№ 127/22351/17 - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

Постанова

Іменем України

19 березня 2021 року

м. Київ

справа № 127/22351/17

провадження № 61-5318св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Черняк Ю. В. (суддя-доповідач), Воробйової І. А., Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - Кредитна спілка «Істок»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , від імені якого діє адвокат Мазур Олександр Валентинович, на ухвалу Вінницького апеляційного суду від 08 лютого 2019 року у складі судді Сала Т.Б.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2017 року Кредитна спілка «Істок» (далі - КС «Істок») звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.

Позовна заява КС «Істок» мотивована тим, що 12 серпня 2016 року між КС «Істок» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № ДКВ-2391, відповідно до умов якого позичальник отримав кредит в сумі 100 000 грн на строк до 10 серпня 2018 року зі сплатою відсотків за користування кредитом 0,001% річних.

На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 12 серпня 2016 року між КС «Істок» та ОСОБА_2 укладено договір поруки

№ ДКВ-2391, відповідно до якого поручитель зобов`язався нести солідарну відповідальність перед кредитором за виконання боржником обов`язку за кредитним договором від 12 серпня 2016 року № ДКВ-2391.

ОСОБА_1 використав кредитні кошти, але не виконав належним чином взяті на себе зобов`язання і не погасив борг. Остання оплата була здійснена ним у січні 2017 року. У зв`язку з порушенням позичальником умов пунктів 6.1, 6.2 кредитного договору йому та поручителю були направлені за адресами місць реєстрації та фактичного проживання листи-попередження про наявність заборгованості з вимогою про погашення кредиту, однак заборгованість не погашена.

Станом на 31 березня 2018 року заборгованість ОСОБА_1 , ОСОБА_2 перед спілкою становить 290 809,56 грн, до складу якої входять: основна заборгованість за кредитом - 83 654,30 грн, плата за надання кредиту - 159426,27 грн, відсотки за користування кредитом - 1,63 грн, інфляційні нарахування - 39 136,23 грн, 3% річних - 8 591,12 грн.

Ураховуючи викладене, КС «Істок» просила суд стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 кредитну заборгованість у розмірі 290 809,56 грн.

У березні 2018 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до КС «Істок» про визнання недійсним кредитного договору.

Зустрічна позовна заява ОСОБА_2 мотивована тим, що при укладенні кредитного договору від 12 серпня 2016 року КС «Істок» не було дотримано положень Закону України «Про кредитні спілки», зокрема, відсутнє положення про фінансові послуги та затверджені органом управління спілки процентні ставки, які діяли на дату укладення кредитного договору, не надано доказів про прийняття ОСОБА_2 до членів кредитної спілки.

Вважає, що йому як позичальнику не було надано всю інформацію щодо споживчого кредиту і цим він був введений в оману.

У пунктах 2.5, 2.7 кредитного договору встановлено дві плати за користування кредитом, які не є послугами у розумінні положень Закону України «Про захист прав споживачів», а тому з урахуванням положень статей 203 215 ЦК такі умови підлягають визнанню недійсними.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 12 вересня 2018 року позов КС «Істок» задоволено частково.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь КС «Істок» заборгованість за кредитним договором від 12 серпня 2016 року № ДКВ-2391 станом на 31 березня 2018 року в розмірі 116 239,43 грн.

В решті позову КС «Істок» відмовлено.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду мотивовано тим, що у зв`язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 умов кредитного договору щодо повернення кредиту, сплати відсотків за користування кредитом та плати за надання кредиту утворилась заборгованість, яка часткового підлягає стягненню з відповідачів як із солідарних боржників.

На момент укладення кредитного договору, а також в період його дії і виконання відповідачами ОСОБА_1 , ОСОБА_2 відповідно до Закону України від 06 грудня 1991 року № 1932-XII «Про оборону України», Закону України від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» і Указу Президента України від 02 березня 2014 року № 189/2014, яким введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 01 березня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України», в Україні діяв особливий період. Тому відповідно до пункту 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» нарахування штрафних санкцій та пені за невиконання зобов`язання за кредитним договором є незаконним.

При цьому ОСОБА_2 не доведено, що його права та інтереси порушені кредитним договором, а кредитний договір суперечить актам цивільного законодавства України. ОСОБА_1 погодився зі всіма умовами кредитного договору. Отже, підстави для застосування положень частин першої, третьої статті 203, статті 215 ЦК України і визнання кредитного договору недійсним відсутні.

Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 08 лютого 2019 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 12 вересня 2018 року у справі за позовом КС «Істок» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до КС «Істок» про визнання недійсним кредитного договору.

Ухвалу суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що вказані ОСОБА_2 у клопотанні обставини для поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 12 вересня 2018 року не визнані апеляційним судом поважними, у зв`язку з чим у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 у цій справі необхідно відмовити на підставі пункту 4 частини першої статті 358 ЦПК України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У касаційній скарзі, поданій у березні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_2 , від імені якого діє адвокат Мазур О. В., просить скасувати ухвалу Вінницького апеляційного суду від 08 лютого 2019 року, справу направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції, обґрунтовуючи свою вимогу порушенням судом апеляційної інстанції норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку про неможливість відкриття апеляційного провадження у справі, не дослідивши належним чином доводи ОСОБА_2 про існування поважних причин, які перешкоджали йому своєчасно (повторно) звернутися до суду з апеляційною скаргою на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 12 вересня 2018 року.

Надходження касаційної скарги до Верховного Суду

Ухвалою Верховного Суду від 07 травня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 , від імені якого діє адвокат Мазур О. В., на ухвалу Вінницького апеляційного суду від 08 лютого 2019 року, витребувано із Вінницького міського суду Вінницької області цивільну справу № 683/2000/18.

Короткий зміст позиції інших учасників справи

Відзиви на касаційну скаргу КС «Істок» та ОСОБА_1 не подали.

Фактичні обставини справи встановлені судами

В решті позову КС «Істок» відмовлено.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У жовтні 2019 року представник ОСОБА_2 адвокат Мазур О. В. подав до Вінницького апеляційного суду апеляційну скаргу на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 12 вересня 2018 року.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 06 листопада 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 , від імені якого діяв адвокат Мазур О. В., на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 12 вересня 2018 року залишено без руху у зв`язку з тим, що скаржник не сплатив судовий збір і апеляційна скарга не відповідає вимогам пункту 3 частини другої, пункту 2 частини четвертої статті 356 ЦПК України.

Із рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення вбачається, що копію зазначеної ухвали суду було вручено представнику скаржника адвокату Мазуру О. В. особисто 09 листопада 2018 року.

19 листопада 2018 року на адресу Вінницького апеляційного суду надійшла заява ОСОБА_2 про усунення недоліків апеляційної скарги, до якої додано оригінал квитанції від 19 листопада 2018 року № ПН262552С1 про сплату судового збору в розмірі 2 615,41 грн. Проте, судом встановлено, що вимоги ухвали Апеляційного суду Вінницької області від 06 листопада 2018 року скаржником повною мірою не виконані.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 23 листопада 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 , подану його представником адвокатом Мазуром О. В., на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 12 вересня 2018 року визнано неподаною та повернуто особі, яка подала апеляційну скаргу, оскільки заявник не усунув усіх недоліків апеляційної скарги: не зазначив повне найменування всіх учасників справи, їх місцезнаходження; не додав копії апеляційної скарги та доданих до неї письмових матеріалів для усіх учасників справи.

Копію вказаної ухвали представник ОСОБА_2 отримав 28 листопада 2018 року.

14 січня 2019 року ОСОБА_2 повторно подав до суду апеляційної інстанції апеляційну скаргу на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 12 вересня 2018 року.

У апеляційній скарзі заявником порушено клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 12 вересня 2018 року.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 22 січня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без руху та надано строк протягом десяти днів з дня отримання копії ухвали суду для подання заяви про поновлення строку на апеляційне оскарження із зазначенням інших підстав для поновлення строку.

У цій ухвалі суд зазначив, що ОСОБА_2 не надав суду належних доказів на підтвердження поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 12 вересня 2018 року, зазначивши, що постановлення ухвали про повернення апеляційної скарги не є поважною причиною пропуску строку на апеляційне оскарження та не зупиняє перебіг процесуальних строків.

Суд не взяв до уваги твердження ОСОБА_2 про те, що оригінал квитанції про сплату судового збору внаслідок великої кількості новорічних свят та звітного періоду у суді вдалося забрати лише 10 січня 2019 року. Із заявою про повернення оригіналу квитанції про сплату судового збору представник відповідача звернувся до Вінницького апеляційного суду 13 грудня 2018 року, оригінал квитанції отримав 10 січня 2019 року.

05 лютого 2019 року, на виконання вимог ухвали від 22 січня 2019 року, ОСОБА_2 звернувся до суду з клопотанням про поновлення строку на апеляційне оскарження, зазначивши, що з 28 листопада 2018 року до 27 грудня 2018 року він перебував у відрядженні, що унеможливило вчинення ним дій щодо збору всіх необхідних документів та повторного подання апеляційної скарги, в тому числі погодження з представником подальших дій.

Крім того, для повторного подання апеляційної скарги був необхідним оригінал квитанції про сплату судового збору, який залишився в матеріалах справи та який було отримано його представником лише 10 січня 2019 року.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України. Зокрема, підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої, четвертої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права в межах доводів і вимог касаційної скарги, колегія суддів вважає, що ухвала апеляційного суду відповідає зазначеним вище вимогам цивільного процесуального законодавства України.

У справі, що переглядається в порядку касаційного провадження, апеляційний суд дійшов висновку про те, що вказані ОСОБА_2 в клопотанні обставини для поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 12 вересня 2018 року є неповажними.

Колегія суддів погоджується з таким висновком апеляційного суду.

У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства.

Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Однією із засад судочинства проголошено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом (пункт 1 частини першої статті 129 Конституції України).

Згідно з вимогами частин другої-четвертої статті 10 ЦПК України суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає дотримання принципу «res judicata», тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (Рішення ЄСПЛ у справі «Брумареску проти Румунії» від 28 жовтня 1999 року, § 61).

Безпідставне та необґрунтоване поновлення строків на апеляційне оскарження рішення суду є порушенням законних права та інтересів сторін і суперечить принципу правової визначеності та праву на справедливий суд, що закріплене у статті 6 Конвенції (Рішення ЄСПЛ у справі «Устименко проти України» від 29 жовтня 2015 року, § 53).

Статтею 44 ЦПК України визначено обов`язок особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки.

Відповідно до частин першої-третьої статті 354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, зокрема, на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Частинами третьою та четвертою статті 357 ЦПК України визначено, що апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 354 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку.

Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження будуть визнані неповажними, суд відмовляє у відкритті апеляційного провадження у порядку, встановленому статтею 358 цього Кодексу.

Пунктом 4 частини першої статті 358 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.

Причини пропуску строку на апеляційне оскарження, наведені ОСОБА_2 у клопотанні, стосувались несвоєчасного отримання ним квитанції про сплату судового збору за подання апеляційної скарги на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 12 вересня 2018 року вперше та неможливості відразу після повернення апеляційної скарги подати її повторно у зв`язку з перебуванням у відрядженні.

Зазначені у цьому клопотанні обставини вже були частково вказані ОСОБА_2 у клопотанні про поновлення строку на апеляційне оскарження, доданому до апеляційної скарги на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 12 вересня 2018 року, поданої до суду апеляційної інстанції 14 січня 2019 року, та досліджувались судом при вирішенні питання про відповідність апеляційної скарги вимогам статей 354 356 ЦПК України.

Так, апеляційний суд обґрунтовано зазначив, що перебування ОСОБА_2 у відрядженні з 28 листопада 2018 року до 27 грудня 2018 року не є поважною причиною пропуску строку на апеляційне оскарження рішення, оскільки матеріалами справи підтверджено, що подання апеляційних скарг від його імені, як і участь в судовому засіданні у суді першої інстанції, здійснювалися не безпосередньо ОСОБА_2 , а його представником - адвокатом Мазуром О. В.

Не є такими, що перешкоджали ОСОБА_2 повторно у строк, встановлений ЦПК України, звернутися до суду з апеляційною скаргою, також обставини несвоєчасного повернення квитанції про сплату судового збору за подання апеляційної скарги вперше.

Зазначене жодним чином не позбавляло ОСОБА_2 звернутись до суду з апеляційною скаргою відразу після повернення апеляційної скарги на підставі ухвали Вінницького апеляційного суду від 23 листопада 2018 року, яка була отримана представником ОСОБА_2 28 листопада 2018 року.

Водночас клопотання про повернення оригіналу квитанції про сплату судового збору представник ОСОБА_2 адвокат Мазур О. В. подав до Вінницького апеляційного суду лише 13 грудня 2018 року.

Повторно з апеляційною скаргою на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 12 вересня 2018 року представник ОСОБА_2 адвокат Мазур О. В. звернувся лише 14 січня 2019 року.

Інших поважних причин пропуску строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції після повернення заявнику апеляційної скарги відповідно до ухвали Вінницького апеляційного суду від 23 листопада 2018 року ОСОБА_2 у заяві про поновлення цього строку не вказав.

Оскільки ОСОБА_2 , від імені якого діє адвокат Мазур О. В., не обґрунтував існування об`єктивних істотних обставин, що перешкоджали йому своєчасно подати повторну апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відмову у відкритті апеляційного провадження у справі відповідно до вимог пункту 4 частини першої статті 358 ЦПК України.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що ухвала апеляційного суду постановлена з додержанням норм процесуального права і підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 , від імені якого діє адвокат Мазур Олександр Валентинович, залишити без задоволення.

Ухвалу Вінницького апеляційного суду від 08 лютого 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Ю. В. Черняк

І. А. Воробйова

Р. А. Лідовець