Постанова

Іменем України

07 квітня 2021 року

місто Київ

справа № 127/27178/17

провадження № 61-3258св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - заступник прокурора Вінницької області в інтересах держави в особі Вінницької міської ради,

відповідач - ОСОБА_1 ,

треті особи: Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області, Луко-Мелешківська сільська рада Вінницького району Вінницької області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу заступника прокурора Вінницької області на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 18 жовтня 2018 року у складі судді Луценко Л. В. та постанову Вінницького апеляційного суду від 09 січня 2019 року у складі колегії суддів: Марчук В. С., Матківської М. В., Сопруна В. В.,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

Заступник прокурора Вінницької області у грудні 2017 року, діючи в інтересах держави в особі Вінницької міської ради, звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , треті особи: Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області (далі - Держгеокадастр), Луко-Мелешківська сільська рада Вінницького району Вінницької області (далі - Сільрада), у якому просив визнати державний акт на право приватної власності на землю, виданий Сільрадою 02 січня 2001 року, серії ВН, та зареєстрований у Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 1002, щодо права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку, площею 0, 7943 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , недійсним; витребувати земельну ділянку, площею 0, 7943 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 0510100000:03:054:0028, з незаконного володіння відповідача на користь позивача.

На обґрунтування позовних вимог зазначав, що внаслідок вивчення стану додержання вимог земельного законодавства та законності використання земель державної і комунальної власності на території Вінницької області встановлено факт незаконного оформлення права приватної власності на землі територіальної громади міста Вінниці. Так, Міське комунальне підприємство «Вінницький міський комунальний центр містобудування і архітектури» (далі - МКП «ВМКЦМА») у 2016 році за заявою відповідача ОСОБА_1 виготовив технічну документацію із землеустрою щодо встановлення в натурі (на місцевості) меж земельної ділянки, площею 0, 7943 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення: для ведення особистого селянського господарства. Зазначена земельна ділянка кадастровим реєстратором Держгеокадастру у м. Вінниці 15 грудня 2016 року зареєстрована у Державному земельному кадастрі, в результаті чого їй присвоєно кадастровий номер 0510100000:03:054:0028. Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, земельна ділянка зареєстрована в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 21 грудня 2016 року за № 18234445 та належить відповідачу ОСОБА_1 на праві приватної власності. У пояснювальній записці до технічної документації зазначено, що земельна ділянка належить ОСОБА_1 на підставі державного акта на право власності на землю від 02 січня 2001 року, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 1002.

Водночас встановлено, що на 10 сесії 22 скликання Луко-Мелешківської сільської ради 04 грудня 1996 року будь-які рішення стосовно передачі відповідачу ОСОБА_1 спірної земельної ділянки чи видачі державного акта не ухвалювалися. При цьому рішення 10 сесії 22 скликання Луко-Мелешківської сільської ради від 04 грудня 1996 року в Луко-Мелешківській сільській раді відсутнє, оскільки його передано до архіву Вінницької районної державної адміністрації. Згідно з інформацією архівного відділу Вінницької районної державної адміністрації в тексті протоколу 10 сесії 22 скликання Луко-Мелешківської сільської ради відсутні відомості про передачу у приватну власність земельної ділянки ОСОБА_1 .

Позивач зазначає, що спірна земельна ділянка відноситься до земель водного фонду та не може бути передана у приватну власність громадянам. Тому звернення до суду з позовом спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання недопустимості передачі у власність відповідача земельної ділянки прибережної захисної смуги, оскільки такі земельні ділянки не можуть передаватися особам у власність з таким цільовим призначенням.

Стислий виклад заперечень відповідача

Відповідач позов не визнав, просив відмовити у задоволенні позову, подав заяву про застосування позовної давності.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 18 жовтня 2018 року у задоволені позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що заступник прокурора Вінницької області звернувся до суду із пропуском позовної давності, а відповідач наполягав на застосуванні наслідків пропуску такого строку, передбачених статтею 267 ЦК України.

Постановою Вінницького апеляційного суду від 09 січня 2019 року апеляційну скаргу заступника прокурора Вінницької області залишено без задоволення, а рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 18 жовтня 2018 року залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, керувався тим, що оскільки спірна земельна ділянка розташовувалася на території м. Вінниці, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про незаконність видачі державних актів на право власності на них Сільрадою. Суд першої інстанції зробив правильний висновок про те, що перебіг позовної давності у встановлених правовідносинах розпочався не з дня виявлення прокурором порушень земельного законодавства під час здійснення перевірки, а з моменту особистого повідомлення ОСОБА_1 Вінницькій міській раді про перебування у його власності земельної ділянки на АДРЕСА_1 на підставі державного акта, виданого Сільрадою, тобто з 12 квітня 2004 року.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Заступник прокурора Вінницької області 07 лютого 2019 року із застосуванням засобів поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 18 жовтня 2018 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 09 січня 2019 року, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтовується доводами про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Заявник зазначає, що судами не враховано, що на спірній земельній ділянці знаходиться водний об`єкт - ставок, який розташований на лівій притоці р. Південний Буг. Ставок включений в перелік водойм м. Вінниці та за результатами аерофотозйомки відображений як діючий. Крім того, як встановлено судами, рішення, на підставі якого відповідач отримав спірну земельну ділянку у власність, Сільрадою не ухвалювалося і не могло бути ухваленим, оскільки земельна ділянка знаходиться у межах м. Вінниці. Судами зроблений помилковий висновок про пропуск позовної давності, адже зі звернення відповідача у 2004 році до Вінницької міської ради неможливо було встановити, що земельну ділянку видано із порушенням законодавства.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

ОСОБА_1 подав відзив, у якому просив касаційну скаргу залишити без задоволення.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою Верховного Суду від 21 березня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі, ухвалою від 15 березня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України).

Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Враховуючи, що касаційна скарга у справі, що переглядається, подана у 2019 році, вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-IX.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені у статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та дотримання норм процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що спірна земельна ділянка територіально відносилася та відноситься до меж м. Вінниці.

Відповідно, розпорядження спірною земельною ділянкою здійснювала і здійснює Вінницька міська рада, а не Сільрада. Вінницька міська рада жодного рішення з цього приводу не ухвалювала та документів, що посвідчують право власності на спірну земельну ділянку, не видавала.

Зазначені обставини, які сторонами не заперечувалися, встановлено під час розгляду справи.

На неодноразові запити суду до Сільради та архівного відділу Вінницької районної державної адміністрації Вінницької області з приводу надання для огляду в судовому засіданні рішення 10 сесії 22 скликання Луко-Мелешківської сільської ради Вінницького району Вінницької області від 04 грудня 1996 року зазначені установи повідомили про відсутність оригіналу рішення.

Відповідно до протоколу від 04 грудня 1996 року 10 сесії 22 скликання Луко-Мелешківської сільської Ради народних депутатів Вінницького району Вінницької області неможливо встановити, чи вирішувалося на цій сесії Ради народних депутатів питання про передачу у приватну власність відповідача спірної земельної ділянки.

Суди дійшли висновку, що наведене не свідчить про відсутність відповідного рішення і, як наслідок, вчинення відповідних дій на його виконання у момент їх вчинення. За цим фактом порушено кримінальне провадження від 22 червня 2017 року № 42017020000000227, досудове слідство триває.

Листом від 12 квітня 2004 року відповідач звертався до Вінницької міської ради щодо надання роз`яснень з приводу можливості об`єднання земельних ділянок, якими він володіє, в тому числі на підставі оскаржуваного акта.

Листом від 24 квітня 2004 року № А-3-2522 на зазначене звернення Управлінням містобудування і архітектури Вінницької міської ради відповідачу надано відповідь.

Згідно з листом Вінницького регіонального управління водних ресурсів Південно-Бузького басейнового управління водних ресурсів Державного агентства водних ресурсів України від 18 червня 2018 року № 06/950 на частині спірної земельної ділянки розміщений водний об`єкт - штучно створений елемент довкілля, в якому зосереджені води, який побудований на руслі річки без назви, лівій притоці р. Південний Буг. Цей водний об`єкт відноситься до категорії «ставки».

За відомостями інвентаризації, проведеної у 2014 році на виконання розпорядження Вінницької облдержадміністрації від 02 червня 2014 року № 271, площа ставка орієнтовно становить 0, 4 га.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

Згідно зі статтями 19 20 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у тому числі й землі водного фонду; віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Подібний порядок встановлено й для зміни цільового призначення земель, що згідно із частиною другою статті 20 ЗК України проводиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.

Відповідно до статті 21 ЗК України порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними рішень про надання земель, угод щодо земельних ділянок, відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною тощо.

Згідно з частиною першою статті 58 ЗК України та статтею 4 Водного кодексу України (далі - ВК України) до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами, а також островами; землі зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.

Чинним законодавством установлено особливий правовий режим використання земель водного фонду.

Так, стаття 59 ЗК України передбачає обмеження щодо набуття таких земель у приватну власність та встановлює можливість використання таких земель для визначених цілей на умовах оренди. Відповідно ж до частини четвертої статті 84 ЗК України землі водного фонду не можуть передаватись у приватну власність, крім випадків, передбачених законодавством.

Аналогічне положення міститься й у статті 4 ЗК України 1990 року, відповідно до якого не можуть передаватись у колективну та приватну власність землі водного фонду, за винятком невеликих (до 3 га) ділянок водойм і боліт, що входять до складу угідь сільськогосподарських підприємств, селянських (фермерських) господарств.

Громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо (частина четверта статті 59 ЗК України).

Отже, за змістом зазначених норм права землі під водними об`єктами загальнодержавного значення, зокрема зайняті поверхневими водами: водотоками (річки, струмки), штучними водоймами (водосховища, ставки) і каналами; іншими водними об`єктами; підземними водами та джерелами; внутрішніми морськими водами та територіальним морем, як землі, зайняті водним фондом України, а також прибережні захисні смуги вздовж річок

(у тому числі струмків та потічків), морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм, не могли передаватись у власність громадян, оскільки є землями водного фонду України.

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на захист її особистого немайнового або майнового права чи інтересу у суді.

Зазначений захист має бути ефективним, тобто повинен здійснюватися з використанням такого способу захисту, який може відновити, наскільки це можливо, відповідні права, свободи й інтереси позивача (пункт 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17).

Під способами захисту суб`єктивних земельних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника (пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16).

Загальний перелік способів захисту цивільних прав та інтересів, а також можливість їх захистити іншим способом, встановленим договором або законом чи судом у визначених законом випадках, закріплені у частині другій статті 16 ЦК України. Глава 29 ЦК України передбачає, зокрема, такі способи захисту права власності, як витребування майна з чужого незаконного володіння (віндикаційний позов) та усунення перешкод у реалізації власником права користування та розпорядження його майном (негаторний позов).

Власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків (частина друга статті 152 ЗК України).

Перелік способів захисту земельних прав викладений у частині третій статті 152 ЗК України. Як правило, власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права, зокрема визначеним вказаною частиною, або ж іншим способом, який передбачений законом (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16).

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

Віндикація застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України (висновок Верховного Суду України, сформульований у постанові від 17 лютого 2016 року у справі № 6-2407цс15).

Заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду всупереч вимогам ЗК України (перехід до них права володіння цими землями) є неможливим. Розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 цього Кодексу (висновок Великої Палати Верховного Суду, сформульований у постанові від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц).

Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

На негаторний позов не поширюються вимоги щодо позовної давності, оскільки з таким позовом можна звернутися в будь-який час, поки існують правовідносини та правопорушення.

Отже, зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням ЗК України та ВК України треба розглядати як таке, що не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу зобов`язати повернути земельну ділянку необхідно розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду (див. пункт 71 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452цс18), пункт 96 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження

№ 14-181цс18), пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження

№ 14-473цс18), пункт 97 постанови від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19)). Власник земельної ділянки водного фонду може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку (абзац п`ятий пункту 143 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18)).

Таким чином, належним та ефективним способом захисту прав власності на землі водного фонду є негаторний позов про повернення земельної ділянки, який може бути пред`явлений упродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду і на вказану вимогу не поширюється позовна давність. Крім того, підставою набуття земельної ділянки у власність із земель державної чи комунальної власності є відповідне рішення органу державної влади чи органу місцевого самоврядування, а не державний акт на право власності на земельну ділянку. Такий акт лише посвідчував відповідне право та не мав самостійного юридичного значення. Враховуючи зазначене, а також те, що зміна власника земельної ділянки водного фонду можлива лише у випадку, визначеному у частині другій статті 59 ЗК України і який незастосовний у цій справі, Верховний Суд вважає, що для вирішення питання про належність права власності на земельну ділянку та для повернення цієї ділянки власнику визнання недійсним державного акта не є необхідним (постанова від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 99)). Така вимога не є ефективним способом захисту для усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою водного фонду.

Зазначених висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17 (провадження № 14-317цс19).

У цій справі для відновлення порушеного права власності на землі водного фонду прокурор пред`явив вимогу про їх витребування від кінцевих набувачів на користь Вінницької міської ради з посиланням як на правову підставу такої вимоги на статтю 387 ЦК України, тобто віндикаційний позов.

Оскільки вимоги прокурора про визнання недійсним державного акта та витребування земельних ділянок не є правомірним та ефективним способом захисту права власника на земельну ділянку водного фонду, враховуючи принцип диспозитивності цивільного судочинства, суди попередніх інстанцій зобов`язані були відмовити у задоволенні цих вимог з підстав обрання неналежного способу захисту, а не за спливом позовної давності.

Така відмова через обрання неналежного способу захисту не перешкоджає Вінницькій міській раді чи прокурору (у разі, якщо міськрада не здійснюватиме чи неналежно здійснюватиме повноваження із захисту права комунальної власності на спірну земельну ділянку водного фонду, допускаючи продовження порушення такого права після набрання чинності цією постановою) заявити негаторний позов про повернення земельних ділянок її власникові.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, ухвалюючи рішення у справі за результатами розгляду позову, дійшов висновку про відмову у задоволенні такого позову, надав помилкову оцінку цим вимогам по суті та відмовив з підстав пропуску позовної давності.

Враховуючи наведене, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову з інших підстав.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

За змістом статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, що це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважаються: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Керуючись статтями 400 409 412 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу заступника прокурора Вінницької області задовольнити частково.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 18 жовтня 2018 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 09 січня 2019 року скасувати, ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову заступника прокурора Вінницької області про визнання державного акта на право приватної власності на землю недійсним, витребування земельної ділянки відмовити.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко