ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 червня 2024 року

м. Київ

справа № 134/743/22

провадження № 61-10442св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивач - Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Крижопільського районного суду Вінницької області від 31 березня 2023 року, додаткове рішення Крижопільського районного суду Вінницької області від 13 квітня 2023 року у складі судді Кантонистої О. О. та постанову Вінницького апеляційного суду від 13 червня 2023 року, додаткову постанову Вінницького апеляційного суду від 20 червня 2023 року у складі колегії суддів: Сала Т. Б., Ковальчука О. В., Якименко М. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2022 року Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просило в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором звернути стягнення на предмет іпотеки - житловий будинок шляхом продажу вказаного предмета іпотеки на прилюдних торгах, а також виселити ОСОБА_1 та інших осіб, які зареєстровані та/або проживають у житловому будинку.

Позовну заяву обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 відповідно до укладеного договору від 02 вересня 2008 року № VIGWGA0000001021 отримав кредит у розмірі 29 342,40 доларів США зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 15,0 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом із кінцевим терміном повернення 02 вересня 2022 року.

ОСОБА_1 зобов`язання за вказаним договором належним чином не виконав, внаслідок чого станом на 09 травня 2022 року в нього утворилася заборгованість у загальному розмірі 57 635,47 доларів США.

На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 02 вересня 2008 року укладений договір іпотеки № VIGWGA0000001021, згідно з яким ОСОБА_1 надав в іпотеку нерухоме майно - будинок за адресою: АДРЕСА_1 .

Обумовлена сторонами договору іпотеки ціна предмету іпотеки дорівнює 169 645,00 грн. Іпотека також поширюється на земельну ділянку, на якій розташований предмет іпотеки.

Вказаним договором іпотеки передбачене право іпотекодавця на реєстрацію у предметі іпотеки інших осіб лише при умові отримання від іпотекодержателя письмової згоди на такі дії. Враховуючи той факт, що іпотекодержатель не надавав своєї згоди на відповідну реєстрацію осіб за адресою предмета іпотеки, позивач вважав, що реєстрація осіб за адресою предмета іпотеки є порушенням умов цивільно-правового договору та статті 629 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), зняття таких осіб з реєстраційного обліку є захистом прав іпотекодержателя та повинне відбуватися на підставі рішення суду.

Відповідно до частини третьої статті 39 Закону України «Про іпотеку» одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя вправі винести рішення про виселення мешканців, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення, а також згідно з частиною першою статті 40 Закону України «Про іпотеку» та статтею 109 Житлового кодексу України (далі - ЖК України) - звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців.

Таким чином, відповідач ОСОБА_1 підлягає виселенню з житлового будинку.

На підставі викладеного банк просив:

- в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором від 02 вересня 2008 року № VIGWGA0000001021 в розмірі 57 635,47 доларів США (гривневий еквівалент 1 685 837,50 грн), із яких: 8 759,06 доларів США - заборгованість за кредитом (тілом кредиту); 11 197,38 доларів США - заборгованість за процентами за користування кредитом; 4 210,93 доларів США - заборгованість за комісією за користуванням кредитом; 33 468,10 доларів США - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором, звернути стягнення на будинок загальною площею 168,00 кв. м, житловою площею 94,80 кв. м, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом продажу вказаного предмета іпотеки на прилюдних торгах;

- виселити ОСОБА_1 та інших осіб, які зареєстровані та/або проживають у житловому будинку (предмет іпотеки), розташованому за адресою: АДРЕСА_1 .

Ухвалою Крижопільського районного суду Вінницької області від 07 жовтня 2022 року задоволено клопотання позивача та залучено ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , як співвідповідачів у справі.

Короткий зміст рішень суду першої інстанції

Рішенням Крижопільського районного суду Вінницької області від 31 березня 2023 року у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції вказав, що у зв`язку з ненаданням позивачем оригіналу договору іпотеки від 02 вересня 2008 року № VIGWGA0000001021, укладеного між ОСОБА_1 та АТ КБ «ПриватБанк», такий доказ не може бути взятий судом до уваги. Разом з тим рішенням Крижопільського районного суду Вінницької області від 19 листопада 2014 року з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» стягнуто 340 781,45 грн заборгованості за вказаним кредитним договором, проте, як випливає із наданого позивачем розрахунку заборгованості за кредитним договором від 02 вересня 2008 року № VIGWGA0000001021 станом на 09 травня 2022 року, кредитор після ухвалення рішення суду продовжував нараховувати проценти за користування кредитними коштами та пеню. У зв`язку з невиконанням позичальником встановленого кредитним договором від 02 вересня 2008 року № VIGWGA0000001021 обов`язку повернення кредиту частинами, банк використав право передбаченої частиною другою статті 1050 ЦК України вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, змінивши на власний розсуд умови зобов`язання щодо строку дії договору та періодичності платежів, а, отже, строк виконання зобов`язання є таким, що настав. Рішенням Крижопільського районного суду Вінницької області від 19 листопада 2014 року право кредитора захищено в межах суми заборгованості за кредитом (тілом кредиту), заборгованості зі сплати процентів за користування кредитом, заборгованості з комісії за користування кредитом, пені за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором та штрафів, а всього - 340 781,45 грн, в межах якої кредитор має право на пред`явлення вимоги про звернення стягнення на іпотечне майно. Вимоги ж про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення суми заборгованості в іншій частині нарахованих процентів, комісії та пені, як зазначив суд першої інстанції, є необґрунтованими та не підлягають задоволенню, через що відсутні й підстави для задоволення вимоги позивача про виселення як похідної.

Щодо іншої частини заборгованості, то місцевий суд урахував, що представник співвідповідачів просив застосувати наслідки пропуску позивачем позовної давності, та відмовив у задоволенні позову у зв`язку із пропуском позовної давності.

Додатковим рішенням Крижопільського районного суду Вінницької області від 13 квітня 2023 року задоволено заяву відповідача ОСОБА_1 та стягнуто із АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 16 000,00 грн.

На підтвердження заявлених вимог про винесення додаткового рішення про розподіл судових витрат відповідач ОСОБА_1 надав: копію договору про надання правової допомоги від 12 липня 2022 року, квитанцію до прибуткового касового ордера від 12 липня 2022 року № 4 та акт приймання-передачі наданих послуг до договору про надання правової допомоги у справі від 03 квітня 2023 року, відповідно до яких він поніс витрати на професійну правничу допомогу в сумі 16 000,00 грн. Також у відзиві відповідач ОСОБА_1 вказував, що попередній розмір понесених ним витрат на правову допомогу становить 16 000,00 грн.

Суд першої інстанції, враховуючи складність справи, обсяг виконаних робіт, принципи співмірності та розумності судових витрат, оцінивши надані докази щодо судових витрат на професійну правничу допомогу, взявши до уваги, що сторона позивача не надала жодних заперечень, дійшов висновку про доведеність відповідачем ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу в сумі 16 000,00 грн, що підлягають стягненню із позивача.

Короткий зміст постанов суду апеляційної інстанції

Постановою Вінницького апеляційного суду від 13 червня 2023 року апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково. Рішення Крижопільського районного суду Вінницької області від 31 березня 2023 року змінено шляхом викладення його мотивувальної частини в редакції цієї постанови щодо підстав відмови у задоволенні позову. Додаткове рішення Крижопільського районного суду Вінницької області від 13 квітня 2023 року залишено без змін.

Змінюючи рішення суду першої інстанції щодо суті спору, апеляційний суд вказав, що не взявши до уваги копію договору іпотеки, на якому ґрунтуються всі вимоги позову, зокрема, право позивача на звернення стягнення на предмет іпотеки, у суду першої інстанції не було правових підстав встановлювати та досліджувати інші фактичні обставини, які випливають з нього, в тому числі й розмір заборгованості та її складові, а тому необхідно було відмовити у задоволенні позову лише з цих підстав. Разом з тим апеляційний суд дійшов висновку, що витребувати оригінал договору іпотеки у суду не було за відсутністю в цьому необхідності, позивач виконав вимоги суду, а тому підстав не брати до уваги належно завірену копію договору іпотеки в суду теж не було, тому існували всі підстави розгляду справи по суті.

Суд апеляційної інстанції виходив із того, що із наданого банком розрахунку не прослідковується, яким чином повернуті боржниками кошти зараховувалися у рахунок погашення заборгованості, проте встановлено, що після ухвалення Крижопільським районним судом Вінницької області рішення про дострокове стягнення всієї суми заборгованості, банк продовжував нараховувати проценти на тіло кредиту. Суд зазначив, що за відсутності розрахунку заборгованості в розмірі 35 193,07 доларів США як залишкової заборгованості, в тому числі розрахунку розміру пені, яка нараховувалася після безпідставно нарахованих процентів, ураховуючи факт часткового погашення боржниками заборгованості, встановленої рішенням Крижопільського районного суду Вінницької області, та за відсутності у справі доказів зарахування повернутих боржниками коштів, апеляційний суд позбавлений можливості самостійно в будь-який спосіб перевірити розмір заборгованості, яку залишилося погасити боржникам. Позивач не довів, а, отже, не обґрунтував розмір залишкової заборгованості за кредитними зобов`язаннями відповідачів, без якої неможливо ухвалити рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки, тому в задоволенні позову банку належить відмовити по суті його позовних вимог.

Апеляційний суд дійшов висновку, що у задоволенні позову необхідно відмовити через його необґрунтованість. Окремо суд апеляційної інстанції звернув увагу на неправильність застосування судом першої інстанції позовної давності при недоведеності вимог позову.

У підсумку апеляційний суд погодився із висновком суду про відмову у задоволенні позову, проте, ураховуючи протиріччя та суперечливість обґрунтування місцевого суду, вирішив змінити оскаржуване рішення суду першої інстанції щодо підстав такої відмови.

Із приводу додаткового рішення Крижопільського районного суду Вінницької області від 13 квітня 2023 року апеляційний суд вказав, що суд першої інстанції належним чином оцінив надані відповідачем докази понесених ним витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції, врахував позицію позивача, який не заявляв клопотань про зменшення витрат на правничу допомогу, принципи співмірності та розумності судових витрат, а тому на законних підставах стягнув із позивача на користь ОСОБА_1 понесені ним витрати у розмірі 16 000,00 грн; банк в апеляційній скарзі не довів неспівмірність заявленої до стягнення суми витрат на професійну правову допомогу відповідача із реальним обсягом такої допомоги, підстав для скасування додаткового рішення немає.

Додатковою постановою Вінницького апеляційного суду від 20 червня 2023 року заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення задоволено частково. Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу, понесені в суді апеляційної інстанції, в розмірі 5 000,00 грн.

Апеляційний суд стягнув на користь співвідповідача ОСОБА_1 лише 5 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу із заявлених 10 000,00 грн, оскільки у відзиві на апеляційну скаргу відповідачі ( ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 ) вказували, що «попередній розмір понесених ним витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції становить 10 000 гривень», тобто незрозумілим є, чи витрати на правничу допомогу в загальному розмірі 10 000,00 грн понесено одним або усіма відповідачами. Заяву про ухвалення додаткового рішення подано від імені ОСОБА_1 , відповідно підстав стягувати всю суму із позивача на користь відповідача ОСОБА_1 апеляційний суд не знайшов. Крім того, апеляційний суд урахував, що судове засідання в апеляційному суді тривало 30 хвилин, а не одну годину, як вказано в акті приймання-передачі наданих послуг. Також в цьому акті зазначено, що на консультацію, вивчення документів клієнта та складання відзиву адвокатом затрачено 9 годин, проте адвокат Зубань О. О. здійснював представництво інтересів відповідача ОСОБА_1 й в суді першої інстанції, а тому за час розгляду цієї справи ознайомлений з усіма необхідними для розгляду справи документами, відзив на апеляційну скаргу переважно збігається з відзивом на позовну заяву, тому апеляційний суд дійшов висновку, що сукупний час, який витрачено адвокатом на консультацію, вивчення документів клієнта та складання відзиву, а саме 9 годин, не відповідає критеріям співмірності відносно затраченого часу.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

АТ КБ «ПриватБанк» у липні 2023 року через підсистему «Електронний суд» подало касаційну скаргу на рішення Крижопільського районного суду Вінницької області від 31 березня 2023 року, додаткове рішення Крижопільського районного суду Вінницької області від 13 квітня 2023 року, постанову Вінницького апеляційного суду від 13 червня 2023 року та додаткову постанову Вінницького апеляційного суду від 20 червня 2023 року, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на неврахування судами правових висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16, від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц, від 18 вересня 2018 року у справі № 921/107/15, від 31 жовтня 2018 року у справі № 753/12729/15-ц, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17, постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14-ц, постановах Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі № 755/7704/15-ц, від 26 вересня 2018 року у справі № 159/2146/15-ц, від 06 листопада 2019 року у справі № 755/15219/15-ц, від 19 серпня 2020 року у справі № 413/4037/12, від 29 вересня 2021 року у справі № 344/12708/19 від 07 червня 2023 року у справі № 234/3840/15-ц (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України, далі - ЦПК України). Зазначає також, що судами прийнято судові рішення з порушенням норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Заявник у касаційній скарзі також зазначає, що апеляційний суд неправильно застосував статті 12 89 ЦПК України, статті 7, 33 Закону України «Про іпотеку». Щодо визначення заборгованості та звернення стягнення: відповідачі не надали на спростування заборгованості свого власного розрахунку заборгованості, а суди ухилилися від обов`язку встановити та розрахувати розмір заборгованості, щодо якого у суду немає сумніву, оскільки зібрані докази у справі (договір іпотеки, кредитний договір, розрахунок заборгованості, рішення у справі № 134/2144/14) надавали можливість виконати судам свій процесуальний обов`язок, проте вони ухилилися від здійснення правосуддя та не вирішили спір між сторонами; апеляційний суд не урахував обґрунтування в апеляційній скарзі щодо дотримання позивачем позовної давності; апеляційний суд не дослідив умови кредитного договору та обставини, установлені судовим рішенням у справі № 134/2144/14, щодо наявності заборгованості за спірним договором; апеляційний суд встановив наявність невиконаних зобов`язань перед кредитором, проте помилково не визначив суму, в рахунок якої необхідно звернути стягнення з метою захисту порушених прав позивача. Справа розглянута апеляційним судом формально, зроблено висновок лише про те, що незрозумілим є порядок (чи механізм) врахування рішення районного суду в обґрунтування розміру залишкової заборгованості за кредитом, і немає можливості перевірити таке твердження позивача. В матеріалах справи наявний кредитний договір, на підставі якого розрахувалася заборгованість, розрахунок заборгованості, поданий позивачем, також наявне судове рішення у справі № 134/2144/14, яким установлена заборгованість відповідачів у розмірі 24 534,30 доларів США, також наявні докази часткової сплати відповідачами боргу на підставі цього рішення в примусовому порядку, проте суд все одно не визначив розміру заборгованості. Відповідач не надав доказів виконання в повному обсязі рішення суду у справі № 134/2144/14, тому апеляційний суд помилково не взяв до уваги розмір заборгованості, що встановлений у рішенні суду. Апеляційний суд безпідставно відмовив у зверненні стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості, що була також визначена судовим рішенням у справі № 134/2144/14, а також інших нарахувань відповідно до умов кредитного договору. Отже, заборгованість є доведеною та обґрунтованою і підлягає стягненню за рахунок іпотечного майна.

Щодо нарахування пені після дострокової зміни кредитування, то заявник звертає увагу на пункт 5.4 кредитного договору та вказує, що 13 жовтня 2014 року кредитор у справі № 134/2144/14, пред`явивши вимоги про дострокове повернення усієї заборгованості, визначив строк виконання основного зобов`язання, тому трирічний строк нарахування пені спливає 13 жовтня 2017 року (позовна давність за пенею збільшена сторонами також до 5 років). Відповідно до розрахунку, що міститься в матеріалах справи, станом на 06 жовтня 2017 року розмір нарахованої пені складає 14 077,22 доларів США, який підлягає стягненню з відповідача за рахунок звернення стягнення на предмет іпотеки. Розмір пені є співрозмірним із розміром основного зобов`язання (18 215,54 доларів США), значно не перевищує розмір збитків, які спричинені кредитору, сума пені є розумною та пропорційною, відповідає принципам цивільного судочинства, інші обставини, які мають значення для зменшення пені, відсутні, тому вона підлягає стягненню у зазначеному розмірі, оскільки пеня виконує компенсаторну функцію та стимулює боржника до належного виконання зобов`язань. Нарахований розмір пені є справедливим, захищає інтереси кредитора, який із 2014 року не має можливості погасити заборгованість за кредитним договором та реалізувати предмет іпотеки для задоволення своїх вимог, враховує недобросовісну поведінку боржника, який ухиляється від погашення заборгованості протягом майже 10 років, оскаржує позасудове звернення стягнення. З урахуванням умов кредитного договору щодо нарахування неустойки за цим договором протягом трьох років з дня, коли відповідне зобов`язання повинно було бути виконане боржником, банк мав право нараховувати неустойку, передбачену договором, у валюті кредиту в межах цього строку та три роки з дня виникнення зобов`язання з дострокового повернення кредиту, проте суди не врахували зазначених обставин та умов договору, безпідставно відмовивши у стягненні пені в розмірі 14 077,22 доларів США.

Заявник наполягає, що загальна заборгованість, в межах якої необхідно звернути стягнення на предмет іпотеки, складається із 35 193,07 доларів США, що визначена рішенням Крижопільського районного суду Вінницької області від 19 листопада 2014 року у справі № 134/2144/14 (з урахуванням часткового виконання рішення суду), з якої: 18 215,54 доларів США - кредит; 1 573,72 доларів США - проценти; 141,15 доларів США - комісія, штрафи: 18,00 доларів США (фіксована частина), 1 167,44 доларів США (процентна складова) та пеня - 14 077,22 доларів США, яка нарахована станом на 06 жовтня 2017 року на підставі пункту 5.4 кредитного договору за три роки після настання виконання основного зобов`язання в повному обсязі.

Щодо виселення відповідачів, то заявник зазначає, що суди не дослідили, проте мали встановити обсяг житлової нерухомості, яка перебуває у власності відповідачів, придатності цих об`єктів до проживання, оскільки сама по собі реєстрація осіб у будинку не є підтвердженням наявності права користування цим майном. Встановлення факту придбання предмета іпотеки не за кредитні кошти не є визначальним та вирішальним для правильного вирішення спору щодо виселення. Наявність іншого житла на праві власності відповідачу є підставою для виселення відповідача без надання йому іншого житлового приміщення для проживання. Подані відповідачами довідки про відсутність у них на праві власності іншого майна не заслуговують на увагу, оскільки такі довідки є неактуальними та датовані 12 січня 2018 року, тобто з моменту їх видачі пройшло більше 5 років, тому вони не доводять відсутність іншого майна саме станом на дату ухвалення рішення судом у цій справі. Згідно з анкетою про зміну персональних даних відповідач ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , тобто відповідач має інше житло для проживання, що виключає підстави для надання йому іншого жилого приміщення для постійного проживання та який підлягає виселенню з предмета іпотеки одночасно з іншими відповідачами. Отже, відповідачі підлягають виселенню з предмета іпотеки, оскільки можуть мати у власності та користуванні інше житло, що виключає застосування частини другої статті 109 ЖК України до спірних правовідносин.

Щодо стягнення із позивача на користь відповідача ОСОБА_1 сум витрат на професійну правничу допомогу, то заявник вказує, що відповідач не надав суду розрахунок (детальний опис робіт/наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат реального (дійсного) часу по кожному із виду робіт, необхідних для надання правничої допомоги, а також акт прийому-передачі таких послуг, оскільки відзив на позовну заяву, інші заяви підписано особисто відповідачем, а не адвокатом, отже, є сумніви у наданні адвокатом правової допомоги відповідачу. Витрати на професійну правничу допомогу, стягнуті судом першої інстанції, в сумі 16 000,00 грн та судом апеляційної інстанції в сумі 5 000,00 грн, є неспівмірними зі складністю цього спору, що виник із кредитних правовідносин, наданим адвокатом обсягом послуг у суді першої інстанції, не відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, вказана сума є завищеною та не відповідає дійсним і необхідним витратам, які змушена була понести сторона відповідача у цій справі, тому є підстави для звільнення позивача від відшкодування цих витрат. Стягнення судових витрат є непропорційним, нерозумним та несправедливим, порушує права позивача, а також не відповідає засадам (принципам) цивільного судочинства, проголошеним у статті 2 ЦПК України. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. Відповідач подав лише відзив на позов, відзив на апеляційну скаргу та заяву про витребування доказів, інших процесуальних документів або доказів не подавалося, відповідно витрати на загальну суму 21 000,00 грн є неспівмірними зі складністю цього спору та наданим адвокатом обсягом послуг у суді першої та апеляційної інстанцій, тому суди помилково стягнули зазначену суму з позивача. Розглянута судом справа є нескладною (стягнення заборгованості), усі процесуальні документи підписані лише відповідачем, спір відноситься до категорії спорів, що виникають із неналежного виконання договору, матеріали справи не містять великої кількості документів, на дослідження б яких адвокат витратив значний час та застосування у відзиві складних правових конструкцій, спірні відносини регулюються нормами ЦК України, надані адвокатом послуги є неспівмірними зі складністю справи, що не викликало великих зусиль для визначення правової позиції захисту та складення процесуальних документів, із наданих заявником доказів взагалі неможливо визначити кількість часу, витраченого адвокатом на надання послуг, обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт є невеликим.

У серпні 2023 року до Верховного Суду від ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , в інтересах яких діє адвокат Зубань О. О., надійшов відзив на касаційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк», в якому відповідачі, посилаючись на необґрунтованість касаційної скарги, просять залишити її без задоволення, а оскаржувані рішення судів - без змін, оскільки вони є законними.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 14 липня 2023 року касаційна скарга АТ КБ «ПриватБанк» передана на розгляд судді-доповідачу судді Гулейкову І. Ю., судді, які входять до складу колегії: Погрібний С. О., Ступак О. В.

Ухвалою від 27 липня 2023 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у справі (з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України), витребував матеріали справи № 134/743/22 із Крижопільського районного суду Вінницької області та встановив учасникам справи строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.

У серпні 2023 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи № 134/743/22.

Розпорядженням в. о. заступника керівника Апарату - керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 31 травня 2024 року № 769/0/226-24 на підставі службової записки судді Гулейкова І. Ю. призначено повторний автоматизований розподіл судової справи.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 31 травня 2024 року справу передано судді-доповідачу Гулейкову І. Ю., судді, які входять до складу колегії: Лідовець Р. А., Луспеник Д. Д.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані рішення судів - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Щодо суті спору

02 вересня 2008 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладений кредитний договір у розмірі 29 342,40 доларів США на споживчі цілі строком до 02 вересня 2022 року зі сплатою процентів у розмірі 1,25 % на місяць на суму залишку заборгованості.

02 вересня 2008 року сторони уклали договір іпотеки, предметом якого є житловий будинок загальною площею 168,00 кв. м, житловою площею 94,80 кв. м, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , який належить ОСОБА_1 на праві власності.

У жовтні 2014 року банк звернувся в суд з позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Правовою підставою для звернення з такими вимогами була частина друга статті 1050 ЦК України, а саме: право кредитора достроково вимагати повернення всієї суми кредиту та процентів, належних йому до сплати, в разі порушення позичальником зобов`язання щодо повернення чергової частини кредиту.

Рішенням Крижопільського районного суду Вінницької області від 19 листопада 2014 року у цивільній справі № 134/2144/14-ц стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 02 вересня 2008 року в розмірі 340 781,45 грн.

Відповідно до змісту рішення суду від 19 листопада 2014 року загальна заборгованість, яка підлягає стягненню, становила 24 534,30 доларів США, і вона складалася з:

21 549,86 доларів США - заборгованість за кредитом;

1 573,72 доларів США - заборгованість зі сплати процентів за користування кредитом;

141,15 доларів США - заборгованість із комісії за користування кредитом;

84,13 доларів США - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором;

18,00 доларів США - штраф (фіксована частина);

1 167,44 доларів США - штраф (процентна складова).

Ця заборгованість в доларах США судом була переведена в національну грошову одиницю - гривню за курсом Національного банку України і склала 340 781,45 грн.

Рішення суду набрало законної сили.

Відповідно до довідки Крижопільського відділу ДВС у Тульчинському районі Вінницької області від 11 липня 2022 року № 53 згідно з виконавчим листом № 134/2144/14-ц від 30 січня 2015 року, виданим Крижопільським районним судом Вінницької області, станом на 08 липня 2022 року проведено стягнення на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» в сумі: з ОСОБА_1 - 111 420,49 грн; із ОСОБА_2 - 128 970,67 грн.

Всього на час видачі довідки стягнуто солідарного боргу 240 391,16 грн.

АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду із цим позовом у червні 2022 року.

Банк, звертаючись із цим позовом, на підтвердження розміру заборгованості відповідача ОСОБА_1 надав до суду першої інстанції розрахунок заборгованості за кредитним договором, який починається з 02 вересня 2008 року і закінчується 09 травня 2022 року. Як вказано у підсумку розрахунку, загальний борг за кредитом складає 57 635,47 доларів США. Із наданого розрахунку не видно, яким чином повернуті боржниками кошти в межах відкритого виконавчого провадження зараховувалися у рахунок погашення заборгованості. Також після ухвалення Крижопільським районним судом Вінницької області рішення у справі № 134/2144/14-ц про дострокове стягнення всієї суми заборгованості, банк продовжував нараховувати проценти на тіло кредиту.

Пунктом 5.5 кредитного договору визначено, що терміни позовної давності по вимогах про стягнення кредиту, процентів за користування кредитом, винагороди, неустойки - пені, штрафів за цим договором встановлюється сторонами тривалістю 5 років.

Представник відповідачів просив застосувати наслідки пропуску позивачем позовної давності.

Щодо витрат відповідача ОСОБА_1 на професійну правничу допомогу

У поданому на позовну заяву відзиві ОСОБА_1 вказав, що орієнтовний розмір витрат на правничу допомогу становлять 16 000,00 грн, докази на підтвердження таких витрат будуть надані пізніше.

04 квітня 2023 року від ОСОБА_1 , протягом визначеного частиною восьмою статті 141 ЦПК України строку, надійшла заява про ухвалення додаткового рішення, в якій він просив стягнути із АТ КБ «ПриватБанк» витрати на правничу допомогу в розмірі 16 000,00 грн.

Представництво інтересів ОСОБА_1 в суді першої інстанції на підставі ордеру від 18 липня 2022 року здійснював адвокат Зубань О. О.

До заяви про ухвалення додаткового рішення ОСОБА_1 додав:

- договір про надання правової допомоги від 12 липня 2022 року, укладений між адвокатом Зубань О. О. та ОСОБА_1 У розділі 3 вказаного договору сторони погодили, що вартість правової допомоги, наданої адвокатом в межах цього договору, встановлюється в розмірі 16 000,00 грн;

- акт приймання-передачі наданих послуг за договором про надання правової допомоги у справі від 03 квітня 2023 року, у якому зазначено, що адвокат надав, а клієнт прийняв наступні юридичні послуги: консультація, вивчення документів клієнта, складання відзиву на позовну заяву, складання клопотань і інших процесуальних документів у справі - 9 годин (9 000,00 грн): участь адвоката в судових засіданнях - 7 годин (7 000,0 грн), загальна вартість наданих послуг складає 16 000,00 грн;

- квитанцію до прибуткового касового ордера від 12 липня 2022 року № 4 про сплату ОСОБА_1 адвокату Зубаню О. О. у справі № 134/743/22 16 000,00 грн.

У відзиві на апеляційну скаргу, поданому адвокатом Зубань О. О. в інтересах відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , відповідачі повідомили, що попередній розмір понесених витрат на правову допомогу в суді апеляційної інстанції становлять 10 000,00 грн. Вказано, що чеки та акти виконаних робіт будуть подані в п`ятиденний термін з дати винесення рішення суду.

13 червня 2023 року від ОСОБА_1 надійшла заява, в якій він просив суд апеляційної інстанції ухвалити додаткове рішення у цій справі.

На підтвердження витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції відповідач надав:

- копію договору про надання правничої допомоги від 17 травня 2023 року, укладеного між адвокатом Зубань О. О. та ОСОБА_1 . Порядок здійснення розрахунків визначений розділом 3 договору, зокрема у пункті 3.1 вказано, що ціна договору визначається вартістю правової допомоги, наданої адвокатом за цим договором. Відповідно до пункту 3.2 договору вартість правової допомоги, наданої адвокатом в рамах даного договору, встановлюється в сумі 10 000,00 грн;

- ордер серії АВ № 1076630 від 19 травня 2023 року на надання правничої (правової) допомоги ОСОБА_1 адвокатом Зубань О. О. у Вінницькому апеляційному суді;

- акт приймання-передачі наданих послуг до договору про надання правової допомоги у справі від 13 червня 2023 року. У пункті 1 акта вказано, що адвокат надав, а клієнт прийняв наступні юридичні послуги: консультація, вивчення документів клієнта, складання відзиву на апеляційну скаргу - 9 годин (9 000,00 грн); участь адвоката в судових засіданнях - 1 година (1 000,00 грн). Загальна вартість наданих адвокатом послуг складає 10 000,00 грн;

- квитанцію до прибуткового касового ордера від 08 червня 2023 року № 7 про прийняття адвокатом Зубань О. О. від ОСОБА_1 10 000,00 грн на підставі договору про надання правничої допомоги у справі № 134/743/22.

Правове регулювання та мотиви, з яких виходить Верховний Суд

Щодо суті спору

Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з частиною першою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Виконання зобов`язання може забезпечуватися заставою (частина перша статті 546 ЦК України).

Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (стаття 575 ЦК України).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 7 Закону України «Про іпотеку» за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання.

За змістом статті 33 Закону України «Про іпотеку» визначено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

З урахуванням наведених норм, дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову банку, оскільки позивач не довів належними та допустимими доказами наявність кредитної заборгованості, яку просив стягнути із співвідповідачів, що свідчить про безпідставність вимоги про звернення стягнення на будинок - предмет іпотеки в рахунок її погашення та відмову у задоволенні похідної від неї вимоги про виселення ОСОБА_4 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Водночас апеляційний суд правильно змінив підстави відмови у задоволенні позову, виправивши допущені судом першої інстанції помилки та суперечності у тексті мотивувальної частини його рішення, зокрема щодо можливості розгляду спору по суті на підставі наданої позивачем належним чином завіреної копії договору іпотеки, оскільки факт його укладення не заперечується сторонами, та неправильності застосування місцевим судом позовної давності до вимог позивача при їх недоведеності.

Доводи касаційної скарги про порушення судами статей 12 89 ЦПК України та про процесуальний обов`язок суду, який, визначаючи розмір заборгованості відповідача, зобов`язаний належним чином дослідити подані стороною докази, перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю або частково - зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок, не приймаються, оскільки не відповідають установленим судами обставинам справи.

Так, згідно зі статтею 129 Конституції України до основних засад судочинства належить, зокрема, принцип змагальності сторін і свободи в наданні ними суду своїх доказів та в доведенні перед судом їхньої переконливості. Вказане положення є головним нормативним закріпленням принципів змагальності та диспозитивності в законодавстві України.

Загальна формула принципу змагальності та диспозитивності у цивільному судочинстві закріплена у статтях 12 13 ЦПК України, відповідно до яких цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до принципу диспозитивності обов`язок доказування фактичних обставин, що мають значення для справи, повною мірою покладається на сторони та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

За правилами статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Засада змагальності сторін у судовому процесі є однією з ключових принципів правосуддя. Вона передбачає, що судовий процес є своєрідним полем змагання між сторонами - позивачем і відповідачем у цивільних справах. Головною метою цього принципу є забезпечення справедливості та об`єктивності судового процесу. Змагальність сторін у судовому процесі дозволяє кожній стороні активно захищати свої права та інтереси. Сторони мають можливість представляти свідчення, докази та аргументи на підтримку своєї позиції перед судом. Суд, зі своєї сторони, має завдання ретельно розглянути всі аргументи та докази від обох сторін та прийняти об`єктивне рішення на підставі закону.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності в такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та з принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом.

У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонами матеріали, але сам доказів не збирає.

Звертаючись до суду, позивач у позовній заяві викладає предмет і підставу позову. Підставою позову є обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги і докази, що стверджують позов, зокрема факти матеріально-правового характеру, що визначаються нормами матеріального права, які врегульовують спірні правовідносини, їх виникнення, зміну, припинення. Предмет і підстава позову сприяють з`ясуванню наявності і характеру спірних правовідносин між сторонами, застосуванню необхідного способу захисту права, визначенню кола доказів, необхідних для підтвердження наявності конкретного цивільного права і обов`язку.

Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами (рішення ЄСПЛ від 19 квітня 1994 року у справі «Ван де Гурк проти Нідерландів» (Van de Hurk v. the Netherlands), № 288).

Суд апеляційної інстанції, надавши оцінку поданим позивачем доказам у їх сукупності, зробив обґрунтований висновок про те, що АТ КБ «ПриватБанк» у силу вимог процесуального закону не доведено свої позовні вимоги, зокрема, щодо заборгованості саме у розмірі 35 193,07 доларів США та її складових.

Заявник, посилаючись на наданий ним розрахунок заборгованості, рішення Крижопільського районного суду Вінницької області від 19 листопада 2014 року у справі № 134/2144/14-ц та умови договорів кредиту/іпотеки, та можливість суду самостійно розрахувати заборгованість відповідачів перед банком, по суті переклав на суд, який не має таких процесуальних повноважень, самостійно, на власний розсуд, визначити розмір зобов`язань відповідачів перед кредитором та їх складові, що не відповідає вимогам принципу змагальності та диспозитивності у цивільному процесі.

Всупереч твердженню заявника суд апеляційної інстанції в тексті мотивувальної частини постанови детально розписав, в чому полягають недоліки розрахунку позивача, який спочатку в суді першої інстанції заявив про стягнення з відповідачів однієї суми - 57 635,47 доларів США, з одними складовими такого боргу, проте, без заяви про зменшення розміру позовних вимог, у суді апеляційної інстанції просив стягнути із відповідачів вже 35 193,07 доларів США, без надання відповідного розрахунку заборгованості, інших доказів, з чого складається ця сума, окрім цього, ним не відображено, яким чином сплачені відповідачами в межах виконавчого провадження 240 391,16 грн зараховувалися у рахунок погашення заборгованості, банк неправильно продовжував нараховувати проценти на тіло кредиту після ухвалення судом рішення у справі № 134/2144/14-ц про дострокове стягнення всієї суми заборгованості, не надав розрахунок пені у розмірі 14 077,22 доларів США, про яку вказує в апеляційній скарзі, тощо, з чим колегія суддів Верховного Суду погоджується.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (див. пункт 41 постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18).

З урахуванням наведеної вище сутності принципу змагальності саме АТ КБ «ПриватБанк», як позивач у справі та особа, яка стверджує про порушення відповідачами зобов`язань за договорами кредиту/іпотеки, мав довести ту обставину, на яку він посилається в обґрунтування заявлених позовних вимог. Проте наявності таких доказів судом апеляційної інстанції встановлено не було, відповідно банк, який не довів стверджувальну ним обставину, у цьому випадку несе ризик настання пов`язаного з цим процесуального наслідку у вигляді відмови у позові.

Щодо нарахування пені необхідно зважати на вимоги статей 549 550 551 ЦК України, згідно з якими пенею є грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення зобов`язання і яка обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Проценти на неустойку не нараховуються та, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Тобто неустойка нараховується в разі порушення боржником зобов`язання (стаття 610, пункт 3 частини першої статті 611 ЦК України) з першого дня прострочення та до тих пір, поки зобов`язання не буде виконане. Період, за який нараховується пеня за порушення зобов`язання, не обмежується. Її розмір збільшується залежно від тривалості порушення зобов`язання. Тобто пеня може нараховуватись на суму невиконаного або неналежно виконаного грошового зобов`язання (зокрема, щодо повернення кредиту чи сплати процентів за кредитом) протягом усього періоду прострочення, якщо інше не вказано в законі чи договорі. Разом з тим відповідно до пункту 1 частини другої статті 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (як штрафу, так і пені) застосовується позовна давність в один рік. Таким чином, стягнути неустойку (зокрема, пеню незалежно від періоду її нарахування) можна лише в межах спеціальної позовної давності, яка згідно із частиною першою статті 260 ЦК України обчислюється за загальними правилами визначення строків, установленими статтями 253-255 цього Кодексу, від дня порушення грошового зобов`язання.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання (правова позиція, висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц, провадження № 14-318цс18). Такі висновки містяться також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року (провадження № 14-10цс18) та від 04 липня 2018 року (провадження № 14-154цс18).

У позивача відсутнє право повторно стягувати заборгованість за тілом кредиту, проценти та пеню, нараховані в межах строку дії кредитного договору при наявності судового рішення про стягнення цих сум, а також проценти та неустойку після закінчення строку дії кредитного договору.

Доводи касаційної скарги про обґрунтованість нарахування пені, зважаючи на умови кредитного договору, згідно з якими нарахування неустойки за кожен випадок порушення зобов`язань здійснюється протягом 3-х років з дня, коли відповідне зобов`язання повинне бути виконане позичальником, а терміни позовної давності по вимогах про стягнення кредиту, процентів за користування кредитом, винагороди, неустойки - пені, штрафів встановлюється сторонами тривалістю 5 років (пункти 5.4, 5.5), не приймаються, оскільки позовна давність може застосовуватися виключно, якщо позовні вимоги судом визнано обґрунтованими та доведеними, чого немає у цьому спорі. Якщо суд дійде висновку, що заявлені позовні вимоги є необґрунтованими, то повинен відмовити в задоволенні такого позову саме з цієї підстави.

Верховний Суд висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи, і такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності і необхідності застосування правових висновків Верховного Суду в кожній конкретній справі (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 154/3029/14-ц, провадження № 14-43цс22).

Посилання заявника на загальні висновки у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16, від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц, від 18 вересня 2018 року у справі № 921/107/15, від 31 жовтня 2018 року у справі № 753/12729/15-ц, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17, постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14-ц, постановах Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі № 755/7704/15-ц, від 26 вересня 2018 року у справі № 159/2146/15-ц, від 06 листопада 2019 року у справі № 755/15219/15-ц, від 19 серпня 2020 року у справі № 413/4037/12, від 29 вересня 2021 року у справі № 344/12708/19 від 07 червня 2023 року у справі № 234/3840/15-ц щодо застосування норм права не підтверджують доводів касаційної скарги про те, що судами неправильно застосовано норми матеріального права чи порушено норми процесуального права при постановленні оскаржуваних рішень, оскільки фактичні обставини у наведених як приклад справах відрізняються від тих, що установлені судами у розглядуваній справі.

На предмет подібності належить оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (пункт 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19).

Обставини у наведених постановах Верховного Суду відрізняються від обставин у цій справі, що переглядається в касаційному порядку, тому немає підстав вважати, що суди ухвалили судові рішення без урахування правових висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах. У кожній із наведених справ суди виходили із конкретних обставин справи та доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Таким чином, висновки апеляційного суду у межах доводів касаційної скарги ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна правова оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, апеляційним судом під час розгляду справи не допущено порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Інші доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальних частинах рішень судів попередніх інстанцій та зводяться до переоцінки доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судів.

Твердження заявника стосовно того, що суди не встановили фактичних обставин справи, неправильно оцінили докази, касаційний суд відхиляє, оскільки такі доводи спростовуються змістом оскаржуваних судових рішень.

Аргументи касаційної скарги про правомірність вимоги заявника щодо виселення відповідачів відхиляються, оскільки вона є похідною та безпосередньо залежить від першої вимоги про звернення стягнення на будинок, у задоволенні якої відмовлено, тому такі аргументи не заслуговують на увагу.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Оскаржувані судові рішення є достатньо вмотивованими та містять висновки судів щодо питань, які мають значення для вирішення справи.

Щодо витрат відповідача ОСОБА_1 на професійну правничу допомогу

Частина перша статті 133 ЦПК України передбачає, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних із розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої вказаної статті Кодексу).

Відповідно до частини першої статті 58 ЦПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Представником у суді може бути адвокат або законний представник (частина перша статті 60 ЦПК України).

За змістом статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», про що зазначено в частині четвертій статті 62 ЦПК України.

За положеннями пункту 4 статті 1, частин третьої та п`ятої статті 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики.

Пунктом 9 частини першої статті 1 України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Також за статтею 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з`їздом адвокатів України від 09 червня 2017 року, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.

Тож домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах правовідносин яких належить розглядати питання щодо дійсності такого зобов`язання (пункт 5.39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19)).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).

У рішенні від 19 жовтня 2000 року у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) (щодо справедливої сатисфакції) ЄСПЛ вирішував питання обов`язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з «гонораром успіху». ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19) також зауважила, що за наявності угод, які передбачають «гонорар успіху», ЄСПЛ керується саме наведеними вище критеріями при присудженні судових та інших витрат, зокрема, у рішенні від 22 лютого 2005 року у справі «Пакдемірлі проти Туреччини» (Pakdemirli v. Turkey, заява № 35839/97) суд також, незважаючи на укладену між сторонами угоду, яка передбачала «гонорар успіху» у сумі 6 672,9,00 євро, однак, на думку суду, визначала зобов`язання лише між заявником та його адвокатом, присудив 3 000,00 євро як компенсацію не лише судових, але й інших витрат (§ 70-72) (пункт 5.43 постанови).

З урахуванням наведеного вище, не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху», у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Відповідно до статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача, у разі часткового задоволення - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 та частина восьма статті 141 ЦПК України). Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постановах від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19 (провадження № 61-21442св19), від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц (провадження № 61-21197св19), від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18 (провадження № 61-44217св18).

У відзиві відповідач ОСОБА_1 вказав, що попередній розмір понесених ним витрат на правову допомогу в суді першої інстанції становить 16 000,00 грн. До заяви про ухвалення додаткового рішення щодо витрат ним надано копію договору про надання правової допомоги від 12 липня 2022 року, укладеного між ним, як клієнтом, та адвокатом Зубанем О. О., квитанцію до прибуткового касового ордера від 12 липня 2022 року № 4 на суму в 16 000,00 грн та акт приймання-передачі наданих послуг до вказаного договору від 03 квітня 2023 року. Акт (а. с. 140 т. 2) містить перелік наданих юридичних послуг: консультація, вивчення документів клієнта, складання відзиву на позовну заяву, складання клопотань та інших процесуальних документів у справі - 9 годин (9 000,00 грн) та участь адвоката у судових засіданнях - 7 годин (7 000,00 грн). Отже, доводи касаційної скарги про відсутність детального опису робіт/наданих послуг не підтвердились.

Закон не обмежує сторону в самостійному поданні документів до суду, підготовлених її адвокатом, тому доводи касаційної скарги про те, що документи підписано особисто відповідачем, а не адвокатом, відхиляються, а аргументи про сумніви у реальному наданні адвокатом правової допомоги відповідачу зводяться до припущень, тому не є юридично спроможними. Відповідач ОСОБА_1 надав достатні та належні докази, що такі витрати мали місце, а доводи касаційної скарги в цій частині зводяться до незгоди з ухваленим судом першої інстанції рішенням про стягнення із АТ КБ «ПриватБанк» 16 000,00 грн витрат.

ОСОБА_1 дотримався вимог частини восьмої статті 141 ЦПК України, у свою чергу суд першої інстанції, врахувавши складність справи, обсяг виконаних робіт, принципи співмірності та розумності судових витрат, оцінивши надані докази щодо судових витрат на професійну правничу допомогу, відсутність клопотання про зменшення заявлених витрат зі сторони позивача, дійшов правильного висновку про доведеність витрат на професійну правничу допомогу у заявленому відповідачем розмірі, підстав для скасування чи зміни додаткового рішення Крижопільського районного суду Вінницької області від 13 квітня 2023 року немає.

Суд апеляційної інстанції відшкодував ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000,00 грн із заявлених 10 000,00 грн, надавши їм оцінку з точки зору необхідності та належності із відповідним поясненням у мотивувальній частині додаткової постанови, а доводи касаційної скарги в цій частині зводяться до переоцінки доказів і незгоди заявника з висновками суду щодо їх оцінки.

Ураховуючи ціну позову (57 635,47 доларів США) та вимогу про виселення відповідачів із житлового будинку, колегія суддів не погоджується із доводами касаційної скарги про те, що витрати на загальну суму 21 000,00 грн в судах першої та апеляційної інстанцій є неспівмірними зі складністю цього спору чи є непропорційними, нерозумними та несправедливими. Позивач не скористався наданим правом на подання клопотання про обґрунтоване зменшення розміру таких витрат на правничу допомогу.

Незгода із ухваленими судовими рішеннями не є підставою для їх скасування.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги спростовуються матеріалами справи, змістом оскаржуваних судових рішень, зводяться до незгоди з висновками судів, переоцінки доказів у справі, що в силу приписів статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції, чи ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права і незгоді з ухваленими судовими рішеннями про відмову в задоволенні позову та стягнення із позивача понесених відповідачем ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини ЄСПЛ як джерело права.

ЄСПЛ зазначав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (§ 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України», заява № 63566/00). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Верховний Суд, застосувавши правило частини третьої статті 401 ЦПК України, вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів - без змін.

Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає. Витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги покладаються на особу, яка подала касаційну скаргу.

Керуючись статтями 400 401 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргуАкціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» залишити без задоволення.

Рішення Крижопільського районного суду Вінницької області від 31 березня 2023 року (з урахуванням змін за результатами апеляційного перегляду справи), додаткове рішення Крижопільського районного суду Вінницької області від 13 квітня 2023 року, постанову Вінницького апеляційного суду від 13 червня 2023 року та додаткову постанову Вінницького апеляційного суду від 20 червня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. Ю. Гулейков Р. А. Лідовець Д. Д. Луспеник