ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 жовтня 2024 року

м. Київ

справа № 130/2480/22

провадження № 61-10133св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - приватний нотаріус Жмеринського районного нотаріального округу Драчевська Людмила Олександрівна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 05 березня 2024 року у складі судді Грушковської Л. Ю. та постанову Вінницького апеляційного суду від 04 червня 2024 року у складі колегії суддів: Стадника І. М., Войтка Ю. Б., Матківської М. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду за позовом до ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Жмеринського районного нотаріального округу Драчевська Л. О., про визнання договору купівлі-продажу недійсним.

Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько - ОСОБА_3 , після смерті якого відкрилася спадщина на нерухоме та рухоме майно, яку вона прийняла шляхом подачі заяви до Жмеринської районної державної нотаріальної контори у встановлені законом строки. Їй стало відомо, що об`єкт нерухомості - нежитлові будівлі майнового комплексу, загальною площею 2 517,2 кв. м, що знаходиться за адресую: АДРЕСА_1 , де постійно проживав та помер її батько, який також мав увійти до складу спадкової маси, належить ОСОБА_2 на підставі укладеного з її батьком договору купівлі-продажу від 27 лютого 2008 року.

Позивачка зазначала, що батько ніколи не повідомляв її про намір відчужити вищевказаний об`єкт нерухомості, а також про те, що такий продаж вже відбувся.

Вважала, що обставини, про які нібито свідчив продавець (батько) у пунктах 1.3., 4.4., 4.5. оспорюваного договору купівлі-продажу не відповідають дійсності, а саме, що: «...усі умови цього договору відповідають моїм інтересам та узгоджені зі мною, цей продаж здійснюється мною без будь-яких погроз, примусу чи насильства, як фізичного, так і морального, і гарантую, що нерухоме майно, яке є предметом цього договору, на момент його укладення нікому не продане, не відчужене іншим способом, не заставлене, в податковій заставі не знаходиться, в спорі і під забороною (арештом) не перебуває; а також прав щодо нього у третіх осіб та інших обтяжень (в тому числі за договорами найму чи оренди, довічного утримання та інших договорів щодо відчуження та користування цим Нерухомим майном, шлюбними контрактами) як в межах, так і за межами України, немає…»; «… на момент придбання вищевказаного нерухомого майна в шлюбі не перебував…»; «…внаслідок продажу нерухомого майна не буде порушено прав та законних інтересів третіх осіб, в тому числі неповнолітніх, малолітніх, непрацездатних дітей та інших осіб, яких він зобов`язаний утримувати за законом чи договором...».

Позивачка зазначала, що 06 жовтня 1990 року між її батьками було зареєстровано шлюб, який 22 квітня 2004 року було розірвано, тоді як спірний об`єкт нерухомості було придбано 07 березня 2003 року за договором купівлі-продажу, реєстровий № 642. Отже, зазначений об`єкт нерухомості придбавався її батьком - ОСОБА_3 за час шлюбу і згоди на його відчуження колишня дружина йому не надавала.

Крім того, на час укладення оспорюваного договору купівлі-продажу від 27 лютого 2008 року у продавця була неповнолітня дочка, тобто вона, на утримання якої згідно з рішенням суду стягувалися аліменти. На той час було відкрито виконавче провадження.

Зазначила, що після смерті батька в помешканні, де він фактично проживав та помер, вона знайшла наступні документи: кредитний договір про відкриття відновлюваної кредитної лінії від 03 березня 2006 року № 02-2.1/078, на забезпечення вимог якого укладено іпотечний договір від 03 березня 2006 року, серія ВСР № 209962; кредитний договір про відкриття відновлюваної кредитної лінії від 05 березня 2007 року № 02-2.1/096, на забезпечення вимог якого укладено іпотечний договір від 05 березня 2007 року, серія ВЕЕ № 815098.

Вказані договори було укладено між акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком (далі - АКПІБ) в особі керуючого філією «Відділення Промінвестбанку в м. Жмеринка Вінницької області» ОСОБА_2 та суб`єктом підприємницької діяльності - фізичною особою (далі - СПД - ФО) ОСОБА_3 .

Позивачка вважала, що є підстави вважати, що її батько - ОСОБА_3 став жертвою тяжких життєвих обставин, а ОСОБА_2 фактично під корисливою умовою надавав вищевказані кредити, тому батько вимушено уклав оспорюваний правочин, який вчинив, не усвідомлюючи реальних наслідків, що настали в результаті таких дій.

Крім того, позивачка вважала, що ОСОБА_2 , зловживаючи своїм посадовим становищем, маніпулюючи кредитними та іпотечними договорами, за якими, на її думку, заборгованості не було, суттєво занижуючи реальну вартість об`єкта нерухомості, здійснюючи психологічний тиск на її батька, скористався ситуацією та отримав у власність нерухомість за ціною, яка була нижче ринкової. При цьому, вказана нерухомість фактично було єдиним житлом її батька - ОСОБА_3 .

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просила суд:

- визнати договір купівлі-продажу від 27 лютого 2008 року за реєстровим № 690, який укладено між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , що посвідчений приватним нотаріусом Жмеринського районного нотаріального округу Драчевською Л. О., недійсним на підставі статті 233 ЦК України;

- скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на нежитлові будівлі майнового комплексу, загальною площею 2 517,2 кв. м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 05 березня 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із відсутності підстав вважати, що укладення ОСОБА_3 оспорюваного договору купівлі-продажу нежитлових будівель було здійснено ним під впливом тяжкої для нього обставини і на вкрай невигідних умовах, оскільки лише за сукупності цих двох умов, передбачених статтею 233 ЦК України, правочин може бути визнаний судом недійсним. Позивачкою не доведено існування для ОСОБА_3 тяжкої обставини, під впливом якої ним було укладено оспорюваний договір купівлі-продажу нежитлових приміщень, як і не доведено вкрай невигідних для нього умов, на яких цей договір було укладено. Відсутність у продавця іншого житла на праві власності не може бути підставою для висновку про вкрай невигідні умови продажу майнового комплексу з нежитловими будівлями.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Вінницького апеляційного суду від 04 червня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 05 березня 2024 року залишено без змін.

Погоджуючись із висновками міськрайонного суду, апеляційний суд також зазначив, що позивачкою не доведено існування тяжких для її батька - ОСОБА_3 обставин, під впливом яких він уклав оспорюваний договір купівлі-продажу, оскільки на момент укладення вказаного правочину боргу по кредитам не було, так як нерухоме майно вже не було в іпотеці. Позивачка не надала доказів як щодо наявності боргових зобов`язань між її батьком та відповідачем, так і суми боргу, а також щодо будь-яких інших домовленостей, які існували (чи могли існувати) між ними і чи були вони пов`язані із укладанням договору купівлі-продажу, які спонукали ОСОБА_3 до його укладення на невигідних для нього умовах. Крім того, позивачкою не надано доказів того, що її батько - ОСОБА_3 мав будь-які претензії до ОСОБА_2 впродовж 13 років, тобто з часу укладення оспорюваного договору і до часу своєї смерті.

Отже, суд першої інстанції, на підставі зібраних у справі доказів, які належним чином оцінено, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для визнання недійсним оспорюваного договору на підставі статі 233 ЦК України, оскільки позивачкою не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що оспорюваний договір укладений під впливом тяжких для ОСОБА_3 обставин та на вкрай невигідних для нього умовах. Зокрема, за умовами оспорюваного договору розрахунки між покупцем та продавцем були проведені до посвідчення цього договору нотаріусом. Обґрунтованих підстав вважати, що такі розрахунки повністю не були проведені, немає. Відсутність у продавця іншого житла на праві власності також не може бути підставою для висновку про вкрай невигідні умови продажу майнового комплексу, який складається з виключно нежитлових будівель.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати й ухвалити нове рішення, яким її позов задовольнити.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 липня 2024 року клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на касаційне оскарження судових рішень задоволено.Поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 05 березня 2024 року та постанови Вінницького апеляційного суду від 04 червня 2024 року.Відкрито касаційне провадження у вищевказаній справі та витребувано її матеріали з Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області. Підставами касаційного оскарження зазначено пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

У серпні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 вересня 2024 року справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Жмеринського районного нотаріального округу Драчевська Л. О., про визнання договору купівлі-продажу недійсним, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 05 березня 2024 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 04 червня 2024 року призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суди попередніх інстанцій належним чином не дослідили всіх обставин справи, не врахували, що вартість спірного нерухомого майна, яке є предметом оспорюваного договору, є явно заниженою. Зазначене підтверджується як висновком про вартість оцінюваного майна, складеного експертом-оцінювачем на замовлення її батька, так і умовами іпотечних договорів, за якими спірне нерухоме майно було передано в іпотеку на забезпечення виконання зобов`язань за кредитами. Отже, відповідач, зловживаючи своїм посадовим становищем, маніпулюючи кредитними та іпотечними договорами, занижуючи реальну вартість об`єкта нерухомості, здійснюючи психологічний тиск на її батька, скористався ситуацією та отримав у свою власність нерухомість за ціною, яка була суттєво нижчою ринкової. При цьому, суди не врахували, що спірне нерухоме майно фактично було єдиним житлом її батька - ОСОБА_3 , в якому останній продовжував проживати й після укладення оспорюваного договору купівлі-продажу, тобто відчужуване майно за цим договором фактично не передавалося. Суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки показанням свідків, які вказували на важку фінансову ситуацію, яка склалася на той час батька. Крім того, залишилося поза увагою судів той факт, що відповідач зареєстрував за собою право власності на спірне нерухоме майно за оспорюваним договором купівлі-продажу лише 05 березня 2021 року, тобто після смерті батька.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У вересні 2024 року до Верховного Суду надійшов відзив представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому зазначено, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, а доводи касаційної скарги - безпідставними. ОСОБА_3 , будучи повноправним власником спірного нерухомого майна, із власної волі розпорядився ним.

У серпні 2024 року до Верховного Суду надійшли пояснення приватного нотаріуса Жмеринського районного нотаріального округу Драчевської Л. О., в яких зазначено, що доводи касаційної скарги ґрунтуються на припущеннях і не відповідають реальним обставинам справи. Своїми власними підписами під тестом оспорюваного договору сторони ствердили той факт, що зміст документа та його правові наслідки їм зрозумілі, а правочин повністю відповідає їхньому волевиявленню, яке було вільним та відповідало їх внутрішній волі.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Відповідно до свідоцтва про народження від 11 лютого 1992 року, серії НОМЕР_1 , ОСОБА_1 є донькою ОСОБА_3 та ОСОБА_5 .

Згідно з копії свідоцтва про укладення шлюбу від 06 жовтня 1990 року, серії НОМЕР_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_5 06 жовтня 1990 року зареєстрували шлюб, який згідно з копії свідоцтва про розірвання шлюбу від 27 липня 2006 року, серії НОМЕР_3 , було розірвано 22 квітня 2004 року.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер у с. Станіславчик Жмеринського району Вінницької області, що підтверджуєтеся копією свідоцтва про смерть від 20 січня 2021 року, серії НОМЕР_4 .

Відповідно до довідки виконавчого комітету Станіславчицької сільської ради Жмеринського району Вінницької області від 27 вересня 2022 року № 1217 ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , а фактично до дня смерті проживав за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно з витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі 11 червня 2021 року зареєстровано спадкову справу № 251/2021 щодо майна померлого ОСОБА_3 .

Відповідно до довідки від 12 травня 2022 року № 86/01-16 ОСОБА_1 після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , прийняла спадщину шляхом подачі заяви до Жмеринської районної державної нотаріальної контори та є спадкоємцем за законом на майно померлого - ОСОБА_3 .

Згідно з договору купівлі-продажу від 07 березня 2003 року продавці продали, а покупці: ОСОБА_3 та ОСОБА_7 , купили господарчі будівлі, що знаходяться по АДРЕСА_1 .

Відповідно до копії договору купівлі-продажу від 27 лютого 2008 року, оригінал якого досліджено у судовому засіданні, продавець ОСОБА_3 передав (продав), а покупець ОСОБА_2 набув (купив) нежитлові будівлі майнового комплексу, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 . Це майно складається зі складу-гаража «А», «А1», загальною площею 434,5 кв. м, складських приміщень «Б», загальною площею 471,7 кв. м, критого току «В», загальною площею 1 610,9 кв. м.

Згідно з копії витягу про реєстрацію в Державному реєстрі правочинів 27 лютого 2008 року зареєстровано договір купівлі-продажу Предмет правочину: нежитлові будівлі майнового комплексу, загальною площею 2 517,2 кв. м, розташовані по АДРЕСА_1 . Відчужувач - ОСОБА_3 , набувач - ОСОБА_2 .

Відповідно до копії кредитного договору від 03 березня 2006 року між АКПІБ (закрите акціонерне товариство) в особі керуючого філією «Відділення Промінвестбанку в м. Жмеринка Вінницької області» ОСОБА_2 та СПД - ФО ОСОБА_3 було укладено кредитний договір, згідно з умовами якого останньому надано кредит у сумі 200 тис. грн. Дата остаточного повернення всіх коштів - 02 березня 2007 року.

Згідно з копії іпотечного договору від 03 березня 2006 року, укладеного між АКПІБ (закрите акціонерне товариство) в особі керуючого філією «Відділення Промінвестбанку в м. Жмеринка Вінницької області» ОСОБА_2 та СПД - ФО ОСОБА_3 , останній передав в іпотеку банку господарчі будівлі, загальною площею 2 517,2 кв. м., на забезпечення виконання взятих на себе кредитних зобов`язань

Відповідно до договору застави від 17 березня 2006 року № 02-3.1/079, укладеного між АКПІБ (закрите акціонерне товариство) в особі керуючого філією «Відділення Промінвестбанку в м. Жмеринка Вінницької області» ОСОБА_2 та СПД - ФО ОСОБА_3 , останній передав заставодержателю транспортні засоби на забезпечення виконання взятих на себе кредитних зобов`язань.

Згідно з договору застави товарів в обороті (переробці) від 17 березня 2006 року № 02-3.1/080, укладеного між АКПІБ (закрите акціонерне товариство) в особі керуючого філією «Відділення Промінвестбанку в м. Жмеринка Вінницької області» ОСОБА_2 та СПД - ФО ОСОБА_3 , предметом договору застави є товари в обороті, вартістю 33 600 грн.

Відповідно до кредитного договору про відкриття кредитної лінії від 05 березня 2007 року № 02-2.1/096, укладеного між АКПІБ (закрите акціонерне товариство) в особі керуючого філією «Відділення Промінвестбанку в м. Жмеринка Вінницької області» ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , банк зобов`язується надати позичальнику кредит шляхом відкриття відновлювальної кредитної лінії у сумі, яка не може перевищувати 150 тис. грн. Дата остаточного повернення всіх коштів - 04 березня 2008 року.

Згідно з договору іпотеки від 05 березня 2007 року, укладеного між АКПІБ (закрите акціонерне товариство) в особі керуючого філією «Відділення Промінвестбанку в м. Жмеринка Вінницької області» ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , останній передав в іпотеку банку нежитлові будівлі майнового комплексу на забезпечення виконання взятих на себе кредитних зобов`язань

Відповідно до копії свідоцтва про право власності від 24 листопада 2006 року № 684, нежитлові будівлі майнового комплексу по АДРЕСА_1 , належить ОСОБА_3 на праві приватної власності в цілому, складаються зі складу-гаража літ. «А», «А1», загальною площею 434,6 кв. м, складських приміщень літ. «Б», загальною площею 471,7 кв. м, критого току літ «В», загальною площею 1 610,9 кв. м.

Згідно з копії реєстраційного посвідчення нежитлові будівлі майнового комплексу в цілому, який розташований по АДРЕСА_1 , зареєстровано за ОСОБА_3 на праві приватної власності.

Відповідно до копій витягів з Державного реєстру іпотек, з Державного реєстру обтяжень рухомого майна про податкові застави, з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна інформація щодо спірного об`єкту нерухомого майна відсутня.

Згідно з копії заяв від 27 лютого 2008 року ОСОБА_3 під час укладання оспорюваного договору купівлі-продажу, стверджував той факт, що відчужувані ним нежитлові будівлі майнового комплексу, що розташовані по АДРЕСА_1 , не є спільною сумісною власністю та є його особистою приватною власністю, оскільки на час їх набуття (як і на день підписання цього правочину) він не одружений, і осіб, які могли б поставити питання про визнання за ними права власності на відчужувану нерухомість, у тому числі і відповідно до статей 65 74 СК України, немає та, що внаслідок відчуження нежитлових будівель майнового комплексу, що розташовані по АДРЕСА_1 , не буде порушено прав та законних інтересів інших осіб, у тому числі неповнолітніх, малолітніх, непрацездатних дітей та інших осіб, яких він зобов`язаний утримувати за законом чи договором.

Відповідно до копії заяви від 27 лютого 2008 року ОСОБА_8 надала згоду на укладення договору про купівлю її чоловіком - ОСОБА_2 нежитлових будівель майнового комплексу, що розташовані по АДРЕСА_1 .

Згідно з копії заяви від 27 лютого 2008 року ОСОБА_8 та ОСОБА_2 підтвердили, що з 28 вересня 1996 року проживають однією сім`єю та перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою. Шлюбний договір (контракт) не укладали.

Відповідно до копії договору оренди землі від 25 квітня 2005 року орендодавець - Жмеринська районна державна адміністрація в особі голови ОСОБА_9 з одного боку та орендар - ОСОБА_3 з другого боку уклали цей договір про строкове платне користування земельною ділянкою для ведення підсобного сільського господарства, яка знаходиться на території Станіславчицької сільської ради Жмеринського району Вінницької області.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Надаючи правову оцінку встановленим судами обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 400 ЦПК України, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

У частині першій та другій статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частинами першою та другою статті 5 ЦПК України передбачено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

За змістом частини першої статті 233 ЦК України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.

Згідно зі статтею 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За змістом зазначених норм матеріального права при укладенні договору купівлі-продажу волевиявлення сторін має бути вільним, спрямоване на добровільне укладання цього правочину.

Разом з тим, правочини, що вчиняються особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, характеризуються тим, що особа вчиняє їх добровільно, усвідомлює свої дії, але вимушена це зробити через тяжкі обставини і на вкрай невигідних умовах, а тому волевиявлення особи не вважається вільним і не відповідає її внутрішній волі.

Отже, правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі статті 233 ЦК України, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася. Тяжкими обставинами можуть бути: тяжка хвороба особи, членів її сім`ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин. Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки. Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.

Стаття 233 ЦК України не передбачає обмежень чи заборон застосування її до окремих правовідносин, що виникають, зокрема, з договору купівлі-продажу.

Подібні за змістом правові висновки викладені Верховним Судом України у постановах: від 06 квітня 2016 року № 6-551цс16 та від 21 грудня 2016 року № 6-2766цс16.

Пленум Верховного Суду України у пункті 23 постанови від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз`яснив судам, що правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі статті 233 ЦК України, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася. Тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сім`ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин. Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки. Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.

Наявність тяжкої обставини, що змусила особу вчинити правочин на вкрай невигідних для неї умовах, зобов`язана довести сторона, яка оспорює такий правочин.

У частині третій статті 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України).

Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до частини шостої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Ураховуючи викладене, Верховний Суд погоджується із висновками судів попередніх інстанцій, які, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, належним чином оцінивши докази, подані сторонами, вірно вказали, що позивачкою не доведено існування тяжкої для її батька - ОСОБА_3 обставин, під впливом яких він уклав оспорюваний договір купівлі-продажу, оскільки на момент укладення вказаного правочину боргу за кредитами не було, так як нерухоме майно вже не було в іпотеці. Позивачка не надала доказів як щодо наявності боргових зобов`язань між її батьком та відповідачем, так і суми боргу, а також щодо будь-яких інших домовленостей, які існували (чи могли існувати) між ними і чи були вони пов`язані з укладанням договору купівлі-продажу, які спонукали ОСОБА_3 до його укладення на невигідних для нього умовах. Крім того, позивачкою не надано доказів того, що її батько - ОСОБА_3 мав будь-які претензії до ОСОБА_2 впродовж 13 років, тобто з часу укладення оспорюваного договору і до часу своєї смерті.

Отже, відсутні правові підстави для визнання недійсним оспорюваного договору купівлі-продажу на підставі статі 233 ЦК України, оскільки позивачкою не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що оспорюваний договір укладений під впливом тяжких для ОСОБА_3 обставин та на вкрай невигідних для нього умовах.

При цьому, суди вірно вказали, що згідно умов оспорюваного договору розрахунки між покупцем та продавцем були проведені до посвідчення цього договору нотаріусом, а обґрунтованих підстав вважати, що такі розрахунки повністю не були проведені, немає.

Посилання касаційної скарги на те, що факт проведення таких розрахунків за договором купівлі-продажу відповідач не довів, не заслуговують на увагу, так як в договорі зазначено про повні розрахунки. При цьому, саме позивачка повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (статті 12 81 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги про те, що відповідач зареєстрував за собою право власності на спірне нерухоме майно за оспорюваним договором купівлі-продажу лише 05 березня 2021 року, тобто після смерті батька, на правильність висновків судів не впливають, так як державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а лише засвідчує вже набуте особою право власності. Крім того, судами встановлено, що оспорюваний договір купівлі-продажу, предметом якого є нежитлові будівлі майнового комплексу, загальною площею 2 517,2 кв. м, що розташовані по АДРЕСА_1 , було зареєстровано 27 лютого 2008 року у Державному реєстрі правочинів.

Доводи позивачки про те, що спірне нерухоме майно фактично було єдиним житлом її батька - ОСОБА_3 , досліджувалися судами попередніх інстанцій, які правильно вказали, що відсутність у продавця іншого житла на праві власності не може бути підставою для висновку про вкрай невигідні умови продажу майнового комплексу з нежитловими будівлями.

Отже, судами вірно застосовано презумпцію правомірності правочину, яка не спростована позивачкою, принцип свободи договору як загальну засаду цивільного законодавства, та ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права законні й обґрунтовані судові рішення.

Інші доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність оскаржуваних судових рішень не впливають, а фактично стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Порушень судом норм процесуального права, які призвели б до неправильного вирішення справи суд касаційної інстанції не встановив. При цьому не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Клопотання представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 у відзиві на касаційну скаргу про розподіл судових витрат на правничу допомогу задоволенню не підлягає, так як наведені доводи понесення таких витрат стосуються суду апеляційної інстанції, тоді як доказів понесення відповідачем судових витрат на правничу допомогу у суді касаційної інстанції не надано.

Керуючись статтями 400 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 05 березня 2024 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 04 червня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. Ю. Гулейков

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець