ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 липня 2024 року

м. Київ

справа № 127/20914/19

провадження № 61-6593св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Державна казначейська служба України, Вінницька окружна прокуратура,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Вінницької обласної прокуратури на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 21 листопада 2023 року у складі судді Сичука М. М. та постанову Вінницького апеляційного суду

від 02 квітня 2024 року у складі колегії суддів: Ковальчука О. В., Шемети Т. М., Берегового О. П.

Зміст заявлених позовних вимог

1. У липні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної казначейської служби України, Вінницької місцевої прокуратури про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.

2. На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначав, що 15 січня 2008 року постановою слідчого СВ Замостянського РВ УМВС України у Вінницькій області капітана міліції Пухтіцького В. М. йому було пред`явлено обвинувачення у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 121 Кримінального кодексу України.

3. 13 січня 2008 року він був затриманий. Згідно з постановою Замостянського районного суду м. Вінниці від 15 січня 2008 року йому обрано запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд з постійного місця проживання, а 21 грудня 2009 року його було взято під варту в опіковому відділенні Вінницької обласної клінічної лікарні. 22 січня 2010 року він прибув до ДУ «Вінницька установа виконання покарань №1».

4. Вироком Замостянського районного суду м. Вінниці від 19 лютого

2010 року його визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 121 КК України, та призначено покарання у вигляді 9 років позбавлення волі. Згідно зі статтею 71 КК України, з урахування вироку Замостянського районного суду м. Вінниці від 24 березня 2006 року, остаточне покарання визначено шляхом часткового приєднання невідбутої частини покарання у вигляді 12 років позбавлення волі. Ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 29 квітня 2010 року вирок Замостянського районного суду м. Вінниці від 19 лютого 2010 року залишено без змін.

5. Ухвалою колегії суддів судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 12 липня 2011 року вирок Замостянського районного суду

м. Вінниці від 19 лютого 2010 року та ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 29 квітня 2010 року скасовано, справу направлено на новий судовий розгляд до того ж суду.

6. Вироком Вінницького міського суду Вінницької області від 12 квітня

2013 року його було визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 121 КК України та призначено покарання у вигляді 9 років позбавлення волі. Згідно зі статтею 71 КК України, з урахування вироку Замостянського районного суду м. Вінниці від 24 березня 2006 року, остаточне покарання визначено шляхом часткового приєднанням невідбутої частини покарання у вигляді 12 років позбавлення волі.

7. Ухвалою Апеляційного суду Вінницької області вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 12 квітня 2013 року стосовно нього скасовано, кримінальну справу направлено на новий судовий розгляд у той же суд, але в іншому складі.

8. 28 травня 2014 року постановою Вінницького міського суду Вінницької області відносно нього змінено запобіжний захід з тримання під вартою на підписку про невиїзд та того ж дня звільнено з ДУ «Вінницька установа виконання покарань №1».

9. Постановою Вінницького міського суду Вінницької області від 29 грудня 2015 року кримінальну справу за його обвинуваченням направлено прокурору Вінницької місцевої прокуратури для організації додаткового розслідування.

10. Постановою прокурора Вінницької місцевої прокуратури у Вінницькій області Козира С. В. від 29 грудня 2017 року кримінальне провадження, передбачене частиною другою статі 121 КК України, відносно нього закрито у зв`язку з тим, що невстановлені достатні докази для доведення його винуватості в суді і вичерпані можливості їх отримати.

11. Вказував, що під судом та слідством він незаконно перебував з 15 січня 2008 року по 29 грудня 2017 року, що тривало 8 років 11 місяців 14 днів. У зв`язку із наведеним він був позбавлений права на працю, адже за вказаний період втратив джерело доходу, не зміг займатись підприємницькою діяльністю, якою займався раніше, був позбавлений права на сім`ю, оскільки від переживань ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його мати, 10 червня 2008 року розлучився та в подальшому створити сім`ю вже не зміг, бо його подруга, з якою він мав намір укласти шлюб, померла від отриманих травм, а він був незаконно звинувачений в її смерті, був позбавлений права на спілкування зі своєю дочкою.

12. Посилався на те, що незаконні дії органів досудового слідства, прокуратури, суду призвели до того, що стан його здоров`я значно погіршився, він набув серйозне хронічне захворювання органів травлення, оскільки перебування під слідством та судом супроводжувались нервовим напруженням, переживаннями негативних емоцій, а пенітенціарна служба надавала йому незадовільне харчування. Крім того, був позбавлений права користуватись належним йому, як співвласнику, житлом, а саме квартирою АДРЕСА_1 , де йому належала 1/3 частка у праві власності та на яку постановою слідчого від 23 квітня 2008 року накладено арешт.

13. Зауважував, що лише після його довготривалих намагань та звернень, на підставі ухвали Вінницького міського суду Вінницької області від 21 червня

2018 року (справа №127/17495/13-к) за його заявою було скасовано обраний відносно нього запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд, що повернуло йому право на вільне пересування, обрання на свій розсуд місця проживання, перебування. До цього часу він був позбавлений права володіння, користування розпорядження належною часткою у праві власності на вказану вище квартиру, на яку накладений арешт поставною слідчого від 23 квітня 2008 року.

14. Завдану незаконними діями органів досудового слідства, прокуратури, судом моральну шкоду позивач оцінив у 8 971 940,00 грн., тобто в

20-кратному розмірі мінімального розміру моральної шкоди (4 173,00 грн х 107 місяців і 14 днів х 20 = 8 971 940,00 грн.).

15. Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просив суд відшкодувати йому за рахунок Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку моральну шкоду у розмірі 8 971 940,00 грн.

Стислий виклад позиції інших учасників справи

16. Державна казначейська служба України заперечувала проти позовних вимог ОСОБА_1 , посилаючись на їх безпідставність та необґрунтованість. Зазначала про відсутність доказів причинно-наслідкового зв`язку між вказаними позивачем подіями та незаконними діями органу досудового розслідування. Підприємницьку діяльність ОСОБА_1 припинив через чотири роки після звільнення з ДУ «Вінницької УВП №1». Доказів наявності у нього необхідності у виїзду за кордон не надано. Зауважувала, що розмір моральної шкоди повинен визначатися з урахуванням вимог розумності і справедливості, бути не більш ніж достатнім для поміркованого задоволення звичайних потреб потерпілої особи і не призводити до збагачення за рахунок держави.

17. Вінницька окружна прокуратура заперечувала проти задоволення позову, посилаючись на його необґрунтованість. Зазначала, що позивачем не доведено спричинення йому моральної шкоди. Більш того, зауважувала, що органи прокуратури ніяким чином не порушували прав позивача, а тому не можуть бути відповідачем у справі та з них не може бути стягнуто кошти.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

18. Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 21 листопада 2023 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

19. Стягнуто з Державного бюджету України на відшкодування завданої моральної шкоди на користь ОСОБА_1 800 000,00 грн.

20. Зобов`язано Національний науковий центр «Інститут судових експертиз імені Засл. проф. М. С. Бокаріуса» повернути ОСОБА_1 надмірно сплачені кошти в розмірі 22 113,56 грн на проведення експертизи (дослідження), призначеної на підставі ухвали Вінницького міського суду Вінницької області від 16 листопада 2021 року, згідно з актом-повідомленням про неможливість надання висновку від 29 вересня 2023 року № 34542.

21. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що з огляду на те, що ОСОБА_1 незаконно перебував під слідством та судом у період часу з

15 січня 2008 року по 29 грудня 2017 рік (8 років 11 місяців 14 днів/107 місяців 14 днів), з них під вартою, в установі виконання покарань та у виправній колонії утримувався 4 роки 5 місяців та 6 днів (53 місяці 7 днів), кримінальне провадження відносно нього було закрито у зв`язку з тим, що не встановлені достатні докази для доведення його винуватості, а перебування його під вартою, тривалий період часу перебування під слідством і судом призвели до істотних вимушених змін у його житті, а також до перенесення ним моральних страждань, наявні підстави для відшкодування на його користь моральної шкоди. Визначаючи розмір компенсації моральної шкоди, який підлягає стягненню на користь позивача з Державного бюджету України, суд врахував мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди, встановлений Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду», а також ступінь та глибину душевних страждань позивача, завданих йому незаконним притягненням до кримінальної відповідальності, тривалим перебуванням під вартою, під слідством і судом (8 років 11 місяців 14 днів), що призвело до істотності вимушених змін у його житті, характер перенесених ним моральних страждань, вимоги розумності та справедливості.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

22. Постановою Вінницького апеляційного суду від 02 квітня 2024 року апеляційну скаргу Вінницької окружної прокуратури залишено без задоволення. Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 21 листопада 2023 року залишено без змін.

23. Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для відшкодування на користь позивача моральної шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури, суду. Зауважив, що кримінальне провадження відносно позивача було закрито з реабілітуючих підстав, що свідчить про незаконність дій посадових осіб органів прокуратури відносно позивача та є підставою для відшкодування моральної шкоди за рахунок держави. Розмір визначеної судом суми відшкодування моральної шкоди, апеляційний суд вважав обґрунтованим та таким, що відповідає принципами розумності, виваженості і справедливості.

Узагальнені доводи касаційної скарги

24. 02 травня 2024 року Вінницька обласна прокуратура звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 21 листопада 2023 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 02 квітня 2024 року скасувати в частині задоволення позовних вимог, ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 у повному обсязі.

25. Підставами касаційного оскарження судових рішень судів першої та

апеляційної інстанцій Вінницька обласна прокуратура зазначає неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказавши, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Судувід 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16, від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц,від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17, від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17, від 25 березня 2020 року у справі № 641/8857/17, від 08 лютого 2022 року у справі № 201/10234/20,у постановах Верховного Суду від 12 серпня 2020 року у справі № 761/7165/17, від 02 вересня 2020 року у справі № 607/8203/18, від 02 вересня 2020 року у справі № 556/896/18,

від 18 листопада 2020 року у справі № 554/5980/18, від 11 серпня 2021 року у справі № 352/2255/19 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України). Крім того, зазначає, що відповідачем у справі залучено Вінницьку окружну прокуратуру, яка не має статусу юридичної особи, та не залучено Вінницьку обласну прокуратуру, яка мала представляти інтереси держави у спірних правовідносинах. Також вказує, що суди не дослідили зібрані у справі докази та не надали їм належної правової оцінки (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

26. Касаційна скарга обґрунтована посиланням на те, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку, що наявність процесуального рішення про закриття кримінального провадження з підстав, що реабілітують особу, є достатньою, беззаперечною та самостійною підставою для стягнення моральної шкоди. Вінницька обласна прокуратура акцентує увагу на тому, що законодавством надається право на відшкодування шкоди лише у разі незаконності процесуальних рішень та дій органу, що здійснює оперативно-розшукові заходи, органу досудового розслідування, прокуратури та суду. У той же час вважає, що у позові відсутнє посилання на встановлену у судовому порядку незаконність дій органів досудового розслідування та прокуратури. Зауважує, що на стадії досудового розслідування було здобуто достатньо доказів, які надавали підстави для пред`явлення обвинувачення ОСОБА_1 , затвердження обвинувального висновку стосовно нього та винесення обвинувального вироку. Разом з тим, дій чи бездіяльності прокурора у кримінальному провадження ОСОБА_1 не оскаржував.

27. Зосереджує увагу на тому, що завдання позивачу моральної шкоди не підтверджено належними, допустимими та достатніми доказами. Зокрема, згідно з висновком експерта № 23-к від 26 травня 2021 року, перелічені у наявних в матеріалах справи медичні документи містять відомості щодо захворювань, які виникли після 28 травня 2014 року і не находяться в причинному зв`язку з перебуванням його у пенітенціарних установах. Судово-психологічна експертиза не була проведена у зв`язку з неявкою підекспертного ( ОСОБА_1 ) для проведення психодіагностичного обстеження.

28. Посилається на те, що при обранні запобіжного заходу у вигляду тримання під вартою суд виходив з тяжкості покарання за інкримінованими статтями, віку, стану здоров`я, репутації, майнового стану, а також того, що ОСОБА_1 раніше судимий. Зазначене, на думку заявника, свідчить, що перебування позивача під слідством і судом, у місцях виконання покарань не є для нього травмуючим фактором, оскільки було наслідками його винних та протиправних дій.

29. Позивач не зазначав та не доводив, що він зазнав фізичного впливу з боку органів досудового розслідування під час кримінального провадження. Вважає, що позивачем не надано доказів на підтвердження заподіяння йому шкоди відповідачами, а також наявності всіх складових цивільно-правової відповідальності за заподіяння моральної шкоди.

30. Крім того, посилається на неналежний суб`єктний склад справи, зокрема залучення у якості відповідача Вінницької окружної прокуратури, яка не має статусу юридичної особи. Держава могла здійснювати цивільні права та обов`язки у справі, що переглядається, через Вінницьку обласну прокуратуру, яка не приймала участі у справі, у зв`язку із чим було порушено її права на забезпечення представництва держави у спірних правовідносинах.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

31. Ухвалою Верховного Суду від 14 травня 2024 року касаційну скаргу залишено без руху для усунення недоліків.

32. Ухвалою Верховного Суду від 30 травня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі № 127/20914/19, витребувано матеріали цивільної справи з суду першої інстанції, відмовлено у задоволенні клопотання Вінницької обласної прокуратури про зупинення виконання рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 21 листопада 2023 року та постанови Вінницького апеляційного суду від 02 квітня 2024 рокудо закінчення касаційного провадження.

33. 19 червня 2024 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надійшов

Фактичні обставини справи, встановлені судами

34. 28 грудня 2007 року винесено постанову про порушення кримінальної справи № 07280596 за фактом нанесення умисного тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілої ОСОБА_3 , за ознаками злочину, передбаченого частиною другою статті 121 КК України.

35. 13 січня 2008 року о 12:25 год. ОСОБА_1 було затримано в порядку статті 115 КПК України (в редакції 1960 року) та на підставі постанови Замостянського районного суду м. Вінниці від 15 січня 2008 року відносно ОСОБА_1 обрано запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд з постійного місця проживання.

36. Згідно з постановою слідчого СВ Замостянського РВ УМВС України у Вінницькій області капітана міліції Пухтіцького В. М. від 15 січня 2008 року ОСОБА_1 було пред`явлено обвинувачення у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 121 КК України.

37. 13 червня 2008 року ОСОБА_1 пред`явлено остаточне обвинувачення та 08 липня 2008 року, затверджено обвинувальний висновок, кримінальну справу скеровано до Замостянського районного суду

м. Вінниці для розгляду по суті.

38. На підставі постанови Замостянського районного суду м. Вінниці

від 08 грудня 2009 року ОСОБА_1 змінено запобіжний захід з підписки про невиїзд на тримання під вартою та 21 грудня 2009 року позивача було взято під варту працівниками конвойної служби ГУ МВС України у Вінницькій області в опіковому відділенні Вінницької обласної клінічної лікарні, 22 січня 2010 року він прибув до державної установи «Вінницька установа виконання покарань №1».

39. 19 лютого 2010 року вироком Замостянського районного суду м. Вінниці ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 121 КК України, призначено покарання у вигляді 9 років позбавлення волі. Згідно зі статтею 71 КК України з урахування вироку Замостянського райсуду м. Вінниці від 24 березня 2006 року остаточне покарання визначено шляхом часткового приєднання невідбутої частини покарання у вигляді 12 років позбавлення волі.

40. Ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 29 квітня 2010 року вирок Замостянського райсуду м. Вінниці від 19 лютого 2010 року залишено без змін, та на його виконання ОСОБА_1 03 червня 2010 року було етаповано до ДУ «Стрижавська виправна колонії №81» для відбування покарання.

41. На підставі ухвали колегії суддів судової палати у кримінальних справ Верховного Суду України від 12 липня 2011 року вирок Замостянського райсуду м. Вінниці від 19 лютого 2010 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 29 квітня 2010 року скасовано, справу направлено на новий судовий розгляд.

42. Вироком Вінницького міського суду від 12 квітня 2013 року

ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 121 КК України, та призначено покарання у вигляді 9 років позбавлення волі. Згідно зі статтею 71 КК України, з урахування вироку Замостянського райсуд м. Вінниці від 24 березня 2006 року, остаточне покарання визначено шляхом часткового приєднання невідбутої частини покарання у вигляді 12 років позбавлення волі.

43. Ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 17 липня

2013 року вирок Вінницької міського суду від 12 квітня 2013 року стосовно ОСОБА_1 скасовано, кримінальну справу направлено на новий судовий розгляд в той же суд, але іншим складом суду.

44. Постановою Вінницького міського суду Вінницької області від 28 травня 2014 року відносно ОСОБА_1 змінено запобіжний захід з тримання під вартою на підписку про невиїзд.

45. 28 травня 2014 року ОСОБА_1 звільнений з ДУ «Вінницька установа виконання покарань №1».

46. Згідно з постановою Вінницького міського суду Вінницької області

від 29 грудня 2015 року кримінальну справу за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчинені злочину, передбаченого частиною другою статті 121 КК України, направлено прокурору Вінницької місцевої прокуратури Вінницької області для організації додаткового розслідування.

47. Постановою прокурора Вінницької місцевої прокуратури у Вінницькій області юриста І класу Козира С. В. від 29 грудня 2017 року кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за

№ 42016020110000016 від 17 лютого 2016 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 121 КК України, відносно ОСОБА_1 закрите у зв`язку з тим, що не встановлені достатні докази для доведення винуватості ОСОБА_1 в суді і вичерпані можливості їх отримати.

48. 21 червня 2018 року постановою Вінницького міського суду Вінницької області у справі № 127/17495/13-к ОСОБА_1 скасовано запобіжний захід у виді підписки про невиїзд.

49. 20 лютого 2019 року Вінницька місцева прокуратура надала відповідь позивачу про те, що проведеною перевіркою та вивченням матеріалів кримінального провадження встановлено, що доводи ОСОБА_1 щодо можливих неправомірних дій працівників органів прокуратури свого підтвердження не знайшли.

50. У висновку експертів №23-к КУ «Вінницьке обласне бюро судово-медичної експертизи» зазначено, що перелічені в наданих медичних документах та картках захворювання ОСОБА_1 були зафіксовані після перебування його у пенітенціарних установах, тобто після 28 травням 2014 року і не знаходяться в причинному зв`язку з перебуванням його у пенітенціарних установах в період з 15 січня 2008 року по 28 травня 2014 року.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

51. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга до задоволення не підлягає.

52. Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

53. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

54. За змістом статей 15 і 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

55. У відповідності до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

56. Статтею 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

57. Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 ЦК України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

58. Частинами першою та другою статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

59. Положеннями частини третьої статті 23 ЦК України визначено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

60. Відповідно до статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.

61. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

62. У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду (частина друга зазначеної статті).

63. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.

64. Згідно з пунктом п`ятим статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» у наведених в статті 1 Закону випадках громадянинові підлягає відшкодуванню моральна шкода.

65. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (частина п`ята та шоста статті 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»).

66. Згідно з частинами другою, третьою статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» розмір відшкодування моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

67. Наведене дає підстави для висновку, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на час розгляду справи, при цьому визначений законом розмір відшкодування є тим мінімальним розміром, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, вправі застосувати й більший розмір відшкодування.

68. З урахуванням засад виваженості, розумності та справедливості суд може збільшити розмір відшкодування, обмеження максимального розміру моральної шкоди Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» не передбачено.

69. Вказане узгоджується з висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц, яка зазначила що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом, починаючи з часу пред`явлення обвинувачення до набрання виправдувальним вироком законної сили або ухвалою про закриття кримінального провадження. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.

70. Подібний висновок також викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17, у постановах Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року у справі № 754/8730/19, від 03 березня 2021 року у справі № 638/509/19, від 27 липня 2023 року у справі № 568/499/16

71. Оцінка моральної шкоди за своїм характером є доволі складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом.

72. Згідно з частинами першою-четвертою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

73. Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

74. Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

75. Встановивши, що ОСОБА_1 незаконно перебував під слідством у період з 15 січня 2008 року по 29 грудня 2017 рік (загалом 8 років 11 місяців 14 днів, що становить 107 місяців 14 днів), з них під вартою, в установі виконання покарань та у виправній колонії утримувався 4 роки 5 місяців та 6 днів, або 53 місяці 7 днів, кримінальне провадження було закрито у зв'язку із невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості позивача у суді і вичерпанням можливостей їх отримати (пункт 2 частини першої статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»), суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що позивач довів його право на відшкодування завданої йому моральної шкоди у зв`язку із незаконними діями органів досудового розслідування й прокуратури.

76. Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, завданої позивачу внаслідок незаконного перебування під слідством і судом, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, правильно виходив з того, що такий розмір відшкодування не може бути меншим ніж гарантований державою мінімальний розмір відшкодування, визначений у порядку частини третьої статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (721 431,52 грн (6700 грн х 107 міс. 14 днів)).

77. Враховуючи обвинувачення позивача у вчиненні тяжкого злочину, обрання щодо нього запобіжних заходів як у вигляді підписки про невиїзд, так і у вигляді тримання під вартою, тривалість кримінального переслідування, а також ймовірну глибину душевних страждань позивача, вимушених змін у його житті у зв`язку з незаконним кримінальним переслідуванням, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що визначений розмір компенсації моральної шкоди у сумі 800 000,00 грн не є завищеним.

78. Судами попередніх інстанцій належним чином обґрунтовано підстави для збільшення встановленого мінімального розміру відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок тривалого незаконного перебування особи під слідством та судом, враховано обмеження позивача у праві на працю, на створення сім`ї та виконання батьківських обов`язків, на особисте життя, а також необхідність налагодження свого життя після звільнення його з-під варти та закриття кримінального провадження.

79. В аспекті розміру визначеної судами суми відшкодування, колегія суддів зауважує, що гроші виступають еквівалентом завданої моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та справедливої сатисфакції потерпілому. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості.

80. Схожі правові висновки викладені у постановах Верховного Суду

від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20, від 23 листопада 2022 року в справі № 686/13188/21, від 19 квітня 2023 року в справі № 336/10216/21.

81. Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв`язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа (постанова Великої Палати Верховного Суду

від 29 червня 2022 року в справі № 477/874/19).

82. Таким чином розмір відшкодування моральної шкоди не є сталою величиною, а визначається судом в кожному конкретному випадку з урахуванням всіх обставин справи.

83. В контексті доводів скарги щодо відсутності в матеріалах справи належних, достатніх та допустимих доказів спричинення позивачу моральної шкоди та її розміру (не проведення судово-психологічної експертизи), колегія суддів звертає увагу, що висновок експерта не є єдиним доказом для визначення розміру моральної шкоди. Визначення розміру моральної шкоди здійснюється судом на підставі встановлених обставин, виходячи з принципів розумності, виваженості та справедливості.

84. Цілком адекватними і самодостатніми критеріями визначення розміру належної потерпілому компенсації є морально-правові імперативи справедливості, розумності та добросовісності.

85. Суди попередніх інстанцій правильно визначилися з характером спірних правовідносин, підставами для відшкодування моральної шкоди та надавши належну правову оцінку обставинам завдання шкоди та глибині моральних страждань позивача, дійшли обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 . Колегія суддів не знаходить підстав для висновку, що при визначені розміру відшкодування моральної шкоди судами попередніх інстанцій порушено принципи розумності, добросовісності, пропорційності та справедливості.

86. Доводи касаційної скарги зазначених висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують.

87. Слід враховувати, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі

№ 373/2054/16-ц).

88. Висновки судів попередніх інстанцій, з урахуванням встановлених у цій справі обставин справи, не суперечать висновкам Верховного Суду, на які містяться посилання у касаційній скарзі. Розмір моральної шкоди визначено з урахуванням обставин справи, яка переглядається в касаційному порядку.

89. Посилання касаційної скарги на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права та не залучення до участі у справі належного відповідача - Вінницьку обласну прокуратуру є необґрунтованими.

90. Держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин (частина перша статті 167 ЦК України). Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (стаття 170 ЦК України). У цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді.

91. Згідно з правовим висновком, викладеним у пункті 71 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц, у цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах, зокрема представляти державу в суді (постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11 (пункт 6.22);

від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18 (пункт 4.20); від 27 лютого

2019 року у справі № 761/3884/18 (пункт 33), від 26 червня 2019 року у справі 587/430/16-ц (пункт 26), від 18 грудня 2019 року у справі 688/2479/16-ц (пункт 22), від 18 березня 2020 року у справі № 553/2759/18 (пункт 35)). У справах про відшкодування шкоди державою остання бере участь як відповідач через той орган, діяннями якого заподіяно шкоду. Хоча наявність такого органу для того, щоб заявити відповідний позов до держави України, не є обов`язковою (постанову Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц (пункт 30)).

92. Відповідно до положень статті 1 Закону України «Про прокуратуру» прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.

93. Прокурори в Україні мають єдиний статус незалежно від місця прокуратури в системі прокуратури України чи адміністративної посади, яку прокурор обіймає у прокуратурі (частина друга статті 15 Закону України «Про прокуратуру»).

94. Враховуючи, що процесуальне керівництво у кримінальному проваджені здійснювалося Вінницькою місцевою прокуратурою, безпосередню участь у цій справі приймали прокурори Вінницької місцевої прокуратури, Вінницької окружної прокуратури у порядку представництва прокуратури Вінницької області (у матеріалах справи наявні відповідні довіреності на представлення інтересів, видані зокрема керівником Вінницької обласної прокуратури), за апеляційною та касаційною скаргами Вінницької обласної прокуратури (апеляційна скарга підписана прокурором Вінницької окружної прокуратури, яка наділена повноваженнями на представництво Вінницької обласної прокуратури) справа переглядалася судом апеляційної та переглядається судом касаційної інстанції, відсутні підстави для висновку про порушення прав Вінницької обласної прокуратури на участь у розгляді цієї справи.

95. Отже при розгляді цієї справи держава була представлена Державною казначейською службою України та органами прокуратури.

96. Правило про те, що «не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань» стосується випадків, коли такі недоліки не призводять до порушення основних засад (принципів) цивільного судочинства (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року по справі № 522/18010/18).

97. Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

98. З урахуванням наведеного, приписів частини першої статті 400 ЦПК України, а також наведених вище висновків щодо вирішення спору по суті, відсутні правові підстави для скасування оскаржених судових рішень.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Вінницької обласної прокуратури залишити без задоволення.

2. Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 21 листопада 2023 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 02 квітня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді Є. В. Синельников

О. М. Осіян

В. В. Шипович