ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 квітня 2025 року
м. Київ
справа № 139/27/24
провадження № 61-13964св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,
Шиповича В. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - керівник Могилів-Подільської окружної прокуратури Вінницької області в інтересах держави в особі Мурованокуриловецької селищної ради Могилів-Подільського району Вінницької області,
відповідач - ОСОБА_1 ,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Браславець Ян Юрійович, на рішення Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області, в складі судді Коломійцевої В. І., від 20 травня 2024 року та постанову Вінницького апеляційного суду, в складі колегії суддів: Матківської М. В., Міхасішина І. В., Стадника І. М., від 18 вересня 2024 року,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
1. У січні 2024 року керівник Могилів-Подільської окружної прокуратури Вінницької області в інтересах держави в особі Мурованокуриловецької селищної ради Могилів-Подільського району Вінницької області звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про витребування земельних ділянок.
2. Позов мотивований тим, що Могилів-Подільською окружною прокуратурою під час реалізації повноважень, визначених статтею
131-1 Конституції України та статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», встановлено факт незаконного вибуття з державної у приватну власність земельних ділянок сільськогосподарського призначення розташованих на території Мурованокуриловецької об`єднаної територіальної громади.
3. Так, згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно встановлено, що на підставі рішень № 387 - № 392 Рівненської сільської ради Мурованокуриловецького району 33 сесії 7 скликання від 20 жовтня
2020 року «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та безоплатної передачі її у власність» ОСОБА_2 ,
ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та
ОСОБА_7 безоплатно передано у приватну власність земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства з кадастровими номерами 0522886200:03:003:0420, 0522886200:03:003:0421, 0522886200:03:003:0424, 0522886200:03:003:0425, 0522886200:03:003:0426, 0522886200:03:003:0428 площею по 2 га кожна, і за вказаними особами державним реєстратором Іванівської сільської ради Калинівського району зареєстровано право приватної власності на ці земельні ділянки.
4. Підставою державної реєстрації права власності на земельні ділянки в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зазначені рішення органу місцевого самоврядування, № 387, 388, 389, 390, 391, 392, видані
20 жовтня 2020 року Рівненською сільською радою Мурованокуриловецького району Вінницької області, та витяг з Державного земельного кадастру, виданий Головним управлінням Держгеокадастру у Вінницькій області.
5. Водночас, за відомостями Мурованокуриловецької селищної ради, Рівненською сільською радою на 33 сесії 7 скликання від 20 жовтня 2020 року не приймались рішення № 387, 388, 389, 390, 391, 392 про надання земельних ділянок у приватну власність ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 і ОСОБА_7 . Натомість остання (32) сесія 7 скликання була проведена 01 жовтня 2020 року і на ній були прийняті рішення з порядковими номерами 313 - 348.
6. За відомостями Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, земельні ділянки з кадастровими номерами 0522886200:03:003:0420, 0522886200:03:003:0421, 0522886200:03:003:0424, 0522886200:03:003:0425, 0522886200:03:003:0426, 0522886200:03:003:0428 з цільовим призначенням: для ведення особистого селянського господарства, знаходяться за межами населеного пункту.
7. Прокурор вважав, що земельні ділянки незаконно вибули з державної власності.
8. Після здійснення державної реєстрації права приватної власності на земельні ділянки за ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу посвідчено договори купівлі-продажу № 1318, 1319, 1321, 1333, 1334, 1349 земельних ділянок з кадастровими номерами: 0522886200:03:003:0420, 0522886200:03:003:0421, 0522886200:03:003:0424, 0522886200:03:003:0425, 0522886200:03:003:0426, 0522886200:03:003:0428, які укладені між представником вказаних осіб та представником ОСОБА_1 , і того ж дня зареєстровано право приватної власності на ці земельні ділянки за ОСОБА_1 .
9. Посилаючись на викладене, прокурорпросив витребувати у відповідачки на користь територіальної громади в особі Мурованокуриловецької селищної ради Могилів-Подільського району Вінницької області земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства площею по 2 га кожна, з кадастровими номерами 0522886200:03:003:0421, 0522886200:03:003:0420, 0522886200:03:003:0424, 0522886200:03:003:0425, 0522886200:03:003:0426, 0522886200:03:003:0428.
Короткий зміст оскаржуваних судових рішень
10. Рішенням Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області від 20 травня 2024 року, залишеним без змін постановою Вінницького апеляційного суду від 18 вересня 2024 року, позов задоволено.
Витребувано у ОСОБА_1 в комунальну власність Мурованокуриловецької селищної ради Могилів-Подільського району Вінницької області земельні ділянки площею 2 га з кадастровими номерами: 0522886200:03:003:0420, 0522886200:03:003:0421, 0522886200:03:003:0424, 0522886200:03:003:0425, 0522886200:03:003:0426, 0522886200:03:003:0428 для ведення особистого селянського господарства, що розташовані на території Мурованокуриловецької селищної ради Могилів-Подільського району (колишньої Рівненської сільської ради Мурованокуриловецького району) Вінницької області. Вирішено питання розподілу судових витрат.
11. Судові рішення мотивовані тим, що державна реєстрація права приватної власності за ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 на спірні земельні ділянки проведена на підставі підроблених (неіснуючих) рішень органу місцевого самоврядування, що вказує на безпідставне набуття права власності на них.
12. Крім того, на час реєстрації за вказаними особами права власності на спірні земельні ділянки вони перебували у державній власності і знаходилися за межами населеного пункту с. Рівне, а право розпорядження ними належало ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області, а не сільській раді.
13. Суди дійшли висновку, що земельні ділянки площею 2 га з кадастровими номерами 0522886200:03:003:0420, 0522886200:03:003:0421, 0522886200:03:003:0424, 0522886200:03:003:0425, 0522886200:03:003:0426, 0522886200:03:003:0428 вибули із державної власності всупереч волі держави, яка відповідно до вимог статті 388 ЦК України, як власник, має право витребувати їх у кінцевого набувача, яким є ОСОБА_1 .
14. Апеляційним судом враховано положення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції з прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) та встановлено, що договори купівлі-продажу спірних земельних ділянок, укладалися не особами, за якими було зареєстроване право власності, а їх представниками за довіреностями - ОСОБА_8 та ОСОБА_9 ; усі земельні ділянки знаходяться в одному масиві; реєстрація права власності на земельні ділянки була вчинена на підставі неправдивих відомостей, наданих первісними власниками; реєстрація права власності первісних власників та оформлення договорів купівлі-продажу відбулось в короткий проміжок часу.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
15. У касаційній скарзі ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Браславець Я. Ю., просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, ухваливши нове судове рішення про відмову в позові прокурора.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
16. У жовтні 2024 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Браславець Я. Ю., подала касаційну скаргу на рішення Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області від 20 травня 2024 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 18 вересня
2024 року.
17. Ухвалою Верховного Суду від 05 грудня 2024 року відкрито касаційне провадження, витребувано із суду першої інстанції матеріали справи
№ 139/27/24, які у грудні 2024 року надійшли до Верховного Суду.
18. Ухвалою Верховного Суду від 19 березня 2025 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
19. Підставою касаційного оскарження судових рішень заявниця зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду
від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19, а також постановах Верховного Суду від 23 лютого 2022 року у справі № 710/2222/15, від 14 квітня 2022 року у справі № 644/2204/19 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
20. Крім того посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування положень статті 388 ЦК України в поєднанні зі статтею 661 ЦК України у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).
21. Вважає, що Мурованокуриловецька селищна рада Могилів-Подільського району Вінницької області не може бути належним позивачем у цій справі.
22. Звертає увагу, що під час розгляду справ щодо віндикації майна від громадянина на користь держави, суди повинні надавати перевагу правам громадянина, виходячи з його особистих інтересів, та не спричиняти до порушення його законних прав та інтересів або покладення на громадянина надмірного тягаря за наслідком розгляду цих судових спорів.
23. Вказує, що добросовісний набувач не може відповідати у зв`язку із бездіяльністю влади в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайству при вчиненні правочинів з нерухомим майном.
24. Зауважує, що судами попередніх інстанцій в межах цієї справи не було визначено добросовісність або недобросовісність кінцевого набувача спірної земельної ділянки.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
25. У грудні 2024 року виконувач обов`язків керівника Могилів-Подільської окружної прокуратури подав відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому просить закрити касаційне провадження, оскільки правовідносини у справа в яких ухвалено постанови Верховного Суду, на які посилається заявниця в касаційній скарзі, та розглядуваній справі не є подібними. Натомість звертає увагу на постанову Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі № 139/997/21 за позовом прокурора з подібним предметом позову.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
26. Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 10 лютого 2021 року державним реєстратором Іванівської сільської ради Калинівського району Вінницької області зареєстровано право власності за ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 ,
ОСОБА_7 на земельні ділянки з кадастровими номерами: 0522886200:03:003:0420, 0522886200:03:003:0421, 0522886200:03:003:0424, 0522886200:03:003:0426, 0522886200:03:003:0428 площею 2,0 га відповідно.
27. 19 лютого 2021 року державним реєстратором Іванівської сільської ради Калинівського району зареєстровано право власності за ОСОБА_5 на земельну ділянку з кадастровим номером 0522886200:03:003:0425 площею
2,0 га.
28. Підставою для державної реєстрації прав вказані рішення № 387, 388, 389, 390, 391, 392 Рівненської сільської ради Мурованокуриловецького району 33 сесії 7 скликання від 20 жовтня 2020 року «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та безоплатної передачі у власність», а також витяги з Державного земельного кадастру про земельні ділянки № НВ-0521279002021, № НВ-0521279182021, № НВ-0521278742021,
№ НВ-0521278472021, № НВ-0521279102021 від 08 лютого 2021 року,
№ НВ-0521330562021 від 17 лютого 2021 року.
29. За інформацією Мурованокуриловецької селищної ради Могилів-Подільського району Вінницької області №№ 02-13/1279, 02-13/1271,
02-13/1275, 02-13/1276, 02-13/1278, 02-13/1303 від 19 травня 2021 року, Рівненською сільською радою не приймались рішення №№ 387, 388, 389, 390, 391, 392 на 33 сесії 7 скликання від 20 жовтня 2020 року про надання земельних ділянок у власність ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 . Остання 32 сесія 7 скликання Рівненської сільської ради була проведена 01 жовтня 2020 року і на ній були прийняті рішення із № 313-348. Після вказаної дати чергові та позачергові сесії Рівненської сільської ради не проводились.
30. З інформації, наданої Головним управлінням Держгеокадастру у Вінницькій області від 29 травня 2023 року № 0-2-0.2-2531/2-23, вбачається, що земельні ділянки з кадастровими номерами: 0522886200:03:003:0420, 0522886200:03:003:0428, 0522886200:03:003:0425, 0522886200:03:003:0421, 0522886200:03:003:0426, 0522886200:03:003:0424, 0522886200:03:003:0428 цільове призначення: для ведення особистого селянського господарства, знаходяться за межами населеного пункту та зареєстровані в Державному земельному кадастрі станом на 26 травня 2023 року.
31. 15 березня 2021 року приватний нотаріус Вінницького міського нотаріального округу посвідчив договори купівлі-продажу №№ 1333, 1318, 1321,1334, 1319 земельних ділянок з кадастровими номерами 0522886200:03:003:0420, 0522886200:03:003:0421, 0522886200:03:003:0425, 0522886200:03:003:0426, 0522886200:03:003:0428, відповідно до яких
ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , від імені яких діяв представник ОСОБА_8 , відчужили (продали) земельні ділянки ОСОБА_1 , від імені якої діяв представник ОСОБА_10
32. 16 березня 2021 року приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу був посвідчений договір купівлі-продажу за
№ 1349 відповідно до якого ОСОБА_4 , від імені якого діяв представник ОСОБА_9 , відчужив (продав) земельну ділянку з кадастровим номером 0522886200:03:003:0424 ОСОБА_1 , від імені якої діяв представник ОСОБА_10 .
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
33. Згідно із частинами першою-другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
34. Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
35. Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
36. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (частина друга статті 328 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
37. Власник має право витребувати майно з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України).
38. Якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо згідно з статтею 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього (стаття 330 ЦК України).
39. Відповідно до частини третьої статті 388 ЦК України, якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.
40. Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 388 ЦК України.
41. Отже, можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно).
42. Правила частини першої статті 388 ЦК України стосуються випадків, коли набувач за відплатним договором придбав майно в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач). У такому випадку власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. У частині третій цієї ж статті передбачено самостійне правило: якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача в усіх випадках.
43. За змістом частини п`ятої статті 12 ЦК України добросовісність набувача презюмується, тобто незаконний набувач вважається добросовісним, поки не буде доведено протилежне. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі про те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача і є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна (див. пункти 28, 29 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16 (провадження № 12-122гс18)).
44. Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою.
45. Перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля. Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар. Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (EAST WEST ALLIANCE LIMITED v. UKRAINE, № 19336/04, § 166-168, ЄСПЛ, від 23 січня 2014 року).
46. У постанові Верховного Суду України від 18 січня 2017 року у справі
№ 6-2776цс16 зроблено висновок, що «втручання держави в право на мирне володіння своїм майном, зокрема, й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування на користь держави загалом є предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що ратифікований Законом України № 475/97-ВР
від 17 липня 1997 року. Стала практика ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України»
від 07 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції»
від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 02 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) свідчить про наявність трьох критеріїв, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. Стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується».
47. Розглядаючи справи щодо застосування положень статті 388 ЦК України у поєднанні з положеннями статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, суди повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи дійти висновку про наявність підстав для втручання у мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц), а також надати оцінку тягаря, покладеного на цю особу таким втручанням. Такими обставинами можуть бути, зокрема, підстави та процедури набуття майна добросовісним набувачем, порівняльна вартість цього майна з майновим станом особи, спрямованість волевиявлення учасників правовідносин та їх фактичні наміри щодо цього майна тощо (див. пункт 58 постанови Великої Палата Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15-ц (провадження
№ 14-190цс20)).
48. Судами попередніх інстанцій враховано, що необхідною передумовою виникнення у фізичної особи права приватної власності на земельну ділянку, яка належала державі, за певних обставин має бути рішення відповідного органу влади, який діє від імені власника (держави).
49. У розглядуваній справі суди встановили, що вибуття спірних земельних ділянок із власності держави та реєстрація права приватної власності на землю проведена на підставі підроблених (неіснуючих) рішень органу місцевого самоврядування за відсутності волі власника (держави) на вибуття майна.
50. Крім того, на час реєстрації права приватної власності на спірні ділянки вони перебували у державній власності і знаходилася за межами населеного пункту с. Рівне, а тому згідно з частиною четвертою статті 122 ЗК України право розпоряджатись ними належало ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області, а не органу місцевого самоврядування (сільській раді).
51. При цьому судом першої інстанції правильно враховано висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі
№ 373/1810/16-ц, про те, що законодавчо визначений порядок набуття права власності громадянами на земельну ділянку із земель державної та комунальної власності потребує наявності, з одного боку, волевиявлення осіб до отримання земельної ділянки у формі подання заяви, з іншого - прийняття рішення про її передачу органом державної влади або місцевого самоврядування. Тож відсутність волевиявлення територіальної громади на передачу земельної ділянки є порушенням чинного законодавства. Право власності на майно, яке було передано за угодами щодо його відчуження поза волею власника, не набувається, у тому числі й добросовісним набувачем, оскільки це майно може бути у нього витребуване. Право власності дійсного власника в такому випадку презюмується і не припиняється із втратою ним цього майна. Лише за наявності волевиявлення органу місцевого самоврядування, оформленого рішенням, можливе розпорядження спірним нерухомим майном. Таким чином, у випадку якщо майно вибуло з володіння законного власника поза його волею, останній може розраховувати на повернення такого майна, незважаючи на добросовісність та відплатність його набуття сторонніми особами, і має право звернутися до суду з позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння (віндикаційним позовом).
52. Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, врахував статтю 1 Першого Протоколу до Конвенції, яка гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, а також те, що для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.
53. Апеляційний суд встановив, що договори купівлі-продажу спірних земельних ділянок, укладені не особами, які набули ці земельні ділянки, а їх представниками за довіреностями; усі ділянки належать до одного масиву землі; реєстрація права власності на земельні ділянки вчинена на підставі неіснуючого рішення сільської ради; реєстрація права власності продавців та укладення договорів купівлі-продажу майна відбулося у короткий проміжок часу.
54. Колегія суддів також враховує, що керівник Могилів-Подільської окружної прокуратури Вінницької області в інтересах держави в особі Мурованокуриловецької селищної ради Могилів-Подільського району Вінницької області, раніше вже звертався до суду з позовом зокрема і до ОСОБА_1 про витребування інших чотирьох земельних ділянок, які вибули із власності держави на підставі неіснуючих (підроблених) рішень сільської ради і в подальшому були відчужені на користь
ОСОБА_1 (справа № 139/997/21).
55. Рішеннями судів, які набрали законної сили, у справі
№ 139/997/21 земельні ділянки були витребувані у ОСОБА_1 на користь держави.
56. Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, які врахувавши сукупність встановлених обставин та досліджених доказів дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для застосуванню положень статті 388 ЦК України щодо витребування у ОСОБА_1 спірних земельних ділянок.
57. Суспільний інтерес у задоволенні вимог прокурора полягає у поверненні в розпорядження держави земель сільськогосподарського призначення, які в подальшому можуть бути на законних підставах передані у власність громадян із забезпеченням рівної можливості реалізації ними своїх прав.
58. Відповідачка, за наявності підстав, не позбавлена можливості пред`явити вимоги про відшкодування збитків на підставі статті 661 ЦК України до осіб, у яких вона придбала земельні ділянки.
59. Вказане узгоджується із висновками Верховного Суду у постановах
від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14, від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15, від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14,
від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17.
60. Доводи касаційної скарги щодо пред`явлення прокурором позову в інтересах неналежного позивача є безпідставними, оскільки прокурор звернувся до суду в інтересах держави в особі органу, який є розпорядником спірних земель на час подання позову.
61. Висновки судів попередніх інстанцій не суперечать висновкам, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 листопада
2021 року у справі № 925/1351/19, а також постановах Верховного Суду
від 23 лютого 2022 року у справі № 710/2222/15, від 14 квітня 2022 року у справі № 644/2204/19, на які посилається заявниця у касаційній скарзі.
62. Європейський суд з прав людини неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Ruiz Torija
v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
63. Доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, значною мірою зводяться до незгоди зі встановленими судами обставинами та переоцінкою доказів, в той час як встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі
№ 373/2054/16-ц).
64. В межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховним Судом не встановлено підстав для висновку, що суди попередніх інстанцій ухвалили оскаржені судові рішення із неправильним застосуванням норм матеріального права або із порушенням норм процесуального права.
65. Відповідно до першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального прав. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
66. Підстав для закриття касаційного провадження, про що просив прокурор у відзиві на касаційну скаргу, колегією суддів не встановлено.
Керуючись статтями 400 409 410 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Браславець Ян Юрійович, залишити без задоволення.
2. Рішення Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області від 20 травня 2024 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 18 вересня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді: Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович