Постанова
Іменем України
14 липня 2021 року
м. Київ
справа № 127/27732/19
провадження № 61-15691св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф.,
Шиповича В. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Павлов Сергій Сергійович, на рішення Вінницького міського суду Вінницької області, у складі судді Федчишена С. А., від 11 червня 2020 року та постанову Вінницького апеляційного суду, у складі колегії суддів: Ковальчука О. В., Панасюка О. С., Шемети Т. М., від 01 жовтня 2020 року,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до
ОСОБА_2 про стягнення матеріальної та моральної шкоди.
Позовні вимоги ОСОБА_1 мотивовані тим, що 09 листопада 2016 року близько 18 години 10 хвилин відповідач, керуючи технічно-справним автомобілем «Daewoo Lanos», державний номерний знак НОМЕР_1 , з необережності допустив наїзд на неї.
Внаслідок цієї пригоди ОСОБА_1 отримала травми, які належать до тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості.
Вироком Вінницького міського суду Вінницької області від 04 жовтня
2018 року, який набрав законної сили, ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 286 КК України.
Цивільно-правова відповідальність відповідача була застрахована у публічному акціонерному товаристві «Страхова компанія «Універсальна» (далі - ПАТ «СК «Універсальна»), яке виплатило позивачу страхове відшкодування у розмірі 67 705,64 грн, з яких 44 528,34 грн - відшкодування витрат на ліки, 19 953,22 грн - відшкодування пов`язане з тимчасовою втратою працездатності, 3 224,08 грн - відшкодування моральної шкоди.
Проте страховою компанією не були відшкодовані витрати на вироби медичного призначення на загальну суму 7 371,77 грн. Крім того, позивачем були понесені витрати, пов`язані з реабілітацією, вартість яких за період
із 11 січня 2018 року по 26 червня 2018 року складає 10 400 грн. Також внаслідок дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) був пошкоджений одяг позивача на суму 14 587 грн. Загальний розмір цих невідшкодованих матеріальних витрат складає 32 538,77 грн.
ОСОБА_1 вказувала, що їй спричинена моральна шкода, яка зумовлена душевними та фізичними стражданнями, у зв`язку з тим, що вона була збита на пішохідному переході, від удару автомобілем відлетіла на 19 метрів, отримане ушкодження здоров`я призвело до оперативного втручання та подальшої тривалої реабілітації. До теперішнього час в неї існує страх при переході вулиці та поїздках на автомобілі, залишається відчуття, що отриманні від ДТП шрами привертають до неї додаткову увагу.
Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просила суд стягнути із
ОСОБА_2 на відшкодування шкоди 817 831,69 грн, з яких
32 358,77 грн - матеріальна шкода, 785 472,92 грн - моральна шкода та вирішити питання розподілу судових витрат.
Короткий зміст оскаржених судових рішень
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 11 червня
2020 року, залишеним без змін постановою Вінницького апеляційного суду
від 01 жовтня 2020 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду в розмірі 32 358,77 грн та 146 775,92 грн на відшкодування моральної шкоди. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 1 536,80 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що заявлений розмір спричиненої матеріальної шкоди є доведеним та підлягає стягненню в повному обсязі, тоді як розмір моральної шкоди є лише частково доведеним та з огляду на характер і обсяг страждань позивача має бути визначеним у сумі 150 000 грн, з яких 3 224,08 грн, відшкодовано страховою компанією. При визначенні розміру моральної шкоди судом враховано вимоги розумності та справедливості, характер неправомірних дій відповідача, факт отримання позивачем тілесних ушкоджень, у зв`язку з якими вона тривалий час перебувала на амбулаторному і стаціонарному лікуванні, що зумовило фізичні та душевні страждання.
Додатковим рішенням Вінницького міського суду Вінницької області
від 15 червня 2020 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в розмірі 8 000 грн.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
22 жовтня 2020 року представник ОСОБА_2 - адвокат Павлов С. С. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 11 червня 2020 року і постанову Вінницького апеляційного суду від 01 жовтня 2020 року, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 13 листопада 2020 року відкрито касаційне провадження у справі № 127/27732/19.
У листопаді 2020 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 08 липня 2021 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Підставою касаційного оскарження судових рішень представник
ОСОБА_2 - адвокат Павлов С. С. зазначив неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 21 березня
2018 року у справі № 591/1/16-ц, у постанові Верховного Суду України
від 28 січня 2015 року у справі № 6-229цс14 (пункт 1 частини другої
Також вказує на наявність підстав передбачених пунктами 1, 3, 4 частини третьої статті 411 ЦПК України для скасування оскаржених судових рішень (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Посилається на те, що апеляційний суд за наявності зауважень на повноту технічного запису судового засідання від 11 червня 2020 року, який є нерозбірливим, безпідставно розглянув справу, що призвело до істотної неповноти судового розгляду.
Звертає увагу, що апеляційним судом не взято до уваги записи трудової книжки відповідача, згідно яких 31 березня 2016 року його прийнято на роботу у ТОВ «Смарті Фемелі» на посаду торгівельного представника та звільнено лише 16 серпня 2017 року. Крім того, судом не досліджено протоколи допитів свідків у кримінальній справі № 124/4525/17, які підтвердили обставини щодо виконання відповідача на час ДТП трудового завдання ТОВ «Смарті Фемелі».
Внаслідок не дослідження вказаних доказів, судами попередніх інстанцій при вирішені спору не враховано приписи статті 1172 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), відповідно до яких роботодавець відшкодовує шкоду, завдану працівником під час виконання ним своїх трудових обов`язків.
Стверджує, що апеляційний суд помилково врахував висновок ТОВ «Судова незалежна експертиза України» № ED-1706-4-1052.18 від 02 липня 2018 року, яким визначено ДТП як психотравмуючу подію, встановлено факт спричинення моральної шкоди та визначено її розмір, оскільки зазначений висновок виконаний експертом, свідоцтво якого припинило дію 27 березня 2018 року.
Суд першої інстанції необґрунтовано пов`язав розмір відшкодування моральної шкоди з розміром відшкодування майнової шкоди.
Судами також проігноровано клопотання про витребування матеріалів страхової справи, дослідження якої доводить предмет та обсяг моральної шкоди у розмірі визначеному страховою компанією, тобто в сумі
3 224,08 грн.
Відзив на касаційну скаргу не подано
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Вироком Вінницького міського суду Вінницької області від 04 жовтня
2018 року у справі № 127/4525/17, який набрав законної сили 11 січня
2019 року, ОСОБА_2 визнано виним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 286 КК України та звільнено від покарання внаслідок акту амністії.
Вказаним вироком встановлено, що 09 листопада 2016 року близько
18 години 10 хвилин водій ОСОБА_2 , керуючи технічно-справним автомобілем «Daewoo Lanos», державний номерний знак НОМЕР_1 , рухаючись по вул. С. Зулінського у м. Вінниці, зі сторони вул. Київської, в напрямку вул. Енергетичної, в районі електроопори № 40, не вжив своєчасних заходів для зупинки свого автомобіля в момент об`єктивної появи в полі його зору пішохода ОСОБА_1 , яка перетинала проїзну частину вул. С. Зулінського, по розмітці нерегульованого пішохідного переходу справа-наліво по ходу руху автомобіля, внаслідок чого з необережності допустив наїзд на ОСОБА_1 .
Відповідно до висновку судово-автотехнічної експертизи № 92а
від 08 лютого 2017 року в ситуації, яка склалася, при технічних параметрах вказаних в постанові про призначення експертизи, водій автомобіля «Daewoo Lanos» ОСОБА_2 мав технічну можливість попередити наїзд на пішохода шляхом виконання вимог пункту 18.1 Правил дорожнього руху. В ситуації, яка склалася, при технічних параметрах вказаних в постанові про призначення експертизи, в діях водія автомобіля «Daewoo Lanos» ОСОБА_2 вбачається невідповідність вимогам пункту 18.1 Правил дорожнього руху, які з технічної точки зору знаходяться в причинному зв`язку з виникненням ДТП.
Згідно з висновком судово-медичної експертизи № 1971/11 від 06 лютого
2017 року пішохід ОСОБА_1 отримала тілесні ушкодження, а саме сполучна травма тіла: закрита черепно-мозкова травма - струс головного мозку, забійна рана потиличної ділянки, підапоневротична гематома в правій тім`яній ділянці; закрита травма грудної клітки - забій грудної клітки, перелом правої ключиці; закритий перелом обох кісток лівої гомілки у верхній третині зі зміщенням; садна в ділянках правої брови, правої кисті, та обох колінних суглобів, які належать до тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості.
Внаслідок наїзду на позивача був пошкоджений її одяг на загальну суму 14 587 грн, а саме: дублянка та черевики вартістю 11 533 грн, блуза
1 272 грн, спідниця 1 018 грн, білизна 763 грн.
Відповідно до фіскальних чеків з листопада 2016 року ОСОБА_1 витратила на вироби медичного призначення, які були зазначені в довідках про використання лікарських засобів та виробів медичного призначення, кошти в розмірі 7 371,77 грн.
Згідно з актами здачі-прийняття робіт (надання послуг), складених фізичною особою підприємцем (далі - ФОП) ОСОБА_3 , від 11 січня 2018 року,
13 лютого 2018 року, 12 березня 2018 року, 10 квітня 2018 року, 22 травня
2018 року, 22 червня 2018 року, ОСОБА_1 сплатила 10 400 грн за витрати на спортивні оздоровчі послуги, пов`язані з реабілітацією, зокрема із відновлення ключиці, лівої гомілки, колінного суглобу та невропатії лівої стопи.
ПАТ «СК «Універсальна» листом № 1738/13-003 від 29 травня 2019 року повідомила ОСОБА_1 про те, що страхове відшкодування за витрати на лікування у розмірі 42 669,33 грн та моральна шкода в розмірі 2 133,47 грн були виплачені їй 22 березня 2019 року, а також 1 859,01 грн та відповідно моральна шкода у розмірі 92,95 грн - 22 квітня 2019 року. Страхове відшкодування за шкоду, пов`язану з тимчасовою втратою працездатності за періоди з 09 листопада 2016 року по 28 листопада 2016 року та з
05 червня 2017 року по 15 листопада 2017 року у сумі 18 173,22 грн, витрати на лікування у сумі 1 780,00 грн та моральна шкода в розмірі 997,66 грн, будуть виплачені найближчим часом. У виплаті на спортивні оздоровчі послуги ФОП ОСОБА_3 - відмовлено.
Згідно виписки про рух коштів по платіжній картці ОСОБА_1 за період із
01 січня 2019 року по 05 вересня 2019 року ПАТ СК «Універсальна» сплатило їй 67 735,64 грн страхових виплат.
Згідно з наданою відповідачем суду першої інстанції копією вкладишу до трудової книжки, ОСОБА_2 30 березня 2016 року звільнено
з ТОВ «Смарті Фемелі» за власним бажанням.
Позиція Верховного Суду
Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у таких випадках якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно пунктів 1, 3, 4 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо:
- суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу;
- суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи;
- суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частини першої-другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до частини першої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Збитками є зокрема втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки) (пункт 1 частини другої статті 22 ЦК України).
За змістом частини першої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна (пункти 1-3 частини другої статті 23 ЦК України).
Згідно частини першої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Відповідно до частини першої статті 1167 ЦК України моральна шкода, заподіяна фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовуються особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Незалежно від вини фізичної особи відшкодовується завдана нею моральна шкода, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки (пункт 1 частина друга статті 1167 ЦК України).
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо - і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
Відповідно до 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
За змістом частини шостої статті 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, який набрав законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Встановивши, що завдана ОСОБА_1 майнова та моральна шкода є наслідком дії джерела підвищеної небезпеки - автомобіля під керуванням ОСОБА_2 і провина останнього встановлена вироком суду, який набрав законної сили, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для відшкодування позивачу завданої шкоди.
Задовольняючи частково позов, судами встановлено дійсний розмір витрат, понесених у зв`язку з лікуванням ОСОБА_1 , реабілітацією, пошкодженням її особистих речей, які не були включені до страхового відшкодування та становлять 32 358,77 грн.
Визначаючи розмір завданої ОСОБА_1 моральної шкоди в грошовому виразі в сумі 150 000 грн, з яких 3 224,08 грн, відшкодовано страховою компанією, суд першої інстанції з огляду на вимоги розумності та справедливості обґрунтовано врахував характер неправомірних дій відповідача, а саме вчинення злочину, внаслідок якого було завдано шкоди позивачу; характер немайнових втрат, глибину душевних страждань позивача, фізичний біль, тривале лікування пов`язане із оперативним втручанням та реабілітацію.
Колегія суддів не вбачає підстав для зменшення визначеного судом першої інстанції розміру відшкодування моральної шкоди.
Посилання заявника на те, що судами попередніх інстанцій не враховано висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 21 березня
2018 року у справі № 591/1/16, щодо неможливості подвійного відшкодування моральної шкоди, є безпідставними.
Так, у справі № 591/1/16 Верховний Суд, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій, вказав, що внаслідок ДТП потерпілому була заподіяна моральна шкода, яка підлягає відшкодуванню у відповідному розмірі, стягнення її відшкодування не може відбуватися двічі і з винної особи, і з володільця джерела підвищеної небезпеки, а тому судам необхідно було з`ясувати, яка саме шкода (майнова чи моральна) була відшкодована в межах кримінального провадження та в якому розмірі, і в залежності від встановленого вирішити спір відповідно до закону.
Тоді як у розглядуваній справі судами було встановлено, що ПАТ «СК «Універсальна» відшкодовано позивачу моральну шкоду в розмірі
3 224,08 грн, що є очевидно недостатнім для компенсації душевних страждань ОСОБА_1 , яка у молодому віці (31 рік на момент ДТП), за відсутності своєї провини, переходячи дорогу по пішохідному переходу, внаслідок вчинення відповідачем злочину була збита автомобілем, отримала множинні ушкодження здоров`я, у тому числі переломи кісток, які потребували оперативного лікування та тривалої реабілітації.
Посилання заявника на те, що суд першої інстанції поставив розмір відшкодування моральної шкоди в залежність від розміру завданої майнової шкоди є необґрунтованими.
Також є безпідставними посилання на висновки Верховного Суду України, викладені в постанові від 28 січня 2015 року у справі № 6-229цс14, щодо застосування положень статті 1172 ЦК України.
Апеляційним судом надано оцінку доводам ОСОБА_2 про те, що він перебував у трудових відносинах із ТОВ «Смарті Фемелі» та 09 листопада 2016 року виконував службові обов`язки. При цьому апеляційний судом обґрунтовано враховано обов`язок доказування, порядок надання та витребування доказів, передбачені статтями 81 83 84 ЦПК України, та встановлено, що ОСОБА_2 надав суду першої інстанції відомості зі своєї трудової книжки про звільнення із ТОВ «Смарті Фемелі» 30 березня 2016 року і не повідомив обставин, які б перешкоджали йому самостійно надати інші відомості щодо свого працевлаштування.
Крім того, за змістом частини першої статті 1172 ЦК України підставою для відшкодування юридичною або фізичною особою шкоди, завданої їхнім працівником, є не сам по собі факт перебування особи, яка завдала шкоди у трудових відносин, а завдання шкоди саме під час виконання трудових (службових) обов`язків.
Разом із тим наявність вказаних підстав, яку мав довести відповідач, ОСОБА_2 не доведена.
Посилання заявника на те, що суди не витребували копії документів із кримінальної справи, підлягають відхиленню, оскільки відповідачем не зазначені обставини, які перешкоджали йому самостійно отримати та подати суду першої інстанції копії із матеріалів кримінального провадження, в якому він був обвинуваченим.
Прийняття та дослідження нових доказів на стадії касаційного розгляду положеннями ЦПК України не передбачено.
Засадничими принципами цивільного судочинства є змагальність та диспозитивність.
Відповідно до статті 12 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина 4 статті 12 ЦПК України).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц вказала, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Вказане узгоджується із усталеною практикою Європейського суду з прав людини (зокрема рішення у справах «Пономарьов проти України», «Рябих проти Російської Федерації», «Нєлюбін проти Російської Федерації») згідно з якою повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.
Посилання в апеляційній скарзі ОСОБА_2 на те, що в технічному записі судового засідання за 11 червня 2020 року в окремих місцях виступ представника відповідача не чутно або не зрозуміло, не свідчить про подачу ним в порядку, передбаченому частиною першою статті 249 ЦПК України, зауважень щодо технічного запису судового засідання.
Суд першої інстанції навівши відповідні мотиви, відхилив як доказ висновок ТОВ «Судова незалежна експертиза України» № ED-1706-4-1052.18
від 02 липня 2018 року за результатами психологічного дослідження
ОСОБА_1 та відмовив у стягнення витрат сплачених за його проведення, а сама по собі вказівка апеляційного суду в оскарженій постанові на наявність такого висновку, не свідчить про те, що апеляційним судом він був використаний як доказ.
Інші доводи касаційної скарги аналогічні доводам апеляційної скарги, яким апеляційним судом надана відповідна оцінка.
Європейський суд з прав людини неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховним Судом встановлено, що такі доводи висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень не впливають, а тому колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені судові рішення залишити без змін.
Підстави для нового розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Павлов Сергій Сергійович, залишити без задоволення.
Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 11 червня
2020 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 01 жовтня
2020 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді: Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян С. Ф. Хопта В. В. Шипович