№ 1327/4103/12 - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

Постанова

Іменем України

16 червня 2022 року

м. Київ

справа № 1327/4103/12

провадження № 61-916св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Сердюка В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - Акціонерне товариство «Сбербанк»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , на рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 18 червня 2013 року у складі судді Кріль М. Д. та постанову Львівського апеляційного суду від 28 жовтня 2021 року у складі колегії суддів: Крайник Н. П., Ванівського О. М., Мельничук О. Я.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст вимог

У серпні 2012 року Публічне акціонерне товариство «Сбербанк» (далі - ПАТ «Сбербанк») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що між Закритим акціонерним товариством «Банк НРБ» (далі - ЗАТ «Банк НРБ»), правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Дочірній банк Сбербанку Росії» (далі - ПАТ «Дочірній банк Сбербанку Росії», банк) (згідно із змінами до статуту), і Товариством з обмеженою відповідальністю «Опрон Україна» (далі - ТОВ «Опрон Україна») 30 травня 2008 року укладений кредитний договір № 11-В/08/21/ЮО із змінами та доповненнями, відповідно до умов якого банк надав позичальнику не відновлювану кредитну лінію у розмірі 5 909 261,30 грн з кінцевим строком повернення заборгованості не пізніше 29 травня 2012 року, із щомісячною сплатою відсотків за користування кредитними коштами у розмірі 13 % річних.

На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 30 травня 2008 року між банком та фізичною особою ОСОБА_1 укладено договір поруки.

Починаючи з березня 2010 року, боржник належним чином не виконує свої зобов`язання зі сплати процентів за користування кредитними коштами, внаслідок чого за несплаченими в повному обсязі процентами, нарахованими у період з 01 березня 2010 року по 30 липня 2012 року, утворилася прострочена заборгованість у сумі 684 856,50 грн та 86 927,34 євро.

13 лютого 2012 року позичальнику надіслано повідомлення-вимогу про дострокове повернення всієї суми заборгованості, несплачених процентів, а також пені за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань за кредитним договором, яка отримана останнім 20 лютого 2012 року.

Оскільки поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, уточнивши позовні вимоги, позивач просив стягнути із ОСОБА_1 як поручителя заборгованість за кредитним договором у розмірі 7 670 239,36 грн.

Короткий зміст судових рішень

Справа судами різних інстанцій розглядалась неодноразово.

Заочним рішенням Червоноградського міського суду Львівської області від 18 червня 2013 року задоволено позовні вимоги ПАТ «Дочірній банк Сбербанку Росії». Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ПАТ «Дочірній банк Сбербанку Росії» заборгованість за кредитним договором № 11-В/08/21/ЮО від 30 травня 2008 року в сумі 7 670 239,36 грн.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду мотивовано тим, що зобов`язання за кредитним договором не виконано, а поручитель повинен нести цивільно-правову відповідальність за порушення боржником взятих на себе зобов`язань.

Ухвалою Червоноградського міського суду Львівської області від 18 січня 2018 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 18 червня 2013 року залишено без задоволення.

Ухвалою Львівського апеляційного суду від 27 лютого 2020 року закрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 18 червня 2013 року.

Ухвала мотивована тим, щоу випадку якщо, незважаючи на значний пропуск строку на апеляційне оскарження, апеляційне провадження було відкрито без детального з`ясування питання поновлення такого строку та питання пропуску строку залишається відкритим під час розгляду справи по суті, у випадку відсутності поважних причин для поновлення такого строку, апеляційне провадження підлягає закриттю.

Постановою Верховного Суду від 11 листопада 2020 року ухвалу Львівського апеляційного суду від 27 лютого 2020 року скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постановою Львівського апеляційного суду від 28 жовтня 2021 року заочне рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 18 червня 2013 року змінено. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь АТ «Сбербанк» 650 044,71 грн заборгованості за договором про відкриття кредитної лінії від 30 травня 2008 року, з урахуванням змін та доповнень до нього.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що місцевий суд дійшов правильного висновку про те, що позичальник не виконував належним чином взятих на себе зобов`язань, у зв`язку з чим утворилася заборгованість, яка підлягає стягненню з поручителя.

Однак місцевий суд стягнув з поручителя заборгованість станом на 31 липня 2012 року (7 670 239,36 грн), що суперечить правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 444/9519/12 від 28 березня 2018 року, відповідно до якої «строк договору», «строк виконання зобов`язання» і «термін виконання зобов`язання» згідно з приписами ЦК України мають різний зміст. Після спливу визначеного договором строку (терміну) виконання зобов`язання або у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Суд апеляційної інстанції вказав, що враховуючи, що 20 лютого 2012 року позичальник отримав вимогу банку про погашення заборгованості в повному обсязі не пізніше 30 днів з дня отримання повідомлення-вимоги, тобто банк змінив строк виконання основного зобов`язання, тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість, яка станом на 21 березня 2012 року, з урахуванням спеціального строку позовної давності щодо пені (1 рік) та дати пред`явлення позову (31 серпня 2012 року), становить 650 044,71 грн.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У січні 2022 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої і апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати заочне рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 18 червня 2013 року та постанову Львівського апеляційного суду від 28 жовтня 2021 року, а справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що місцевим та апеляційним судами повно і всебічно не з`ясовано обставини справи, не застосовано до спірних правовідносин положень частини третьої статті 6, статей 525, 559, частини першої статті 627, частини першої статті 628, частини першої статті 629 та статті 1050 ЦК України.

Суди дійшли помилкового висновку про те, що позов до поручителя пред`явлено банком у межах строку, встановленого частиною четвертою статті 559 ЦК України. Але вимогу про дострокове погашення кредиту направлено позичальнику 13 лютого 2012 року, а тому строк повного погашення настав через 10 днів, тобто 23 лютого 2012 року (пункт 8.4 кредитного договору), тоді як із позовом до суду банк звернувся лише 31 серпня 2012 року.

Також заявник стверджує про зміну основного зобов`язання без його згоди, як поручителя, на збільшення відсоткової ставки з 14% до 15%.

Судове рішення у справі було ухвалено без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України 05 червня 2013 року у справі № 6-43цс13; від 17 вересня 2014 року у справі № 6-6цс14; від 17 вересня 2014 року у справі № 6-53цс14; від 24 вересня 2014 року у справі № 6-106цс14; від 21 січня 2015 року у справі № 6-190цс14; від 27 січня 2016 року у справі № 6-990цс15; від 03 лютого 2016 року у справі № 6-18цс16; від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2662цс15; від 22 червня 2016 року у справі № 6-368цс16; від 29 березня 2017 року у справі № 6-3087цс16; від 14 червня 2017 року у справі № 664/6558/15-ц; у постановах Верховного Суду від 15 червня 2020 року у справі № 138/240/16-ц; від 16 грудня 2020 року у справі № 640/4666/18 та у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 408/8040/12 (провадження 14-145цс18); від 22 серпня 2018 року у справі № 2-1169/11 (№ провадження 14-265цс18).

Крім того, заявник вказує на неправомірне стягнення пені в іноземній валюті. Такий правовий висновок висловлено Верховним Судом України у постановах від 01 квітня 2015 року у справі № 3-29гс15 та від 16 серпня 2017 року у справі № 6-2667цс16.

Провадження у суді касаційної інстанції

18 квітня 2022 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою.

Підставою для відкриття касаційного провадження є пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

01 червня 2022 року ухвалою Верховного Суду справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Відзиву на касаційну скаргу до Верховного Суду не подано

Фактичні обставини справи, встановлені судами

30 травня 2008 року між ЗАТ «Банк НРБ», правонаступником якого є ПАТ «Дочірній банк Сбербанку Росії» (згідно із змінами до статуту; нині - АТ «Сбербанк»), і ТОВ «Опрон Україна» укладено договір (з подальшими договорами про внесення змін) про відкриття кредитної лінії № 11-В/08/21/ЮО.

Відповідно до умов договору банк надав боржнику невідновлювану кредитну лінію у розмірі 5 909 261,30 грн з кінцевим строком повернення заборгованості не пізніше 29 травня 2012 року, із щомісячною сплатою відсотків за користування кредитними коштами у розмірі 13 % річних.

На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 30 травня 2005 року між банком та ОСОБА_1 укладено договір поруки.

За розрахунком позивача загальна сума заборгованості позичальника перед банком за договором становить 7 670 239,36 грн, яка складається із: заборгованості за кредитом - 5 909 261,30 грн (з них прострочена - 5 909 261,30 грн.); процентів за користування кредитом - 684 856,50 грн та 86 927,34 євро (з них прострочених - 620 839, 50 грн та 86 927,34 євро відповідно); пені за прострочення повернення заборгованості за кредитом - 155 118, 11 грн; пені за прострочення сплати процентів за користування кредитом за період з 03 лютого 2012 року по 31 липня 2012 року - 34 410,32 грн та 3 650,41 євро.

Загальна сума заборгованості позичальника за кредитним договором становить 6 783 646,23 грн та 90 577,75 євро. Загальна сума процентів за користування кредитом, які нараховані, але не сплачені позичальником, становить 684 856,50 грн та 86 927 Євро.

Також з матеріалів справи вбачається, що рішенням Господарського суду Львівської області від 05 лютого 2013 року (справа № 5015/5191/12) позовні вимоги ПАТ «Дочірній банк Сбербанку Росії» задоволено частково.

Стягнуто із ТОВ «Опрон Україна» на користь ПАТ «Дочірній банк Сбербанку Росії» 5 909 261,30 грн - заборгованості за кредитом, 883 309,20 грн та 86 927,34 євро - процентів за користування кредитом, 443 194,60 грн - пені за несвоєчасне повернення кредиту, 16 772,98 грн - пені за несвоєчасну сплату процентів за користування кредитом (т. 1, а.с. 93-96).

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 21 грудня 2017 року (справа № 914/864/14) затверджено звіт арбітражного керуючого Босака О. Є. про нарахування та виплату основної грошової винагороди за підсумками процедури ліквідації ТОВ «Опрон Україна» на суму 102 609,42 грн.

Затверджено звіт ліквідатора та ліквідаційний баланс ТОВ «Опрон Україна».

Вимоги ПАТ «Сбербанк» на суму 12 686 660,44 грн; ПАТ «Брокбізнесбанк» на суму 971,27 грн; КП Сокальської міської ради «Сокальтепплокомуненерго» на суму 7 314,85 грн; Червоноградської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області на суму 635 937,89 грн; ОСОБА_3 на суму 3 666,30 грн; ОСОБА_4 на суму 27 682,27 грн; ОСОБА_1 на суму 29 743,78 грн; ОСОБА_5 на суму 15 131,08 грн; ОСОБА_6 на суму 7 782,38 грн. - визнано погашеними.

Вказано, що вимоги кредиторів, які не були заявлені протягом провадження у справі № 914/864/14 про банкрутство ТОВ «Опрон Україна» або відхилені господарським судом, необхідно вважати погашеними, а виконавчі документи за відповідними вимогами визнати такими, що не підлягають виконанню.

ТОВ «Опрон Україна» - ліквідовано, провадження у справі № 914/864/14 -закрито (т. 2, а.с. 201-209).

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Межі розгляду справи судом

Підставою для відкриття касаційного провадження є пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме неврахування судами першої та апеляційної інстанцій висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України від 05 червня 2013 року у справі № 6-43цс13; від 17 вересня 2014 року у справі № 6-6цс14; від 17 вересня 2014 року у справі № 6-53цс14; від 24 вересня 2014 року у справі № 6-106цс14; від 21 січня 2015 року у справі № 6-190цс14; від 27 січня 2016 року у справі № 6-990цс15; від 03 лютого 2016 року у справі № 6-18цс16; від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2662цс15; від 22 червня 2016 року у справі № 6-368цс16; від 29 березня 2017 року у справі № 6-3087цс16; від 14 червня 2017 року у справі № 664/6558/15-ц; у постановах Верховного Суду від 15 червня 2020 року у справі № 138/240/16-ц; від 16 грудня 2020 року у справі № 640/4666/18 та у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 408/8040/12 (провадження № 14-145цс18); від 22 серпня 2018 року у справі № 2-1169/11 (провадження № 14-265цс18).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною третьою статті 411 ЦПК України передбачено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Змінюючи рішення місцевого суду, суд апеляційної інстанції виходив з того, що з позичальника на користь позивача підлягає стягненню заборгованість, яка станом на 21 березня 2012 року, з урахуванням спеціального строку позовної давності щодо пені (1 рік), дати пред`явлення позову (31 серпня 2012 року) та дати отримання позичальником вимоги банку про погашення заборгованості (20 лютого 2012 року ) становить 650 044,71 грн.

Проте з викладеними висновками апеляційного суду погодитися не можна, виходячи з таких міркувань.

За частиною першою статті 16 ЦК України, частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Відповідно до статей 12 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України).

За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

За статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

У відповідності до положень статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

У силу статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником (частина перша статті 553 ЦК України).

У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частини перша, друга статті 554 ЦК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) висловлено правову позицію про те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Після спливу передбаченого договором строку чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Отже, кредитодавець має право нараховувати передбачені договором проценти лише впродовж строку дії кредитного договору, після спливу визначеного договором строку кредитування нарахування відсотків є безпідставним.

Статтею 546 ЦК України встановлено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, порукою.

За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 цього Кодексу).

Припинення поруки пов`язане, зокрема, із закінченням строку її чинності.

Згідно із частиною першою статті 598, статтею 599 ЦК України зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За змістом частини четвертої статті 559 ЦК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя.

Отже, вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов`язання за договором повинно бути пред`явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов`язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами). У разі пред`явлення банком вимог до поручителя більш ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов`язання в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов`язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку.

Подібна правова позиція висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 408/8040/12-ц (провадження № 14-145цс18).

У разі реалізації кредитором свого права вимоги на дострокове повернення кредиту відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України шестимісячний строк звернення кредитора до суду з вимогами до поручителя повинен обраховуватися з моменту настання строку дострокового повернення кредиту.

Під час розгляду справи було встановлено, що умовами кредитного договору визначено, що останнім днем дії кредитної лінії є 29 травня 2012 року.

За матеріалами справи до кредитного договору № 11-В/08/21/ОЮ від 30 травня 2008 року сторонами неодноразово вносилися зміни (№ 2 від 29 грудня 2008 року; № 4 від 27 травня 2011 року), зокрема, щодо ліміту кредитної лінії, валюти кредитування, процентної ставки, графіку погашення несплачених процентів, строків направлення письмової вимоги про дострокове погашення, тощо (т. 1, а.с. 30, 32-35, 36-37).

13 лютого 2012 року банк надіслав ТОВ «Опрон Україна» повідомлення-вимогу № 535/4/06-2-2 щодо дострокового повернення повної суми заборгованості за кредитним договором № 11-В/08/21/ЮО від 30 травня 2008 року у строк не пізніше 30 календарних днів з дня відправлення цієї вимоги-повідомлення. Вказану вимогу позичальник отримав 20 лютого 2012 року (т. 1, а.с. 50, 54).

Отже, банк скористався правом вимоги на дострокове повернення кредиту.

АТ «Сбербанк» звернулося до суду з позовом 31 серпня 2012 року.

За договором поруки від 30 травня 2008 року, укладеного між банком та ОСОБА_1 , боржник та поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник. Поручитель та боржник залишаються зобов`язаними перед кредитором до того моменту, поки всі зобов`язання за кредитним договором не будуть виконані повністю (стаття 4 договору) (т. 1, а. с. 34). Отже, порука припиняється у випадку належного виконання основного зобов`язання.

Строк на пред`явлення вимоги до поручителя повинен розраховуватися за кожним окремим платежем, строк оплати якого настав, при цьому під вимогою мається на увазі пред`явлення саме позовної заяви про стягнення боргу. Строк на пред`явлення вимоги є преклюзивним, тобто, у випадку пропуску не може бути поновлений ні за яких обставин, і направлення самої письмової вимоги не перериває вказаного строку на подачу саме позовної заяви до суду (висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові № 638/13683/15-ц від 26 травня 2020 року, та Верховного Суду у постановах: № 208/5133/16-ц від 21 грудня 2020 року; № 640/4666/18 від 16 грудня 2020 року; № 334/3808/15-ц від 16 грудня 2020 року; № 466/5367/14-ц від 09 грудня 2020 року; № 750/9033/15-ц від 09 грудня 2020 року; № 599/916/17 від 09 грудня 2020 року; № 207/3211/15-ц від 07 грудня 2020 року; № 752/11478/18 від 02 грудня 2020 року; № 2-685/10 від 02 грудня 2020 року; № 0911/3582/2012 від 02 грудня 2020 року; № 757/16856/18-ц від 01 грудня 2020 року; № 759/2294/16 від 25 листопада 2020 року).

Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України). Натомість, календарна дата або вказівка на подію, яка має неминуче настати, є терміном (частина друга статті 252 ЦК України).

Умови договорів поруки про їхню дію до повного припинення всіх зобов`язань за основним договором або до припинення всіх зобов`язань поручителя за договором поруки, тобто до настання першої з цих подій, не встановлюють строк припинення поруки у розумінні статті 251 ЦК України. Тому має застосовуватися припис частини четвертої статті 559 цього Кодексу у редакції, чинній час виникнення спірних правовідносин, про припинення поруки, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явив вимоги до поручителя (висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 22 серпня 2018 року у справі № 2-1169/11, провадження № 14-265цс18)).

Строк, передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України (у редакції, чинній на час розгляду справи у місцевому суді), є преклюзивним, тобто його закінчення є підставою для припинення поруки, а отже, і для відмови кредиторові у позові. Цей строк не можна поновити, зупинити чи перервати. З огляду на вказане, враховуючи зумовлене цим припинення права кредитора вимагати у поручителя виконання забезпеченого порукою зобов`язання, застосоване у другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України (у редакції, чинній на час розгляду справи у місцевому суді) словосполучення «пред`явлення вимоги» до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання як умови чинності поруки слід розуміти як пред`явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Це твердження не позбавляє кредитора можливості пред`явити до поручителя іншу письмову вимогу про погашення заборгованості боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду лише протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання (висновок Верховного Суду України, викладений, зокрема, у постанові від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2662цс15).

Відповідно до договору про внесення змін № 4 від 27 травня 2011 року до договору про відкриття кредитної лінії № 11-В/08/21/ОЮ від 30 травня 2008 року сторони, зокрема, внесли зміни до пункту 8.4 статті 8 кредитного договору та погодили, що у разі направлення банком позичальнику письмової вимоги про дострокове погашення суми заборгованості, останній повинен погасити її у строк не пізніше 10 календарних днів з дня відправлення такого повідомлення (т. 1, а.с. 32-35).

Враховуючи, що повідомлення-вимогу № 535/4/06-2-2 направлено позичальнику 13 лютого 2012 року, то, беручи до уваги умови пункту 8.4 статті 8 кредитного договору № 11-В/08/21/ОЮ від 30 травня 2008 року (з урахуванням договору про внесення змін № 4 від 27 травня 2011 року), останній мав повернути кредитні кошти у строк до 22 лютого 2012 року і саме з цього моменту слід обраховувати шестимісячний строк звернення з вимогою до поручителя.

Виходячи з наведеного, банк мав звернутися з вимогою до поручителя у судовому порядку у строк до 23 серпня 2012 року. Водночас АТ «Сбербанк» звернулося до суду з позовом 31 серпня 2012 року.

У разі пред`явлення банком вимог до поручителя більше ніж через шість місяців після настання строку виконання основного зобов`язання в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України (у редакції, чинній на час розгляду справи у місцевому суді) порука припиняється.

Переглядаючи справу, апеляційний суд не врахував, що кредитор скористався своїм правом на дострокове повернення кредитних коштів та змінив строк виконання основного зобов`язання, а також те, що договором про внесення змін № 4 від 27 травня 2011 року до договору про відкриття кредитної лінії № 11-В/08/21/ОЮ від 30 травня 2008 року сторони, зокрема, погодили внесення змін до пункту 8.4 статті 8 кредитного договору та визначили, що у разі направлення банком позичальнику письмової вимоги про дострокове погашення суми заборгованості, останній повинен погасити її у строк не пізніше 10 календарних днів з дня відправлення такого повідомлення, а не 30 календарних днів, як це було передбачено первісною редакцією договору № 11-В/08/21/ОЮ від 30 травня 2008 року та зазначено у повідомленні-вимозі банку.

Беручи до уваги зміну строку виконання основного зобов`язання, погоджені кредитором та позичальником умови договору про внесення змін № 4 від 27 травня 2011 року до договору про відкриття кредитної лінії № 11-В/08/21/ОЮ від 30 травня 2008 року, позичальник мав повернути кредитні кошти у строк до 22 лютого 2012 року, а банк звернутися з вимогою до поручителя у судовому порядку у строк до 23 серпня 2012 року.

АТ «Сбербанк» звернулося до суду з позовом до поручителя 31 серпня 2012 року, тобто поза межами строку, визначеного положеннями частини четвертої статті 559 ЦК України.

Отже, на момент звернення позивача до суду порука за договором поруки від 30 травня 2008 року, укладеного між банком та ОСОБА_1 , припинилась.

Надаючи оцінку доводам касаційної скарги про те, що судові рішення у справі були ухвалені без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України 05 червня 2013 року у справі № 6-43цс13; від 17 вересня 2014 року у справі № 6-6цс14; від 17 вересня 2014 року у справі № 6-53цс14; від 24 вересня 2014 року у справі № 6-106цс14; від 21 січня 2015 року у справі № 6-190цс14; від 27 січня 2016 року у справі № 6-990цс15; від 03 лютого 2016 року у справі № 6-18цс16; від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2662цс15; від 22 червня 2016 року у справі № 6-368цс16; від 29 березня 2017 року у справі № 6-3087цс16; від 14 червня 2017 року у справі № 664/6558/15-ц; у постановах Верховного Суду від 15 червня 2020 року у справі № 138/240/16-ц; від 16 грудня 2020 року у справі № 640/4666/18 та у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 408/8040/12 (провадження 14-145цс18); від 22 серпня 2018 року у справі № 2-1169/11 (№ провадження 14-265цс18), колегія суддів враховує таке.

Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними, схожими) є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (постанови Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 910/5394/15-г; від 19 червня 2018 року у справі № 922/2383/16; від 12 грудня 2018 року у справі № 2-3007/11; від 16 січня 2019 року у справі № 757/31606/15-ц; від 19 травня 2020 року у справі № 910/719/19: від 26 травня 2021 року у справі № 910/8358/19).

Подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин).

Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (постанови Верховного суду від 27 березня 2018 року у справі № 910/17999/16; від 25 квітня 2018 року у справі № 910/24257/16).

У постанові Верховного Суду від 05 червня 2013 року у справі № 6-43цс13 суд касаційної інстанції вказав на те, що згода поручителя на збільшення обсягу своєї відповідальності має бути очевидною та наданою у спосіб, передбачений договором поруки. Випадкова поінформованість поручителя про внесення змін до основного зобов`язання та навіть відсутність з його боку заперечень про збільшення обсягу його відповідальності не може розглядатись як надання ним згоди на такі зміни.

У постанові Верховного Суду від 17 вересня 2014 року у справі № 6-6цс14 суд касаційної інстанції вказав про те, що строк поруки не є строком для захисту порушеного права, а є строком існування зобов`язання поруки. Право кредитора й обов`язок поручителя після спливу строку поруки припиняються. А тому кредитор не може вчиняти жодних дій щодо реалізації його права, зокрема і застосування примусових заходів захисту в судовому порядку. Навіть якщо в межах строку поруки була пред`явлена претензія, і поручитель не виконав вказані у ній вимоги, кредитор не має права на задоволення позову, заявленого поза межами строку поруки, оскільки із його закінченням відповідне право припинилося.

У постанові Верховного Суду України від 17 вересня 2014 року у справі № 6-53цс14 зроблено висновок, що строк дії поруки (будь-який із зазначених у частині четвертій статті 559 ЦК України) не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб`єктивного права кредитора і суб`єктивного обов`язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються. Це означає, що зі збігом цього строку (який є преклюзивним) жодних дій щодо реалізації свого права за договором поруки, у тому числі застосування судових заходів захисту свого права (шляхом пред`явлення позову), кредитор вчиняти не може.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 408/8040/12 (провадження № 14-145цс18) вказано, що Велика Палата Верховного Суду погоджується із висновком у справі № 6-53цс14 і не вбачає підстав для відступлення від нього.

Умови договорів поруки про їхню дію до повного припинення всіх зобов`язань боржника за основним договором або до виконання поручителем зобов`язань боржника за основним договором, тобто до настання першої з цих подій, не встановлюють строк припинення поруки у розумінні статті 251 ЦК України. Тому має застосовуватися припис частини четвертої статті 559 цього Кодексу у редакції, чинній час виникнення спірних правовідносин, про припинення поруки, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явив вимоги до поручителя (висновок Верховного Суду України, викладений, зокрема, у постановах від 24 вересня 2014 року у справі № 6-106цс14, від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2662цс15, від 22 червня 2016 року у справі № 6-368цс16, від 29 червня 2016 року у справі № 6-272цс16, від 29 березня 2017 року у справі № 6-3087цс16, від 14 червня 2017 року у справі № 644/6558/15-ц, а також висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у пункті 60 постанови від 22 серпня 2018 року у справі № 2-1169/11, провадження № 14-265цс18)).

Строк, передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України, є преклюзивним, тобто його закінчення є підставою для припинення поруки, а отже, і для відмови кредиторові у позові. Цей строк не можна поновити, зупинити чи перервати. З огляду на вказане, враховуючи зумовлене цим припинення права кредитора вимагати у поручителя виконання забезпеченого порукою зобов`язання, застосоване у другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України словосполучення «пред`явлення вимоги» до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання як умови чинності поруки слід розуміти як пред`явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Це твердження не позбавляє кредитора можливості пред`явити до поручителя іншу письмову вимогу про погашення заборгованості боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду лише протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання (висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2662цс15).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 2-1169/11 (провадження № 14-265цс18) викладено такі висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах:

1. Відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

2. Отже, порука - це строкове зобов`язання, і незалежно від того, встановлено договором чи законом строк її дії, його сплив припиняє відповідне право кредитора.

3. Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України). Натомість, календарна дата або вказівка на подію, яка має неминуче настати, є терміном (частина друга статті 252 ЦК України).

4. Умови договорів поруки про їхню дію до повного припинення всіх зобов`язань боржника за основним договором або до виконання поручителем зобов`язань боржника за основним договором, тобто до настання першої з цих подій, не встановлюють строк припинення поруки у розумінні статті 251 ЦК України. Тому у цьому випадку має застосовуватися припис частини четвертої статті 559 цього кодексу про припинення поруки, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя.

5. З огляду на преклюзивний характер строку поруки та зумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію забезпеченого порукою зобов`язання застосоване у другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України словосполучення «пред`явлення вимоги» до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання як умови чинності поруки слід розуміти як пред`явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Це твердження не позбавляє кредитора можливості пред`явити до поручителя іншу письмову вимогу про погашення заборгованості боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду лише протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання.

Також у справі № 2-1169/11 (провадження № 14-265цс18) було встановлено, що досліджені судами умови договорів поруки про можливість банку звернутися з письмовою вимогою про виконання зобов`язань за кредитним договором до кожного з поручителів (суд першої інстанції встановив, що позивач не надав суду доказів відправлення поручителям вимог від 17 липня 2009 року) не звільняє банк від обов`язку виконати припис частини четвертої статті 559 ЦК України щодо подання позову до поручителів у межах шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання.

Такий позов слід пред`явити протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов`язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами), або з дня, встановленого кредитором для дострокового повернення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого частиною другою статті 1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобов`язання (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту одноразовим платежем).

У разі неналежного виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України строк пред`явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначено періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу. Якщо банк пред`явить вимоги до поручителя більше ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов`язання, то згідно з частиною четвертою статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов`язань щодо повернення коштів поза межами цього строку (висновок Верховного Суду України, викладений, зокрема, у постановах від 27 січня 2016 року у справі № 6-990цс15, від 29 червня 2016 року у справі № 6-272цс16, від 29 березня 2017 року у справі № 6-3087цс16, від 14 червня 2017 року у справі № 644/6558/15-ц).

Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу (частина друга статті 1050 ЦК України).

За умови пред`явлення банком до боржника та поручителя вимог про дострокове виконання зобов`язання повернути кредит змінюється в односторонньому порядку строк виконання основного зобов`язання, і порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить вимоги до поручителя протягом шести місяців від зміненої дати виконання основного зобов`язання (висновок Верховного Суду України, викладений, зокрема, у постановах від 21 січня 2015 року у справі № 6-190цс14, від 27 січня 2016 року у справі № 6-990цс15, від 22 червня 2016 року у справі № 6-368цс16, від 24 вересня 2014 року у справі № 6-106цс14).

У постанові Верховного Суду від 03 лютого 2016 року у справі № 6-18цс16 викладений такий правовий висновок: «згідно з положеннями частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого у договорі поруки. Коли договором передбачено припинення поруки у разі непред`явлення вимоги до поручителя кредитором протягом трьох років від дня настання строку виконання основного зобов`язання, то трирічний строк обчислюється з настанням строку виконання основного зобов`язання».

У постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 15 червня 2020 року у справі № 138/240/16-ц (провадження № 61-14987св19) вказано, що у разі прострочення виконання позичальником своїх зобов`язань відбувається автоматична зміна строку виконання основного зобов`язання та така зміна не залежить від волевиявлення однієї зі сторін та не надає банку право звернутися з вимогою про дострокове повернення всієї суми кредиту у порядку, визначеному частиною другою статті 1050 ЦК України. Отже, якщо сторони договору визнали безумовною підставою для зміни строку виконання основного зобов`язання саме виникнення у позичальника прострочення з погашення заборгованості, а не направлення банком письмового повідомлення позичальнику про припинення строку користування кредитом, то така зміна не залежить від волевиявлення однієї зі сторін та не надає банку право звернутися з вимогою про дострокове повернення всієї суми кредиту у порядку, визначеному частиною другою статті 1050 ЦК України. За викладених обставин Об`єднана палата Касаційного цивільного суду вважала, що наявні підстави для відступлення від правового висновку, викладеного Верховним Судом у складі колегії судів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2018 року у справі 756/11460/15-ц (провадження № 61-18170св18) та від 05 лютого 2020 року у справі № 534/711/16-ц (провадження № 61-11080св19), про те, що обумовлена в пункті 9.2 кредитного договору зміна строку виконання основного зобов`язання можлива лише за наявності одночасно двох умов: виникнення у позичальника прострочення з погашення заборгованості та письмове повідомлення його банком про припинення строку користування кредитом.

У постанові Верховного Суду від 16 грудня 2020 року у справі № 640/4666/18 дублюються правові висновки, викладені у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 15 червня 2020 року у справі № 138/240/16-ц (провадження № 61-14987св19), а також вказано про те, що висновок про припинення поруки на підставі частини першої статті 559 ЦК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) залежить від установлених судом обставин щодо обсягу зобов`язання, на виконання якого надано поруку, та збільшення обсягу відповідальності поручителя внаслідок зміни без його згоди забезпеченого зобов`язання. Для цього судам необхідно дослідити відповідні умови кредитного договору та договору поруки щодо порядку погодження поручителем змін до основного зобов`язання (такі правові висновки щодо застосування статті 559 ЦК України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 755/18438/16-ц (провадження № 14-275цс19).

За таких обставин доводи касаційної скарги про те, що судові рішення у справі були ухвалені без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України 05 червня 2013 року у справі № 6-43цс13; від 17 вересня 2014 року у справі № 6-6цс14; від 17 вересня 2014 року у справі № 6-53цс14; від 24 вересня 2014 року у справі № 6-106цс14; від 21 січня 2015 року у справі № 6-190цс14; від 27 січня 2016 року у справі № 6-990цс15; від 03 лютого 2016 року у справі № 6-18цс16; від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2662цс15; від 22 червня 2016 року у справі № 6-368цс16; від 29 березня 2017 року у справі № 6-3087цс16; від 14 червня 2017 року у справі № 664/6558/15-ц; у постановах Верховного Суду від 15 червня 2020 року у справі № 138/240/16-ц; від 16 грудня 2020 року у справі № 640/4666/18 та у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 408/8040/12 (провадження 14-145цс18); від 22 серпня 2018 року у справі № 2-1169/11 (№ провадження 14-265цс18), знайшли своє підтвердження під час касаційного перегляду справи.

Враховуючи, що місцевий та апеляційний суди в оскаржуваних судових рішеннях застосували норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у вищезазначених постановах суду касаційної інстанції, рішення місцевого суду та постанова апеляційного суду підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про залишення без задоволення заявлених банком позовних вимог.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

У відповідності до частини першої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Враховуючи те, що під час розгляду справи суди попередніх інстанцій повно встановили обставини справи, однак неправильно застосували вищенаведені норми права, судові рішення підлягають скасуванню із ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у зв`язку із їх безпідставністю.

Щодо судових витрат

Згідно з підпунктом «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається з висновку про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Відповідно до положень частини першої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

За правилами частин першої, другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що позовні вимоги АТ «Сбербанк» залишено без задоволення, сплачений ОСОБА_1 судовий збір за подання заяви про перегляд заочного рішення у розмірі 320,00 грн, за подання апеляційної скарги у розмірі 4 828,50 грн та за подання касаційної скарги у розмірі 6 438,00 грн підлягає стягненню з АТ «Сбербанк» на користь ОСОБА_1 .

Керуючись статтями 141 402 409 412 415 416 418 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , задовольнити частково.

Рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 18 червня 2013 року та постанову Львівського апеляційного суду від 28 жовтня 2021 року скасувати.

У задоволенні позову Акціонерного товариства «Сбербанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити.

Стягнути з Акціонерного товариства «Сбербанк» (код за ЄДРПОУ 25959784) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) судовий збір за подання заяви про перегляд заочного рішення у розмірі 320,00 грн, за подання апеляційної скарги у розмірі 4 828,50 грн, за подання касаційної скарги у розмірі 6 438,00 грн.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийІ. М. Фаловська СуддіВ. М. Ігнатенко С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв В. В. Сердюк