Постанова

Іменем України

22 вересня 2022 року

м. Київ

справа № 127/23946/19

провадження № 61-16498св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Ступак О. В.,

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 29 квітня 2021 року у складі судді Бессараб Н. М. та постанову Вінницького апеляційного суду від 16 вересня 2021 року у складі колегії суддів: Медвецького С. К., Копаничук С. Г., Рибчинського В. П.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про встановлення сервітуту.

Позовна заява мотивована тим, що рішенням Староміського районного суду м. Вінниці від 28 лютого 2008 року здійснено поділ спільного будинку колишнього подружжя та земельної ділянки по АДРЕСА_1 . Зобов`язано ОСОБА_1 ізолювати приміщення та облаштувати окремий вхід в будинок. Однак, судовим рішенням не визначено порядок обслуговування ОСОБА_1 газової труби-вводу та наземної частини системи газопостачання, яка знаходиться на земельній ділянці, виділеній ОСОБА_3 . Газопостачання частини будинку, належної ОСОБА_1 , здійснюється на даний час на підставі типових договорів № 0100021121 постачання природного газу побутовим споживачам, укладених 10 січня 2019 року ОСОБА_1 з Публічним акціонерним товариством «Вінницягаз» (далі - ПАТ «Вінницягаз») та з Товариством з обмеженою відповідальністю «Вінницягаз Збут» (далі - ТОВ «Вінницягаз Збут»).

ОСОБА_1 зазначала, що відповідач порушує її право власності на Ѕ частки будинку шляхом перешкоджання користування та обслуговування системи газопостачання. Зокрема, відповідач неодноразово перешкоджав у доступі працівникам ПАТ «Вінницягаз» на належну йому земельну ділянку для обслуговування системи газопостачання будинку, яка забезпечує газом приміщення, належні ОСОБА_1 .

ОСОБА_1 зверталася до ПАТ «Вінницягаз» для перенесення вузла обліку газу № 106232 та запірного крану на територію земельної ділянки, виділеної їй рішенням суду, проте отримувала відповіді про необхідність надання доступу до земельної ділянки, належної ОСОБА_4 , на якій знаходиться вузол обліку газу ОСОБА_1 .

З урахуванням уточнених позовних вимог позивачка просила суд встановити на користь ОСОБА_1 постійно на безоплатній основі сервітут для обслуговування системи газопостачання будинку АДРЕСА_1 на частину земельної ділянки площею 0,0475 га, з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,0008 га, зображену синім кольором з штриховкою на плані-схемі земельної ділянки (додаток 1 до висновку експерта за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи від 25 листопада 2020 року № ОС-399).

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 29 квітня 2021 року, залишеним без змін постановою Вінницького апеляційного суду від 16 вересня 2021 року, позов задоволено. Встановлено на користь ОСОБА_1 постійно на безоплатній основі сервітут для обслуговування системи газопостачання будинку АДРЕСА_1 на частину земельної ділянки площею 0,0475 га, з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,0008 га, зображену синім кольором з штриховкою на план-схемі земельної ділянки (додаток 1 до висновку експерта за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи від 25 листопада 2020 року № ОС-399). План-схема (додаток 1 до висновку експерта за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи від 25 листопада 2020 року № ОС-399) є невід`ємною частиною рішення суду. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що право позивачки на повноцінне використання свого житлового будинку неможливе без обтяження сервітутом земельної ділянки відповідача, оскільки на земельній ділянці, яка належить відповідачу знаходиться труба-ввід (газового стояка) та газова труба, а відповідач не надає доступ до цих комунікацій і задоволення потреб позивачки неможливо здійснити в інший спосіб.

Залишаючи рішення суду без змін, апеляційний суд зазначив, що судом першої інстанції зроблено правильні висновки по суті позовних вимог, адже ним було встановлено сервітут відповідно до раніше існуючого порядку обслуговування системи газопостачання будинку. При цьому суд апеляційної інстанції відхилив доводи апеляційної скарги про те, що справа розглянута неповноважним складом суду, оскільки такі спростовуються протоколом автоматизованого розподілу справи, протоколами та звукозаписом судових засідань. Посилання апелянта на те, що суд першої інстанції неправильно вирішив питання розподілу судових витрат, зокрема не розстрочив їх виплату, апеляційним судом відхилено, оскільки відповідач до суду з такою заявою не звертався та проти розміру заявлених позивачкою до стягнення судових витрат не заперечував.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи

ОСОБА_2 у жовтні 2021 року засобами поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 29 квітня 2021 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 16 вересня 2021 року у вищевказаній справі, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення процесуальних норм, просить визнати нечинним рішення суду першої інстанції та скасувати рішення суду апеляційної інстанції в частині стягнення з нього судового збору.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, що звертаючись до суду з позовом ОСОБА_1 не використала інші способи для задоволення своїх потреб, зокрема не звернулась до газопостачальної компанії з заявою про укладення нового договору про газопостачання або про здійснення реконструкції вже підключеного об`єкта газопостачання. Не врахували висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 17 січня 2019 року у справі № 607/12777/17.

Крім того, ОСОБА_2 у касаційній скарзі наголошує, що апеляційним судом проігноровано його доводи щодо незаконності складу суду першої інстанції. Зокрема, розгляд справи проводила суддя Бессараб Н. М., натомість 29 квітня 2021 року фактично розгляд вказаної справи проводив інший суддя.

Також заявник не погоджується з постановою суду апеляційної інстанції, в частині стягнення з нього судового збору, оскільки така суперечить правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду, зробленим у постанові від 12 лютого 2020 року у справі № 545/1149/17 щодо застосування пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір».

У січні 2022 року від представника ОСОБА_1 - ОСОБА_5 надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2 , в якому, посилаючись на необґрунтованість касаційної скарги, просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки вони є законними.

У січні 2022 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду відповідь на відзив представника ОСОБА_1 - ОСОБА_5 , в якому висловлює незгоду з доводами, зазначеними у ньому.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 11 жовтня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 29 квітня 2021 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 16 вересня 2021 року передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.

Ухвалою Верховного Суду від 25 жовтня 2021 року касаційна скарга залишена без руху для сплати судового збору за подання касаційної скарги у розмірі 1 536,80 грн. Надано строк для усунення недоліків.

У визначений строк ОСОБА_2 подав матеріали на усунення недоліків, зокрема квитанцію від 19 листопада 2021 року № 87 про сплату судового збору у розмірі 1 536,80 грн.

Ухвалою Верховного Суду від 02 грудня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 29 квітня 2021 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 16 вересня 2021 року з підстав визначених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України); витребувано із Вінницького міського суду Вінницької області матеріали вищезазначеної цивільної справи № 127/23946/19; надано учасникам справи строк для подання відзиву.

У грудні 2021 року матеріали справи № 127/23946/19 надійшли до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.

Фактичні обставини справи

Судами попередніх інстанцій встановлено, що сторони у справі перебували у шлюбі та мали у спільній сумісній власності житловий будинок із земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішенням Староміського районного суду м. Вінниці від 26 лютого 2008 року у справі № 2-21-2008 розділено житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , який зареєстровано за ОСОБА_2 відповідно до другого варіанту додаткової будівельно-технічної експертизи від 11 лютого 2008 року № ОС-60/1 (додаток 3-4).

Виділено у власність ОСОБА_6 1/2 частки будинковолодіння, що складається з приміщень в будинку «А»: частину приміщення 1-1, площею 6,86 кв. м; 1-3, площею 17,40 кв. м; 1-4, площею 1,30 кв. м; 1-5, площею 6,0 кв. м; 1-6, площею 2,20 кв. м; 1-7, площею 22,2 кв. м; частину приміщення 1-10, площею 14,15 кв. м; 1-12, площею 18,8 кв. м; 1-13, площею 25,30 кв. м.

Виділено у власність ОСОБА_2 1/2 частки будинковолодіння, що складається з приміщень в будинку «А»: частину приміщення 1-1, площею 13,14 кв. м; 1-2, площею 42,90 кв. м; 1-8, площею 20,4 кв. м; 10-9, площею 18,4 кв. м; 1-11, площею 3,80 кв. м; частину приміщення 1-10, площею 12,8 кв. м; балкон, площею 1,10 кв. м; льох «п/а».

Зобов`язано ОСОБА_6 установити стіни в приміщеннях 1-1, 1-10, замурувати вхід в приміщення 1-11 та облаштувати окремий вхід до своєї частини будинку. Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_2 30 760,00 грн як компенсацію відхилення від ідеальної частки власності в домоволодінні. Розділено земельну ділянку, площею 0,1049 га, яка знаходиться під домоволодінням по АДРЕСА_1 , відповідно до кадастрового плану другого варіанту додаткової будівельно-технічної експертизи від 11 лютого 2008 року № ОС-60/1 (додаток № 7).

Виділено у власність ОСОБА_6 земельну ділянку, площею 524,5 кв. м (на плані синім кольором), ОСОБА_2 земельну ділянку, площею 524,5 м2 (на плані рожевим кольором).

Право власності на 1/2 частки житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_6 , що підтверджується реєстраційним посвідченням Комунального підприємства «ВООБТІ» від 05 серпня 2008 року.

Рішення Староміського районного суду м. Вінниці від 26 лютого 2008 року у справі № 2-21-2008 на момент розгляду цієї справи виконано сторонами.

Інформацією з листа ПАТ «Вінницягаз» від 08 жовтня 2018 року № і013-Лв-6624-10А підтверджується, що ОСОБА_2 заборонив працівникам аварійно-диспетчерської служби регіональної газової компанії доступ до системи газопостачання за адресою: АДРЕСА_1 , для виконання службових обов`язків, оскільки частина системи газопостачання знаходиться на його приватній території.

ОСОБА_1 неодноразово зверталася до ОСОБА_2 з пропозицією мирним шляхом вирішити спірні питання, а саме: встановити земельні сервітути зі сторони ОСОБА_1 - для обслуговування системи газопостачання, зі сторони ОСОБА_2 - для обслуговування погребу, що знаходиться на земельній ділянці ОСОБА_1 , яка залишена ОСОБА_2 без реагування.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 05 квітня 2019 року, яке залишено без змін постановою Вінницького апеляційного суду від 11 липня 2019 року у справі № 127/27400/18, зобов`язано ОСОБА_2 утриматись від вчинення дій з втручання в систему газопостачання будинку по АДРЕСА_1 з метою припинення газопостачання в частину будинку, що по АДРЕСА_1 (1/2 частка), яка належить на праві власності ОСОБА_1 .

Газопостачання частини будинку, належної ОСОБА_1 , здійснюється на даний час на підставі типових договорів № 0100021121 постачання природного газу побутовим споживачам, укладених 10 січня 2019 року ОСОБА_1 з ПАТ «Вінницягаз» та з ТОВ «Вінницягаз Збут».

Нормативно-правове обґрунтування

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 грудня 2021 року у справі № 686/18456/18 (провадження № 61-18819св20) зазначено, що «у частині першій статті 402 ЦК України передбачено, що сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Згідно з частиною третьою статті 402 ЦК України у разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту. Тлумачення цих норм свідчить про те, що умовою встановлення сервітуту є неможливість задовольнити такі потреби в інший спосіб. Отже, передумовою звернення до суду за встановленням сервітуту повинен бути доказ вчинення дій зацікавленою особою щодо встановлення сервітуту та недосягнення про це згоди із власником ділянки, щодо якої планується встановити сервітут. Якщо особа до звернення до суду не вчиняла дій щодо встановлення сервітуту за домовленістю сторін (зокрема, не звернулася до іншої сторони з пропозицією про укладення договору про встановлення сервітуту), то у суду немає підстав для задоволення відповідних вимог у зв`язку з відсутністю у позивача права вимагати встановлення сервітуту за рішенням суду. Аналогічний за змістом висновок викладений у постановах Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/4106/14-ц, від 19 червня 2019 року у справі № 925/603/18, від 17 жовтня 2019 року у справі № 484/690/16-ц та від 27 листопада 2019 року у справі № 751/8865/15-ц.

Відповідно до положень частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, дослідивши наявні у справі докази та давши їм належну оцінку, правильно виходив із того, що ОСОБА_1 довела, що єдиним, найменш обтяжливим для обох сторін способом захисту є встановлення позивачу сервітуту для обслуговування системи газопостачання частини будинку АДРЕСА_1 . У інший спосіб забезпечити газопостачання частини будинку ОСОБА_1 є неможливим.

Водночас суд першої інстанції правильно встановив, що належне обслуговування системи газопостачання частини будинку ОСОБА_1 можливе лише виключно шляхом встановлення сервітуту на земельну ділянку відповідача площею 8,00 кв. м, яка графічно відображена як ділянка № НОМЕР_1 у додатку 1 до висновку експерта.

Аргументи касаційної скарги про те, що позивачка не використала інші способи захисту своїх прав, зокрема не звернулась до газопостачальної компанії з заявою про укладення нового договору про газопостачання або про здійснення реконструкції вже підключеного об`єкта газопостачання, Суд відхиляє, з урахуванням наступного.

Так судами встановлено, що ОСОБА_1 вживалися заходи для встановлення земельного сервітуту у позасудовому порядку. Так, ОСОБА_1 зверталася до ОСОБА_2 про встановлення земельного сервітуту шляхом укладення нотаріального договору, що підтверджується зверненням від 20 листопада 2018 року (т. 1 а. с. 19) та пропозицією мирного врегулювання спору від 24 лютого 2020 року (т. 1 а. с. 111).

Посилання у касаційній скарзі на те, що позивачка повинна була звернутись до газопостачальної компанії з заявою про укладення нового договору про газопостачання або про здійснення реконструкції вже підключеного об`єкта газопостачання, Судова колегія відхиляє, оскільки, як правильно встановлено судом апеляційної інстанції, відповідно до підпункту 4 пункту 7.4 розділу VІІ Типового договору розподілу природного газу встановлено обов`язок споживача забезпечувати безперешкодний та безплатний доступ на власні об`єкти чи земельну ділянку представникам Оператора, оскільки частина будинку ОСОБА_1 газифікована та їй надаються послуги із газопостачання на підставі чинних договорів, укладених з ПАТ «Вінницягаз» та з ТОВ «Вінницягаз Збут», а частина будинку ОСОБА_2 не газифікована, побудова позивачем нової системи газопостачання є недоцільною.

Аргументи касаційної скарги про те, що апеляційний суд не врахував висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верхового Суду від 17 січня 2019 року у справі № 607/12777/17, Верховний Суд відхиляє з огляду на таке.

У постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (пункт 39) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то в такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним й об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

У наведеній заявником постанові суду касаційної інстанції та оскаржуваних судових рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій встановлено різні фактичні обставини справ та відсутні достатньо спільні риси між спірними правовідносинами, а тому доводи заявника про не врахування висновків суду касаційної інстанції щодо застосування норм права у подібних правовідносинах є безпідставним.

Доводи касаційної скарги про те, що справу розглянуто і вирішено неповноважним складом суду є безпідставними та спростовуються матеріалами справи.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо справу розглянуто і вирішено неповноважним складом суду.

Відповідно до частини першої статті 34 ЦПК України цивільні справи у судах першої інстанції розглядаються одноособово суддею, який є головуючим і діє від імені суду, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Визначення судді, а в разі колегіального розгляду - судді-доповідача, для розгляду конкретної справи здійснюється Єдиною судовою інформаційно-комунікаційною системою під час реєстрації документів, зазначених у частині другій статті 14 цього Кодексу, а також в інших випадках визначення складу суду на будь-якій стадії судового процесу, з урахуванням спеціалізації та рівномірного навантаження для кожного судді, за принципом випадковості та в хронологічному порядку надходження справ (частина перша статті 33 ЦПК України).

Результати автоматизованого розподілу (повторного розподілу) справи оформлюються протоколом (частина чотирнадцята статті 33 ЦПК України).

Зі змісту протоколу судового засідання, складеного до 29 квітня 2021 року та звукозапису судового засідання, випливає, що розгляд цієї справи судом першої інстанції здійснено у складі судді Бессараб Н. М., на підставі протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30 серпня 2019 року (т. 1 а. с. 39).

Доводи заявника щодо неправомірності стягнення апеляційним судом з нього судового збору, оскільки він вважає, що звільнений від сплати судового збору, на підставі пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» як учасник бойових дій, що підтверджується посвідченням від 20 червня 1996 року № 554143 серія АБ, Суд відхиляє, як безпідставні.

Згідно з пунктом 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» учасники бойових дій, постраждалі учасники Революції Гідності, Герої України звільняються від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях у справах, пов`язаних з порушенням їхніх прав.

Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12 лютого 2020 року у справі № 545/1149/17 (провадження № 14-730цс19) зроблений правовий висновок про те, що вирішуючи питання про стягнення судового збору з особи, яка має статус учасника бойових дій (прирівняної до нього особи), для правильного застосування норм пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» суд має враховувати предмет та підстави позову; перевіряти чи стосується така справа захисту прав цих осіб з урахуванням положень статей 12, 22 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Перелік пільг учасникам бойових дій та особам, прирівняним до них, визначені у статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Серед них немає пільг щодо звільнення від сплати судового збору у справах із вимогами, подібними до тих, з якими позивач звернувся у цій справі.

Враховуючи те, що предметом спору у цій справі є встановлення сервітуту для обслуговування системи газопостачання будинку, тому відсутні підстави вважати, що справа пов`язана із порушенням прав ОСОБА_2 як учасника бойових дій чи будь-яким іншим чином стосується соціального і правового захисту учасників бойових дій, висновки апеляційного суду щодо стягнення судового збору з ОСОБА_2 є правомірними.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди заявника з висновками судів першої та апеляційної інстанцій стосовно встановлених обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували, та не можуть бути підставами для скасування постановлених у справі судових рішень.

При цьому Верховний Суд враховує, що, як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії», заява № 49684/99).

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Щодо розподілу судових витрат

Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, в тому числі із розподілу судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 29 квітня 2021 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 16 вересня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. Ю. Гулейков С. О. Погрібний О. В. Ступак