Постанова

Іменем України

16 лютого 2022 року

м. Київ

справа № 136/1124/19

провадження № 61-1556св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Русинчука М. М. (суддя-доповідач),

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Коротуна В. М., Краснощокова Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

розглянув у судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 17 липня 2020 року у складі судді Кривенка Д. Т. та постанову Вінницького апеляційного суду від 30 грудня 2020 року у складі колегії суддів: Войтка Ю. Б., Матківської М. В., Міхасішина І. В.,

ВСТАНОВИВ:

Зміст вимог позовної заяви

У червні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання права власності на частку нерухомого майна в порядку спадкування.

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її мати - ОСОБА_5 , яка за життя склала заповіт, яким заповіла право на земельну частку пай відповідно до сертифіката ВН № 0254937 їй та її брату - відповідачу у справі ОСОБА_2 .

Після складення заповіту ОСОБА_5 на підставі сертифіката ВН № 0254937 був виданий державний акт ВН № 114750 на право власності на земельну ділянку площею 3,2077 га з кадастровим номером: 0522281000:04:000:0120, яка ввійшла до складу спадщини.

Після смерті ОСОБА_5 спадщину прийняла вона і її брат ОСОБА_2 .

Проте позивачка не може оформити спадщину на Ѕ частку земельної ділянки, оскільки 21 січня 2018 року державний нотаріус Липовецької державної нотаріальної контори виніс постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії, якою відмовив у видачі свідоцтва про право на спадщину, так як у заповіті вказано про сертифікат члена колективного сільськогосподарського підприємства ВН № 0254937, однак надати вказаний сертифікат вона не може в зв`язку з тим, що на його підставі був виданий державний акт на право власності на земельну ділянку. Державний акт був втрачений, а тому за таких обставин видача свідоцтва про право власності на спадщину є неможливою.

У зв`язку з наведеним просила визнати за нею в порядку спадкування право власності на Ѕ частку на земельну ділянку загальною площею 3,2077 га кадастровий номер 0522281000:04:000:0120, яка розташована на території Війтовецької сільської ради Липовецького району Вінницької області.

Короткий зміст рішення та постанови судів попередніх інстанцій

Рішенням Липовецького районного суду Вінницької області від 17 липня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати на правову допомогу у розмірі 3 706,00 грн.

Постановою Вінницького апеляційного суду від 30 грудня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 17 липня 2020 року залишено без змін. Стягнуто із ОСОБА_1 : на користь ОСОБА_2 судові витрати у вигляді витрат на правову допомогу у розмірі 6 591,00 грн; на користь ОСОБА_3 судові витрати у вигляді витрат на правову допомогу у розмірі 6 591,00 грн; на користь ОСОБА_4 судові витрати у вигляді витрат на правову допомогу у розмірі 6 591,00 грн.

Відмова у задоволенні позову мотивована тим, що позивачка не доведела належними та допустимими доказами, що належна спадкодавцеві земельна ділянка відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку серії ВН № 114750 є спадковим майном, яким спадкодавець розпорядилася своїм заповітом від 11 травня 2004 року на користь дітей, у їх числі і на користь позивачки. При цьому позивачка з урахуванням усіх обставин справи не скористалась своїм правом щодо тлумачення складеного 11 травня 2004 року на неї заповіту, наданим їй статтями 213 і 1256 ЦК України.

Аргументи учасників

Короткий зміст вимог та доводи касаційної скарги

У січні 2021 року до Верховного Суду від ОСОБА_1 надійшла касаційна скарга, у якій вона, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення та постанову судів попередніх інстанцій, передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанцїі.

У касаційній скарзі та її уточненій редакції ОСОБА_1 зазначає, що:

- суди не врахували, що на момент складення її матір`ю заповіту від 11 травня 2004 року остання ще не отримала державного акта на право власності на земельну ділянку;

- її мати мала право лише на одну земельну ділянку - спірну, тому у заповіті мова йде саме про цю земельну ділянку, а не будь-яку іншу. Змінювалися лише документи, що засвідчували правовий зв`язок між спадкодавцем і земельною ділянкою;

- вважає, що трансформація юридичного зв`язку між спадкодавцем та об`єктом нерухомого майна не змінює його фактичного права щодо цього об`єкта нерухомого майна;

- у порушення норм процесуального права суд першої інстанції не зупинив провадження у справі до закінчення розгляду іншої справи № 136/1272/20 за її позовом про тлумачення заповіту від 11 травня 2004 року (за її клопотанням);

- суд першої інстанції, вказавши, що саме на неї (позивачку) покладений обов`язок тлумачення заповіту, самостійно здійснив тлумачення заповіту.

Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу

У травні 2021 року до Верховного Суду від представника відповідачів ОСОБА_6 надійшов відзив, у якому вона просить відмовити у задоволенні касаційної скарги ОСОБА_1 , а рішення та постанову судів попередніх інстанцій - зилишити без змін, посилаючись на обґрунтованість висновку про відмову у задоволенні позову у зв`язку з недоведеністю вимог. Наведені позивачкою у касаційній скарзі висновки Верховного Суду викладені у справах, правовідносини у яких не є подібними зі спірними правовідносинами у даній справі. Зі змісту заповіту від 11 травня 2004 року вбачається, що він містить волю спадкодавця щодо переходу у власність спадкоємців неіснуючого документа, а саме - свідоцтва про право власності на земельну частку (пай), виданого члену КСП 23 червня 1997 року серії НОМЕР_1 . Представник відповідачів порушує клопотання про стягнення з позивачки судових витрат, понесених ними у суді касаційної інстанції, у загальному розмірі 23 835,00 грн (по 7 945,00 грн на користь кожного з відповідачів окремо).

Короткий зміст відповіді на відзив

У листопаді 2021 року до Верховного Суду від ОСОБА_1 надійшла відповідь на відзив на касаційну скаргу, у якій вона наголошує на очевидному завищенні представником відповідачів розміру витрат на правничу допомогу, який не відповідає засадам розумності та обґрунтованості. Вважає, що такі правничі послуги, про які вказано у доданих до відзиву розрахунках гонорару за надання професійної правничої допомоги, як завірення копій додатків до відзиву, подання відзиву до суду та позивачеві (направлення поштою), отримання процесуальних документів за результатами, не можуть бути віднесені до жодного з видів правничої допомоги, які передбачені в статтях 1, 19 Закону № 5076-VI. Тому витрати на здійснення зазначених видів робіт не можуть бути відшкодовані як витрати на професійну правничу допомогу. Крім того, предмет спору в цій справі не є складним, містить лише один епізод спірних правовідносин, не потребує вивчення великого обсягу фактичних даних, обсяг і складність складених процесуальних документів не є значними, у зв`язку з цим не можна погодитися з указаним розміром таких витрат.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 08 квітня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_1 (в частині підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 2 частини другої статті 389 ЦПК України) на рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 17 липня 2020 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 30 грудня 2020 року визнано неподаною та повернуто скаржнику.

Ухвалою Верховного Суду від 08 квітня 2021 року: відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції; у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про зупинення виконання рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 17 липня 2020 року та постанови Вінницького апеляційного суду від 30 грудня 2020 року до закінчення їх перегляду в касаційному порядку відмовлено.

Ухвалою Верховного Суду від 27 січня 2022 року справу призначено до судового розгляду у порядку письмового провадження.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначено, що доводи касаційної скарги містять підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, що неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права. Зазначено, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду України від 18 квітня 2018 року у справі № 128/2413/16-ц, що судове рішення ухвалено з порушенням пункту 3 частини третьої статті 411 ЦПК України.

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_5 .

09 березня 2004 року ОСОБА_5 на випадок своєї смерті вчинила особисте розпорядження, відповідно до якого заповіла усе належне їй рухоме та нерухоме майно, що розташоване в с. Війтівцях Липовецького району Вінницької області, збіркнижки № 322 та № 9155132200 своєму синові - відповідачу в справі ОСОБА_2 . Вказаний заповіт було посвідчено 09 березня 2004 року секретарем виконавчого комітету Війтовецької сільської ради Липовецького району та зареєстровано в реєстрі за № 44.

11 травня 2004 року ОСОБА_5 склала заповіт, за яким на випадок своєї смерті зробила таке заповітне розпорядження: свідоцтво про право власності на земельну частку (пай), видане 23 червня 1997 року члену колективного сільськогосподарського підприємства серії ВН № 0254937 розміром 3,94 га, заповіла своїм дітям, а саме: ОСОБА_4 та ОСОБА_2 (а. с. 39). Дублікат заповіту, що має силу оригіналу, замість втраченого, виданий 07 грудня 2017 року позивачці ОСОБА_1 секретарем Війтовецької сільської ради Липовецького району Вінницької області Степанюк І. В. (а. с. 5).

Заповіт підписаний ОСОБА_5 ; посвідчений Степанюк І. В. - секретарем Війтовецької сільської ради Липовецького району Вінницької області; зареєстровано в реєстрі за № 5 (а. с. 5).

Правом на спадкування скористались діти спадкодавця, які є сторонами спору - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_4 , подавши нотаріусу за місцем відкриття спадщини заяви.

Відповідно до свідоцтва про народження, виданого 05 травня 1973 року та свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_2 , виданого 15 травня 1993 року, ОСОБА_4 після одруження присвоєно прізвище ОСОБА_1 (а. с. 10).

Згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку серії ВН № 114750, виданим 04 жовтня 2004 року, ОСОБА_5 на підставі розпорядження № 185 Липовецької районної державної адміністрації від 03 серпня 2004 року, є власником земельної ділянки кадастровим номером 052228100:04:000:0120, площею 3,2077 у межах, передбаченим планом, що розташована на території Війтовецької сільської ради Липовецького району Вінницької області, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю, на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 337 (а. с. 6).

Сертифікат на право на земельну частку (пай) серії ВН № 0254937, копія якого знаходиться на аркуші справи 57 із відміткою адвоката Гринчук І. В. про відсутність його оригіналу, свідчить про те, що цей сертифікат виданий громадянину України - члену КСП «Правда» ОСОБА_5 на підставі рішення Липовецької районної державної адміністрації від 03 червня 1997 року № 165, в тому, що їй належить право на земельну частку (пай) у землі, яка перебуває у колективній власності КСП «Правда» розміром 4,26 га в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості). Сертифікат виданий 10 липня 1997 року (а. с. 57).

У відповіді відділу у Липовецькому районі міжрайонного управління у Калинівському та Липовецькому районах ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області № 0-2-0.182-441/124-19 від 03 червня 2019 року, наданій на підставі Книги реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай), що видаються Липовецькою РДА Вінницької області по колективному сільськогосподарському підприємству «Правда» Війтовецької сільської ради, вказано, що ОСОБА_5 видано сертифікат на право на земельну частку (пай) за № 337 від 16 липня 1997 року у розмірі 4,26 умовних кадастрових гектарів, серія ВН № 0254937 згідно розпорядження Липовецької РДА № 165 від 23 червня 1997 року. Державний акт на право власності на земельну ділянку відповідно до цього сертифіката на земельну частку (пай) зареєстровано за № 337 04 жовтня 2004 року серія ВН № 114750 (а. с. 7).

Постановою державного нотаріуса Липовецької районної державної нотаріальної контори Кицюк О. П. від 24 січня 2018 року № 02-31/39 ОСОБА_1 відмовлено у видачі на її ім`я свідоцтва про право на спадщину за заповітом, який посвідчений секретарем Війтовецької сільської ради 11 травня 2004 року за реєстровим № 5, на відповідну частку на земельну ділянку, яка розташована на території Війтовецької сільської ради після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5

(а. с. 8). Підставою для відмови ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом нотаріус у своїй постанові вказав ненадання заявником документу, який би посвідчував право власності на земельну ділянку ОСОБА_5 та не пред`явлено заявником документу, який вказаний у заповіті.

Відповідно до відповіді Іваньківської сільської ради Липовецького району від 04 липня 2019 року № 02-12/82 ОСОБА_2 , 1977 року народження проживає і зареєстрований в АДРЕСА_1

(а. с. 16).

Із спадкової справи № 87/2016, що складається із 27 аркушів, заведеної Липовецькою державною нотаріальною конторою 25 травня 2016 року після смерті ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 23-49), вбачається, що із заявою про прийняття спадщини звернувся кожен зі спадкоємців: ОСОБА_2 - 26 травня 2016 року, ОСОБА_3 - 26 травня 2016 року, ОСОБА_4 - 09 серпня 2016 року, ОСОБА_1 - 26 травня 2016 року.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини першої статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу (частина перша та друга статті 1223 ЦК України).

У частинах першій, другій, четвертій статті 1236 ЦК України передбачено, що заповідач має право охопити заповітом права та обов`язки, які йому належать на момент складення заповіту, а також ті права та обов`язки, які можуть йому належати у майбутньому. Заповідач має право скласти заповіт щодо усієї спадщини або її частини. Чинність заповіту щодо складу спадщини встановлюється на момент відкриття спадщини.

Заповідач має право у будь-який час скласти новий заповіт. Заповіт, який було складено пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або у тій частині, в якій він йому суперечить. Кожний новий заповіт скасовує попередній і не відновлює заповіту, який заповідач склав перед ним (частини друга, третя статті 1254 ЦК України

При складенні заповідачем декількох заповітів може мати місце їх «конкуренція», оскільки необхідно з`ясувати, який саме заповіт (заповіти) визначає (визначають) спадкоємця (спадкоємців) і/або спадкове майно.

Тлумачення частини другої та третьої статті 1254 ЦК України дозволяє констатувати, що законодавець для випадку, коли заповідачем складено кілька заповітів, передбачив правила, що повинні враховуватися для того, щоб визначити який саме заповіт (заповіти) визначає (визначають) спадкоємця (спадкоємців) і/або спадкове майно. Такі правила полягають в тому, що:

по-перше, внаслідок складення нового заповіту відбувається втрата чинності попереднім заповітом. Тобто, якщо новий заповіт повністю суперечить попередньому заповіту, то новий заповіт скасовує попередній заповіт і визначення спадкоємця (спадкоємців) і/або спадкового майна відбувається на підставі останнього заповіту;

по-друге, внаслідок складення нового заповіту відбувається часткова втрата чинності попереднім заповітом. Тобто, якщо новий заповіт частково суперечить попередньому заповіту, то новий заповіт тільки частково скасовує попередній заповіт і визначення спадкоємця (спадкоємців) і/або спадкового майна відбувається на підставі двох заповітів.

Відповідно до пунктів 16, 17 Перехідних положень ЗК України (у редакції, чинній на момент отримання ОСОБА_5 державного акту на право власності на земельну ділянку - 04 жовтня 2004 року) громадянам - власникам земельних часток (паїв) за їх бажанням виділяються в натурі (на місцевості) земельні ділянки з видачею державних актів на право власності на землю. Сертифікати на право на земельну частку (пай), отримані громадянами, вважаються правовстановлюючими документами при реалізації ними права вимоги на відведення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) відповідно до законодавства. Сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення власникам земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) земельних ділянок та видачі їм державних актів на право власності на землю.

Згідно з частинами першою, другою статті 1256 ЦК України тлумачення заповіту може бути здійснене після відкриття спадщини самими спадкоємцями. У разі спору між спадкоємцями тлумачення заповіту здійснюється судом відповідно до статті 213 ЦК України.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 грудня 2020 року у справі № 467/356/19 (провадження № 61-8685св20) зазначено, що «відповідно до частини другої статті 1256 ЦК України суд розглядає справу про тлумачення заповіту за наявності таких умов: 1) зміст заповіту містить суперечності, неточності, що ускладнюють розуміння останньої волі заповідача; 2) наявність спору між спадкоємцями щодо тлумачення заповіту - спадкоємці мають різне уявлення про волевиявлення заповідача. За відсутності спору тлумачення заповіту здійснюється самими спадкоємцями на підставі частини першої статті 1256 ЦК України. Оскільки суди у справі, що переглядається, встановили, що між спадкоємцями є спір щодо тлумачення заповіту, то відповідно до частини другої статті 1256 ЦК України тлумачення заповіту здійснює суд. Тлумачення заповіту судом не повинно змінювати волі заповідача, тобто підміняти собою сам заповіт. Суд не може брати на себе права власника щодо розпоряджання його майном на випадок смерті. Тлумачення заповіту є лише інструментом з`ясування волі заповідача після його смерті. Отже, суд, здійснюючи тлумачення заповіту, не повинен виходити за межі цього процесу та змінювати (доповнювати) зміст заповіту, що може спотворити волю заповідача. Неточне відтворення в заповіті власної волі заповідача щодо долі спадщини може бути зумовлене, перш за все, неоднаковим використанням у ньому слів, понять і термінів, які є загальноприйнятими у сфері речових, зобов`язальних, спадкових відносин тощо. Цьому також можуть сприяти й певні неузгодженості між змістом окремих частин заповіту і змістом заповіту в цілому, що ускладнюють розуміння волі заповідача стосовно долі спадщини. При цьому частина друга статті 213 ЦК України не допускає, щоб при тлумаченні правочину здійснювався пошук волі учасника правочину, який не знайшов відображення у тексті самого правочину при тлумаченні заповіту, не допускається і внесення змін у зміст заповіту».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 листопада 2021 року у справі № 172/1159/20 (провадження № 61-14612св21) вказано, що «у частинах третій та четвертій статті 213 ЦК України визначаються загальні способи, що застосовуватимуться при тлумаченні, які втілюються в трьох рівнях тлумачення. Перший рівень тлумачення здійснюється за допомогою однакових для всього змісту правочину значень слів і понять, а також загальноприйнятих у відповідній сфері відносин значення термінів. Другим рівнем тлумачення (у разі, якщо за першого підходу не вдалося витлумачити зміст правочину) є порівняння різних частин правочину як між собою, так і зі змістом правочину в цілому, а також з намірами сторін, які вони виражали при вчиненні правочину, а також з чого вони виходили при його виконанні. Третім рівнем тлумачення (при без результативності перших двох) є врахування: (а) мети правочину, (б) змісту попередніх переговорів, (в) усталеної практики відносин між сторонами (якщо сторони перебували раніш в правовідносинах між собою), (г) звичаїв ділового обороту; (ґ) подальшої поведінки сторін; (д) тексту типового договору; (е) інших обставин, що мають істотне значення Таким чином, тлумаченню підлягає зміст правочину або його частина за правилами, встановленими статтею 213 ЦК України. З урахуванням принципів цивільного права, зокрема, добросовісності, справедливості та розумності, сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 лютого 2020 року у справі № 576/2742/18 (провадження № 61-10712св19) зазначено, що «у складеному заповіті ОСОБА_6 зазначено, що він заповідає земельний пай ОСОБА_1. Чинне земельне законодавство не містить чіткого визначення поняття земельна частка (пай). Разом з тим у сфері земельних відносин загальноприйнятим є використання поняття «земельний пай» не тільки як земельна ділянка, яка не виділена в натурі, а і як земельна ділянка, яка отримана в результаті розпаювання землі (виділення в натурі). Суди правильно встановили, що за життя ОСОБА_6 отримав лише один сертифікат на земельний пай в розмірі 3,69 га, цей сертифікат був замінений на два державні акти на земельні ділянки: один - на 2,36 га з цільовим призначенням земельної ділянки - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, інший - на 0,5 га - для ведення особистого селянського господарства. Вказана обставина підтверджується листом відділу у Глухівському районі Головного управління Держгеокадастру у Сумській області від 26 січня 2018 року (а. с. 13). На нинішній час, як і на час складення заповіту, загальновживаним є поняття земельного паю як земельної ділянки отриманої внаслідок розпаювання земель. ОСОБА_6 зазначив у заповіті, що заповідає земельний пай, оскільки вважав, що немає різниці між земельним паєм та власне земельними ділянками, на які він отримав державні акти на право власності на земельні ділянки, отримані внаслідок розпаювання землі. Тому висновки і апеляційного суду, і суду першої інстанції про те, що спадкодавець отримав сертифікат на один земельний пай, а позивач зазначає дві земельні ділянки з різним цільовим призначенням, не ґрунтуються на встановлених фактичних обставинах справи. При розпаюванні земельних ділянок не передбачено жодних обмежень чи заборон обміну сертифіката на земельний пай на декілька земельних ділянок з різним цільовим призначенням. З урахуванням викладеного Верховний Суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача, оскільки є очевидно та підтверджується обставинами, які встановлені судами, проте не враховані при ухваленні рішень, що ОСОБА_6 , заповідаючи своєму братові ОСОБА_1 земельний май, мав на увазі саме дві земельні ділянки площею 2,36 га (для ведення товарного сільськогосподарського виробництва) та 0,56 га (для ведення особистого селянського господарства), які розташовані на території Студеноцької сільської ради Глухівського району Сумської області. Отже, відповідно до першого рівня тлумачення, зважаючи на загальноприйняте у сфері земельних правовідносин значення терміна «земельний пай» та встановлення судами, що внаслідок реалізації за життя свого права на земельну частку (пай) спадкодавець оформив право на дві земельні ділянки, можна дійти висновку, що спадкодавець розпорядився земельними ділянками на випадок своєї смерті, назвавши їх у заповіті як земельний пай. Такого ж висновку можна дійти, порівнюючи різні частини правочину як між собою, так і зі змістом правочину в цілому, а також з намірами спадкодавця, який він виразив при вчиненні правочину. Зі змісту заповіту вбачається, що спадкодавець чітко розділив спадкову масу та осіб, які спадкують за заповітом, що унеможливлює різне тлумачення, як помилково про це зазначили суди попередніх інстанцій. Так, заповідач визначив окремо, що земельні ділянки, отримані ним в результаті розпаювання, яким він дав найменування «земельний пай», переходять тільки його брату - ОСОБА_1 , а все інше майно, в тому числі житловий будинок - переходять трьом спадкоємцям: позивачу і відповідачам. Отже, у справі встановлено, що шляхом складення заповіту спадкодавець ОСОБА_6 реалізував свій намір заповісти дві земельні ділянки площею 2,36 га (для ведення товарного сільськогосподарського виробництва) та 0,56 га (для ведення особистого селянського господарства), які розташовані на території Студеноцької сільської ради Глухівського району Сумської області, саме позивачу ОСОБА_1. Тому є підстави для задоволення позову ОСОБА_1 про тлумачення заповіту. Водночас суди попередніх інстанцій помилково виходили з того, що неточності у заповіті щодо найменування майна, яке передається у спадщину, за обставин цієї справи не можуть бути усунуті шляхом тлумачення заповіту відповідно до статей 213 1256 ЦК України, а вжитий у заповіті термін «земельний пай» не дає можливості ототожнити його з належними спадкодавцю земельними ділянками, які він отримав у власність внаслідок реалізації права на земельну частку (пай). У спірному випадку тлумачення заповіту шляхом вказівки на те, що воля заповідача була спрямована на передання позивачу земельного паю у вигляді відповідних земельних ділянок, не є спотворення волі заповідача, як про це зазначили суди».

У справі, що переглядається:

- перший заповіт від 09 березня 2004 року стосувався усього рухомого та нерухомого майна, яке ОСОБА_5 заповіла ОСОБА_2 . Другий заповіт від 11 травня 2004 року стосувався лише свідоцтва про право власності на земельну частку (пай), виданого 23 червня 1997 року члену колективного сільськогосподарського підприємства серії ВН № 0254937 розміром 3,94 га, яке ОСОБА_5 заповіла: ОСОБА_4 та ОСОБА_2 . На час складення другого заповіту земельна ділянка не виділена в натурі, державний акт на право власності на земельну ділянку не видавався;

- таким чином, визначення спадкоємців на свідоцтво про право власності на земельну частку (пай), видане 23 червня 1997 року члену колективного сільськогосподарського підприємства серії ВН № 0254937 розміром 3,94 га має відбуватися відповідно до заповіту від 11 травня 2004 року, а все інше спадкове майно повинно спадкуватися за заповітом від 09 березня 2004 року;

- після складення заповітів ОСОБА_5 на підставі розпорядження № 185 Липовецької районної державної адміністрації від 03 серпня 2004 року стала власником земельної ділянки кадастровим номером 052228100:04:000:0120, площею 3,2077 у межах, передбачених планом, що розташована на території Війтовецької сільської ради Липовецького району Вінницької області, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Зазначене підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку серії ВН № 114750, виданим 04 жовтня 2004 року;

- предметом спору є визнання за ОСОБА_4 в порядку спадкування права власності на Ѕ частку земельної ділянки загальною площею 3,2077 га кадастровий номер 0522281000:04:000:0120, яка розташована на території Війтовецької сільської ради Липовецького району Вінницької області;

- сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення власникам земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) земельних ділянок та видачі їм державних актів на право власності на землю. Загальноприйнятим є використання поняття «земельний пай» не тільки як земельна ділянка, яка не виділена в натурі, а й як земельна ділянка, отримана в результаті розпаювання землі (виділення в натурі). У разі, якщо заповідач реалізував право на земельну частку (пай) та отримав державний акт на право власності на земельну ділянку, і за життя не склав нового заповіту чи не скористався правом на внесення змін до заповіту, то заповіт, у якому заповідач розпорядився правом на земельну частку (пай), не втрачає чинність на підставі частини четвертої статті 1236 ЦК України, а визначення спадкоємців на земельну ділянку має відбуватися згідно з цим заповітом;

- суди не врахували необхідність тлумачити заповіт на користь волевиявлення спадкодавця у разі зміни документів, що посвідчують право на землю (земельну частку (пай), земельну ділянку);

- ОСОБА_5 , заповідаючи «свідоцтво про право власності на земельну частку (пай)», вважала, що немає різниці між земельним паєм та власне земельною ділянкою, на яку вона згодом отримала державний акт на право власності. З урахуванням того, що ОСОБА_5 11 травня 2004 року, тобто через два місяці після складення першого заповіту склала другий заповіт, у якому конкретизувала, що «свідоцтво про право власності на земельну частку (пай)» вона заповідає ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , то воля заповідача була спрямована саме на передання позивачці ОСОБА_4 та відповідачу ОСОБА_2 земельного паю у вигляді відповідної земельної ділянки. У зв`язку із цим тлумачення заповіту від 11 травня 2004 року на користь спадкоємців, зазначених у ньому, не є спотворенням волі заповідача.

Таким чином, помилковим є висновок судів про відсутність підстав для визнання за ОСОБА_4 в порядку спадкування права власності на Ѕ частку земельної ділянки загальною площею 3,2077 га кадастровий номер 0522281000:04:000:0120, розташованої на території Війтовецької сільської ради Липовецького району Вінницької області. Тому судові рішення належить скасувати та ухвалити нове про задоволення позову.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржені рішення ухвалені без дотримання норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що: касаційну скаргу належить задовольнити частково; оскаржені рішення скасувати; ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частини перша, друга статті 141 ЦПК України). У зв`язку із цим відсутні підстави для задоволення клопотання представника відповідачів про стягнення з позивача судових витрат, понесених ними у суді касаційної інстанції.

ОСОБА_1 сплатила судовий збір за подання: позову у розмірі 768,40 грн; апеляційної скарги у розмірі 1 152,60 грн; касаційної скарги у розмірі 1 536,00 грн. Тому, ураховуючи результат розгляду касаційної скарги, зі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 необхідно стягнути у рівних частинах по 1 152,34 грн з кожного на користь ОСОБА_1 судових витрат.

Керуючись статтями 141 400 409 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 17 липня 2020 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 30 грудня 2020 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання права власності на частку нерухомого майна в порядку спадкування задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 в порядку спадкування право на частку в розмірі Ѕ в праві спільної часткової власності на земельну ділянку загальною площею 3,2077 га з кадастровим номером 0522281000:04:000:0120, розташовану на території Війтовецької сільської ради Липовецького району Вінницької області.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1 152,34 грн грн судових витрат.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 1 152,34 грн грн судових витрат.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 1 152,34 грн грн судових витрат.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 17 липня 2020 року та постанова Вінницького апеляційного суду від 30 грудня 2020 року втрачають законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. М. Русинчук

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

В. М. Коротун

Є. В. Краснощоков