Постанова

Іменем України

08 грудня 2021 року

м. Київ

справа № 127/34308/19

провадження № 61-14265св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Служба у справах дітей Вінницької міської ради,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 31 березня 2021 року у складі судді Федчишена С. А. та постанову Вінницького апеляційного суду від 15 липня 2021 року у складі колегії суддів: Оніщука В. В., Медвецького С. К., Якименко М. М.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Служба у справах дітей Вінницької міської ради, про визначення місця проживання дитини.

Позовну заяву мотивовано тим, що вона з ОСОБА_2 перебувала в зареєстрованому шлюбі, під час якого у них народилася дочка ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а дочку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на підставі рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 01 серпня 2014 року ОСОБА_2 удочерив.

ОСОБА_1 зазначає, що спільне життя із ОСОБА_2 не склалося через постійні конфлікти та відсутність взаєморозуміння. У грудні 2019 року ОСОБА_2 вчинено відносно неї домашнє насилля, за що його було притягнуто до адміністративної відповідальності та винесено заборонний припис, і з цього часу сторони проживають окремо. Вони не можуть самостійно дійти згоди щодо визначення місця проживання їх спільної дочки ОСОБА_3 .

Вона разом із дочками зареєстрована та проживає у двокімнатній квартирі АДРЕСА_1 , має постійне місце роботи та працює на посаді старшого диспетчера Автотранспортного цеху (залізничні перевезення) Товариства з обмеженою відповідальністю «Вінницький комбінат хлібопродуктів № 2» (далі - ТОВ «Вінницький комбінат хлібопродуктів № 2»).

ОСОБА_1 вважає, що має можливість забезпечити належні та нормальні житлові умови для проживання дочки, повною мірою займатися її вихованням. Проживання дочки разом із матір`ю відповідає інтересам дитини.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд визначити місце проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , із нею.

У лютому 2020 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Служба у справах дітей Вінницької міської ради, про визначення місця проживання дитини.

Зустрічний позов ОСОБА_2 мотивовано тим, що на час укладення між ним та ОСОБА_1 шлюбу в останньої була дочка ОСОБА_4 , якій на той час було 6 років і яку на підставі рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 01 серпня 2014 року він удочерив. Під час їх перебування у шлюбі у них народилася дочка ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , і коли їй виповнилося 2 роки, ОСОБА_1 вийшла на роботу, а дитиною займався він.

19 жовтня 2019 року відбулося інсценування ОСОБА_1 домашнього насилля, в якому він був у ролі кривдника, але поліція не зафіксувала жодних побоїв, проте було складено прокол про адміністративне правопорушення.

ОСОБА_2 зазначає, що ОСОБА_1 всіляко чинить йому перешкоди у зустрічах з дочкою ОСОБА_3 .

ОСОБА_2 вважає, що має можливість забезпечити дитині належне виховання та нормальні житлові умови, оскільки забезпечений житлом, має постійну роботу в Козятинському загоні воєнізованої охорони, є врівноваженим, спокійним, має задовільне матеріальне становище, гарний стан здоров`я та вищу педагогічну освіту.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_2 просив суд визначити місце проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із ним.

Ухвалою Вінницького міського суду вінницької області від 18 лютого 2020 року зустрічний позов об`єднано з первісним позовом в одне провадження на підставі статті 193 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 31 березня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визначено місце проживання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з ОСОБА_1 .

Зустрічний позов ОСОБА_2 залишено без задоволення.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Додатковим рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 09 квітня 2021 року заяву ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Цвєткова О. В., про стягнення судових витрат на правничу допомогу задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 12 000,00 грн.

Суд першої інстанції встановив наявність позитивних характеристик з місць проживання та роботи як матері, так і батька, врахував висновок органу опіки та піклування, необхідність підтримки постійних родинних відносин ОСОБА_4 із рідною сестрою ОСОБА_3 , і виходив із того, що визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_3 з матір`ю найбільше відповідатиме інтересам дитини.

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд враховував, що задоволення вимог за первісним позовом повністю виключає можливість задоволення вимог за зустрічним позовом.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Вінницького апеляційного суду від 15 липня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 31 березня 2021 року та додаткове рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 09 квітня 2021 року залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції постановив, що з матеріалів справи та наявних доказів не вбачається наявність виняткових обставин, які вказують на неможливість проживання малолітньої ОСОБА_3 разом із матір`ю, яка забезпечена житлом та має змогу здійснювати належне виховання та забезпечення дитини. Дитина з народження проживає з матір`ю та своєю старшою сестрою ОСОБА_4 , між матір`ю та доньками склались довірливі близькі відносини, вони люблять та допомагають одна одній і при цьому ОСОБА_1 не збирається перешкоджати ОСОБА_2 бачитись з дочками, так як розуміє важливість значення батька у житті дівчат.

При цьому судом першої інстанції встановлено, що помешкання, в якому проживає ОСОБА_2 має лише одну кімнату, що ускладнює проживання в ній одночасно двох осіб різної статі, а помешкання ОСОБА_1 є більш зручним, так як має дві кімнати з можливістю надання окремого помешкання для малолітньої дитини за необхідності (хвороба, навчання, дозвілля, репетиції тощо). Графік роботи ОСОБА_2 періодично передбачає цілодобову відсутність його вдома.

Також суд врахував висновок органу опіки та піклування про необхідність підтримки постійних родинних відносин ОСОБА_4 із рідною сестрою ОСОБА_3 .

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У касаційній скарзі, поданій у серпні 2021 року до Верховного Суду, ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, просив скасувати рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 31 березня 2021 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 15 липня 2021 року і ухвалити нове рішення про задоволення зустрічного позову.

Підставою касаційного оскарження рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 31 березня 2021 року та постанови Вінницького апеляційного суду від 15 липня 2021 року ОСОБА_2 зазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) та у постанові Верховного Суду від 14 лютого 2019 року у справі № 377/128/18 (провадження № 61-44680св18).

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не звернули уваги на те, що матеріали справи містять докази, що ОСОБА_1 перекладає виконання своїх батьківських обов`язків щодо догляду за ОСОБА_3 на свою неповнолітню дочку ОСОБА_4 , а також часто залишає ОСОБА_3 саму вдома. Також ОСОБА_1 під час захворювання ОСОБА_3 дає їй ліки, які протипоказані для дітей віком до 12 років. При народженні у ОСОБА_3 було виявлено кісту головного мозку, лікарі радили спостерігати за нею, проте наполягали на тому, що дитині забороняються будь-які стреси. ОСОБА_1 , знаючи про захворювання ОСОБА_3, навмисно доводить дочку до стресових ситуацій та істерик.

Таким чином, судами попередніх інстанцій не враховано, що матеріали справи містять докази неналежної поведінки матері щодо малолітньої дитини та того, що дитина має більшу прихильність до батька.

Короткий зміст позиції інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Цвєтков О. В., зазначила, що касаційна скарга ОСОБА_2 не містить обґрунтування неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Відзив на касаційну скаргу від Служби у справах дітей Вінницької міської ради не надходив.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 02 вересня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 31 березня 2021 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 15 липня 2021 року залишено без руху для усунення недоліків.

У вересні 2021 року заявником у встановлений судом строк недоліки касаційної скарги усунуто.

Ухвалою Верховного Суду від 05 жовтня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 31 березня 2021 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 15 липня 2021 року і витребувано із Вінницького міського суду Вінницької області цивільну справу № 127/34308/19.

Ухвалою Верховного Суду від 12 листопада 2021 року справу призначено до судового розгляду.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої і апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга ОСОБА_2 не підлягає задоволенню.

Фактичні обставини справи

02 вересня 2011 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_8 було зареєстровано шлюб.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 01 серпня 2014 року у справі № 127/14499/14-ц заяву ОСОБА_2 , заінтересовані особи: орган опіки та піклування Вінницької міської ради, ОСОБА_1 , про усиновлення задоволено.

Оголошено ОСОБА_2 усиновлювачем дитини ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Внесено зміни до актового запису від 27 травня 2004 року № 1506, складеного відділом реєстрації актів цивільного стану Вінницького міського управління юстиції Вінницької області про народження ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , записавши батьком дитини - ОСОБА_2 та змінивши прізвище дитини з « ІНФОРМАЦІЯ_3 » на « ІНФОРМАЦІЯ_4 », по батькові з « ІНФОРМАЦІЯ_5 » на « ІНФОРМАЦІЯ_6 ».

Під час перебування ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у шлюбі у них народилася дочка ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданим Вінницьким міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області.

Згідно з довідкою Міського комунального підприємства «Управляюча компанія «Замостя» (далі - МКП «УК «Замостя») від 01 листопада 2019 року № 3884 ОСОБА_3 та ОСОБА_4 зареєстровані та проживають разом із матір`ю ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2 .

Відповідно до характеристики МКП «УК «Замостя» від 05 листопада 2019 року № 232 ОСОБА_1 проживає разом з дочками, скарги в МКП «УК «Замостя» від сусідів та мешканців будинку не надходили. Зі слів сусідів, останні характеризуються позитивно.

Згідно з характеристикою ТОВ «Вінницький комбінат хлібопродуктів № 2» ОСОБА_1 з серпня 2018 року працює на посаді старшого диспетчера автотранспортного цеху ТОВ «Вінницький комбінат хлібопродуктів № 2». За період роботи зарекомендувала себе як привітний і сумлінний працівник.

Відповідно до довідки про доходи від 25.10.2019 № 409 за період з 01 квітня 2019 року до 30 вересня 2019 року загальна сума виплаченого доходу ОСОБА_1 становить 67 408,60 грн.

Судовим наказом Вінницького міського суду Вінницької області від 29 листопада 2019 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання неповнолітніх дітей: дочки - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та дочки - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , аліменти у розмірі 1/3 частки його заробітку (доходу), але не менше, ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину, щомісячно, починаючи стягнення з дня подачі заяви про видачу судового наказу до суду, тобто з 19 листопада 2019 року, до досягнення старшою дитиною повноліття.

Постановою Вінницького міського суду Вінницької області від 23 жовтня 2019 року у справі № 127/29022/19 ОСОБА_2 визнаний винним у вчиненні правопорушення, передбаченого частиною першою статті 173-2 КУпАП, та до нього застосовано адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 200,00 грн.

Відповідно до висновку органу опіки та піклування Вінницької міської ради від 13 березня 2020 року № 01-00-011-13690 доцільним є визначення місця проживання малолітньої дитини, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з матір`ю ОСОБА_1 .

З цього висновку вбачається, що обоє батьків мають постійний дохід, позитивно характеризуються за місцем проживання та роботи. Однак, враховуючи інтереси дитини, комісія з питань захисту прав дитини прийняла рішення про доцільність залишення малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на проживання з матір`ю.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і норми застосованого права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої, четвертої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції відповідають зазначеним вимогам цивільного процесуального законодавства України.

Будь-який сімейний спір стосовно дитини має вирішуватися з урахуванням та якнайкращим забезпеченням інтересів дитини.

Відповідно до статей 3, 18 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Україною 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція про права дитини) в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Статтями 12 - 15 Конвенції визначено право дитини висловлювати свою думку (право бути почутою).

На рівні внутрішнього законодавства України принцип урахування найкращих інтересів дитини викладно у пункті 8 статті 7 Сімейного кодексу України (далі - СК України) та у статті 11 Закону України «Про охорону дитинства», згідно з положеннями яких регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини; предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів дитини.

Однією з загальних засад регулювання сімейних відносин є рівність прав та обов`язків жінки і чоловіка (частина шоста статті 7 СК України). Це принципове положення конкретизовано у статті 141 СК України щодо жінки та чоловіка як матері та батька дитини.

Виходячи зі змісту частини другої статті 141 СК України, та обставина, що шлюб між батьками розірвано або один з них проживає окремо від дитини, не впливає на обсяг батьківських прав та обов`язків.

Стаття 12 Закону України «Про охорону дитинства» конкретизує, що на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Відповідно до частини четвертої статті 29 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків (частина перша статті 160 СК України).

За положеннями частин першої, другої статті 161 цього Кодексу, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

Відповідно до статті 19 СК України спори про визначення місця проживання дитини є тією категорією справ, в яких обов`язковим є письмовий висновок органу опіки і піклування. Водночас суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Враховуючи положення статей 7 13 СК України, частини четвертої статті 10 ЦПК України і статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді цієї категорії справ суди обов`язково застосовують Конвенцію про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифіковану Україною 27 лютого 1991 року, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (далі - ЄСПЛ).

Аналіз практики ЄСПЛ щодо застосування національними судами статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) дозволяє вказати на такі важливі особливості вирішення спорів про визначення місця проживання дитини: 1) при визначенні найкращих інтересів дитини в конкретній справі слід брати до уваги два міркування: по-перше, у найкращих інтересах дитини зберегти її зв`язки із сім`єю, крім випадків, коли доведено, що сім`я непридатна або неблагополучна; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року в справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09, пункт 100); 2) стаття 8 Конвенції вимагає, щоб національні органи влади встановили рівновагу між інтересами дитини й батьків, і щоб особливу увагу було приділено інтересам дитини, які через серйозність їх характеру мають переважну дію над інтересами батьків (рішення ЄСПЛ від 13 липня 2000 року в справі «Elsholz v Germany» («Ельсхольц проти Німеччини»), заява № 25735/94, пункти 50, 64).

У цій справі судами першої та апеляційної інстанцій встановлено та не спростовується матеріалами справи те, що в цілому матеріально-побутові умови та рівень комфорту, які можуть забезпечити дитини обоє батьків, істотно не відрізняється, у обох батьків гарні стосунки з малолітньою ОСОБА_3 .

ОСОБА_3 зареєстрована та проживає разом зі своєю сестрою ОСОБА_4 та матір'ю ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2 .

На час ухвалення оскаржуваних рішень судами не встановлено обставин, які б давали підстави для висновку, що визначення місця проживання дитини з батьком, що приведе до зміни місця проживання дитини, буде мати більш позитивний вплив на дитину, ніж залишення її проживати разом з матір'ю та сестрою, у звичному для неї середовищі.

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, врахувавши наведені положення міжнародного права та національного законодавства України, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, взявши до уваги висновок органу опіки та піклування Вінницької міської ради від 13 березня 2020 року № 01-00-011-13690, житлово-побутові умови проживання кожного з батьків, графіки їх роботи, відсутність виняткових обставин, які б вказували на неможливість подальшого проживання малолітньої ОСОБА_3 разом із матір`ю та сестрою, пояснення ОСОБА_1 щодо того, що вона не збирається перешкоджати відповідачу бачитися з доньками, обґрунтовано задовольнив первісний позов ОСОБА_3 .

Таким чином, суди правильно визначили характер спірних правовідносин і норми права, які підлягали застосуванню до цих правовідносин.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_2 є ідентичними доводам апеляційної скарги заявника, яким суд надав належну оцінку, висновки суду апеляційної інстанції є достатньо аргументованими, Верховний Суд доходить висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника.

Крім того, переоцінка доказів, згідно з положеннями статті 400 ЦПК України, не належить до повноважень суду касаційної інстанції. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Щодо розподілу судових витрат

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 141 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 31 березня 2021 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 15 липня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк