Постанова

іменем України

01 листопада 2022 року

м. Київ

справа № 127/3229/21

провадження № 51-1904 км 22

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_8,

суддів ОСОБА_9, ОСОБА_10,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_11,

прокурора ОСОБА_12,

захисника в режимі відеоконференції ОСОБА_13,

засудженого в режимі відеоконференції ОСОБА_1 ,

потерпілої в режимі відеоконференції ОСОБА_2 ,

представника потерпілої

в режимі відеоконференції ОСОБА_14,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_13 в інтересах засудженого ОСОБА_1 на вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 12 січня 2022 року та вирок Вінницького апеляційного суду від 07 квітня 2022 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020020000000307 за обвинуваченням

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та мешканця АДРЕСА_1 ),

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 289 КК України (в редакції закону України № 270-VI від 19 листопада 2019 року «Про внесення змін до Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів України щодо гуманізації кримінальної відповідальності» (далі - Закон № 270-VI), та вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 357 КК України.

Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Вінницького міського суду Вінницької області від 12 січня 2022 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 289 (в редакції Закону № 270-VI) та ч. 1 ст. 357 КК України із застосуванням положень ч. 1 ст. 70 КК України до остаточного покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.

На підставі ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_1 від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки.

Цивільний позов потерпілої ОСОБА_2 до обвинуваченого ОСОБА_1 задоволено частково.

Ухвалено стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 236 846,10 грн на відшкодування матеріальної шкоди, 50 000 грн відшкодування моральної шкоди, 66 500 грн на відшкодування витрат на правову допомогу та 5 000 грн на відшкодування процесуальних витрат, пов`язаних із залученням експерта.

Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 13 лютого 2020 року приблизно о 09:30, перебуваючи у належному потерпілій ОСОБА_2 житловому будинку АДРЕСА_2 , з метою подальшого безперешкодного користування транспортним засобом марки «Hyundai», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , який належить потерпілій, взяв у коридорі вказаного будинку належні ОСОБА_2 ключі від її автомобіля, ключі від гаража, розташованого на території домоволодіння, та дістав із сумочки свідоцтво про реєстрацію вказаного транспортного засобу серії НОМЕР_2 , після чого залишив приміщення зазначеного будинку.

В подальшому ОСОБА_1 , усвідомлюючи, що діє всупереч волі ОСОБА_2 , яка є власником вищевказаного автомобіля, та не має жодних правомочностей щодо цього транспортного засобу, з метою особистого користування, підійшов до гаража та за допомогою наявного у нього ключа проник всередину, де за допомогою ключа, взятого в будинку, відкрив вказаний автомобіль, завів двигун та, привівши транспортний засіб у рух, покинув на ньому місце вчинення злочину, чим заподіяв потерпілій матеріальної шкоди на суму 236 846,10 грн, яка у понад 225 разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Вироком Вінницького апеляційного суду від 07 квітня 2022 року апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_1 залишено без задоволення, а апеляційну скаргу прокурора ОСОБА_15 задоволено частково. Вирок місцевого суду в частині звільнення ОСОБА_1 від відбування призначеного покарання з випробуванням скасовано та ухвалено новий вирок, яким призначено ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 289 (в редакції Закону № 270-VI) та ч. 1 ст. 357 КК України із застосуванням положень ч. 1 ст. 70 КК України покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років без конфіскації майна.

У решті вирок суду першої інстанції залишено без зміни.

Вимоги, викладені у касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала

У своїй касаційній скарзі захисник ОСОБА_13, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить вирок місцевого суду та вирок апеляційного суду скасувати та призначити новий розгляд у суді першої інстанції. При цьому вказує, що рішення судів попередніх інстанцій щодо винуватості ОСОБА_1 є необґрунтованими, оскільки стороною обвинувачення не було доведено поза розумним сумнівом вину ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 289, ч. 1 ст. 357 КК України.

Разом з тим захисник зазначає, що висновки суду як першої, так і апеляційної інстанцій ґрунтуються лише на показаннях потерпілої, які були покладені в основу версії сторони обвинувачення, при цьому суди не обґрунтували, чому саме приймають до уваги показання потерпілої та відкидають показання обвинуваченого.

Одночасно захисник стверджує, що показання потерпілої ОСОБА_2 в частині того, що ОСОБА_1 користувався автомобілем без її згоди, не відповідають дійсності та спростовуються показаннями обвинуваченого.

Також захисник зауважує, що судами було залишено поза увагою той факт, що насправді ОСОБА_1 був викрадений разом із автомобілем потерпілої третіми особами, щодо яких наразі здійснюється судовий розгляд, де вже ОСОБА_1 та ОСОБА_2 виступають потерпілими. Вказаний факт, на переконання сторони захисту, повністю спростовує висновки судів про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень.

Крім того, у своїй касаційній скарзі захисник також вказує на неправильну кваліфікацію дій ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 289, ч. 1 ст. 357 КК України, оскільки між потерпілою та обвинуваченим мали місце цивільно-правові відносини у виді позички, укладеної в усній формі, що, на думку сторони захисту, виключає можливість засудження ОСОБА_1 за вищенаведеними нормами КК України.

На зазначену касаційну скаргу представник потерпілої ОСОБА_2 - адвокат ОСОБА_14 подала заперечення, в яких, посилаючись на безпідставність та необґрунтованість доводів захисника, просила вирок місцевого суду та вирок апеляційного суду залишити без зміни, а касаційну скаргу сторони захисту - без задоволення.

Позиції інших учасників судового провадження

У судовому засіданні засуджений ОСОБА_1 та його захисник ОСОБА_13 підтримали касаційну скаргу та просили її задовольнити.

Прокурор ОСОБА_12, потерпіла ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_14 заперечували щодо задоволення поданої касаційної скарги, просили рішення судів попередніх інстанцій залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника - без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга захисника не підлягає задоволенню на таких підставах.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до пунктів 1, 2 ч. 1 ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції, зокрема, є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність. При вирішенні питання про наявність зазначених у пунктах 1, 2 ч. 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-413 КПК України.

У своїй касаційній скарзі захисник посилається на незаконність вироку місцевого суду та вироку апеляційного суду, вважає, що такі рішення постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального законодавства.

За ст. 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу, і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Відповідно до ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.

Згідно зі ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Відповідно до ст. 94 КПК України суд під час прийняття відповідного процесуального рішення за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, повинен оцінювати кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв`язку.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, висновок суду першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, про доведеність винуватості засудженого ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 289 (в редакції Закону № 270-VI) та ч. 1 ст. 357 КК України, зроблено з додержанням вимог ст. 23 КПК України на підставі об`єктивного з`ясування всіх обставин, які підтверджено доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду й оціненими відповідно до вимог ст. 94 цього Кодексу.

Зокрема, до таких висновків місцевий суд дійшов на підставі показань свідків ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , які в ході допиту надали суду пояснення щодо обставин вчинення кримінальних правопорушень, які їм були відомі.

Одночасно судом було допитано потерпілу ОСОБА_2 , яка, з-поміж іншого, зазначала, що вона не дозволяла ОСОБА_1 користуватись її автомобілем у її відсутність. При цьому вказувала, що обвинувачений неодноразово самовільно використовував її транспортний засіб, після чого вона 12 лютого 2020 року забрала в нього ключі та документи на автомобіль і заборонила подальшу експлуатацію свого транспортного засобу.

Заслухавши вказаних осіб, місцевий суд дійшов висновку, що їх показання є достовірними, послідовними та такими, що узгоджуються з іншими доказами, наявними в матеріалах кримінального провадження. При цьому підстав не довіряти зазначеним особам судом встановлено не було.

Також місцевим судом було заслухано показання обвинуваченого ОСОБА_1 , який не заперечував факту заволодіння автомобілем ОСОБА_2 , однак стверджував, що використовував його виключно з дозволу потерпілої. При цьому на підтвердження своїх доводів обвинувачений та його захисник посилались на те, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 тривалий час проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу.

Разом з тим таку версію сторони захисту суд відхилив, аргументуючи свою позицію тим, що зазначені доводи обвинуваченого та захисника повністю спростовуються наявними в матеріалах провадження доказами, зокрема, показаннями свідків та потерпілої, яка вказувала, що з ОСОБА_1 спільно однією сім`єю вона ніколи не проживала та дозволу на використання її автомобіля обвинуваченому не надавала.

Крім того, місцевим судом досліджено як докази винуватості ОСОБА_1 фактичні дані, що містяться: у договорі оренди від 20 березня 2016 року, укладеного між ОСОБА_7 та ОСОБА_1 , згідно якого останній бере у тимчасове володіння та користування частину житлового будинку, в якому проживає потерпіла; у копії договору від 11 березня 2011 року № 0744/01, відповідно до якого ОСОБА_2 придбала у ТОВ «Український автомобільний холдинг» автомобіль марки «Hyundai»; у копії договору застави від 13 квітня 2011 року, яким встановлено, що ОСОБА_2 передала автомобіль марки «Hyundai» у заставу в якості забезпечення кредитних зобов`язань; у копії договору добровільного страхування наземного транспортного засобу від 13 квітня 2011 року, згідно якого ОСОБА_2 застрахувала автомобіль марки «Hyundai»; у копії свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу марки «Hyundai»; у копії акта виконаних робіт від 28 грудня 2019 року № ВН-0001220, відповідно до якого ТОВ «Богдан-Авто Вінниця» на замовлення ОСОБА_2 провело технічне обслуговування автомобіля марки «Hyundai», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 ; у копії видаткової накладної від 09 грудня 2019 року, згідно якої ТОВ «Богдан-Авто Вінниця» поставило ОСОБА_2 запчастини для автомобіля марки «Hyundai». При цьому судом також було враховано висновок експертного автотоварознавчого дослідження від 20 жовтня 2020 року № 3565, яким визначено, що вартість автомобіля марки «Hyundai», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , станом на день вчинення кримінальних правопорушень становить 236 846,10 грн, та інші докази, досліджені судом, які наведені у вироку і у своїй сукупності переконливо спростовують доводи сторони захисту про відсутність даних, що підтверджують винуватість ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень.

Ретельно дослідивши й зіставивши зібрані у кримінальному провадженні докази, давши їм оцінку з точки зору належності, допустимості і достовірності, місцевий суд обґрунтовано вирішив, що вони в їх сукупності та взаємозв`язку є достатніми для ухвалення обвинувального вироку щодо ОСОБА_1 .

При цьому, постановляючи рішення, суд першої інстанції з посиланням на вказані докази обґрунтував свої висновки щодо спроможності версії сторони обвинувачення, викладеної в обвинувальному акті, та спростування версій сторони захисту стосовно невинуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 289 (в редакції Закону № 270-VI)та ч. 1 ст. 357 КК України.

Досліджуючи матеріали кримінального провадження, колегія суддів не встановила істотних порушень процесуального законодавства під час збирання, дослідження та оцінки наведених судом у вироку доказів, як не встановила і підстав для визнання доказів недопустимими.

Таким чином, у вироку в повній відповідності до вимог ч. 3 ст. 374 КПК України наведено докази, на яких ґрунтується висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень, які суд дослідив та оцінив із дотриманням положень ст. 94 КПК України.

Апеляційний суд, перевіряючи вирок місцевого суду, належним чином оцінив показання обвинуваченого, потерпілої, свідків, документальні та інші докази, які є послідовними й узгоджуються між собою, та мотивовано спростував доводи сторони захисту про відсутність достатніх, належних та допустимих доказів на підтвердження винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 289 (в редакції Закону № 270-VI)та ч. 1 ст. 357 КК України.

З такими висновками погоджується і Верховний Суд. Разом з тим на спростування доводів касаційної скарги захисника про неправильну кваліфікацію дій засудженого з підстав того, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір позики в усній формі, колегія суддів зазначає, що така позиція сторони захисту, відповідно до рішень судів попередніх інстанцій, повною мірою спростовується наявними в матеріалах кримінального провадження доказами, згідно яких ОСОБА_1 не мав жодних правомочностей щодо транспортного засобу марки «Hyundai», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , який належав потерпілій, та заволодів ним без її згоди шляхом проникнення у гараж, чим завдав їй значної матеріальної шкоди. При цьому, як убачається з вироку, потерпіла ОСОБА_2 також не давала дозволу ОСОБА_1 на користування свідоцтвом про реєстрацію вказаного транспортного засобу, однак обвинувачений за власної ініціативи привласнив зазначений документ.

Ураховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що дії засудженого ОСОБА_1 охоплюються диспозиціями ч. 2 ст. 289 (в редакції Закону № 270-VI), ч. 1 ст. 357 КК України.

За таких обставин Верховний Суд вважає, що кваліфікація дій ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 289 (в редакції Закону № 270-VI) та ч. 1 ст. 357 КК України, з огляду на обсяг висунутого обвинувачення, досліджені судом докази та встановлені фактичні обставини є правильною, а посилання сторони захисту на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність у зв`язку з недоведеністю вини ОСОБА_1 у вчиненні вказаних кримінальних правопорушень, на переконання Суду, є надуманими, необґрунтованими та безпідставними, а тому касаційна скарга в цій частині задоволенню не підлягає.

Що стосується доводів захисника про безпідставність висновків судів попередніх інстанцій про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень, оскільки судами не було враховано докази, які, на переконання сторони захисту, підтверджують той факт, що автомобіль потерпілої та документи на нього були викрадені іншими особами, які також викрали і самого ОСОБА_1 , та щодо яких наразі передано обвинувальний акт до суду, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 337 КПК України судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, крім випадків, передбачених цією статтею.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, ОСОБА_1 було пред`явлено обвинувачення за вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 289 (в редакції Закону № 270-VI) та вчинення кримінального проступку, передбаченогоч. 1 ст. 357 КК України. При цьому сам ОСОБА_1 стверджував, що він користувався автомобілем потерпілої виключно з її дозволу, а незаконне заволодіння вказаним транспортним засобом та документами на нього було скоєно іншими особами, стосовно яких обвинувальний акт за ч. 2 ст. 146, ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 289, ч. 1 ст. 357 КК України передано на розгляд суду.

Разом з тим місцевий суд, з чим погодився і апеляційний суд, надавши належну оцінку зібраним та дослідженим у кримінальному провадженні доказам, дійшов висновку про доведеність винуватості ОСОБА_1 у незаконному заволодінні транспортним засобом, поєднаному з проникненням у приміщення чи інше сховище, та завданням значної матеріальної шкоди, а також у викраденні офіційних документів, а саме свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу потерпілої.

Переглянувши матеріали кримінального провадження у касаційному порядку, Суд дійшов висновку, що, оскільки обвинувачення було пред`явлено виключно ОСОБА_1 , при цьому місцевий суд ретельно дослідивши й зіставивши зібрані у кримінальному провадженні фактичні дані, давши їм оцінку з точки зору належності, допустимості і достовірності, обґрунтовано вирішив, що вони в їх сукупності та взаємозв`язку є достатніми для ухвалення обвинувального вироку щодо останнього, то посилання у касаційній скарзі сторони захисту на те, що кримінальні правопорушення були вчинені іншими особами, є безпідставними.

Доводи касаційної скарги захисника щодо істотного порушення апеляційним судом вимог кримінального процесуального закону Суд вважає необґрунтованими.

Так, в ході касаційного розгляду колегією суддів встановлено, що апеляційний суд, переглядаючи вирок місцевого суду, дав належну оцінку викладеним в апеляційних скаргах прокурора та обвинуваченого доводам та дійшов обґрунтованого висновку про необхідність скасування вироку місцевого суду лише в частині застосування до ОСОБА_1 положень ст. 75 КК України. При цьому в решті рішення суду першої інстанції, зокрема, і щодо доведення винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень, апеляційний суд постановив залишити без зміни.

Колегія суддів вважає, що вирок суду апеляційної інстанції відповідає вимогам статей 370 420 КПК України.

Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, а істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не встановлено, то касаційну скаргу захисника слід залишити без задоволення, а вирок місцевого суду та вирок апеляційного суду - без зміни.

Керуючись статтями 433 434 436 441 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу захисника ОСОБА_13 в інтересах засудженого ОСОБА_1 залишити без задоволення, а вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 12 січня 2022 року та вирок Вінницького апеляційного суду від 07 квітня 2022 року стосовно ОСОБА_1 - без зміни.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_8 ОСОБА_9 ОСОБА_10