ф
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 жовтня 2024 року
м. Київ
справа №140/11603/23
адміністративне провадження № К/990/39732/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Бучик А.Ю.
суддів: Коваленко Н.В., Рибачука А.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Волинського окружного адміністративного суду 07.07.2023 (у складі судді Денисюка Р.С.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 31.10.2023 (у складі колегії суддів: Шинкар Т.І., Іщук Л.П., Обрізка І.М.) у справі № 140/11603/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії,
ВСТАНОВИВ:
І. РУХ СПРАВИ
У травні 2023 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (далі - ГУ ПФУ у Волинській області, відповідач), в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність ГУ ПФУ у Волинській області щодо ненарахування та невиплати підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає у зоні гарантованого добровільного відселення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 № 796-ХІІ (далі - Закон № 796-ХІІ);
- зобов`язати відповідача здійснити нарахування та виплату підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає у зоні гарантованого добровільного відселення у розмірі, визначеному статтею 39 Закону № 796-ХІІ, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік), з 13.11.2022.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилався на те, що після прийняття Конституційним Судом України рішення від 17.07.2018 № 6-р/2018 він як непрацюючий пенсіонер, який проживає в населеному пункті, який віднесено до зони гарантованого добровільного відселення, має право на отримання доплати (підвищення) до пенсії відповідно до статті 39 Закону №796-ХІІ, яку відповідач протиправно не нараховує та не виплачує.
2. Рішенням Волинського окружного адміністративного суду 07.07.2023, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 31.10.2023, у задоволенні позову відмовлено.
3. Не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями, позивач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Волинського окружного адміністративного суду 07.07.2023 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 31.10.2023, та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
4. Ухвалою Верховного Суду від 29.11.2023 відкрито касаційне провадження на підставі пункту 1 частини четвертої та підпункту «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
5. Відповідач правом на подання відзиву на касаційну скаргу позивача не скористався.
6. У зв`язку з відсутністю клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю, справа розглядається в порядку письмового провадження.
7. Заслухавши суддю - доповідача, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
ІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
8. Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач з 01.12.2014 перебуває на обліку в органах Пенсійного фонду України як одержувач пенсії за віком, не перебуває у трудових відносинах, що підтверджується листом ГУ ПФУ у Волинській області від 02.01.2023 № 56-12100/В-02/8-0300/23 та пенсійним посвідченням № НОМЕР_1 .
9. Відповідно до паспортних даних, довідки від 10.05.2023 № 5785, виданої Любешівською селищною радою, з 19.12.2014 ОСОБА_1 зареєстрований та проживає в смт. Любешів (колишнього Любешівського району) Волинської області, яке відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.1991 № 106, віднесено до зони гарантованого добровільного відселення.
10. 29.11.2022 позивач звернувся до ГУПФУ у Волинській області із заявою, в якій просив видати довідку про розмір пенсії з 01.01.2020 по час звернення, з вказівкою чи виплачувалось підвищення до пенсії згідно зі статтею 39 Закону № 796-ХІІ, здійснити нарахування та виплату підвищення до пенсії відповідно до статті 39 Закону № 796-ХІІ в розмірі двох мінімальних заробітних плат з 01.01.2020.
11. Відповідач листом від 02.01.2023 № 56-12100/В-02/8-0300/23 у відповідь на звернення позивача повідомив його про відсутність підстав для проведення перерахунку пенсії відповідно до статті 39 Закону № 796-ХІІ за період з 01.01.2020 по даний час.
12. Вважаючи вказану відмову протиправною, позивач звернувся з позовом до суду.
ІІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
13. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що право на щомісячне отримання підвищення до пенсії в розмірі, визначеному частиною другою статті 39 Закону № 796-ХІІ (у редакції, чинній до 01.01.2015), мають лише непрацюючі пенсіонери, які проживають на території радіоактивного забруднення, та які мають статус осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, а статус таких громадян, що надає право користування пільгами, встановленими Законом № 796-ХІІ, підтверджується відповідним посвідченням.
14. З огляду на зазначене, суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивач статусу потерпілого від Чорнобильської катастрофи не має, а тому він хоч і є непрацюючим пенсіонером та проживає на території радіоактивного забруднення, однак не належить до категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, що б підтверджувалося посвідченням, як наслідок, права на отримання компенсації у вигляді підвищення до пенсії, передбаченого статтею 39 Закону № 796-ХІІ, не має.
15. Касаційна скарга обґрунтована, зокрема тим, що суди попередніх інстанцій, ухвалюючи рішення у цій справі, неправильно застосували положення статті 39 Закону №796-ХІІ, які, на його переконання, не ставлять у залежність право особи на підвищення до пенсії як непрацюючого пенсіонера, який проживає на території радіоактивного забруднення, від наявності або відсутності в нього посвідчення, що підтверджує віднесення останнього до осіб, постраждалих від Чорнобильської катастрофи, та не врахували в цьому контексті висновків щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах, наведених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у зразковій справі № 240/4937/18, постановах Верховного Суду від 05.04.2023 у справі №240/12156/22, від 01.05.2023 у справі № 240/8402/22, від 01.05.2023 у справі № 240/3626/22, від 25.04.2023 у справі № 240/19031/22, та інші.
V. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
16. Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, в межах касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, виходить з такого.
17. Відповідно до частини другої статті 3 Основного Закону України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.
18. В Україні визнається і діє принцип верховенства права; Конституція України має найвищу юридичну силу; зокрема, закони приймаються на основі Конституції України та повинні відповідати їй; норми Конституції України є нормами прямої дії; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України (стаття 8, частина друга статті 19 Основного Закону України).
19. Статтею 16 Конституції України передбачено, що забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов`язком держави.
20. Положеннями статті 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
21. У справі, яка розглядається, предметом спору є бездіяльність відповідача щодо непроведення нарахування та виплати підвищення до пенсії позивачу як непрацюючому пенсіонеру, що проживає на території радіоактивного забруднення (в зоні гарантованого добровільного відселення) у розмірі, визначеному статтею 39 Закону № 796-XII у редакції, чинній до 01.01.2015, у зв`язку з відсутністю, на думку відповідача, законодавчих та фактичних підстав для цього.
22. Як зазначалось вище, суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні позову, виходили з того, що необхідною умовою для отримання доплати, передбаченої статтею 39 Закону № 796-ХІІ, є наявність у особи статусу потерпілого від Чорнобильської катастрофи, що підтверджується відповідним посвідченням. Тому, враховуючи відсутність у позивача відповідного посвідчення, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, вказав, що позивач не має права на отримання підвищення до пенсії.
23. Натомість позивач заперечує обов`язкову наявність посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи та, посилаючись на положення статті 39 Закону № 796-XII у редакції, чинній до 01.01.2015, вказує, що він має право на отримання підвищення до пенсії як непрацюючий пенсіонер, що проживає на території радіоактивного забруднення (в зоні гарантованого добровільного відселення), у розмірі двох мінімальних заробітних плат.
24. Щодо редакції статті 39 Закону № 796-ХІІ, яка підлягає застосовуванню у спірних правовідносинах, Суд вказує таке.
25. Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначає Закон № 796-XII.
26. Відповідно до частини першої статті 39 Закону № 796-XII (у редакції, що діяла до 01.01.2015) громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах:
- у зоні безумовного (обов`язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати;
- у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати;
- у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.
Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати (частина друга цієї статті).
27. 01.01.2015 набрав чинності Закон України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28.12.2014 № 76-VIII (далі - Закон №7 6-VIII), підпунктом 7 пункту 4 розділу І якого виключено у Законі № 796-XII статті 31, 37, 39, 45.
28. У подальшому Законом України від 04.02.2016 № 987-VIII «Про внесення зміни до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"» (далі - Закон № 987-VIII; згідно з розділом II «Прикінцеві положення» Закону № 987-VIII він набрав чинності з 01.01.2016) включено до Закону № 796-XII статтю 39 такого змісту:
«Стаття 39. Доплата громадянам, які працюють у зоні відчуження
Громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України».
29. Водночас рішенням Конституційного Суду України від 17.07.2018 № 6-р/2018 у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності), зокрема, підпункту 7 пункту 4 розділу I Закону № 76-VIII визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), зокрема, підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ. Вирішено, що положення підпункту 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ як такі, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
30. Конституційний Суд України у вказаному Рішенні вказав, що обмеження чи скасування Законом № 76-VIII пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом № 796-ХІІ, фактично є відмовою держави від її зобов`язань, передбачених статтею 16 Конституції України, у тому числі щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Приписи статті 3 Конституції України, згідно з якими держава відповідає перед людиною за свою діяльність (частина друга), зобов`язують державу обґрунтовувати зміну законодавчого регулювання, зокрема, у питаннях обсягу пільг, компенсацій та гарантій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Отже, Закон № 76-VIII у частині скасування або обмеження пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом № 796-ХІІ щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, суперечить положенню частини другої статті 3 Конституції України, відповідно до якого держава відповідає перед людиною за свою діяльність.
31. У Рішенні Конституційного Суду України встановлено порядок його виконання щодо застосування статей 53 і 60 Закону № 796-ХІІ у редакціях, чинних до внесення змін Законом № 76-VIII, проте застережень щодо порядку застосування статті 39 Закону № 796-ХІІ вказане Рішення не містить.
32. Тобто вказаним Рішенням Конституційного Суду України відновлено дію статті 39 Закону № 796-XII (у редакції, що діяла до 01.01.2015), яка із 17.07.2018 є чинною.
33. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд, зокрема у постановах від 24.04.2024 у справі № 240/18881/22, від 25.04.2024 у справі № 240/12545/22, від 03.05.2024 у справі № 240/22317/22, від 07.05.2024 у справі № 240/44186/21, від 28.05.2024 у справі № 240/2236/23.
34. У зв`язку із наведеним слід зазначити, що Велика Палата Верховного Суду в постанові від 18.03.2020 у зразковій справі № 240/4937/18 дійшла висновку щодо співвідношення норм статті 39 Закону № 796-XII (у редакції, дія якої відновлена відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 17.07.2018 № 6-р/2018) та статті 39 (у редакції Закону № 987-VIII), з урахуванням вказаного рішення Конституційного Суду України.
35. У цій постанові Велика Палата Верховного Суду зазначила, що з 17.07.2018 відновила дію редакція статті 39 Закону № 796-ХІІ (яка була чинною до 01.01.2015) і ця редакція за своїм змістом та правовим регулюванням передбачає доплати значно більшим категоріям осіб, ніж це передбачено у редакції Закону № 987-VIII, і відновлює соціальні виплати тим особам, право на доплати яким не передбачено із включенням статті 39 Законом № 987-VIII. Відновлення дії попередньої редакції нормативно-правового акта - статті 39 Закону № 796-ХІІ до внесення змін Законом № 76-VIII спричиняє колізію правозастосування з огляду на чинність із 01.01.2016 статті 39 Закону № 796-ХІІ (у редакції Закону № 987-VIII). І ця колізія має вирішуватися з додержанням принципу верховенства права (статті 3 8 Конституції України та статті 6 КАС України) у частині визнання людини, її прав та свобод найвищими цінностями, які визначають зміст та спрямованість держави, з урахуванням дискреції держави щодо визначення порядку та розміру гарантій, зумовленої фінансово-економічними можливостями для збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства, без порушення сутності відповідних прав. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що з моменту ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 17.07.2018 № 6-р/2018 відновлено право позивача на отримання підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення - у зоні гарантованого добровільного відселення, на підставі статті 39 Закону № 796-ХІІ.
36. Враховуючи наведене, Суд погоджується з доводами позивача про те, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню стаття 39 Закону №796-ХІІ у редакції, чинній до 01.01.2015, яка передбачає виплату уповноваженими органами доплати до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на територіях безумовного (обов`язкового) відселення або у зоні гарантованого добровільного відселення, або у зоні посиленого радіоекологічного контролю.
37. Щодо розрахункової величини, яка підлягає застосуванню під час реалізації положень статті 39 Закону № 796-ХІІ (у редакції, що діяла до 01.01.2015), колегія суддів зазначає таке.
38. 06.12.2016 прийнятий Закон України № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі - Закон № 1774-VIII), що набрав чинності 01.01.2017.
39. Пунктом 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» вказаного Закону установлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат, крім розрахунку щорічного обсягу фінансування статутної діяльності політичних партій (зі змінами, внесеними згідно із Законом від 19.12.2019 № 410-IX).
40. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 01.01.2017 (зі змінами, внесеними згідно із Законом від 15.05.2018 № 2415-VIII).
41. Згідно з пунктом 9 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1774-VIII до приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом вони застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
42. Отже, Законом № 1774-VIII змінена розрахункова величина з мінімальної заробітної плати на прожитковий мінімум, яка стала застосовуватися для обчислення всіх виплат, де раніше застосовувалася як розрахункова величина мінімальна заробітна плата, а також для обчислення інших платежів та санкцій, та внесені такі зміни до низки законів України, зокрема, але не виключно, в Земельний кодекс України Кодекс України про адміністративні правопорушення Кримінальний процесуальний кодекс України, Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу», Закон України «Про підвищення престижності шахтарської праці», Закон України «Про Державний земельний кадастр», Закон України «Про судовий збір», Закон України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус», Закон України «Про судоустрій і статус суддів».
43. Наведене дає підстави для висновку, що законодавець, по-перше, заборонив застосовувати для визначення розмірів посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат як розрахункову величину мінімальну заробітну плату; по-друге, чітко передбачив, що для визначення таких виплат застосовується розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установлений на 1 січня відповідного календарного року.
44. Законом № 1774-VIII зміни такого змісту в статтю 39 Закону №796-ХІІ (в редакції, яка діяла до 01.01.2015) внесені не були, оскільки цю статтю в зазначеній редакції на дату прийняття Закону № 1774-VIII було виключено Законом № 76-VIII [що було визнано неконституційним Рішенням Конституційного Суду України від 17.07.2018 № 6-р/2018].
45. Підсумовуючи, Велика Палата Верховного Суду у вказаному вище рішенні керувалася тим, що за загальним правилом закони та інші нормативно-правові акти (їхні окремі приписи) мають пряму дію в часі, тобто регулюють (1) відносини, що виникли після набрання ними чинності, а також (2) відносини, які виникли до набрання ними чинності та продовжують існувати на час набрання чинності. У другому випадку такі акти (приписи) поширюються на ці відносини з моменту набрання чинності, а не з моменту виникнення відповідних відносин (акти (приписи), які поширюють дію на момент виникнення відносин, що мав місце до набрання ними чинності, мають зворотну дію). В окремих випадках орган правотворчості вказівкою у перехідних положеннях «нового» нормативно-правового акта може зберегти праворегулятивний вплив скасованого (зміненого) нормативно-правового акта (відповідних його приписів) на певні суспільні відносини, які продовжують тривати після набрання чинності «новим» актом (переживаюча/ультраактивна дія) (постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2021 у справі № 9901/315/20 (пункт 40), від 03.11.2021 у справі № 9901/378/20 (пункт 30).
46. Згідно із частиною першою статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
47. Юридична сила закону як основного джерела права, його місце в системі нормативно-правових актів закріплені в Конституції України.
48. Конституційний Суд України в Рішенні від 03.10.1997 № 4/зп у справі № 18/183-97 за конституційним зверненням ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення частини п`ятої статті 94 та статті 160 Конституції України (справа про набрання чинності Конституцією України) визначив, що конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше.
49. З урахуванням дії темпоральних правил (принцип дії закону в часі) у разі колізії нормативних актів одного рівня юридичної ієрархії (суперечність один одному двох або більше чинних нормативних актів, прийнятих стосовно одного й того самого питання) застосовується акт, виданий пізніше, як у разі, коли про скасування попереднього акта (його приписів) прямо зазначено в новому нормативному акті, так і у разі, коли таких застережень немає.
50. Отже, з набранням чинності Законом № 1774-VIII мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина, зокрема для обрахунку підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, право на яке у таких осіб виникло на підставі статті 39 Закону № 796-ХІІ (у редакції, що діяла до 01.01.2015).
Закон № 1774-VIII прийнятий у часі пізніше, ніж Закон № 796-ХІІ, а тому повинна застосовуватися визначена ним розрахункова величина - прожитковий мінімум для працездатних осіб.
51. Такий висновок не суперечить положенням статті 71 Закону № 796-ХІІ, згідно з якими дія положень цього Закону не може призупинятися іншими законами, крім законів про внесення змін до цього Закону, оскільки положення пункту 3 розділу ІІ «Прикінцевих та перехідних положень» Закону № 1774-VІІІ визначають нову розрахункову величину, яка підлягає застосуванню під час реалізації положень, зокрема статті 39 Закону № 796-ХІІ, тобто правовий наслідок призупинення дії правової норми при цьому не настає.
52. Конституційний Суд України неодноразово викладав правову позицію щодо розуміння положень частини третьої статті 22 Конституції України, згідно з якою при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих конституційних прав і свобод людини, якщо таке звуження призводить до порушення їх сутності. Зокрема, у пункті 5.2 Рішення від 22.09.2005 № 5-рп/2005 Конституційний Суд України вказав на те, що скасування конституційних прав і свобод - це їх офіційна (юридична або фактична) ліквідація. Звуження змісту та обсягу прав і свобод є їх обмеженням. У традиційному розумінні діяльності визначальними ознаками поняття змісту прав людини є умови і засоби, які становлять можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування та розвитку. Обсяг прав людини - це їх сутнісна властивість, виражена кількісними показниками можливостей людини, які відображені відповідними правами, що не є однорідними і загальними. Загальновизнаним є правило, згідно з яким сутність змісту основного права в жодному разі не може бути порушена.
53. До того ж Велика Палата Верховного Суду, вирішуючи питання правової проблеми стосовно того, чи може прирівнюватись підвищення (доплата) до пенсій непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, до інших виплат, на які не застосовується мінімальна заробітна плата як розрахункова величина, відповідно до пункту 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1774-VIІI, у постанові від 04.04.2024 у справі № 240/19227/21 дійшла висновку, що норма пункту 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1774-VIIІ (в частині інших виплат, щодо яких не застосовується мінімальна заробітна плата як розрахункова величина) поширюється на підвищення (доплату) до пенсій непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, а відтак розмір підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам на підставі статті 39 Закону № 796-ХІІ (у редакції, яка діяла до 01.01.2015) встановлюється із застосуванням як розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня відповідного календарного року, а не мінімальної заробітної плати.
54. За встановлених обставин та вказаного правового регулювання, колегія суддів дійшла висновку, що позивач має право на щомісячне підвищення до пенсії як непрацюючий пенсіонер, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, установленим на 01 січня відповідного календарного року.
55. В контексті мотивів, з яких виходили суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні позовних вимог у цій справі, слід зазначити, що Верховний Суд у постанові від 28.05.2024 у справі № 240/2236/23 дійшов такого висновку щодо наявності у непрацюючого пенсіонера, який проживає у зоні гарантованого добровільного відселення, права на доплату, передбачену положеннями статті 39 Закону № 796-XII (у редакції, що діяла до 01.01.2015), за відсутності посвідчення, що підтверджує статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи:
« відновлена відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 17.07.2018 № 6-р/2018 стаття 39 Закону № 796-ХІІ належить до розділу VII Закону № 796-ХІІ, який визначає особливості регулювання праці громадян, які працюють на територіях радіоактивного забруднення і встановлює, серед іншого, право на нарахування та виплату підвищення до пенсії непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення.
Аналізуючи вказане, колегія суддів зазначає, що розділ VII Закону України № 796-ХІІ встановлює наявність пільг у осіб, які проживають та(або) здійснюють трудову діяльність на територіях радіоактивного забруднення. Тому при застосуванні вказаної норми визначальним передусім є місце проживання особи, яка звертається за призначенням підвищення до пенсії та наявність у неї статусу непрацюючого пенсіонера.»
56. Такий підхід підтримано й Верховним Судом у постановах від 07.06.2024 у справах №№ 240/32406/22, 240/34301/22, 240/25470/22 від 17.07.2024 у справі № 460/21399/23.
57. У ході розгляду даної справи судами попередніх інстанцій встановлено, а відповідачем не спростовано обставин наявності у ОСОБА_1 з 13.11.2022 статусу непрацюючого пенсіонера та факту проживання на території радіоактивного забруднення - в зоні гарантованого добровільного відселення.
58. За таких обставин, зважаючи, що положення статті 39 Закону № 796-ХІІ не ставлять у залежність право особи на підвищення до пенсії як непрацюючого пенсіонера, який проживає на території радіоактивного забруднення, від наявності або відсутності в неї посвідчення, що підтверджує віднесення останньої до осіб, постраждалих від Чорнобильської катастрофи, висновок судів першої та апеляційної інстанцій у справі, яка розглядається, не ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права, що призвело до безпідставної відмови у задоволенні позовних вимог у повному їх обсязі.
59. За правилами частин першої, другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права; суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
60. Відповідно до частин першої, третьої статті 351 КАС України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права; неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
61. Отже, Верховний Суд вважає, що є правові підстави для скасування рішень судів попередніх інстанцій і ухвалення нового рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_1 , а саме шляхом визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання відповідача здійснити з 13.11.2022 (у межах шестимісячного строку, що передував зверненню до суду із даним позовом (13.05.2023 - дата здачі позовної заяви у поштове відділення) нарахування та виплату підвищення до пенсії ОСОБА_1 як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України № 796-ХІІ, що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року.
62. За правилами частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
63. Водночас, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат (частина шоста статті 139 КАС України).
64. Враховуючи те, що позовна заява у цій справі подана фізичною особою у 2023 році, а спір у справі носить немайновий характер і фактично заявлена одна позовна вимога та похідна від неї вимога, з огляду на положення Закону України від 08.07.2011 № 3674-VI «Про судовий збір» (у відповідній редакції) та Закону України від 03.11.2022 № 2710-IX «Про Державний бюджет України на 2023 рік», при зверненні ОСОБА_1 з позовною заявою підлягав сплаті судовий збір у розмірі 1073,60 грн, з апеляційною скаргою - 1610,40 грн, з касаційною скаргою - 1717,76 (2147,20 грн * 0,8), а загалом у розмірі 4401,76 грн, докази сплати позивачем відповідних коштів містяться в матеріалах справи.
65. За обставин визнання Судом по суті обґрунтованою позовну вимогу щодо визнання протиправною бездіяльності ГУПФУ у Волинській області та зобов`язання його до вчинення певних дій, а також наявності підстав для ухвалення судом касаційної інстанції нового рішення, то понесені позивачем витрати зі сплати судового збору у зв`язку із розглядом справи (за подання позовної заяви, апеляційної та касаційної скарг) підлягають присудженню на його користь у розмірі 4401,76 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 139 341 345 349 351 355 359 КАС України, Суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Волинського окружного адміністративного суду 07.07.2023 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 31.10.2023 скасувати.
Ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області щодо ненарахування та невиплати з 13.11.2022 підвищення до пенсії ОСОБА_1 як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 № 796-ХІІ.
Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області здійснити з 13.11.2022 нарахування та виплату підвищення до пенсії ОСОБА_1 як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 № 796-ХІІ, що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня відповідного календарного року.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (код ЄДРПОУ 13358826, адреса: вул. Кравчука, буд. 22-В, м. Луцьк, 43026) понесені витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви, апеляційної та касаційної скарг у розмірі 4401,76 грн (чотири тисячі чотириста одна гривня 76 копійок).
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.
Головуючий А. Ю. Бучик
Судді: Н. В. Коваленко
А. І. Рибачук