ПОСТАНОВА

Іменем України

25 лютого 2020 року

Київ

справа №1340/5767/18

адміністративне провадження №К/9901/25029/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді - Гімона М.М. (суддя-доповідач),

суддів: Гусака М.Б., Усенко Є.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "TFC GROUP" на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 4 березня 2019 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23 липня 2019 року у справі №1340/5767/18 за позовом Головного управління ДФС у Львівській області до Товариства з обмеженою відповідальністю «TFC GROUP» про стягнення податкового боргу з рахунків у банках,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2018 року Головне управління ДФС у Львівській області (далі - ГУ ДФС у Львівській області, позивач) звернулося до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «TFC GROUP» (далі - ТОВ «TFC GROUP», відповідач), в якому просило стягнути з ТОВ «TFC GROUP» грошові кошти у розмірі 204805,93 грн, які знаходяться на рахунках у банках та інших фінансових установах, обслуговуючих такого платника податків, та з рахунків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, відкритих в органі, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів.

Львівський окружний адміністративний суд рішенням від 4 березня 2019 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23 липня 2019 року, позов задовольнив повністю, стягнув в дохід державного бюджету кошти з рахунків ТОВ «TFC GROUP» в сумі 204805 грн 93 коп., які знаходяться на рахунках у банках та інших фінансових установах, що обслуговують такого платника податків, та з рахунків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, відкритих в органі, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів.

Вирішуючи спір між сторонами, суди встановили такі обставини.

ДПІ у Дрогобицькому районі Львівської області проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ «TFC GROUP» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 1 січня 2010 року по 31 грудня 2010 року, валютного та іншого законодавства за період з 1 січня 2010 року по 31 грудня 2010 року, за результатами якої складено акт від 23 травня 2010 року № 406/23-1/22407311.

Згідно з висновками зазначеного акта, контролюючим органом встановлено, зокрема, порушення підпункту 8.6.1 пункту 8.6 статті 8 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-ІІІ «Про порядок погашення зобов`язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», а саме: відчужено без згоди податкового органу активи, які перебували у податковій заставі на загальну суму 204805,93 грн.

На підставі цього висновку, прийнято податкове повідомлення-рішення від 15 червня 2011 року № 0000022401, яким ТОВ «TFC GROUP» нараховано штраф у розмірі суми відчуження, визначеної за звичайними цінами, що складає 204805,93 грн.

Податкове повідомлення-рішення було оскаржено ТОВ «TFC GROUP» в судовому порядку.

Львівський окружний адміністративний суд постановою від 28 листопада 2014 року у справі № 2а-6531/12/1370 у задоволенні позову в частині скасування податкового повідомлення-рішення від 15 червня 2011 року № 0000022401 відмовив.

Постанова від 28 листопада 2014 року залишена без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 23 грудня 2015 року.

Згідно з довідкою ГУ ДФС у Львівській області від 20 листопада 2018 року № 39972/10/13-01-52-17-10 податковий борг ТОВ «TFC GROUP» перед бюджетом станом на 6 листопада 2018 року становить 766472, 38 грн.

Предметом стягнення в межах цієї справи позивачем визначена сума податкового боргу по адміністративних штрафах та інших санкціях у розмірі 204805, 93 грн.

Задовольняючи позов, суди виходили з того, що станом на дату звернення до суду з цим позовом, сума боргу відповідача є узгодженою, набула статусу податкового боргу, який відповідачем не сплачено. Суди зазначили, що відповідно до вимог пункту 59.1 статті 59 Податкового кодексу України відповідачу надсилалися податкові вимоги від 10 червня 2009 року №1/394 та від 15 липня 2009 року №2/437, проте суми боргу, визначені в них, не сплачені, а в подальшому цей борг збільшився. Оскільки відповідачем станом на дату розгляду та вирішення справи податковий борг у сумі 204805,93 грн штрафних санкцій, визначених податковим повідомленням-рішенням від 15 червня 2011 року №0000022401, не сплачено, що підтверджується відомостями облікової картки платника податків, та взявши до уваги заходи, які вживалися контролюючим органом щодо погашення податкового боргу (направлення податкових вимог), суди дійшли висновку, що заборгованість підлягає стягненню в судовому порядку з відповідача.

Не погодившись з рішеннями судів попередніх інстанцій, ТОВ «TFC GROUP» подало касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просить судові рішення скасувати, а позов залишити без розгляду.

На обґрунтування вимог касаційної скарги зазначено, що суд першої інстанції відкрив провадження у справі та розглянув справу по суті в порушення статей 270 та 283 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), оскільки позов подано з порушенням спеціального строку звернення до суду. При цьому, на думку скаржника, в загальному порядку контролюючий орган може звернутися до суду з позовом тільки у випадку наявності ухвали суду про відмову у прийнятті заяви за правилами статті 283 КАС України.

Крім того, поза увагою судів залишились доводи відповідача, що контролюючим органом з моменту виникнення податкового боргу (його узгодження) 23 грудня 2015 року податкової вимоги направлено не було, а тому у позивача відсутнє суб`єктивне право на звернення до суду з цим позовом, яке виникає відповідно до пункту 95.2 статті 95 Податкового кодексу України (далі - ПК України) тільки після направлення вимоги.

Заявник касаційної скарги вважає, що суди помилково ототожнили поняття «строк давності» (встановлений статтею 102 ПК України) і строк звернення до суду щодо стягнення податкового боргу, який на думку скаржника встановлений статтею 283 КАС України. У цій справі строк давності для стягнення заявленого податкового боргу закінчився 22 грудня 2018 року, а тому починаючи з 23 грудня 2018 року цей борг підлягав списанню контролюючим органом як безнадійний. Оскільки на момент розгляду справи судом строк давності для стягнення податкового боргу сплинув, суд своїм рішенням від 4 березня 2019 року фактично стягнув безнадійний податковий борг, тим самим продовживши строк давності для стягнення податкового боргу.

Від ГУ ДФС відзив на касаційну скаргу не надходив.

За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 №460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», яким внесено зміни, зокрема, щодо меж касаційного перегляду, підстав для залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень - без змін, підстав для задоволення касаційної скарги і скасування судових рішень.

Разом з тим, пунктом 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Перевіряючи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права і дотримання ними норм процесуального права, колегія суддів виходить з такого.

Спірним питанням у цій справі є застосування пункту 102.4 статті 102 ПК України у взаємозв`язку із положеннями КАС України в частині порядку звернення контролюючого органу до суду з вимогами про стягнення податкового боргу та порядку обчислення строку давності для його стягнення.

Частиною четвертою статті 5 КАС України встановлено право на звернення до адміністративного суду суб`єктів владних повноважень виключно у випадках, визначених Конституцією та законами України.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах за зверненням суб`єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб`єкту законом.

Як визначено у підпункті 19-1.1.22 пункту 19-1.1 статті 19-1 ПК України до функцій контролюючих органів належить здійснення погашення податкового боргу, стягнення своєчасно ненарахованих та/або несплачених сум єдиного внеску та інших платежів.

Згідно з підпунктом 20.1.34 пункту 20.1 статті 20 ПК України контролюючі органи мають право звертатися до суду щодо стягнення коштів платника податків, який має податковий борг, з рахунків у банках, що обслуговують такого платника податків, на суму податкового боргу або його частини.

Провадження у справах за зверненнями органів доходів і зборів відрізняється від загального позовного провадження. Порядок розгляду такої категорії справ, ухвалення рішення та процедура апеляційного оскарження регулюється главою 11 Особливості позовного провадження в окремих категоріях адміністративних справ Кодексу адміністративного судочинства України.

Порядок розгляду справ за зверненням суб`єкта владних повноважень щодо погашення податкового боргу платників податків врегульовано також нормами Податкового кодексу України, якими, зокрема, передбачено право контролюючого органу звертатися до суду з позовом про стягнення суми податкового боргу платника податку в загальному позовному порядку.

Положення Податкового кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства України не містять імперативних норм щодо звернення контролюючого органу про стягнення коштів за податковим боргом виключно в порядку статті 283 КАС України або неможливості звернення в порядку загального позовного провадження без попереднього звернення з такими вимогами в порядку статті 283 КАС України.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 18 вересня 2019 року (справа № 560/4497/18), від 1 жовтня 2019 року (справа № 824/1236/18-а).

При цьому доводи скаржника, що в порядку загального позовного провадження контролюючий орган може звернутися виключно за наявності ухвали суду про відмову у відкритті провадження за зверненням контролюючого органу в порядку статті 283 КАС України є безпідставними, оскільки ґрунтуються на власному тлумаченні відповідачем норм права з посиланням на судові рішенні у справах, в яких контролюючим органом вживалися заходи щодо погашення податкового боргу спочатку в порядку, передбаченому статтею 283 КАС України, а в подальшому - в загальному позовному порядку.

Проте, такі судові рішення, як і наведене відповідачем власне розуміння порядку звернення контролюючого органу з вимогою про стягнення податкового боргу, не змінюють вищенаведене правове регулювання, яке передбачає наявність у контролюючих органів альтернативних форм звернення до суду з такою вимогою: 1) у спеціальному порядку із заявою (зі скороченими строками як звернення до суду, так і судового розгляду); 2) в загальному порядку з адміністративним позовом (із загальними строками звернення до суду та судового розгляду). Ці форми звернення не є послідовно залежними одна від одної.

Вирішуючи питання про відкриття провадження у адміністративній справі, суд першої інстанції, крім іншого, з`ясовує чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160 161 КАС України, чи подана вона особою, яка має адміністративну процесуальну дієздатність; з`ясовує наявність чи відсутність підстав для залишення позовної заяви без руху, її повернення чи відмови у відкритті провадження у справі.

Відкриваючи провадження у справі суд, крім іншого, робить висновок за правилами якого провадження буде розглядатися відповідна адміністративна справа, призначає справу до розгляду, встановлює строк для подання відзиву на позовну заяву тощо.

Стаття 12 КАС України визначає форми адміністративного судочинства та встановлює, що адміністративне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку позовного провадження (загального або спрощеного). Спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.

Стягнення грошових сум, що ґрунтуються на рішеннях суб`єкта владних повноважень, щодо яких завершився встановлений цим Кодексом строк оскарження віднесено до категорій справ незначної складності (пункт 7 частини шостої статті 12 КАС України).

Отже, посилання відповідача на те, що суд першої інстанції порушив норми процесуального права в частині відкриття провадження у цій справі і розгляду її в порядку спрощеного позовного провадження є неприйнятними, а висновки апеляційного суду в цій частині є правильними.

Щодо строків звернення до суду контролюючих органів з позовом про стягнення податкового боргу, варто зауважити таке.

Відповідно до пункту 95.1 статті 95 ПК України контролюючий орган здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі.

Отже, наведена норма встановлює послідовність стягнення податкового боргу за рахунок різних джерел: спочатку за рахунок коштів, а у разі їх недостатності - за рахунок майна, яке перебуває в податковій заставі.

Таким чином, законом закріплено пріоритет погашення податкового боргу за рахунок коштів.

Відповідно до пункту 95.2 статті 95 ПК України стягнення коштів та продаж майна платника податків провадяться не раніше ніж через 60 календарних днів з дня надіслання (вручення) такому платнику податкової вимоги.

Приписи пункту 102.4 статті 102 ПК України надають контролюючому органу право на стягнення податкового боргу, що виник у зв`язку з відмовою у самостійному погашенні грошового зобов`язання, протягом наступних 1095 календарних днів з дня виникнення податкового боргу.

Частиною першою статті 122 КАС України встановлено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Отже КАС України передбачає можливість встановлення іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду.

Спеціальним строком звернення до суду з позовом у спорах цієї категорії справ є строк, визначений статтею 102 ПК України.

Посилання скаржника на те, що строк у 1095 днів є присічним в тому числі і для ухвалення судового рішення про стягнення податкового боргу є помилковими, і з огляду на спірне у цій справі питання, колегія суддів вважає за необхідне сформулювати такий правовий висновок: положеннями пунктів 95.1-95.3 статті 95 і пункту 102.4 статті 102 КАС України встановлено, що контролюючий орган може звернутися до адміністративного суду з позовом про стягнення податкового боргу з платників податків із дотриманням відповідних умов, встановлених пунктом 95.2 статті 95 ПК України, які надають право на примусове стягнення податкового боргу, а також строку - 1095 календарних днів з дня виникнення податкового боргу. Строк у 1095 днів є присічним для контролюючого органу, протягом і в межах якого ним можуть бути вжиті заходи щодо погашення податкового боргу, в тому числі і шляхом звернення до суду з позовом, проте норми пункту 102.4 статті 102 ПК України не є такими, що обмежують суд у праві ухвалювати судове рішення про стягнення податкового боргу після закінчення 1095-денного строку, з вимогою про стягнення якого контролюючий орган звернувся вчасно.

Разом з тим, колегія суддів погоджується з доводами ТОВ «TFC GROUP», що податковий орган набуває право на стягнення податкового боргу (в тому числі і в судовому порядку) лише у разі, якщо платник податку не сплатив узгоджену суму грошового зобов`язання протягом 60 днів після направлення платникові податків податкової вимоги.

Відповідно до пункту 59.1 статті 59 ПК України у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов`язання в установлені законодавством строки, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Згідно з пунктом 59.5 статті 59 ПК України у разі якщо у платника податків, якому надіслано (вручено) податкову вимогу, сума податкового боргу збільшується (зменшується), погашенню підлягає вся сума податкового боргу такого платника податку, що існує на день погашення.

У разі якщо після направлення (вручення) податкової вимоги сума податкового боргу змінилася, але податковий борг не був погашений в повному обсязі, податкова вимога додатково не надсилається (не вручається).

Відповідно до підпункту 129.1.1 пункту 129.1 статті 129 ПК України після закінчення встановлених цим Кодексом строків погашення узгодженого грошового зобов`язання на суму податкового боргу нараховується пеня, нарахування пені розпочинається при нарахуванні суми грошового зобов`язання контролюючими органами - від першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку сплати грошового зобов`язання, визначеного у податковому повідомленні - рішенні згідно із цим Кодексом.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем відповідно до пункту 6.2 статті 6 Закону України «Про порядок погашення зобов`язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» були надіслані податкові вимоги: від 10 червня 2009 року №1/394 та від 15 липня 2009 року №2/437.

Колегія суддів звертає увагу на те, що надіслані платникові податків податкові вимоги у порядку, передбаченому Законом України «Про порядок погашення зобов`язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», на податковий борг, що не погашений, не втрачають своєї правової дії. Чинним податковим законодавством України не передбачено необхідності повторного відправлення платнику податків податкової вимоги у разі збільшення податкового боргу після набрання чинності Податковим кодексом України.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 12 червня 2018 року (справа № 810/2533/16), від 20 листопада 2018 року (справа № 804/7638/16), від 4 березня 2019 року (справа №2а-6053/11/1070).

Вирішуючи питання виникнення у позивача права на звернення до суду з цим позовом, суди зазначили, що у матеріалах справи відсутні відомості, що заборгованість відповідача до моменту розгляду справи переривалась або є погашеною у справі.

Разом з тим, під час розгляду цієї справи в суді апеляційної інстанції, відповідач наголошував, що податковий борг було погашено, а нову податкову вимогу після набуття спірною сумою статусу податкового боргу контролюючим органом направлено не було. У судовому засіданні суду апеляційної інстанції, представник відповідача наголошував на порушенні судом першої інстанції принципу офіційного з`ясування обставин справи.

З огляду на зміст постанови суду апеляційної інстанції, вона не містить правової оцінки доводам відповідача в цій частині. Водночас, ця обставина має суттєве значення для правильного вирішення цієї справи.

З огляду на доводи касаційної скарги, контролюючий орган вже звертався до суду з позовом про стягнення податкового боргу з урахуванням наявності податкових вимог від 10 червня 2009 року №1/394 та від 15 липня 2009 року №2/437, у задоволенні якого було відмовлено (справа №2а-6906/10/1370).

При цьому, в матеріалах справи наявні копія позовної заяви та ухвалені за результатами її вирішення судові рішення у справі №2а-6906/10/1370, які були надані у судовому засіданні 23 липня 2019 року (а. с. 178 - 183), проте яким не надано правової оцінки судами попередніх інстанцій.

У постанові суду апеляційної інстанції міститься посилання на те, що відповідачем станом на дату розгляду та вирішення справи податковий борг у сумі 204805,93 грн штрафних санкцій, визначених податковим повідомленням-рішенням від 15 червня 2011 року №0000022401, не сплачено, що підтверджується відомостями облікової картки платника податків. Взявши до уваги заходи, які вживалися контролюючим органом щодо погашення податкового боргу (направлення податкових вимог), апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про те, що заборгованість підлягає стягненню з відповідача.

Проте, наявний в матеріалах справи витяг з облікової картки (а. с. 52) містить відомості виключно щодо значення «сальдо» на початок року (на 1 січня 2018 року) та поновлення скасованої штрафної санкції в сумі 204805,93 грн (1 листопада 2018 року). Відомості щодо зміни податкового боргу (погашення або збільшення/зменшення), наявність якого обумовила направлення податкових вимог від 10 червня 2009 року №1/394 та від 15 липня 2009 року №2/437, відсутні, що унеможливлює перевірку його безперервності до часу подання позову у цій справі.

Колегія суддів звертає увагу, що за змістом частини четвертої статті 9 КАС України суд повинен: визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі позовних вимог та заперечень; з`ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів, і вжити заходів для виявлення та витребування доказів.

Принцип всебічного, повного та об`єктивного дослідження доказів судом при розгляді адміністративної справи, закріплений частиною першою статті 90 КАС України. Зазначений принцип передбачає, зокрема, всебічну перевірку доводів сторін, на які вони посилаються в підтвердження своїх позовних вимог чи заперечень на позов.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина 2 ст. 73 КАС України).

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими та електронними доказами; висновками експертів, показаннями свідків (ст. 72 КАС України). Докази суду надають учасники справи. Суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати з власної ініціативи (частина третя ст. 77 КАС України).

Таким чином, посилання судів щодо відсутності в матеріалах справи відомостей, що заборгованість відповідача до моменту розгляду справи переривалась або є погашеною, за умови невжиття судами заходів для встановлення таких відомостей (пропозиції сторонам їх надати), свідчить про порушення судами принципу офіційного з`ясування всіх обставин цієї справи, оскільки в межах цієї справи істотне значення має дотриманням відповідних умов, встановлених пунктом 95.2 статті 95 ПК України як обов`язкової передумови для звернення контролюючого органу до суду з позовом про стягнення податкового боргу.

Варто зазначити, що з огляду на правове регулювання порядку направлення податкових вимог, повторне направлення податкової вимоги не передбачено виключно у випадку, якщо з моменту направлення першої вимоги, податковий борг, визначений у ній, не погашено у повному обсязі з урахуванням і того боргу, який виник після її направлення. Проте у разі, якщо після направлення податкової вимоги податковий борг був погашений у повному обсязі, вважається, що правовідносини з його погашення вичерпали своє значення (припинилися). Відповідно, у разі виникнення в подальшому у платника податків нового податкового боргу, порядок вжиття контролюючим органом заходів щодо його погашення розпочинається спочатку - шляхом, зокрема, направлення платникові податків нової податкової вимоги.

На користь зазначеного свідчить підпункт 60.1.1 пункту 60.1 статті 60 ПК України, відповідно до якого податкова вимога вважається відкликаною у разі, якщо сума податкового боргу була погашена самостійно платником податків або органом стягнення.

Окремо колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу, що судами попередніх інстанцій задоволено позов у спосіб, який передбачає два варіанти здійснення контролюючим органом стягнення податкового боргу, а саме: 1) стягнення грошових коштів, які знаходяться на рахунках у банках та інших фінансових установах, обслуговуючих такого платника податків; 2) стягнення грошових коштів з рахунків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, відкритих в органі, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів.

Проте суди не звернули уваги на те, що підстави і порядок вчинення таких дій є відмінним.

Так, відповідно до абзацу першого пункту 57.1 статті 57 ПК України платник податків зобов`язаний самостійно сплатити суму податкового зобов`язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У разі не виконання платником податків обов`язку щодо своєчасної сплати узгодженої суми податкового зобов`язання контролюючий орган в силу компетенції, встановленої нормами ПК України, здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків. Ця компетенція стосується, зокрема виявлення джерел погашення податкового боргу та контролю за дотриманням платником податків черговості погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення.

Джерела сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу платника податків визначені статтею 87 ПК.

Так, згідно з абзацом першим пункту 87.1 цієї статті джерелами самостійної сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу платника податків є будь-які власні кошти, у тому числі ті, що отримані від продажу товарів (робіт, послуг), майна, випуску цінних паперів, зокрема корпоративних прав, отримані як позика (кредит), та з інших джерел, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею, а також суми надміру сплачених платежів до відповідних бюджетів.

Відповідно до абзацу другого пункту 87.1 статті 87 ПК України джерелом самостійної сплати грошових зобов`язань з податку на додану вартість є суми коштів, джерела яких зазначені в абзаці першому цього пункту та обліковуються в системі електронного адміністрування податку на додану вартість. У разі сплати податкових зобов`язань, що виникли до 1 липня 2015 року, та/або погашення податкового боргу за податковими зобов`язаннями, що виникли до 1 липня 2015 року, перерахування коштів до бюджету здійснюється безпосередньо з поточних рахунків платника податків, відкритих у банках.

Не можуть бути джерелом погашення податкового боргу, крім погашення податкового боргу з податку на додану вартість (крім податкового боргу, що виник до 1 липня 2015 року), кошти на рахунку платника в системі електронного адміністрування податку на додану вартість. Для погашення такого податкового боргу за рахунок коштів на рахунку платника податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість центральний орган виконавчої влади, що реалізує податкову і митну політику, за умови наявності підстав, передбачених статтею 95 цього Кодексу, надсилає центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у якому відкриті рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, реєстр, у якому зазначаються найменування платника податків, податковий та індивідуальний податковий номер платника податків та сума податкового боргу, що підлягає перерахуванню до бюджету (крім сум податкового боргу за податковими зобов`язаннями з податку на додану вартість, що підлягали сплаті до державного бюджету та за якими сформовано реєстр для перерахування коштів до державного бюджету з рахунка у системі електронного адміністрування відповідно до пункту 200.2 статті 200 цього Кодексу). Порядок формування та надсилання центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, такого реєстру визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику (абзац четвертий пункту 87.1 статті 87 ПК).

Спеціальною нормою, яка регулює стягнення коштів, у тому числі, з рахунків в системі електронного адміністрування податку на додану вартість, є норма абзацу першого пункту 95.3 цієї статті, згідно з якою стягнення коштів з рахунків платника податків у банках, обслуговуючих такого платника податків, та з рахунків платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, відкритих в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, здійснюється за рішенням суду, яке направляється до виконання контролюючим органам, у розмірі суми податкового боргу або його частини.

Отже, суди попередніх інстанцій не звернули увагу, що з рахунку платника в системі електронного адміністрування податку на додану вартість може бути погашений виключно податковий борг з податку на додану вартість (крім податкового боргу, що виник до 1 липня 2015 року), натомість, у цій справі предметом спору є стягнення податкового боргу, що виник внаслідок несплати штрафу, визначеного податковим повідомленням-рішенням від 15 червня 2011 року №0000022401.

Непогашення податкового боргу, зокрема зі сплати штрафних (фінансових) санкцій та пені, дає право контролюючому органу здійснити за цього платника податку і в інтересах держави заходи на погашення податкового боргу, який виник через таку несплату. При цьому, такі заходи мають бути здійснені на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені законом, як це вимагається частиною другою статті 19 Конституції України, якою встановлено критерій поведінки державного органу у сфері публічних відносин. Неправомірна поведінка невладного суб`єкта у цих відносинах не може виправлятися неправомірною поведінкою владного суб`єкта.

Правову позицію щодо застосування норм статті 87 і статті 95 ПК України викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 30 липня 2019 року у справі № 440/4082/18, від 10 вересня 2019 року у справі №1840/3549/18.

Відповідно до частини першої - третьої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Зазначеним вимогам судові рішення у цій справі не відповідають, оскільки не ґрунтуються на фактичних обставинах, встановлених з достатньою повнотою відповідно до вимог процесуального закону.

За правилами статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина перша).

Згідно з частиною другою статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.

Частиною четвертою зазначеної статті встановлено, що справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Ураховуючи те, що порушення норм процесуального права допустили обидві інстанції, судові рішення у цій справі підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 341 345 353 355 356 359 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "TFC GROUP" задовольнити частково.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 4 березня 2019 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23 липня 2019 року скасувати.

Справу № 1340/5767/18 направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

М.М. Гімон

М.Б. Гусак

Є.А. Усенко ,

Судді Верховного Суду