Постанова

Іменем України

19 жовтня 2021 року

м. Київ

справа № 127/6170/19

провадження № 61-16755св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Усика Г. І. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 , представник позивача ОСОБА_2

відповідачі: ОСОБА_3 , Публічне акціонерне товариство «Креді Агріколь Банк»

третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Укрфінстандарт»

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 28 травня 2020 року у складі судді Іщук Т. П. та постанову Вінницького апеляційного суду від 08 жовтня 2020 року у складі колегії суддів: Панасюка О.С., Стадника І.М., Ковальчука О.В.

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст заявлених позовних вимог

У березні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 , Публічного акціонерного товариства «Креді Агріколь Банк» (далі - ПАТ «Креді Агріколь Банк», банк) про визнання недійсним кредитного договору, застосування наслідків недійсності правочину.

На обґрунтування позовних вимог зазначала, що 01 жовтня 2008 року між ОСОБА_3 та АТ «Індустріально-експортний банк», правонаступником якого є ПАТ «Креді Агріколь Банк», укладений договір про надання споживчого кредиту № 660/708660 на суму 29539,49 доларів США зі сплатою 13,2 % річних, на строк до 30 вересня 2015 року. Того ж дня між ОСОБА_3 , ОСОБА_1 та АТ «Індустріально-експортний банк» укладений договір поруки №660/708660. Позивач вказувала, що кредитний договір містить умови, які є несправедливими, суперечать принципу сумлінності, що є наслідком істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків, що погіршують становище позичальника, як споживача банківських послуг. Зокрема пункт 2.7.1 який надає право банку змінювати розмір процентної ставки; пункт 2.7.3 передбачає право банку вимагати повернення кредиту у разі незгоди зі зміненою процентною ставкою, покладають на позичальника обов`язок достроково повернути кредит, сплатити штрафні санкції у випадку отримання від банку відповідної вимоги (пункт 3.3.13), сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України та штраф (пункти 5.2, 5.3).

Крім того, зазначала, що банк в порушення частини другої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів»до укладення оспорюваного кредитного договору, не надав позичальнику повну інформацію про умови кредиту, навмисно приховав та невірно відобразив фактичні дані і відомості відносно визначення реальної процентної ставки та абсолютного значення подорожчання кредиту, не встановив та не визначив для позичальника умови договору про збереження реальної вартості предмету застави, що істотно знецінює його вартість та значно погіршує становище заставодавця. Вказувала на те, що в порушення вимог зазначеного вище Закону, кредит був наданий у валюті, банк не попередив про можливе настання валютних ризиків для позичальника. Зазначене, на думку позивача, свідчить про те, що позичальник ОСОБА_3 та поручитель ОСОБА_1 в момент підписання кредитного договору були введені в оману щодо істотних умов кредитного договору, що відповідно до статті 19 Закону України «Про захист прав споживачів» є нечесною підприємницькою практикою.

Вважає, що укладення кредитного договору на передбачених у ньому умовах не відповідало їх волевиявленню, що відповідно до статей 215 230 ЦК України та статей 11, 18, 19 Закону України «Про захист прав споживачів» є підставою для визнання кредитного договору недійсним.

Посилаючись на наведене, а також частину другу статті 548 ЦК України, просила застосувати наслідки недійсності основного зобов`язання, а саме: визнати недійсним договір поруки №660/708660 від 01 жовтня 2008 року, укладений між ОСОБА_3 , ОСОБА_1 та АТ «Індустріально-експортний банк» (правонаступником якого є ПАТ «Креді Агріколь Банк»).

Короткий зміст ухвалених судових рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 28 травня 2020 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано недоведеністю ОСОБА_1 порушення її прав. Суд зауважив, що позивачка є поручителем, а отже не є споживачем банківських послуг і на відносини, що виникли між сторонами, у тому числі щодо недійсності правочину з підстав, з якими позивач пов`язує його недійсність, зокрема щодо несправедливих його умов, положення Закону України «Про захист прав споживачів» не розповсюджуються. На обґрунтування зазначеного висновку, суд послався на висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 20 листопада 2019 року у справі № 162/236/18. Крім того, вказав, що правочин, який вчинений під впливом обману може бути визнаний недійсним з підстав, передбачених статтею 230 ЦК України, лише за позовом сторони такого правочину.

