Постанова
Іменем України
01 вересня 2020 року
м. Київ
справа № 127/19603/18
провадження № 61-5293 св 20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 21 листопада 2019 року у складі судді Сичука М. М. та постанову Вінницького апеляційного суду від 26 лютого 2020 року у складі колегії суддів: Марчук B. C., Матківської М. В., Сопруна В. В.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право на користування житлом.
Позовна заява мотивована тим, що їй на праві власності належить квартира АДРЕСА_1 , що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 18 липня 2018 року.
У вищезазначеній квартирі зареєстрований, але не проживає, її колишній чоловік ОСОБА_2 , з яким шлюб розірвано 18 грудня 1996 року.
Відповідно до акту про тимчасову відсутність особи, зареєстрованої у житловому приміщенні від 30 травня 2018 року, ОСОБА_2 зареєстрований, але з грудня 1995 року не проживає за вищевказаною адресою.
Відповідач понад 20 років не проживає у спірній квартирі, комунальні платежі не сплачує, з 1995 року у ній не з`являвся, особисті речі відповідача у квартирі відсутні. Таким чином, вважала, що останній втратив право користування житлом.
З урахуванням викладеного ОСОБА_1 просила суд визнати ОСОБА_2 таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_1 ; зняти відповідача з реєстрації.
Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції
Заочним рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 04 жовтня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житлом - квартирою АДРЕСА_1 . В іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 19 лютого 2019 року заяву ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення суду задоволено, заочне рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 04 жовтня 2018 року скасовано та призначено справу до розгляду.
Короткий зміст зустрічного позову
У червні 2019 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про встановлення порядку користування квартирою.
Зустрічна позовна заява мотивована тим, що за час зареєстрованого шлюбу він з ОСОБА_1 отримали на сім`ю, у тому числі їхнього сина - ОСОБА_3 двокімнатну кооперативну квартиру АДРЕСА_1 . Відповідно до інвентарної справи № 63138 вищевказана квартира зареєстрована за житлово-будівельним кооперативом № 47/УЖБК-2/ на підставі рішення виконавчого комітету Вінницької міської ради від 14 листопада 1985 року № 594.
Спірна квартира не належить на праві приватної власності ОСОБА_1 , оскільки це нерухоме майно є кооперативним, яке вони придбали у 1976 році за спільні кошти для потреб сім`ї, разом сплачували пайові внески. Таким чином, йому належить на праві власності Ѕ частка паю, пайових внесків і права власності на частку житлової площі у квартирі, тому відсутні правові підстави для визнання його таким, що втратив право на користування житлом.
Спірна квартира має дві ізольовані житлові кімнати, а виділення в окреме користування кожній із сторін по житловій кімнаті є можливим і доцільним.
З урахуванням викладеного ОСОБА_2 просив суд встановити порядок користування квартирою АДРЕСА_1 , а саме виділити йому у користування окрему, ізольовану кімнату меншою площею - 13,0 кв. м з балконом, а у користування ОСОБА_1 - виділити житлову кімнату площею 17 кв. м; у загальному спільному користуванні залишити кухню, площею 5,1 кв. м, вбиральню, ванну, коридор.
Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 12 червня 2019 року зустрічний позов ОСОБА_2 та позов ОСОБА_1 об`єднано в одне провадження.
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 21 листопада
2019 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житлом - квартирою АДРЕСА_1 . В іншій частині позову ОСОБА_1 відмовлено. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскільки ОСОБА_2 у спірній квартирі не проживає понад двадцять років, тому наявні правові підстави для визнання його таким, що втратив право користування житлом. Рішення суду про визнання особи такою, що втратила право користування житлом, є підставою для його виконання шляхом зняття з реєстрації такої особи і не потребує додаткового судового захисту, тому вимоги ОСОБА_1 участині зняття з реєстраційного обліку ОСОБА_2 задоволенню не підлягають. Крім того, відповідач вже знятий з реєстрації на підставі заочного рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 04 жовтня 2018 року, хоча і у подальшому воно скасовано.
Посилання ОСОБА_2 на те, що він є співвласником спірної квартири безпідставні, так як належними та допустимими доказами не підтверджені, а відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 18 липня 2018 року спірна квартира належить на праві приватної власності ОСОБА_1 . Ні ОСОБА_2 , ні ОСОБА_1 з вимогами до суду про поділ майна подружжя не звертались.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Вінницького апеляційного суду від 26 лютого 2020 року апеляційна скарга ОСОБА_2 залишена без задоволення, рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що ОСОБА_2 без поважних причин не проживає у спірній квартирі більше двадцяти років, особистих речей у ній не тримає, за комунальні послуги не сплачує, унаслідок чого наявні правові підстави для визнання його таким, що втратив право користування житлом.
Спірна квартира, як кооперативна, була надана члену кооперативу - ОСОБА_1 , а ОСОБА_2 на той час був чоловіком останньої, тобто членом сім`ї, шлюб між сторонами було розірвано у грудні 1996 року. Проте ці обставини не підтверджують право власності ОСОБА_2 на цю квартиру, оскільки у ОСОБА_1 лише 16 липня 2018 року виникло право власності на спірну квартиру, тобто у момент державної реєстрації.
ОСОБА_2 з 1996 року перестав бути членом сім`ї ОСОБА_1 , рішення суду про визнання права власності на спірну квартиру чи на її частку за ОСОБА_2 , як і будь-які інші документи, відсутні, ОСОБА_1 заперечує ці обставини. Ураховуючи викладене, ОСОБА_2 належними доказами не підтверджено, що він є співвласником спірної квартири.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить оскаржувані судові рішення скасувати й ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити, а його зустрічний позов задовольнити, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 травня 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 127/19603/18 з Вінницького міського суду Вінницької області.
У травні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 липня 2020 року справу за зазначеним позовом призначено до розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 за час зареєстрованого шлюбу виплатили пай за спірну квартиру, отримали ордер на вселення у кооперативну квартиру, у тому числі на ім`я ОСОБА_2 . Таким чином, спірна квартира є спільним майном подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , унаслідок чого Ѕ її частка належить останньому в силу закону (стаття 15 Закону України «Про власність», який був чинним на час сплати за пай). Ураховуючи викладене, відсутні підстави для визнання ОСОБА_2 таким, що втратив право користування квартирою, оскільки він є її співвласником. ОСОБА_1 належними доказами не підтверджено, що останній більше року не проживає у спірній квартирі, навіть при тому, що позбавити його права власності неможливо.
Доводи особи, яка подала відзив
У червні 2020 року ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення є законними і обґрунтованими, доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на їх законність не впливають. Відсутні докази належності спірної квартири ОСОБА_2 , питання щодо поділу майна подружжя в судовому порядку не вирішувалося. ОСОБА_2 протягом 20 років не проживає у спірній квартирі, не є членом сім`ї її власника, унаслідок чого суди дійшли обґрунтованого висновку про визнання його таким, що втратив право користування житлом.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
За час зареєстрованого шлюбу ОСОБА_2 з ОСОБА_1 отримали на сім`ю, у тому числі їхнього сина - ОСОБА_3 двокімнатну кооперативну квартиру АДРЕСА_1 .
18 грудня 1996 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було розірвано, що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу (а.с. 6).
16 липня 2018 року за ОСОБА_1 було зареєстровано право власності на вищезазначену квартиру, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 18 липня 2018 року (а.с. 8).
У вищевказаній квартирі станом на 23 липня 2018 року зареєстровані: ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та їх син - ОСОБА_3 .
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року
№ 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.
Згідно зі статтею 15 Закону України «Про власність» (тут і далі, чинного на час виникнення спірних правовідносин) член житлово-будівельного кооперативу, який повністю вніс свій пайовий внесок за квартиру, набуває право власності на це майно.
Майно, нажите подружжям за час шлюбу, належить їм на праві спільної сумісної власності. Здійснення ними цього права регулюється цим Законом і КпШС України (стаття 16 Закону України «Про власність»).
Відповідно до статті 22 КпШС України (тут і далі, чинного на час виникнення спірних правовідносин) майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Відповідні положення містить і стаття 60 СК України.
Статтею 28 КпШС України передбачено, що у разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними. Аналогічне положення містить стаття 70 СК України.
У підпункті а) пункту 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 вересня 1987 року № 9 (зі змінами) «Про практику застосування судами законодавства про житлово-будівельні кооперативи» судам роз`яснено, що пай, внесений подружжям в житлово-будівельний кооператив у період сумісного проживання за рахунок спільних коштів, а також за рахунок коштів, подарованих подружжю або одержаних ним у позичку, а після повної сплати пайового внеску - квартира, є їх спільним майном і підлягає поділу на загальних підставах.
Поділ квартири у будинку житлово-будівельного кооперативу між членом кооперативу і його дружиною допускається у разі розірвання шлюбу між ними, якщо пай є спільною власністю подружжя і якщо кожному з колишнього подружжя є можливість виділити ізольоване жиле приміщення в займаній ними квартирі. Поділ квартири провадиться за згодою між колишнім подружжям, а у разі відсутності згоди - за рішенням суду (частина перша статті 146 ЖК Української РСР).
Аналогічне положення містить пункт 43 Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 30 квітня 1985 року № 186.
Положення законодавства закріплюють презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними за час шлюбу.
Ця презумпція може бути спростована і один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі у судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Відсутність судового рішення про визнання набутого за час шлюбу майна особистою приватною власністю одного із подружжя або інших достатніх доказів на підтвердження того, що таке майно набуте за рахунок особистих коштів одного із подружжя, дає підстави вважати, таке майно належним обом з подружжя на праві спільної сумісної власності у рівних частках.
Ураховуючи викладене, суди у порушення вищевказаних вимог закону не перевірили доводи ОСОБА_2 про те, що пай був внесений подружжям у житлово-будівельний кооператив у період сумісного проживання за рахунок спільних коштів ще у 1976 році, а після повної сплати пайового внеску спірна квартира є їх спільним майном. Цим доводам, які ОСОБА_2 наводив у зустрічному позові (а.с. 102-104) і в апеляційній скарзі (а.с. 148-151) суди взагалі не надали оцінки, не з`ясували обставини реєстрації квартири ОСОБА_1 , оскільки таких даних із витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності не вбачається.
Суди у порушення зазначених вище вимог закону фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, не встановили. При цьому, окремо з позовом про поділ майна подружжя звертатись до суду не потрібно, так як згідно з частиною другою статті 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Отже, саме за зустрічним позовом ОСОБА_2 мають бути встановлені обставини набуття кооперативної квартири у власність.
Крім того, суди не звернули увагу на те, що право власності на майно виникає не з моменту його реєстрації, а з часу сплати останнього пайового внеску (стаття 15 Закону України «Про власність», пункт 5-1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 вересня 1987 року № 9 (зі змінами) «Про практику застосування судами законодавства про житлово-будівельні кооперативи»).
З урахуванням наведеного, оскільки фактичні обставини, від яких залежить правильне вирішення справи, не встановлено, а суд касаційної інстанції у силу своїх процесуальних повноважень (стаття 400 ЦПК України) позбавлений такої можливості, то судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції на новий розгляд.
Відповідно до пунктів 1, 3 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
Керуючись статтями 400 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 21 листопада 2019 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 26 лютого 2020 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: І. А. Воробйова
Б. І. Гулько
Р. А. Лідовець
Ю. В. Черняк