Постанова

Іменем України

20 червня 2022 року

м. Київ

справа № 128/2421/17

провадження № 61-19242св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянувши в попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 10 серпня 2021 року в складі судді Ганкіної І. А. та на постанову Вінницького апеляційного суду від 09 листопада 2021 року в складі колегії суддів Матківської М. В., Міхасішина І. В., Сопруна В. В.,

ВСТАНОВИВ :

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності на Ѕ частку в праві спільної сумісної власності на житловий будинок та земельну ділянку, стягнення Ѕ частки грошових коштів, сплачених в рахунок погашення кредитних зобов`язань.

В обґрунтування позову зазначала, що в період з 17 серпня 2009 року до 27 листопада 2020 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували в зареєстрованому шлюбі. За цей час подружжя набуло нерухоме майно, що складається із земельної ділянки розміром 0,1000 га та житлового будинку, розташованих по АДРЕСА_1 .

Зазначає, що вона приймала фінансову участь в придбанні земельної ділянки та будівництві будинку, що підтверджується виписками з банків про отримання позивачкою кредитів для потреб сім`ї.

З урахуванням останньої редакції уточнених позовних вимог позивач просила в порядку поділу спільного майна подружжя:

визнати за нею право власності на Ѕ частку в праві спільної сумісної власності на житловий будинок та земельну ділянку площею 0,1000 га кадастровий номер 0520655900:02:009:0750, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 ;

визнати за відповідачем право власності на Ѕ частку в праві спільної сумісної власності на вказані житловий будинок та земельну ділянку;

стягнути з відповідача на її користь Ѕ частку грошових коштів, сплачених в рахунок погашення спільних кредитних зобов`язань в сумі 235 683,62 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 10 серпня 2021 року позов задоволено частково;

визнано за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частку в праві спільної сумісної власності на житловий будинок та земельну ділянку по АДРЕСА_1 ;

стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 Ѕ частку грошових коштів, сплачених в рахунок погашення спільних кредитних зобов`язань по договору № 910.74434 в ПАТ «Плюс Банк» та договору №00042.13-PLD в МАТ «Міжнародний Інвестиційний Банк» в сумі 235 683,62 грн;

в іншій частині позовних вимог відмовлено;

стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 12 472,40 грн.

Суд першої інстанції зазначив, що:

спірний будинок та земельна ділянка набуті сторонами під час перебування у шлюбі, є спільним майном подружжя та підлягають поділу між ними в рівних частках, сторони не спростували презумпцію спільності майна подружжя;

право власності на спірні об`єкти зареєстроване за відповідачем, і позивач не вправі пред`являти вимоги про визнання за ОСОБА_2 права власності на іншу Ѕ частку в праві спільної сумісної власності на нерухоме майно;

під час перебування у зареєстрованому шлюбі позивачкою укладені кредитні договори № 910.73434 від 10 листопада 2010 року та № 00042.13- PLD.101 від 14 листопада 2017 року в інтересах сім`ї, на їх виконання вона сплатила кошти у розмірі 400 469,61 грн, у зв`язку з чим суд зробив висновок про стягнення з відповідача половини зазначеної суми в порядку поділу спільного майна подружжя.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Вінницького апеляційного суду від 09 листопада 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково; рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 10 серпня 2021 року в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 Ѕ частки грошових коштів, сплачених в рахунок погашення кредитних зобов`язань, скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову в їх задоволенні; стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 8 867 грн судових витрат; в іншій частині рішення суду залишено без змін; стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 1 932,48 грн судового збору за подання апеляційної скарги.

Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог про визнання спірного майна об`єктом спільної сумісної власності подружжя й поділу між сторонами в рівних частках, адже відповідач не спростував презумпцію спільності права власності подружжя на спірне майно, набуте ними в період шлюбу.

При відмові у задоволенні позовної вимоги про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 Ѕ частки грошових коштів, сплачених в рахунок погашення кредитних зобов`язань, апеляційний суд зазначив, що позивач не надала належних і допустимих доказів на підтвердження факту погашення зобов`язань за кредитним договором за її особисті кошти. Самі по собі надані позивачем квитанції про погашення кредиту за кредитними договорами, платником в яких зазначено ОСОБА_1 , не свідчать про наявність підстав для стягнення з відповідача половини сплачених позивачем коштів на погашення кредитів.

Аргументи учасників справи

У листопаді 2021 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 10 серпня 2021 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 09 листопада 2021 року, в якій просить їх скасувати в частині позовних вимог про поділ будинку та земельної ділянки і в частині розподілу судових витрат як такі, що прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права й порушенням норм процесуального права, та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в їх задоволенні.

Касаційна скарга мотивована тим, щосуди:

під час вирішення позовних вимог про поділ майна не врахували надані відповідачем докази на спростування презумпції спільності майна, зокрема, показання свідків про те, що сторони з 2014 року разом не проживають, та що позивачка участі в будівництві будинку не брала;

не звернули увагу на довіреність від 26 серпня 2015 року, відповідно до якої відповідач уповноважив ОСОБА_3 завершити будівництво спірного будинку, оскільки відповідач вступив до лав ЗСУ та перебував на території АТО, що також підтверджує відсутність участі позивачки в будівництві;

неправильно визначили обсяг спільного нажитого майна, оскільки позивачка відчужила спільний автомобіль, кошти використала у власних цілях, чим збільшила свою частку в спільному майні, у зв`язку з чим проведений судом поділ будинку та земельної ділянки в рівних частинах суперечить статті 70 СК України;

апеляційний суд безпідставно стягнув з відповідача витрати на професійну правничу допомогу, оскільки позивач не надала доказів, які підтверджують їх розмір.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 31 січня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 31 січня 2022 року вказано, що касаційна скарга містить підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, що суди при вирішенні оскаржених позовних вимог не застосували висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 27 березня 2019 року в справі № 760/6220/16-ц, від 03 липня 2019 року в справі № 554/8023/15-ц, від 03 липня 2019 року в справі № 554/8023/15-ц, від 30 січня 2019 року в справі № 158/2229/16, від 24 вересня 2020 року в справі № 570/685/19, від 24 березня 2021 року в справі № 501/2211/18, від 03 жовтня 2018 року (провадження № 61-9018сво18), від 19 лютого 2020 року в справі № 405/3904/17, постановах Верховного Суду України від 18 травня 2016 року в справі № 922/51/15, від 24 травня 2017 року в справі № 6-843цс17.

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі з 17 серпня 2009 року до 27 листопада 2020 року.

04 лютого 2011 року ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки купив земельну ділянку площею 0,1000 га кадастровий номер 0520655900:02:009:0750 по АДРЕСА_1 .

Відповідно до Декларації про готовність до експлуатації об`єкта, будівельні роботи по якому виконувалися на підставі повідомлення про початок їх виконання від 29 серпня 2015 року, на зазначеній земельні ділянці збудовано житловий будинок з мансардою загальною площею 179,2 м2, який готовий до експлуатації.

15 вересня 2015 року ОСОБА_2 зареєстрував за собою право власності на вказаний будинок, що підтверджується свідоцтвом про право власності серії НОМЕР_1 .

Позиція Верховного Суду

Відповідно до положень статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Частиною першою статті 69 СК України визначено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Право на поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання. Поділ може бути здійснений як за домовленістю подружжя, так і за судовим рішенням. В основу поділу покладається презумпція рівності часток подружжя, яка може бути спростована тим з подружжя, який її оспорює.

Згідно з положеннями частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та статтею 372 ЦК України.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду від 16 лютого 2022 року в справі № 760/16783/15-ц (провадження № 61-13331св21) з посиланням на висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18), зазначено, що «конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними за час шлюбу. Разом з тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі у судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його за час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею у набутті майна. Застосовуючи положення статті 60 СК України та визначаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна за час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя. Тобто критеріями, які дозволяють надати майну статус спільної сумісної власності, є: 1) час набуття такого майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); 3) мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий статус спільної власності подружжя». Схожий за змістом висновок міститься в постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року в справі № 6-843цс17, на яку посилається заявник як на підставу касаційного оскарження.

Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Вирішуючи спір в частині позовних вимог про поділ майна, суди попередніх інстанцій, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, зробили правильний висновок про те, що будинок та земельна ділянка набуті подружжям за час перебування у зареєстрованому шлюбі, презумпція спільності права власності подружжя на це майно не спростована, а тому це майно підлягає поділу між ними у рівних частинах.

Доводи касаційної скарги про те, що будинок побудований за власні кошти відповідача за час окремого проживання у зв`язку з фактичним припиненням шлюбних відносин колегія суддів відхиляє, оскільки відповідач не надав належних і допустимих доказів, які вказують на припинення шлюбних відносини з ОСОБА_1 з 2014 року, і такі обставини не встановлені рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 27 листопада 2020 року в справі № 128/2420/17 про розірвання шлюбу.

Апеляційний суд обґрунтовано відхилив твердження відповідача про те, що суди не з`ясували та не врахували загальний обсяг спільного майна, наявного на час розгляду справи, зокрема, автомобіля, придбаного сторонами у шлюбі, оскільки автомобіль не є предметом розгляду в цій справі; якщо відповідач вважає, що його права порушені не включенням автомобіля до майна, яке підлягає поділу, він не позбавлений можливості захистити свої права у належний спосіб, визначений статями 15 16 ЦК України.

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про те, що суди не врахували висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 27 березня 2019 року в справі № 760/6220/16-ц, від 03 липня 2019 року в справі № 554/8023/15-ц, від 03 липня 2019 року в справі № 554/8023/15-ц, від 30 січня 2019 року в справі № 158/2229/16, від 24 вересня 2020 року в справі № 570/685/19, від 24 березня 2021 року в справі № 501/2211/18, від 03 жовтня 2018 року (провадження № 61-9018сво18), від 19 лютого 2020 року в справі № 405/3904/17, постановах Верховного Суду України від 18 травня 2016 року в справі № 922/51/15, оскільки висновки суду касаційної інстанції у наведених справах зроблені за встановлення інших фактичних обставин.

Апеляційний суд, скасовуючи частково рішення суду першої інстанції, відповідно до статті 141 ЦПК України обґрунтовано здійснив перерозподіл судових витрат та стягнув на користь позивача судовий збір і витрати на професійну правочину допомогу. Приймаючи постанову, апеляційний суд зауважив, що на підтвердження понесених витрат позивачем надано договір про надання правової допомоги адвокатом від 11 жовтня 2016 року з додатком № 1, копія квитанції серії 05-ААД №842981, акт приймання-передачі послуг з переліком наданих адвокатом та прийнятих клієнтом послуг, який є співмірним із характером правовідносин, які склалися між сторонами та складністю справи.

Колегія суддів погоджується з таким висновком апеляційного суду щодо наявності підстав для стягнення витрат на професійну правничу допомогу, адже апеляційний суд виходив з норм процесуального права, врахувавши доводи та заперечення сторін.

Аргументи заявника щодо порушення апеляційним судом норм процесуального права при вирішення питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу є необґрунтованими.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення в оскарженій частині ухвалені без додержання норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права. З урахуванням меж касаційного оскарження касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду в оскарженій частині без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки у цій справі оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення вінницького районного суду Вінницької області від 10 серпня 2021 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 09 листопада 2021 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на Ѕ частку в праві спільної власності на житловий будинок та земельну ділянку залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

М. М. Русинчук