№ 127/22609/18 - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

Постанова

Іменем України

08 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 127/22609/18

провадження № 61-7997св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Яремка В. В. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Погрібного С. О.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 17 грудня 2018 року у складі судді Вохмінової О. С. та постанову Вінницького апеляційного суду від 13 березня 2019 року у складі колегії суддів: Денишенко Т. О., Рибчинського В. П., Голоти Л. О.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог та рішень судів

У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, надалі уточненим, до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» (далі - ТОВ «ОТП Факторинг Україна») про стягнення неустойки (пені) за невидачу коштів з поточного рахунку.

На обґрунтування позову посилався на таке. 05 вересня 2005 року між ним та Акціонерним комерційним банком «Райффайзенбанк Україна» (далі - АКБ «Райффайзенбанк Україна» ), правонаступниками якого є Закрите акціонерне товариство «ОТП Банк» (далі - ЗАТ «ОТП Банк»), Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк» (далі - ПАТ «ОТП Банк»), Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» (далі - ТОВ «ОТП Факторинг Україна»), укладений кредитний договір № НСL-001/006/05 на суму 25 000 дол. США із сплатою 11 % річних. Кредит виданий на споживчі цілі - будівництво нерухомого майна. Відповідно до умов зазначеного договору банк перерахував кошти на поточний банківський рахунок позичальника № НОМЕР_1 . У грудні 2005 року він зняв з рахунку 15 000 дол. США, а у травні та вересні 2006 року звертався до банку із заявами про наступну видачу коштів - 10 000 дол. США, проте банк, у порушення вимог статей 1066 1068 1071 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) безпідставно відмовив, пославшись на те, що будівля, яка знаходилась в іпотеці, демонтована майновим поручителем, а нова будівля не зведена. Крім того, заставне майно знаходилось у співвласності ще двох осіб, тому банк поставив вимогу про переукладення договору іпотеки. Розпоряджень щодо коштів у сумі 10 000 дол. США, які знаходились на його рахунку, він не давав, жодних первинних банківських документів про видачу банком йому 10 000 дол. США ні у банку, ні у нього немає. У кінці 2006 року АКБ «Райффайзенбанк Україна» відступив право вимоги за кредитним договором ЗАТ «ОТП Банк», проте із новим кредитором спір щодо невидачі кредитних коштів також не був вирішений. Проте новий кредитор запропонував отримати ще один кредит на суму 50 000 дол. США під уже збудоване нове нерухоме майно - будинок на АДРЕСА_1 , який оцінений у 280 000 дол. США. Тому 08 вересня 2008 року він із ЗАТ «ОПТ Банк» уклав новий кредитний договір, але суму кредитних коштів у розмірі 50 000 дол. США банк йому видав теж не у повному обсязі. Невидачею кредитних коштів у сумі 10 000 дол. США за кредитним договором від 05 вересня 2005 року банк завдав йому збитків.

З урахуванням наведеного просив стягнути з відповідача три відсотки неустойки (пені) за невидачу належних йому коштів з його банківського рахунку у розмірі 10 000 дол. США, що становить 2 917 627 грн.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 17 грудня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ТОВ «ОТП Факторинг Україна» не брало на себе зобов`язань щодо видачі кредиту ОСОБА_1 , не є банківською установою і не здійснює кредитування у валюті, а тому позовні вимоги є безпідставними, оскільки позивач не довів порушення його прав саме відповідачем.

Постановою Вінницького апеляційного суду від 13 березня 2019 року рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 17 грудня 2018 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позивач не довів порушення його прав відповідачем.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги та позиції інших учасників

У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив оскаржувані судові рішення скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що ТОВ «ОТП Факторинг Україна» за договором купівлі-продажу від 10 грудня 2010 року придбав кредитний портфель за кредитним договором від 05 вересня 2005 року № HCL-001/006/2005, укладений між ним та АКБ «Райффайзенбанк Україна» та став новим кредитором за цим кредитним зобов`язанням. Статтею 514 ЦК України встановлено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсягах і на умовах, що існували на момент переходу цих прав. Тому відповідач має нести відповідальність за неналежне виконання АКБ «Райффайзенбанк Україна» своїх зобов`язань за кредитним договором. Крім того, суди першої та апеляційної інстанцій не розглянули доводів позовної заяви щодо невидачі йому 10 000 дол. США, які були перераховані на його банківський рахунок та не встановили правомірність дій кредитора у цих зобов`язаннях.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 09 вересня 2019 року відкрито касаційне провадження в указаній цивільній справі та витребувано матеріали справи.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).

Касаційна скарга у цій справі подана у квітні 2019 року, а тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-ІХ.

Відповідно до частини першої статті 401 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) попередній розгляд справи проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі - у редакції до набрання чинності Законом № 460-IX) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою та підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Суди встановили, що 05 вересня 2005 року між ОСОБА_1 та АКБ «Райффайзенбанк Україна» укладений кредитний договір № HCL-001/006/05, згідно з умовами якого банк надав позивачеві кредит у розмірі 25 000 дол. США для будівництва нерухомого майна.

08 вересня 2005 року кредитні кошти за заявкою позивача на їх видачу перераховані на поточний рахунок № НОМЕР_1 , відкритий на ім`я ОСОБА_1 .

Зазначена обставина встановлена рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 10 лютого 2014 року у справі № 127/15257/13-ц за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «ОТП Банк», ТОВ «ОТП Факторинг» про захист прав споживача, відшкодування матеріальних збитків, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 18 березня 2014 року; рішенням Вінницького міського суду Вінницької об-ласті від 20 жовтня 2016 року у справі № 212/4929/2012 за позовом ТОВ «ОТП Факторинг» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитними договорами, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 24 листопада 2016 року.

Відповідно до статуту ПАТ «ОТП Банк» він є правонаступником ЗАТ «ОТП Банк», яке у свою чергу шляхом зміни назви є правонаступником АКБ «Райффайзенбанк Україна».

10 грудня 2010 року між ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна» укладений договір купівлі-продажу кредитного портфеля та договір відступлення прав вимоги, зокрема, за договором від 05 вересня 2005 року № HCL-001/006/05. Відповідно до підпункту 3.1 зазначеного договору продавець (ПАТ «ОТП Банк») продає (переуступає) покупцю (ТОВ «ОТП Факторинг Україна» ) права на кредитний портфель, куди входять кредитні договори відповідно додатку № 1, а покупець приймає кредитний портфель та зобов`язується сплатити на користь продавця винагороду. На підставі чинного правочину ТОВ «ОТП Факторинг Україна» набуло права вимоги до боржників, зокрема за кредитним договором від 05 вересня 2005 року, де боржником є позивач.

Зазначені обставини встановлені рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 11 лютого 2016 року у цивільній справі № 127/27126/15-ц за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна» про визнання правовідносин припиненими, визнання недійсним права вимоги, що набрало законної сили 23 лютого 2016 року.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 посилався на те, що із 25 000 дол. США перерахованих на його банківський рахунок, він отримав лише 15 000 дол. США, тому ТОВ «ОТП Факторинг Україна» як правонаступник АКБ «Райффайзенбанк Україна» на підставі статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» має відшкодувати йому пеню за невидачу з його банківського рахунку кредитних коштів у розмірі 10 000 дол. США.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Якщо в зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (частина перша статті 530 ЦК України).

Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України.

Відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» у разі, коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення.

Сплата виконавцем неустойки (пені), встановленої у разі невиконання, прострочення виконання або іншого неналежного виконання зобов`язання, не звільняє його від виконання зобов`язання у натурі.

10 грудня 2010 року між ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна» укладений договір купівлі-продажу кредитного портфеля та договір відступлення прав вимоги, зокрема, за кредитним договором від 05 вересня 2005 року

№ HCL-001/006/05.

Відповідно до пункту 3.3 зазначеного договору покупець набуває усі права вимоги за кредитними договорами, що є дійсними на дату набрання чинності, включаючи, але не обмежуючись правами вимоги до боржників щодо сплати суми основного боргу; правами вимоги до боржників щодо сплати процентів, нарахованих на суму основного боргу, а також правами вимоги до боржників щодо сплати штрафних санкцій.

Судами встановлено, що ТОВ «ОТП Факторинг Україна» є фінансовою установою та має право надавати фінансові послуги, а саме - факторинг.

Згідно зі статтею 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» факторинг - це придбання права вимоги на виконання зобов`язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог і прийом платежів.

Статтею 520 ЦК України передбачено, що боржник у зобов`язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом.

Відповідно до статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Отже, за договором факторингу борги не передаються, оскільки до фактора переходить лише право грошової вимоги.

З урахуванням наведеного, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку, що зобов`язання щодо видачі кредиту ОСОБА_1 за кредитним договором від 05 вересня 2005 року виникло у АКБ «Райффайзенбанк Україна», який мав генеральну ліцензію, дозвіл Національного банку України на право здійснення кредитних операцій, визначених Законом України «Про банки і банківську діяльність», а ТОВ «ОТП Факторинг Україна» не брало на себе зобов`язання щодо видачі кредиту ОСОБА_1 , не є банківською установою і не здійснює кредитування у валюті. Відповідач за договором купівлі-продажу кредитного портфелю від 10 грудня 2010 року отримав лише право вимоги за кредитним договором. Тому висновки судів попередніх інстанцій про відсутність правових підстав, передбачених Законом України «Про захист прав споживачів», для покладення на відповідача відповідальності за невиконання умов кредитного договору є правильними.

Положеннями статті 511 ЦК України передбачено, що зобов`язання не створює обов`язку для третьої особи. У випадках, встановлених договором, зобов`язання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та (або) кредитора.

Оскільки ТОВ «ОТП Факторинг Україна» не є стороною укладеного між ОСОБА_1 та АКБ «Райффайзенбанк Україна» кредитного договору, яким банк зобов`язався надати кредит у розмірі 25 000 дол. США, покладення на ТОВ «ОТП Факторинг Україна» обов`язків з відшкодування неустойки, передбаченої Законом України «Про захист прав споживачів», суперечить положенням статті 511 ЦК України.

Таким чином, доводи касаційної скарги про порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права є необґрунтованими.

Заявник посилається на те, що суди не взяли до уваги, що його вимогою за уточненим позовом було стягнення неустойки за невиконання відповідачем вимог з видачі належних позивачеві коштів у розмірі 10 000 дол. США саме з його банківського рахунку.

Проте незазначення судами у рішеннях тверджень позивача про знаходження невиданих йому коштів саме на його банківському рахунку не вплинуло на правильність по суті вирішення спору, оскільки як правильно встановили суди ТОВ «ОТП Факторинг Україна» вцілому не є відповідальним за невиконання зобов`язання АКБ «Райффайзенбанк Україна» щодо видачі вказаної частини кредиту ОСОБА_1 .

Інші доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність оскаржуваних судових рішень не впливають, зводяться до власного тлумачення норм права, необхідності переоцінки доказів, що відповідно до статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

З огляду на те, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судового рішення - без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, то розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400 401 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 17 грудня 2018 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 13 березня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. В. Яремко

А. С. Олійник

С. О. Погрібний