№ 127/27593/21 - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

Постанова

Іменем України

14 вересня 2022 року

м. Київ

справа № 127/27593/21

провадження № 61-6270св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - обслуговуючий кооператив «Житлово-будівельний кооператив «Маяк-2»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_1 на ухвали Вінницького апеляційного суду від 01 липня 2022 року та від 13 липня 2022 року в складі колегії суддів: Ковальчука О. В., Сала Т. Б., Якименко М. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «Маяк-2» (далі - ОК «ЖБК «Маяк-2») про визнання незаконними дій, зобов`язання вчинити певні дії.

В обґрунтування позову вказав, що він є власником квартири АДРЕСА_1 і споживачем послуги з управління будинком, що надається відповідачем з 21 березня 2018 року.

Вказує, що у порушення вимог Закону України «Про житлово-комунальні послуги» відповідач не забезпечив належні умови проживання мешканців будинку та не провів обстеження щодо можливості надійної та безпечної експлуатації не введеного в експлуатацію нежитлового приміщення площею 510,3 кв. м, що може призвести до техногенної ситуації у житловому будинку.

Враховуючи зазначене, позивач просив суд визнати порушення його прав як споживача житлової послуги з управління багатоквартирним будинком на АДРЕСА_2 та ухвалити рішення, яким визнати незаконними дії виконавця цієї послуги ОК «ЖБК «МАЯК-2»; зобов`язати ОК «ЖБК «МАЯК-2» забезпечити виготовлення (відновлення) відсутньої технічної документації на вказаний багатоквартирний будинок у відповідності до Переліку технічної документації на багатоквартирний будинок, який було визначено Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 17 липня 2018 року № 176, в тому числі документів щодо введення в експлуатацію всіх приміщень багатоквартирного житлового будинку; зобов`язати ОК «ЖБК «МАЯК-2» забезпечити надання безпечної та якісної послуги з управління багатоквартирним будинком відповідно до положень 10, 11 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2011 року № 461; провести технічне обстеження не введеного в експлуатацію нежитлового приміщення площею 510,3 кв. м багатоквартирного житлового будинку щодо визначення можливості або неможливості його надійної та безпечної експлуатації.

Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 06 червня 2022 року в складі судді Дернової В. В. у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено у зв`язку із неефективністю обраного позивачем способу судового захисту своїх прав.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, 13 червня 2022 року ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 01 липня 2022 року визнано, що заявлений ОСОБА_1 відвід судді Ковальчука О. В. у цій справі є діями, що суперечать завданню цивільного судочинства та є зловживанням процесуальними правами.

Заяву ОСОБА_1 про відвід судді Ковальчука О. В. залишено без розгляду.

Застосовано до ОСОБА_1 заходи процесуального примусу у вигляді штрафу в розмірі одного прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 2 481,00 грн, та стягнуто з нього вказану суму в дохід Державного бюджету України.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що у заяві про відвід не вказано в чому саме конкретно полягає упередженість, необ`єктивність та власна заінтересованість судді, а доводи ОСОБА_1 щодо помилкового залишення апеляційної скарги без руху є безпідставними твердженнями, які базуються на неправильному тлумаченні норм процесуального права і не є іншими обставинами, які викликають сумнів в неупередженості судді, а вчинені Дзяманом О.Д. дії направлені на безпідставний відвід судді задля незаконного усунення його від розгляду справи.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 13 липня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 06 червня 2022 року повернуто особі, яка її подала.

Ухвала суду мотивована тим, що ОСОБА_1 не виконав вимог ухвали апеляційного суду про залишення апеляційної скарги без руху у встановлені строки, а тому суд дійшов висновку про необхідність визнання апеляційної скарги неподаною та повернення особі, яка її подала, відповідно до вимог статей 185 357 ЦПК України.

Короткий зміст вимог касаційних скарг та аргументи учасників справи

07 липня 2022 року до Верховного Суду ОСОБА_1 подав касаційну скаргу на ухвалу Вінницького апеляційного суду від 01 липня 2022 року, у якій просить її скасувати в частині вжиття до нього заходів процесуального примусу у вигляді штрафу в розмірі одного прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 2 481,00 грн, та стягнення з нього вказаної суми в дохід Державного бюджету України та ухвалити нове, яким звільнити його від застосування до нього заходів процесуального примусу у вигляді штрафу у вказаному розмірі.

Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник зазначає порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права при застосуванні заходів процесуального примусу, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Касаційна скарга мотивована тим, що під час ухвалення рішення про вжиття до позивача заходів процесуального примусу у вигляді штрафу суд апеляційної інстанції не врахував ті обставини, що ОСОБА_1 є пенсіонером, а тому стягнення вказаного штрафу фактично позбавляє його засобів до існування. При цьому, на переконання заявника, суддя-доповідач апеляційного суду помилково залишив апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 06 червня 2022 року без руху, порушивши при цьому принципи змагальності, гласності та відкритості цивільного судочинства.

21 липня 2022 року до Верховного Суду ОСОБА_1 подав касаційну скаргу на ухвалу Вінницького апеляційного суду від 13 липня 2022 року, у якій просить її скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник зазначає порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, оскільки суд помилково вважає, що поданий позов не пов`язаний із захистом прав споживачів, тому положення статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» не застосовуються, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Рух касаційних скарг у суді касаційної інстанції

Ухвалами Верховного Суду від 22 липня 2022 року та від 05 серпня 2022 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Ухвалою Верховного Суду від 06 вересня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 06 червня 2022 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОК «ЖБК «Маяк-2») про визнання незаконними дій, зобов`язання вчинити певні дії.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням 13 червня 2022 року ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу.

15 червня 2022 року подав до суду заяву про відвід колегії суддів: головуючий суддя - Ковальчук О. В., судді: Сало Т. Б., Якименко М. М.

Відвід мотивований тим, що колегія суддів розглядала апеляційну скаргу ОСОБА_1 на незаконне, як на його думку, рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 20 листопада 2019 року, ухвалене у справі № 127/21665/19 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Державного реєстратора Комунального підприємства «Вінницьке міське бюро технічної інвентаризації» Яковишеної О. Б. про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію прав і їх обтяжень та відмовила у задоволенні його апеляційної скарги. На встановлені цим рішенням обставини суд посилається в оскаржуваному рішенні у даній справі (№ 127/27593/21), а тому в ОСОБА_1 виникають сумніви щодо об`єктивності та неупередженості суддів, що є підставою для відводу колегії суддів.

Зазначений відвід визнано необгрунтованим ухвалою Вінницького апеляційного суду від 21 червня 2022 року. Ухвалою цього ж суду від 22 червня 2022 року відмовлено у задоволенні заяви про відвід колегії суддів.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду в складі судді Ковальчука О. В. від 30 червня 2022 року відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору та залишено його апеляційну скаргу без руху для сплати судового збору.

01 липня 2022 року ОСОБА_1 подав заяву про відсутність недоліків апеляційної скарги та заяву про відвід судді Ковальчука О. В., мотивовану тим, що апелянт вважає незаконною ухвалу про залишення апеляційної скарги без руху, тому в нього виникають сумніви щодо об`єктивності та неупередженості судді, що є підставою для відводу судді.

Заяву ОСОБА_1 про відвід судді Ковальчука О. В. залишено без розгляду.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

За положеннями пункту 3 частини першої та частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження ухвал суду апеляційної інстанції є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційні скарги ОСОБА_1 слід задовольнити з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Цим вимогам оскаржувані судові рішення не відповідають з таких підстав.

Щодо касаційної скарги на ухвалу апеляційного суду від 01 липня 2022 року

Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд апеляційної інстанції виходив із того, що неодноразове звернення до суду апеляційної інстанції із необґрунтованими заявами про відвід судді Ковальчука О. В. є завідомо безпідставним та направленим на відвід судді задля незаконного усунення його від розгляду справи, тому такі дії свідчать про недобросовісне використання наданих ОСОБА_1 законом процесуальних прав на звернення до суду та зловживання ним процесуальним правами, що є підставою для накладення штрафу.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України).

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина третя статті 13 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Згідно із пунктом 1 частини другої статті 44 ЦПК України залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства, зокрема, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, що спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення.

Якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання.

Суд зобов`язаний вживати заходів для запобігання зловживанню процесуальними правами. У випадку зловживання процесуальними правами учасником судового процесу суд застосовує до нього заходи, визначені цим Кодексом (частина третя та четверта статті 44 ЦПК України).

Частиною першою статті 143 ЦПК України передбачено, що заходами процесуального примусу є процесуальні дії, що вчиняються судом у визначених цим Кодексом випадках з метою спонукання відповідних осіб до виконання встановлених у суді правил, добросовісного виконання процесуальних обов`язків, припинення зловживання правами та запобігання створенню протиправних перешкод у здійсненні судочинства.

Згідно з частиною першою, другою статті 148 ЦПК України суд може постановити ухвалу про стягнення в дохід державного бюджету з відповідної особи штрафу у сумі до від 0,3 до трьох розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб у випадках: 1) невиконання процесуальних обов`язків, зокрема ухилення від вчинення дій, покладених судом на учасника судового процесу; 2) зловживання процесуальними правами, вчинення дій або допущення бездіяльності з метою перешкоджання судочинству; 3) неповідомлення суду про неможливість подати докази, витребувані судом, або неподання таких доказів без поважних причин; 4) невиконання ухвали про забезпечення позову або доказів, ненадання копії відзиву на позов, апеляційну чи касаційну скаргу, відповіді на відзив, заперечення іншому учаснику справи у встановлений судом строк; 5) порушення заборон, встановлених частиною дев`ятою статті 203 цього Кодексу.

У випадку повторного чи систематичного невиконання процесуальних обов`язків, повторного чи неодноразового зловживання процесуальними правами, повторного чи систематичного неподання витребуваних судом доказів без поважних причин або без їх повідомлення, триваючого невиконання ухвали про забезпечення позову або доказів суд з урахуванням конкретних обставин стягує у дохід державного бюджету з відповідного учасника судового процесу або відповідної іншої особи штраф у сумі від одного до десяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Верховний Суд наголошує, що цивільний процесуальний обов`язок сторони - це належна поведінка сторони в цивільному судочинстві, що вимагається та забезпечується процесуальним законом, а також кореспондує суб`єктивному процесуальному праву суду.

У постанові Верховного Суду від 08 травня 2018 року у справі № 910/1873/17 визначено, що принцип добросовісності - це загальноправовий принцип, який передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб`єктів при виконанні своїх юридичних обов`язків і здійсненні своїх суб`єктивних прав. Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, яка, виходячи із конституційних положень, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб. Зловживання правом - це свого роду спотворення права. У цьому випадку особа надає своїм діям повну видимість юридичної правильності, використовуючи насправді свої права в цілях, які є протилежними тим, що переслідує позитивне право.

Аналіз частини другої статті 13 ЦК України дає підстави для висновку, що недобросовісна поведінка особи, яка полягає у вчиненні дій, які можуть у майбутньому порушити права інших осіб, є формою зловживання правом.

Формулювання «зловживання правом» необхідно розуміти, як суперечність, оскільки якщо особа користується власним правом, то його дія дозволена, а якщо вона не дозволена, то саме тому відбувається вихід за межі свого права та дію без права, «injuria». Сутність зловживання правом полягає у вчиненні уповноваженою особою дій, які складають зміст відповідного суб`єктивного цивільного права, недобросовісно, в тому числі всупереч меті такого права.

Термін «зловживання правом» свідчить про те, що ця категорія стосується саме здійснення суб`єктивних цивільних прав, а не виконання обов`язків. Обов`язковою умовою кваліфікації дій особи як зловживання правом є встановлення факту вчинення дій, спрямованих на здійснення належного відповідній особі суб`єктивного цивільного права.

Правовідносини суду з кожним учасником процесу підпорядковані досягненню головної мети - винесення законного та обґрунтованого рішення, а також створення особам, що беруть участь у справі, процесуальних умов для забезпечення захисту їх прав, а також прав та інтересів інших осіб. У разі ж коли сторона у справі вчиняє будь-яку процесуальну дію не з цією метою, а задля досягнення якихось сторонніх цілей (для введення суду в оману, для затягування розгляду, для створення перешкод опоненту) вона виходить за межі дійсного змісту свого права, тобто зловживає ним (схожі висновки викладено Верховним Судом у постанові від 12 серпня 2019 року у справі № 905/945/18 та у постанові від 16 жовтня 2019 року у справі № 906/936/18).

У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував про обов`язок національних судів організовувати судові провадження таким чином, щоб вони були без затримок та ефективними (справа «Шульга проти України», пункт 28, справа від 02 грудня 2010 року) і запобігання неналежній та такій, що затягує справу, поведінці сторін у цивільному процесі є завданням саме державних органів (справа «Мусієнко проти України», пункт 24, рішення від 20 січня 2011 року).

Неможливість суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (справа «Смірнова проти України» рішення від 08 листопада 2005 року, справа «Фрідлендер проти Франції» (Frydlender v. Fгапсе, рішення від 27 квітня 2000 року). Роль національних судів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (справа «Красношапка проти України» рішення від 30 листопада 2006 року).

До кола основних прав учасників справи належить право подавати заяви та клопотання і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.

Спеціальним правом учасника справи є право подати заяву про відвід судді. Відповідно до частини третьої статті 39 ЦПК України відвід повинен бути вмотивованим і заявленим протягом десяти днів з дня отримання учасником справи ухвали про відкриття провадження у справі, але не пізніше початку підготовчого засідання або першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

У справі, що переглядається встановлено, що підставою для заявленого ОСОБА_1 15 червня 2022 року відводу колегії суддів: Ковальчук О. В., Сало Т. Б., Якименко М. М. є те, що вказана колегія суддів розглядала апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 20 листопада 2019 року, ухвалене у справі № 127/21665/19, де ОСОБА_1 є також позивачем, та відмовила у її задоволенні.

Підставою для заявленого 01 липня 2022 року ОСОБА_1 відводу судді Ковальчука О. В. є безпідставне, на його переконання, залишення його апеляційної скарги на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 06 червня 2022 року без руху, що зумовило сумніви щодо об`єктивності та неупередженості судді.

Таким чином, користуючись своїми процесуальними правами, ОСОБА_1 подав до суду апеляційної інстанції дві заяви про відвід колегії суддів: Ковальчук О. В., Сало Т. Б., Якименко М. М. та судді Ковальчука О. В. з різних підстав.

Сама по собі повторність звернення позивача із заявами про відвід із різних підстав не свідчить про недобросовісність дій позивача та не є зловживанням правом, оскільки зазначене є його диспозитивним правом, передбаченим нормами ЦПК України, яке не містить обмежень в його реалізації.

Для застосування норм статті 148 ЦПК України та накладення штрафу з підстав зловживання процесуальними правами суд має встановити, які саме дії позивача при зверненні до суду із заявами про відвід є недобросовісними та у чому вони виражені, зокрема чи є недобросовісним повторне звернення особи із заявою про відвід, чи були його дії умисними та чим це підтверджується.

За таких обставин висновки апеляційного суду про повторність та систематичність зловживаннями ОСОБА_1 своїми процесуальними правами з огляду на подання заяви про відвід судді від 01 липня 2022 року суперечить обставинам та матеріалам справи та є необґрунтованими.

Беручи до уваги наведене, а також те, що позивач подавав заяви про відвід судді та колегії суддів в межах встановленого законодавством України строку, викладав у своїх заявах мотиви та аргументи щодо необхідності вчинення судом таких процесуальних дій, колегія суддів Верховного Суду не вважає законним і обґрунтованим висновок суду апеляційної інстанції про наявність підстав для визнання подання вказаних заяв про відвід судді та колегії суддів зловживанням процесуальними правами та накладення штрафу на заявника.

Щодо касаційної скарги на ухвалу апеляційного суду від 13 липня 2022 року

У справі, що переглядається, заявник, подаючи апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції, не оплатив апеляційну скаргу судовим збором. Одночасно просив його від сплати судового збору, посилаючись на те, що спір стосується захисту його прав як споживача.

Суд апеляційної інстанції у своїй ухвалі від 30 червня 2022 року відмовив у звільненні ОСОБА_1 від сплати судового збору за подання апеляційної скарги, оскільки спір не стосується захисту прав споживача.

Частиною 2 статті 357 ЦПК України встановлено, що до апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 356 цього Кодексу, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу.

Відповідно до положень частини 3 статті 185 ЦПК України, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.

Згідно з частиною 6 статті 357 ЦПК України, питання про повернення апеляційної скарги суд апеляційної інстанції вирішує протягом п`яти днів з дня надходження апеляційної скарги або з дня закінчення строку на усунення недоліків.

Постановляючи ухвалу про визнання апеляційної скарги та повернення її ОСОБА_1 , апеляційний суд керувався нормами статей 185 357 ЦПК України і виходив з того, що заявник, отримавши ухвали Вінницького апеляційного суду від 30 червня 2022 року щодо сплати судового збору, її вимог не виконав, судовий збір не сплатив.

Цей висновок апеляційного суду не відповідає вимогам процесуального закону з огляду на таке.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Згідно зі статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду.

У статті 5 Закону України «Про судовий збір» визначено перелік пільг щодо сплати судового збору, проте системний і комплексний аналіз норм зазначеного Закону і статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» дає правові підстави зробити висновок, що відсутність такої категорії у переліку осіб, які мають пільги щодо сплати судового збору, встановленому статтею 5 Закону України «Про судовий збір», не може безумовно означати, що споживачі такої пільги не мають, оскільки така пільга встановлена спеціальним законом, який гарантує реалізацію та захист їхніх прав.

Наведена норма права не містить вичерпного переліку осіб, яким надано пільги щодо сплати судового збору, як і не містить позиції про те, що пільги надаються лише за пред`явлення позову. У спеціальному законі, яким звільнено споживачів від сплати судового збору за подання позову, зазначено, що вони звільняються від його сплати з метою захисту своїх порушених прав (стаття 22 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Відповідно до частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, пов`язаними з порушенням їх прав. Відповідно до Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судовий збір» у частині третій статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» (із змінами, внесеними згідно із Законом № 3674-VI від 08 липня 2011 року) слова «державного мита» замінені словами «судового збору». Отже, при ухваленні Закону України «Про судовий збір» законодавець передбачив можливість застосування Закону України «Про захист прав споживачів» при визначенні пільг певних категорій осіб щодо сплати судового збору.

Відступаючи від практики Верховного Суду України, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 березня 2018 року у справі № 761/24881/16-ц сформулювала правовий висновок, що порушені права споживачів можуть захищатись як у суді першої інстанції (при пред`явленні позову), так і на наступних стадіях цивільного процесу, а саме при апеляційному перегляді. Ці стадії судового захисту є єдиним цивільним процесом, завданням якого є справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушеного права (стаття 22 Закону України «Про захист прав споживачів», стаття 1 ЦПК України 2004 року, стаття 2 ЦПК України).

Залишаючи апеляційну скаргу ОСОБА_1 без руху, суд апеляційної інстанції виходив із того, що зазначений позов не пов`язаний із захистом прав споживачів, оскільки з його змісту слідує незгода ОСОБА_1 із діями ОК «ЖБК «Маяк-2» щодо управління багатоквартирним будинком.

Повертаючи апеляційну скаргу, апеляційний суд зробив висновок, що Закон України «Про захист прав споживачів», стаття 22 якого передбачає звільнення споживачів від сплати судового збору, до цих правовідносин не застосовується.

У Законі України «Про захист прав споживачів» не визначено вичерпного переліку правових відносин, на які поширюється його дія, втім з урахуванням характеру правовідносин, які ним регулюються, та виходячи з демократичних принципів цивільного судочинства і наявності в цивільних правовідносинах такої слабкої сторони, як фізична особа - споживач, можна зробити висновок, що цим Законом регулюються відносини, які виникають із договорів купівлі-продажу, майнового найму (оренди), надання комунальних послуг, прокату, перевезення, зберігання, доручення, комісії, фінансово-кредитних послуг тощо.

У справі, що переглядається, спірні правовідносини виникли з приводу порушення прав позивача як споживача житлової послуги з управління багатоквартирним будинком на АДРЕСА_2 , що надається відповідачем з 21 березня 2018 року.

При цьому на обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 вказує, що у порушення вимог Закону України «Про житлово-комунальні послуги» відповідач не забезпечив належні умови проживання мешканців будинку та не провів обстеження щодо можливості надійної та безпечної експлуатації не введеного в експлуатацію нежитлового приміщення, що може призвести до техногенної ситуації у житловому будинку.

Разом із тим, позивач просив суд визнати порушення його прав як споживача житлової послуги та зобов`язати відповідача забезпечити надання безпечної та якісної послуги з управління багатоквартирним будинком.

Стаття 1 Закону України «Про захист прав споживачів» визначає, що послугою є діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб (пункт 17).

Відповідно до положень статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.

При цьому послуга з управління багатоквартирним будинком - результат господарської діяльності суб`єктів господарювання, спрямованої на забезпечення належних умов проживання і задоволення господарсько-побутових потреб мешканців будинку шляхом утримання і ремонту спільного майна багатоквартирного будинку та його прибудинкової території відповідно до умов договору

У справі, що є предметом перегляду, установлено, що позивач є власником квартири у вказаному житловому будинку і споживачем житлової послуги з управлінням багатоквартирним будинком. При цьому до позовної заяви заяви ОСОБА_1 додав відомості з Єдиного рахунку за надані житлово-комунальні послуги Центру муніципальних систем управління, згідно із яким житлово-комунальна послуга з управління вказаним багатоквартирним будинком надається відповідачем ОК «ЖБК «Маяк-2» з 21 березня 2018 року.

Отже, до спірних правовідносин застосовуються положення Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки ним регулюються відносини між споживачами товарів і послуг та продавцями товарів і надавачами послуг, визначається механізм захисту прав споживачів товарів і послуг, а при вирішенні спорів, що виникають між учасниками таких правовідносин, цей Закон підлягає застосуванню нарівні з іншими актами цивільного законодавства України, що регулюють ті самі питання.

Таким чином, не підлягає сплаті судовий збір за подання споживачами апеляційної скарги, тому вимоги суду апеляційної інстанції про сплату споживачем судового збору за подання апеляційної скарги у цій справі не ґрунтуються на законі, отже, їх невиконання не може бути підставою для визнання неподаною і повернення апеляційної скарги.

Апеляційний суд наведеного не врахував та безпідставно поклав на ОСОБА_1 , який звернувся до суду за захистом прав споживача, обов`язок зі сплати судового збору та передчасно визнав його апеляційну скаргу неподаною й повернув її.

При цьому суд апеляційної інстанції безпідставно послався на висновки, висловлені Верховним Судом в ухвалі від 24 лютого 2022 року по справі № 336/7773/21, не врахувавши, що встановлені фактичні обставини у вищенаведеній справі відрізняються від встановлених обставин у справі, яка переглядається.

Так, у справі № 336/7773/21 правовідносини між сторонами виникли з приводу визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, а не між споживачем та надавачем послуг.

Зважаючи на наведене, доводи касаційної скарги Верховний Суд вважає обґрунтованими, а ухвалу Вінницького апеляційного суду від 13 липня 2022 року постановленою з порушенням норм процесуального права та такою, що підлягає скасуванню.

Відповідно до частини шостої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

Керуючись статтями 400 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвали Вінницького апеляційного суду від 01 липня 2022 року та від 13 липня 2022 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович