ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 жовтня 2020 року
м. Київ
справа № 1340/5945/18
адміністративне провадження № К/9901/34694/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Калашнікової О.В.,
суддів: Єресько Л.О., Соколова В.М.,
розглянувши у судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами адміністративну справу №1340/5945/18
за позовом ОСОБА_1 до Національного агентства з питань запобігання корупції про визнання протиправним і скасування рішень в частині, провадження по якій відкрито
за касаційною скаргою Національного агентства з питань запобігання корупції на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 25 червня 2019 року (прийняте у складі головуючого судді Сподарик Н.І.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 07 жовтня 2019 року (прийняту у складі колегії суддів: судді-доповідача Шинкар Т.І., суддів: Пліша М.А., Гуляка В.В.)
У С Т А Н О В И В :
І. Суть спору
1. 10 грудня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Національного агентства з питань запобігання корупції, в якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просив:
1.1. визнати протиправним та скасувати п. 2 Рішення НАЗК №2485 від 02 листопада 2018 року «Про результати здійснення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2015 рік (виправлена), поданої ОСОБА_1 , начальником Національної академії сухопутних військ імені Петра Сагайдачного, та внесення змін до рішень Національного агентства з питань запобігання корупції від 21 серпня 2017 року №516 та від 20 жовтня 2107 року №1008», в частині зазначення недостовірних відомостей щодо транспортних засобів, що є об`єктами права власності третіх осіб, щодо яких суб`єкт декларування може прямо вчиняти дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження ними;
1.2. визнати протиправним та скасувати п. 1 Рішення НАЗК №2486 від 02 листопада 2018 року «Про результати здійснення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2016 рік, поданої ОСОБА_1 , начальником Національної академії сухопутних військ імені Петра Сагайдачного», в частині зазначення недостовірних відомостей щодо об`єкта нерухомості, який знаходиться у нього та члена його сім`ї на праві користування, та щодо транспортних засобів, що є об`єктами права власності третіх осіб, щодо яких суб`єкт декларування може прямо вчиняти дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження ними.
2. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідачем на підтвердження прийнятих ним рішень не надано жодних доказів користування позивачем автомобілями VOLKSWAGEN PASSAT 2014 року випуску д.н.з. НОМЕР_1 , що належить на праві власності ОСОБА_2 та LEXUS LX570 2008 року випуску д.н.з. НОМЕР_2 , що належав на праві власності ОСОБА_3 , а тому у нього відсутній обов`язок відображати зазначені автомобілі у свої е-деклараціях за 2015 та 2016 роки. В частині визнання протиправним та скасування п. 1 Рішення НАЗК №2486 від 02 листопада 2018 року про зазначення недостовірних відомостей щодо об`єкта нерухомості мотивував тим, що за адресою АДРЕСА_1 він не проживав та не користувався за вказаною адресою жодним житловим приміщенням. Це його місце реєстрації, так як він військовослужбовець.
ІІ. Встановлені судами фактичні обставини справи
3. ОСОБА_1 з 2002 року перебуває на посаді начальника Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного та є посадовою особою вищого офіцерського складу та зобов`язаний щорічно до 1 квітня подавати шляхом заповнення на офіційному веб-сайті Національного агентства з питань запобігання корупції декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за встановленою формою.
3.1. На підставі інформації, отриманої від Національного антикорупційного бюро України, Національним агентством з питань запобігання корупції відносно ОСОБА_1 21 серпня 2017 року прийнято рішення №516 «Про проведення повної перевірки декларацій особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2015 та 2016 роки».
3.2. В подальшому рішенням Національного агентства з питань запобігання корупції №1008 від 20 жовтня 2017 року «Про продовження строку повної перевірки декларацій особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2015 та 2016 роки» строк проведення перевірки продовжено з 21 жовтня 2017 року на 30 календарних днів.
3.3. На підставі вказаних рішень уповноваженою особою НАЗК проведена повна перевірка декларацій поданих ОСОБА_1 , як особою уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2015 (виправлена) та 2016 роки, в ході перевірки надіслало ОСОБА_1 запити від 05 жовтня 2017 року №55-08/35446/17 та 08 листопада 2017 року №55-08/40432/17 щодо надання пояснень і копій підтверджуючих документів.
3.4. За результатами проведеної перевірки НАЗК прийняті Рішення №2485 від 02 листопада 2018 року «Про результати здійснення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2015 рік (виправлена), поданої ОСОБА_1 , начальником Національної академії сухопутних військ імені Петра Сагайдачного, та внесення змін до рішень Національного агентства з питань запобігання корупції від 21 серпня 2017 року №516 та від 20 жовтня 2107 року №1008», а також Рішення №2486 від 02 листопада 2018 року «Про результати здійснення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2016 рік, поданої ОСОБА_1 , начальником Національної академії сухопутних військ імені Петра Сагайдачного».
3.5. За результатами повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2015 рік (виправлена), поданої ОСОБА_1 , органом НАЗК встановлено, що суб`єкт декларування при складанні та поданні декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2015 рік (виправлена) зазначив недостовірні відомості: про об`єкт нерухомості, який знаходиться у нього та члена його сім`ї на праві користування; транспортні засоби, що є об`єктами права власності третіх осіб, щодо яких він може прямо вчиняти дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження ними; про отриманий (нарахований) ним дохід; його членство у громадському об`єднанні, чим не дотримав вимоги пунктів 2, 7, 12 частини 1 та вимоги частини 3 статті 46 Закону України «Про запобігання корупції».
3.6. За результатами повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2016 рік, поданої ОСОБА_1 , органом НАЗК встановлено, що суб`єкт декларування при складанні та поданні декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2016 рік зазначив недостовірні відомості про: об`єкт нерухомості, який знаходиться у нього та члена його сім`ї на праві користування; тип права на об`єкти нерухомості суб`єкта декларування та члена його сім`ї; об`єкт нерухомості, який не підлягав декларуванню; тип права суб`єкта декларування на транспортний засіб; транспортні засоби, що є об`єктами права власності третіх осіб, щодо яких він може прямо вчиняти дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження ними, чим не дотримав вимоги пунктів 2, 3 частини 1 та вимоги частини 3 статті 46 Закону України «Про запобігання корупції».
3.7. Погодившись із окремими пунктами рішень, ОСОБА_1 вніс зміни до е-декларацій за 2015 та 2016 роки.
3.8. Водночас, що стосується відомостей про користування автомобілями LEXUS та VOLKSWAGEN, то ОСОБА_1 у своїх пояснення до НАЗК зазначив, що такими автомобілями не користувався і не був обізнаний про наявність довіреностей на ці автомобілі видані на його ім`я, а тому відмовився вносити щодо них зміни до своїх е-декларацій.
3.9. Також, ОСОБА_1 відмовився вносити зміни до е-декларації за 2016 році, що стосується користування житлом за адресою АДРЕСА_1 , зазначивши в поясненнях для НАЗК, що не користувався таким у 2016 році, а тому й не відобразив у своїй е-декларації за 2016 рік, а лише зазначав як місце реєстрації його як військовослужбовця.
3.10. Не погодившись із винесеними НАЗК рішеннями в цих частинах, ОСОБА_1 звернувся із позовом до суду.
ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
4. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 25 червня 2019 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 07 жовтня 2019 року, позов задоволено.
4.1. Визнано протиправним та скасовано п. 2 Рішення НАЗК №2485 від 02 листопада 2018 року Про результати здійснення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2015 рік (виправлена), поданої ОСОБА_1 , начальником Національної академії сухопутних військ імені Петра Сагайдачного, та внесення змін до рішень Національного агентства з питань запобігання корупції від 21.08.2017 року №516 та від 20 жовтня 2017 року №1008, в частині зазначення недостовірних відомостей щодо транспортних засобів, що є об`єктами права власності третіх осіб, щодо яких суб`єкт декларування може прямо вчиняти дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження ними.
4.2. Визнано протиправним та скасовано п. 1 Рішення НАЗК №2486 від 02 листопада 2018 року Про результати здійснення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2016 рік, поданої ОСОБА_1 , начальником Національної академії сухопутних військ імені Петра Сагайдачного), в частині зазначення недостовірних відомостей щодо об`єкта нерухомості, який знаходиться у нього та члена його сім`ї на праві користування, та щодо транспортних засобів, що є об`єктами права власності третіх осіб, щодо яких суб`єкт декларування може прямо вчиняти дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження ними.
4.3. Задовольняючи позов, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що рішення НАЗК про результати повної перевірки декларації повинно бути об`єктивним, ґрунтуватись на достовірній і повній інформації та прийматись на підставі всебічного аналізу. Суди зазначили, що чинне законодавство не передбачає участі представника (довіреної особи) при видачі довіреності, якою його уповноважують розпоряджатися тим чи іншим майном. Обов`язковою є лише участь довірителя, як особи яка видає довіреність, оскільки він своїм підписом засвідчує таку довіреність. Суди встановили, що про наявність двох довіреностей на користування автомобілями від 28 грудня 2015 року та 28 квітня 2015 року, які є односторонніми правочинами, позивачу відомо не було, вказаними автомобілями позивач у період 2015-2016 років не користувався. Крім того, судами встановлено, що позивач при заповненні е-декларацій за 2015, 2016 роки керувався роз`ясненнями НАЗК щодо порядку заповнення декларацій.
IV. Касаційне оскарження
5. У касаційній скарзі Національне агентство з питань запобігання корупції, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та прийняти нову постанову про відмову в задоволенні позову.
5.1. В обґрунтування касаційної скарги вказує на те, що відповідно до даних Державної прикордонної служби України з Інтегрованої міжвідомчої інформаційно-телекомунікаційної системи щодо контролю осіб, транспортних засобів та вантажів, які перетинають державний кордон, відповідно до яких, на автомобілі LEXUS LX570, 2008 року випуску, д.н.з. НОМЕР_2 , номер кузова НОМЕР_3 , при перетині кордону 25 січня 2016 року в режимі «виїзд з України» зазначено 5 осіб без персоніфікації водія транспортного засобу, а 28 січня 2016 року в режимі «в`їзд в Україну» зазначено 5 осіб та вказано водієм ОСОБА_1 . Проте, суди не прийняли до уваги дані відомості без обґрунтувань причин, та зазначили, що відповідно до даних Львівської митниці ДФС України від 12 березня 2019 року на автомобілі LEXUS LX570, 2008 року випуску, д.н.з. НОМЕР_2 , номер кузова НОМЕР_3 , при перетині кордону 25 січня 2016 року в режимі «виїзд з України» та 28 січня 2016 року в режимі «в`їзд в Україну» водієм був ОСОБА_4 .
5.2. Також вказує, що автомобіль VOLKSWAGEN, модель PASSAT, 2014 року випуску, не перетинав державний кордон України у 2014-2016 роках, а тому даний факт свідчить про наявність у ОСОБА_1 права користування та розпорядження таким, згідно виданої довіреності.
5.3. Об`єкт нерухомості, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , який перебуває на праві користування у позивача та члена сім`ї (дружини), є їх зареєстрованим місцем проживання та підлягає декларуванню. Скаржник звертає увагу, що відповідач не приймав жодних рішень, не вчиняв дій та не допускав бездіяльності, які потребували б оцінки суду, порушення прав позивача відсутнє.
6. У відзиві на касаційну скаргу позивач посилається на те, що оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними та обґрунтованими, прийнятими з дотриманням норм процесуального права, а тому не підлягають скасуванню.
V. Релевантні джерела права й акти їх застосування
7. За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
8. Відповідно до частини 1 статті 45 Закону України «Про запобігання корупції» від 14 жовтня 2014 року № 1700-VII (далі Закон №1700-VII), в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, особи, зазначені у пункті 1, підпунктах «а» і «в» пункту 2, пункті 5 частини першої статті 3 цього Закону, зобов`язані щорічно до 1 квітня подавати шляхом заповнення на офіційному веб-сайті Національного агентства декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (далі - декларація), за минулий рік за формою, що визначається Національним агентством.
9. Згідно з частиною 1 статті 46 Закону №1700-VII у декларації зазначаються відомості про: зареєстроване місце проживання, а також місце фактичного проживання (п.1); об`єкти нерухомості, що належать суб`єкту декларування та членам його сім`ї на праві приватної власності, включаючи спільну власність, або знаходяться у них в оренді чи на іншому праві користування, незалежно від форми укладення правочину, внаслідок якого набуте таке право (п.2); дані щодо транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, а також щодо їх марки та моделі, року випуску, ідентифікаційного номера (за наявності). Відомості про транспортні засоби та інші самохідні машини і механізми зазначаються незалежно від їх вартості (пп. «б» п.3).
10. За приписами частини 3 статті 46 Закону №1700-VII у декларації зазначаються також відомості про об`єкти декларування, передбачені пунктами 2-8 частини першої цієї статті, що є об`єктами права власності третьої особи, якщо суб`єкт декларування або член його сім`ї отримує чи має право на отримання доходу від такого об`єкта або може прямо чи опосередковано (через інших фізичних або юридичних осіб) вчиняти щодо такого об`єкта дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження ним.
10.1. Положення цієї частини застосовуються під час подання декларації службовими особами, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище, а також суб`єктами декларування, які займають посади, пов`язані з високим рівнем корупційних ризиків, відповідно до статті 50 цього Закону.
11. Статтею 48 Закону №1700-VII встановлено, що національне агентство проводить щодо декларацій, поданих суб`єктами декларування, такі види контролю: 1) щодо своєчасності подання; 2) щодо правильності та повноти заповнення; 3) логічний та арифметичний контроль.
11.1. Національне агентство проводить повну перевірку декларацій відповідно до цього Закону.
12. За приписами частин 1 та 2 статті 50 Закону №1700-VII повна перевірка декларації полягає у з`ясуванні достовірності задекларованих відомостей, точності оцінки задекларованих активів, перевірці на наявність конфлікту інтересів та ознак незаконного збагачення і може здійснюватися у період здійснення суб`єктом декларування діяльності, пов`язаної з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, а також протягом трьох років після припинення такої діяльності.
12.1. Обов`язковій повній перевірці підлягають декларації службових осіб, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище, суб`єктів декларування, які займають посади, пов`язані з високим рівнем корупційних ризиків, перелік яких затверджується Національним агентством.
12.2. Обов`язковій повній перевірці також підлягають декларації, подані іншими суб`єктами декларування, у разі виявлення у них невідповідностей за результатами логічного та арифметичного контролю.
12.3. У разі встановлення за результатами повної перевірки декларації відображення у декларації недостовірних відомостей Національне агентство письмово повідомляє про це керівника відповідного державного органу, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, їх апарату, юридичної особи публічного права, в якому працює відповідний суб`єкт декларування, та спеціально уповноважені суб`єкти у сфері протидії корупції.
13. Механізм проведення Національним агентством з питань запобігання корупції контролю та повної перевірки декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, відповідно до статей 48 та 50 Закону №1700-VII визначено Порядком проведення контролю та повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, затвердженим Рішенням Національного агентства з питань запобігання корупції від 10 лютого 2017 року № 56 (далі Порядок).
14. Пунктом 3 розділу І Порядку встановлено, що контроль та повна перевірка декларації здійснюються за принципами: 1) верховенства права; 2) рівності та гарантування прав і законних інтересів усіх суб`єктів декларування; 3) об`єктивності, неупередженості та безсторонності рішень і дій Національного агентства, уповноважених ним осіб; 4) достовірності і повноти інформації, що використовується Національним агентством, правомірності одержання та використання такої інформації; 5) неприпустимості свавільного втручання у сферу особистого життя суб`єкта декларування, окрім як у межах та у спосіб, що передбачені Законом; 6) гарантування права на судовий захист суб`єктів декларування.
15. Розділом ІІІ Порядку визначено порядок проведення повної перевірки декларацій.
16. За приписами пункту 1 розділу ІІІ Порядку повна перевірка декларації може проводитися у період здійснення суб`єктом декларування діяльності, пов`язаної з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, а також протягом трьох років після припинення такої діяльності і полягає у: 1) з`ясуванні достовірності задекларованих відомостей; 2) з`ясуванні точності оцінки задекларованих активів; 3) перевірці на наявність конфлікту інтересів; 4) перевірці на наявність ознак незаконного збагачення.
16.1. Повна перевірка декларацій (декларації) проводиться за рішенням Національного агентства, в якому надається доручення його члену провести повну перевірку декларацій (декларації) через працівників структурного підрозділу його апарату, діяльність яких пов`язана зі здійсненням такої функції Національного агентства.
16.2. Рішення про проведення перевірки повинно бути належним чином обґрунтоване посиланням на визначену Законом підставу повної перевірки декларації або декларацій - у разі прийняття Рішення про проведення перевірки щодо більш як одної декларації на одній визначеній Законом підставі.
17. Згідно з пунктом 6 розділу ІІІ Порядку повна перевірка декларації передбачає такі дії: прийняття Рішення про проведення перевірки; аналіз відомостей про об`єкти декларування, зазначені в деклараціях суб`єкта декларування, та їх порівняння з відомостями з реєстрів, баз даних, інших інформаційно-телекомунікаційних систем державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, що можуть містити інформацію про об`єкти декларування, які мають відображатися в декларації; створення, збирання, одержання, використання інформації, яка є необхідною для повної перевірки декларації, з використанням джерел інформації, визначених пунктами 8-11 цього розділу; направлення Національним агентством відповідному суб`єкту декларування листа з пропозиціями надати письмові пояснення та/або копії підтвердних документів та розгляд і врахування наданих ним пояснень та/або копій підтвердних документів під час проведення повної перевірки декларації у порядку та на умовах, визначених пунктом 12 цього розділу; прийняття Національним агентством Рішення про результати здійснення повної перевірки декларації.
18. Відповідно до пункту 12 розділу ІІІ Порядку у разі виявлення Національним агентством протягом повної перевірки декларації ознак недостовірності задекларованих відомостей, неточності оцінки задекларованих активів, конфлікту інтересів, незаконного збагачення Національне агентство направляє відповідному суб`єкту декларування відповідний лист з пропозиціями надати письмові пояснення та/або копії підтвердних документів.
18.1. Надані суб`єктом декларування письмові пояснення та/або копії підтвердних документів є обов`язковими до розгляду та врахування Національним агентством під час проведення повної перевірки декларації та вирішення питання щодо дотримання суб`єктом декларування вимог Закону при складанні та поданні декларації.
19. Відповідно до пункту 14 розділу III Порядку №56 повна перевірка декларації за цим Порядком здійснюється упродовж 60 календарних днів з дня прийняття Рішення про проведення перевірки.
19.1. У разі необхідності строки проведення повної перевірки декларації можуть бути продовжені, але не більше ніж на сукупний строк у 30 календарних днів. Рішення про продовження повної перевірки декларації приймається Національним агентством у випадку неотримання відповідей та/або інформації по суті, необхідних для проведення повної перевірки декларації, у відповідь на запити (листи) Національного агентства до: 1) державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, суб`єктів господарювання незалежно від форми власності та їх посадових осіб, громадян та їх об`єднань; 2) суб`єкта декларування з проханням надати пояснення щодо відомостей, зазначених у декларації.
20. Згідно з пунктом 1 розділу ІV Порядку за результатами проведення повної перевірки декларації Національним агентством приймається рішення про результати здійснення повної перевірки декларації.
21. Згідно з пунктом 2 розділу ІV Порядку, якщо в результаті повної перевірки декларації було встановлено відображення у декларації недостовірних відомостей, неточну оцінку задекларованих активів, наявність конфлікту інтересів або ознак незаконного збагачення, в Рішенні про результати здійснення повної перевірки декларації додатково наводяться обґрунтування відповідних висновків, у тому числі посилання на матеріали, які стали підставою для висновку, та враховуються пояснення суб`єкта декларування.
21.1. Про закінчення проведення повної перевірки декларації Національне агентство письмово повідомляє суб`єкта декларування та надсилає Рішення про результати здійснення повної перевірки декларації для ознайомлення. Якщо в результаті повної перевірки декларації було встановлено відображення у декларації недостовірних відомостей, або неточну оцінку задекларованих активів, або наявність конфлікту інтересів, або ознаки незаконного збагачення, Рішення про результати здійснення повної перевірки декларації надсилається суб`єкту декларування за допомогою засобів поштового зв`язку рекомендованим листом з повідомленням про вручення та програмних засобів Реєстру.
22. Відповідно до абзацу 2 частини 4 статті 45 Закону №1700-VII у разі притягнення суб`єкта декларування до відповідальності за неподання, несвоєчасне подання декларації або в разі виявлення у ній недостовірних відомостей суб`єкт декларування зобов`язаний подати відповідну декларацію з достовірними відомостями.
23. Відповідно до частин 1 та 3 статті 237 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.
24. Згідно з частинами 1 та 3 статті 244 ЦК України представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.
25. Наказом Міністерства юстиції України №296/5 від 22 лютого 2012 року затверджено Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, в редакції чинній на час посвідчення вказаних довіреностей, відповідно до пунктів 1 та 2 глави 3 розділу І якого при вчиненні нотаріальної дії нотаріус установлює особу, що звернулась за вчиненням нотаріальної дії. Встановлення особи здійснюється нотаріусом за документами, передбаченими Законом.
26. Відповідно до пункту 1.2 глави 4 розділу ІІ вказаного Порядку нотаріуси посвідчують довіреності, складені від імені однієї або кількох осіб, на ім`я однієї особи або кількох осіб за усним зверненням довірителя.
VI. Позиція Верховного Суду
27. 08 лютого 2020 року набув чинності Закон України від 15 січня 2020 року N 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі Закон N 460-IX).
28. Згідно з пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону N 460-IX, касаційний розгляд справи буде здійснюватися в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
29. Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
30. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).
31. Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з такого.
32. З наведених вище правових норм у цій справі вбачається, що повна перевірка декларації на предмет достовірності задекларованих відомостей проводиться НАЗК шляхом аналізу відомостей про об`єкти декларування, зазначені в декларації суб`єкта декларування, та їх порівняння з відомостями з реєстрів, баз даних, інших інформаційно-телекомунікаційних систем державних органів, органів місцевого самоврядування.
33. В свою чергу, при прийнятті рішення за результатами повної перевірки декларації мають враховуватись, як відомості, отримані із реєстрів, баз даних, інших інформаційно-телекомунікаційних систем державних органів та, отримані від державних органів щодо предмета перевірки, так і відомості, надані суб`єктом декларування, стосовно якого проводиться перевірка, щодо документального підтвердження або пояснення зазначених у декларації відомостей. Рішення НАЗК про результати повної перевірки декларації повинно бути об`єктивним, ґрунтуватись на достовірній і повній інформації та прийматись на підставі всебічного аналізу.
34. В оскаржуваних позивачем рішеннях НАЗК від 02 листопада 2018 року №2485 та №2486 зазначено, що у е-деклараціях за 2015 та 2016 роки декларантом не зазначено відомості про користування автомобілями LEXUS та VOLKSWAGEN.
35. У письмових поясненнях, наданих на вимогу НАЗК №55-08/35446/17 від 05 жовтня 2017 року у зв`язку з проведенням повної перевірки е-декларацій за 2015 рік, 2016 роки, ОСОБА_1 зазначено, що автомобілями LEXUS та VOLKSWAGEN у 2015-2016 роках декларант не користувався, не розпоряджався, про наявність довіреностей від третіх осіб про уповноваження його на вчинення певних дій щодо цих транспортних засобів обізнаний не був, про такі дізнався під час підготовки письмових пояснень.
36. При цьому, позивач зазначив, що у автомобілі LEXUS перебував кілька разів у якості пасажира, такий автомобіль перебуває у власності ОСОБА_2 , який з серпня 2014 року перебуває у тривалому закордонному відрядженні. Вказано, що жодних повноважень щодо наведених транспортних засобів з використанням довіреностей впродовж 2015-2017 років не вчиняв, тому не відображав дані про це у е-деклараціях.
37. Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до нотаріально посвідченої довіреності від 28 грудня 2015 року ОСОБА_2 уповноважив ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_5 на експлуатацію та розпорядження автомобілем VOLKSWAGEN PASSAT, 2014 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_4 .
38. За заявою ОСОБА_2 від 28 листопада 2018 року дію вказаної довіреності припинено з 05 грудня 2018 року.
39. Згідно з довіреністю від 28 квітня 2015 року, посвідченою приватним нотаріусом, ОСОБА_3 уповноважила ОСОБА_4 , ОСОБА_1 на експлуатацію та розпорядження автомобілем LEXUS LX570, 2008 року випуску, д.н.з. НОМЕР_2 , номер кузова НОМЕР_3 .
40. Відповідно до листа-повідомлення ПрАТ «АСК «Інго Україна» №17 від 14 січня 2019 року та витягу з баз даних страхової компанії в період з 24 січня 2016 року по 07 лютого 2016 року страховий поліс «зелена карта» на автомобіль LEXUS LX570, 2008 року випуску, д.н.з. НОМЕР_2 , номер кузова НОМЕР_3 , виданий на ОСОБА_4 .
41. Згідно з листом приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Дитюк Г.М. від 14 травня 2019 року, при посвідченні довіреностей від 25 грудня 2015 року щодо автомобіля VOLKSWAGEN та від 28 квітня 2015 року щодо автомобіля LEXUS були присутні лише довірителі.
42. В оскаржуваних рішеннях суди першої та апеляційної інстанцій зазначили, що ні норми Цивільного кодексу України, ні норми Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, в редакції чинній на час посвідчення вказаних довіреностей, не містять вимоги про обов`язкову присутність (участь) представника при видачі довіреності, якою таку особу уповноважують розпоряджатися визначеним майном. Не передбачено законодавчо і вимоги та процедури повідомлення особи, яку уповноважують на вчинення тих чи інших дій, про видачу такої довіреності. Обов`язковою є лише участь довірителя, як особи яка видає довіреність, оскільки він своїм підписом завіряє таку довіреність.
43. За наведеного обґрунтування суди дійшли висновку, що довіреності є односторонніми правочинами, наявність двох довіреностей від 28 грудня 2015 року та 28 квітня 2015 року не доводить факту обізнаності позивача про їх існування, так само як і факт користування позивачем вказаними автомобілями.
44. В касаційній скарзі відповідач зазначає про обізнаність позивача щодо наявності у нього права користування та розпорядження легковим автомобілем LEXUS LX570 2008 року випуску д.н.з. НОМЕР_2 , що підтверджується даними прикордонної служби про перетин кордону 28.01.2016 ОСОБА_1 як водієм вказаного автомобіля.
45. Згідно з даними Державної прикордонної служби України з Інтегрованої міжвідомчої інформаційно-телекомунікаційної системи щодо контролю осіб, транспортних засобів та вантажів, які перетинають державний кордон, на автомобілі LEXUS LX570, 2008 року випуску, д.н.з. НОМЕР_2 , номер кузова НОМЕР_3 , при перетині кордону 25 січня 2016 року в режимі «виїзд з України» зазначено 5 осіб без персоніфікації водія транспортного засобу, а 28 січня 2016 року в режимі «в`їзд в Україну» зазначено 5 осіб та вказано водієм ОСОБА_1 .
46. В свою чергу, відповідно до даних Львівської митниці ДФС України від 12 березня 2019 року на автомобілі LEXUS LX570, 2008 року випуску, д.н.з. НОМЕР_2 , номер кузова НОМЕР_3 , при перетині кордону 25 січня 2016 року в режимі «виїзд з України» та 28 січня 2016 року в режимі «в`їзд в Україну» водієм був ОСОБА_4 .
47. Враховуючи наявні розбіжності в поданих відповідачем та отриманих судом першої інстанції даних щодо перетину 28 січня 2016 року ОСОБА_1 державного кордону в якості водія автомобіля LEXUS LX570, 2008 року випуску, д.н.з. НОМЕР_2 , номер кузова НОМЕР_3 суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що дані Державної прикордонної служби України не можуть бути самодостатнім доказом підтвердження обізнаності позивача про наявність у нього права користування та розпорядження вказаним транспортним засобом.
48. Колегія суддів Верховного Суду вважає передчасним вказаний висновок судів виходячи з наступного.
49. Згідно з пунктом 23 Положення про базу даних "Відомості про осіб, які перетнули державний кордон України" інформація з Бази даних осіб надається у формі витягів безкоштовно на письмову вимогу суду, прокуратури, органів дізнання і слідства та інших органів державної влади (посадових осіб) у зв`язку зі здійсненням ними повноважень, визначених законодавством України.
Перевірка інформації за Базою даних осіб здійснюється шляхом асоціативного пошуку за такими реквізитами:
обов`язкові реквізити - "Громадянство", "Прізвище, ім`я особи", "Дата народження" (число, місяць та рік);
за наявності інформації - "Вид документа" (для громадян України - паспорт громадянина України для виїзду за кордон, дипломатичний паспорт, службовий паспорт, паспорт громадянина України, проїзний документ дитини, посвідчення особи моряка або посвідчення члена екіпажу; для іноземних громадян та осіб без громадянства - паспортний документ, що підтверджує громадянство іноземця або посвідчує особу без громадянства), "Серія, номер документа".
Для забезпечення однозначної ідентифікації осіб за Базою даних осіб реквізит "Прізвище, ім`я особи" повинен зазначатися:
для громадян України - тільки українськими літерами;
для громадян Російської Федерації та Республіки Білорусь - тільки російськими літерами;
для іноземців та осіб без громадянства інших держав - тільки латинськими літерами.
50. З листа Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України №1340/5945/18/5414/19 від 04 березня 2019 року про надання інформації з власного інформаційного ресурсу - база даних «Відомості про осіб, які перетнули державний кордон України», що Головний центр обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України наголошував на тому, що не може надати інформацію щодо перетинання державного кордону України відносно ОСОБА_1 , оскільки в ухвалі не зазначено обов`язкових реквізитів «Громадянство», «Дата народження» вказаної особи, що унеможливлює проведення однозначної ідентифікації запитуваної особи.
51. Разом з цим, вказані обставини судами попередніх інстанцій залишені поза увагою, не досліджені належним чином та їм не було надано оцінки.
52. Крім цього, суди встановили, що відповідно до договору купівлі-продажу від 16 листопада 2016 року №4541/2016/191683 ОСОБА_4 , діючи на підставі довіреності від ОСОБА_3 , продав автомобіль LEXUS LX570, 2008 року випуску, д.н.з. НОМЕР_2 , номер кузова НОМЕР_3 третій особі.
53. У пункті 11 Роз`яснень НАЗК від 11 серпня 2016 року №3 щодо застосування окремих положень Закону України "Про запобігання корупції" стосовно заходів фінансового контролю (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) зазначено: «більшість об`єктів декларування (а саме: нерухомість, об`єкти незавершеного будівництва, цінне рухоме майно, транспортні засоби, цінні папери, корпоративні права, юридичні особи, кінцевим бенефіціарним власником (контролером) яких є суб`єкт декларування або члени його сім`ї, нематеріальні активи, грошові активи, фінансові зобов`язання, членство в громадських об`єднаннях або входження до їхніх органів) декларується відповідно до їх наявності станом на останній день звітного періоду. Наприклад, при поданні щорічної декларації, якщо зазначені об`єкти станом на 31 грудня попереднього року не перебувають у володінні, користуванні або власності (для різних об`єктів передбачено різні права - див. відповідні розділи декларації) суб`єкта декларування або членів його сім`ї, то вони не повинні відображатися в декларації, навіть якщо вони перебували на такому праві упродовж певного часу у звітному періоді».
54. Дійшовши висновку, що, оскільки 16 листопада 2016 року транспортний засіб LEXUS став власністю третьої особи, довіреність від 28 квітня 2015 року втратила чинність, а тому станом на 31 грудня 2016 року позивач не мав жодних повноважень щодо цього транспортного засобу.
55. Колегія суддів Верховного Суду вважає передчасним вказаний висновок судів попередніх інстанцій з огляду на наступне.
56. Відповідно до частини першої статті 328, частини четвертої статті 334 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема з правочинів. Якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації.
57. Згідно зі статтею 34 Закону України «Про дорожній рух» (у редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин) реєстрація транспортних засобів здійснюється відповідними підрозділами Міністерства внутрішніх справ України, а порядок установлюється Кабінетом Міністрів України.
58. Порядком державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 07 вересня 1998 року, № 1388 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено обов`язок власників транспортних засобів та осіб, що експлуатують такі засоби на законних підставах, або їх представників, зареєструвати (перереєструвати) транспортні засоби протягом 10 діб після придбання, або виникнення обставин, що є підставою для внесення змін до реєстраційних документів.
59. Наведені правові норми дають підстави для висновку, що договір купівлі-продажу від 16 листопада 2016 року №4541/2016/191683 без реального зняття з реєстрації, перереєстрації транспортного засобу у вищезазначеному порядку не породжує правових наслідків у вигляді переходу права власності від продавця до покупця.
60. Суд також звертає увагу, що пунктом 2.2. договору купівлі-продажу від 16 листопада 2016 року №4541/2016/191683 передбачено, що право власності на Транспортний засіб переходить до Покупця з моменту підписання Сторонами акту приймання-передачі.
61. Разом з цим, в матеріалах справи відсутні докази щодо переходу права власності на вказаний Транспортний засіб, зокрема, акт приймання-передачі Транспортного засобу, докази, які підтверджують зняття з реєстрації транспортного засобу з продавця, тощо.
62. Суди попередніх інстанцій для встановлення факту відчуження транспортного засобу обмежились лише наявністю договору купівлі-продажу від 16 листопада 2016 року, проте не звернули уваги на відсутність в матеріалах справи акта приймання-передачі Транспортного засобу та доказів, які підтверджують зняття з реєстрації транспортного засобу з продавця.
63. Крім цього, колегія суддів Верховного Суду не погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про не доведеність факту обізнаності позивача про існування довіреностей від 28 грудня 2015 року та 28 квітня 2015 року та факту користування позивачем вказаними автомобілями.
64. Відповідно до частин 1, 3 статті 244 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.
65. Відповідно до приписів частин першої та другої статті 1000 ЦК України за договором доручення одна сторона (повірений) зобов`язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки довірителя.
65.1. Договором доручення може бути встановлено виключне право повіреного на вчинення від імені та за рахунок довірителя всіх або частини юридичних дій, передбачених договором. У договорі можуть бути встановлені строк дії такого доручення та (або) територія, у межах якої є чинним виключне право повіреного.
66. Системний аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що виданню довіреності передує усна домовленість між Довірителем та Повіреним про надання відповідних, зазначених у довіреності, повноважень. В свою чергу доручення - це безумовно дого вірне правовідношення, що виникає на підставі домовленості сторін.
67. Суд звертає увагу, що в довіреності від 28 грудня 2015 року та в довіреності 28 квітня 2015 року міститься запис «Цю довіреність видано на підставі попередньої домовленості між Довірителем та Повіреними».
68. Довірителям також роз`яснено зміст, зокрема, статей 244 та 1000 ЦК України, про що, зазначено у вказаних довіреностях.
69. Разом з цим, судами попередніх інстанцій не досліджувався та не з`ясовувався належним чином факт наявності чи відсутності попередньої домовленості між Довірителем та Повіреними згідно з вказаними довіреностями, а тому висновок судів попередніх інстанцій про не доведеність факту обізнаності позивача про існування вказаних довіреностей та факту користування позивачем вказаними автомобілями колегія суддів Верховного Суду вважає передчасним та таким, що ґрунтується на неповному встановленню обставин у справі.
70. Щодо доводів скаржника про протиправність не відображення ОСОБА_1 в е-декларації відомостей по користуванню житловим приміщенням (гуртожитком за адресою : АДРЕСА_1 ), суд зазначає наступне.
71. З долученої до матеріалів справи світлокопії паспорта ОСОБА_1 серії НА064594, виданого Ізяславським РВ УМВСУ у Хмельницькій області 04 квітня 1996 року вбачається, що на сторінці 14 міститься запис про місце реєстрації : АДРЕСА_1 без зазначення квартири.
72. В е-декларації ОСОБА_1 за 2016 рік (витяг з офіційного сайту НАЗК) у розділі 3 «Об`єкти нерухомості» декларантом зазначено користування ним та членами сім`ї (дружиною позивача) двома об`єктами нерухомості: житловим будинком в с. Солонка Пустомитівського району Львівської області та квартирою у м. Львові.
73. В письмових поясненнях, наданих на запит НАЗК, ОСОБА_1 вказав, що при заповненні та подачі е-декларації за 2016 рік у розділі 2.1 «Інформація про суб`єкта декларування» зазначено зареєстроване місце проживання АДРЕСА_1 (гуртожиток академії сухопутних військ імені Петра Сагайдачного), однак, оскільки на кінець 2016 року декларант не проживав за вказаною адресою, тому вказаний об`єкт не зазначено у розділі 3 «Об`єкти нерухомості».
74. За приписами статті 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11 грудня 2003 року № 1382-IV (далі - Закон № 1382-IV) місце проживання - житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини; реєстрація - внесення інформації до реєстру територіальної громади, документів, до яких вносяться відомості про місце проживання/перебування особи, із зазначенням адреси житла/місця перебування із подальшим внесенням відповідної інформації до Єдиного державного демографічного реєстру в установленому Кабінетом Міністрів України порядку.
75. Відповідно до статті 6 Закону № 1382-IV для реєстрації особа або її представник подає органу реєстрації (у тому числі через центр надання адміністративних послуг): письмову заяву; документ, до якого вносяться відомості про місце проживання; документи, що підтверджують право на проживання в житлі, перебування або взяття на облік у спеціалізованій соціальній установі, закладі соціального обслуговування та соціального захисту, проходження служби у військовій частині, адреса яких зазначається під час реєстрації; військовий квиток або посвідчення про приписку (для громадян, які підлягають взяттю на військовий облік або перебувають на військовому обліку).
76. Згідно з пунктом 7 Правил реєстрації місця проживання, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 02 березня 2016 року №207 реєстрація місця проживання здійснюється тільки за однією адресою. У разі коли особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює реєстрацію місця проживання за однією з цих адрес за власним вибором. За адресою зареєстрованого місця проживання з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції.
77. Якщо зареєстроване місце проживання особи знаходиться в помешканні, право власності яке їй не належить, при реєстрації власник повинен був дати згоду на реєстрацію та проживання цієї особи в зазначеному помешканні.
78. Частиною першою статті 71 ЖК УРСР передбачено, що при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ним зберігається жиле приміщення протягом шести місяців.
79. Відповідно до статті 72 ЖК УРСР визнання особи такою, що втратила право на користування жилим приміщенням внаслідок відсутності даної особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.
80. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 жовтня 2018 року у справі № 490/12384/16-ц зроблено висновок по застосуванню статей 71 72 ЖК Української РСР, який полягає в тому, що особа може бути визнана такою, що втратила право користування жилим приміщенням за двох умов: не проживання особи в жилому приміщенні більше шести місяців та відсутність поважних причин. Початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення.
81. З наведених правових норм вбачається, що тільки наявність двох умов надає можливість визнати особу такою, що втратила право користування житловим приміщенням. Позбавлення такого права не є автоматичним.
82. Разом з цим, суди попередніх інстанцій дійшовши висновку, що оскільки, позивач є військовослужбовцем, тому згідно чинного законодавства він може бути зареєстрованим за місцем проходження військової служби, без фактичного проживання у гуртожитку (казармі тощо) за такою адресою, проте, не досліджували належним чином обставини щодо проживання (не проживання) позивача за зареєстрованим його місцем проживання АДРЕСА_1 (гуртожиток академії сухопутних військ імені Петра Сагайдачного) чи іншого користування (не користування) вказаним об`єктом нерухомості, зокрема, зберігання у ньому свого майна, тощо.
83. На підставі викладеного, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для скасування рішення Львівського окружного адміністративного суду від 25 червня 2019 року та постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 07 жовтня 2019 року з підстав порушення норм процесуального права та направлення справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
84. Відповідно до статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
85. Частиною другою статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
86. Частиною 2 статті 353 КАС України передбачено, що підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази; або 2) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; 3) суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.
VIІ. Судові витрати
87. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, суд не вирішує питання щодо розподілу судових витрат.
Керуючись статтями 341 345 349 353 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду
П О С Т А Н О В И В :
1. Касаційну скаргу Національного агентства з питань запобігання корупції задовольнити частково.
2. Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 25 червня 2019 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 07 жовтня 2019 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до Львівського окружного адміністративного суду.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
СуддіО.В. Калашнікова Л.О. Єресько В.М. Соколов