Постанова

Іменем України

14 квітня 2021 року

м. Київ

справа № 140/2051/18

провадження № 61-6140св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.

суддів: Жданової В. С. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Брацлавська селищна рада,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником - адвокатом Гнатюк Людмилою Петрівною, на рішення Немирівського районного суду Вінницької області від 09 січня 2020 року в складі судді Науменка С. М. та постанову Вінницького апеляційного суду від 26 лютого 2020 року в складі колегії суддів: Сопруна В. В., Марчук В. С., Матківської М. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Брацлавської селищної ради, у якому просила встановити факт її проживання однією сім`єю з 2010 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 з ОСОБА_2 .

Позов мотивований тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_2 , яка не мала дітей та родичів, часто хворіла на захворювання опорно-рухового апарату, внаслідок чого потребувала сторонньої допомоги.

Починаючи з 2000 року вона почала допомагати ОСОБА_2 вести домашнє господарство, купувала продукти харчування та одяг.

В подальшому з ініціативи ОСОБА_2 вона почала проживати з нею в її будинку, разом обробляли земельну ділянку, тримали домашню птицю та проводили ремонт помешкання. Їхня спільна пенсія витрачалась на придбання меблів, побутової техніки, продуктів харчування, оплати комунальних послуг та ліків для ОСОБА_2 .

Посилаючись на те, що вони з ОСОБА_2 проживали однією сім`єю з 2010 року по день смерті останньої, встановлення вказаного факту необхідне з метою спадкування майна померлої, ОСОБА_1 просила задовольнити позовні вимоги.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Немирівського районного суду Вінницької області від 09 січня 2020 року в задоволенні позову відмовлено.

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову, виходив з того, що позивач не довела належними та допустимими доказами факт спільного проживання, ведення спільного господарства та спільного бюджету з спадкодавцем ОСОБА_2 у період з 2010 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Вінницького апеляційного суду від 26 лютого 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Немирівського районного суду Вінницької області від 09 січня 2020 року змінено, викладено мотивувальну частину в редакції вказаної постанови.

Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про недоведеність ОСОБА_1 позовних вимог, проте вважав помилковим посилання суду на норми спадкового права ЦК України.

При цьому суд вважав необґрунтованими доводи апеляційної скарги, оскільки такі спростовуються договором від 01 січня 2016 року, укладеним між Територіальним центром соціального обслуговування Немирівського району Вінницької області та ОСОБА_2 , про прийняття останньої на обслуговування, який свідчить про надання центром послуг, необхідних для проживання особи з відповідним діагнозом.

Короткий зміст вимог касаційної скаргита узагальнення її доводів

У квітні 2020 року представник ОСОБА_1 - адвокат Гнатюк Л. П. звернулась до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та прийняти нову постанову про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що в задоволенні позову відмовлено з огляду на укладення 01 січня 2016 року договору про прийняття на обслуговування, проте суди попередніх інстанцій не встановили, хто здійснював догляд за ОСОБА_2 до укладення вказаного договору. Покази свідків, які підтверджують позовні вимоги, не включені в мотивувальну частину оскаржуваних судових рішень. Апеляційний суд безпідставно відхилив клопотання про відкладення розгляду справи до отримання відповіді на запити, що позбавило позивача скористатись правом на отримання додаткової доказової бази. Також суди не дослідили фактичне надання Територіальним центром соціального обслуговування Немирівського району Вінницької області послуг на підставі договору від 01 січня 2016 року, оскільки наявність самого лише договору не свідчить про його належне виконання. Задоволення позову не вплине на права та обов`язки Брацлавської селищної ради.

Відзив на касаційну скаргу до суду касаційної інстанції не поданий.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 18 травня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її з суду першої інстанції.

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У вересні 2020 року вказана справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 30 березня 2021 року справу за позовом ОСОБА_1 до Брацлавської селищної ради Немирівського району Вінницької області про встановлення факту проживання однією сім`єю призначено до розгляду.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року

№ 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального

кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статі 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 ЦПК України. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 01 січня 2016 року між Територіальним центром соціального обслуговування Немирівського району Вінницької області та ОСОБА_2 (за її заявою від 01 січня 2016 року) укладений договір про прийняття останньої на обслуговування, за умовами якого ОСОБА_2 надавались наступні послуги: оформлення субсидії, сплата комунальних послуг, доставка продуктів харчування, допомога у приготуванні їжі, прибиранні та у виклику лікаря.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла.

В матеріалах справи наявний заповіт від 18 вересня 2007 року, посвідчений секретарем виконавчого комітету Брацлавської селищної ради Немирівського району Вінницької області, зареєстрований в реєстрі за № 185, відповідно до якого ОСОБА_2 на випадок її смерті заповіла ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_1 .

Того ж дня секретар виконавчого комітету Брацлавської селищної ради Немирівського району Вінницької області посвідчила заповіт, зареєстрований в реєстрі за № 186, відповідно до якого ОСОБА_2 заповіла усе майно, що знаходиться в АДРЕСА_2 , що буде належати їй на день смерті і на що законом матиме право, релігійній громаді парафії Пресвятої Діви Святого Скапулярія римсько-католицької церкви.

16 жовтня 2007 року секретар виконавчого комітету Брацлавської селищної ради Немирівського району Вінницької області посвідчила заповіт, зареєстрований в реєстрі за № 186, відповідно до якого ОСОБА_2 заповіла усе майно, що знаходиться в АДРЕСА_2 , що буде належати їй на день смерті і на що законом матиме право, релігійній громаді парафії Пресвятої Діви Святого Скапулярія.

На зворотній стороні вказаного заповіту міститься підпис та печатка секретаря виконкому від 13 грудня 2017 року про те, що заповіт не змінений і не скасований.

30 жовтня 2013 року секретар Брацлавської селищної ради посвідчила заповіт, зареєстрований в реєстрі за № 89, відповідно до якого ОСОБА_2 заповіла ОСОБА_4 квартиру АДРЕСА_1 .

14 вересня 2015 року ОСОБА_2 написала заяву, зареєстровану в реєстрі за № 84, про скасування заповіту, посвідченого Брацлавською селищною радою, від 30 жовтня 2013 року за № 89.

15 травня 2018 року настоятель і керівник релігійної громади

(парафії) Пресвятої Діви Марії з Гори Кармель Кам`янець-Подільської Дієцезії Римсько-Католицької Церкви м. Брацлав Немирівського району Вінницької області звернувся із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_2 на підставі заповіту, посвідченого секретарем виконавчого комітету Брацлавської селищної ради Немирівського району Вінницької області посвідчила заповіт, зареєстрованого в реєстрі за № 186.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

ОСОБА_1 , звертаючись до суду з цим позовом, просила встановити факт її спільного проживання однією сім`єю з 2010 року по 21 листопада 2017 року з ОСОБА_2 , посилаючись на те, що встановлення вказаного факту необхідно їй з метою оформлення спадкових прав (як спадкоємця четвертої черги відповідно до статті 1264 ЦК України) після смерті ОСОБА_2 .

Відповідно до частин першої - третьої статті 1254 ЦК України заповідач має право у будь-який час скасувати заповіт. Заповідач має право у будь-який час скласти новий заповіт. Заповіт, який було складено пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або у тій частині, в якій він йому суперечить. Кожний новий заповіт скасовує попередній і не відновлює заповіту, який заповідач склав перед ним.

Враховуючи, що ОСОБА_2 скасувала свій заповіт, посвідчений Брацлавською селищною радою від 30 жовтня 2013 року за № 89, яким заповіла ОСОБА_4 квартиру АДРЕСА_1 , а новий заповіт скасовує попередній і не відновлює заповіту, який заповідач склав перед ним, відповідачем у даній справі правильно зазначено Брацлавську селищну раду Немирівського району Вінницької області, оскільки на вказану квартиру відкрилась спадщина за законом.

Згідно з частинами другою, четвертою статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року в справі № 644/6274/16-ц (провадження № 14-283цс18) вказано, що обов`язковими умовами для визнання особи членом сім`ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин. Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім`ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов`язки.

Пунктом 6 рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 установлено, що до членів сім`ї належать особи, які постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, а й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв`язках. Обов`язковою умовою для визнання їх членами сім`ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт.

За правилами частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що позивач проживала в період з 2010 року по 21 листопада 2017 року з ОСОБА_2 , вела з нею спільне господарства, тобто позивачем не доведено наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонті, надання взаємної допомоги, наявності усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням тощо, інших обставин, які б засвідчували реальність таких відносин.

Апеляційний суд вмотивовано відхилив посилання ОСОБА_1 на довіреність від 14 липня 2010 року, яка була видана на її ім`я ОСОБА_2 , згідно якої остання уповноважила ОСОБА_1 отримати належну ОСОБА_2 пенсію в Ощадбанку м. Вінниці, а також виконувати інші дії, пов`язані із виконанням довіреності, оскільки вказана довіреність не підтверджує ведення спільного господарства. Крім того, ця довіреність була видана лише на один місяць і дійсна була до 14 серпня 2010 року. При цьому довіреність підтверджує той факт, що ОСОБА_1 станом на липень 2010 року проживала по АДРЕСА_3 , а не з ОСОБА_2 по АДРЕСА_2 .

Доводи позивача про доведеність факту спільного проживання показами свідків ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , спростовуються договором від 01 січня 2016 року, укладеним між Територіальним центром соціального обслуговування Немирівського району Вінницької області та ОСОБА_2 про прийняття останньої на обслуговування, який свідчить про надання центром послуг, необхідних для проживання особи з відповідним діагнозом.

З огляду на вказане вище у сукупності, враховуючи, що позивачем не надано належних доказів спільного проживання, ведення господарства, спільного бюджету з ОСОБА_2 , суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про недоведеність заявлених позовних вимог.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки встановлених судами обставин, що відповідно до статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58 59 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Рябих проти Російської Федерації», «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження судів попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Частиною першою статті 410 ЦПК України встановлено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції в частині, яка не змінена апеляційним судом, та постанову апеляційного суду - без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником - адвокатом Гнатюк Людмилою Петрівною, залишити без задоволення.

Рішенням Немирівського районного суду Вінницької області від 09 січня 2020 року в частині, яка не змінена апеляційним судом, та постанову Вінницького апеляційного суду від 26 лютого 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. ЧервинськаСудді:В. С. Жданова А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун