ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 листопада 2022 року
м. Київ
справа № 1340/5450/18
провадження № К/9901/17374/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Коваленко Н.В., суддів: Берназюка Я.О., Стрелець Т.Г., розглянувши у порядку письмового провадження справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельно-монтажне підприємство побуту» до Львівської міської ради, треті особи - фізична особа-підприємець ОСОБА_1 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Термобудстандарт», про визнання протиправною та нечинною ухвали в частині, за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельно-монтажне підприємство побуту» на постанову Восьмого Судової-Хомюк Н.М. від 01 червня 2020 року,
УСТАНОВИВ:
Вступ
Львівською міською радою прийнято ухвалу від 27 січня 2011 року № 120, якою затверджено Перелік спеціальних земельних ділянок, визначених для забезпечення паркування транспортних засобів із зазначенням місця розташування, загальної площі та кількості місць для паркування. До Департаменту економіки Львівської міської ради звернулись треті особи із заявами, у яких просили внести зміни в ухвалу Львівської міської ради від 27 січня 2011 року № 120 включивши до Переліку земельні ділянки для облаштування майданчика для паркування автомобілів за адресою: АДРЕСА_1, з кількістю місць для паркування - 3 та 9. Оскаржуваною ухвалою відповідач вніс доповнення до Переліку. Уважаючи ухвалу Львівської міської ради від 12 липня 2018 року № 3707 «Про внесення змін до ухвали міської ради від 27 січня 2011 року № 120 протиправною, позивач звернувся до суду з позовом.
Зважаючи на встановлені обставини справи, доводи учасників справи, вирішуючи спір у цій справі, Суду слід відповісти на таке питання: чи має визначення спеціальних земельних ділянок, визначених для забезпечення паркування транспортних засобів, перелік яких затверджується органом місцевого самоврядування, здійснюватися з урахуванням норм Земельного кодексу України?
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
1. ТОВ «Будівельно-монтажне підприємство побуту» звернулось до суду з позовом до Львівської міської ради, треті особи - фізична особа-підприємець ОСОБА_1 , ТОВ «Термобудстандарт», про визнання протиправною та нечинною ухвали в частині, у якому просило:
- визнати протиправною та нечинною ухвалу Львівської міської ради від 12 липня 2018 року № 3707 «Про внесення змін до ухвали міської ради від 27 січня 2011 року № 120 «Про затвердження збору за місця для паркування транспортних засобів та плати за паркування транспортних засобів на території м. Львова» в частині доповнення до Переліку спеціальних земельних ділянок, визначених для забезпечення паркування транспортних засобів із зазначенням місця розташування та кількості місць для паркування» земельними ділянками, визначеними для службового паркування на 3 (три) та 9 (дев`ять) транспортних засобів за адресою: АДРЕСА_1.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
2. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 22 січня 2020 року позовні вимоги ТОВ «Будівельно-монтажне підприємство побуту» було задоволено.
Визнано протиправною та скасовано ухвалу Львівської міської ради від 12 липня 2018 року № 3707 «Про внесення змін до ухвали міської ради від 27 січня 2011 року № 120 «Про затвердження збору за місця для паркування транспортних засобів та плати за паркування транспортних засобів на території м. Львова» в частині пунктів 215-8, 215-9 доповнення до Переліку спеціальних земельних ділянок, визначених для забезпечення паркування транспортних засобів із зазначенням місця розташування та кількості місць для паркування» земельними ділянками, визначеними для службового паркування на 9 (дев`ять) та 3 (три) транспортних засобів за адресою - АДРЕСА_1.
3. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що Львівська міська рада в порушення земельного законодавства не сформувала і не визначила межі земельної ділянки, які планувала відвести під майданчик для паркування транспортних засобів. Тобто не вчинила тих дій, на підставі яких мала визначити межі землі на місцевості, цільове призначення та інші, пов`язані з цим фактом дії, зокрема з присвоєнням їй адреси, поштової адреси чи інших ідентифікаційних дій.
4. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 01 червня 2020 року рішення Львівського окружного адміністративного суду від 22 січня 2020 року скасовано та ухвалено нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог ТОВ «Будівельно-монтажне підприємство побуту» відмовлено.
5. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що оскільки оскаржувана ухвала міської ради не стосується передачі земельних ділянок за адресою: АДРЕСА_1 у власність чи користування в порядку, передбаченому статтею 123 Земельного кодексу України, а затверджує лише перелік майданчиків для паркування транспортних засобів, відповідно норми Земельного кодексу України щодо розпорядження землями комунальної власності та порядку формування земельних ділянок як об`єктів цивільних прав до даних правовідносин не застосовуються.
6. Суд апеляційної інстанції визнав некоректним покликання суду першої інстанції на правову позицію викладену у постанові Великої Палата Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 520/12022/17 щодо необхідності формування земельної ділянки, оскільки у даній справі позивачка просила визнати протиправним (незаконним) та нечинним рішення в частині доповнення пунктом № 109 за Київським районом «Переліку спеціальних земельних ділянок, відведених для організації та провадження діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів на території м. Одеси (спеціально відведені автостоянки)», затвердженого згідно з додатком № 2, який міститься в підпункті 1.2 пункту 1 оскарженого рішення, текстом «Київський район, пункт № 109, місцезнаходження спеціальної земельної ділянки - вул. Люстдорфська дорога, 55/2, кількість місць для паркування (одиниць) - 64, займана площа 913 кв. м, технічне облаштування - облаштоване». Предметом спору в цій справі є законність рішення органу місцевого самоврядування саме про відведення земельної ділянки комунальної власності для організації та провадження діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів на території м. Одеси, а не визначення земельної ділянки для забезпечення паркування.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
7. Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, ТОВ «Будівельно-монтажне підприємство побуту» звернулось із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 01 червня 2020 року, та залишити в силі рішення Львівського окружного адміністративного суду від 22 січня 2020 року.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, УСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
8. Судами попередніх інстанцій установлено, що Львівською міською радою 27 січня 2011 року прийнято ухвалу № 120 «Про затвердження збору за місця для паркування транспортних засобів та плати за паркування транспортних засобів на території м. Львова» затверджено Перелік спеціальних земельних ділянок, визначених для забезпечення паркування транспортних засобів із зазначенням місця розташування, загальної площі та кількості місць для паркування (додаток 2).
9. 26 квітня 2018 ТОВ «Термобудстандарт» звернулось до Департаменту економіки Львівської міської ради із заявою про внесення змін в ухвалу Львівської міської ради від 27 січня 2011 року № 120 на облаштування майданчика для паркування автомобілів за адресою: АДРЕСА_1, з кількістю місць для паркування - 9. До заяви долучено паспорт парковки автомобіля, довідка Держгеокадастру про статус земельної ділянки, інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців.
10. 26 квітня 2018 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до Департаменту економіки Львівської міської ради із заявою про внесення змін в ухвалу Львівської міської ради від 27 січня 2011 року № 120 на облаштування майданчика для паркування автомобілів за адресою: АДРЕСА_1, з кількістю місць для паркування - 3. До заяви долучено паспорт парковки автомобіля, довідка Держгеокадастру про статус земельної ділянки, витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, виписку з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців.
11. 12 липня 2018 року Львівською міською радою прийнято ухвалу № 3707 «Про внесення змін до ухвали міської ради від 27 січня 2011 року № 120 «Про затвердження збору за місця для паркування транспортних засобів та плати за паркування транспортних засобів на території м. Львова», відповідно до якої доповнено Перелік спеціальних земельних ділянок, визначених для забезпечення паркування транспортних засобів із зазначенням місця розташування та кількості місць для паркування пунктами 215-8, 215-9, а саме земельними ділянками для паркування на 9 та 3 транспортних засобів за адресою: АДРЕСА_1.
12. Уважаючи ухвалу Львівської міської ради від 12 липня 2018 року № 3707 «Про внесення змін до ухвали міської ради від 27 січня 2011 року № 120 «Про затвердження збору за місця для паркування транспортних засобів та плати за паркування транспортних засобів на території м. Львова» в частині доповнення до Переліку спеціальних земельних ділянок, визначених для забезпечення паркування транспортних засобів із зазначенням місця розташування та кількості місць для паркування» земельними ділянками, визначеними для службового паркування на 3 (три) та 9 (дев`ять) транспортних засобів за адресою: АДРЕСА_1 протиправною, ТОВ «Будівельно-монтажне підприємство побуту» звернулось до суду з позовом.
ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
13. Касаційна скарга обґрунтована тим, що рішення суду апеляційної інстанції не відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, яка викладена у постанові від 11 вересня 2019 року у справі № 520/12022/17, у якій зазначено, що несформованість земельної ділянки у встановленому законом порядку, порушення її цільового призначення, відсутність факту державної реєстрації спірної ділянки, свідчить про незаконність дій міськради щодо розпорядження нею.
14. У касаційній скарзі позивач зазначає, що як у справі № 1340/5450/18, так і у справі № 520/12022/17 установлено, що спеціальні земельні ділянки (визначені, відведені) для організації та провадження діяльності із за безпечення паркування транспортних засобів надані в користування суб`єктам підприємницької діяльності є невизначеними і не сформованими, їх реально неможливо встановити на місці роз ташування, проект землеустрою щодо їх відведення не розроблявся, кадастровий номер не присво ювався, їх державна реєстрація не проводилась, чого не спростовував і з чим погодився суд апеля ційної інстанції.
15. Судом першої інстанції встановлено, а судом апеляційної інстанції не спростовано і не дано належ ної правової оцінки тому факту, що в порушення вимог статті 268-1 Податкового кодексу України, пункту 3.4 Положення про паркування транспортних засобів у м. Львові, затвердженого ухвалою Львівської міської ради від 29 грудня 2011 року № 1072, відповідач доповнив перелік спеціальних земельних ділянок, визна чених для забезпечення паркування транспортних засобів двома ділянками на АДРЕСА_1 без вказання загальної площі, технічного облаштування кожної з них ділянок.
16. Суд апеляційної інстанції безпідставно не застосував до спірних правовідносин норми матеріаль ного права, котрі повинен був застосувати, зокрема статті 12 79 79-1 122 123 Земельного кодексу України, а, більше того, прийшов до висновку, що норми Земельного кодексу України щодо розпорядження землями комунальної власності та порядку формування земельних ділянок, як об`єктів цивільних прав, до даних правовідносин не застосовуються.
17. Відзиви та пояснення на касаційну скаргу ТОВ «Будівельно-монтажне підприємство побуту» на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 01 червня 2020 року від учасників справи не надходили.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Релевантні джерела права
18. Відповідно до частини першої статті 79 Земельного кодексу України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.
19. Згідно із частинами першою - п`ятою, дев`ятою - десятою статті 79-1 Земельного кодексу України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.
Формування земельних ділянок здійснюється, зокрема, у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності.
Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі.
Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.
Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.
Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.
Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі.
20. Відповідно до частини першої статті 15 Закону України «Про Державний земельний кадастр» до Державного земельного кадастру включаються такі відомості про земельні ділянки: кадастровий номер; місце розташування; опис меж; площа; міри ліній по периметру; координати поворотних точок меж; дані про прив`язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі; дані про якісний стан земель та про бонітування ґрунтів; відомості про інші об`єкти Державного земельного кадастру, до яких територіально (повністю або частково) входить земельна ділянка; цільове призначення (категорія земель, вид використання земельної ділянки в межах певної категорії земель); склад угідь із зазначенням контурів будівель і споруд, їх назв; відомості про обмеження у використанні земельних ділянок; відомості про частину земельної ділянки, на яку поширюється дія сервітуту, договору суборенди земельної ділянки; нормативна грошова оцінка; інформація про документацію із землеустрою та оцінки земель щодо земельної ділянки та інші документи, на підставі яких встановлено відомості про земельну ділянку.
21. Частиною другою статті 83 Земельного кодексу України визначено, що у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності.
22. До земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать, зокрема, землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, набережні, пляжі, парки, сквери, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів тощо) (пункт «а» частини четвертої статті 83 Земельного кодексу України).
23. Порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування визначений у статті 123 Земельного кодексу України.
24. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування.
25. Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення; формування нової земельної ділянки (крім поділу та об`єднання) (частина перша статті 123 ЗК України).
26. Особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки (абзац перший частини другої статті 123 Земельного кодексу України).
27. У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею (абзац другий частини другої статті 123 Земельного кодексу України).
28. Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку (частина третя статті 123 Земельного кодексу України).
29. Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи приймає рішення про надання земельної ділянки у користування (частина шоста статті 123 Земельного кодексу України).
30. Положеннями абзаців першого, другого підпункту 268-1.1.2 пункту 2681.1 статті 268-1 Податкового кодексу України установлено, що перелік спеціальних земельних ділянок, відведених для організації та провадження діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів, в якому зазначаються їх місцезнаходження, загальна площа, технічне облаштування, кількість місць для паркування транспортних засобів, затверджується рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, про встановлення збору. Таке рішення разом з переліком осіб, які уповноважені організовувати та провадити діяльність із забезпечення паркування транспортних засобів, надається виконавчим органом сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, контролюючому органу в порядку, встановленому розділом I цього Кодексу.
31. Відповідно до підпункту 14.1.229 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України спеціально відведені автостоянки - це площа території (землі), що належить на правах власності територіальній громаді або державі, яка визначається органами місцевого самоврядування із встановленням правил щодо відповідальності за збереження транспортного засобу. До спеціально відведених автостоянок можуть належати комунальні гаражі, стоянки, паркінги (будівлі, споруди, їх частини), які побудовані за рахунок коштів місцевого бюджету з метою здійснення організації паркування транспортних засобів. Не належать до спеціально відведених автостоянок гаражі, автостоянки, власники або користувачі яких є платниками земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності, а також земельні ділянки, що належать до прибудинкових територій.
Оцінка доводів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій
32. Отже, в розумінні наведених норм Земельного кодексу України рішення про передачу у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності має здійснюватися за проектом землеустрою щодо її відведення.
33. Відведення для організації та провадження діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів спеціальних земельних ділянок, перелік яких затверджується відповідним органом місцевого самоврядування, має здійснюватися з урахуванням норм Земельного кодексу України щодо порядку формування земельної ділянки.
34. У справі, яка розглядається судом першої інстанції встановлено, що земельні ділянки, якими доповнено Перелік спеціальних земельних ділянок, визначених для забезпечення паркування транспортних засобів із зазначенням місця розташування та кількості місць для паркування, в частині пунктів 215-8, 215-9, не сформовані відповідно до законодавства, не встановлено їх меж, не присвоєні кадастрові номери.
35. З урахуванням наведеного, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що рішення відповідача в оспорюваній позивачем частині, прийняте щодо невизначених земельних ділянок, розташування яких реально неможливо встановити на місці, оскільки проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок під розташування на них майданчиків для паркування транспортних засобів не розроблявся, кадастровий номер, який є єдиним ідентифікатором визначення місця розташування, не присвоєний, межі та цільове призначення не встановлені.
36. При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що несформованість земельної ділянки у встановленому законом порядку, відсутність факту державної реєстрації спірної ділянки, свідчить про незаконність дій відповідача щодо розпорядження нею, у тому числі щодо включення її до переліку спеціальних земельних ділянок, визначених для забезпечення паркування транспортних засобів на території м. Львова.
37. Зазначені висновки узгоджуються з правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 11 вересня 2019 року у справі № 520/12022/17 та Верховним Судом у постанові від 05 липня 2022 року у справі № 420/5690/20.
38. За такого правового регулювання та встановлених обставин, Верховний Суд дійшов висновку, що рішення відповідача в оспорюваній позивачем частині щодо включення до Переліку спеціальних земельних ділянок, визначених для забезпечення паркування транспортних засобів із зазначенням місця розташування, загальної площі та кількості місць для паркування земельних ділянок по АДРЕСА_1 , для паркування 9 та 3 транспортних засобів, прийнято зокрема, не на підставі, та не у спосіб, що визначені законами України, у зв`язку із чим, суд апеляційної інстанції помилково скасував рішення суду першої інстанції, яке відповідає закону.
39. Відповідно до частини першої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
40. Такі виключні випадки визначені у частині четвертій статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема у випадку - якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
41. Отже, законодавець чітко визначив, які судові рішення, з яких підстав і у яких випадках можуть бути оскаржені до суду касаційної інстанції.
42. Відповідно до положень цих норм касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових:
суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду;
спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
43. Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.
44. У постанові від 19 травня 2020 року (справа № 910/719/19) Велика Палата Верховного Суду вказала, що під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
45. Зважаючи на тотожність суб`єктного складу учасників, об`єкта та предмету правового регулювання, умов застосування правових норм, однакового матеріально-правового регулювання спірних відносин, є очевидною подібність правовідносин, як у справі № 1340/5450/18 про визнання протиправною і скасування ухвали Львівської міської ради від 12 липня 2018 року № 3707 в час тині доповнення до Переліку спеціальних земельних ділянок, визначених для забезпечення парку вання транспортних засобів, так і у справі № 520/12022/17 про визнання протиправним та скасуван ня рішення Одеської міської ради від 15 березня 2017 року № 1813-VІІ в частині доповнення пунктом № 109 за Київським районом Переліку спеціальних земельних ділянок, відведених для організації та про вадження діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів на території м. Одеси (спеці ально відведені автостоянки).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
46. У ході касаційного перегляду рішення суду апеляційної інстанції підтвердились обставини. які слугували підставою для відкриття касаційного провадження, а саме неврахування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 520/12022/17.
47. Відповідно до статті 352 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
48. Виходячи з викладеного та ураховуючи встановлені у справі обставини, колегія суддів доходить висновку про те, що у зв`язку із неправильним застосуванням судом апеляційної інстанції норм матеріального права постанова Восьмого апеляційного адміністративного суду від 01 червня 2020 року підлягає скасуванню, а рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 22 січня 2020 року - залишенню в силі.
Керуючись статтями 341 345 349 352 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельно-монтажне підприємство побуту» задовольнити.
Постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 01 червня 2020 року скасувати.
Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 22 січня 2020 року залишити в силі.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною та не оскаржується.
Суддя-доповідач Н.В. Коваленко
Судді Я.О. Берназюк
Т.Г. Стрелець