Постанова

Іменем України

21 липня 2021 року

м. Київ

справа № 139/839/19

провадження № 61-10191св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Грушицького А. І., Калараша А. А., Петрова Є. В. (суддя-доповідач),

Ткачука О. С.,

учасники справи:

позивач - Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Вінницького апеляційного суду від 12 березня 2020 рокуу складі колегії суддів: Шемети Т. М., Берегового О. Ю., Панасюка О. П.,у цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про виселення,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2019 року Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про виселення.

На обґрунтування позовних вимог зазначало, що у зв`язку з наявністю заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором від 27 лютого 2007 року № VIUWGL0202216, банк на підставі договору іпотеки від 28 лютого 2007 року № 188 набув 01 вересня 2016 року право власності на буд. АДРЕСА_1 , загальною площею 66,6 кв. м, жилою - 43 кв. м.

Після отримання права власності на вказану нерухомість, позивач намагався отримати доступ до житла, однак перешкодою для вчинення зазначених дій стала реєстрація та проживання у ньому таких осіб: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 .

Посилаючись на те, що відповідачі проживають і зареєстровані у спірному житловому будинку, письмову претензію про добровільне звільнення приміщення та зняття з реєстраційного обліку проігнорували та не виконують, АТ КБ «ПриватБанк» просило виселити ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 з буд. АДРЕСА_1 .

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області від 25 листопада 2019 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення мотивоване тим, що житловий будинок, з якого позивач бажає виселити відповідачів, придбаний не за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Зокрема, вказане слідує з тієї обставини, що договір купівлі-продажу житлового будинку був укладений до договору іпотеки, що вбачається із Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна та договору купівлі-продажу.

Отже, відповідачів неможливо виселити з будинку без надання іншого житлового приміщення.

Крім того, суд не взяв до уваги посилання представника позивача на ту обставину, що саме на державу покладено обов`язок надання житла відповідно до закону. Дійсно, банк не є стороною правовідносин щодо надання іншого постійного жилого приміщення в контексті статті 109 ЖК УРСР, однак саме позивач повинен довести факт наявності житла, яке буде надано відповідачу у зв`язку з виселенням останнього.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, АТ КБ «ПриватБанк» подало апеляційну скаргу, в якій просило скасувати рішення Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області від 25 листопада 2019 року та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.

Постановою Вінницького апеляційного суду від 12 березня 2020 року апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» задоволено.

Рішення Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області від 25 листопада 2019 року скасовано та постановлено нове про задоволення позову. Виселено ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 з житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .

Стягнено з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь АТ КБ «ПриватБанк» по 1 600,83 грн з кожного понесених судових витрат.

Постанова мотивована тим, що враховуючи умови договору купівлі-продажу (не проведення розрахунку в день купівлі), отримання через шість днів після укладення договору купівлі-продажу кредитного договору, умови кредитування (ціль: для придбання нерухомості (житла), з урахуванням того, що відповідачі не вказали, що за рахунок кредитних коштів була придбана якась інша нерухомість, слід дійти висновку, що все це у своїй сукупності свідчить про те, що будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , був придбаний за кредитні кошти.

Всі ці обставини не були з`ясовані судом першої інстанції, суд обмежився лише тим, що формально право власності виникло у відповідача ОСОБА_1 на будинок - предмет іпотеки 21 лютого 2007 року, а кредит нею було отримано 27 лютого 2007 року, не проаналізував обставини купівлі-продажу та отримання кредиту, що призвело до помилкового висновку про те, що будинок було придбано не за кредитні кошти.

Постановою Верховного Суду від 24 червня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Постанову Вінницького апеляційного суду від 12 березня 2020 року залишено без змін.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У липні 2020 року ОСОБА_2 звернулась до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову суду апеляційної інстанцій, у якій просить скасувати вказане судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 18 вересня 2020 року відкрито касаційне провадження та витребувано цивільну справу з Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області.

19 жовтня 2020 року до Верховного Суду надійшла витребовувана справа.

Ухвалою Верховного Суду від 04 листопада 2020 року зупинено виконання постанови Вінницького апеляційного суду від 12 березня 2020 року в частині виселення ОСОБА_2 з житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

На обґрунтування касаційної скарги ОСОБА_2 зазначала, що апеляційний суд не взяв до уваги те, що вона з 16 січня 2006 року зареєстрована та проживає в житловому будинку в АДРЕСА_1 . Цей житловий будинок за кредитні кошти не купувала, не є членом сім`ї ОСОБА_1 , тому норма закону щодо виселення громадян без надання іншого постійного житлового приміщення при зверненні стягнення на житлове приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту (позики), повернення якого забезпечене іпотекою відповідного житлового приміщення, до неї не може бути застосовано.

Вважає, що апеляційний суд, застосувавши у постанові від 12 березня 2020 року статтю 109 ЖК України, не врахував висновків щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду: від 10 жовтня 2019 року у справі № 295/4514/16-ц та від 24 лютого 2020 року № 359/10886/15-ц.

Відзиву на касаційну скаргу не надходило.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Відповідно до договору купівлі-продажу від 21 лютого 2007 року ОСОБА_1 придбала у ОСОБА_2 жилий будинок АДРЕСА_1 . Грошові кошти до підписання договору продавцю передані не були. У пункті 5 вказаного договору сторони погодили, що продаж будинку вчинено за 55 500 грн, які ОСОБА_1 , як покупець, зобов`язується сплатити продавцю ОСОБА_2 готівкою до 21 березня 2007 року.

27 лютого 2007 року ОСОБА_1 подала до ПАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», анкету-заяву на отримання кредиту, у якій зазначила ціль кредитування: на придбання нерухомості.

27 лютого 2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № VIUWGL НОМЕР_1 , згідно з яким відповідач отримала кредит у вигляді не поновлювальної кредитної лінії в розмірі 9 790 доларів США.

У забезпечення належного виконання зобов`язань за кредитним договором, ОСОБА_1 за іпотечним договором від 28 лютого 2007 року № 188 передала в іпотеку банку жилий будинок АДРЕСА_1 .

У рахунок погашення наявної заборгованості за кредитним договором, ПАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», на підставі договору іпотеки від 28 лютого 2007 року № 188 зареєструвало 01 вересня 2016 року за собою право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 .

Згідно з довідками Мурованокуриловецької селищної ради Вінницької області від 06 лютого 2018 року № 02-13/49, від 05 вересня 2019 року № 010-9/408, № 010-9/409, № 010-9/410 ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 зареєстровані та проживають в будинку АДРЕСА_1 (а. с. 11, 25 - 27).

09 червня 2019 року АТ КБ «ПриватБанк» надіслало відповідачам лист-вимогу, в якому на підставі частини першої статті 109 ЖК України, вимагало протягом 30 днів з дня отримання вимоги добровільно звільнити спірний житловий будинок із одночасним зняттям з реєстраційного обліку (а. с. 9 - 10).

Вказану вимогу банку відповідачі не виконали.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені підпунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Правові наслідки порушення зобов`язання, забезпеченого іпотекою, визначені положеннями ЦК України та Законом України «Про іпотеку».

За змістом частини першої статті 575 ЦК України та статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека як різновид застави, предметом якої є нерухоме майно, - це вид забезпечення виконання зобов`язання, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, передбаченому цим Законом.

Відповідно до статті 589 ЦК України, частини першої статті 33 Законом України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12 цього Закону.

Згідно з частиною третьою статті 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

За змістом частини першої статті 41 Закону України «Про іпотеку» реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду або за виконавчим написом нотаріуса, проводиться, якщо інше не передбачено рішенням суду, шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», з дотриманням вимог цього Закону.

В будинку зареєстровані та проживають ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , що підтверджується довідками Мурованокуриловецької селищної ради Вінницької області від 06 лютого 2018 року № 02-13/49, від 05 вересня 2019 року № 010-9/408, № 010-9/409, № 010-9/410.

Позивач АТ КБ «ПриватБанк» 09 червня 2019 року направив відповідачам претензію, у якій на підставі частини першої статті 109 ЖК УРСР вимагав від них разом із усіма членами сім`ї та іншими мешканцями протягом 30 днів з моменту отримання цієї претензії добровільно звільнити займане приміщення із одночасним зняттям з реєстраційного обліку.

За змістом статті 47 Конституції України ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Частиною першою статті 40 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

Нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного житлового приміщення, є стаття 109 ЖК УРСР, у частині першій якої передбачені підстави виселення.

Частина третя цієї статті регулює порядок виселення громадян.

Прикінцевими положеннями Закону «Про іпотеку», який набрав чинності з 01 січня 2004 року, внесено зміни до ЖК УРСР, зокрема, текст статті 109 викладено у новій редакції.

За змістом частини другої статті 40 Закону України «Про іпотеку» та частини третьої статті 109 ЖК УРСР після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов`язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Відповідно до частини другої статті 109 ЖК УРСР громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Таким чином, частина друга статті 109 ЖК УРСР установлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців при зверненні стягнення на жиле приміщення застосовуються як положення статті 40 Закону України «Про іпотеку», так і норма статті 109 ЖК УРСР.

За змістом цих норм, у випадку, якщо іпотечне житло було придбане за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла, особи, яких виселяють із жилого будинку (жилого приміщення), що є предметом іпотеки, у зв`язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, можуть бути виселені без надання іншого постійного житла.

Установивши у справі, яка переглядається, що на користь АТ КБ «ПриватБанк» звернено стягнення на іпотечне майно і з цих підстав банк просив виселити відповідачів із переданого в іпотеку житлового будинку, який придбаний за кредитні кошти, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про виселення відповідачів із будинку за адресою: АДРЕСА_1 .

Такий висновок судів узгоджується із висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 22 червня 2016 року у справі № 6-197цс16, та підтвердженими постановою Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 753/12729/15-ц (провадження № 14-317цс18).

Вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції з дотриманням вимог статей 89 263 264 382 ЦПК України повно та всебічно з`ясував обставини справи, надав належну правову оцінку доводам сторін, наданим ними доказам та дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позову АТ КБ «ПриватБанк».

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування оскаржених судових рішень, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Оскільки ухвалою Верховного Суду від 04 листопада 2020 року зупинено виконання постанови Вінницького апеляційного суду від 12 березня 2020 року в частині виселення ОСОБА_2 з житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , тому згідно із положеннями статті 436 ЦПК України його виконання підлягає поновленню.

Керуючись статтями 400 401 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддівТретьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Вінницького апеляційного суду від 12 березня 2020 року залишити без змін.

Поновити виконання постанови Вінницького апеляційного суду від 12 березня 2020 року в частині виселення ОСОБА_2 з житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді: А. І. Грушицький

А. А. Калараш

Є. В. Петров

О. С. Ткачук