Постанова

Іменем України

04 серпня 2021 року

м. Київ

справа № 127/2487/15-ц

провадження № 61-16538св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Хрещатик», правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Есаймент»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 , Служба у справах дітей Вінницької міської ради,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Шиманського Віталія Миколайовича на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 23 грудня 2019 року у складі судді Вохмінової О. С. та постанову Вінницького апеляційного суду від 08 жовтня 2020 року у складі колегії суддів: Берегового О. Ю., Ковальчука О. В., Панасюка О. С.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог, заперечень на позов і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У лютому 2015 року Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Хрещатик» (далі - ПАТ «КБ «Хрещатик») звернулося до суду з позовом, який уточнило у процесі розгляду справи, до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_3 , про звернення стягнення на предмет іпотеки, посилаючись на те, що 25 грудня 2009 року між Відкритим акціонерним товариством «Комерційний банк «Хрещатик» (далі - ВАТ «КБ «Хрещатик»), яке змінило назву на ПАТ «КБ «Хрещатик», та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір № 20/09/фо/сі (далі - Кредитний договір) з наступними змінами та доповненнями до нього, внесеними додатковими договорами, за умовами якого позичальник отримав кредит у розмірі 2 150 000 грн зі сплатою 25 % річних строком до 25 грудня 2012 року. З метою забезпечення виконання зобов`язань за вказаним договором 28 грудня 2009 року між ВАТ «КБ «Хрещатик» та ОСОБА_1 було укладено: договір іпотеки № 20/09/фо/сі-2, предметом якого є будинок загальною площею 352,1 кв. м, житловою площею 90,2 кв. м, розташований по АДРЕСА_1 ; договір іпотеки № 20/09/фо/сі-3, предметом якого є земельна ділянка площею 0,0645 га, кадастровий номер 0510100000:01:005:0030, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташована по АДРЕСА_1 . На підставі рішення Замостянського райсуду міста Вінниці від 08 вересня 2010 року у справі № 2-3512/2010 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя право власності на будинок та земельну ділянку належить ОСОБА_2 , що також підтверджується інформаційною довідкою з Реєстру прав власності на нерухоме майно. Тому відповідно до статті 23 Закону України «Про іпотеку» ОСОБА_2 набула статусу іпотекодавця і має всі права та несе всі обов`язки за іпотечними договорами. У зв`язку з неналежним виконанням ОСОБА_3 своїх зобов`язань за Кредитним договором станом на 23 липня 2015 року в нього утворилася заборгованість у розмірі 5 532 144,90 грн, з яких: 2 090 000 грн - прострочена заборгованість за кредитом; 1 922 116,44 грн - відсотки; 840 523,56 грн - пеня за кредитом; 679 504,90 грн - пеня за відсотками. Враховуючи викладене, ПАТ «КБ «Хрещатик» просило в рахунок погашення вказаної заборгованості звернути стягнення на предмет іпотеки - будинок та земельну ділянку, розташовані по АДРЕСА_1 , які належать на праві власності ОСОБА_2 .

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 28 вересня 2015 року, внесеною до протоколу судового засідання, Службу у справах дітей Вінницької міської ради залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

24 січня 2017 року в судовому засіданні ОСОБА_1 заперечив проти позову, посилаючись на те, що внаслідок внесення змін до Кредитного договору відбулося суттєве подорожчання кредиту, однак він не давав згоди на збільшення свого зобов`язання і звернувся до суду з позовом про визнання припиненими зобов`язань за договорами іпотеки № 20/09/фо/сі-2 та № 20/09/фо/сі-3. Також він не є солідарним боржником і позовні вимоги ПАТ «КБ «Хрещатик» не підлягають задоволенню у зв`язку зі спливом позовної давності.

Представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4 в судовому засіданні 24 січня 2017 року також заперечив проти позову, посилаючись на те, що позовні вимоги ПАТ «КБ «Хрещатик» є необґрунтованими та не підлягають задоволенню у зв`язку з недоведеністю, так як розрахунок заборгованості, наданий до уточненої позовної заяви, неправильний, а додаткова угода № 3 до Кредитного договору не погоджувалася з майновим поручителем - ОСОБА_1 , який не повинен відповідати за збільшеними зобов`язаннями. Оскільки вперше банк надіслав ОСОБА_3 вимогу про дострокове повернення всієї заборгованості в лютому 2012 року, то позивачем пропущена позовна давність, що є самостійною підставою для відмови в позові.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 23 грудня 2019 року позов задоволено частково. В рахунок часткового погашення боргу за Кредитним договором, укладеним між ПАТ «КБ «Хрещатик» та ОСОБА_3 , в сумі 4 992 910,44 грн, що складається із суми простроченого кредиту - 2 090 000 грн, заборгованості за відсотками - 1 794 712,32 грн, пені за простроченим кредитом - 633 642,19 грн, пені за простроченими відсотками - 474 555,93 грн, звернено стягнення на предмет іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів у межах процедури виконавчого провадження: будинок загальною площею 352,1 кв. м, житловою площею 90,2 кв. м, вартістю 1 968 474 грн, розташований по АДРЕСА_1 , який належить на праві власності ОСОБА_2 ; земельну ділянку площею 0,0645 га, кадастровий номер 0510100000:01:005:0030, з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, вартістю 250 056 грн, розташовану по АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності ОСОБА_2 . Постановлено встановити початкову ціну реалізації предметів іпотеки на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій. Вирішено питання про розподіл судових витрат. В решті позову відмовлено.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що внаслідок неналежного виконання ОСОБА_3 зобов`язань за Кредитним договором в нього утворилася заборгованість в розмірі 4 992 910,44 грн, що підтверджено заочним рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 02 вересня 2015 року у справі № 127/27568/14-ц за позовом ПАТ «КБ «Хрещатик» до ОСОБА_3 , третя особа - ОСОБА_5 , про стягнення заборгованості, звернення стягнення на предмет застави, та постановою Вінницького апеляційного суду від 08 жовтня 2019 року у справі № 127/9751/15-ц за позовом ПАТ «КБ «Хрещатик» до ОСОБА_6 , третя особа - ОСОБА_3 , про звернення стягнення на предмет іпотеки. Оскільки виконання Кредитного договору було забезпечено договорами іпотеки, то позивач як іпотекодержатель набув право на звернення стягнення на предмет іпотеки. На підставі рішення Замостянського райсуду міста Вінниці від 08 вересня 2010 року у справі № 2-3512/2010 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя право власності на будинок та земельну ділянку, які є предметом іпотеки, перейшло від ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , що також підтверджується інформаційною довідкою з Реєстру прав власності на нерухоме майно. Тому відповідно до статті 23 Закону України «Про іпотеку» ОСОБА_2 набула статусу іпотекодавця і має всі права та несе всі обов`язки за іпотечними договорами. Відповідно до частини першої статті 41 Закону України «Про іпотеку» реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду або за виконавчим написом нотаріуса, проводиться, якщо інше не передбачено рішенням суду, шляхом продажу на прилюдних торгах, у тому числі у формі електронних торгів, у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», з дотриманням вимог цього Закону. Тому суд вважав необхідним визначити реалізацію предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів в межах процедури виконавчого провадження. У 2014 році, тобто в межах позовної давності банк звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення боргу за Кредитним договором і заочним рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 02 вересня 2015 року у справі № 127/27568/14-ц позов було задоволено. Крім того, ОСОБА_3 здійснював погашення кредитної заборгованості після пред`явлення банком вимоги про дострокове погашення кредиту від 09 лютого 2012 року, а останній платіж здійснив 30 квітня 2014 року, що свідчить про визнання боргу ОСОБА_3 . За таких обставин, оскільки позовна давність до основної вимоги була перервана і не спливла, то підстав для застосування позовної давності до вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки немає. За довідкою квартального комітету «Київський» від 13 травня 2015 року в будинку АДРЕСА_1 з 11 вересня 2012 року проживають діти: ОСОБА_7 , 2000 року народження, та ОСОБА_7 , 2002 року народження. За цією адресою діти не зареєстровані, а позивач не заявляв вимог щодо виселення мешканців з будинку. Цивільний кодекс України (далі - ЦК України) та Закон України «Про іпотеку» не містять норм, які б обмежували право членів сім`ї власника на користування житлом у разі передачі його в іпотеку. Тому проживання дітей в будинку не є підставою для відмови в позові про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 26 березня 2020 року залучено до участі у справі Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Есаймент» (далі - ТОВ «ФК «Есаймент») як правонаступника ПАТ «КБ «Хрещатик».

Постановою Вінницького апеляційного суду від 08 жовтня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 23 грудня 2019 року змінено. Викладено перший абзац резолютивної частини рішення в такій редакції: «В рахунок часткового погашення боргу за Кредитним договором, укладеним між ПАТ «КБ «Хрещатик» та ОСОБА_3 , в сумі 2 419 418,91 грн, що складається із суми простроченого кредиту - 2 090 000 грн, заборгованості за відсотками - 329 418,91 грн, звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів в межах процедури виконавчого провадження: будинок загальною площею 352,1 кв. м, житловою площею 90,2 кв. м, вартістю 1 968 474 грн, розташований по АДРЕСА_1 , який належить на праві власності ОСОБА_2 ; земельну ділянку площею 0,0645 га, кадастровий номер 0510100000:01:005:0030, з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, вартістю 250 056 грн, розташовану по АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності ОСОБА_2 ». В іншій частині рішення суду залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновок суду першої інстанції щодо наявності підстав для звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості за Кредитним договором в означений спосіб є законним та обґрунтованим. Однак при визначенні розміру заборгованості за Кредитним договором місцевий суд послався на судові рішення в інших справах, які були скасовані та не мають преюдиційного значення в цій справі. При цьому постановою Вінницького апеляційного суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 127/9751/15-ц за позовом ПАТ «КБ «Хрещатик», правонаступником якого є ТОВ «ФК «Есаймент», до ОСОБА_6 , третя особа - ОСОБА_3 , про звернення стягнення на предмет іпотеки було встановлено, що загальна заборгованість позичальника ОСОБА_3 за Кредитним договором складає 2 419 418,91 грн, з яких: заборгованість за кредитом - 2 090 000 грн; заборгованість за відсотками - 329 418,91 грн.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.

05 листопада 2020 року представник ОСОБА_2 - адвокат Шиманський В. М. подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 23 грудня 2019 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 08 жовтня 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення і направити справу на новий розгляд до Вінницького апеляційного суду.

На обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктом 4 частини другої статті 389, пунктами 3, 4 частини третьої статті 411 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), заявник зазначив, що апеляційний суд необґрунтовано залишив без розгляду його клопотання про призначення судово-економічної експертизи та не звернув уваги на те, що при розгляді спору про стягнення заборгованості визначення суми боргу позичальника є обов`язком суду відповідно до положень статей 263 264 382 ЦПК України. При цьому суд апеляційної інстанції встановив суму боргу на підставі недопустимих доказів за відсутності в матеріалах справи первинних документів та безпідставно послався на постанову Вінницького апеляційного суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 127/9751/15-ц за позовом ПАТ «КБ «Хрещатик», правонаступником якого є ТОВ «ФК «Есаймент», до ОСОБА_6 , третя особа - ОСОБА_3 , про звернення стягнення на предмет іпотеки, текст якої було внесено до автоматизованої системи документообігу суду комп`ютерної програми «Д-3» та станом на 08 жовтня 2020 року не опубліковано в Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2020 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Вінницького міського суду Вінницької області.

16 березня 2021 року справа № 127/2487/15-ц надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 липня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до пункту 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з пунктами 3, 4 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту (частина перша статті 527 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (частина перша статті 611 ЦК України).

Судами встановлено, що 25 грудня 2009 року між ВАТ «КБ «Хрещатик», яке змінило назву на ПАТ «КБ «Хрещатик», та ОСОБА_3 було укладено Кредитний договір, за умовами якого позичальник отримав кредит у розмірі 1 650 000 грн зі сплатою 28 % річних строком до 25 грудня 2010 року.

19 липня 2010 року між ПАТ «КБ «Хрещатик» та ОСОБА_3 було укладено додатковий договір № 1 до Кредитного договору, яким було збільшено суму кредиту до 2 150 000 грн та продовжено термін погашення кредиту до 25 грудня 2011 року.

18 жовтня 2010 року між ПАТ «КБ «Хрещатик» та ОСОБА_3 було укладено додатковий договір № 2 до Кредитного договору, яким зменшено процентну ставку за Кредитним договором до 25 % річних та продовжено термін погашення кредиту до 25 грудня 2012 року, змінено графік погашення кредиту.

27 грудня 2010 року між ПАТ «КБ «Хрещатик» та ОСОБА_3 було укладено додатковий договір № 3 до Кредитного договору, яким змінено графік погашення кредиту і встановлено, що погашення кредиту в сумі 2 150 000 грн здійснюється до 25 грудня 2012 року, а також погоджено відстрочення сплати відсотків до 30 червня 2011 року.

Відповідно до пункту 1.3 Кредитного договору позичальник зобов`язався використати кредит на цілі, передбачені цим договором, сплатити банку відсотки за користування кредитом і комісії у розмірах та порядку, передбачених цим договором, та повернути банку суму кредиту в порядку і строки, передбачені цим договором.

Згідно з пунктом 6.2.1 Кредитного договору у випадку прострочення погашення кредиту, сплати відсотків за користування кредитом, сплати комісій за розгляд та аналіз кредитного проекту, за відкриття кредитної лінії, за невикористаний залишок кредитних коштів, позичальник сплачує банку пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми невикористаних зобов`язань за кожен день прострочення.

Відповідно до частини першої статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно з частиною першою статті 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Статтею 1 Закону України «Про іпотеку» визначено, що іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

З метою забезпечення виконання зобов`язань за Кредитним договором 28 грудня 2009 року між ВАТ «КБ «Хрещатик» та ОСОБА_1 було укладено:

- договір іпотеки № 20/09/фо/сі-2, за умовами якого ОСОБА_1 передав в іпотеку банку належне йому на праві власності майно - будинок загальною площею 352,1 кв. м, житловою площею 90,2 кв. м, розташований по АДРЕСА_1 ;

- договір іпотеки № 20/09/фо/сі-3, за умовами якого ОСОБА_1 передав в іпотеку банку належне йому на праві власності майно - земельну ділянку площею 0,0645 га, кадастровий номер 0510100000:01:005:0030, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташовану по АДРЕСА_1 .

В пунктах 1.4 договорів іпотеки № 20/09/фо/сі-2 та № 20/09/фо/сі-3 сторони погодили, що у випадку задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предмета іпотеки його вартість буде визначатися за цінами, що реально склалися на ринку на момент задоволення на аналогічне предмету іпотеки майно.

Згідно з пунктами 1.6 договорів іпотеки № 20/09/фо/сі-2 та № 20/09/фо/сі-3 при невиконанні позичальником зобов`язань, забезпечених іпотекою, іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки відповідно до Закону України «Про заставу», Закону України «Про іпотеку», Закону України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати», а також відповідно до цих договорів.

Пунктами 6.1 договорів іпотеки № 20/09/фо/сі-2 та № 20/09/фо/сі-3 передбачено, що ці договори набирають чинності з моменту їх нотаріального посвідчення і діють до повного виконання зобов`язань за Кредитним договором.

28 грудня 2009 року до Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна внесено записи про обтяження іпотекою будинку та земельної ділянки по АДРЕСА_1 .

У зв`язку з внесенням змін до Кредитного договору 19 липня 2010 року, а також 29 жовтня 2010 року між ПАТ «КБ «Хрещатик» та ОСОБА_1 було укладено відповідні договори № 1 та № 2 про внесення змін до договорів іпотеки № 20/09/фо/сі-2 та № 20/09/фо/сі-3.

09 лютого 2012 року банк надіслав ОСОБА_3 лист-претензію щодо погашення заборгованості за Кредитним договором, в якій повідомив про те, що позичальник не виконує зобов`язання за Кредитним договором і станом на 09 лютого 2012 року прострочена заборгованість за кредитом складає 580 000 грн, прострочена заборгованість за відсотками - 408 276 грн, пеня - 53 325,51 грн. Тому банк вимагав у п`ятиденний термін погасити зазначену заборгованість. В разі невиконання цієї вимоги та у зв`язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково банк повідомив, що змінює дату остаточного повернення кредиту в сторону зменшення та вважає його таким, що настав, починаючи з 16 лютого 2012 року.

Частинами першою, другою статті 3 Закону України «Про іпотеку» в редакції, чинній на час укладення між банком та ОСОБА_1 договорів іпотеки від 28 грудня 2009 року № 20/09/фо/сі-2 та № 20/09/фо/сі-3, передбачено, що іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом. Взаємні права і обов`язки іпотекодавця та іпотекодержателя за іпотечним договором виникають з моменту його нотаріального посвідчення. У разі іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, взаємні права і обов`язки іпотекодавця та іпотекодержателя виникають з дня вчинення відповідного правочину, на підставі якого виникає іпотека, або з дня набрання законної сили рішенням суду.

Згідно з частинами першою, другою статті 5 Закону України «Про іпотеку» в редакції, чинній на час укладення між банком та ОСОБА_1 договорів іпотеки від 28 грудня 2009 року № 20/09/фо/сі-2 та № 20/09/фо/сі-3, предметом іпотеки можуть бути один або декілька об`єктів нерухомого майна за таких умов: нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності або на праві господарського відання, якщо іпотекодавцем є державне або комунальне підприємство, установа чи організація; нерухоме майно може бути відчужене іпотекодавцем і на нього відповідно до законодавства може бути звернене стягнення; нерухоме майно зареєстроване у встановленому законом порядку як окремий виділений у натурі об`єкт права власності, якщо інше не встановлено цим Законом. Предметом іпотеки також може бути об`єкт незавершеного будівництва, майнові права на нього, інше нерухоме майно, яке стане власністю іпотекодавця після укладення іпотечного договору, за умови, що іпотекодавець може документально підтвердити право на набуте ним у власність відповідне нерухоме майно у майбутньому. Обтяження такого нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації у встановленому законом порядку незалежно від того, хто є власником такого майна на час укладення іпотечного договору.

Частинами першою, другою статті 23 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов`язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

Рішенням Замостянського райсуду міста Вінниці від 08 вересня 2010 року у справі № 2-3512/2010 було задоволено позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя, визнано за ОСОБА_2 право приватної власності на житловий будинок загальною площею 352,1 кв. м та земельну ділянку площею 0,0645 га, кадастровий номер 05101000000:01:005:0030, розташовані по АДРЕСА_1 .

На підставі вищевказаного рішення суду ОСОБА_2 є власником будинку та земельної ділянки, що є предметом іпотеки, та відповідно до статті 23 Закону України «Про іпотеку» набула статусу іпотекодавця, має всі його права і несе всі його обов`язки за іпотечними договорами у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття нею права власності на предмет іпотеки.

ОСОБА_3 не виконував належним чином своїх зобов`язань за Кредитним договором, внаслідок чого в нього утворилася заборгованість, яка згідно з розрахунком ПАТ «КБ «Хрещатик» станом на 23 липня 2015 року складала 5 532 144,90 грн, з яких: 2 090 000 грн - прострочена заборгованість за кредитом; 1 922 116,44 грн - відсотки; 840 523,56 грн - пеня за кредитом; 679 504,90 грн - пеня за відсотками.

ПАТ «КБ «Хрещатик» просило в рахунок погашення вищевказаної заборгованості звернути стягнення на предмет іпотеки, що належить на праві приватної власності ОСОБА_2 , а саме - будинок загальною площею 352,1 кв. м, житловою площею 90,2 кв. м та земельну ділянку площею 0,0645 га, кадастровий номер 0510100000:01:005:0030, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташовані по АДРЕСА_1 .

Іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частина п`ята статті 3 Закону України «Про іпотеку»).

Згідно з частиною першою статті 7 Закону України «Про іпотеку» за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання.

Відповідно до частин першої, третьої статті 33 Закону України «Про іпотеку» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Отже, законодавством передбачено право іпотекодержателя задовольнити забезпечені іпотекою вимоги за рахунок предмета іпотеки у випадку невиконання або неналежного виконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання.

Загальне правило про звернення стягнення на предмет застави (іпотеки) закріплене у статті 590 ЦК України й передбачає можливість такого звернення на підставі рішення суду в примусовому порядку, якщо інше не встановлено договором або законом.

Право вибору конкретного способу звернення стягнення на предмет іпотеки належить іпотекодержателю.

Згідно з частиною першою статті 39 Закону України «Про іпотеку» у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки в рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації (у разі необхідності); спосіб реалізації предмета іпотеки; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки.

При визначені розміру заборгованості за Кредитним договором суд першої інстанції не взяв до уваги наданий позивачем розрахунок заборгованості станом на 23 липня 2015 року, а послався на розмір заборгованості, встановлений заочним рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 02 вересня 2015 року у справі № 127/27568/14-ц за позовом ПАТ «КБ «Хрещатик» до ОСОБА_3 , третя особа - ОСОБА_5 , про стягнення заборгованості, звернення стягнення на предмет застави, та постановою Вінницького апеляційного суду від 08 жовтня 2019 року у справі № 127/9751/15-ц за позовом ПАТ «КБ «Хрещатик» до ОСОБА_6 , третя особа - ОСОБА_3 , про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Апеляційним судом в цій справі встановлено, що ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 01 березня 2020 року було скасоване заочне рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 02 вересня 2015 року у справі № 127/27568/14-ц. В подальшому ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 15 червня 2017 року у справі № 127/27568/14-ц позовну заяву ПАТ «КБ «Хрещатик» до ОСОБА_3 , третя особа - ОСОБА_5 , про стягнення заборгованості, звернення стягнення на предмет застави залишено без розгляду.

Крім того, постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 травня 2020 року у справі № 127/9751/15-ц касаційну скаргу ОСОБА_6 було задоволено частково, постанову Вінницького апеляційного суду від 08 жовтня 2019 року скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

В подальшому постановою Вінницького апеляційного суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 127/9751/15-ц за позовом ПАТ «КБ «Хрещатик», правонаступником якого є ТОВ «ФК «Есаймент», до ОСОБА_6 , третя особа - ОСОБА_3 , про звернення стягнення на предмет іпотеки апеляційну скаргу ОСОБА_6 було задоволено частково, а рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 01 грудня 2016 року змінено. Зазначеним судовим рішенням було встановлено, що 09 лютого 2012 року банк надіслав ОСОБА_3 лист-претензію щодо заборгованості за Кредитним договором та повідомив, що в разі невиконання цієї вимоги та у зв`язку із застосуванням права на повернення кредиту банк достроково змінює дату остаточного повернення кредиту в сторону зменшення та вважає його таким, що настав, починаючи з 16 лютого 2012 року. Тобто банк визначив кінцеву дату повернення кредиту, а отже, після спливу цієї дати банк не може нараховувати передбачені договором проценти за кредитом та пеню. Тому загальна заборгованість позичальника ОСОБА_3 за Кредитним договором складає 2 419 418,91 грн, з яких: заборгованість за кредитом - 2 090 000 грн; заборгованість за відсотками - 329 418,91 грн.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому.

Частинами першою, третьою статті 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

За змістом статей 550 551 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання. Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Неустойка за своєю правовою природою володіє акцесорним характером і, будучи цивільно-правовою санкцією, у всіх випадках є елементом самого забезпеченого зобов`язання.

Частиною першою статті 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

За змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18) зроблено висновок про те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Встановивши, що позичальник ОСОБА_3 порушив свої зобов`язання за Кредитним договором, виконання яких забезпечене договорами іпотеки, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що ПАТ «КБ «Хрещатик» як іпотекодержатель набуло право звернути стягнення на передане в іпотеку майно шляхом його продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження на підставі статті 33 Закону України «Про іпотеку».

Визначаючи дійсний розмір заборгованості за Кредитним договором, апеляційний суд врахував вищенаведені правові висновки, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), та обґрунтовано виходив з того, що вимоги банку в частині нарахованих процентів та пені підлягають задоволенню лише в межах строку дії договору, що також встановлено постановою Вінницького апеляційного суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 127/9751/15-ц за позовом ПАТ «КБ «Хрещатик», правонаступником якого є ТОВ «ФК «Есаймент», до ОСОБА_6 , третя особа - ОСОБА_3 , про звернення стягнення на предмет іпотеки. Таким чином, встановивши, що загальна заборгованість позичальника ОСОБА_3 за Кредитним договором складає 2 419 418,91 грн, з яких: заборгованість за кредитом - 2 090 000 грн; заборгованість за відсотками - 329 418,91 грн, апеляційний суд дійшов правильного висновку про зміну рішення суду першої інстанції щодо загального розміру заборгованості та її складових.

Доводи касаційної скарги представника ОСОБА_2 - адвоката Шиманського В. М. про те, що в порушення норм процесуального права апеляційний суд залишив без розгляду його клопотання про призначення судово-економічної експертизи, не заслуговують на увагу з огляду на таке.

Згідно з частинами першою, третьою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності (частина перша статті 103 ЦПК України).

Під час розгляду справи в суді першої інстанції, а також в поданій 23 січня 2020 року апеляційній скарзі на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 23 грудня 2019 року, ОСОБА_2 та її представник - адвокат Шиманський В. М. не заявляли клопотання про призначення в цій справі судово-економічної експертизи, а представник ОСОБА_2 - адвокат Шиманський В. М. подав таке клопотання до апеляційного суду лише 08 жовтня 2020 року.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 08 жовтня 2020 року, внесеною в протокол судового засідання, вищевказане клопотання залишено без розгляду. При цьому звукозаписом судового засідання підтверджується, що апеляційний суд керувався положеннями статті 356 ЦПК України та виходив з того, що під час розгляду справи в суді першої інстанції, а також в апеляційній скарзі ОСОБА_2 не посилалася на необхідність проведення у справі експертизи і не заявляла такого клопотання.

Пунктами 6, 7 частини другої статті 356 ЦПК України передбачено, що в апеляційній скарзі мають бути зазначені, зокрема нові обставини, що підлягають встановленню, докази, які підлягають дослідженню чи оцінці, обґрунтування поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції, заперечення проти доказів, використаних судом першої інстанції, клопотання особи, яка подала скаргу.

Згідно з частинами першою-третьою статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та з принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторін. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам доказів не збирає.

За таких обставин, оскільки під час розгляду справи в суді першої інстанції, а також в поданій 23 січня 2020 року апеляційній скарзі на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 23 грудня 2019 року ОСОБА_2 та її представник - адвокат Шиманський В. М. не посилалися на необхідність проведення в цій справі експертизи і не заявляли такого клопотання, то згідно з вимогами пунктів 6, 7 частини другої статті 356, частини другої статті 367 ЦПК України апеляційний суд обґрунтовано залишив без розгляду клопотання представника ОСОБА_2 - адвоката Шиманського В. М. про призначення судово-економічної експертизи, яке було подане до апеляційного суду лише 08 жовтня 2020 року.

За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до частини першої статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції встановив суму боргу на підставі недопустимих доказів за відсутності в матеріалах справи первинних документів, не заслуговують на увагу, оскільки чинне законодавство не містить вимог щодо засобів доказування, за допомогою яких має підтверджуватися розмір заборгованості, тому застосовуються загальні правила щодо доказів та обов`язків доказування. Відповідачі не надали свого розрахунку або доказів відсутності заборгованості, тобто не спростували розміру заборгованості за Кредитним договором. Крім того, відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони, а суд тільки оцінює надані ними матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

У постановах від 30 серпня 2019 року у справі № 353/614/15-ц (провадження № 61-14701св18), від 05 грудня 2019 року у справі № 759/6389/17 (провадження № 61-4238св19) та від 23 вересня 2020 року у справі № 759/9446/15-ц (провадження № 61-11243св19), Верховний Суд дійшов таких висновків:

- у справі № 353/614/15-ц: підставою для бухгалтерського обліку операцій банку відповідно до підпункту 2.1.1 Положення про організацію бухгалтерського обліку та звітності в банках України, затвердженого Постановою правління Національного банку України від 30 грудня 1998 року № 566 (зі змінами та доповненнями), є первинні документи, які фіксують факти здійснення цих операцій; у разі складання їх у вигляді електронних записів при потребі повинно бути забезпечене отримання інформації на паперовому носії. Пунктом 5.1 глави 5 вищезазначеного Положенням визначено, що інформація, яка міститься в первинних документах, систематизується в регістрах синтетичного та аналітичного обліку; запис у регістрах аналітичного обліку здійснюється лише на підставі відповідного санкціонованого первинного документа. Згідно з пунктом 5.4. цього Положення, особові рахунки є регістрами аналітичного обліку, що вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня. При цьому, пунктом 5.6 Положення визначено, що виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Суди дійшли висновку, що виписка з особового рахунка клієнта банку може слугувати як документ, що підтверджує суму витрат на оплату банківських послуг з розрахунково-касового обслуговування, підтвердження видачі та погашення кредиту, за умови зазначення в ній інформації про надання банком таких послуг, сум операцій та заповнення обов`язкових реквізитів. Отже, інформація з автоматизованої банківської системи (банківські виписки) є належним доказом факту укладання та виконання кредитного договору. Таким чином, оскільки у виписці з особового рахунку відповідача міститься інформація про видачу йому 20 грудня 2007 року кредиту в сумі 33 490 євро, доводи касаційної скарги про неотримання цих коштів не знайшли свого підтвердження;

- у справі № 759/6389/17: дослідивши надані докази та встановивши усі обставини справи, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність у відповідача заборгованості за кредитним договором. Факт отримання кредитних коштів позичальником підтверджується документами, наданими позивачем, зокрема меморіальним ордером, виписками по банківських рахунках, додатковою угодою до кредитного договору, а також частковим виконанням відповідачем своїх зобов`язань за кредитним договором;

- у справі № 759/9446/15-ц: згідно з пунктом 5.6 Постанови Правління Національного банку України від 18 квітня 2003 року № 254 «Про затвердження положення про організацію операційної діяльності в банках» виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій. Отримання позичальником кредитних коштів, зокрема, підтверджується випискою по особовому рахунку, за якою в касу банку на рахунок № НОМЕР_1 передані кошти в розмірі 60 000 доларів США (еквівалент 303 000 грн) на ім`я відповідача, призначення платежу - «надання кредиту за кредитним договором від 25 травня 2007 року». За таких обставин апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що виписка з особового рахунку відповідача є належним та допустимим доказом підтвердження виконаної 25 травня 2007 року операції з виплати позичальнику суми кредитних коштів готівкою через касу банку. Крім того, факт виконання банком взятих на себе зобов`язань за кредитним договором щодо видачі кредитних коштів в сумі 60 000 доларів США не заперечується позичальником та підтверджується частковим погашенням ним заборгованості з 2007 року по 27 січня 2015 року. Відповідачами не надано власного розрахунку заборгованості з обґрунтуванням його правильності та повноти на спростування розрахунку, наданого банком. Враховуючи наведене, висновки апеляційного суду про наявність правових підстав для стягнення з боржника та поручителя заборгованості за кредитним договором відповідно до наданого банком розрахунку є обґрунтованими.

В цій справі судами встановлено, що банк виконав свої зобов`язання за Кредитним договором в повному обсязі, надав грошові кошти в обумовленому договором розмірі. Разом з тим ОСОБА_3 свої зобов`язання за Кредитним договором належним чином не виконував, що призвело до виникнення заборгованості.

Згідно з частинами першою, другою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідачами не надано власного розрахунку заборгованості з обґрунтуванням його правильності та повноти на спростування розрахунку, наданого банком.

За таких обставин апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що наданий банком розрахунок заборгованості за Кредитним договором в сукупності з іншими доказами є належним та допустимим доказом.

Аргументи касаційної скарги про те, що апеляційний суд безпідставно послався на постанову Вінницького апеляційного суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 127/9751/15-ц за позовом ПАТ «КБ «Хрещатик», правонаступником якого є ТОВ «ФК «Есаймент», до ОСОБА_6 , третя особа - ОСОБА_3 , про звернення стягнення на предмет іпотеки, є необґрунтованими, оскільки не спростовують обставин, встановлених зазначеним судовим рішенням, яке відповідно до статті 384 ЦПК України набрало законної сили з дня його ухвалення, тобто 07 жовтня 2020 року.

Той факт, що постанову Вінницького апеляційного суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 127/9751/15-ц станом на 08 жовтня 2020 року не було опубліковано в Єдиному державному реєстрі судових рішень, не має правового значення для вирішення цієї справи та не може бути підставою для скасування оскаржуваного в цій справі судового рішення апеляційного суду, так як повний текст зазначеної постанови було складено 07 жовтня 2020 року.

Крім того, як вбачається з Єдиного державного реєстру судових рішень (джерело посилання: https://reyestr.court.gov.ua/Review/94999578), постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 лютого 2021 року у справі № 127/9751/15-ц (провадження № 61-16481св20) касаційну скаргу представника ОСОБА_6 - Шиманського В. М. було залишено без задоволення, а постанову Вінницького апеляційного суду від 07 жовтня 2020 року -без змін.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних судових рішеннях, питання обґрунтованості висновків судів першої (у незміненій після апеляційного перегляду частині) та апеляційної інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів та за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів і встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Таким чином, заявлені в касаційній скарзі підстави касаційного оскарження судових рішень, передбачені пунктом 4 частини другої статті 389, пунктами 3, 4 частини третьої статті 411 ЦПК України, є необґрунтованими.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскаржувані судові рішення суду першої інстанції (у незміненій після апеляційного перегляду частині) та апеляційного суду відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Шиманського Віталія Миколайовича залишити без задоволення.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 23 грудня 2019 року в незміненій після апеляційного перегляду частині та постанову Вінницького апеляційного суду від 08 жовтня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийІ. М. Фаловська Судді:В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв В. А. Стрільчук