ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 січня 2024 року
м. Київ
справа №140/1143/23
провадження № К/990/28091/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого- Смоковича М. І.,
суддів: Мельник-Томенко Ж. М., Соколова В. М.,
розглянув у порядку письмового провадження справу
за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, провадження у якій відкрите
за касаційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 5 травня 2023 року (суддя Димарчук Т.М.) і постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10 липня 2023 року (судді: Сеник Р. П., Онишкевич Т. В., Судова-Хом`юк Н. М.), та
в с т а н о в и в:
1. У січні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ] Державної прикордонної служби України) (далі - ІНФОРМАЦІЯ_3 ) про: (1) визнання протиправною бездіяльності щодо ненарахування і невиплати одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби згідно з пунктом 2 статті 15 Закону України [від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ] «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-ХІІ); (2) зобов`язання нарахувати і виплатити одноразову грошову допомогу при звільненні із військової служби в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, згідно з частиною другою статті 15 Закону № 2011-ХІІ.
2. Обставини, які встановили суди попередніх інстанцій, а також мотиви звернення з цим позовом до суду, стисло можна викласти так.
ОСОБА_1 проходила військову службу в Збройних Силах України, у складі Військової частини НОМЕР_1 .
Згідно з наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 від 26 серпня 2022 року № 712-ос «Про особовий склад» майор ОСОБА_1 , начальник відділення контролю та документального забезпечення штабу, звільнена з військової служби в запас за підпунктом «г» (через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військове службу): один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років) пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону України [від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ] «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-ХІІ) з правом носіння військової форми.
За наказом начальника НОМЕР_2 прикордонного Волинського загону від 26 серпня 2022 року № 713-ос «Про особовий склад» майор ОСОБА_1 , начальник відділення контролю та документального забезпечення штабу, виключена зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.
Станом на 26 серпня 2022 року вислуга років позивачки становила: календарна військова - 25 років 00 місяців 04 дні; пільгова - 01 рік 05 місяців 28 днів; всього - 26 років 06 місяців 02 дні.
Суди попередніх інстанцій зазначили, що у зв`язку зі звільненням ОСОБА_1 з військової служби (за підпунктом «г» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону № 2232-ХІІ) відповідач не нарахував і не виплатив їй грошову допомогу у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення, яка передбачена абзацом першим пункту 2 статті 15 Закону № 2011-XII.
У відповідь на адвокатський запит щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, відповідач листом від 30 грудня 2022 року № 11/16796-22-Вх-5604 повідомив, що на теперішній час розмір допомоги при звільненні з військової служби за сімейними обставинами на підставі підпункту «г» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону № 2232-XII не визначений, тому немає причин для виплати цієї допомоги.
Позивачка вважала, що відповідач допустив протиправну бездіяльність тим, що не виплатив їй у зв`язку зі звільненням з військової служби одноразову грошову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, яка передбачена абзацом першим пункту 2 статті 15 Закону № 2011-XII, через що звернулася з цим позовом до суду. На її думку, передбачена цією статтею допомога має виплачуватися також і в тих випадках, коли звільнення з військової служби відбувається під час дії воєнного стану, який, переконує вона, охоплюється дією особливого періоду (у значенні законів України від 21 жовтня 1993 року № 3543-ХІІ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (далі - Закон № № 3543-ХІІ, від 6 грудня 1991 року № 1932-ХІІ «Про оборону України» (далі - Закон № № 1932-ХІІ).
Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій
3. Волинський окружний адміністративний суд рішенням від 5 травня 2023 року позовні вимоги задовольнив частково:
- визнав протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні, передбаченої абзацом другим пункту 2 статті 15 Закону № 2011-XII;
- зобов`язав Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні, передбачену абзацом другим пункту 2 статті 15 Закону № 2011-XII у розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби;
- у задоволенні решти позовних вимог - відмовив.
Восьмий апеляційний адміністративний суд постановою від 10 липня 2023 року залишив рішення суду першої інстанції без змін.
4. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, зазначив, що позивачка як військовослужбовець, яка звільнена з військової служби у період дії воєнного стану (на підставі підпункту «г» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону № 2232-XII, тобто «через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років; »), маючи вислугу 26 років 06 місяців 02 дні, заслужила одноразову грошову допомогу, яка передбачена абзацом другим пункту 2 статті 15 Закону № 2011-XII, тобто в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
З погляду цього суду, доводи позивачки про те, що вона має право на одноразову грошову допомогу у розмірі, який передбачений в абзаці першому пункту 2 статті 15 Закону № 2011-XII (щодо якої, власне, був заявлений цей позов), безпідставні, тому що вона звільнена з військової служби не під час дії особливого періоду (пункт 2 частини п`ятої статті 26 Закону № 2232-XII), а в умовах дії воєнного стану, для якого визначений окремий (спеціальний) перелік підстав для звільнення з військової служби (у пункті 3 частини п`ятої статті 26 Закону № 2232-XII).
Суд апеляційної інстанції загалом погодився з позицією суду першої інстанції щодо підстав для виплати одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, зокрема підтримав ту думку, що позивачка набула право на одноразову грошову з підстав, які передбачені в абзаці другому пункту 2 статті 15 Закону № 2011-XII, а не в абзаці першому частини другої статті 15 цього Закону, як написано у позовній заяві.
Касаційне оскарження
5. У касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення Волинського окружного адміністративного суду від 5 травня 2023 року і постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10 липня 2023 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.
Касаційна скарга подана з підстави, передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), у зв`язку з чим її автор пояснив, що наразі немає висновку Верховного Суду щодо застосування пункту 2 статті 15 Закону № 2011-XII у взаємозв`язку з пунктом 3 частини п`ятої статті 26 Закону № 2232-XII (маються на увазі редакції, яка діяла на дату звільнення позивачки).
Скаржник наголосив на тому, що позивачка не має підстав для отримання одноразової грошової допомоги, яка передбачена абзацами як першим, так і другим пункту 2 статті 15 Закону № 2011-XII, позаяк ця допомога не пов`язана з тими підставами для звільнення з військової служби, з яких звільнилася позивачка.
Нагадав, що позивач звільнена під час дії воєнного стану за підпунктом «г» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону № 2232-XII, а не під час дії особливого періоду - за підпунктом «г» пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону № 2232-XII, тому вона не набула права на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні.
6. Відзиву на касаційну скаргу позивач не подавала.
Нормативне регулювання
7. Відповідно до частини першої статті 4 Закону № 2232-ХІІ Збройні Сили України та інші військові формування комплектуються військовослужбовцями шляхом: призову громадян України на військову службу; прийняття громадян України на військову службу за контрактом.
8. Відповідно до частини першої статті 26 Закону № 2232-ХІІ звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється:
а) у запас, якщо військовослужбовці не досягли граничного віку перебування в запасі і за станом здоров`я придатні до військової служби;
б) у відставку, якщо військовослужбовці досягли граничного віку перебування в запасі та у військовому резерві або визнані військово-лікарськими комісіями непридатними за станом здоров`я до військової служби з виключенням з військового обліку.
Згідно з частиною п`ятою статті 26 Закону № 2232-ХІІ контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби на підставах: 1) у мирний час: 2) під час дії особливого періоду (крім періодів з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації): 3) з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації: г) через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) [пункт 3 частини п`ятої статті 26 доповнено підпунктом «г» згідно із Законом України від 1 квітня 2022 року № 2169-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо звільнення від військової служби деяких категорій громадян»]: один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років; .
9. Відповідно до абзацу першого пункту 2 статті 15 Закону № 2011-ХІІ (у редакції, яка діяла на дату звільнення позивачки з військової служби) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров`я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв`язку з прямим підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, на підставах, визначених пунктом 1 частини другої статті 36 Закону України "Про розвідку", а також у зв`язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.
Згідно з абзацом другим пункту 2 статті 15 Закону № 2011-ХІІ військовослужбовцям при звільненні з військової служби за власним бажанням, через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, які мають вислугу 10 років і більше виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
10. Кабінет Міністрів України ухвалив постанову від 12 червня 2013 року № 413 (далі - Постанова № 413), якою - на виконання положень статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» [№ 2232-ХІІ], статті 106 Кодексу цивільного захисту України, пункту 35 Положення про проходження громадянами України служби у військовому резерві внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України, затвердженого Указом Президента України від 10 серпня 2012 року № 470, пункту 28 Положення про проходження громадянами України служби у військовому резерві Збройних Сил України, затвердженого Указом Президента України від 29 жовтня 2012 року № 618 - затвердив Перелік сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу (далі також - Перелік № 413).
Висновки Верховного Суду
11. В аспекті порушеного у касаційній скарзі питання колегія суддів має висловити позицію щодо застосування, а радше «поєднання» (зв`язку) пункту 2 (абзаци перший, другий) статті 15 Закону № 2011-ХІІ (у редакції, яка діяла на час звільнення позивачки з військової служби) та підпункту «г» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону № 2232-ХІІ. Це питання, як можна зрозуміти контекст цієї справи, постало з уваги на позицію судів першої та апеляційної інстанцій до вирішення спору.
Пригадаємо, що суди попередніх інстанцій відмовили у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 щодо (не)виплати одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби згідно з абзацом першим пункту 2 статті 15 Закону № 2011-ХІІ, позаяк позивачка, як з`ясували суди попередніх інстанцій, звільнилася за умов, які не дають їй на це права. Водночас суди першої та апеляційної інстанцій зійшлися на тому, що позивачка, натомість, має право на отримання одноразової грошової допомоги у розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби відповідно до абзацу другого пункту 2 статті 15 Закону № 2011-ХІІ.
Поза тим, позивачка послідовно (зокрема й на стадії апеляційного розгляду) обстоювала [свої] позовні вимоги щодо отримання одноразової грошової допомоги з підстав, які передбачені абзацом першим пункту 2 статті 15 Закону № 2011-ХІІ. Мотиви, які були висловлені у цьому зв`язку, мали за мету переконати (довести), що відповідач був зобов`язаний виконати приписи зазначеної статті, відтак вимагати від суду захистити її право на отримання одноразової грошової допомоги у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Суд першої інстанцій, якого підтримав суд апеляційної інстанції, під час розгляду справи, як видається, вийшов за межі позовних вимог, адже дійшов висновку, що позивачка як військовослужбовець, яка звільнилася відповідно до пункту «г» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону № 2232-ХІІ, має право на одноразову грошову допомогу з іншої підстави - відповідно до абзацу другого пункту 2 статті 15 Закону № 2011-ХІІ. Причини такого підходу до розгляду позовних вимог суди попередніх інстанцій не навели (принаймні зі змісту судових рішень вони чітко не прочитуються), але результат розгляду справи зумовив те, що відповідач подав цю касаційну скаргу, у якій акцентує на питанні про застосовність (як і про застосування загалом) до спірних відносин положень абзацу другого пункту 2 статті 15 Закону № 2011-ХІІ, й не тільки у поєднанні з положеннями пункту «г» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону № 2232-ХІІ, але також у зіставленні з Постановою № 413.
12. З уваги на описану ситуацію та зважаючи на нормативне регулювання спірних правовідносин, яке, варто зауважити, аналізувалося також в його ретроспективі, розгляд порушених у касаційній скарзі питань колегія суддів почне з того, що виплата одноразової грошової допомоги у розмірі, який передбачений в абзаці першому пункту 2 статті 15 Закону № 2011-ХІІ, не може застосовуватися до випадків звільнення військовослужбовця (жінки) з військової служби з підстави, яка передбачена абзацом десятим пункту «г» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону № 2232-ХІІ.
Колегія суддів дійшла до такого висновку зваживши на таке. Стаття 26 Закону № 2232-ХІІ пов`язує підстави для звільнення з військової служби з видами військової служби (частина шоста статті 2 Закону № 2232-ХІІ) та умовами (періодами) її проходження.
Зокрема, частина п`ята статті 26 Закону № 2232-ХІІ розрізняє (виокремлює, групує) такі умови (обставини) для припинення (розірвання) контракту та звільнення з військової служби військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом: у мирний час (пункт 1 частини п`ятої); під час дії особливого періоду (крім періодів з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) (пункт 2 частини п`ятої); з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації (пункт 3 частини п`ятої).
Позаяк для цілей звільнення з військової служби стаття 26 Закону № 2232-ХІІ чітко відокремлює підстави для звільнення військовослужбовців під час дії воєнного стану від підстав для звільнення військовослужбовців зі служби під час дії особливого періоду, то є достатні підстави вважати, що й виплата одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, які звільняються зі служби, має зв`язок (залежність) як з нормативною підставою, за якою звільнений військовослужбовець, так і з умовами (обставинами), за яких військовослужбовець реалізував своє право на звільнення зі служби.
Для оцінювання дій, рішень чи бездіяльності відповідача через призму дотримання вимог абзацу першого пункту 2 статті 15 Закону № 2011-ХІІ цей аспект важливий, адже застосування приписів цієї статті вимагає наявності (сукупності) відповідних юридичних фактів. У контексті цієї справи це передбачає не тільки існування у військовослужбовця вислуги 10 років і більше на час звільнення зі служби, але також ще двох умов: «у зв`язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років». Хоча позивачка, як можна зрозуміти з обсягу встановлених у справі обставин, мала (на дату звільнення зі служби) дитину віком до 18 років та не бажала продовжувати військову службу, її звільнення відбулося з інших нормативних підстав, а головно - під час дії воєнного стану, що не охоплювалося сферою застосування абзацу першого пункту 2 статті 15 Закону № 2011-ХІІ (у чинній на той час редакції). Покликання на положення законів України № 3543-XII, № 1932-XII, які стосуються визначення особливого стану, як свідчення (підтвердження) застосовності до спірних правовідносин приписів абзацу першого пункту 2 статті 15 Закону № 2011-ХІІ (у редакції, чинній на час виникнення спірних відноси) не є виправданим у цій ситуації, позаяк сфера регулювання цих законів, з якою й пов`язують значення вжитих у них термінів (їх понять), не охоплює відносин соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей. З цієї причини нормативне регулювання законів України, до яких апелювала позивачка, не можуть замінити (як і змінити) умови/підстави для виплати одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, які звільняються зі служби, що визначені Законом № 2011-ХІІ (стаття 15 у редакції, чинній на час звільнення позивачки зі служби). Застосування положень цього Закону в окресленому сегменті вимагало звертатися до умов і підстав звільнення з військової служби, які визначає Закон № 2232-ХІІ (стаття 26), що й зробили суди попередніх інстанцій, коли оцінювали дії/рішення відповідача.
З наведених міркувань колегія суддів погоджується з висновками, яких дійшли суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні в цій частині позовних вимог.
13. Водночас, висновок судів попередніх інстанцій про те, що звільнення позивачки через «сімейні обставини» (тобто коли «один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років»; абзац десятий підпункту «г» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону № 2232-ХІІ) підпадає під дію абзацу другого пункту 2 статті 15 Закону № 2011-ХІІ, на думку колегії суддів, є необґрунтований. Передовсім варто зауважити, що текстуальний виклад тих норм статті 26 Закону № 2232-ХІІ, які передбачають можливість звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, є бланкетним, адже в них подається посилання на підзаконний нормативний акт Кабінету Міністрів України (ним, як уже з`ясували, є Постанова № 413), в якому мають бути визначені ті умови (причини, обставини), за яких військовослужбовець може реалізувати своє право на звільнення зі служби.
Зокрема, підстава для звільнення зі служби, про яку йде мова, передбачена: у підпункті «в» пункту 3 частини другої статті 26 Закону № 2232-ХІІ, у підпункті «ґ» пункту 1 частини п`ятої статті 26 Закону № 2232-ХІІ, у підпункті «ґ» пункту 1 частини шостої статті 26 Закону № 2232-ХІІ. Прикметно те, що звільнення з цих підстав з військової служби не пов`язується з особливим періодом та/або воєнним станом, (що має пояснення, коли зіставити ці підстави з датою ухвалення Постанови № 413, а також редакцією абзацу другого пункту 2 статті 15 Закону № 2011-XII, яка діяла на дату звільнення позивачки).
Інша ситуація з підставами для звільнення з військової служби через «сімейні обставини або інші поважні причини», які передбачені, зокрема, у підпункті «г» пункту 1, підпункті «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-ХІІ, у підпункті «ґ» пункту 2, підпункту «г» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону № 2232-ХІІ, у підпункті «г» пункту 2 частини шостої статті 26 Закону № 2232-ХІІ і які якраз стосуються особливого періоду та воєнного стану. Як можна побачити, текстуальний виклад цих нормативних підстав в названій статті Закону не має посилання на акт Кабінету Міністрів України чи інший нормативний (підзаконний) акт, який містив би «частину» норми, якої бракує [в законі]; натомість «сімейні обставини або інші поважні причини», які дозволяють військовослужбовцеві звільнитися з військової служби під час дії особливого періоду або під час дії воєнного стану, визначені (в цій частині) безпосередньо у тексті Закону. З уваги на такий спосіб викладу юридичної норми у перелічених [у цьому абзаці постанови] структурних частинах статті 26 Закону № 2232-ХІІ колегія суддів виснувала, що не було приводу в цій частині для застосування Переліку сімейних обставин та інших поважних причин , які затверджені Постановою № 413, як, власне, («бланкетної») умови для звільнення зі служби (зокрема, відповідно до підпункту «г» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону № 2232-ХІІ), а звідси - для застосування частини другої пункту 2 статті 15 Закону № 2011-XII (у редакції, яка діла на дату звільнення позивачки з військової служби) в цілях виплати одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби (яка якраз пов`язувалася з підставами, визначеними у згаданому Переліку № 413).
14. На основі наведеного колегія суддів дійшла висновку, що суди попередніх інстанцій допустилися помилки, коли визнали протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні, передбаченої абзацом другим пункту 2 статті 15 Закону № 2011-XII, та зобов`язали відповідача виплати одноразову грошову допомогу відповідно до зазначених положень цієї статті.
Поза тим, у такий спосіб суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, змінив одночасно предмет і підстави позову; іншими словами суди попередніх інстанцій не просто вийшли за межі позовних вимог, вони, попри вимоги і доводи/позицію позивачки, самостійно змінили суть її позову, а головне зміст порушеного права, за захистом якого був поданий цей позов, чого не можна було допускати.
Відповідно до частин першої-третьої статті 351 КАС України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
15. Після перегляду судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій у межах доводів і вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, колегія суддів дійшла висновку, що в обсязі встановлених обставин справи у зіставленні з нормативним регулюванням спірних відносин судові рішення судів першої та апеляційної інстанції в частині задоволення позовних вимог підлягають скасуванню.
Водночас, зважаючи на мотиви, які написані вище, колегія суддів не може ухвалити нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог стосовно бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні, передбаченої абзацом другим пункту 2 статті 15 Закону № 2011-XII, а також стосовно зобов`язання відповідача виплати одноразову грошову допомогу відповідно до зазначених положень цієї статті, (як того просить відповідач у касаційній скарзі), адже таких позовних вимог ОСОБА_1 не заявляла. Тому скасування (у касаційному порядку) судових рішень в окресленій частині означатиме, у підсумку, відмову у задоволенні заявлених позивачкою позовних вимог у повному обсязі.
Керуючись статтями 341 345 349 351 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
п о с т а н о в и в :
1. Касаційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 загін Державної прикордонної служби України) задовольнити.
2. Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 05 травня 2023 року у справі № 140/1143/23 в частині визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні, передбаченої абзацом другим пункту 2 статті 15 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні, передбачену абзацом другим пункту 2 статті 15 Закону «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10 липня 2023 року, якою рішення суду першої інстанції в цій частині залишене без змін, - скасувати.
3. У решті рішення Волинського окружного адміністративного суду від 5 травня 2023 року і постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10 липня 2023 року у справі № 140/1143/23 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий М. І. Смокович
Судді Ж. М. Мельник-Томенко
В. М. Соколов