№ 132/4437/18 - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

Постанова

Іменем України

20 липня 2022 року

м. Київ

справа № 132/4437/18

провадження № 61-13187св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» постанову Вінницького апеляційного суду від 20 червня 2019 року у складі колегії суддів: Медвецького С. К., Копаничук С. Г., Оніщука В. В., та касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Нестерук Марина Іванівна, на рішення Калинівського районного суду Вінницької області від 04 квітня 2019 року в складі судді Павленко І. В., та постанову Вінницького апеляційного суду від 20 червня 2019 року у складі колегії суддів: Медвецького С. К., Копаничук С. Г., Оніщука В. В.,

Історія справи

Короткий зміст позовної заяви

У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк», банк) про розірвання договору банківського вкладу, стягнення коштів.

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що 12 березня 2010 року між нею та відповідачем укладено договір банківського вкладу № SAMDN01000709783980 (вклад «Депозит VIP»).

Відповідно до пункту 1 договору банківського вкладу № SAMDN01000709783980 (вклад «Депозит VIP»), а саме у таблиці 1 (яка є невід`ємною частиною договору) вона передала банку, а банк прийняв грошову суму в розмірі 23 500,00 євро строком розміщення вкладу на 12 місяців з 12 березня 2010 року до 12 березня 2011 року включно зі сплатою відсоткової ставки за договором 12,5 % річних.

16 вересня 2010 року вона поповнила депозитний вклад на 14 339,29 євро.

Строк цього договору неодноразово продовжувався на підставі пункту 7 договору банківського вкладу № SAMDN01000709783980 (вклад «Депозит VIP»).

На дату першої пролонгації договору депозитного вкладу (станом на 13 березня 2011 року) сума депозитного вкладу становила 39 103,75 євро.

Сума нарахованих річних відсотків по депозитному вкладу за період з 14 березня 2011 року до 13 березня 2012 року становить 4 887,90 євро.

Друга пролонгація договору депозитного вкладу відбулась 14 березня 2012 року. Сума депозитного вкладу становила 43 991,65 євро.

Сума нарахованих річних відсотків по депозитному вкладу за період з 15 березня 2012 року до 14 березня 2013 року становить 5 483,93 євро.

Третя пролонгація договору депозитного вкладу відбулася 15 березня 2013 року. Сума депозитного вкладу становила 49 475,58 євро.

Сума нарахованих річних відсотків по депозитному вкладу за період з 16 березня 2013 року до 15 березня 2014 року становить 6 167,55 євро.

Із березня 2014 року банк припинив будь-які виплати та нарахування, заблокував її рахунок.

Вона неодноразово зверталася з усними та письмовими заявами до банку, Національного банку України із вимогами розблокувати рахунок та повернути кошти за договором банківського вкладу, проте відповідач ці вимоги залишив поза увагою та в добровільному порядку кошти не повернув.

Сума неповернутого банком депозиту становить 49 475,58 євро станом на 15 березня 2013 року, відсоткова ставка річних, визначена договором і становить 12,5 %, період користування банком депозитом з 16 березня 2013 року до 30 листопада 2018 року. Тому сума нарахованих процентів становить 35 147,27 євро (без врахування податків і зборів).

Враховуючи те, що договір депозитного вкладу неодноразово пролонговувався, оскільки вона як клієнт не зверталась до відповідача з вимогою його повернення до 16 березня 2014 року, то пеня в розмірі 3 % вартості послуги за кожний день прострочення має бути нарахована з 17 березня 2014 року.

Вважала, що стягненню підлягає 3 % пені по несплаті депозиту в євро за період з 17 березня 2014 року до 30 листопада 2018 року, що становить 2 552 944,40 євро.

Також стягненню підлягає 3 % пені по несплаті відсотків по депозиту в євро за період з 17 березня 2014 року до 30 листопада 2018 року, що становить 1 813 602,40 євро.

ОСОБА_1 просила:

- розірвати договір банківського вкладу № SAMDN01000709783980 (вклад «Депозит VIP»), укладений 12 березня 2010 року між нею та відповідачем,

- стягнути з відповідача 84 622,85 євро, з яких: 49 475,58 євро - сума вкладу, 35 147,27 євро - відсотки за користування коштами за період з 16 березня 2013 року до 30 листопада 2018 року;

- стягнути з відповідача пеню на підставі Закону України «Про захист прав споживачів» в розмірі 3 % вартості послуги за кожен день прострочення повернення вкладу в сумі 2 552 944, 40 євро та сплати відсотків по вкладу в сумі 1 813 602, 40 євро.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Калинівського районного суду Вінницької області від 04 квітня 2019 року ОСОБА_1 задоволено частково.

Розірвано договір банківського вкладу (вклад «Депозит VIP») від 12 березня 2010 року № SAMDN01000709783980, укладений між ОСОБА_1 та ЗАТ КБ «ПриватБанк».

Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 84 622,85 євро, з яких: 49 475,58 євро - сума депозитного вкладу та 35 147,27 євро - сума нарахованих за користування вкладом відсотків.

Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 пеню у розмірі 3 % вартості послуги за кожний день прострочення повернення вкладу в сумі 185,53 євро.

Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 пеню у розмірі 3 % вартості послуги за кожний день прострочення сплати відсотків в сумі 131,80 євро.

У задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що зобов`язання сторін за договором припиняються з моменту їх належного виконання. Оскільки внесені позивачкою кошти на вимогу позивачки у визначені договором строки не повернуті, це дає право ОСОБА_1 на отримання відсотків за користування депозитними коштами, а також на отримання пені на підставі Закону України «Про захист прав споживачів» за період з 06 грудня 2017 року до 06 грудня 2018 року, тобто в межах позовної давності в сумі, визначеній у валюті договору.

Позивачка довела факт укладення між сторонами договору банківського вкладу, відповідач належним чином умови договору не виконав та кошти не повернув. Стороною договору є АТ «КБ «ПриватБанк» як юридична особа, а припинення діяльності відокремлених підрозділів не є підставою для невиконання відповідачем взятих на себе зобов?язань.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Вінницького апеляційного суду від 20 червня 2019 року апеляційні скарги АТ КБ «ПриватБанк» та адвоката Нестерук М. І. в інтересах ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Калинівського районного суду Вінницької області від 04 квітня 2019 року в частині стягнення з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 пені в розмірі трьох відсотків вартості послуги за кожен день прострочення повернення вкладу та сплати відсотків змінено.

Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 пеню за прострочення повернення вкладу в сумі 5 892,43 грн.

Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 пеню за прострочення сплати відсотків в сумі 4 185,97 грн.

В іншій частині рішення суду залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції суд вказав, що:

- при зверненні із позовом позивачка зазначала, що сума нарахованих відсотків за користування банком депозитом за період з 16 березня 2013 року до 30 листопада 2018 року становить 35 147,27 євро, яку й просила стягнути з відповідача на свою користь. Ухвалюючи рішення в частині стягнення з банку на користь позивачки відсотків за користування коштами, суд першої інстанції виходив з того, що така сума підлягає визначенню за період з 16 березня 2013 року до 30 листопада 2018 року, тобто в межах позовних вимог, заявлених позивачем. Матеріали справи відомостей про збільшення позивачем розміру позовних вимог не містить, а тому суд першої інстанції, з урахуванням принципу диспозитивності судового процесу, дійшов обґрунтованого висновку про стягнення суми відсотків за користування депозитом за указаний період. Тому доводи апеляційної скарги позивача щодо помилковості стягнення судом першої інстанції суми відсотків не на день ухвалення рішення, у зв`язку з чим підлягає перерахунку також сума пені по невиплаченим відсоткам, колегією суддів до уваги не приймаються;

- правильним є висновок суду першої інстанції про застосування до спірних правовідносин положень Закону України «Про захист прав споживачів». Суд першої інстанції, враховуючи заяву відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності, зробив правильний висновок про необхідність стягнення пені за період з 06 грудня 2017 року до 06 грудня 2018 року. Проте не можна погодитись з висновком суду першої інстанції щодо визначення суми пені в іноземній валюті, оскільки пеня є неустойкою і має штрафний характер, вона не входить до складу зобов?язання, її сплата та розмір визначені Законом України «Про захист прав позивачів» за неналежне надання виконавцем банківських послуг споживачеві, тому нарахування та стягнення такої пені має бути здійснене в національній валюті України. Такий висновок зроблено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц (провадження № 14-64цс19). Таким чином, з відповідача на користь позивачки підлягає стягненню пеня за період з 06 грудня 2017 року до 06 грудня 2018 року в межах по несплаті депозиту в розмірі 5 892,43 грн та пеня по несплаті відсотків за депозитом в сумі 4 185, 97 грн;

- на спростування позовних вимог ОСОБА_1 банк жодних доказів не надав, а також не надав докази про повернення позивачці коштів;

- не заслуговують на увагу доводи представника банку щодо стягнення на користь позивача суми на відшкодування витрат на правничу допомогу, оскільки позивачкою доведено і в мотивувальній частині рішення встановлено обґрунтованість їх стягнення.

Аргументи учасників

Доводи касаційної скаргиАТ КБ «ПриватБанк»

У липні 2019 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга АТ КБ «ПриватБанк», у якій його представник, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду у частині задоволених вимог (окрім задоволеної вимоги щодо стягнення пені у національній валюті) та в цій частині направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

- суди не надали оцінки доводам банку щодо надання позивачкою платіжного доручення від 12 березня 2010 року на суму 23 500 євро, яке не містить печатки банку, що викликає сумніви у достовірності цього документу. Позивачка не надала доказів на підтвердження зарахування суми 14 339,29 євро на депозитний рахунок № НОМЕР_1 ;

- судами не було встановлено, чи був розірваний договір банківського вкладу № SAMDN01000709783980 (вклад «Депозит VIP») від 12 березня 2010 року на вимогу вкладника у 2015 році;

- суд першої інстанції при задоволенні вимоги про стягнення відсотків, нарахованих на депозитний вклад, не врахував умови договору банківського вкладу від 12 березня 2010 року № SAMDN01000709783980 та вимоги законодавства щодо правомірності нарахування відсотків за ставкою, яка діяла на період дії такого договору. Таким чином, при нарахуванні відсотків на депозитні кошти у період з дати розірвання договору (припинення його дії на підставі письмової заяви позивача) повинна застосовуватися відсоткова ставка «на вимогу»;

- позивачка не доведела факт надання йому правничої допомоги. Також у суді було не підтверджено факт понесених позивачкою витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги у розмірі 7 000,00 грн. Позивач не надала детального опису наданих адвокатом послуг та підтверджуючих документів, що такі послуги (роботи) були фактично отримані позивачем.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 .

У липні 2019 року до Верховного Суду від представника ОСОБА_1 надійшла касаційна скарга, у якій вона, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення та постанову судів попередніх інстанцій: у частині стягнення з АТ КБ «ПриватБанк» 35 147,28 євро нарахованих відсотків за користування вкладом та ухвалити в цій частині нове рішення про стягнення 48 914,78 євро нарахованих відсотків за користування вкладом; у частині стягнення з АТ КБ «ПриватБанк» пені у розмірі 3 % вартості за кожен день прострочення сплати відсотків у розмірі 131,80 євро та ухвалити в цій частині нове рішення про стягнення пені у розмірі 3 % вартості за кожен день прострочення сплати відсотків у розмірі 183,43 євро.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 вказує, що:

- якщо договір розривається у судовому порядку, зобов`язання за цим договором припиняється з моменту набрання рішенням суду про розірвання договору законної сили. Тому усі відсотки за ще не розірваним судом договором повинні нараховуватися саме до цього часу - до дати прийняття апеляційним судом постанови, яка набрала чинності з моменту проголошення, а саме 20 червня 2019 року. Оскільки сума неповернутого банком депозиту становить 49 475,58 євро, то сума нарахованих відсотків за період з 16 березня 2013 року до 30 листопада 2018 року (момент звернення із позовом) становить 35 147,27 євро. Проте відповідно до частин другої, третьої статті 653 ЦК України відсотки за користування депозитом повинні бути розраховані судом першої інстанції станом на дату ухвалення рішення, а судом апеляційної інстанції станом на 20 червня 2019 року, а не на дату звернення позивачки із позовом. Тому сума відсотків за користування депозитом за період з 16 березня 2013 року до 20 червня 2019 року (дата прийняття постанови судом апеляційної інстанції) становить 48 914,78 євро;

- на переконання представника банку, сума пені по невиплаченим відсоткам по депозиту становить 183,43 євро.

Межі касаційного оскарження

Аналіз касаційних скарги свідчить, що судові рішення оскаржуються:

- банком - у частині задоволених вимог про стягнення тіла депозиту, відсотків за користування вкладом, судових витрат;

- представником ОСОБА_1 - у частині збільшення нарахованих відсотків за користування вкладом (з 35 147,28 євро до 48 914,78 євро, тобто в частині відмови у стягненні 13 767,50 євро), пені у розмірі 3 % вартості за кожен день прострочення сплати відсотків (з 131,80 євро до 183,43 євро, тобто в частині відмови у стягненні 51,63 євро).

В іншій частині судові рішення не оскаржуються, тому відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України (у редакції станом на 07 лютого 2020 року) в касаційному порядку не переглядаються.

У серпні 2019 року до Верховного Суду від представника ОСОБА_1 надійшли письмові пояснення, в яких зазначено:

- суд першої інстанції дослідив усі оригінали документів, наданих позивачкою;

- банк припускає розірвання договору у 2015 році, однак при цьому коштів позивачці не повернув. За таких умов договір не розірваний і є діючим до набрання законної сили судовим рішенням у цій справі;

- позивачкою надано всі необхідні докази, які підтверджують понесені ним витрати на правничу допомогу.

Рух справи

Ухвалами Верховного Суду від 29 липня 2019 року та від 31 липня 2019 року за касаційними скаргами АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Ухвалою Верховного Суду від 10 березня 2021 року справу призначено до судового розгляду у порядку письмового провадження.

Ухвалою Верховного Суду від 08 вересня 2021 року зупинено касаційне провадження за касаційною скаргою АТ КБ «ПриватБанк» постанову Вінницького апеляційного суду від 20 червня 2019 року та касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Нестерук М. І., на рішення Калинівського районного суду Вінницької області від 04 квітня 2019 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 20 червня 2019 року у справі № 132/4437/18 до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 320/5115/17 (провадження № 14-133цс20) та справи № 761/16124/15-ц (провадження № 14-184цс20).

Ухвалою Верховного Суду від 06 липня 2022 року поновлено касаційне провадження у справі № 132/4437/18.

Фактичні обставини

Суди встановили, що 12 березня 2010 року між ОСОБА_1 та АТ КБ «ПриватБанк» укладено договір № SAMDN01000709783980 (вклад «Депозит VIP»), за умовами якого ОСОБА_1 передала, а банк прийняв грошову суму в розмірі 23 500,00 євро строком розміщення вкладу на 12 місяців з 12 березня 2010 року до 12 березня 2011 року включно, зі сплатою 12,5 % річних.

Відповідно до пункту 3 цього договору 16 вересня 2010 року ОСОБА_1 поповнила депозитний вклад на суму 14 339,29 євро.

Судом першої інстанції у судовому засіданні оглянуто оригінал депозитного договору, квитанції та клієнтської виписки по договору.

Відповідно до пункту 6 договору виплата суми вкладу проводиться банком, починаючи з першого робочого дня банку по закінченні строку вкладу, вказаного у таблиці 1, тобто по закінченні 366 днів з дня укладення договору.

За змістом пункту 7 договору у випадку, якщо в строк не пізніше дня закінчення строку вкладу клієнт не заявив банку про повернення вкладу, даний договір продовжується ще на один строк, зазначений в таблиці № 1 цього договору. Договір продовжується неодноразово без явки клієнта. Обчислення нового строку вкладу починається з дня, наступного за датою закінчення попереднього строку вкладу.

ОСОБА_1 у день закінчення строку договору за вкладом не заявляла банку про свій намір повернути вклад, тому договір неодноразово продовжувався з 13 березня 2011 року до 13 березня 2012 року, з 14 березня 2012 року до 14 березня 2013 року, з 15 березня 2013 року до 15 березня 2014 року.

Із березня 2014 року банк припинив виплачувати позивачці відсотки за користування вкладом та заблокував її рахунок.

Відповідно до пункту 16 договору сторони мають право достроково розірвати зазначений договір, повідомивши про це другу сторону за два банківських дні до дати розірвання договору.

Останнім днем роботи відділень ПАТ КБ «Приватбанк» на території АР Крим було 14 травня 2014 року.

Позивачка неодноразово зверталася до банку з письмовими заявами про повернення їй суми вкладу та нарахованих відсотків, а саме 14 лютого 2015 року, 05 серпня 2015 року, 25 лютого 2016 року, 07 червня 2016 року, 08 червня 2016 року, 18 січня 2017 року, 24 квітня 2017 року, проте вимоги вкладника банком виконані не були.

Відповідно до клієнтської виписки від 12 квітня 2011 року за період з 12 березня 2010 року до 12 квітня 2011 року баланс на початок періоду становив 23 500,00 євро, баланс на кінець періоду становив 39 347, 90 євро.

Позивачкою надано розрахунок заборгованості відповідача за спірним договором станом на 30 листопада 2018 року, а саме 49 475,58 євро - сума вкладу, 35 147,27 євро - відсотки за користування коштами, 2 552 944,40 євро - пеня на підставі Закону України «Про захист прав споживачів» за період з 17 березня 2014 року до 30 листопада 2018 року по несплаті депозиту та 1 813 602,40 євро - на підставі Закону України «Про захист прав споживачів» за період із 17 березня 2014 року до 30 листопада 2018 року по несплаті відсотків по депозиту.

У суді першої інстанції банк заявив про застосування позовної давності (а. с. 56-66).

Позиція Верховного Суду

Щодо розірвання договору банківського вкладу № SAMDN01000709783980 (вклад «Депозит VIP»)

За договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. Договір банківського вкладу, в якому вкладником є фізична особа, є публічним договором (стаття 633 цього Кодексу). До відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 цього Кодексу), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу (стаття 1058 ЦК України).

Договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). Договором може бути передбачено внесення грошової суми на інших умовах її повернення. За договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов`язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором. Умова договору про відмову від права на одержання вкладу на першу вимогу є нікчемною (частини перша, друга статті 1060 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

У частині першій статті 1075 ЦК України визначено, що договір банківського рахунка розривається за заявою клієнта у будь-який час.

У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим (частина третя статті 651 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 653 ЦК України у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 лютого 2022 року у справі № 363/3965/15 (провадження № 61-11520св20) зазначено, що «у цивільному законодавстві закріплено конструкцію «розірвання договору» (статті 651 - 654 ЦК України). Вона охоплює собою розірвання договору: за згодою (домовленістю) сторін; за рішенням суду; внаслідок односторонньої відмови від договору. У спеціальних нормах ЦК України досить часто використовується формулювання «відмова від договору» (наприклад, у статтях 665, 739, 766, 782). Односторонню відмову від договору в тих випадках, коли вона допускається законом або договором, слід кваліфікувати як односторонній правочин, оскільки вона є волевиявленням особи, спеціально спрямованим на припинення цивільних прав та обов`язків».

У справі, що переглядається:

- у пункті 16 договору від 12 березня 2010 року № SAMDN01000709783980 (вклад «Депозит VIP»), укладеного між ОСОБА_1 та АТ КБ «ПриватБанк», сторони домовились, що «сторони мають право достроково розірвати цей договір, повідомивши про це іншу сторону за два банківських дні до дати розірвання договору»;

- суд першої інстанції встановив, що вимога щодо розблокування депозитних рахунків та повернення суми вкладів і нарахованих відсотків за період березень 2014 року - лютий 2015 року, тобто вимога щодо розірвання договору від 12 березня 2010 року № SAMDN01000709783980, була заявлена позивачкою в претензії від 14 лютого 2015 року, яку банк отримав 24 лютого 2015 року;

- правильним є висновок судів про те, що договір банківського вкладу від 12 березня 2010 року вважається розірваним з 26 лютого 2015 року на письмову вимогу вкладника;

- суди не врахували, що договір від 12 березня 2010 року № SAMDN01000709783980 (вклад «Депозит VIP»), укладений між ОСОБА_1 та АТ КБ «ПриватБанк», є розірваним з 26 лютого 2015 року, та помилково задовольнили позовну вимогу про розірвання цього договору.

Тому оскаржені рішення у цій частині належить скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позовної вимоги про розірвання договору банківського вкладу від 12 березня 2010 року № SAMDN01000709783980 (вклад «Депозит VIP»).

У зв`язку із наведеним колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги банку про те, що судами не встановлено, чи був розірваний договір банківського вкладу № SAMDN01000709783980 (вклад «Депозит VIP») від 12 березня 2010 року на вимогу вкладника у 2015 році.

Щодо стягнення суми депозитного вкладу в розмірі 49 475,58 євро

Договір банківського вкладу укладається у письмовій формі. Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту (частина перша статті 1059 ЦК України).

Згідно зі статтею 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном.

Поняття «майно» в першій частині статті 1 Першого протоколу має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Певні інші права та інтереси, що складають активи, наприклад, борги, можуть також вважатися «майновими правами» і, відповідно, «майном» у розумінні цього положення (SUK v. UKRAINE, № 10972/05, § 22, ЄСПЛ, від 10 березня 2011 року).

Стосовно банківських вкладів Європейський суд з прав людини вважає, що вони беззаперечно становлять «майно», яке належить заявникам згідно зі статтею 1 Протоколу №1 і не заперечується, що заявники можуть забрати ці кошти разом з відповідними процентами, якщо забажають (GAYDUK AND OTHERS v. UKRAINE, № 45526/99, 46099/99, 47088/99, 47176/99, 47177/99, 48018/99, 48043/99, 48071/99, 48580/99, 48624/99, 49426/99, 50354/99, 51934/99, 51938/99, 53423/99, 53424/99, 54120/00, 54124/00, 54136/00, 55542/00, 56019/00, ЄСПЛ, від 02 липня 2002 року).

Тлумачення частини третьої статті 1060 ЦК України свідчить, що банк зобов`язаний видати вклад та нараховані проценти за вкладом із спливом строку, який встановлений у договорі банківського строкового вкладу.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 вересня 2019 року у справі № 591/678/16-ц (провадження № 61-22658св18) зазначено, що «укладання договору банківського вкладу під час відкриття банком депозитного рахунка клієнту є обов`язковим, а надання володільцем такого рахунка виписки (у паперовій чи електронній формі) про рух (наявність) коштів на його картрахунках за операціями є доказом укладення такого договору. Отже, за змістом наведених норм письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. При цьому квитанція (другий примірник прибуткового касового документа) або інший документ є підтвердженням внесення готівки у відповідній платіжній системі».

У справі, що переглядається, суди встановили, що на вимогу позивачки ОСОБА_1 вклад банком не повернуто.

Встановивши, що сума депозиту станом на 26 лютого 2015 року становила 49 475,58 євро, яка не була повернута на вимогу позивачки, суди зробили правильний висновок про стягнення суми вкладу на її користь.

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги банку про те, що позивачка не надала доказів внесення суми вкладу та додаткового зарахування коштів на депозитний рахунок № НОМЕР_1 .

Як встановлено судом першої інстанції з досліджених оригіналів: депозитного договору, квитанції та клієнтської виписки по договору, з урахуванням пунктів 1, 2, 3, розмір депозиту становить 49 475,58 євро.

Посилання банку в касаційній скарзі на те, що надане позивачкою платіжне доручення від 12 березня 2010 року на суму 23 500,00 євро не містить печатки банку, що викликає сумніви у достовірності цього документу, є необґрунтованим.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц (провадження № 14-90цс19) зазначено, що «договір банківського вкладу укладається у письмовій формі. Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту (частина перша статті 1059 ЦК України). У разі недодержання письмової форми договору банківського вкладу цей договір є нікчемним (частина друга цієї статті). Оскільки саме банк визначає відповідальних працівників, яким надається право підписувати договори банківського вкладу, оформляти касові документи, а також визначає систему контролю за виконанням касових операцій, недотримання уповноваженими працівниками банку вимог законодавства у сфері банківської діяльності та внутрішніх вимог банку щодо залучення останнім вкладу (депозиту) (зокрема, й через видання документів на підтвердження внесення коштів, які не відповідають певним вимогам законодавства та/чи умовам договору банківського вкладу) не може свідчити про недотримання сторонами письмової форми цього договору. Відкриття відповідних рахунків та облік на них коштів у національній та іноземній валютах, залучених згідно з чинним законодавством від юридичних і фізичних осіб на підставі укладених у письмовій формі договорів банківського вкладу (депозиту), є обов`язком банку. Необлікування банком таких коштів не можна вважати недодержанням сторонами відповідного договору банківського вкладу (депозиту) його письмової форми».

Щодо стягнення відсотків за користування коштами у розмірі 35 147,27 євро

Проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав (частина п`ята статті 1061 ЦК України).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (стаття 612 ЦК України).

«в постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17 (провадження № 14-133цс20) зроблено висновок, що «після розірвання договорів їх умови припиняють діяти і правове регулювання відносин між сторонами здійснюється на законодавчих, а не договірних підставах, оскільки розірвання договорів у контексті статей 598 та 651 ЦК України є підставою для припинення зобов`язання. Однак при вирішенні спору судами не враховано, що виплата передбачених пунктом 1 договорів та встановлених статтями 1061 1070 ЦК України процентів поширюється лише на період дій договорів вкладу та після припинення таких договорів вказані проценти не нараховуються. Після розірвання договорів банківського вкладу за судовим рішенням проценти не виплачуються, оскільки договірні зобов`язання, у тому числі і з виплати процентів, припиняються. Тому положення статті 1070 ЦК України до правовідносин, які виникли після рішення суду, яким припинено договори вкладу, не застосовуються. Суди першої й апеляційної інстанцій помилково стягнули проценти за ставкою в розмірі 1 %, що зазвичай сплачується банком за вкладом «на вимогу» відповідно до вимог статті 1070 ЦК України»;

«в постановах Великої Палати Верховного Суду уже неодноразово вказувалося на те, що цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, такі випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно. Зокрема, відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані частиною першою статті 1048 ЦК України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов`язань, а не у випадку їх порушення. Натомість наслідки прострочення грошового зобов`язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов`язання, за частиною першою статті 1050 ЦК України застосуванню у таких правовідносинах підлягає положення статті 625 цього Кодексу.

Встановивши, що договори про депозит є розірваними з 24 липня 2005 року, апеляційний суд не врахував, що з моменту розірвання цих договорів нарахування передбачених договорами процентів припиняється, а починаючи з 25 липня 2005 року права та інтереси позивача забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Тому у задоволенні позовних вимог в частині стягнення процентів по договору за період з 25 липня 2005 року по 31 грудня 2016 року (457 863,01 грн) суди мали відмовити».

У справі, що переглядається:

- суди встановили, що договір банківського вкладу від 12 березня 2010 року вважається розірваним з 26 лютого 2015 року на письмову вимогу вкладника;

- позивачка просила стягнути із банку на її користь 35 147,27 євро відсотків за користування депозитом за період із 16 березня 2013 року до 30 листопада 2018 року;

- встановивши, що договір банківського вкладу від 12 березня 2010 року є розірваним з 26 лютого 2015 року, суди не врахували, що з моменту розірвання цих договорів нарахування передбачених договорами процентів припиняється, а починаючи з 26 лютого 2015 року права та інтереси позивачки забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Тому суди помилково задовольнили вимоги про стягнення відсотків за договором за період із 26 лютого 2015 року до 30 листопада 2018 року у розмірі 23 150,12 євро;

- за період з 16 березня 2013 року до 25 лютого 2015 року на користь позивачки підлягає стягненню 11 997,15 євро відсотків за користування депозитом.

У касаційній скарзі позивачка вказує, що сума відсотків за користування депозитом за період з 16 березня 2013 року до 20 червня 2019 року (дата прийняття постанови судом апеляційної інстанції) становить 48 914,78 євро;

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

У зв`язку із цим колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги позивачки про те, що відсотки за користування депозитом повинні бути розраховані судом першої інстанції станом на дату ухвалення рішення, а судом апеляційної інстанції станом на 20 червня 2019 року, а не на дату звернення позивачки із позовом.

Тому оскаржені рішення у частині відмови у задоволенні вимог про стягнення відсотків у розмірі 13 767,50 євро (48 914,78 євро - 35 147,27 євро) належить залишити без змін.

Щодо відмови у задоволенні вимог про стягнення пені у розмірі 51,63 євро на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів»

У разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення. Сплата виконавцем неустойки (пені), встановленої в разі невиконання, прострочення виконання або іншого неналежного виконання зобов`язання, не звільняє його від виконання зобов`язання в натурі (частина п`ята статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів»).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17 (провадження № 14-133цс20) зроблено висновок, що:

«пеня, передбачена частиною п`ятою статті 10 Закону № 1023-ХІІ, застосовується в разі порушення виконання договірного зобов`язання на користь споживача. Разом з тим після ухвалення судового рішення Мелітопольським міськрайонним судом Запорізької області від 04 грудня 2014 року (справа № 320/9186/14-ц), яке набрало законної сили 25 березня 2015 року, розірвано договори банківського вкладу, тому між сторонами, кожним із вкладників та банком, припинилися договірні правовідносини з договорів банківського вкладу. Після ухвалення рішення про розірвання договорів банківського вкладу та набрання ним законної сили між сторонами не існує споживчих правовідносин, а до грошового зобов`язання зі сплати коштів, наявність якого підтверджене судовим рішенням, застосовуються приписи статті 625 ЦК України у разі його невиконання. Тобто з моменту набрання рішенням законної сили на вказані правовідносини не поширюється дія Закону № 1023-ХІІ, а відтак пеня відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону № 1023-ХІІ не нараховується. Як установлено судами, позивачі, звертаючись до суду з позовом, просили стягнути пеню відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону № 1023-ХІІ, обчислену саме за період з 19 липня 2016 року по 19 липня 2017 року, тобто за один рік, що передував зверненню до суду із цим позовом, у той час як рішення суду, яким розірвано договори банківського вкладу, набрало законної сили 25 березня 2015 року. Оскільки між позивачами та банком припинено правовідносини з договорів банківського вкладу, то частина п`ята статті 10 Закону № 1023-ХІІ не розповсюджується на спірні правовідносини й відповідно рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню в частині стягнення пені».

У справі, що переглядається:

- позивачка просила стягнути із банку на її користь 3 % пені по несплаті відсотків по депозиту в євро розмірі 51,63 євро, нарахованих за період з 30 листопада 2018 року (момент звернення із позовом) до 20 червня 2019 року (дата прийняття постанови судом апеляційної інстанції);

- за таких обставин відсутні підстави для стягнення пені по несплаті відсотків по депозиту в євро розмірі 51,63 євро, нарахованих за період з 30 листопада 2018 року (момент звернення із позовом) до 20 червня 2019 року (дата прийняття постанови судом апеляційної інстанції), оскільки у зв`язку з розірванням договору банківського вкладу з 26 лютого 2015 року на письмову вимогу вкладника між сторонами припинено правовідносини з цих договорів, тому частина п`ята статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» не розповсюджується на спірні правовідносини;

- у зв`язку з цим у задоволенні позовних вимог про стягнення пені по несплаті відсотків по депозиту в євро розмірі 51,63 євро, нарахованих за період з 30 листопада 2018 року (момент звернення із позовом) до 20 червня 2019 року (дата прийняття постанови судом апеляційної інстанції), суди обґрунтовано відмовили;

- у частині стягнення пені у розмірі 3 % вартості за кожен день прострочення сплати відсотків 131,80 євро судові рішення не оскаржуються, тому в касаційному порядку не переглядаються.

Колегія суддів відхиляє аргумент касаційної скарги банку про те, що позивачкою не доведено надання йому правничої допомоги.

Як встановлено судом першої інстанції витрати на правову допомогу підтверджені представником позивача дослідженим у судовому засіданні розрахунком та квитанцією № 10-2/09/2018-н.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Доводи касаційних скарг дають підстави для висновку, що судові рішення в оскарженій частині частково ухвалені без дотримання норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. У зв`язку із наведеним колегія суддів вважає, що:

- касаційну скаргу банку належить задовольнити частково;

- касаційну скаргу позивачки належить залишити без задоволення;

- судові рішення у частині задоволених позовних вимог про розірвання договору банківського вкладу скасувати та ухвалити у цій частині нове рішення про відмову у задоволенні цієї позовної вимоги;

судові рішення у частині стягнення відсотків за договором банківського вкладу змінити у частині розміру стягнутих відсотків, а саме зменшити з 35 147,27 євро до 11 997,15 євро;

- судові рішення у частині задоволення позовних вимог про стягнення суми вкладу у розмірі 49 475,58 євро, стягнення судових витрат у суді першої інстанції і в частині відмови у стягненні відсотків у розмірі 13 767,50 євро та пені у розмірі 51,63 євро залишити без змін.

Керуючись статтями 400 409 410 412 416 ЦПК України (у редакції станом на 07 лютого 2020 року), Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» задовольнити частково.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Нестерук Марина Іванівна, залишити без задоволення.

Рішення Калинівського районного суду Вінницької області від 04 квітня 2019 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 20 червня 2019 року у частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про розірвання договору банківського вкладу № SAMDN01000709783980 (вклад «Депозит VIP»), укладеного 12 березня 2010 року між ОСОБА_1 та Акціонерним товариством Комерційним банком «ПриватБанк» скасувати та ухвалити у цій частині нове рішення.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про розірвання договору банківського вкладу № SAMDN01000709783980 (вклад «Депозит VIP»), укладеного 12 березня 2010 року між ОСОБА_1 та Акціонерним товариством Комерційним банком «ПриватБанк», відмовити.

Рішення Калинівського районного суду Вінницької області від 04 квітня 2019 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 20 червня 2019 року у частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про стягнення відсотків за договором банківського вкладу № SAMDN01000709783980 (вклад «Депозит VIP»), укладеного 12 березня 2010 року, змінити у частині розміру стягнутих відсотків, а саме зменшити їх розмір із 35 147,27 євро до 11 997,15 євро.

Рішення Калинівського районного суду Вінницької області від 04 квітня 2019 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 20 червня 2019 року у частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про стягнення суми вкладу у розмірі 49 475,58 євро, стягнення судом першої інстанції судових витрат і в частині відмови у задоволенні вимог про стягнення відсотків у розмірі 13 767,50 євро та пені у розмірі 51,63 євро залишити без змін.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції рішення Калинівського районного суду Вінницької області від 04 квітня 2019 року та постанова Вінницького апеляційного суду від 20 червня 2019 року у скасованих частинах втрачають законну силу та подальшому виконанню не підлягають.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук