ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 квітня 2021 року

м. Київ

справа № 127/26830/16-ц

провадження № 61-3820св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - судді Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , подану його представником - адвокатом Пацалюк Альоною Валеріївною, на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 25 жовтня 2018 року, ухвалене у складі судді Сичука М. М., та постанову Вінницького апеляційного суду від 16 січня 2019 року, прийняту колегією у складі суддів: Голоти Л. О., Денишенко Т. О., Рибчинського В. П.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором позики.

В обґрунтування позову вказував, що 22 листопада 2013 року уклав з ОСОБА_2 договір позики, за умовами якого передав йому грошові кошти у сумі 10 000,00 доларів США, що еквівалентно 79 930,00 грн за офіційним курсом Національного банку України (далі - НБУ).

Пунктами 6.1, 6.2 договору позики встановлено, що даний договір укладається за згодою дружини позичальника - ОСОБА_3 , про що остання ставить підпис в договорі позики, та підтверджує, що кошти необхідні для потреб сім`ї.

Позивач зазначав, що договір позики укладений за згодою дружини ОСОБА_2 , а відтак кошти, отримані її чоловіком у борг, є спільною сумісною власністю подружжя. Також ОСОБА_2 та ОСОБА_3 підтвердили, що кошти потрібні для сім`ї, отже відповідач ОСОБА_3 має нести солідарну відповідальність у відповідності до статті 541 ЦК України.

Пунктом 4.2 договору позики встановлено, що позика повертається за місцем проживання позикодавця шляхом передачі йому готівкою грошових коштів у сумі, зазначеній у договорі.

Позивач неодноразово звертався до відповідачів щодо виконання зобов`язання, проте відповідачі кошти не повернули.

Пунктом 5.1. договору позики передбачено, що у разі несвоєчасного повернення основної суми боргу Позичальник сплачує суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення, а також 36% річних від простроченої суми.

Відповідач ОСОБА_4 відповідно до договору поруки від 22 листопада 2013 року, укладеного ним та ОСОБА_1 , поручився перед позивачем відповідати як солідарний боржник у повному обсязі за виконання ОСОБА_2 зобов`язань за договором позики у разі несвоєчасної сплати позичальником суми позики та процентів, індексу інфляції, 36% річних.

Відповідно до умов договору позика підлягала поверненню не пізніше 20 грудня 2013 року, однак боржник зобов`язання не виконав.

Посилаючись на викладене, позивач просив стягнути з ОСОБА_2 на свою користь суму боргу в розмірі 20 731,44 доларів США, що на 14 грудня 2016 року еквівалентно 541 273,44 грн, яка складається з: основного боргу - 10 000,00 доларів США, що еквівалентно 261 088,20 грн; 36% річних - 10 731,44 доларів США, що еквівалентно 280 185,24 грн. Також просив стягнути з ОСОБА_3 солідарно з ОСОБА_2 , а також з ОСОБА_4 солідарно з ОСОБА_2 20 731,44 доларів США, що на 14 грудня 2016 року еквівалентно 541 273,44 грн.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 25 жовтня 2018 року позов задоволено.

Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму боргу за договором позики від 22 листопада 2013 року в розмірі 20 731,44 доларів США, що станом на 25 жовтня 2018 року еквівалентно 584 898,13 грн, яка включає: основний борг 10 000,00 доларів США, що еквівалентно 282 130,97 грн; 36% річних в розмірі 10 731,44 доларів США, що еквівалентно 302 767,16 грн.

Стягнено з ОСОБА_3 солідарно з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму боргу в розмірі 20 731,44 доларів США, що на 25 жовтня 2018 року еквівалентно 584 898,13 грн, яка включає: основний борг 10 000,00 доларів США, що еквівалентно 282 130,97 грн; 36% річних в розмірі 10 731,44 доларів США, що еквівалентно 302 767,16 грн.

Стягнено з ОСОБА_4 солідарно з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму боргу в розмірі 20 731,44 доларів США, що на 25 жовтня 2018 року еквівалентно 584 898,13 грн, яка включає: основний борг 10 000,00 доларів США, що еквівалентно 282 130,97 грн; 36% річних в розмірі 10 731,44 доларів США, що еквівалентно 302 767,16 грн.

Стягнено в рівних частках з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 5 412,73 грн.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції погодився з доводами позивача щодо надання ним ОСОБА_2 позики та її неповернення. Також суд першої інстанції виходив з того, що позика підлягає стягненню з ОСОБА_2 солідарно з ОСОБА_3 , оскільки договір позики укладений за її згодою, а відтак кошти, отриманні у борг чоловіком, є спільною сумісною власністю подружжя. Крім того, суд першої інстанції зауважив, що підлягають задоволенню вимоги також до ОСОБА_4 , який є поручителем відповідно до договору поруки від 22 листопада 2013 року.

Постановою Вінницького апеляційного суду від 16 січня 2019 року апеляційну скаргу Пацалюк А. В. , яка діє в інтересах ОСОБА_2 , задоволено частково.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 25 жовтня 2018 року скасовано та ухвалено нове, яким позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 і ОСОБА_3 задоволені частково.

Стягнено солідарно з ОСОБА_2 і ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 суму боргу за договором позики від 22 листопада 2013 року на 16 січня 2019 року в розмірі 281 668,09 грн, що згідно з офіційним курсом НБУ еквівалентно 10 000,00 доларів США, а також 36% річних, що складає 280 185,02 грн.

В іншій частині позовних вимоги відмовлено.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції, посилаючись на те, що суд першої інстанції не звернув уваги на положення статті 533 ЦК України та дійшов помилкового висновку про стягнення суми боргу в доларах США, в еквіваленті у гривнях на день ухвалення рішення, тоді як слід було стягнути грошове зобов`язання у гривнях з визначенням сторонами грошового еквівалента в іноземній валюті (доларах США), що не заборонено положеннями статей 524 533 ЦК України.

Також апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині солідарного стягнення боргу з ОСОБА_4 , виходив з того, що порука є припиненою, оскільки з дня повернення коштів за договором позики, а саме з 20 грудня 2013 року, по день звернення позивача з позовом пройшло більше шести місяців, а тому відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК України порука є припиненою і правових підстав для задоволення позову до ОСОБА_4 не було.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У лютому 2019 року ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Пацалюк А. В., звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати частково рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 25 жовтня 2018 року та рішення Вінницького апеляційного суду від 16 січня 2019 року, і справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.

Заявник зазначає, що суди не звернули уваги на те, що договором позики визначені зобов`язання в іноземній валюті, а відтак правовідносини сторін є валютними в розумінні частини другої статті 192, частини третьої статті 533 ЦК України, оскільки всі розрахунки сторони здійснювали виключно в іноземній валюті (доларах США). Грошовий еквівалент іноземної валюти, що підлягає стягненню, визначається за офіційним курсом НБУ на момент виконання грошового зобов`язання, яким є дата зарахування коштів на рахунок стягувача або видачі йому готівки.

Також заявник, посилаючись на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 3 жовтня 2018 року у справі № 390/1875/16-ц (провадження № 61-19255св18), вказує на те, що зі спливом строку, на який була надана позика, припинилось право позивача нараховувати проценти за договором позики, тому після 20 грудня 2013 року такі проценти не нараховуються. В охоронюваних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Не погоджується заявник і з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо мети отримання позики, зокрема, придбання відповідачем ОСОБА_3 квартири у місті Біла Церква загальною площею 44 кв.м, вказуючи, що ця квартира була придбана через чотири роки після укладення договору позики.

Заявник у касаційній скарзі заперечує солідарну відповідальність із ОСОБА_3 , оскільки згода дружини на укладення договору не покладає на неї солідарного обов`язку з боржником.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 26 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою і ухвалою цього суду від 6 квітня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 22 листопада 2013 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір позики, згідно з умовами якого ОСОБА_2 отримав грошові кошти в сумі 10 000,00 доларів США як позику (пункт 1.1), з умовою їх повернення до 20 грудня 2013 року (пункт 3.1). Отримання ОСОБА_2 позики в сумі 10 000,00 доларів США підтверджується також засвідченою сторонами розпискою.

Пунктом 5.1. договору позики передбачено, що у випадку, неповернення позичальником суми позики в строк, обумовлений пунктом 3.1 цього договору, він зобов`язаний сплатити суму боргу відповідно до статті 625 ЦК України з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, також 36% річних від простроченої суми.

Пунктами 6.1, 6.2 договору позики передбачено, що договір укладається за згодою дружини позичальника - ОСОБА_3 , яка цей договір підписала та підтвердила, що кошти необхідні для потреб сім`ї. Позичальник підтверджує, що отримані кошти підуть на потреби сім`ї.

22 листопада 2013 року ОСОБА_4 та ОСОБА_1 укладено договір поруки, відповідно до якого ОСОБА_4 поручився перед ОСОБА_1 відповідати як солідарний боржник у повному обсязі за виконання ОСОБА_2 зобов`язань за договором позики у разі несвоєчасної сплати позичальником суми позики та процентів, індексу інфляції, 36% річних.

Суди вважали доведеним факт передачі ОСОБА_2 грошових коштів у розмірі 10 000,00 доларів США на підставі укладеного договору позики у момент підписання договору і неповернення ним позики ні у визначений договором строк, ні у подальшому.

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460 IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Пунктом 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 5 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України у редакції Кодексу від 3 жовтня 2017 року підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України у редакції Кодексу від 3 жовтня 2017 року).

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (стаття 1046 ЦК України).

Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Згідно зі статтею 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки НБУ. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (стаття 1049 ЦК України).

Відповідно до статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Стаття 1051 ЦК України встановлює, що позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.

Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини.

Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (далі Декрет № 15-93) встановлено режим здійснення валютних операцій на території України, визначено загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права й обов`язки суб`єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства.

У статті 2 цього Декрету вказано, що резиденти і нерезиденти мають право бути власниками валютних цінностей, що знаходяться на території України. Резиденти мають право бути власниками також валютних цінностей, що знаходяться за межами України, крім випадків, передбачених законодавчими актами України.

Резиденти і нерезиденти мають право здійснювати валютні операції з урахуванням обмежень, встановлених цим Декретом та іншими актами валютного законодавства України.

Декретом № 15-93 не передбачено обов`язку в отриманні індивідуальної ліцензії на передачу/отримання між фізичними особами - резидентами/нерезидентами, які перебувають в Україні, іноземної валюти в позику.

Статтею 524 ЦК України визначено, що зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Статтею 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях.

Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Заборони на виконання грошового зобов`язання у іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.

Із аналізу наведених правових норм можна зробити висновок, що гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.

Тому як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.

Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.

Висновки про можливість ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті містяться й у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року в справі № 14-134цс18.

Судами обґрунтовано встановлено, що 22 листопада 2013 року ОСОБА_1 (позикодавець) та ОСОБА_2 (позичальник) укладено договір позики у простій письмовій формі, відповідно до якого позивач передав відповідачу ОСОБА_2 у позику грошові кошти у розмірі 10 000,00 доларів США, що еквівалентно 79 930,00 грн за курсом НБУ на дату підписання договору (100 доларів США = 799,30 грн), а відповідач зобов`язався повернути позивачу зазначені грошові кошти, а також виконувати всі інші зобов`язання в порядку та у строки, передбачені цим договором, з кінцевим терміном повернення не пізніше 20 грудня 2013 року.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині стягнення суми боргу, апеляційний суд помилково виходив з того, що сума, що підлягає сплаті за зобов`язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом НБУ, встановленим для відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не передбачений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом, врахувавши при цьому правовий висновок, який міститься у постанові Верховного Суду України від 1 березня 2017 року у справі № 6-284цс17, а також у постанові Верховного Суду від 6 березня 2018 року у справі № 754/11513/15-ц.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині стягнення з відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 процентів, зауважив, що суд першої інстанції помилково стягнув заборгованість по процентам в доларах США, перерахувавши курс на 25 жовтня 2018 року, тоді як у позові позивач просив стягнути заборгованість за процентами на 14 грудня 2016 року, тим самим, вийшовши за межі позовних вимог.

Велика Палата Верховного Суду у постановах від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) та у справі № 464/3790/16-ц,

№ 14-465цс18 зробила правовий висновок щодо відповідальності за невиконання зобов`язання, передбаченого статтею 625 ЦК України у разі наявності суми основного боргу у іноземній валюті.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

У контексті статей 524 533-535 625 ЦК України можна зробити висновок, що грошовим є зобов`язання, яке виражається в грошових одиницях України (грошовому еквіваленті в іноземній валюті чи в іноземній валюті), таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Оскільки стаття 625 ЦК України розміщена в розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України, то вона поширює свою дію на всі зобов`язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань.

Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування 3% річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації від боржника. Такі висновки містяться, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 6 червня 2012 року № 6-49цс12.

У частині другій статті 625 ЦК України прямо зазначено, що 3% річних визначаються від простроченої суми за весь час прострочення, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Тому при обрахунку 3% річних за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні, а не її еквівалент у національній валюті України.

Принцип належного виконання полягає в тому, що виконання має бути проведене: належними сторонами; щодо належного предмета; у належний спосіб; у належний строк (термін); у належному місці.

Відповідно до пункту 30.1 статті 30 Закону України від 5 квітня 2001 року

№ 2346-ІІІ «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» моментом виконання грошового зобов`язання є дата зарахування коштів на рахунок кредитора або видачі їх йому готівкою.

Умовами договору позики погоджений сторонами інший розмір процентів, ніж встановлений у частині другій статті 625 ЦК України, зокрема 36% річних.

Вказаним договором не встановлено іншого порядку повернення боргу та не передбачено його визначення в грошовому еквіваленті до національної валюти України - гривні, тому правових підстав для перерахунку у гривню зазначеного боргу в розмірі 10 000,00 доларів США за офіційним курсом НБУ не вбачається.

Апеляційний суд обґрунтовано відхилив доводи апеляційної скарги про те, що зі спливом строку, на який надана позика, припинилося право позивача нараховувати проценти за договором позики, а тому після 20 грудня 2013 року позивач не міг нараховувати проценти, оскільки проценти встановлені у договорі позики, який є предметом розгляду, саме як відповідальність за порушення грошового зобов`язання, а не проценти за користування позикою та їх нарахування відбувається саме після закінчення строку повернення позики, за порушення грошового зобов`язання.

Також апеляційний суд визнав необґрунтованими доводи заявника, що ОСОБА_3 не несе солідарну відповідальність за зобов`язаннями ОСОБА_2 перед позивачем, оскільки договором позики на відповідача не покладено солідарного обов`язку його виконання. Касаційний суд погоджується з такими висновками, з огляду на те, що ОСОБА_3 будучи дружиною відповідача ОСОБА_2 , погодилася з умовами договору позики та підтвердила, що кошти отримані за її згодою та підуть на потреби сім`ї. Отже грошові кошти, отриманні у борг чоловіком, є спільною сумісною власністю подружжя, а тому ОСОБА_3 несе солідарну відповідальність у відповідності до вимог статті 541 ЦК України за виконання зобов`язань за договором позики її чоловіком ОСОБА_2 .

Касаційний суд вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій, повно та всебічно з`ясувавши обставини справи та дослідивши наявні у справі докази, правильно застосували наведені норми права і дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення боргу за договором позики.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, договір позики від 22 листопада 2013 року відповідачі не оспорювали і недійсним він не визнаний.

Відповідно до частини третьої статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи наведене, касаційний суд не погоджується із висновком суду апеляційної інстанції щодо стягнення суми боргу та процентів за порушення виконання зобов`язань у національній валюті України, а також з висновком суду першої інстанції про необхідність зазначення в судовому рішенні, що стягненню підлягає сума боргу, зазначена в договорі у доларах США, із перерахунком вказаної суми у гривнях за офіційним курсом НБУ, встановленим на час ухвалення рішення, та вважає, що такі рішення не відповідають нормам матеріального права.

Враховуючи, що за умовами договору позики від 22 листопада 2013 року, а саме пункту 1.1, ОСОБА_2 отримав у позику 10 000,00 доларів США і зобов`язався сплатити суму боргу з урахуванням 36% річних, стягненню підлягає заборгованість у валюті договору.

Доводи касаційної скарги про помилкове зазначення мети отримання позики не мають правового значення для вирішення справи і на законність судових рішень не впливають.

Відповідно до частини першої статті 412 ЦК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Підстав, визначених цивільним процесуальним законодавством для направлення справи на новий розгляд, касаційним судом не встановлено.

На підставі викладеного, касаційний суд задовольняє касаційну скаргу частково, змінює рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині посилання на еквівалент до національної валюти при стягненні з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь позивача суми боргу в розмірі 10 000,00 доларів США та, з урахуванням позовних вимог, 36% річних в розмірі 10 731,44 доларів США.

У частині позовних вимоги до ОСОБА_4 судові рішення не оскаржуються, а тому судом касаційної інстанції не переглядаються.

Керуючись статтями 409 412 ЦПК України у редакції, чинній на час подання касаційної скарги, статтями 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 , подану його представником -адвокатом Пацалюк Альоною Валеріївною, задовольнити частково.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 25 жовтня 2018 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 16 січня 2019 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 і ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики змінити: виключити із резолютивної частини судових рішень вказівку про еквівалент суми боргу до національної валюти станом на день ухвалення рішення, стягнувши з ОСОБА_2 і ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 суму боргу в розмірі 10 000,00 доларів США та 36% річних в розмірі 10 731,44 доларів США.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийІ. М. ФаловськаСудді:В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв В. А. Стрільчук