Постанова

Іменем України

29 вересня 2023 року

м. Київ

справа № 127/22922/22

провадження № 61-5706св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Шиповича В. В. (суддя - доповідач), Осіяна О. М., Синельникова Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Вінницький національний технічний університет,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Вінницького національного технічного університету на рішення Вінницького міського суду Вінницької області,

у складі судді Венгрин О. О., від 10 січня 2023 року та постанову Вінницького апеляційного суду, у складі колегії суддів: Медвецького С. К., Оніщука В. В., Копаничук С. Г., від 23 березня 2023 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до Вінницького національного технічного університету (далі - ВНТУ) про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі та виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позов обґрунтований тим, що із 1980 року працювала у ВНТУ на різних інженерно-технічних посадах.

У 2021 році працювала на посаді провідного інженера центру електронних комунікацій «InterCEC» та на посаді провідного інженера центру комп`ютерних технологій.

19 липня 2021 року її було викликано на засідання профспілкового комітету ВНТУ, де оголошено наказ № 106-о від 14 квітня 2021 року про її переміщення з центру електронних комунікацій «InterCEC» до центру комп`ютерних технологій ВНТУ та повідомлено про майбутнє вивільнення.

21 липня 2021 року вона отримала службову записку від 14 квітня 2021 року, витяг з наказу «Про переміщення» від 14 квітня 2021 року за № 106-о, наказ «Про ліквідацію центру комп`ютерних технологій» від 29 квітня 2021 року за № 127, наказ «Про попередження про майбутнє вивільнення працівників у зв`язку зі скороченням штату» від 20 травня 2021 року за № 138-о.

30 липня 2021 року вона отримала у ВНТУ витяги з наказів: № 193-о

від 24 червня 2021 року про відпустку з 05 липня по 01 серпня 2021 року включно; № 223-о від 23 липня 2021 року про звільнення на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України з 01 серпня 2021 року.

Вважала своє звільнення незаконним, оскільки відповідач не попередив її за два місяці про майбутнє вивільнення та не запропонував їй іншу посаду. Крім того, вона була звільнена в період відпустки, а в день звільнення відповідач не видав їй належно оформлену трудову книжку та копію наказу про звільнення.

Посилаючись на викладене та остаточно сформулювавши позовні вимоги, ОСОБА_1 просила суд визнати поважними причини пропуску строку звернення до суду та поновити цей строк, поновити її на посаді провідного інженера центру комп`ютерних технологій ВНТУ та допустити судове рішення в частині поновлення на роботі до негайного виконання.

Короткий зміст оскаржуваних судових рішень

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 10 січня

2023 року, залишеним без змін постановою Вінницького апеляційного суду від 23 березня 2023 року, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.

Поновлено ОСОБА_1 на попередній роботі у ВНТУ. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Рішення суду в частині поновлення на роботі ОСОБА_1 допущено до негайного виконання.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що ВНТУ своєчасно та належним чином не повідомив позивача про наступне вивільнення та не запропонував ОСОБА_1 наявну в установі роботу, тобто вакантні посади чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо, і яка з`явилася у навчальному закладі протягом цього періоду та яка існувала на день звільнення.

При цьому суд першої інстанції визнав перебування ОСОБА_1 на амбулаторному лікуванні поважною причиною пропуску на один день строку звернення до суду за вирішенням трудового спору.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ВНТУ просить оскаржувані судові рішення скасувати, ухваливши нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

20 квітня 2023 року ВНТУ подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 10 січня 2023 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 23 березня 2023 року.

Ухвалою Верховного Суду від 09 травня 2023 року відкрито касаційне провадження, витребувано матеріали справи з суду першої інстанції.

У травні 2023 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник вказує те, що суди попередніх інстанцій не врахували висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі

№ 800/547/17, від 15 вересня 2020 року у справі № 205/4196/18, у постановах Верховного Суду від 14 серпня 2020 року у справі

№ 904/2584/19, від 14 квітня 2021 року у справі № 876/74/20, від 20 червня 2018 року у справі № 820/1186/17 (пункт 1 частини другої статті 389

ЦПК України).

Зазначає, що університетом було вжито усіх можливих заходів щодо повідомлення позивача про ліквідацію центру комп`ютерних технологій та про дату майбутнього вивільнення, а саме шляхом направлення рекомендованого листа, який неодноразово не могли вручити позивачу.

Також було вжито усіх можливих заходів щодо вчасного повідомлення позивача про її звільнення та про необхідність отримати трудову книжку, а саме шляхом направлення рекомендованих листів. Факт отримання цих листів 30 липня 2021 року не заперечується позивачем.

Наголошує, що направлення рекомендованих листів працівнику, який перебуває у простої та не зобов`язаний перебувати за місцем свого постійного проживання або у межах населеного пункту місця праці, є найбільш зручною формою повідомлення в умовах карантинних обмежень.

Звертає увагу, що під час розгляду справи позивачу неодноразово пропонувались вакансії, які з`являлись у ВНТУ після її звільнення та які відповідали її рівню освіти, проте позивач не бажала скористатись правом повторного прийняття на роботу.

Зауважує, що судом не встановлено наявності вакантних посад на час звільнення позивача.

Стверджує, що судом першої інстанції допущено порушення норм процесуального права, оскільки після судових дебатів суд видалився до нарадчої кімнати, а потім повернувся без прийнятого рішення з метою вчинення окремих процесуальних дій. Розгляд справи було продовжено без постановлення ухвали про поновлення судового розгляду.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У травні 2023 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на обґрунтованість та законність оскаржуваних судових рішень, просить касаційну скаргу залишити без задоволення.

Наголошує, що судами попередніх інстанцій правильно встановлено факт неналежного виконання відповідачем обов`язку щодо повідомлення про майбутнє вивільнення працівника не пізніше ніж за два місяці.

Вказує, що висновки щодо застосування норм права, які викладені у постановах Верховного Суду та на які посилався заявник у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними.

Звертає увагу, що саме наказом відповідача про ліквідацію центру комп`ютерних технологій та наказом про попередження про майбутнє вивільнення працівників було зобов`язано начальника кадрів ВНТУ ознайомити працівників під підпис зі змістом цих наказів.

Фактичні обставини справи

ОСОБА_1 працювала у ВНТУ провідним інженером центру електронних комунікацій «InterCEC».

У період з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року ОСОБА_1 було оголошено простій не з вини працівника, в тому числі на період карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України.

Із 01 по 28 лютого 2021 року ОСОБА_1 було призупинено простій та встановлено гнучкий графік роботи відповідно до статті 60 КЗпП України.

Із 01 березня 2021 року по 30 квітня 2021 року ОСОБА_1 було оголошено простій не з вини працівника, в тому числі на період карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України.

Із 16 квітня 2021 року ОСОБА_1 переміщено зі збереженням посади та умов праці на посаду провідного інженера центру комп`ютерних технологій.

Із 01 травня 2021 року по 13 червня 2021 року ОСОБА_1 було оголошено простій не з вини працівника, в тому числі на період карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України.

Наказом ВНТУ «Про попередження про майбутнє вивільнення працівників у зв`язку зі скороченням штату» № 138-о від 20 травня 2021 року попереджено працівників, серед яких провідний інженер ОСОБА_1 , про майбутнє вивільнення з 31 липня 2021 року за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

Пунктом 1.5 вказаного наказу зобов`язано начальника відділу кадрів підготувати подання до профспілкового комітету ВНТУ для отримання згоди на звільнення зазначених працівників. Ознайомити з цим наказом працівників, в тому числі ОСОБА_1 , під розпис і провести процедуру звільнення відповідно до чинного законодавства згідно пункту 1

частини першої статті 40 КЗпП України.

Підпис ОСОБА_1 відсутній в графі «з наказом ознайомлена, дата підпис».

31 травня 2021 року поштовим відправлення № 2102102961905 ВНТУ направив лист з метою повідомити ОСОБА_1 про майбутнє звільнення з роботи 31 липня 2021 року відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України (зміни в організації виробництва і праці, зокрема, скорочення чисельності або штату працівників).

Вказане відправлення не було вручено ОСОБА_1 у зв`язку із закінченням встановленого терміну зберігання.

Із 14 по 25 червня 2021 року ОСОБА_1 було призупинено простій та встановлено звичайний режим роботи відповідно до статті 60 КЗпП України.

Із 26 червня 2021 року по 04 липня 2021 року ОСОБА_1 було оголошено простій не з вини працівника, в тому числі на період карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України.

Із 05 липня 2021 року по 01 серпня 2021 року ОСОБА_1 перебувала у щорічній відпустці.

12 липня 2021 року ОСОБА_1 встановлено звичайний режим роботи.

З витягу із протоколу № 21 засідання профспілкового комітету ВНТУ

від 19 липня 2021 року вбачається, що на засіданні розглядалось подання адміністрації ВНТУ про отримання згоди на звільнення з 31 липня 2021 року у зв`язку зі скороченням штату працівників, серед яких провідний інженер центру комп`ютерних технологій ОСОБА_1 .

На засіданні ОСОБА_1 заявила, що не ознайомлена з наказом про звільнення під підпис та листів з повідомленням про вивільнення не отримувала. Профспілковий комітет ВНТУ ухвалив: «подання про надання згоди на звільнення провідного інженера ОСОБА_1 не розглядати, оскільки вона не є членом профспілки».

Наказом «По особовому складу» № 223-о від 23 липня 2021 року

ОСОБА_1 , провідного інженера ЦКТ, з 01 серпня 2021 року звільнено з роботи у зв`язку зі скороченням штату (пункт 1 частина перша статті 40 КЗпП України).

Згідно з наказом «Про зміну наказу від 23 липня 2021 року № 223-о «По особовому складу» № 27-о від 25 січня 2022 року дату звільнення

ОСОБА_1 змінено з 01 серпня на 03 серпня 2021 року; наказано виплатити компенсацію за невикористану щорічну відпустку та заробітну плату за 02 та 03 серпня 2021 року в розмірі 545,45 грн.

30 липня 2021 року ОСОБА_1 отримала копію наказу ВНТУ «По особовому складу» № 223-о від 23 липня 2021 року про звільнення її з роботи, а з позовом до ВНТУ про поновлення на роботі звернулась до суду 31 серпня 2021 року.

Згідно з довідкою КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 3 м. Вінниці» № 366 від 20 жовтня 2021 року, ОСОБА_1 з 24 до 30 серпня 2021 року перебувала на амбулаторному лікуванні з приводу гострої респіраторної вірусної інфекції.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно із частинами першою-другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Основоположні засади реалізації права на працю визначені положеннями статті 43 Конституції України, якою закріплено, що кожен має право на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

За змістом статті 51 КЗпП України держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку, зокрема, змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Частиною другою статті 40 КЗпП України встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Згідно з частинами першою, третьою статті 492 КЗпП України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, крім випадків, передбачених цим Кодексом. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України «Про зайнятість населення», власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників

Розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди мають з`ясувати питання про те, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник, або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за два місяці про наступне вивільнення.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, на підставі належно оцінених доказів, встановивши, що роботодавцем не доведено дотримання вимог трудового законодавства щодо попередження позивача за два місяці про наступне вивільнення та пропозиції обійняти наявні у ВНТУ вакантні посади, дійшов обґрунтованого висновку про порушення відповідачем приписів частини першої статті 40, частин першої, третьої статті 492 КЗпП України та незаконність звільнення позивача.

При цьому апеляційний суд також правильно вказав, що пропозиція працевлаштувати ОСОБА_1 під час розгляду справи судом першої інстанції не є підтвердженням належного виконання роботодавцем вимог частини другої статті 40, частини третьої статті 492 КЗпП України при її звільненні.

Висновки судів попередніх інстанцій узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 11 липня 2019 року у справі № 703/4224/16-ц, від 11 березня 2020 року у справі № 645/5845/18,

від 11 квітня 2022 року у справі № 209/2468/20, від 09 лютого 2023 року у справі № 686/5292/21.

Порушення норм процесуального права, на які посилається заявник, зокрема відсутність у вигляді окремого документу ухвали про поновлення судового розгляду, не вплинуло на правильність вирішення спору по суті.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

За встановлених обставин, висновки судів попередніх інстанцій не суперечать висновки, викладеним у постановах Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 800/547/17, від 15 вересня 2020 року у справі № 205/4196/18, у постановах Верховного Суду від 14 серпня

2020 року у справі № 904/2584/19, від 14 квітня 2021 року у справі

№ 876/74/20, від 20 червня 2018 року у справі № 820/1186/17, на які заявник посилається в касаційній скарзі.

Інші доводи касаційної скарги спрямовані на необхідність переоцінки доказів Верховним Судом, що виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції, передбачені статтею 400 ЦПК України.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (зокрема рішення у справі «Пономарьов проти України») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.

Оскаржувані судові рішення є достатньо вмотивованими та містять висновки судів щодо питань, які мають значення для вирішення справи.

В межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховним Судом не встановлено підстав для висновку, що суди попередніх інстанцій ухвалили оскаржені судові рішення із неправильним застосуванням норм матеріального права або із порушенням норм процесуального права, що відповідно до

частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанцій та постанови апеляційного суду - без змін.

Керуючись статтями 400 401 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Вінницького національного технічного університету залишити без задоволення.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 10 січня 2023 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 23 березня 2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:В. В. Шипович О. М. Осіян Є. В. Синельников