Постанова
Іменем України
04 листопада 2022 року
м. Київ
справа № 133/2253/19
провадження № 61-7372св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Бурлакова С. Ю. (суддя-доповідач), Коротуна В. М.,
Червинської М. Є.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - держава Україна в особі Вінницької обласної прокуратури,
третя особа - Державна казначейська служба України,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Никитюком Олександром Івановичем, на рішення Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 11 квітня 2022 року у складі судді Кучерук І. М.
та постанову Вінницького апеляційного суду від 05 липня 2022 року у складі колегії суддів: Ковальчука О. В., Берегового О. Ю., Якименко М. М.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до держави Україна в особі Вінницької обласної прокуратури про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 зазначав, що 04 лютого 2011 року його було затримано за підозрою у вчиненні злочину, передбаченого статтею 185 Кримінального кодексу України (далі - КК України).
05 лютого 2011 року слідчий виніс постанову про порушення щодо нього кримінальної справи.
07 лютого 2011 року Козятинський міськрайонний суд Вінницької області прийняв постанову, якою надав дозвіл на проведення обшуків у його будинку.
15 лютого 2011 року йому обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою.
13 травня 2011 року йому було оголошено про закінчення досудового слідства.
05 червня 2012 року під час судового розгляду його було звільнено з-під варти під заставу.
Ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 25 грудня 2013 року скасовано вирок Козятинського міськрайонного суду Вінницької області
від 12 серпня 2013 року, яким його було виправдано у зв`язку з недоведеністю вини, справу направлено на новий судовий розгляд.
Під час нового судового розгляду кримінальної справи прокурор постановою
від 11 травня 2018 року змінив обвинувачення та кваліфікував його дії
за ознаками злочину, передбаченого статтею 198 КК України.
Вироком Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 21 червня 2018 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Вінницької області
від 06 листопада 2018 року, ОСОБА_1 визнано винним у вчинені злочину, передбаченого статтею 198 КК України, призначено покарання у виді одного року обмеження волі та звільнено від відбування покарання у зв`язку із закінченням строків давності.
Отже, слідство та судовий розгляд тривали з 04 січня 2011 року до 06 листопада 2018 року, що складає 94 місяці.
Позивач вказує, що у зв`язку з незаконним притягненням його до кримінальної відповідальності та через неправильну правову оцінку і кваліфікацію його діяння до нього було застосовано занадто суворі юридичні заходи, чим йому було завдано моральної шкоди.
Зазначав, що протиправними діями відносно нього держава Україна спричинила йому душевні страждання, викликані діяльністю правоохоронних органів
та тривалим судовим розглядом, де позивач змушений був доводити свою невинуватість, що викликало у нього пригніченість. Також він був позбавлений можливості спілкуватися з рідними, друзями, батьками та дітьми, брати участь
у суспільному житті, була зупинена його підприємницька діяльність, що завдало значних збитків, виникли проблеми зі здоров`ям. Моральні втрати призвели
до порушення нормальних життєвих зв`язків і вимагали додаткових зусиль для організації його життя.
Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просив стягнути на його користь
за рахунок коштів Державного бюджету України моральну шкоду в розмірі
1 500 000,00 грн шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 11 квітня 2022 року позовні вимоги задоволено частково, стягнено з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 565 500,00 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди, в задоволені решти позовних вимог відмовлено.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що органом досудового розслідування неправильно кваліфіковано дії ОСОБА_1 , що в подальшому призвело до обрання непропорційно суворого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою
та тривалого перебування під слідством і судом, а тому наявні підстави для відшкодування шкоди в порядку, визначеному Законом України від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі - Закон № 266/94-ВР).
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Вінницького апеляційного суду від 05 липня 2022 року рішення Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 11 квітня 2022 року скасовано і прийнято нову постанову про відмову в задоволенні позову. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Відмовляючи в позові, апеляційний суд дійшов висновку, що у цій справі немає підстав для відшкодування матеріальної та моральної шкоди, оскільки ОСОБА_1 визнано винуватим у вчинені злочину, передбаченого статтею 198 КК України, призначено покарання строком на один рік обмеження волі, однак звільнено від відбування покарання відповідно до частини п`ятої статті 74 КК України, пункту 3 частини першої статті 49 КК України у зв`язку із закінченням строків давності, тобто з нереабілітуючих підстав, тоді як право
на відшкодування матеріальної та моральної шкоди відповідно до Закону
№ 266/94-ВР виникає в особи у випадку повної реабілітації.
При цьому апеляційний суд вважав, що факт зміни прокуратурою обвинувачення не свідчить про незаконність притягнення особи до кримінальної відповідальності та не тягне за собою права на відшкодування шкоди згідно
зі статтею 1176 ЦК України і Законом № 266/94-ВР.
Аргументи учасників справи
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У липні 2022 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник - адвокат Никитюк О. І., подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Вінницького апеляційного суду від 05 липня 2022 року,
а рішення Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 11 квітня 2022 року змінити в частині розміру морального відшкодування, стягнувши його в розмірі 1 500 000,00 грн.
У касаційній скарзі ОСОБА_1 вказує на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, і підставою касаційного оскарження судових рішень зазначає відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме про те, що дії органів попереднього слідства та суду у вигляді перекваліфікації дій обвинуваченого під час судового розгляду кримінальної справи є незаконними та дають підстави для застосування Закону № 266/94-ВР.
Також посилається на необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі № 161/10842/15-ц (провадження № 61-20009св18), про те, що право на відшкодування шкоди виникає у зв`язку з повною реабілітацією особи.
Доводи інших учасників справи
Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу
до касаційного суду не направили.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 22 серпня 2022 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 11 квітня 2022 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 05 липня 2022 року, витребувано справу
з Козятинського міськрайонного суду Вінницької області.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Суд встановив, що 05 лютого 2011 року порушено кримінальну справу
№ 11080030 за фактом крадіжки майна з будинку ОСОБА_2 за ознаками злочину, передбаченого частиною третьою статті 185 КК України.
05 лютого 2011 року ОСОБА_1 затримано відповідно до статті 115 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) в редакції 1960 року як підозрюваного.
07 лютого 2011 року порушено кримінальну справу № 11080030/1 відносно ОСОБА_1 та ОСОБА_3 за фактом крадіжки майна з будинку ОСОБА_4 за ознаками злочину, передбаченого частиною третьою статті 185 КК України.
Вказані кримінальні справи об`єднані в одне провадження.
Постановою Козятинського міськрайонного суду Вінницької області
від 08 лютого 2011 року продовжено строк затримання ОСОБА_1 до 10 діб.
Постановою Козятинського міськрайонного суду від 15 лютого 2011 року обрано ОСОБА_1 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
14 лютого 2011 року ОСОБА_1 притягнуто як обвинуваченого у вчиненні злочинів, передбачених частиною третьою статті 185 КК України.
17 лютого 2011 року порушено кримінальну справу № 11080042 відносно ОСОБА_1 за ознаками злочинів, передбачених частиною четвертою статті 27, частиною третьою статті 185, статтею 304 КК України, яка об`єднана
з кримінальними справами № 11080030, № 11080042 та № 06080180.
Вироком Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 12 серпня 2013 року ОСОБА_1 виправдано за частиною третьою статті 27, частиною третьою статті 185, статтею 304 КК України за недоведеністю вини.
Ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 25 грудня 2013 року вирок Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 12 серпня 2013 року скасовано, справу направлено на новий судовий розгляд.
Під час нового судового розгляду вказаної кримінальної справи постановою від 11 травня 2018 року прокурор змінив пред`явлене ОСОБА_1 обвинувачення та його дії кваліфікував за ознаками злочину, передбаченого статтею 198 КК України (в редакції 2018 року), як заздалегідь не обіцяне придбання
та зберігання майна, завідомо одержаного злочинним шляхом.
Вироком Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 21 червня 2018 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Вінницької області
від 06 листопада 2018 року, ОСОБА_1 визнано винуватим у вчинені злочину, передбаченого статтею 198 КК України, призначено покарання строком на один рік обмеження волі й відповідно до частини п`ятої статті 74 КК України, пункту 3 частини першої статті 49 КК України його звільнено від призначеного судом покарання у зв`язку із закінченням строків давності.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частинами першою, другою статті 2 Цивільного процесуального кодексу України в редакції, чинній на дату подання касаційної скарги (далі -
ЦПК України), завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод
чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції
в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
В ухвалі Верховного Суду від 22 серпня 2022 року вказано, що касаційна скарга містить підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 2, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції
в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Перевіривши доводи касаційної скарги, а також матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування
за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної
та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових
і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до частини першої статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення
до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою
у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу,
що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.
За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 1 Закону № 266/94-ВР відповідно
до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття
і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій,
що обмежують права громадян.
Статтею 2 Закону № 266/94-ВР передбачено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку, зокрема, закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді
і вичерпанням можливостей їх отримати.
Касаційний суд погоджується з висновком апеляційного суду про те, що саме статтею другою Закону № 266/94-ВР чітко визначено, у яких випадках у особи виникає право на відшкодування шкоди на підставі цього закону: закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді
і вичерпанням можливостей їх отримати.
Установивши, що ОСОБА_1 визнано винуватим у вчинені злочину, передбаченого статтею 198 КК України, призначено покарання строком на один рік обмеження волі, однак згідно з частиною п`ятою статті 74, пунктом 3 частини першої статті 49 КК України його звільнено від призначеного судом покарання
у зв`язку із закінченням строків давності, при цьому виправдувального вироку щодо нього не постановлялось, кримінальне провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати
не закривалось, апеляційний суд дійшов правильного висновку про відсутність
у позивача права на відшкодування шкоди на підставі Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду».
Спростовуючи доводи касаційної скарги про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме щодо визнання незаконними дій органів попереднього слідства та суду у випадку, коли під час судового розгляду кримінальної справи прокурор змінив обвинувачення та перекваліфікував дії особи, що, на думку особи, яка подає касаційну скаргу, свідчить про те, що за іншими обвинуваченнями особу виправдано, а тому виникли підстави для відшкодування моральної шкоди слід зазначити таке.
Насамперед слід зазначити, що позивач звернувся до суду з позовом про відшкодування шкоди саме на підставі Закону України від 01 грудня 1994 року
Межі застосування цього Закону чітко визначені у самому законі, у нормативно-правових актах, прийнятих на його виконання, а також і у правозастосовній практиці.
У постанові Верховного Суду від 04 листопада 2020 року у справі № 127/27354/17 викладено висновок про те, що вказаний закон пов`язує виникнення права
на відшкодування шкоди з наявністю підстав виникнення шкоди та умовами виникнення права на її відшкодування. У зв`язку з відсутністю підстав та умов, передбачених статтями 1, 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», статті 22 ЦК України, частини першої, другої статті 1176 ЦК України, для відшкодування моральної шкоди задоволенню не підлягає. Скасування постанови про закриття кримінального провадження свідчить про наявність кримінального провадження та проведення певних процесуальних дій.
Застосована у цій постанові правова позиція є незмінною у судовій практиці
та повністю відповідає принципам і меті Закону № 266/94-ВР.
Аналогічна правова позиція щодо застосування Закону № 266/94-ВР викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 02 вересня 2020 року у справі
№ 556/896/18 від 26 червня 2019 року у справі № 530/1154/16-ц тощо.
Правова позиція Великої Палати Верховного Суду щодо обсягу прав, одним
із яких є право вимагати відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, в порядку, визначеному законом, а також відновлення репутації, якщо підозра, обвинувачення не підтвердилися, викладена у постанові від 20 березня
2019 року у справі № 161/15362/16-ц.
Сталість правозастосовної практики Закону № 266/94-ВР також базується
на визначенні на законодавчому рівні, а саме статтею 373 КПК України, поняття виправдувального вироку.
Підстав для відступу від таких висновків, ураховуючи викладене вище, колегія суддів також не вбачає з огляду на таке.
У цій справі щодо ОСОБА_1 виправдувальний вирок не постановлено,
в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) не встановлено факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття
і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій,
що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів; не закрито кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю
у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей
їх отримати.
Таким чином, право на відшкодування шкоди на підставі Закону № 266/94-ВР
у ОСОБА_1 не виникло.
Разом з тим заявник у касаційній скарзі вказує, що прокурор, змінивши обвинувачення ОСОБА_1 у такий спосіб, фактично визнав, що він не вчиняв інших злочинів, тобто за всіма іншими злочинами кримінальні провадження закриті за реабілітуючими обставинами. Заявник вважає такі дії прокурора незаконними та вважає, що у зв`язку з цим у нього виникло право
на відшкодування моральної шкоди.
Виходячи із змісту цих доводів, слід дійти висновку, що вони стосуються оскарження рішення прокурора як органу досудового слідства. Проте такі вимоги про визнання незаконним дій органів досудового розслідування
не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, а повинні розглядатися у порядку кримінального судочинства (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17, від 21 листопада 2018 року у справі № 826/2004/18, від 30 січня 2019 року у справі
№ 234/19443/16-ц).
З огляду на викладене колегія суддів касаційного суду відхиляє доводи касаційної скарги про неправильне застосування судом норм матеріального права, про відсутність висновків Верховного Суду щодо питання застосування норми права в подібних правовідносинах, а також про те, що необхідно відступати від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду
від 06 березня 2019 року у справі № 161/10842/15.
Слід також зазначити, що доводи касаційної скарги про неправомірність наведених вище правових висновків, які базуються на принципі: право
на відшкодування шкоди на підставі Закону № 266/94-ВР виникає у разі закриття кримінального провадження щодо фізичної особи з реабілітуючих підстав зводяться до вільного тлумаченням норм як кримінального процесуального, так і цивільного процесуального права.
Інші доводи касаційної скарги також не спростовують висновків апеляційного суду.
Отже, розглядаючи спір, який виник між сторонами у цій справі, апеляційний суд правильно визначив характер спірних правовідносин та застосував норми матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, правомірно скасував рішення суду першої інстанції про часткове задоволення позову і ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення про відмову в позові, яке відповідає вимогам матеріального і процесуального закону.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК Українисуд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін, оскільки таке судове рішення є законним та обґрунтованим, прийняте з дотриманням вимог процесуального та матеріального закону, а доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують.
Щодо судових витрат
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної
чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
З огляду на те що суд касаційної інстанції рішення не змінює та не ухвалює нове, підстав для перерозподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Никитюком Олександром Івановичем, залишити без задоволення.
Постанову Вінницького апеляційного суду від 05 липня 2022 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту
її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:С. Ю. Бурлаков В. М. Коротун М. Є. Червинська