Зважаючи на те, що вимогу про визнання недійсним договору поруки позивач пов`язувала з недійсністю кредитного договору у задоволенні якої відмовлено, суд відмовив у задоволенні зазначеної вимоги, як похідної від первісної вимоги.

Постановою Вінницького апеляційного суду від 08 жовтня 2020 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Герасимчука О.О. залишено без задоволення, рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 28 травня 2020 рокузалишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та застосував норми матеріального права, рішення суду є законним та обґрунтованим, а тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції зауважив, що надання згоди на укладення кредитного договору, та обов`язок другого з подружжя, що виникає внаслідок укладеного в інтересах сім`ї кредитного договору, не обумовлює у цієї особи виникнення прав споживача у правовідносинах з банком за укладеним іншим з подружжя договором.

Зважаючи на наведене та враховуючи правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 162/236/18, апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про те, що у спірних правовідносинах на позивача ОСОБА_1 не поширюється дія Закону України «Про захист прав споживачів», а тому відсутні підстави для задоволення її позову.

Рух справи у суді касаційної інстанції. Узагальнені доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та аргументи інших учасників справи

У листопаді 2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 28 травня 2020 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 08 жовтня 2020 року.

Ухвалою Верховного Суду від 30 листопада 2020 року відмовлено в задоволенні клопотання представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 про відстрочення від сплати судового збору, касаційну скаргу заявника залишено без руху, надано заявнику строк до 16 грудня 2020 року для сплати судового збору та для подання касаційної скарги у новій редакції із зазначенням підстав касаційного оскарження судових рішень відповідно до вимог пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України. Роз`яснено заявнику положення пункту 1 частини першої та частину другу статті 389 ЦПК України щодо випадків касаційного оскарження судових рішень, а також положення частин першої та третьої статті 411 ЦПК України.

У грудні 2020 року на виконання вимог зазначеної вище ухвали, до суду касаційної інстанції надійшов оригіналом квитанції про сплату судового збору в розмірі 3 073,60 грн, а також касаційна скарга у новій редакції, в якій заявник просив скасувати рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 28 травня 2020 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 08 жовтня 2020 року і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Ухвалою Верховного Суду від 28 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження на підставі пунктів 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, зокрема, суди не дослідили зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи).

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 у межах доводів та вимог, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, обґрунтована посиланням на те, що під час укладення кредитного договору №660/708660 від 01 жовтня 2008 року, на забезпечення якого укладено договір поруки №660/708660 від 01 жовтня 2008 року, позивача було введено в оману щодо обстави, що мають істотне значення і зазначений факт підтверджується висновком судово-економічної експертизи. Умисел в діях АТ «Індустріально-експортний банк» мав місце у замовчуванні реальної процентної ставки та розміру абсолютного значення подорожчання кредиту, не наданні споживачу та поручителю у повному обсязі детального розпису сукупної вартості кредиту, вартості сукупних послуг, а також фінансових зобов`язань споживача. Суди зазначеним доводам позивача не надали оцінки та безпідставно не застосували до спірних правовідносин частину першу статті 230 ЦК України. Вказував на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування зазначеної норми у подібних правовідносинах.

Суди не урахували, що вона відповідно до договору поруки несе солідарну відповідальність з позичальником, а тому за наявності достовірної інформації щодо реальної процентної ставки та розміру абсолютного значення подорожчання кредиту, вона б не підписувала договір поруки від 01 жовтня 2008 року. Крім того, вона як дружина позичальника, має право на звернення до суду на захист свого інтересу, що узгоджується з рішенням Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року №18-рп/2004 у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 ЦПК України (справа про охоронюваний законом інтерес), та гарантується частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Крім того, в порушення норм процесуального права суди взагалі не досліджували висновок судово-економічної експертизи від 29 жовтня 2019 року №5353/19-21 та не надали йому належної оцінки, що відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень та направлення справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

Судами попередніх інстанцій установлено, що 01 жовтня 2008 року між ОСОБА_3 та АТ «Індустріально-експортний банк» (правонаступником якого є ПАТ «Креді Агріколь Банк») укладений кредитний договір №660/708660 відповідно до умов якого банк надав позичальнику на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання кредит у сумі 29539,49 доларів США, на строк до 30 вересня 2015 року. Згідно з пунктом 1.2 договору кредит надається на купівлю автомобіля Hyundai Sonata V для особистих потреб.

Пунктом 1.4.1 договору передбачена сплата позичальником процентної винагороди щомісячно, в розмірі 13,2% річних у валюті кредиту, починаючи з дня списання коштів з рахунку позичальника до моменту повного погашення заборгованості за цим договором. Пунктами 2.7 - 2.7.3 передбачено право банку ініціювати зміну розміру процентів за кредитним договором, порядок їх зміни та наслідки відмови позичальника у їх зміні, що полягають у поверненні кредиту, сплаті нарахованих процентів та можливих штрафних санкцій у повному обсязі.

Повернення кредиту здійснюється відповідно до графіку погашення заборгованості, що є додатком №1 до договору та є невід`ємною його частиною. Додатком №2 до кредитного договору визначені умови кредитування, що включають відомості про орієнтовну сукупну вартість кредиту, абсолютне значення подорожчання кредиту, процент подорожчання кредиту, реальну процентну ставку, що становить 19,67% річних.

З метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, 01 жовтня 2008 року між АТ «Індустріально-експортний банк», ОСОБА_3 та ОСОБА_1 укладений договір поруки №660/708660, за умовами якого ОСОБА_1 взяла на себе зобов`язання перед банком відповідати у повному обсязі по зобов`язаннях позичальника, які виникають з умов кредитного договору.

16 вересня 2009 року сторони кредитного договору уклали договір про внесення змін та доповнень до кредитного договору № 660/708660 від 01 жовтня 2008 року, яким погодили строк користування кредитом до 15 вересня 2018 року, а також визначили новий порядок повернення кредиту. Того ж дня АТ «Індустріально-експортний банк», ОСОБА_3 та ОСОБА_1 уклали додаткову угоду № 660/708660Р до договору поруки №660/708660 від 01 жовтня 2008 року, виклавши умови договору щодо строку виконання зобов`язань у новій редакції.

03 лютого 2012 року ПАТ «Креді Агріколь Банк» та ОСОБА_3 підписали договір про внесення змін та доповнень № 2 до кредитного договору №660/708660 від 01 жовтня 2008 року.

Заочним рішенням Вінницького міського суду від 30 жовтня 2013 року у справі №127/17686/13-ц, що набрало законної сили, з ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на користь банку стягнуто солідарно заборгованість за кредитним договором № 660/708660 від 01 жовтня 2008 року в розмірі 11127,89 доларів США, що відповідно до курсу НБУ станом на 04 липня 2013 року становило 88 945, 23 грн.

30 жовтня 2018 року ПАТ «Креді Агріколь Банк» та ТОВ «Фінансова компанія «Укрфінстандарт» уклали договір про відступлення права вимоги № ІІІ-2018, відповідно до якого первісний кредитор передав новому кредитору, а новий кредитор набував право вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення, у тому числі за кредитним договором № 660/708660 від 01 жовтня 2008 року.

Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обґрунтування

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 не підлягає задоволенню з таких підстав.

За правилом частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до частини другої статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

За змістом частини третьої зазначеної статті, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) .

Частиною першою статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною першою статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» визначено, що відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами НБУ та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

Рішенням Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року у справі № 15- рп/2011 щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23 статті 1, статті 11, частини восьмої статті 18, частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) підтверджено, що положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», з подальшими змінами, у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України, треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

Як на підставу для визнання кредитного договору недійсним, позивач посилалася на введення її, як поручителя, та її чоловіка ОСОБА_3 - позичальника за кредитним договором в оману при укладенні договору, що відповідно до статті 19 Закону України «Про захист прав споживачів» та частини першої статті 230 ЦК України є підставою для визнання кредитного договору недійсним.

Відповідно до частини першої статті 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

У спірних правовідносинах позивач посилається на введення її в оману, обґрунтовуючи це саме приписами статей 11 та 19 Закону України «Про захист прав споживачів», стверджуючи, що укладення кредитного договору відбувалося під впливом інформації, що не відповідала дійсності та створювала помилкове уявлення про ціну фінансової послуги та її економічний результат для позивача, а тому відповідно до частин першої та другої статті 19 Закону України «Про захист прав споживачів» такі дії банку слід вважати нечесною підприємницькою практикою.

Таким чином, позивач просила визнати недійсним кредитний договір саме на підставі норм спеціального закону, а саме Закону України «Про захист прав споживачів».

Відповідно до частини першої статті 19 Закону України «Про захист прав споживачів» нечесна підприємницька практика включає: 1) вчинення дій, що кваліфікуються законодавством як прояв недобросовісної конкуренції; 2) будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною.

Як правильно зазначили суди попередніх інстанцій, споживачем, права якого захищаються на підставі Закону України «Про захист прав споживачів» є лише громадянин (фізична особа), котрий придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити товари (роботи, послуги) для власних побутових потреб. Цей Закон регулює відносини споживача з підприємством, установою, організацією чи громадянином-підприємцем, які виготовляють та продають товари, виконують роботи і надають послуги, незалежно від форм власності та організаційних форм підприємництва.

В даному випадку позивач, як поручитель за укладеним між ОСОБА_3 і банком кредитним договором та дружина позичальника не є споживачем за оспорюваним нею договором, а тому обґрунтованими є висновки судів попередніх інстанцій про те, що позивач не є споживачем банківських послуг за укладеним між банком та її чоловіком кредитним договором, а отже на спірні правовідносини не поширюється дія Закону України «Про захист прав споживачів».

Аналогічний за змістом правовий висновок у подібних правовідносинах викладений Верховним Судом у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 20 листопада 2019 року у справі № 162/236/18 (провадження № 61-6285св19).

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.

Як на підставу для касаційного оскарження, заявник також посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, зокрема, що суди не дослідили висновок судово-економічної експертизи від 29 жовтня 2019 року №5353/19-21, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а саме доведеність аргументів позивача про введення банком в оману її та позичальника, як споживачів банківських послуг.

Зазначені посилання заявника є неспроможними оскільки правовою підставою відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, правильно зазначив не поширення на позивача як поручителя за кредитним договором положень Закону України «Про захист прав споживачів», а тому відсутність у судових рішеннях оцінки висновку судово-економічної експертизи не впливає на правильність вирішення спору по суті.

Доводи заявника про не вирішення судами спору щодо позовної вимоги про визнання недійсним договору поруки від 01 жовтня 2008 року, Верховний Суд вважає безпідставними, оскільки позивач обґрунтовувала зазначену вимогу, недійсністю основного зобов`язання, що спричинює недійсність забезпечувального правочину, тобто з підстав, передбачених частиною другою статті 548 ЦК України.

Зважаючи на те, що зазначена вимога є похідною від вимоги про визнання недійсним кредитного договору в задоволенні якої відмовлено, інших підстав визнання недійсним договору поруки ОСОБА_1 не наводила, суди обґрунтовано відмовили у задоволенні її позовних вимог в цілому.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Узагальнюючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій повно встановили обставини справи, правильно застосували норми матеріального і процесуального права, а тому відсутні підстави для задоволення касаційної скарги представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 .

Керуючись статтями 400 401 409 415 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 28 травня 2020 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 08 жовтня 2020 рокузалишити без змін.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Г. І. Усик

І. Ю. Гулейков

О. В. Ступак