Постанова
Іменем України
15 лютого 2021 року
м. Київ
справа № 127/20199/19
провадження № 61-4111св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач ОСОБА_1 ,
відповідачі: начальник Вінницького гарнізону Вашутін Аркадій Віталійович, Квартирно-експлуатаційний відділ м. Вінниця Міністерства оборони України,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Вінницького апеляційного суду від 12 лютого 2020 року у складі колегії суддів Марчук В. С., Матківської М. В., Сопруна В. В.
В С Т А Н О В И В:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до начальника Вінницького гарнізону Вашутіна А. В., Квартирного-експлуатаційного відділу м. Вінниця Міністерства оборони України (далі КЕВ м. Вінниця МО України) про визнання дій начальника Вінницького гарнізону неправомірними та про зобов`язання начальника Вінницького гарнізону подати до виконавчого комітету Вінницької міської ради клопотання про виключення квартири з числа службових.
Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_1 полковник запасу, проходив дійсну військову службу у Збройних Силах України (далі ЗС України) з 05 серпня 1979 року. Наказом МО України від 15 грудня 2006 року № 1976, відповідно до «Положення про проходження військової служби особами офіцерського складу, прапорщиками (мічманами) ЗС України» він був звільнений у запас відповідно до пункту 64 підпункт «б» (за станом здоров`я).
02 березня 2005 року виконавчим комітетом Вінницької міської ради відповідно до рішення виконавчого комітету від 08 лютого 2005 року ОСОБА_1 на сім`ю з трьох осіб: ОСОБА_1 , дружина ОСОБА_2 та син ОСОБА_3 видано ордер на службове жиле приміщення, жилою площею 32,9 кв. м, яке складається з 2-х кімнат, за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішенням Ленінського районного суду м. Вінниці від 04 травня 2011 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано.
У 2017 році син ОСОБА_4 зареєстрував шлюб з ОСОБА_5 та остання 21 грудня 2017 року була зареєстрована вказаній службовій квартирі АДРЕСА_2 .
Позивач зазначає, що протягом 2018-2019 років він неодноразово, відповідно до статуту внутрішньої служби ЗС України, подавав рапорти на ім`я начальника КЕВ м. Вінниця МО України з клопотаннями про зміну статусу «службова» 2-х кімнатної квартири АДРЕСА_2 та надання йому цієї квартири у постійне користування із зняттям з черги, оскільки він перебуває на квартирному обліку військовослужбовців ЗС України, які потребують поліпшення житлових умов з 2003 року. Дані рапорти залишились без задоволення.
12 березня 2019 року позивач звернувся із заявою до начальника Вінницького гарнізону про виключення, наданої йому службової квартири, із числа службового житла і надання її у постійне користування із зняттям позивача з черги, відповідно до постанови Кабінету міністрів України від 03 серпня 2006 року № 1081 «Про затвердження порядку забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями».
Рішенням житлової комісії Вінницького гарнізону від 07 травня 2019 року, яке затверджене начальником Вінницького гарнізону відповідно до повноважень, наданих наказом МО України від 31 липня 2018 року № 380 «Про затвердження інструкції з організації забезпечення військовослужбовців ЗС України та членів їх сімей жилими приміщеннями», ОСОБА_1 відмовлено у знятті статусу «службова» з двокімнатної квартири АДРЕСА_2 . Житлова комісія, відмовляючи йому у виключенні житлового приміщення з числа службового та надання його у постійне користування із зняттям з черги, посилалась на той факт, що він був забезпечений від МО України двокімнатною квартирою (жилою площею 31,9 кв. м за адресою: АДРЕСА_3 ).
На це позивач зазначає, що вказана квартира приватизована його колишньою дружиною ОСОБА_2 23 травня 2005 року відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду». ОСОБА_1 та його син ОСОБА_3 у приватизації житла участі не приймали, оскільки на той час там не проживали та не були зареєстровані.
Далі позивач, по питанню виключення жилого приміщення з числа службових, а саме квартири АДРЕСА_2 , в якій він проживає разом з сином та невісткою, звернувся до департаменту житлового господарства Вінницької міської ради, проте там йому відмовлено у зв`язку з відсутністю клопотання від організації, за якою визнано квартиру службовою.
Таким чином, просив:
- визнати дії начальника Вінницького гарнізону щодо відмови у наданні ОСОБА_1 в постійне користування житла, в якому мешкають він та його сім`я, неправомірними;
- зобов`язати начальника Вінницького гарнізону подати до виконавчого комітету Вінницької міської ради клопотання про виключення з числа службових квартири АДРЕСА_2 .
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 13 листопада 2019 року позов задоволено; визнано неправомірними дії начальника Вінницького гарнізону щодо відмови в клопотанні про надання ОСОБА_1 у постійне користування житла; зобов`язано начальника Вінницького гарнізону подати до виконавчого комітету Вінницької міської ради клопотання про виключення з числа службових квартири АДРЕСА_2 .
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що бездіяльність відповідача щодо неподання відповідного клопотання є позбавленням процесуальних гарантій у процесі прийняття рішення щодо права на житло. Суд зазначив, що клопотання про виключення квартири з числа службових лише створить правові умови для реалізації позивачем його права на житло.
Постановою Вінницького апеляційного суду від 12 лютого 2020 року апеляційну скаргу начальника Вінницького гарнізону Вашутіна А. В. задоволено; рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 13 листопада 2019 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що у цивільному судочинстві немає такого способу захисту цивільних прав та інтересів шляхом визнання неправомірними дій начальника Вінницького гарнізону, такий спосіб можливий в адміністративному судочинстві, відповідно до статті 5 КАС України. Крім того, начальник Вінницького гарнізону не може клопотати про виключення квартири з числа службових для забезпечення позивача та його сім`ї самостійно без квартирно-експлуатаційного органу.
Аргументи учасників справи
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів
У касаційній скарзі, поданій у лютому 2020 року до Верховного Суду ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що на даний час ні позивач, ні члени його сім`ї не мають житла. Зазначає, що рішенням житлової комісії Вінницького гарнізону позивачу було відмовлено у знятті статусу «службова» з квартири в якій він проживає. Після отримання вказаної відмови позивач звернувся до департаменту житлового господарства Вінницької міської ради з цього ж приводу, однак йому відмовлено у зв`язку з відсутністю клопотання від організації за якою квартиру визнано службовою. Зазначає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позову на відміну від апеляційного суду.
Короткий зміст вимог заперечень (відзиву) на касаційну скаргу
У травні 2020 року на адресу Верховного Суду надійшов відзив від начальника Вінницького гарнізону Вашутіна А. В. у якому відповідач просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду залишити без змін, оскільки вона є законною і обгрунтованою.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 16 квітня 2020 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.
Указана справа надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Установлено, що наказом МО України від 15 грудня 2006 року № 1976 ОСОБА_1 , відповідно до «Положення про проходження військової служби особами офіцерського складу, прапорщиками (мічманами) Збройних сил України» був звільнений у запас на підставі пункту 64 підпункту «б» (за станом здоров`я), маючи вислугу років у Збройних Силах: 27 років і 03 місяці. Ще у наказі зазначено, що ОСОБА_1 звільняється у зв`язку з реформуванням Збройних Сил України із залишенням на квартирному обліку для позачергового отримання житла за рахунок МО України, що підтверджується копією витягу з наказу (а. с. 9).
Отже, позивач розпочав військову службу у Збройних Силах у 1978 році, виходячи з вислуги років станом на 15 грудня 2006 року у кількості 27 років і три місяці.
З копії ордеру на житлове приміщення серії БЦД № 004386 від 09 листопада 2001 року, вбачається, що на підставі рішення виконавчого комітету Білоцерківської міської ради народних депутатів № 366 від 09 листопада 2001 року ОСОБА_1 виданий ордер на сім`ю з трьох чоловік: дружину ОСОБА_2 , сина ОСОБА_4 та самого ОСОБА_1 , на право на зайняття житлового приміщення, яке складається з двох кімнат у окремій квартирі АДРЕСА_4 (а. с. 61).
Це забезпечення військовослужбовця ОСОБА_1 постійним житловим приміщенням відповідало, діючому на той час Закону № 2011-ХІІ від 20 грудня 1991 року «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», у редакції від 29 травня 2001 року, зокрема, його статті 12.
Далі, у зв`язку з переміщенням по службі, ОСОБА_1 . виконавчим комітетом Вінницької міської ради 02 березня 2005 року видано ордер на службове житлове приміщення, яке складається з двокімнатної квартири АДРЕСА_5 ; склад сім`ї ОСОБА_1 , ОСОБА_2 дружина та син ОСОБА_4 .
Відповідно до Свідоцтва № НОМЕР_1 від 25 травня 2005 року квартира АДРЕСА_4 належить на праві особистої власності ОСОБА_2 , яка станом на 25 травня 2005 року була дружиною позивача. Квартира приватизована, згідно із Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду»; загальна площа квартири складає 56,70 кв. м.
Син позивача - ОСОБА_6 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто на час приватизації квартири ОСОБА_2 був повнолітнім.
Шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано 04 травня 2011 року.
У 2017 році син позивача ОСОБА_1 , ОСОБА_4 зареєстрував шлюб з ОСОБА_5 , що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 від 18 серпня 2017 року та ОСОБА_5 21 грудня 2017 року була зареєстрована в квартирі АДРЕСА_2 .
Як вбачається з довідки ТОВ «ЖЕО» від 11 липня 2019 року № 3872, за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровані позивач ОСОБА_1 , його син ОСОБА_4 та невістка ОСОБА_5 .
Рішенням виконавчого комітету Вінницької міської ради від 06 грудня 2018 року № 2643, багатоквартирний будинок АДРЕСА_6 списано з балансу департаменту житлового господарства Вінницької міської ради та на даний час будинок знаходиться у спільній сумісній власності співвласників будинку. Відповідно до рішення від 08 лютого 2005 року № 234 ОСОБА_1 на вказану квартиру видано службовий ордер.
Протягом 2018-2019 років ОСОБА_1 неодноразово, відповідно до статуту внутрішньої служби ЗС України, подавав рапорти на ім`я начальника КЕВ м. Вінниця МО України з клопотанням про зміну статусу «службова» 2-х кімнатної квартири АДРЕСА_2 та про надання йому, виділеного службового приміщення, у постійне користування із зняттям з черги, оскільки він перебуває на квартирному обліку військовослужбовців ЗС України, які потребують поліпшення житлових умов з 2003 року. Указані рапорти залишились без задоволення.
01 квітня 2019 року позивач звернувся з аналогічною заявою до Голови житлової комісії Вінницького гарнізону.
Відповідно до витягу з протоколу засідання житлової комісії Вінницького гарнізону № 27 від 07 травня 2019 року, ОСОБА_1 відмовлено у знятті статусу «службова» з двокімнатної квартири АДРЕСА_2 . Житлова комісія, відмовляючи у виключенні житлового приміщення з числа службового та надання його у постійне користування із зняттям з черги, посилалась на те, що ОСОБА_1 був забезпечений від МО України двокімнатною квартирою за адресою: АДРЕСА_3 .
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.
Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
У силу частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до абзацу 4 пункту 1 статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, та членам їх сімей надаються жилі приміщення для постійного проживання або за їх бажанням грошова компенсація за належне їм для отримання жиле приміщення. Такі жилі приміщення або грошова компенсація надаються їм один раз протягом усього часу проходження військової служби за умови, що ними не було використано право на безоплатну приватизацію житла, з урахуванням особливостей, визначених пунктом 10 цієї статті.
У пункті 10 статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» зазначено, що військовослужбовці, які проходили військову службу на територіях Автономної Республіки Крим, міста Севастополя, Донецької та Луганської областей, що визнані тимчасово окупованими, та продовжують службу у військових формуваннях України, а також члени їх сімей, які проживають разом із ними, отримали статус внутрішньо переміщених осіб і відповідно до вимог цієї статті забезпечені службовими жилими приміщеннями або їм надано жилі приміщення для постійного проживання на таких територіях, або які мають у приватній власності жилі приміщення, розташовані на таких територіях, якщо право власності на них набуте відповідно до законів України, та які прибули на іншу територію України, забезпечуються жилими приміщеннями або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення за письмовою згодою зазначених осіб та повнолітніх членів їх сімей, посвідченою нотаріально. Відмова від права власності на жиле приміщення, розташоване на тимчасово окупованих територіях Автономної Республіки Крим, міста Севастополя, Донецької та Луганської областей, що перебуває у приватній власності таких категорій осіб, здійснюється в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.
Позивач до числа військовослужбовців, визначених пунктом 10 статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не відноситься.
З позовної заяви ОСОБА_1 убачається, що його предметом не є надання позивачу житла. Предметом позову, виходячи з його прохальної та мотивувальної частин, є визнання неправомірними дій начальника Вінницького гарнізону щодо відмови у наданні ОСОБА_1 в постійне користування житла, у якому проживає він та його сім`я і зобов`язання начальника Вінницького гарнізону подати клопотання про виключення з числа службових квартири у якій позивач проживає.
Апеляційний суд, зазначив, що позивач не конкретизував, які дії відповідача - начальника Вінницького гарнізону щодо відмови у наданні ОСОБА_1 в постійне користування житла, у якому проживає він та його сім`я, є неправомірними.
Проаналізувавши матеріали справи, апеляційний суд виходив з того, що позивач не погоджується з рішенням житлової комісії Вінницького гарнізону, а не з діями начальника Вінницького гарнізону.
Відповідно до частини другої статті 16 ЦПК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним;3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Способу захисту цивільних прав та інтересів шляхом визнання неправомірними дій начальника Вінницького гарнізону, у цивільному судочинстві не існує.
Такий спосіб можливий в адміністративному судочинстві, відповідно до статті 5 КАС України, проте, позов заявлений у порядку цивільного судочинства.
Відсутній у цивільному судочинстві і такий спосіб захисту, як визнання бездіяльності тої чи іншої особи, як встановлено судом першої інстанції поза межами позовних вимог та з порушенням вказаних норм матеріального права. Це можливо, знову ж таки, відповідно до статті 5 КАС України, у порядку адміністративного судочинства.
Таким чином, апеляційний суд дійшов обгрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову та визнання дій начальника гарнізону про відмову у наданні в постійне користування житла неправомірними.
У касаційній скарзі ОСОБА_1 посилається на те, що ні він, ні члени його сім`ї не мають житла. Зазначає, що рішенням житлової комісії Вінницького гарнізону йому відмовлено у знятті статусу «службова» з квартири в якій він проживає. Після отримання вказаної відмови позивач звернувся до департаменту житлового господарства Вінницької міської ради з цього ж приводу, однак йому відмовлено у зв`язку з відсутністю клопотання від організації за якою квартиру визнано службовою. Враховуючи, що він має право на забезпечення житлом, вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позову на відміну від апеляційного суду.
У пункті 1 загальних положень Інструкції з організації забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, затвердженої наказом МО України від 31 липня 2018 року № 380 (далі Інструкція) зазначено, що ця Інструкція визначає зміст та методику забезпечення жилими приміщеннями військовослужбовців Збройних Сил України (крім військовослужбовців строкової служби), а також осіб, звільнених в запас або відставку, що залишилися перебувати після звільнення з військової служби на обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов шляхом надання жилих приміщень для постійного проживання (далі - військовослужбовці), та членів їх сімей, у тому числі членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли), зникли безвісти під час проходження військової служби, що перебувають на обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов (далі - члени їх сімей).
У пункті 10 розділу VIІ Інструкції зазначено, що Військовослужбовці, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, а також особи, звільнені з військової служби за станом здоров`я, віком, у зв`язку із скороченням штатів, особи з інвалідністю І чи ІІ групи, члени сімей військовослужбовців, які загинули (померли) або пропали безвісти під час проходження військової служби, що забезпечені службовими житловими приміщеннями незалежно від місця його знаходження, мають право на виключення цього житла з числа службового та забезпечення ним для постійного проживання за умови перебування на обліку та в порядку, визначеному пунктами 3-7 цього розділу.
Оскільки у позові ставиться питання про подання клопотання про виключення з числа службових спірної квартири, то у абзаці 2 пункту 10 розділу VIІ Інструкції передбачено, що виключення квартир з числа службових для забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей здійснюється на підставі клопотання КЕУ, КЕВ (КЕЧ) району за встановленим порядком.
Відповідно до пункту 11 Порядку забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2006 року № 1081 (далі Порядок) житлове приміщення виключається з числа службового, якщо відпала потреба в його використанні, а також якщо в установленому порядку його виключено з числа житлових приміщень. Виключення житлового приміщення з числа службових провадиться згідно з рішенням виконавчого органу районної, міської, районної у місті ради за клопотанням начальника гарнізону, командира військової частини та квартирно-експлуатаційного органу.
Отже, обгрунтованими є висновки апеляційного суду про те, що начальник Вінницького гарнізону не може клопотати про виключення квартири з числа службових для забезпечення позивача та його сім`ї самостійно без квартирно-експлуатаційного органу.
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржуване судове рішення ухвалено без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування , що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року). Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Вінницького апеляційного суду від 12 лютого 2020 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді: В. М. Ігнатенко
С. О. Карпенко
В. А. Стрільчук