Постанова

Іменем України

21 жовтня 2020 року

м. Київ

справа № 127/7934/18

провадження № 61-3848св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Вінницького апеляційного суду від 06 лютого 2020 року у складі колегії суддів: Оніщука В. В., Копаничук С. Г., Медвецького С. К.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні майном.

Позовна заява мотивована тим, що він є власником домоволодіння по АДРЕСА_1 та земельної ділянки за цією ж адресою площею 0,0856га з кадастровим номером: 0510100000:02:087:0013.

Вказував, що при відновленні меж земельної ділянки, яке проводилось із залученням розробника документації із землеустрою державного підприємства «Поділлягеодезкартографія» у вересні 2017 року, йому стало відомо, що межі належної йому на праві власності земельної ділянки (фактично встановлені парканом) не відповідають правовстановлюючим документам, що вбачається із зведеного кадастрового плану, виконаного 26 вересня 2017 року.

У березні 2018 року він уклав договір підряду з приватним підприємством «Практик-Буд» на виконання робіт щодо демонтажу цегельного паркану на земельній ділянці по АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 0510136600:02:087:0013 та встановлення нового паркану з матеріалів замовника між домоволодіннями АДРЕСА_1 і АДРЕСА_2 по межі земельної ділянки згідно з кадастрового плану, виконаного державним підприємством «Поділлягеодезкартографія» 26 вересня 2017 року.

Однак, власники домоволодіння по АДРЕСА_2 , якими є ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , чинять фізичні перешкоди у виконанні вказаних робіт, оскільки не погоджуються з межею, що має бути відновлена згідно з правовстановлюючих документів. Вказані обставини були повідомлені йому листом приватного підприємства «Практик-Буд» від 05 березня 2018 року.

На підставі вказаного ОСОБА_1 , з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 08 листопада 2018 року, просив суд усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою площею 0,0856 га з кадастровим номером: 0510100000:02:087:0013 по АДРЕСА_1 шляхом зобов`язання ОСОБА_2 і ОСОБА_3 не чинити перешкоди при встановлені (відновлені) твердих меж (паркану) між земельними ділянками по АДРЕСА_1 і по АДРЕСА_2 відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯБ № 705917 від 28 листопада 2006 року.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 25 листопада 2019 року у складі судді Бойка В. М. позов ОСОБА_1 задоволено.

Усунуто перешкоди ОСОБА_1 у користуванні земельною ділянкою площею 0,0856 га з кадастровим номером: 0510100000:02:087:0013 по АДРЕСА_1 шляхом зобов`язання ОСОБА_2 і ОСОБА_3 не чинити перешкоди при встановлені (відновлені) твердих меж (паркану) між земельними ділянками по АДРЕСА_1 і по АДРЕСА_2 відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯБ № 705917 від 28 листопада 2006 року.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати на правничу допомогу у розмірі 2 304,00 грн і судовий збір у розмірі 528,60 грн, решту судових витрат компенсовано за рахунок державного бюджету.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що листом приватного підприємства «Практик-Буд» від 05 березня 2018 року підтверджено, що межі земельної ділянки, власником якої є позивач, фактично не відповідають правовстановлюючим документам, тому з метою усунення перешкод у користуванні ОСОБА_1 належною йому на праві власності земельною ділянкою необхідно зобов`язати ОСОБА_2 і ОСОБА_3 не чинити перешкоди при встановленні (відновленні) твердих меж паркану між вказаними земельними ділянками.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Вінницького апеляційного суду від 06 лютого 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 25 листопада 2019 року скасовано і ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 1 585,80 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що звернення позивача до суду із вимогами про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок до вирішення цього питання органом місцевого самоврядування чи органом влади з питань земельних ресурсів, а також за відсутності факту винесення таких меж в натурі та належно оформленої земельно-кадастрової документації, є передчасним.

Крім того, відповідно до положень статей 391 396 ЦК України позов про усунення порушень прав, не пов`язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов`язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння. Разом з тим, позивачем не надано суду належних і допустимих доказів на підтвердження того, що відповідачі чиняться йому перешкоди у відновленні меж земельної ділянки та демонтажу збудованого ним паркану.

При цьому, за відсутності інших доказів, лист приватного підприємства «Практик-Буд» не може бути покладений в основу судового рішення в якості доказу дій відповідачів, якими порушується права позивача у розумінні статей 391 396 ЦК України.

Вказане свідчить про недоведеність вимог ОСОБА_1 про те, що відповідачі чиняться перешкоди у користування земельною ділянкою.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 18 березня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 жовтня 2020 року справу призначено до розгляду у складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 лютого 2019 року у справі 826/25099/15, у постанові Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 369/1923/15-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Заявник також в якості підстави касаційного оскарження зазначає відсутність правового висновку Верховного Суду щодо правовідносин, пов`язаних з необхідністю затверджувати технічну документацію із відновлення меж рішенням органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

Також заявник вказує на порушення судом норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що, відмовляючи у задоволенні його позову, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про передчасність звернення до суду із цим позовом до вирішення органом місцевого самоврядування чи органом влади з питань земельних ресурсів питання про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок, а також за відсутності факту винесення таких меж в натурі та належно оформленої земельно-кадастрової документації, оскільки відповідно до правового висновку, висловленого Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 826/25099/15, спори щодо додержання правил добросусідства (обов`язку власників і землекористувачів обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей), розглядаються судами у порядку цивільного судочинства за нормами статей 103-109 ЗК України і в тому разі, коли вони попередньо не розглядалися відповідним органом місцевого самоврядування чи органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів.

Крім того, позивачем було надано суду докази не підтвердження того, що фактичні межі земельної ділянки, що перебуває в його власності, не відповідають межам земельної ділянки згідно з правовстановлюючих документів (державного акта) та координатам ділянки, внесеним до державного земельного кадастру. Крім того, належними доказами підтверджено, що фактична межа зміщена відповідачами в сторону його земельної ділянки.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У квітні 2020 року ОСОБА_3 подала відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що підстав для скасування оскаржуваного судового рішення немає, оскільки доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про те, що судом допущено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 є власником домоволодіння по АДРЕСА_1 та земельної ділянки за цією ж адресою площею 0,0856 га з кадастровим номером: 0510100000:02:087:0013.

Згідно з витягом з державного земельного кадастру від 26 березня 2018 року власником земельної ділянки по АДРЕСА_2 згідно з державним актом серії ВН № 107972 від 24 вересня 2004 року є ОСОБА_4 .

ОСОБА_3 і ОСОБА_2 є спадкоємцями після смерті батька ОСОБА_4 .

В обґрунтування позовних вимог, ОСОБА_1 вказував, що при відновленні меж земельної ділянки, які проводилось із залученням розробника документації із землеустрою державного підприємства «Поділлягеодезкартографія» у вересні 2017 року, йому стало відомо, що межі належної йому на праві власності земельної ділянки (фактично встановлені паркани) не відповідають правовстановлюючим документам, однак власники домоволодіння по АДРЕСА_2 чинять фізичні перешкоди у виконанні робіт зі знесення паркану та відновлення меж згідно з правовстановлюючими документами.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьоюстатті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване судове рішення є законним і обґрунтованим та підстав для його скасування немає.

У статті 91 ЗК України визначено, що власники земельних ділянок зобов`язані: а) забезпечувати використання їх за цільовим призначенням; б) додержуватися вимог законодавства про охорону довкілля; в) своєчасно сплачувати земельний податок; г) не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів; ґ) підвищувати родючість ґрунтів та зберігати інші корисні властивості землі; д) своєчасно надавати відповідним органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування дані про стан і використання земель та інших природних ресурсів у порядку, встановленому законом; е) дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов`язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон; є) зберігати геодезичні знаки, протиерозійні споруди, мережі зрошувальних і осушувальних систем; ж) за свій рахунок привести земельну ділянку у попередній стан у разі незаконної зміни її рельєфу, за винятком здійснення такої зміни не власником земельної ділянки, коли приведення у попередній стан здійснюється за рахунок особи, яка незаконно змінила рельєф. Законом можуть бути встановлені інші обов`язки власників земельних ділянок.

Відповідно до статті 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Статтею 126 ЗК України зазначено, що право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті.

Відповідно до частин першої та третьої статті 158 ЗК України земельні спори вирішуються судами, органами місцевого самоврядування та центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. Органи місцевого самоврядування вирішують земельні спори у межах населених пунктів щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, та додержання громадянами правил добросусідства, а також спори щодо розмежування меж районів у містах.

Статтею 211 ЗК України визначено, що самовільне зайняття земельних ділянок віднесено до порушень земельного законодавства, за яке громадяни та юридичні особи несуть відповідальність відповідно до закону.

Згідно з положеннями статті 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» самовільне зайняття земельної ділянки це будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

У статті 212 ЗК України передбачено, що самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

Згідно з частиною першою статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном (стаття 391 ЦК України).

У пункті 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» судам роз`яснено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється згідно з частиною третьою статті 152 ЗК України шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів захисту (стаття 16 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором(частина перша статті 5 ЦПК України).

Частиною першою статті 15 ЦК України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Відповідно до вимог статей 263-264 ЦПК України при розгляді справи про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, суди повинні встановити наявність або відсутність обставин порушення прав позивача.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Судом установлено, що в обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 вказував, що під час проведення робіт державним підприємством «Поділлягеодезкартографія» з виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі, йому стало відомо про невідповідність фактичних меж земельної ділянки правовстановлюючим документам.

Разом з тим, судом апеляційної інстанції встановлено, що державним підприємством «Поділлягеодезкартографія» не проводились роботи із закріплення межовими знаками меж земельної ділянки позивача та відповідна технічна документація не виготовлялась, межі земельної ділянки не погоджувались з усіма землекористувачами, акт прийомки-передачі межових знаків на зберігання не підписаний усіма суміжними землекористувачами. Крім того, в матеріалах справи відсутні належні і допустимі докази, які б підтверджували що діями відповідачів чиняться перешкоди позивачу у відновленні меж земельної ділянки та демонтажу збудованого ним паркану.

З урахуванням вказаного суд апеляційної інстанції, встановивши, що позивачем у порушення вимог статей 12 81 ЦПК України не надано суду доказів на підтвердження того, що діями відповідачів, не пов`язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння, дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 у зв`язку з його недоведеністю.

При цьому колегія суддів погоджується із доводами касаційної скарги щодо помилковості висновку суду апеляційної інстанції про передчасність звернення ОСОБА_1 до суду із цим позовом до вирішення органом місцевого самоврядування чи органом влади з питань земельних ресурсів питання про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок, а також за відсутності факту винесення таких меж в натурі та належно оформленої земельно-кадастрової документації, оскільки відповідно до правового висновку, висловленого Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 826/25099/15, спори щодо додержання правил добросусідства (обов`язку власників і землекористувачів обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей), розглядаються судами у порядку цивільного судочинства за нормами статей 103-109 ЗК України і в тому разі, коли вони попередньо не розглядалися відповідним органом місцевого самоврядування чи органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів.

Однак, вказані обставини відповідно до частини другої статті 410 ЦПК України не можуть бути підставою для скасування правильного і законного судового рішення, яким встановлено, що позивачем у порушення вимога статей 12 81 ЦПК України не надав суду належних і достатніх доказів на підтвердження обставин, якими обґрунтована його заява.

Інші доводи касаційної скарги не можуть бути підставою для скасування законного і обґрунтованого судового рішення, оскільки по своїй суті зводяться до незгоди з висновками суду попередньої інстанції щодо установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який обґрунтовано їх спростував.

У силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів вважає, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому його відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 402 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Вінницького апеляційного суду від 06 лютого 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович