної вартості перевищує його ринкову вартість на момент пошкодження, розмір шкоди визначається за ринковою вартістю транспортного засобу на момент пошкодження. Порядок відшкодування шкоди, пов`язаної з фізичним знищенням транспортного засобу, регламентовано статтею 30 Закону

№ 1961-IV, який згідно зі статтею 8 ЦК України (аналогія закону) може застосовуватися не лише страховиком, а й іншими особами, які здійснюють діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки та відповідають за завдану шкоду.

Статтею 1194 ЦК України передбачено, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Згідно з частиною другою статті 1192 ЦК України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог про відшкодування матеріальної шкоди і розподілу судових витрат та ухвалюючи в цій частині нове рішення про відмову в задоволені позовних вимог, апеляційний суд обґрунтовано виходив з відсутності підстав для відшкодування за рахунок відповідача завданих збитків, оскільки відчуживши автомобіль марки «Mitsubishi L200», 2008 року випуску, номерний знак НОМЕР_2 , позивач фактично отримав компенсацію його реальної вартості.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що судами не враховано висновок експерта та звіт оцінки майна по визначенню розміру матеріального збитку, є безпідставними, оскільки вказаними висновком та звітом підтверджено фізичне знищення автомобіля внаслідок ДТП, а в такому випадку розмір шкоди визначається за ринковою вартістю транспортного засобу на момент пошкодження.

З урахуванням викладеного, не заслуговують на увагу й аргументи наведені в обґрунтування касаційної скарги щодо неврахування судами того, що позивачем зменшено позовні вимоги з урахуванням отриманих коштів від продажу автомобіля, унаслідок чого були прийняті незаконні рішення.

Колегія суддів враховує, що задоволення вимог про відшкодування матеріальної шкоди в повному обсязі, виходячи з вартості автомобіля, без врахування залишкової вартості пошкодженого транспортного засобу, і одночасне залишення у власності позивача цього автомобіля, відчуженого ним до пред`явлення позову, не можна визнати обґрунтованим.

Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Частиною першою статті 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно з частиною другою статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (частини перша-друга статті 367 ЦПК України).

Обставини справи, встановлені судом апеляційної інстанцій на підставі оцінки зібраних доказів, проведеної з додержанням вимог процесуального закону. Тобто апеляційний суд дотримався принципу оцінки доказів, згідно з яким суди на підставі всебічного, повного й об`єктивного розгляду справи аналізують і оцінюють докази як кожен окремо, так і в їх сукупності, у взаємозв`язку, в єдності і протиріччі, і ця оцінка повинна спрямовуватися на встановлення достовірності чи відсутності обставин, які обґрунтовують доводи і заперечення сторін.

Аналізуючи наявні у справі докази, апеляційний суд врахував також умови реалізації принципу змагальності сторін у цивільному процесі, необхідність додержання принципу справедливості судового розгляду, наголосивши, що суд лише оцінює надані сторонам докази, але сам їх не збирає.

У зв`язку з цим Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд, маючи сумніви щодо наявного у справі висновку експерта, сам не призначив у справі експертизи. Встановлено, що заявник такого клопотання не заявляв, а підстави для призначення експертизи з ініціативи суду відсутні.

Інші наведені в касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками суду стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував. Доводів на спростування висновків суду в частині вирішення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди в касаційній скарзі не наведено.

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України встановлення нових обставин та переоцінка доказів не належить до повноважень суду касаційної інстанції, а оскаржувані судові рішення переглядаються в касаційному порядку в межах касаційної скарги.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц, провадження № 14-465цс18) зазначила, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України.

Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій є достатньо мотивованими та такими, що відповідають нормам закону.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на те, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень - без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, то розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400 401 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 10 травня 2019 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 18 липня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. В. Яремко

А. С. Олійник

С. О. Погрібний