ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 вересня 2024 року

м. Київ

справа № 136/660/18

провадження № 61-6783св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Вінницького апеляційного суду від 27 березня 2024 року, прийняту у складі колегії суддів: Денишенко Т. О., Рибчинського В. П., Голоти Л. О.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Костянтинівської сільської ради Липовецького району Вінницької області (далі - Костянтинівська сільська рада) про визнання права власності на майно у порядку спадкування за законом.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, щоІНФОРМАЦІЯ_1 помер її чоловік - ОСОБА_4 , після смерті якого відкрилася спадщина на належне йому майно. Вона своєчасно звернулася до нотаріуса для оформлення своїх спадкових прав на майно померлого. Окрім неї спадкоємцями першої черги були діти спадкодавця: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , які в установленому порядку відмовилися від спадщини на її користь.

Вказувала на те, що за життя ОСОБА_4 після смерті його матері ОСОБА_8 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , відкрилася спадщина на належну їй згідно із державним актом на право приватної власності на землю від 14 лютого 2002 року серії ВН № 07711 земельну ділянку розміром 3,9943 га, яку вона заповіла своєму сину ОСОБА_4 . Останній після смерті матері спадщину прийняв, своєчасно звернувшись до нотаріуса із відповідною заявою.

Зазначала, що вона не може реалізувати свої спадкові права після смерті чоловіка на вказану земельну ділянку, оскільки 16 березня 2018 року постановою приватного нотаріуса Липовецького районного нотаріального округу їй відмовлено у вчиненні нотаріальної дії з видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_4 на вказану земельну ділянку з підстав неможливості ідентифікувати зазначене у заповіті спадкове майно та через відсутність оригіналу правовстановлюючого документу.

З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просила суд визнати за нею право власності у порядку спадкування за законом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 чоловіка ОСОБА_4 на земельну ділянку, розташовану на території Костянтинівської сільської ради Липовецького району Вінницької області, кадастровий номер 0522282800:04:000:5628, із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, площею 3,9943 га, яку він успадкував після смерті його матері ОСОБА_8 , що належала їй на підставі державного акта на право приватної власності на землю від 14 лютого 2002 року серії ВН № 07711.

Ухвалами Липовецького районного суду Вінницької області від 24 травня 2018 року та від 18 червня 2018 року, відповідно, замінений неналежний відповідач - Костянтинівська сільська рада на належного відповідача - ОСОБА_2 , до участі у справі залучена співвідповідачка ОСОБА_3 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Липовецького районного суду Вінницької області від 09 січня 2019 року, ухваленим у складі судді позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 9/10 частки земельної ділянки, площею 3,9943 га, кадастровий номер 0522282800:04:000:5628, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, розташована на території Костянтинівської сільської ради, згідно з державним актом на право власності на землю серії ВН № 07711, виданим 14 лютого 2002 року, у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_8 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .

У решті позову відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Задовольняючи частково позовні вимоги та визнаючи за позивачкою право власності на спірну земельну ділянку у порядку спадкування за законом, суд першої інстанції виходив із того, що позивачка як спадкоємець першої черги спадкування, прийняла спадщину після смерті її чоловіка ОСОБА_4 та, з урахуванням обов`язкової часткиОСОБА_2 , має право на спадкування 9/10 частки спірної земельної ділянки.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Вінницького апеляційного суду від 27 березня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково, рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 09 січня 2019 року змінено.

Абзац другий резолютивної частини рішення викладено у такій редакції:

«Визнати за ОСОБА_1 право власності на 9/10 частки земельної ділянки площею 3,9943 га, кадастровий номер 0522282800:04:000:5628, з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території Костянтинівської сільської ради Вінницького району (колишнього Липовецького району) Вінницької області, у порядку спадкування за законом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 подружжя ОСОБА_4 , що згідно із державним актом на право власності на землю від 14 лютого 2002 року серії ВН № 07711 за життя належала ОСОБА_8 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 ». У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що суд першої інстанції належним чином дослідив, проаналізував та дав правову оцінку мотивам та доказам сторін у справі, правильно визначився із спірними правовідносинами, які склалися та мають місце між сторонами, та ухвалив законне та обґрунтоване рішення.

Змінюючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив із того, виклад другого абзацу резолютивної частини рішення потребує коригування, оскільки його трактування і розуміння не є однозначним і безспірним.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У травні 2024 року ОСОБА_3 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, и в якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права, просила скасувати постанову апеляційного суду, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Касаційна скарга ОСОБА_3 мотивована тим, що апеляційний суд допустив порушення норм процесуального права, а саме, розглянув справу за відсутності відповідачки, яка не була належним чином повідомлена про дату та час розгляду справи.

Апеляційний суд, посилаючись на те, що вона( ОСОБА_3 ) подала заяву про відкладення розгляду справи і це свідчить про те, що вона повідомлена про судове засідання, не врахував, що відповідно до статті 128 ЦПК України зазначене не свідчить про належне повідомлення про дату, час і місце судового засідання. Про судове засідання, яке призначено на 27 березня 2024 року, вона дізналась випадково 25 березня 2024 року і цього ж дня написала заяву про відкладення розгляду справи, оскільки за два дні до судового засідання вона та її адвокат не мали можливості належно підготуватися.

Підставами касаційного оскарження постанови Вінницького апеляційного суду від 27 березня 2024 року заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 18 квітня 2022 року у справі № 522/18010/18 (провадження № 61-13667сво21)

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 06 червня 2024 року відкрито касаційне провадження, витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.

У червні 2024 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_8 , після смерті якої відкрилась спадщина.

За життя, а саме 21 січня 2005 року, ОСОБА_8 склала заповіт, згідно з яким заповіла своєму сину ОСОБА_4 земельну ділянкуземельну частку (пай) державний акт на право власності на землю серія ВН № 0771 виданий 14 лютого 2002 року в кількості 3,9943 га, що належатиме їй на день смерті, де б він не знаходився.

Після смерті ОСОБА_8 її син ОСОБА_4 прийняв спадщину, у встановлений строк подавши нотаріусу заяву про прийняття спадщини за заповітом.

Окрім ОСОБА_4 своїм правом на спадкування за законом скористалися інші діти спадкодавця ОСОБА_8 - відповідачі: ОСОБА_2 та ОСОБА_3

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4 , після смерті якого відкрилась спадщина.

Після смерті ОСОБА_4 його дружина ОСОБА_1 прийняла спадщину, у встановлений строк подавши нотаріусу заяву про прийняття спадщини за законом.

Діти спадкодавцяОСОБА_4 - ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , відмовилися від спадщини на корить ОСОБА_1

16 березня 2018 року приватний нотаріус Липовецького районного нотаріального округу Врублевська Ю. В. відмовили ОСОБА_1 у видачі на її ім`я свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 чоловіка ОСОБА_4 на земельну ділянку площею 3,9943 га, кадастровий номер 0522282800:04:000:5628, з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, розташовану на території Костянтинівської сільської ради тоді Липовецького району (наразі Вінницького району) Вінницької області, оскільки ОСОБА_1 не надала оригінал правовстановлюючого документа на майно, а саме державний акт, оскільки він перебуває у володінні інших спадкоємців ОСОБА_8 . Також зі змісту заповіту неможливо ідентифікувати заповідане спадкове майно. Крім цього у спірній ситуації, яка склалася, необхідно збирати докази у справі, давати їм оцінку, що не входить до компетенції органів нотаріату.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга ОСОБА_3 підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам судове рішення апеляційного суду не відповідає.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України). Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Згідно з частиною першою статті 8 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Складовою частиною визначеного статтею 6 Конвенції права на справедливий суд є принцип рівності сторін, який передбачає, що кожній стороні має бути надана можливість представляти справу і докази в умовах, що не є суттєво гіршими за умови опонента.

У рішеннях від 27 червня 2017 року у справі «Лазаренко та інші проти України» і від 03 жовтня 2017 року у справі «Віктор Назаренко проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що національне законодавство містить спеціальні норми щодо забезпечення інформування сторін про ключові процесуальні дії і дотримання, таким чином, принципу рівності сторін, та зберігання відповідної інформації. Відповідні норми вимагають, щоб у випадку надсилання судових документів поштою вони надсилались рекомендованою кореспонденцією. Більше того, особа, яка вручає документ, має повернути до суду розписку про одержання, а національне законодавство чітко вимагає, щоб таку розписку було долучено до матеріалів справи.

Відповідно до частин першої та другої статті 211 ЦПК України, розгляд справи відбувається в судовому засіданні. Про місце, дату і час судового засідання суд повідомляє учасників справи.

Частиною п`ятою статті 128 ЦПК України передбачено, що судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно.

Верховний Суд зазначає, що повідомлення сторін про час та місце розгляду справи суд здійснює відповідно до статті 128 ЦПК України. Якщо в матеріалах справи немає доказів про повідомлення учасника справи про час та місце розгляду справи, то він не може вважатися повідомленим належним чином.

Згідно з частиною другою статті 130 ЦПК України розписка про одержання судової повістки з поміткою про дату вручення в той самий день особами, які її вручали, повертається до суду.

Про дату, час та місце розгляду справи повідомляються учасники справи, якщо справа відповідно до цього Кодексу розглядається з їх повідомленням (абзац другий статті 366 ЦПК України).

У справі, яка переглядається, ухвалою Вінницького апеляційного суду від 20 березня 2019 року зупинено провадження у цій справі до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 136/389/19 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , Костянтинівської сільської ради про визнання заповіту недійсним.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 18 березня 2024 року у цій справі поновлене провадження та призначено справу до розгляду на 27 березня 2024 року, 13:00 год.

У судове засідання апеляційного суду 27 березня 2024 року сторони у справі та їхні представники не з`явилися.

25 березня 2024 року ОСОБА_3 подала до апеляційного суду заяву, в якій просила відкласти перегляд справи на іншу дату.

Апеляційний суд, відмовляючи у задоволенні заяви ОСОБА_3 про відкладення розгляду справи та розглядаючи справу за відсутності сторін, посилався на те, що ОСОБА_3 завчасно, в установленому порядку повідомлена про місце, день та час розгляду справи, про що свідчить її заява.

У матеріалах справи на а. с. 67 т. 2 міститься зворотне повідомлення, згідно з яким ОСОБА_3 25 березня 2024 року отримала судову повістку про розгляд справи 27 березня 2024 року, тобто за два дні до судового засідання.

Апеляційний суд не врахував, що судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно(частина п`ята статті 128 ЦПК України).

ЄСПЛ зауважував, що на національні суди покладено обов`язок з`ясувати, чи були повістки або інші судові документи завчасно отримані сторонами та, за необхідності, суди зобов`язані фіксувати таку інформацію у тексті рішення. У разі невручення стороні належним чином судових документів вона може бути позбавлена можливості захищати себе у провадженні (справа «Заводнік проти Словенії», заява № 53723/13, рішення від 21 травня 2015 року, пункт 70; справа «Созонов та інші проти України», заява № 29446/12, рішення від 08 листопада 2018 року, пункт 8).

Принцип рівності сторін як один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом (справа «Кайя проти Австрії», заява № 54698/00, рішення від 08 червня 2006 року, пункт 28; справа «Надточій проти України», заява № 7460/03, рішення від 15 травня 2008 року, пункт 26; справа «Гурепка проти України (№ 2)», заява № 38789/04, рішення від 08 квітня 2010 року, пункт 23).

За таких обставин відсутні підстави вважати, що заявниця ОСОБА_3 була належним чином повідомлена апеляційним судом про розгляд цієї справи.

Тлумачення частини другої статті 410 ЦПК України вказує на те, що правильним по суті рішення є в тому випадку, коли воно відповідає вимогам законності й обґрунтованості, оскільки порушення останніх має наслідком зміну або скасування оскарженого судового рішення. Оскаржене судове рішення належить залишати без змін за наявності незначних порушень закону, які вже були усунені при розгляді справи, або ж таких, які можуть бути виправлені судом апеляційної інстанції. Правило про те, що «не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань» стосується випадків, коли такі недоліки не призводять до порушення основних засад (принципів) цивільного судочинства (постанова Верховного Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 522/18010/18 (провадження № 61-13667сво21)).

Колегія суддів уважає, що суд апеляційної інстанції належно не виконав процесуальний обов`язок щодо повідомлення ОСОБА_3 про розгляд справи, процесуальні гарантії забезпечення належного розгляду справи в суді апеляційної інстанції порушені через неналежне повідомлення про дату і час розгляду справи.

За встановлених обставин у цій справі, суду апеляційної інстанції необхідно вирішити питання про розгляд справи з належним повідомленням (викликом) учасників справи відповідно до вимог цивільного процесуального закону.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, зокрема, якщо суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження.

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку про те, що постанова апеляційного суду прийнята без додержання норм процесуального права.

У зв`язку з наведеним, із метою належного забезпечення засад рівності та змагальності сторін касаційний суд вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити, постанову апеляційного суду скасувати та справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ураховуючи, що справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, суд касаційної інстанції не здійснює розподіл судових витрат.

Керуючись статтями 400 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Постанову Вінницького апеляційного суду від 27 березня 2024 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Г. В. Коломієць Б. І. Гулько Д. Д. Луспеник