Постанова

Іменем України

05 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 127/26817/16-ц

провадження № 61-5386св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Хрещатик»,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Вінницького апеляційного суду від 02 жовтня 2019 року у складі колегії суддів: Денишенко Т. О., Войтка Ю. Б., Марчук В. С.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом допублічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Хрещатик» (далі - ПАТ «КБ «Хрещатик»), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_2 , про визнання зобов`язань за договором іпотеки припиненими.

Позовна заява мотивована тим, що 25 грудня 2009 року між відкритим акціонерним товариством «Комерційний банк «Хрещатик» (далі - ВАТ «КБ «Хрещатик»), правонаступником якого є ПАТ «КБ «Хрещатик», і ОСОБА_2 було укладено кредитний договір, за умовами якого останній отримав кредит на поточні потреби у розмірі 1 650 000,00 грн зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 28 % річних, з кінцевим терміном повернення кредиту 25 жовтня 2010 року.

З метою забезпечення виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором, 28 грудня 2009 року між ним та ВАТ «КБ «Хрещатик» було укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гаранюк О. З. та зареєстрований у реєстрі за № 2340, згідно з яким він передав в іпотеку банку належний йому на праві власності житловий будинок по АДРЕСА_1 .

Крім того, 28 грудня 2009 року між ним та ВАТ «КБ «Хрещатик» був укладений ще один договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гаранюк О. З. та зареєстрований у реєстрі за № 2338, згідно з яким він передав в іпотеку банку належну йому на праві власності земельну ділянку з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, що знаходиться по АДРЕСА_1 , площею 0,0645 га.

27 грудня 2010 року між ВАТ «КБ «Хрещатик» і ОСОБА_2 було укладено додатковий договір № 3 про внесення змін до кредитного договору від 28 грудня 2009 року, за умовами якого сторони внесли зміни до істотних умов кредитного договору, а саме змінили графік погашення основної суми кредиту; на строк шість місяців з грудня 2010 року до травня 2011 року погодили погашення за кредитом у розмірі 0 грн; погодили новий порядок погашення основної суми кредиту; змінили порядок нарахування та сплати процентів за користування кредитом; змінено внутрішній графік повернення основної суми кредиту та номери рахунків для сплати процентів.

Разом з тим, укладення сторонами основного зобов`язання вказаної додаткової угоди № 3 до кредитного договору з ним не погоджувалося, та про її укладення він не знав, що підтверджується змістом кредитного договору та додаткових до нього угод. Укладення додаткової угоди № 3 до кредитного договору призвело до абсолютного здороження кредиту. Оскільки вказані дії сторін кредитного договору не були погодженні з ним як майновим поручителем, то зобов`язання за договорами іпотеки від 28 грудня 2009 року припинилися внаслідок зміни істотних умов основного зобов`язання.

На підставі вказаного ОСОБА_1 просив суд визнати припиненими зобов`язання, що виникли з договорів іпотеки від 28 грудня 2009 року № 20/09/фо/сі-2 і від 28 грудня 2009 року № 20/09/фо/сі-3.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 22 жовтня 2018 року у складі судді Федчишена С. А. позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано зобов`язання, що виникли з договору іпотеки від 28 грудня 2009 року № 20/09/фо/сі-2, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гаранюк О. З. та зареєстрованого у реєстрі за № 2340, і договору іпотеки від 28 грудня 2009 року № 20/09/фо/сі-3, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гаранюк О. З. та зареєстрованого у реєстрі за № 2338, припиненими.

Стягнуто з ПАТ «КБ «Хрещатик» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 551,20 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідно до статті 17 Закону України «Про іпотеку» іпотека припиняється у разі припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору, а згідно з частиною п`ятою статті 3 цього Закону іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

При цьому збільшення основного зобов`язання або процентів у розумінні Закону України «Про іпотеку» призводить до виникнення нового зобов`язання. Згідно з висновком експерта від 30 травня 2018 року укладення сторонами додаткової угоди № 3 призвело до збільшення вартості кредиту, що відповідно до статей 553 554 559 ЦК України є підставою для припинення зобов`язань за договорами іпотеки, укладеними між позивачем і відповідачем, оскільки ці зміни не були погоджені з ОСОБА_1 .

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Вінницького апеляційного суду від 02 жовтня 2019 року апеляційну скаргу уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «КБ «Хрещатик» Шевченка О. В. задоволено.

Заочне рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 22 жовтня 2018 року скасовано.

У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «КБ «Хрещатик» судовий збір у розмірі 826,80 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що, ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції не врахував, що згідно зі статтею 546 ЦК України порука і застава (іпотека) визначені як окремі види забезпечення зобов`язань. Поручитель і майновий поручитель є суб`єктами різних за змістом цивільних правовідносин. Поручитель є суб`єктом такого виду забезпечення виконання як порука. Майновий поручитель є суб`єктом іншого виду забезпечення виконання зобов`язання - застави (іпотеки). Правовий статус поручителя і майнового поручителя врегульовано окремо, із суттєвими видовими відмінностями, достатніми для їх розрізнення та для вирішення спорів за їхньої участі шляхом безпосереднього застосування відповідних норм цивільного закону. Таким чином правова природа іпотеки полягає у забезпеченні можливості кредитора у разі невиконання боржником забезпеченого заставою зобов`язання одержати задоволення вимог за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника. З урахуванням вказаного на відносини з права застави (іпотеки) не поширюються положення статті 559 ЦК України щодо припинення поруки, оскільки іпотека за правовою природою є заставою, що регулюється нормами параграфа 6 глави 49 ЦК України та спеціальним законом.

Таким чином, укладення сторонами основного зобов`язання додаткової угоди № 3 не є підставою для припинення зобов`язань за договорами іпотеки, оскільки у разі пред`явлення вимог до майнового поручителя останній відповідає перед іпотекодержателем у межах взятих на себе зобов`язань.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді касаційного цивільного суду від 02 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року справу призначено до розгляду у складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що, апеляційний суд безпідставно поновив ПАТ «КБ «Хрещатик» в особі уповноваженого Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «КБ «Хрещатик» Шевченка О. В. строк на апеляційне оскарження заочного рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 22 жовтня 2018 року, оскільки заявником не було зазначено поважних причин пропуску цього строку.

Крім того, апеляційним судом було безпідставно скасовано рішення суду першої інстанції, яке відповідає закону. Так, встановивши, що укладення сторонами основного зобов`язання додаткової угоди № 3 призвело до абсолютного здороження кредиту і такі дії сторін не були погодженні із майновим поручителем - ОСОБА_1 , місцевий суд дійшов правильного висновку, що зобов`язання за договорами іпотеки, укладеними між позивачем і відповідачем, є припиненими внаслідок зміни істотних умов кредитного договору.

Відзив на касаційну скаргу учасниками справи не подано

Фактичні обставини справи, встановлені судами

25 грудня 2009 року між ВАТ «КБ «Хрещатик», правонаступником якого є ПАТ «КБ «Хрещатик», і ОСОБА_2 було укладено кредитний договір, за умовами якого останній отримав кредит на поточні потреби у розмірі 1 650 000,00 грн зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 28 % річних, з кінцевим терміном повернення кредиту 25 жовтня 2010 року.

З метою забезпечення виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором, 28 грудня 2009 року між ОСОБА_1 і ВАТ «КБ «Хрещатик» було укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гаранюк О. З. та зареєстрований у реєстрі за № 2340, згідно з яким ОСОБА_1 передав в іпотеку банку належний йому на праві власності житловий будинок по АДРЕСА_1 .

Крім того, 28 грудня 2009 року між ОСОБА_1 і ВАТ «КБ «Хрещатик» був укладений ще один договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гаранюк О. З. та зареєстрований у реєстрі за № 2338, згідно з яким ОСОБА_1 передав в іпотеку банку належну йому на праві власності земельну ділянку з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, що знаходиться по АДРЕСА_1 , площею 0,0645 га.

27 грудня 2010 року між ВАТ «КБ «Хрещатик» і ОСОБА_2 було укладено додатковий договір № 3 про внесення змін до кредитного договору від 25 грудня 2009 року, згідно з яким сторони змінили умови договору, а саме змінили графік погашення основної суми кредиту, погодили на строк шість місяців з грудня 2010 року до травня 2011 року погашення за кредитом у розмірі 0 грн, погодили новий порядок погашення основної суми кредиту згідно з новим графіком, змінили порядок нарахування і сплати процентів за користування кредитом, а саме нараховані банком проценти за період з 01 грудня 2010 року до 31 травня 2011 року повинні сплачуватися позичальником не пізніше 30 червня 2011 року, а починаючи з 01 червня 2011 року проценти повинні сплачуватися щомісячно. Також був змінений внутрішній графік повернення основної суми кредиту і номери рахунків для сплати процентів.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції є законною та обґрунтованою і підстав для її скасування немає.

Щодо поновлення строку на апеляційне оскарження

Частиною другою статті 129 Конституції України однією із основних засад судочинства визначено забезпечення права на апеляційний перегляд справи.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

Відповідно до частини першої статті 17 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до статті 354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Частинами третьою та четвертою статті 357 ЦПК України встановлено, що апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 354 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку.

Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження будуть визнані неповажними, суд відмовляє у відкритті апеляційного провадження у порядку, встановленому статтею 358 цього Кодексу.

Норми ЦПК України не містять вичерпного переліку підстав, які вважаються поважними для вирішення питання про поновлення пропущеного процесуального строку. Такі причини визначаються в кожному конкретному випадку з огляду на обставини справи.

Так, судом установлено, що ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 09 квітня 2019 року відмовлено у задоволенні заяви ПАТ «КБ «Хрещатик» про перегляд заочного рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 22 жовтня 2018 року.

Не погоджуючись з указаним рішенням суду першої інстанції, ПАТ «КБ «Хрещатик» у строк, визначений статтею 354 ЦПК України, подало апеляційну скаргу на це судове рішення.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 07 травня 2019 року апеляційну скаргу ПАТ «КБ «Хрещатик» на заочне рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 22 жовтня 2018 року залишено без руху.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 04 червня 2019 року апеляційну скаргу ПАТ «КБ «Хрещатик» на заочне рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 22 жовтня 2018 року визнано неподаною і повернуто заявнику.

У липні 2019 року уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «КБ «Хрещатик» повторно подала апеляційну скаргу на заочне рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 22 жовтня 2018 року та клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, яка була обґрунтована тим, що після постановлення судом 09 квітня 2019 року ухвали про відмову у задоволенні заяви про перегляд заочного рішення, повний текст якої був складений 10 квітня 2019 року, у квітні 2019 року банк подав апеляційну скаргу на це рішення суду. 04 червня 2019 року апеляційна скарга банку була визнана неподаною і повернута заявнику у зв`язку з тим, що заявник не усунув недоліки апеляційної скарги. Разом з тим, ПАТ «КБ «Хрещатик» об`єктивно не мало можливості у визначений судом строк усунути недоліки апеляційної скарги, оскільки уповноважена особа не мала права підпису і повноважень на сплату судового збору. На момент звернення ОСОБА_1 із позовом до суду ПАТ «КБ «Хрещатик» перебувало у стадії ліквідаційної процедури. Внаслідок тривалих розглядів адміністративними судами спорів щодо скасування процедури ліквідації ПАТ «КБ «Хрещатик», через ризик втрати контролю над активами банку Фонд гарантування вкладів фізичних осіб у період з 01 квітня 2019 року до 21 червня 2019 року зупинив ліквідаційну процедуру банку, виплату гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами і реалізацію активів. Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб не мала права вчиняти будь-які дії в інтересах банку та приймати рішення. Лише з 20 червня 2019 року призначена уповноважена особа Фонду Шевченко О. В. з делегуванням йому усіх повноважень ліквідатора ПАТ «КБ «Хрещатик», у тому числі з правом підписання усіх договорів, пов`язаних з реалізацією активів банку у порядку, визначеному законодавством. Таким чином, строк на апеляційне оскарження заочного рішення суду пропущений з поважних причин, на невеликий проміжок часу, тому повинен бути поновлений.

Таким чином, встановивши, що у перший раз апеляційна скарга на заочне рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 22 жовтня 2018 року була подана з дотриманням строку, встановлено статтею 354 ЦПК України, і повернення апеляційної скарги згідно з частиною сьомою статті 185 ЦПК України не перешкоджає повторному зверненню зі скаргою до суду, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про поновлення ПАТ «КБ «Хрещатик» в особі уповноваженого Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «КБ «Хрещатик» строку на апеляційне оскарження заочного рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 22 жовтня 2018 року, оскільки заявником зазначено поважні причини пропуску цього строку.

Вказане свідчить про безпідставність доводів ОСОБА_1 про необґрунтоване поновлення судом строку на апеляційне оскарження, оскільки апеляційне провадження є важливою процесуальною гарантією захисту прав і охоронюваних законом інтересів осіб, які брали участь у розгляді справи у випадках та порядку, встановлених ЦПК України та закріплених у статті 17 цього Кодексу.

Щодо відмови у задоволенні позовних вимог про визнання зобов`язань за договором іпотеки припиненими

Відповідно до статей 526, 530, 610, частини першої статті 612 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За положеннями частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до частини третьої статті 1049 ЦК України грошова позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалась, на банківський рахунок позикодавця.

При зарахуванні грошової суми, стягнутої за рішенням суду, на банківський рахунок позикодавця грошова позика вважається повернутою.

Разом з тим, статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином, а тому з часу зарахування на банківський рахунок сум, стягнутих за рішенням суду або добровільно сплачених позичальником на вимогу про дострокове повернення позики ці зобов`язання вважаються припиненими.

За положеннями статті 1 Закону України «Про іпотеку», частини першої статті 572 ЦК України та частини першої статті 575 іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до положень статті 17 Закону України «Про іпотеку» іпотека припиняється у разі припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору.

Разом з тим, звертаючись до суду із цим позовом, ОСОБА_1 вказував на те, що у зв`язку зі зміною сторонами основного зобов`язання істотних умов кредитного договору, без його згоди, як майнового поручителя, його зобов`язання за договорами іпотеки відповідно до вимог статей 553 554 559 ЦК України,є припиненими.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , апеляційний суд обґрунтовано виходив із того, що норми, які регулюють поруку (статті 553-559 ЦК України) не застосовуються до правовідносин кредитора з майновим поручителем.

Так, відповідно до частини першої статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, притриманням, завдатком.

Згідно із частиною першою статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку.

Частиною першою статті 554 ЦК України передбачено, що боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники.

Відповідно до статті 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов`язання одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами.

Аналогічні положення містять частина перша статті 20 Закону України «Про заставу» та частина перша статті 33 Закону України «Про іпотеку».

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що застава (іпотека) і порука є різними видами забезпечення зобов`язань, тому норми, які регулюють поруку (статті 553-559 ЦК України) не застосовуються до правовідносин кредитора з майновим поручителем, оскільки він відповідає перед заставо/іпотекодержателем за виконання боржником основного зобов`язання винятково в межах вартості предмета застави/іпотеки.

Вказаний правовий висновок висловлений Верховним Судом України у постанові від 17 вересня 2014 року у справі № 6-109цс14.

З урахуванням вказаного, відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , апеляційний суд дійшов правильного висновку, що поручитель і майновий поручитель є суб`єктами різних за змістом цивільних правовідносин, тому на відносини з права застави (іпотеки) не поширюються положення статті 559 ЦК України щодо припинення поруки, оскільки іпотека за правовою природою є заставою, що регулюється нормами параграфа 6 глави 49 ЦК України та спеціальним законом. Таким чином, укладення сторонами основного зобов`язання додаткової угоди № 3 не є підставою для припинення зобов`язань за договорами іпотеки, оскільки у разі пред`явлення вимог до майнового поручителя останній відповідає перед іпотекодержателем у межах взятих на себе зобов`язань.

Доводи касаційної скарги не можуть бути підставою для скасування законної і обґрунтованої постанови суду апеляційної інстанції, оскільки по своїй суті зводяться до незгоди з висновками суду попередньої інстанції щодо установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував. У силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

З урахуванням того, що вказані доводи касаційної скарги є ідентичними доводам, яким судом була надана належна оцінка, Верховний Суд приходить до висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів вважає, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому його відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 402 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Вінницького апеляційного суду від 02 жовтня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович