Постанова
Іменем України
18 січня 2023 року
м. Київ
справа № 133/331/17
провадження № 61-10955св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В. (суддя-доповідач),
суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф.,
учасники справи:
позивач - Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»,
відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» на постанову Вінницького апеляційного суду від 05 жовтня 2022 року у складі колегії суддів: Голоти Л. О., Сала Т. Б., Копаничук С. Г.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій
У лютому 2017 року Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 ,
ОСОБА_2 про стягнення боргу за кредитним договором.
Позов обґрунтований тим, що 19 вересня 2008 року між Публічним акціонерним товариством Комерційним банком «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк»), правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № VIKWGA0000000741, відповідно до якого ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 34 703,80 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 15,00 % на рік, на суму залишку заборгованості за кредитом, з кінцевим терміном повернення 19 вересня 2018 року.
На забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_1 за кредитним договором, між банком та ОСОБА_2 19 вересня 2008 року укладено договір поруки, відповідно до якого ОСОБА_2 відповідає перед кредитором за виконання зобов`язань за кредитним договором у тому ж розмірі, що і боржник.
АТ КБ «ПриватБанк» свої зобов`язання за договором виконало у повному обсязі, надавши позичальниці кредит у розмірі встановленому договором.
Свої зобов`язання за кредитним договором ОСОБА_1 не виконувала належним чином, внаслідок чого станом на 10 січня 2017 року утворилась заборгованість перед банком у сумі 91 471,54 доларів США, із яких:
24 969,46 доларів США - заборгованість за кредитом (тілом кредиту);
10 047,67 доларів США - заборгованість за відсотками за користування кредитом; 56 454,41 доларів США - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за кредитним договором.
25 січня 2017 року банк направив на адресу відповідачів письмову вимогу про погашення заборгованості за кредитним договором № VIKWGA0000000741, проте вимога залишена без задоволення.
Оскільки законодавством не передбачено вимагати від боржника повернення лише повної суми заборгованості, то кредитодавець на свій розсуд може вимагати від боржника будь-яку частину суми заборгованості за кредитом.
Посилаючись на ці обставини, АТ КБ «ПриватБанк» просило стягнути
з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на свою користь заборгованість за кредитним договором у розмірі 24 969,46 доларів США (заборгованість за тілом кредиту), що
в еквіваленті за курсом Національного банку України (далі - НБУ) становить 674 674,81 грн.
Рішенням Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 07 серпня 2019 року позов АТ КБ «ПриватБанк» задоволено. Стягнуто солідарно
з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 19 вересня 2008 року № VIKWGA0000000741 за тілом кредиту у розмірі 24 969,46 доларів США, що в еквіваленті становить
674 674,81 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення мотивоване тим, що фактично отримані та використані позичальницею кошти у добровільному порядку не повернуті, тому з відповідачів солідарно на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за тілом кредиту.
Постановою Вінницького апеляційного суду від 26 лютого 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 07 серпня 2019 року залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції щодо наявності підстав для стягнення з боржниці та поручителя заборгованості, яка утворилася
у зв`язку з неналежним виконанням позичальницею взятих на себе зобов`язань.
Постановою Верховного Суду від 04 травня 2022 року касаційну скаргу
ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Вінницького апеляційного суду
від 26 лютого 2021 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Касаційний суд мотивував своє рішення тим, що оскільки умови кредитного договору, визначенні пунктом 8.1, є нікчемними, то апеляційному суду необхідно встановити дійсний розмір заборгованості за кредитним договором врахувавши, що банком неправомірно нараховано 900,00 доларів США на сплату винагороди за надання фінансового інструменту, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 3 % від суми виданого кредиту, винагороди за резервування ресурсів
у розмірі 4,08 % річних від суми зарезервованих ресурсів, винагороди за проведення додаткового моніторингу, тобто за дії, які банк вчиняє на власну користь.
Постановою Вінницького апеляційного суду від 05 жовтня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 07 серпня 2019 року скасовано, ухвалено нове про відмову
у задоволенні позову.
Апеляційний суд мотивував своє рішення тим, що позивачем не доведено розмір заборгованості за тілом кредиту у сумі 24 969,96 доларів США, оскільки до загального розміру заборгованості банком протиправно включено заборгованість за комісією у вигляді винагороди за надання фінансового інструменту у момент надання кредиту, а суд позбавлений можливості здійснити інший розрахунок.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
У листопаді 2022 року АТ КБ «ПриватБанк» подало до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Вінницького апеляційного суду від 05 жовтня 2022 року, в якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позову, обґрунтовуючи свої вимоги неправильним застосуванням судом норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні не врахував висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду
від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, Верховного Суду від 23 січня
2018 року у справі № 755/7704/15, від 26 вересня 2018 року у справі
№ 159/2146/15, від 22 липня 2020 року у справі № 189/2109/18, від 16 вересня
2020 року у справі № 200/5647/18, від 20 жовтня 2020 року у справі № 456/3643/17, від 11 листопада 2020 року у справі № 205/4176/18, від 02 грудня 2020 року
у справі № 284/157/20, від 17 грудня 2020 року у справі № 278/2177/15,
від 03 березня 2021 року у справі № 759/14741/19, від 14 квітня 2021 року у справі № 759/11453/20, від 26 травня 2021 року у справі № 202/2543/16.
У грудні ОСОБА_1 та ОСОБА_2 подали до суду відзив на касаційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк», в якому заявники просять касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки судами різних інстанцій неодноразово надавалась позивачу можливість довести суду заборгованість за кредитним договором, яку позивач просить стягнути, проте банком не надано належних та допустимих доказів на її підтвердження.
Позиція Верховного Суду
Статтею 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частин першої та третьої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення
у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Встановлені судами обставини
19 вересня 2008 між ПАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_1 укладений кредитний договір
№ VIKWGA0000000741, відповідно до якого остання отримала кредит у розмірі
34 703,80 доларів США, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 15,00 % на рік (т. 1, а. с. 15-19).
У пункті 8.1 кредитного договору від 19 вересня 2008 року № VIKWGA0000000741 передбачено: 900,00 доларів США на сплату винагороди за надання фінансового інструменту у момент надання кредиту, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 3 % від суми виданого кредиту у момент надання кредиту, винагороди за резервування ресурсів у розмірі 4,08 % річних від суми зарезервованих ресурсів та винагороди за проведення додаткового моніторингу згідно з пунктом 7.2 договору.
Пунктом 8.1.2 кредитного договору від 19 вересня 2008 року № VIKWGA0000000741 передбачено, що у разі порушення термінів оплати на 120 календарних днів - сторони дійшли згоди вважати строком повернення кредиту (залишку заборгованості за кредитом), відсотків, винагороди, пені (у повному обсязі) -
в останній день місяця, в якому відбулося порушення термінів оплати
на 120 календарних днів.
21 лютого 2013 року між банком та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду до кредитного договору № VIKWGA0000000741, відповідно до якої сторони дійшли згоди внести зміни до кредитного договору:
1) суму заборгованості, що виникла в період із дати надання позичальнику кредиту до дати підписання цієї додаткової угоди, зменшити на 46 823,35 доларів США,
а саме: відсотки у розмірі 11 840,99 доларів США, комісію у розмірі 3 593,83 доларів США, пеню у розмірі 31 388,53 доларів США;
2) згідно зі статтями 212 651 ЦК України у разі порушення позичальником будь-якого із зобов`язань, передбачених у графіку погашення кредиту, понад 31 день позичальник сплачує банку штраф у розмірі 46 823,35 доларів США;
3) викладено пункт 8.1 кредитного договору в такій редакції: «Банк зобов`язується надати позичальникові кредитні кошти шляхом видачі готівки через касу, на строк до 19 серпня 2018 року включно, у вигляді непоновлюваної лінії у розмірі
81 527,15 доларів США» (т. 1, а. с. 20, 21).
У пункті 7 додаткової угоди до кредитного договору № VIKWGA0000000741 визначено, що при порушенні позичальником строків погашення заборгованості, зазначених у графіку погашення кредиту, за цим договором понад 1460 днів, щодо зобов`язань, строк яких не настав, сторони узгодили, що термін повернення кредиту вважається 1460 день із моменту виникнення порушення. Заборгованість за кредитом, починаючи з 1461 дня порушення, вважається простроченою. Терміни позовної давності за вимогами про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, винагороди, неустойки - пені, штрафів за цим договором встановлюється сторонами тривалістю 50 років.
На забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_1 за кредитним договором між банком та ОСОБА_2 19 вересня 2008 року та 07 лютого 2013 року укладено договори поруки (т. 1, а. с. 22-23).
Відповідно до пункту 6 договорів поруки поручитель зобов`язаний виконати зобов`язання, зазначені в письмовій вимозі кредитора протягом п`яти календарних днів з моменту її отримання.
Останній платіж на погашення заборгованості за кредитним договором
ОСОБА_1 здійснила 27 червня 2015 року.
Станом на 10 січня 2017 року відповідачі мають заборгованість перед позивачем
у розмірі 24 969,46 доларів США (заборгованість за тілом кредиту), що підтверджується розрахунком заборгованості за кредитним договором, та
в еквіваленті за курсом НБУ станом на 01 січня 2017 року становить 674 674,81 грн (т. 1, а. с. 4-8).
25 січня 2017 року банк направив на адресу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 письмову вимогу про погашення заборгованості за кредитним договором
№ VIKWGA0000000741 (т. 1, а. с. 9-14). Проте заборгованість відповідачами не погашена.
Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 20 березня 2020 року у справі призначено судово-економічну експертизу.
Згідно з висновком експерта від 04 грудня 2020 року № 595-1/12/2020 за результатами проведення судово-економічної експертизи у межах наявних
у матеріалах справи розрахунків заборгованості ОСОБА_1 перед АТ КБ «ПриватБанк» станом на 10 січня 2017 року не узгоджується з умовами кредитного договору від 19 вересня 2008 року № VIKWGA0000000741 та розрахунковими документами щодо видачі та погашення кредиту за цим договором, а саме:
- у межах наявних матеріалів відсутні документальні підтвердження оплати страхових платежів у розмірі 345,80 доларів США (148,20 доларів США та
197,60 доларів США) на поточний рахунок страхової компанії «Інгосстрах», як передбачено умовами кредитного договору від 19 вересня 2008 року
№ VIKWGA0000000741;
- у межах наявних матеріалів відсутні оформлені, відповідно до вимог нормативно-правових актів НБУ з організації касової роботи банків документальні підтвердження видачі кредитних коштів на суму 561,31 доларів США;
- під час дослідження розрахунку станом на 10 січня 2017 року та виписок за рахунком № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 за період із 19 вересня
2008 року до 21 травня 2020 року облік заборгованості за основним боргом не узгоджується з умовами додаткової угоди від 21 лютого 2013 року до кредитного договору, а саме умовами додаткової угоди не передбачено збільшення за основним боргом (т. 2, а. с. 65-105).
Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 24 серпня 2022 року витребувано
з АТ КБ «ПриватБанк» розрахунок заборгованості за кредитним договором
№ VIKWGA0000000741, яка була нарахована банком та сплачена позичальником відповідно до пункту 8.1 договору з урахуванням висновків Верховного Суду, що містяться у постанові від 04 травня 2022 року. За клопотанням позивача строк для виконання вимог ухвали суду продовжувався.
04 жовтня 2022 року банк до суду надав заяву у якій зазначив, що у зв`язку
з технічною неможливістю підготувати витребуваний судом розрахунок просить приєднати довідку про розмір заборгованості станом на 20 лютого 2013 року (дату, що передувала укладенню додаткової угоди від 21 лютого 2013 року) та 10 січня 2017 року (дату, станом на яку здійснено розрахунок, доданий до позову).
У судовому засіданні банком надані пояснення про технічну неможливість виготовити новий розрахунок у зв`язку з тим, що у програму банку внесені умови договору кредиту та додаткової угоди, а для нового розрахунку необхідно вказати документ на підставі якого виключені ці платежі (рішення про визнання угоди/пункту договору недійсним, додатковий договір із зміненими умовами, тощо). Оскільки такого документа немає, відсутня і підстава для перерахунку.
Відповідно до довідки, наданої АТ КБ «ПриватБанк» 04 жовтня 2022 року, розмір заборгованості ОСОБА_1 перед банком за кредитним договором
із врахуванням вимог постанови Верховного Суду від 04 травня 2022 року становить:
- станом на 20 лютого 2013 року: поточне тіло кредиту - 22 226,23 доларів США, прострочене тіло кредиту - 7 837,99 доларів США, нараховані відсотки -
278,49 доларів США, прострочені відсотки - 16 018,01 доларів США, пеня - 22 377,86 доларів США.
- станом на 10 січня 2017 року: поточне тіло кредиту - 14 771,89 доларів США, прострочене тіло кредиту - 10 197,57 доларів США, нараховані відсотки -
124,62 доларів США, прострочені відсотки - 9 923,05 доларів США, пеня -
56 454,41 доларів США.
Надана банком довідка про розмір заборгованості відповідачів за кредитним договором є ідентична з сумою боргу зазначеною банком у позові станом
на 10 січня 2017 року в сумі 91 471,54 доларів США, з яких: 24 969,46 доларів США - заборгованість за кредитом (тілом кредиту); 10 047,67 доларів США - заборгованість за відсотками за користування кредитом; 56 454,41 доларів США - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за кредитним договором.
Суд першої інстанції, задовольняючи позов, виходив із того, що фактично отримані та використані позичальницею кошти у добровільному порядку не повернуті,
а тому з відповідачів солідарно на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за тілом кредиту.
Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позову, виходив із того, що позивачем не доведено розмір заборгованості за тілом кредиту у сумі 24 969,96 доларів США, оскільки до загального розміру заборгованості банком протиправно включено заборгованість за комісією у вигляді винагороди за надання фінансового інструменту у момент надання кредиту, а суд позбавлений можливості здійснити інший розрахунок.
Верховний Суд не може погодитися із такими висновками з огляду на таке.
Правове обґрунтування
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором,
а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням
є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
Згідно зі статями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Якщо в зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).
Одним з видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.
Відповідно до вимог частини другої статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами
(з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.
Виконання зобов`язання може забезпечуватися порукою (частина перша статті 546 ЦК України).
Частинами першою, другою статті 553 ЦК України визначено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі.
У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник
і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що й боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частини перша, друга
Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно з положеннями статей 12 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Апеляційний суд, з урахуванням вказівок зазначених у постанові Верховного Суду від 04 травня 2022 року про те, що умови кредитного договору від 19 вересня
2008 року № VIKWGA0000000741 щодо сплати позичальником на користь банку комісій у вигляді винагороди за надання фінансового інструменту у момент надання кредиту, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 3 % від суми виданого кредиту, винагороди за резервування ресурсів у розмірі 4,08 % річних від суми зарезервованих ресурсів, винагороди за проведення додаткового моніторингу є нікчемними, дійшов висновку про відмову у задоволенні позову
у зв`язку з недоведеністю банком розміру заборгованості за тілом кредиту у сумі 24 969,96 доларів США, враховуючи, що до загального розміру заборгованості позивачем протиправно включено винагороду за надання фінансового інструменту у момент надання кредиту у розмірі 900,00 доларів США, але нового розрахунку заборгованості за кредитним договором АТ КБ «ПриватБанк» не надано, а суд апеляційної інстанції позбавлений можливості здійснити самостійно розрахунок.
Водночас апеляційним судом не враховано, що факт отримання коштів
ОСОБА_1 не оспорювався, а відповідачкою лише заперечується заявлений позивачем розмір заборгованості за кредитним договором.
У справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов`язків за кредитним договором, а саме надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором.
Так банк у цій справі довів належними і допустимими доказами факт укладення між ним та ОСОБА_1 кредитного договору, надання позичальниці кредитних коштів, тобто виконання належним чином своїх обов`язків, та прострочення виконання позичальницею взятих на себе зобов`язань. Відповідачкою не спростовано зазначеного, не надано власного розрахунку, а також доказів, які підтверджують повернення позичальницею кредиту у розмірі та строки, передбачені кредитним договором.
Встановивши факт існування між сторонами кредитних зобов`язань, суд апеляційної інстанції не врахував, що заборгованість визначається умовами кредитного договору та вимогами закону, а суд у будь-якому разі має стягнути ту суму, яка була доведена і щодо якої у суду не має сумніву, оскільки за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
У разі зміни договору зобов`язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо (частина перша статті 653
ЦК України).
Відповідно до статті 534 ЦК України у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов`язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором або законом: 1) у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов`язані
з одержанням виконання; 2) у другу чергу сплачуються проценти і неустойка;
3) у третю чергу сплачується основна сума боргу.
Сторонами у пункті 3.2 кредитного договору передбачено, що кошти, отримані від позичальника для погашення заборгованості за кредитом, насамперед направляються для відшкодування витрат/збитків банку згідно з пунктами 2.2.9, 2.3.8 цього договору, далі - пені згідно з розділом 5 цього договору, далі - простроченої комісії за кредитом, далі - простроченої винагороди, далі - прострочених відсотків, далі - простроченої заборгованості за кредитом, частина суми, що залишилася (у тому числі сума, надана позичальником понад суму щомісячного платежу), направляється на погашення заборгованості за кредитом (якщо інше не передбачено пунктом 7.8), далі - винагороди, далі - відсотків, далі - кредиту.
Тож апеляційний суд у межах наданих йому процесуальним законодавством повноважень, не був позбавлений можливості самостійно зробити розрахунок заборгованості, якщо не погоджується з наданим позивачем, оскільки незгода
з наданим суду розрахунком не є підставою для відмови у задоволенні позову
у повному обсязі.
Отже, доводи заявника, що стали підставою для відкриття касаційного провадження в частині не врахування висновків щодо застосування норми права
у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі № 159/2146/15, від 17 грудня 2020 року
у справі № 278/2177/15, від 03 березня 2021 року у справі № 759/14741/19,
від 26 травня 2021 року у справі № 202/2543/16, знайшли своє підтвердження.
У цій справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, тому Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги, скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалення нового рішення про часткове задоволення позову.
Розподіл судових витрат
Відповідно до статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції в постанові розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Згідно з частинами першою та другою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки АТ КБ «ПриватБанк» заявлені позовні вимоги на загальну суму
24 969,46 доларів США, але суд задовольняє ці вимоги частково, а саме у сумі 24 069,46 доларів США, що складає 96,40 % від заявлених вимог, тому розподіл судових витрат здійснюється пропорційно до задоволених вимог, а саме:
з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 підлягає стягненню на користь АТ КБ «ПриватБанк» судовий збір за подання позову у розмірі 9 755,80 грн, за перегляд скарги
у касаційному порядку - 19 511,59 грн, з АТ КБ «ПриватБанк» на користь
ОСОБА_1 за подання апеляційної скарги - 7 863,33 грн, за перегляд скарги
у касаційному порядку - 10 484,44 грн, в рахунок взаємозаліку стягнути
з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» судовий збір у загальному розмірі - 3 602,78 грн, а з ОСОБА_2 на користь АТ КБ «ПриватБанк» - 21 950,55 грн.
Керуючись статтями 141 409 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» задовольнити частково.
Рішення Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 07 серпня
2019 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 05 жовтня 2022 року скасувати, ухвалити нову постанову про часткове задоволення позову Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк».
Стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 19 вересня 2008 року
№ VIKWGA0000000741 за тілом кредиту у розмірі 24 069,46 доларів США.
Стягнути з ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 ) на користь Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» (місцезнаходження: вул. Грушевського, 1д, м. Київ, 01001, ЄДРПОУ: 14360570) 3 602,78 грн на відшкодування витрат зі сплати судового збору.
Стягнути з ОСОБА_2 (адреса реєстрації: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_4 ) на користь Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» (місцезнаходження: вул. Грушевського, 1д, м. Київ, 01001, ЄДРПОУ: 14360570) 21 950,55 грн
на відшкодування витрат зі сплати судового збору.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий О. В. Ступак
Судді: І. Ю. Гулейков
С. О. Погрібний
Н. Ю. Сакара
С. Ф. Хопта