Постанова

Іменем України

10 серпня 2021 року

м. Київ

справа № 128/977/19

провадження № 61-17298св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Жданової В. С., Зайцева А. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

третя особа - Центральний відділ державної виконавчої служби м. Вінниця територіального управління юстиції у Вінницькій області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 02 червня 2020 року у складі судді Саєнко О. Б., постанову Вінницького апеляційного суду від 22 жовтня 2020 року у складі колегії суддів: Берегового О. Ю., Ковальчука О. В., Панасюка О. С.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа - Центральний відділ державної виконавчої служби м. Вінниця ТУЮ у Вінницькій області, про визнання недійсними свідоцтв про придбання будинку з публічних торгів, постанови та актів про передачу майна стягувачеві та витребування майна з чужого незаконного володіння.

Позов мотивовано тим, що вироком Хмельницького обласного суду від 03 лютого 2000 року ОСОБА_1 був засуджений до 11 років позбавлення волі. Вказаним вироком стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 49 506, 32 грн матеріальної шкоди, 15 000 грн моральної шкоди, а також на користь ОСОБА_3 - 15 000 грн моральної шкоди.

В ході досудового розслідування в кримінальній справі слідчим у порядку забезпечення цивільного позову було накладено арешт на майно ОСОБА_1 , зокрема на домоволодіння з господарськими будівлями, яке розташоване в АДРЕСА_1 .

На підставі постанови про передачу майна стягувачеві в рахунок погашення боргу від 11 липня 2002 року, затвердженої відділом Державної виконавчої служби Ленінського районного управління юстиції в м. Вінниця, та акта про передачу майна стягувачеві в рахунок погашення боргу від 11 липня 2002 року, належне йому домоволодіння в с. Зарванці передано у власність ОСОБА_2 та його дружині ОСОБА_3 . Вказаним особам приватним нотаріусом Дробаха В. О. видані відповідні свідоцтва про придбання жилого будинку з публічних торгів.

Вартість переданого стягувачам майна була оцінена в 63 873 грн.

Позивач вказує, що його борг за вироком суду повністю відшкодовано, однак згідно з постановою «Про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію, та інші доходи боржника» від 26 вересня 2017 року, підписаною головним державним виконавцем Центрального відділу державної виконавчої служби м. Вінниця ГУЮ у Вінницькій області, з його доходів належить здійснювати відрахування у розмірі 50 % до виплати загальної суми боргу 51 263,75 грн ОСОБА_2 та Центральному відділу ДВС міста Вінниця. Постанову винесено в рамках виконавчого провадження, відкритого на підставі виконавчого листа №2-6/00, виданого Хмельницьким обласним судом 06 травня 2000 року на виконання вказаного вироку.

На запит ОСОБА_1 , Комунальне підприємство «Вінницьке обласне об`єднане бюро технічної інвентаризації» (далі - КП «ВООБТІ») листом від 13 лютого 2018 року, повідомило, що раніше належний йому будинок, розташований в АДРЕСА_1 , на підставі договору купівлі-продажу від 02 жовтня 2002 року належить ОСОБА_4 . Відомостей про те, хто продав їй зазначений будинок, йому на запит адвоката не надали, пославшись на те, що такі відомості можуть бути витребувані лише на запит суду.

Позивач вважає, що зазначене нерухоме майно вилучено у нього незаконно, а ОСОБА_4 заволоділа його будинком без належної правової підстави.

ОСОБА_1 зазначає, що після отримання судом витребуваних документів позивач вперше був ознайомлений з постановою про передачу належного йому нерухомого майна стягувачам в рахунок погашення боргу від 11 липня 2002 року та актами про передачу нерухомого майна стягувачевам в рахунок погашення боргу від 11 липня 2002 року.

Вважає постанову та акти незаконними.

Враховуючи викладене, доповнивши позовну заяву, ОСОБА_1 просив:

- визнати недійсними постанову «Про передачу майна стягувачеві в рахунок погашення боргу» від 11 липня 2002 року, затверджену відділом Державної виконавчої служби Ленінського районного управління юстиції в м. Вінниця та актів «Про передачу майна стягувачеві в рахунок погашення боргу» від 11 липня 2002 року, виданих тим же відділом державної виконавчої служби, а саме домоволодіння АДРЕСА_1 у власність ОСОБА_2 та його дружині ОСОБА_3 ;

- визнати недійсним свідоцтво про придбання жилого будинку з публічних торгів, посвідчене приватним нотаріусом Вінницького районного нотаріального округу Дробахою В. О. 23 липня 2002 року, згідно з яким ОСОБА_2 належить право приватної власності на 74,81 % жилого будинку з прибудовою та господарськими будівлями, що знаходиться в АДРЕСА_1 ;

- визнати недійсним свідоцтво про придбання жилого будинку з публічних торгів, посвідчене приватним нотаріусом Вінницького районного нотаріального округу Дробахою В. О. 23 липня 2002 року, згідно з яким ОСОБА_3 належить право приватної власності на 16,62 % жилого будинку з прибудовою та господарськими будівлями, що знаходиться в АДРЕСА_1 ;

- витребувати із незаконного володіння ОСОБА_4 на його користь житловий будинок з прибудовою та господарськими будівлями, який знаходиться в АДРЕСА_1 ;

- визнати недійсними, незаконними прилюдні торги та повернути йому викрадену у нього збудовану ним його приватну садибу по АДРЕСА_1 та компенсувати йому матеріальні та моральні збитки.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 02 червня 2020 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції, зокрема, мотивовано тим, що позивач заявив позовні вимоги не до всіх належних відповідачів.

Не погодившись з таким рішенням місцевого суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу.

Постановою Вінницького апеляційного суду від 22 жовтня 2020 року рішення місцевого судузалишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, висновки суду є обґрунтованими, передбачених законом підстав для його скасування при апеляційному розгляді не встановлено.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У грудні 2020 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову апеляційного суду та рішення суду першої інстанції скасувати, ухваливши нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили рішення необґрунтовано з порушенням норм матеріального та процесуального права, без врахування існуючих правових позицій Верховного Суду, неповно та неправильно встановили обставини, які мають значення для справи, а висновки судів не відповідають фактичним обставинам справи.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК Українипередбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 30 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою в указаній справі та витребувано матеріали цивільної справи.

24 березня 2021 року вказана справа передана на розгляд до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що вироком судової колегії в кримінальних справах Хмельницького обласного суду від 03 лютого 2000 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні злочинів, які передбачені ч.3 ст.125, ч.1 ст. 17, п «г» ст.93, ч.2 ст. 145, ст.100, ч.2 ст. 206, ст. 189-2, ст. 42 КК України до остаточного покарання у виді 11 років позбавлення волі. В тому числі стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 49 506,32 грн - матеріальної шкоди; ОСОБА_2 та ОСОБА_3 по 15 000 грн моральної шкоди.

Установлено, що слідчим було накладено арешт на рухоме та нерухоме майно ОСОБА_1 , зокрема і на цілий житловий будинок з господарськими спорудами в АДРЕСА_1 .

Постановою державного виконавця Бойко І. Г. від 11 липня 2002 року передано непродане майно, а саме - цілий житловий будинок з господарськими спорудами в АДРЕСА_1 , що розташований на земельній ділянці, житловою площею 85,5 кв. м зазначений на плані літерою «А» та господарські будівлі: цегляні: сарай-баня літ. «Б», вбиральня- душ літ. «В», теплиця з металевого каркасу літ. «Б1», огорожа № 1-3, що належить боржнику громадянину ОСОБА_1 , на підставі договору дарування від 11 лютого 1994 року, посвідченого Державним нотаріусом Надольською Т. П. завідуючою Вінницької районної нотаріальної контори, зареєстрованого в реєстрі за № 1-426, КП «ВООБТІ» від 14 лютого 1994 року за № 523, за оцінкою, за якою було передано на реалізацію в рахунок погашення боргу громадянам, що заявили про своє бажання залишити непродане майно за собою, пропорційно по - 74,73 %, відповідно до залишку боргу. ОСОБА_2 - 74,73 % на суму 47 782,50 грн, що складає 74,81 % будинку з господарськими спорудами; ОСОБА_3 - 74,73 % на суму 10 616,76 грн, що складає 16,62 % будинку з господарськими спорудами; ОСОБА_5 - 74,73 % на суму 5 473,74 грн, що складає 8,57 % будинку з господарськими спорудами.

Відповідно до актів про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу, непродане майно, а саме - цілий житловий будинок з господарськими спорудами в АДРЕСА_1 , відповідно до часток, які зазначені, передано відповідачам ОСОБА_6 та ОСОБА_3 , які майно прийняли.

Із змісту свідоцтв про придбання жилого будинку з публічних торгів від 23 липня 2002 року, посвідчених приватним нотаріусом Вінницького районного нотаріального округу Дробахою В. О., які зареєстровані в реєстрі за №№ 910, 912, установлено, що на підставі постанови про передачу майна стягувачеві в рахунок погашення боргу від 11 липня 2002 року, затвердженої відділом ДВС Ленінського РУЮ м. Вінниці 11 липня 2002 року, акта про передачу майна стягувачеві в рахунок погашення боргу від 11 липня 2002 року, ОСОБА_2 належить право приватної власності на частину майна, що становить 74,81 % на суму 47 782, 50 грн; ОСОБА_3 належить право приватної власності на частину майна, що становить 16,62 % на суму 10 616,76 грн. Майно складається з одного жилого цегляного будинку з прибудовою, житловою площею 85,5 кв. м, позначеного на плані літерою «А», та господарських будівель: сарай-баня літ. «Б», вбиральня-душ літ. «В», теплиця з металевого каркасу літ. «Б1», огорожа № 1-3, які знаходяться в АДРЕСА_1 . Вартість жилого будинку з господарськими будівлями згідно висновку № 14 судової будівельно-технічної експертизи складає 63 873 грн. Жилий будинок господарськими будівлями раніше належав гр. ОСОБА_1 , на підставі договору дарування, посвідченого Вінницькою районною державною нотаріальною конторою 11 лютого 1994 року за реєстром №\1-426, зареєстрованого в комунальному підприємстві «Вінницьке обласне об`єднане бюро технічної інвентаризації» 14 лютого 1994 року за № 523.

Відповідно до договору купівлі-продажу жилого будинку від 02 жовтня 2002 року, посвідченого приватним нотаріусом Вінницького районного нотаріального округу Дробахою В. О., зареєстрованого в реєстрі за № 1747, встановлено, що ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 (продавці) продали, а ОСОБА_4 покупець купила цілий житловий будинок з господарськими спорудами в АДРЕСА_1 , що розташований на земельній ділянці, житловою площею 85,5 кв. м зазначений на плані літерою «А» з відкритою верандою «а», балконом, ганком та господарські будівлі: сарай-баня літ. «Б», вбиральня- душ літ. «В», теплиця з металевого каркасу літ. «Б1», огорожа № 1-3. Цей договір зареєстровано в КП «ВООБТІ», відповідно до копії відповідного реєстраційного посвідчення.

Відповідно до листа від 13 лютого 2018 року №612/1/01-7/18 з КП «ВООБТІ» вбачається, що станом на 31 грудня 2012 року право власності на житловий будинок розташований по АДРЕСА_1 , зареєстровано КП «ВООБТІ» за ОСОБА_4 , на підставі договору купівлі - продажу від 02 жовтня 2002 року.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною першою статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до частини першої статті 42 ЦПК України у справах позовного провадження учасниками справи є сторони, треті особи.

Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач (частина перша статті 48 ЦПК України).

Згідно з вимогами до форми та змісту позовної заяви вона повинна, зокрема, містити ім`я (найменування) відповідача, а також зміст позовних вимог (пункти 2 і 4 частини другої статті 175 ЦПК України).

Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (частина друга статті 48 ЦПК України).

Позов може бути пред`явлений до кількох відповідачів. Участь у справі кількох відповідачів (процесуальна співучасть) допускається, якщо: 1) предметом спору є їхні спільні права чи обов`язки; 2) права і обов`язки кількох відповідачів виникли з однієї підстави; 3) предметом спору є однорідні права й обов`язки (стаття 50 ЦПК України).

Згідно з частинами першою та другою статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що сторонами у справі є позивач і відповідач, між якими саме і виник спір, за вирішенням якого позивач звернувся до суду з позовом до відповідача.

За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.

Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

До аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18).

У пункті 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 304/284/18 (провадження № 14-517цс19) зазначено, що належним відповідачем має бути така особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги. Суд захищає порушене право чи охоронюваний законом інтерес позивача саме від відповідача.

Близькі за змістом висновки сформульовані також у пункті 7.17 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 910/17792/17.

Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Відповідно до частини першої статті 11 ЦК України цивільні права та обв`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, підставами виникнення яких можуть бути інші юридичні факти (пункт 4 частини другої вказаної статті).

Крім визнання правочину недійсним, способами захисту цивільних прав та інтересів також можуть бути відновлення становища, яке існувало до порушення, та визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, його посадових і службових осіб (стаття 16 ЦК України). За приписами статті 214 ЦПК України визначення характеру спірних правовідносин відповідно до установлених обставин у справі, а також визначення правової норми, яка підлягає застосуванню, належить до обов`язків суду.

У разі, якщо право на спірне нерухоме майно в межах виконавчого провадження вже було оформлено на стягувача, то ефективним способом захисту прав боржника є пред`явлення до суду відповідного позову із залученням стягувача і державного виконавця як відповідачів.

Близька за змістом правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1655цс16.

Встановлено, що ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом щодо (з урахуванням змін та уточнень) визнання недійсними постанови «Про передачу майна стягувачеві в рахунок погашення боргу» від 11 липня 2002 року, затверджену відділом Державної виконавчої служби Ленінського районного управління юстиції в м. Вінниця та актів «Про передачу майна стягувачеві в рахунок погашення боргу» від 11 липня 2002 року, виданих відділом Державної виконавчої служби Ленінського районного управління юстиції в м. Вінниця; визнання недійсними прилюдних торгів; визнання недійсними свідоцтв про придбання жилого будинку з публічних торгів, витребування майна з чужого незаконного володіння.

Із змісту позовних вимог убачається, що державний виконавець/орган державної виконавчої служби є особою, яка має відповідати за позовом.

З урахуванням зазначеного належним відповідачем/співвідповідачем у справі, що розглядається, крім зазначених у позовній заяві відповідачів є відповідний державний виконавець/орган державної виконавчої служби, позов до якого ОСОБА_1 пред`явлено не було. Вказана особа залучена до участі у розгляді справи в якості відповідача (співвідповідача) не була.

Зазначені обставини є самостійною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

При таких обставинах суди попередніх інстанцій, ураховуючи взаємопов`язаність позовних вимог, дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції ухвалена без додержання норм матеріального і процесуального права. Фактично доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Верховний Суд встановив, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального права та процесуального права, а доводи касаційної скарги їх висновків не спростовують, на законність ухваленого судового рішення не впливають.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 02 червня 2020 року, постанову Вінницького апеляційного суду від 22 жовтня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Коротенко

В. С. Жданова

А. Ю. Зайцев